Я не буду писати рецензію на дослідження, бо як можна писати рецензію на те, чого не було?
Я не театральний критик і не можу фахово написати рецензію на комедію, свідком якої ми всі були. Але як колишня курсантка трохи володію стилем, який можна охарактеризувати словами Лесі Українки – «щоб не плакать, я сміялась!» (мілітаризорований варіант – «хто в армії служив – той в цирку не сміється!»). Ним, вочевидь, і скористаюся.
Для пересічного читача надаю свою «візитівку»:
Морозова Тетяна Романіва, 1974 р.н., у 1993 р. закінчила Львівський технікум промислової автоматики, у 1999 р. – психологічний факультет Київського інституту внутрішніх справ з відзнакою, у 2001 р. захистила кандидатську дисертацію за напрямком «юридична психологія», у 2010 р. – докторську дисертацію за напрямком «кадри органів і військ державної безпеки». Автор понад 70 наукових праць.
Поліграфолог з 2003 р. Автор першої інструкції з використання поліграфа (2004 р.), першого навчального посібника з використання поліграфа у кадровій роботі (2006 р.), засновник перших, відповідаючих чинному законодавству, курсів підготовки поліграфологів в Україні (2009 р.), автор першої докторської дисертації з поліграфології (2010 р.), Президент ВАП (2018 р.), автор першого підручника з поліграфології (2019 р.).
Маю в доробку понад 5 тис. поліграфних досліджень, сотні успішних учнів, які ефективно розкривають і розслідують злочини, працюють у контррозвідувальному напрямку, в зоні АТО/ООС, надають допомогу бізнесу, проводять судові експертизи.
Як психолог, я знаю закономірності журналістського хайпу і чітко розумію, що писати сьогодні вже можна – це не нашкодить респонденту, бо те, що відбулося назавтра після ґвалту, вже аж ніяк не цікавить акул пера, вони живуть одним днем, яскраво, гучно, але одним днем.
Визнаю, можливо я б нічого і не писала, адже позбавлена ідеалізму і добре розумію, що написане не зробить із самовпевненого неосвіченого комедіанта – поліграфолога, а із «європейсько-британського» «майже Санчо Панси» – Дон Кіхота.
Однак герой недавньої історії, що сколихнула поліграфологічну спільноту України, будучи окриленим, як йому здається, покровительством впливового журналіста і депутата, через декілька днів по тому насмілився паплюжити цілу громадську організацію, до досягнень немалої частини якої йому як до неба рачки. А в мене є глибока відраза до липкої меншовартості і професійне усвідомлення того, що нікчеми завжди сприймають інтелігентність як слабкість і нерішучість.
Тому – дзуськи! Прийшлося присвятити 2 вечори свого життя некроману-квазі-поліграфологу, який, як виявилося, життя кладе на те, щоб «викопувати і перепоховувати» помилки українських поліграфологів (тому, до речі, і некроман).
От в цьому місці просто уявляю собі, як він копає, викопує, витягає, обтрушує, кріпить давачі, виявляє/розкриває/спростовує, омиває і назад у «труну»! І все це в поті чола, денно і нощно, по 4 людини в день, і за себе, і за тих нероб! А декларація обростає нулями, а податкова тішиться від такого конвеєру – ви ж не повірите, що «поліграфологічна некроманія» є хоббі? Я – теж. Значить «гераклові подвиги» нашого героя мають чітке вираження у грошовому еквіваленті сплачених податків і, за потреби, він, я сподіваюсь, зможе їх надати спільноті. Разом із списком «поховань», тобто виявлених ним помилок поліграфологів. Чекаємо на конференції 8 і 9 листопада. Зі списком. Повинні ж ми вчитися на своїх помилках, якщо вони були, а наш некроман не псевдолог.
Сцена, реквізит, актори.
Сцена – знімальний майданчик з яскраво-блакитною матерією на фоні. Софіти, камери, увага, емоції, диспути, жарти. Все для шоу, жодного натяку на дослідження.
Реквізит – поліграф, давачі, крісло.
Поліграф – «втомлений», потертий і трохи «розгублений», себто некомплектований, без 3 давачів. Чи вони десь загубилися, чи не бачив у них наш герой потреби, чи вирішив, що і так зійде і ніхто і не помітить? Ну то таке, адже чим менше знаєш, тим менш критичний і більш впевнений у своїх діях… Наявні давачі дихання реліктового вигляду, із прищепочкою, нагадали обурення Геннадія Геннадійовича Москаля: «Що це і звідкіля ви це привезли?!».
Крісло. Його не було. Не було до жаху Андрія Волика, 2 українських виробників крісел, 1 виробника мобі-підлокітників і купи продавців цього, вочевидь, непотрібного з точки зору аскета реманенту.
Зате був феєричний рушничок!
Це не якийсь там давач механічного руху чи банальний широкий підлокітник. Погодьтеся, дуже вигідна річ – і під руку обстежуваному можна покласти, і скельця окулярів витерти (ну не об светр же свій їх витирати, врешті решт). До того ж це майже раритет, данина минулому! Чого тільки колись не вигадували поліграфологи з міліції, аби компенсувати незадовільне матеріальне забезпечення і запобігти перманентній хвилі другого порядку на фотоплетизмограмі під час дослідження. Були і кашне, і рушнички… Повернув у молодість, дякую, зворушливо…
Актори. Їх було 2. Але які! Таких ще не було, сподіваюся – більше нема і, точно впевнена – більше не треба!
Прелюдія: У нервовому очікуванні прем’єри «майже Санчо Панса», за відсутності можливості поки читати чужі емоції, міцно втримував від прочитання свої. Аби підбадьорити його, головний герой відмітив – «20 камер не набралося, слабенько»! Тут ми можемо його заспокоїти – нічого, в цирку буває і менше. А з огляду на те, що під відео на понад 600 лайків виставлено більше 300 дизлайків, наступного разу, дай Бог, щоб 5 набралося.
І ось він, час слави! Колега респондента зачитує з екрану смартфона досягнення головного героя і одразу зазначає, що «в авторитеті запрошених експертів немає сумніву»! Які сумніви? Що ви?
Однак нас вчергове переконують, вже настійливо, що він «не має потреби у рекомендаціях». Підозріло настійливо, настільки, що паросток сумніву пробивається крізь бетон навіювань і голосом Станіславського волає – «Не вірю!».
Не вірю, бо ми не бачили його при розкритті та розслідуванні політичних, замовних вбивств і терактів, вибухів на військових складах, педофілій, та що там говорити – ми не чули про нього у жодній серйозній (і навіть несерйозній) справі. І це за умови наявності у кожному правоохоронному органі та спецслужбі штату поліграфологів, повз яких такий «промінь сонця» просто не міг проскочити. Так і хочеться спитати, звідки ви такі засекречені і родінє-служащіє повилазили? Чому вас ніхто не чув і не бачив там, де є предметна робота і нема хайпу? Які ваші реальні досягнення? На конкретних фактах? Тільки не треба закочувати очі і стогнати про таємність і неможливість розголошення. У вас взагалі допуск до державної таємниці є? Скільки часу і якої форми?
Дійство
Оригінальним був вступ до передтестової бесіди, під час якої головний герой довів респонденту, що «в практиці поліграфологів бувають і хибно позитивні, і хибно негативні результати». Приблизно як хірург, котрий перед розрізом ще притомному пацієнту вказує, що «випадки бувають усілякі, когось зарізають, когось недорізають…».
Після цього попередив, що «на залік» (це як, до речі?) треба пройти три тести і кожен з них буде пред’являтися двічі (!). Тобто, квазі-поліграфолог наперед знав, що третього пред’явлення не буде…
Запобіглива манера спілкування, говіркість, заламування рук, примружування ока, стискання плечами і загальна жестова активність ніщо в порівнянні із скрупульозним поясненням призначення нейтральних питань. А ви думали, що можна провести дослідження без пояснення для чого вони!? Помилялися! До речі, можу запропонувати світочу включити у передтестову і пояснення системи ESS. І час займе (на роботу менше залишиться) і слова розумні можна використати (справивши таким чином враження на респондента).
Тим часом респондент відверто сумував – чесав чуприну, руку, кивав головою. Людина чекала простого пояснення, як йому треба відповідати? Замість того він почув, яка реактивність по різним каналам, що відбувається з пульсом, скільки циклів дихання потрібно для аналізу і т.д.
Нарешті респонденту дали можливість говорити. І він почав намагатися пояснити «спеціалісту», що ж лежало в основі конфлікту. Тобто пояснити те, що поліграфолог повинен, зобов’язаний був знати ДО дослідження: шляхом відбору пояснень (при провадженнях – в ході аналізу наявних матеріалів), з’ясування існуючих позицій, аналізуючи факти. Але ці очевидні і зрозуміли для всіх спеціалістів ази роботи виявилися невідомими для нашого «славного» героя.
Намагаючись довести свою точку зору, респондент перейшов на пояснення із залученням сторонніх фактів, які не є предметом перевірки, і випадково торкнувся теми, яка, насправді, як виявилося, дуже близька спеціалісту. Зокрема він почав пояснювати, як негідники маніпулюють з умовами тендерів так, аби його виграли потрібні люди.
Ми ж, дякуючи Прозорро, маємо ось це:
Звіт про укладений договір
- Дата укладення договору: 06.09.2019
- Номер договору: UOP-4.2-123-Д-19
- Найменування замовника: Державний концерн “Укроборонпром”
- Код згідно з ЄДРПОУ замовника: 37854297
- Місцезнаходження замовника: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36
- Найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові (для фізичної особи) постачальника товарів, виконавця робіт чи надавача послуг, з яким укладено договір: Опанасенко Віталій Вікторович
- Код згідно з ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків постачальника товарів, виконавця робіт чи надавача послуг: 2631313679
- Місцезнаходження (для юридичної особи) або місце проживання (для фізичної особи) постачальника товарів, виконавця робіт чи надавача послуг та номер телефону, телефаксу: 04176, м. Київ, вул. Електриків 33, в/ч
Вид предмета закупівлі: послуги
- Конкретна назва предмета закупівлі: 85150000-5-Послуги діагностичної візуалізації
- Найменування (номенклатура, асортимент) товарів, робіт чи послуг: Послуги діагностичної візуалізації
- Кількість товарів, робіт чи послуг: 190
- Місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36
- Строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: з 06.09.2019 по 31.12.2019
- Інформація про технічні та якісні характеристики товарів, робіт чи послуг:
- Ціна договору: 520 600,00 UAH без ПДВ(20%)
- Строк дії договору: з 06.09.2019 по 31.12.2019
Джерело фінансування: власні кошти
- Ідентифікатор договору: –
- Одиниця виміру: послуги
- Ціна за одиницю: 2740,00 UAH без ПДВ
- Голова тендерного комітету ДК «Укроборонпром» Р.М. Аврамов
От скажіть, хто б здогадався, що поліграфні дослідження можна назвати «послугами діагностичної візуалізації»?
Вочевидь ніхто, окрім Віталія Вікторовича Опанасенка, бо лише він один, за якимось дивним збігом обставин, подав пропозицію на тендер. І так неочікувано виграв його! Поліграфологів, які можуть провести 190 досліджень за 520 тисяч гривень (по 2740 гривень за дослідження) у нас сотні, а от надавач послуг діагностичної візуалізації для «Укроборонпрому» – один! Так що в цій частині квазі-поліграфолог ой як добре розумів, що каже респондент! А взагалі, нема ніякої кризи, вони просто роблять те, що було написано на майці респондента! При чому знову в «Укроборонпромі»!
Втім, повернемося до дійства.
Кріплення («одягання») давачів вимагає окремої згадки. Це щось! На ліву (так, саме на ліву!) руку кріпилися давачі шкіряної реакції і фотоплетизмограф – давач для аналізу показників периферійного кровообігу. Ви ж не думаєте, що герой підозрював респондента у розташуванні серця праворуч? Я – теж, але вже починаю сумніватися. Тим часом респондент почув про дикроту, систолу і діастолу, про те, що думає алкоголік тощо.
Давач аналізу показників центрального кровообігу? Його просто не було.
Ну і що, що давач цей не додатковий, а обов’язковий? Ну і що, що одна рука респондента без жодного давача і залишається практично неконтрольованою спеціалістом? Все це дрібниці, які не мають жодного значення у грі великого маестро! Он Паганіні, за легендою, взагалі грав на одній струні!
Потім некроман української поліграфології почав «ставити симпато-тонічний рефлекс» і побачивши, що всі «рефлекси викликаються» – радісно повідомив про це присутніх. Можна було б ще молоточок невропатолога використати, він, кажуть, основний підручний засіб для виявлення рефлексів, але «поліграф так поліграф»!
А далі треба слухати, бо хто слухає, той почує. Обмовка – друг поліграфолога (тільки не тих, що квазі). Як вам фраза – «ми формуємо тести під вас»? У відповідь на неї вже не витримує респондент і поправляє – «не під мене, а під ситуацію, яка склалася у комітеті!».
На питання журналістів, скільки часу треба чекати на завершення тестування, їм впевнено відповідають – «30 хвилин». Так, поліграфологи, які працюють в оперативному, слідчому, контррозвідувальному напрямках, саме 30 хв! А не так, як ви звикли, ледарі, щонайменше 60! «Вчіться» (прости Господи).
Далі було ліричне відступлення від теми, випровадження журналістів і операторів, розмови про нові перспективи української політики, про те, навіщо, насправді, під час дослідження буде присутній «майже Санчо Панса» – він має занотувати, на які питання респондент відповідав правдиво/неправдиво, а потім його висновки будуть порівняють із висновком «поліграфа». В принципі, нічого страшного, українська поліграфологія переживала і не таке. Пам’ятається, у 1999 р. в Київському інституті внутрішніх справ один винахідник вже перевіряв тестом Айзенка «достовірність» подарованого донорами поліграфу.
Обговорення питань зайняло немало часу по тій простій причині, що вони були: а) «сирі» – сформульовані «спеціалістом» без достатнього розуміння ситуації, яку він мав розбирати; б) надміру довгі і заплутані; в) наш герой вже почав заговорюватися, що не дивно, з огляду на стрімкий словесний потік і невпинну жестикуляцію; г) респондент закономірно втомився та почав висловлювати сумніви, чи не заплутається він у відповідях на питаннях тесту «правди проти неправди».
Мовою оригіналу – «сюрпризів зі сторони організму респондента не було», а тому «збір живих рефлексів» на «зачьот» шляхом пред’явлення трьох тестів почався!
На відео екран погано видно, але навіть по тому, що вдалось розгледіти у частині реакцій, можна дійти однозначного висновку, що поспішати з рішенням щодо достатності лише двох пред’явлень було, щонайменше, невиправдано. Варто мати на увазі й те, що це рішення було прийняте ще до початку тесту.
Сам текст тесту вражає винахідливістю та «економністю». Взагалі не розкриті попередні етапи ймовірного корупційного діяння. Перевірочні питання ідуть практично одне за одним, за таких умов неминуче відбувається поглинання і зниження реакції на наступне питання, навіть якщо воно є, насправді, особистісно значимим і респондент відповідає на нього неправдиво. Це аксіома, відома слухачам курсів поліграфологів в кінці першого тижня навчання…
У частині тестів виставлена амплітуда фотоплетизмограми і фазичної складової шкіряної реакції недостатні для якісного візуального аналізу. Попередження про завершення запису фонових показників просто вражають проявом відкритості та догоджання. Із таким підходом, враховуючи і інші пояснення на кшталт типу питань, психофізіологічних аспектів дослідження, по завершенню тестування респондентам можна видавати сертифікат про проходження короткого курсу дисципліни «вступ до поліграфології».
Кульмінація
Рівно через 35 секунд після другого пред’явлення першого тесту наш герой вже чітко бачить, що «все складається на користь респондента». Ви спитаєте – а як же підрахунок балів, як же ESS? Та якось так… І взагалі, хіба це важливо? Важливішим є зараз порадитися із респондентом, як же вчинити із цими одержаними результатами? Саме для поради з цього питання і виділено міжтестову бесіду. Ви читали, що в неї інше призначення? Забудьте! Ми тепер живемо по-новому! Особливо з огляду на те, що журналісти так чекають цих результатів, що «помруть або просто вб’ють» нашого некромана. Ні! Гоміцид не можна допустити! Світло української поліграфології, один з п’яти «справжніх спеціалістів», сміливий і безстрашний ексгуматор цвинтарів жертв українських поліграфологів повинен жити! Тому результат – в студію!
«Машинально вегетативна поведінка респондента почала змінюватися на розслаблення» (перекладаю для фахівців – респондент адаптувався до процедури дослідження, про що свідчать фізіологічні показники). На цій позитивній ноті наш герой перейшов до пред’явлення тесту «правда проти неправди».
Принагідно застерігаю поліграфологів-початків від використання цього тесту при розслідуванні кримінальних злочинів в наших умовах. Обстежувані не завжди можуть усвідомити ідею спеціаліста та виконувати надану ним інструкцію, а от вимога казати «так» на питання щодо причетності до інкримінованого злочину почасти викликає у них неадекватну агресію і вони, на відміну від миролюбних журналістів, таки можуть спробувати «прибити».
21 година 47 хвилин – ні, вам не почулося, саме у цей час переходять до першого пред’явлення третього тесту.
Якщо вас навчали, що цей час не оптимальний для дослідження, що респондент може вже хотіти спати, він позіхатиме, у нього закриватимуться очі, знижуватиметься амплітуда фазичної складової шкіряної реакції – не вірте! Тому, що вам вдалося побачити на екрані, також не вірте…
Антракт. 22 година
P.S. Професія поліграфолога вимагає сміливості. Але сміливість і догоджання – не є синонімами. Сміливість проявляється не в готовності йти на поводу респондента, який просто може не розуміти, що порушення процедури дослідження неприпустиме, бо зруйнує саму ідею щирого бажання пройти поліграф.
Відчуття ейфорії від покровительства з боку «розкручених» і сильних, «виграний» у вересні «тендер», не дають навіть найменшого права принижувати спеціалістів, які багато років повсякденно працюють і приносять реальну користь державі.
Бажаємо успіхів у завоюванні хайпу!
#вапдіє