Теорія перевірочних запитань підсвідомості
Член ВАП Лисенко Сергій Миколайович
Сергій Лисенко, магістр фізики, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри управління безпекою та правоохоронною діяльністю Міжрегіональної академії управління персоналом, м. Київ.
Анотації
В статті розкривається новий підхід до створення контрольних запитань, які можуть використовуватись під час поліграфних опитувань. Завдання контрольних запитань полягає в можливості їх порівняння із перевірочними запитаннями, стосовно перевірочної, проблемної теми. Сенс якісного підбору контрольного запитання полягає в тому, що вона повинна буди теж важливою для опитуваної особи на рівні із перевірочною. Але логічний принцип полягає в тому, що для непричетної до проблемної, перевірочної тематики особи контрольне запитання повинно бути біль важливим ніж перевірочне. Причетна особа буде більш сильно реагувати на перевірочні запитання ніж на контрольні.
Ідея теорії стосується того, що реакції людини виходять із закладених в підсвідомості базових основ фізіології, які сформувались завдяки давній реакції «бий або біжи». Тому використання в контрольних запитаннях тематики закладеної в підсвідомості людини, ще з давніх часів повинно забезпечити якісне порівняння та достовірні висновки під час опитувань.
Викладення теорії
Ще с тих пір як Клів Бакстер винайшов контрольні запитання та створив свою методику контрольних запитань, існує сперечання про достовірність (валідність) даної методики. Основні сперечання стосуються тих теорій, що пояснюють природу фізіологічних реакцій під час тестування на поліграфі. Одночасно, науковці сперечаються стосовно надійності підбору контрольних запитань. Винайдено вже кілька видів контрольних запитань. Останній винахід — це запитання контрольованої брехні.
Відомі науковці T. Бен-Шахар і Дж. Фьореді виділяють їснуючі теорії, згідно яких ефективно працює сама процедура тестування на поліграфі. Таких всього близько десятка. Вони поділяються на теорії, засновані на визнанні афективно-мотиваційних процесів в якості головних чинників, що визначають сутність поліграфного тестування та на теорії, які спираються на когнітивні фактори (процеси).
Серед найбіль-поширених теорій, пригаданих науковцями, можна в якості прикладу привести кілька популярних.
Теорія «загрози покарання», яка вказує, що причетна до встановлюваної події особа відчуває перед перевіркою на поліграфі розвиток значних емоційних зрушень у динаміці реєстрованих фізіологічних процесів. Теорія відображає певні процеси, що відбуваються під час тестування в психіці обстежуваної особи. Валідність поліграфних перевірок в реальних (польових) умовах значно перевищує ймовірність виявлення прихованої інформації за допомогою поліграфа.
Проте теорія «загрози покарання» не в змозі пояснити ту відносно високу ефективність «детекції брехні», яка має місце в спеціально «змодельованих» навчальних розслідуваннях, а так само в типових лабораторних експериментах по визначенню приховуваної інформації (визначення загаданого імені, числа, карти та інше). Очевидно, що в цьому випадку ніяк не можна назвати страхом ті емоційні та фізиологічні процеси, які викликають зміни динаміки реєстрованих фізіологічних процесів.
Теорія «конфлікту» визначається, як синхронна активація двох діаметрально спрямованих психологічних установок: установка «говорити правду про обставини встановлюваної події» та установка «брехати з приводу власної причетності до нєї». Установки породжують у причетної особи виражені зміни динаміки реєстрованих в ході перевірки фізіологічних процесів. Сутність теорії «конфлікту» полягає в тому припущенні, що причетна до встановлюваного події особа, з одного боку, має знаходитись в стані вираженого, зухвалого, гострого, психічного дискомфорту та напруги, обумовлених необхідністю заперечувати свою провину, і страхом викриття. З іншого боку є перспектива визнання провини, коли причетна особа може тим самим усунути наявний гострий психічний дискомфорт.
«Умовно-рефлекторна» теорія використовує результати умовно-рефлекторного досвіду, які включені в якості прихованих компонентів поведінки. Умовні рефлекси виробляються в процесі всього життя. Наприклад, людина ніколи б не боялася сунути руку в киплячу воду, якби вона не обпіклася в дитинстві, або дорослим не вдалося б переконати його, що кипляча вода — «це боляче». Людині необов’язково мати свій особистий безпосередній досвід, пов’язаний з вчиненням будь-якої протиправної чи антисоціальної дії (вбивства, крадіжки чи гвалтування), щоб зовнішній стимул, асоціативно пов’язаний з даною подією, впливав на величину емоційної напруги та на вираженість змін динаміки реєстрованих фізіологічних процесів. Згідно умовно-рефлекторної теорії, якщо людина скоїла якийсь злочин, то при пред’явленні релевантного (перевірочного) стимулу у неї активуються якісь умовно-рефлекторні ланцюжки, обумовлені її причетністю до злочину. По цій причині виникають швидкоплинні зрушення в реєстрованих фізіологічних процесах. У даній теорії мається на увазі, що пред’явлення критичного стимулу викликає виражену відповідну реакцію, оскільки вона обумовлена виробленим умовно-рефлекторним зв’язком. При цьому, чим сильніше умовно-рефлекторний зв’язок висунутого стимулу з минулим досвідом (чим серйозніше скоєний злочин), тим більш виражений характер носять відповідні реакції.
Отже, згідно вказаним теоріям зрозуміло, що апаратура поліграфа реєструє показники фізиологічних реакцій організма людини на пред`явлені стимули. Зміни фізиологічних реакцій відбуваються в залежності від важливості питання та ступеню відношення людини до цього питання. Тобто можна ствердити, що різні питання можуть викликати у людини різні емоції, які виглядають як фізиологічні реакції на поліграмах. Виявляється, що саме емоції і реєструє апаратура на поліграфі.
Як стверджує Пол Екман, коли критикує поліграф, спроба людини обдурити поліграф або особу яка веде опитування, викликає у людини різні емоції. Цими емоціями можуть бути різні фактори, такі як страх від майбутнього покарання, сором за брехню, боротьба із собою за бажання сказати правду і навіть радість від вдалої спроби брехні. Тому він стверджує, що немає окремих емоцій брехні. Ми не сперечаємось із цим ствердженням. Більше того, останні дослідження електро-магнітної активності людського мозку показали збільшення сигналів в одних і тих ділянках під час вказаних емоцій, при відповідях на перевірочні стимули.
В своїх українських лекціях та інших статтях стосовно методики запитань контрольованої брехні тесту DLST, Марк Хендлер вказує саме на цю особливість організму людини. В цих випадках опитувана особа дає підвищені реакції на питання заздалегідь відомої брехні, хоча їй зрозуміло, що ніякого покарання за це не буде. Тому що перед тестуванням була домовленість із поліграфологом і він дозволив особі сказати неправду на ці запитання. Ми можемо бути впевнені, що підвищені реакції на датчиках поліграфа, у опитуваної людини на запитання контрольованої брехні, викликають будь-які емоції, але тільки не страх, сором або загроза покарання.
Проводячи бесіди із Марком Хендлером по цій методиці і обговорюючи результативність питань контрольованої брехні, ми прийшли до висновку, що основне завдання цих запитань — викликати підвищені емоції при відповідях. Більше того ми зрозуміли, що сам факт домовленості про брехню із опитуваною особою, знижує значимість цього питання-стимулу для останньої. Коли поліграфолог вимагає відвертості, а потім дозволяє його обдурити, у деяких осіб може викликати зневагу та заспокоєння перед тестуванням. Людина, в такому разі, виходить із створеного психологічного коридору, заспокоюється і не дає необхідних емоцій. Такі картини досить часто відбуваються із особами із кримінальним минулим, професійними шахраями та особами із низьким інтелектом, які розцінюють сам факт компромісу із поліграфологом, як слабкість або зменшення важливості та актуальності результатів тестування для опитуваного.
В інших випадках, досить важко, швидко підібрати поліграфологу контрольну тематику та створити контрольні запитання, щоб вони мали відповідний ефект. Це пов`язане з тим, що буває недостатньо інформації про особу або сама особа не має компрометуючого досвіду. Бувають особи, які вели досить чесне життя та нікого сильно не обманювали. А якщо таке траплялось, то їм не соромно це визнавати, або це не викликає в них великих емоцій, здатних конкурувати із перевірочною тематикою. Коли особі задають перевірочні запитання, вони завжди мають для неї дуже велике емоційне значення, особливо в цей момент. Тому фізіологічні реакції при відповідях на ці перевірочні запитання майже завжди будуть сильніші ніж на запитання контрольованої брехні із слабою значимістю, не зважаючи на те що особа не причетна до перевірочної події.
Виходячи із аналізу вказаної інформації, постає завдання на пошук такої тематики, яка б викликала підвищені реакції на запитання, які могли б порівнюватись із перевірочними (релевантними). Чи можна викликати підвищені реакції на запитання чи стимули, для порівняння із перевірочної тематикою, іншим шляхом? Нам бачиться, що так. Більше того, наші дослідження показали, що такий підхід досить ефективний.
Ми стверджуємо, що для виклику емоцій можна звертатися до підсвідомості людини. Звернення до важливих тем підсвідомості людини надасть вірогідний результат, що виллється у підвищених реакціях та поліграмах. Зрозуміло, що підсвідомість не дозволить пригнітити реакції якимось чином, на приклад домовленістю та іншим. Розглянемо про які теми може йти мова.
В своїх книжках «Майбутнє розуму» та «Фізика майбутнього» відомий вчений фізик Мітіо Каку говорить, що мозок працює як велика корпорація. На його думку, у цій аналогії є гігантська бюрократія і сувора ієрархія, а також потоки інформації між різними ділянками. Але вся важлива інформація в кінці кінців виявляється в центрі управління. Саме там приймаються остаточні рішення. Якщо порівняння мозку з великою корпорацією має право на існування, воно повинно пояснювати деякі цікаві властивості мозку. Більша частина інформації знаходиться в «підсвідомості», тобто у директора. На своє щастя, він поняття не має про всі потоки інформації, що безперервно циркулюють по бюрократичних каналах мозку. Більш того, лише крихітна частина інформації в кінці кінців потрапляє на стіл вищого керівника, якого можна порівняти з префронтальної корою. Директор знайомиться тільки з тими даними, які досить важливі, щоб заслужити його увагу. В іншому випадку його діяльність була б паралізована лавиною зайвих відомостей.
Ймовірно, така організація роботи мозку — побічний результат еволюції, оскільки наші предки в критичних умовах не могли дозволити собі перевантажувати мозок поверхневою підсвідомою інформацією. Ми, на щастя, просто не помічаємо всіх тих трильйонів операцій, які постійно робить наш мозок. Зустрівши в лісі тигра, не обов’язково думати про те, в якому стані в даний момент знаходиться твій шлунок, пальці на ногах, волосся і тому подібне. Потрібно тільки згадати, як бігти швидше.
«Емоції» — це швидкі рішення, що народжуються самостійно на низькому рівні. Оскільки на раціональні думки йде багато часу, а в критичній ситуації немає часу на обдумування, низькорівневі області мозку повинні швидко оцінити ситуацію і прийняти рішення (породити емоцію) без дозволу зверху. Таким чином, емоції (страх, гнів, жах і таке інше) — це миттєві тривожні прапорці, команда на які надається на низькому рівні і призначення яких — попередити керуючий центр про потенційно небезпечну або складну ситуацію. Свідомість практично не контролює емоції. Наприклад, як би ми не готувалися до публічного виступу, наше нервове напруження нікуди не дінеться. Рита Картер, автор книги «Як працює мозок» (Mapping the Mind), пише: «Емоції — це зовсім не почуття, а набір фізіологічних механізмів виживання, що з’явилися в результаті еволюції. Їх завдання — направити нас подалі від небезпеки, до того, що може виявитися корисним».
Підказку про можливу контрольну тематику, яка б мала важливе значення для всіх людей та викликала підвищені емоції та реакції на каналах поліграфа надав відомий психолог автор книги про розвиток мозку «Дракони Едему» Карл Саган. Він стверджував, що ритуали, емоції і міркування — все це важливі ознаки людського в людині. Модель Карла Сагана триєдиного мозку заснована на даних порівняльної нейроанатоміі і вивченні поведінки.
Людям притаманне прагнення заглянути всередину самих себе, а тому, якщо модель триєдиного мозку вірна, ми можемо сподіватися знайти важливі контрольні теми в історії людського самопізнання. Найвідоміша з гіпотез, яка нагадує ідею триєдиного мозку, — це вигаданий Зигмундом Фрейдом поділ людської психіки на Ід, Его і Суперего. Ті аспекти психіки, що пов’язані з агресивністю і сексуальністю, цілком задовільно відповідають даним Фрейдом визначенням Ід (по-латині означає «воно», тобто позначає тваринний аспект нашої натури), але, в своєму описі Ід, Фрейд говорив про ритуальний і соціально-ієрархічний аспекти психофізіології. Він вважав емоції функцією Его, зокрема «океанічного досвіду» — еквівалента релігійному прозріння. Однак Супер-его спочатку було описане не як вмістилище абстрактного мислення, а як сховище структур, пов’язаних з поняттями «соціум» і «сім’я», що в моделі триєдиного мозку швидше вже відноситься до психофізіології. Таким чином, психоаналітична ідея про поділ людської психофізіології на три частини знаходиться лише в слабко відповідає моделі триєдиного мозку.
Найбільш підходяща метафора — фрейдистський розподіл психіки на свідоме, підсвідоме (яке приховано, але може вийти назовні) і несвідоме (яке пригнічується або недоступно). Коли Фрейд казав, що «схильність людини до неврозів є зворотною стороною його схильності до культурного розвитку», він мав на увазі складності у відносинах, які існують між трьома компонентами людської душі. Він називав підсвідомі функції «первинними процесами». Виходячи с цього ми розуміємо, що пошуки відповідної, ефективної контрольної тематики для поліграфних тестувань потрібно шукати саме в підсвідомості.
Найбільш зрозумілою, для занурення в підсвідомість людини та її страхів, є гіпотеза виникнення схильності до сну. Вона теж описана Карлом Саганом. Гіпотеза знерухомлення людини здається особливо підходящою в світлі того, що відомо про її еволюцію, від тієї епохи, коли на Землі переважали шиплячі і бурхливі рептилії, схожі на нічні кошмари. Відомо, що майже всі рептилії — холоднокровні, і тому ночами вони всюди, крім тропіків, вимушено знерухомлені. Роберт Баккер, палеонтолог з Гарвардського університету, вважає, що, в усякому разі, деякі з динозаврів були теплокровними. Але навіть і вони, швидше за все, не були такі нечутливі до денної зміни температури, як ссавці. Ссавці ж теплокровні і здатні функціонувати вночі. Нетропічна нічна екологічна ніша в тріасовому періоді, близько двохсот мільйонів років тому, ймовірно, була майже вільна. Гаррі Джерісон припустив, що еволюція ссавців супроводжувалася розвитком слуху і нюху, які давали можливість дізнаватися про предмети і відстані вночі. В ті часи різні варіанти цих органів почуттів, які сьогодні виглядають цілком звичайними, здавалися надзвичайно складними і громіздкими, для обробки великої кількості даних, що поставляються цими знову утвореними органами почуттів.
Ймовірно, для ранніх ссавців було життєво важливо вміти нерухомо лежати десь по закутках всі денні години, коли на Землі панували хижі рептилії. Перед моїм внутрішнім зором постають картини пізнього мезозою — днем неспокійно сплять всі ссавці, а вночі — все рептилії. Ось тут і виникає ідея про першу імовірну контрольну тематику, яку ми вирішили перевірити.
Намальована нами картинка з мезозойської життя має яскраво виражений вампірично-кривавий характер: м’ясоїдні рептилії полюють за сплячими розумними ссавцями днем, а м’ясоїдні ссавці полюють за дурними нерухомими рептиліями вночі. Хоча рептилії і закопували свої яйця, чи вони активно захищали і їх, і вилупилися з них дитинчат. Відомо дуже небагато випадків подібної поведінки навіть у сучасних рептилій, та й взагалі важко уявити собі тиранозавра, який сидить на гнізді з яйцями. З цих причин ссавці і могли виграти первісну війну бенкетів, — принаймні, деякі з палеонтологів вважають, що вимирання динозаврів було прискорене поїданням яєць рептилій ранніми ссавцями в нічний час.
Головний висновок із вищевказаного, що перший і головний, підсвідомий страх савців, а пізніше людей стосується пригадування будь-яких рептилій поруч із людьми. Підтвердження нашої теорії підсвідомого страху та переживань стосовно рептилій ми спостерігаємо в пізніших людських пам`ятках фольклору. Ми говоримо про казки майже всіх народів світу, де головним злодієм виступає велика рептилія — дракон. Підсвідомий страх людей перед великими рептиліями надав драконам самого кривавого значення та поваги. Навіть у Біблії цей страх відобразився в тому, що саме змій спокусив Єву зірвати яблуко із дерева пізнання. Ми бачимо, що підсвідомо рептилії являються для людей головними ворогами, тому повинні викликати підвищені психофізиологічні реакції при пригадуванні про них.
На практиці ми нашу теорію перевірили разом із Всеукраїнською асоціацією поліграфологів (ВАП), на поліграфах власного виробництва Rubicon.
В якості контрольних запитань ми використали запитання про стосунки опитуваної особи із рептиліями.
Наприклад: Коли-небудь Ви тримали біля себе змію? Раніше в одному ліжку Ви лежали разом із крокодилом? Зрозуміло, що опитувані відповідали «Ні» на ці запитання. Цим ми добивались першої вимоги при створенні контрольних запитань, тобто будувати їх так, щоб опитуваний відповідав запереченням на ці запитання. Нище ми приводимо два приклади поліграм наших випробувань, де видно ефективність обраних контрольних запитань.
Лабораторні випробування проводились на вигаданих та реальних ситуаціях. Вони показали достатню придатність контрольних запитань підсвідомості, на громадянах України. Тому ми вважаємо, що в цьому напрямку слід попрацювати і далі. Ми очікуємо результатів випробувань нашого американського партнера та співавтора Марка Хендлера на громадянах США.
Спостереження за випробуваннями показали, що кращі реакції були в тих випадках, коли людина реально стикалась із тією рептилією, або реально бачила її саму. Більше того, ця теорія показує, що в якості контрольної тематики підсвідомості можна експериментувати із іншими страхами людини. А при достатньо вірному вивченні кожної особи, можна встановлювати окремі контрольні теми підсвідомості для цих осіб окремо.
У всякому разі ми переконані, що дана теорія має право на життя та потребує подальшого вивчення.
Література:
- Cleve Bakster, Primary Perception: Biocommunication with Plants, Living Foods, and Human Cells, White Rose Millennium Press, 2003. — p.168.
- T. Бен-Шахар, Дж. Фьореді, Що вибереш ти? Рішення, від яких залежить твоє життя. Вид.:Манн, Іванов, Фербер, М. 2016, с.208.
- Mark Handler, Raymond Nelson, Brent Smitley. Practical Polygraph: FAQ on Electrodermal Activity and the Electrodermal Sensor. The Magazine for the Polygraph Professional May/June 2017 Volume 50,3.
- Мітіо Каку, Майбутнє розуму. 2016р. М. с.354.
- Карл Саган, Дракони Едему. 2015р. М. с.203.
- S. Freud, Group psychology and the analysis of the ego. 1921, S.E., 18:65-143.
- Paul Ekman, Emotions revealed. 2013, New York, Henry holt and company, p.314.