ОБЕРЕЖНО З КОНТРОЛЬНИМИ ПИТАННЯМИ

Маючи досвід проведення тисяч досліджень з використанням поліграфа, експерти-поліграфологи Всеукраїнської асоціації поліграфологів (ВАП) дійшли висновку, що за останні декілька років методи протидії при перевірках на поліграфі вже перестали, в більшості випадків, бути примітивними та «легкодіагностованими».


Пігулки та кава відходять на другий план. Вже не говорячи про кнопки у взутті.

Як обманути поліграф


Особи з інтелектом вище середнього рівня, топ-менеджери, керівники, яких очікує тест на поліграфі, детально вивчають методику проведення дослідження, розбираються в тому, як це працює і чому.

У  результаті вивчення інформації на просторах Інтернету останні приходять до вибору найбільш дієвих способів протидії поліграфу.

В період 2015-2018 років поліграфологами ВАП було зафіксовано декілька сотень випадків, коли досліджувані імітували реакцію на «контрольне» питання, щоб ввести в оману поліграфолога.

Подібна ситуація не могла залишити нас осторонь цих тенденцій.


То що ж таке «контрольні питання» або МКП (методика контрольних питань) і в чому їх суть?

Неможливо відповісти просто на складне питання, а тому копнемо глибше.

Взагалі, є три основні типи питань:

  • перевірочні (релевантні, relevant);
  • нейтральні (іррелевантні, irrelevant);
  • контрольні (питання порівняння, control).

Першу методику виявлення приховуваної інформації запропонував Чезаре Ламброзо (Cesare Lombroso).

Чезаре Ламброзо

Чезаре Ламброзо (Cesare Lombroso)

Називалась вона – Concealed Information Technique.

Методика базується на пред’явленні досліджуваному стимулів, що стосуються досліджуваної справи, і стимулів, що не мають прямого відношення до справи (релевантних та нерелевантних стимулів). Відповідно, реакції на стимули порівнювались між собою.

Дана методика була застосовано відносно поліграфних перевірок та отримала назву – Relevant & Irrelevant Questions Technique (методика релевантних та нерелевантних питань).


Згодом Джон Рейд (John E. Reid)[1] та Клів Бакстер (Cleve Backster) вирішили вдосконалити Relevant & Irrelevant Questions Technique та запропонували використовувати контрольні питання – control questions.

Контрольні питання Бакстер

На практиці це виглядало так: в тести, що містили перевірочні питання прямої причетності і нейтральні стимули, додавалось контрольне питання. Формулювання контрольного питання передбачало для опитуваного виражену ситуативну значимість. Це і назвали Методикою Контрольних Питань.


Для свого часу це був революційний Метод Контрольних Питань (МКП), побудований на порівнянні психофізіологічних реакцій на два питання: контрольне і перевірочне (релевантне).

За правилами, контрольне питання повинно було конструюватись поліграфологом, виходячи з потреби зрозуміти характер реакції на значиме питання. Контрольне питання підбирається таким чином, щоб при його пред’явленні в парі з перевірочним питанням, особа, яка причетна до розслідуваної події або має певну обізнаність, давала більшу психофізіологічну реакцію на перевірочне питання. А особа, непричетна до події, давала б більшу реакцію на контрольне запитання. При цьому однією з найважливіших методичних особливостей Методу Контрольних Питань є те, що контрольні питання носять допоміжний характер і використовуються для порівняльної оцінки викликаних ними реакцій з реакціями на перевірочні питання.


З методичної точки зору контрольне питання повинно мати одну з наступних характеристик:

  1. Досліджуваний дає завідомо неправдиву відповідь на контрольне питання;

  2. Досліджуваний сумнівається в правдивості відповіді, що дається на контрольне запитання;

  3. Досліджуваний відповідає на контрольне питання правдиво, але тим самим зізнається в чомусь негативному, відчуваючи при цьому «незручність правди».

Класичний control question передбачає з боку досліджуваного сумнів в правдивості відповіді, усвідомлення «брехливості» відповіді або усвідомлення небажаності правдивої відповіді. Це визначає ситуативну значимість стимулу і призводить до розвитку реакції у відповідь на його пред’явлення.


Таким чином, засновники методики контрольних питань вирішили створити досконалі питання – «еталони», з якими будуть порівнюватись релевантні (перевірочні).

Приклад 1:

(Контрольне запитання) Не торкаючись обставин кримінальної справи, під час нашої бесіди Ви мені хоча б раз збрехали?

(Перевірочне питання) У грудні 2007 року Ви передавали синові Іванова будь-які гроші?

Приклад 2:

(Контрольне запитання) До 2007 року Вам доводилося «підставляти» партнерів, з якими Ви співпрацювали?

(Перевірочне питання) У грудні 2007 року Ви передавали Іванову через його сина Петра сумку з грошима?

З того часу контрольні питання та Методика Контрольних Питань лягли в основу методів та методик, що використовуються Американською асоціацією поліграфологів (APA). В 2012 контрольні питання стали називатись питаннями порівняння, але суть їх від цього не змінилась.


Проблема в тому, що деякі досліджувані сприймають контрольне запитання як практично релевантне, реагують максимально виражено, не залишаючи часу і можливості ендокринній системі організму відновитися до вихідного рівня.

Звідси менш виражена реакція на релевантне питання, наступне за контрольним.

Інші, володіючи гальмівним типом нервової системи, вимагають емоційної розкачки наступним питанням та дають реакцію на наступне питання, яке виявляється релевантним. Не вгадаєш!

Звідси у Бакстера з’являється набір правил, що враховують місце і силу контрольного питання.

Звідси з’являється різноманітність видів контрольних питань (звичайне, сильне і слабке контрольне запитання, специфічне, симптоматичне, комплексу провини, внетематичне контрольне, жертовне релевантне і т.д.).


Практикуючі поліграфологи, не бажаючи брати гріх на душу, винаходять найвитонченіші способи контролю психоемоційного стану випробуваного, щоб не допустити помилки – неправдивого обвинувачення (помилка другого роду). Не менш важливою проблемою для них залишається і помилка пропуску цілі (помилка першого роду).

На цьому ґрунті виростає ілюзорне уявлення про те, що, не звертаючи уваги на розуміння суті явищ, можна знайти таке формулювання питання, яке стало б універсальною формою контролю емоційного реагування досліджуваного в будь-якій фазі тестування. Необхідно знайти таке місце розташування питання, яке висвітить реакцію випробуваного на релевантне питання. Того ж результату можна досягти, змінивши жорстку усталену структуру опитувальника, нібито поліпшивши якість опитувальника, його валідність. Очевидна маячня або ортодоксальний американський досвід в смокінгу від Кліва Бакстера.


Формулюючи контрольне запитання, поліграфологи апріорі очікують, що досліджуваний буде емоційно реактивний на нього. Але це не має нічого спільного з психологією, фізіологією та, взагалі, наукою, це тільки припущення та надумані очікування.

Більш того, вже давно розроблені формулювання контрольних питань на всі випадки життя, що включають найрізноманітніші форми асоціальної поведінки і дій. Здавалося б, не знаючи суті, а найголовніше, не усвідомлюючи всієї глибини проблеми, став питання контрольного характеру, використовуючи напрацьовані прийоми, формати запитальників, методики, і будь щасливий!

Однак практикуючих психофізіологів продовжує хвилювати проблема валідності їх висновків. І це робить їм честь, змушуючи думати про те, що в житті не все втрачено, є порядні люди – чесні, гідні своєї професії фахівці. Будемо сподіватися, що серед них немає людей, які ставлять за мету тільки отримання матеріальної вигоди від виконання професійної діяльності.

Саме цим фахівцям хочеться адресувати сакраментальну фразу: «Немає контрольних питань!» [6].

Контрольним питання стає не завдяки надуманим сподіванням поліграфолога, а тільки відповідно до індивідуальних особливостей досліджуваного та його світосприйняття.

Дивно, але до цих пір існують поняття “типу” і “сили” контрольного питання, обговорюються проблеми розміщення контрольного питання в форматі опитувальника. Мають місце міркування про значимість релевантного питання в залежності від того, чи стояв він до або після контрольного.

В кінці статті Ви знайдете оригінал статті про аналіз допустимості контрольних питань з точки зору науки.


Головне, що потрібно зрозуміти – КОНТРОЛЬНЕ ПИТАННЯ ЗАВЖДИ СТОЇТЬ ПОРЯД З ПЕРЕВІРОЧНИМ.

Середньостатистична людина з легкістю МОЖЕ ІДЕНТИФІКУВАТИ КОНТРОЛЬНЕ ПИТАННЯ.

Способом протидії поліграфу, який використовують активно останні декілька років, є імітація реагування (ФАЛЬШИВА РЕАКЦІЯ) на контрольне питання. Особа внутрішньо бурхливо реагує на контрольне питання та намагається абстрагуватись від перевірочного, яке йде відразу перед або за ним. Таким чином, поліграфолог порівнює вираженість реакцій на контрольне та перевірочне питання, бачить, що реакція на контрольне виражена більше, ніж на перевірочне, і робить хибний висновок про причетність/непричетність або обізнаність і т.п.


ВАП звертає увагу поліграфологів на дуже обережне та уважне використання контрольних питань.


Згідно рішення Верховного суду США[2] через недосконалість Методики Контрольних Питань використання поліграфа в федеральних судах було заборонено.


Національна дослідницька рада США також підтвердила недосконалість використання поліграфа з Методикою Контрольних Питань – посилання [3].


Міністерство юстиції США за підсумком аналізу використання поліграфа в ФБР виражає глибоку стурбованість використанням питань порівняння (контрольних питань), які тематично абсолютно не гомогенні з досліджуваними справами – посилання [4].


Кому цікаво, оригінал англійською:

Used improperly constructed polygraph test questions. DoDPI criticized the FBI for using “sensitive norm” comparison questions, which are a type of irrelevant question that mentions the relevant issue. The FBI was also using probable-lie comparison questions that were not clearly separated from the relevant issue. Federal standards do not allow for the use of sensitive norm questions, and probable-lie questions are allowed under federal standards only if they are constructed so that they are clearly separated from the relevant issue by time, place, or category. The FBI’s Polygraph Unit Chief told us that in May 2005 he instructed FBI examiners to stop using sensitive norm questions. In response to DoDPI’s concerns over improperly constructed probable-lie questions, the FBI agreed to issue instructions to the field examiners to create a clear dichotomy between relevant and comparison questions.

According to the FBI Polygraph Unit Chief, although sensitive norm questions address the relevant issue, they do not encompass the relevant area for which the examination is being conducted. For example, an FBI examiner inquiring about the use of illegal drugs may ask, “Have you ever been around friends or relatives who have used illegal drugs?” to overcome examinee concerns about their response to a relevant question (i.e., if the examinee used drugs themselves). The examinee may not use drugs, but a member of his or her family may and the fact of the family member’s drug use may cause a “false” reaction to a relevant question about the examinee’s own drug use. The Chief of the DoDPI Quality Assurance Program said that there has been no research to support the use of sensitive norm questions or to determine what effect(s), if any, their use might have on the outcome of the polygraph examination.


В аналітичному звіті АРА 70 років минулого століття визнається проблематика похибки, викликаної орієнтовним реагуванням в ході застосування МКП. Проте, до теперішнього часу ця проблематика точності МКП жодним чином не вирішена.

Методика актуалізації контрольних питань має на увазі маніпуляцію сприйняттям респондента з метою актуалізації значущості (активації реагування). Хоча однією з умов досліджень із застосуванням поліграфа є категорична заборона будь-яких маніпуляцій з суб’єктивним сприйняттям людини до і в ході дослідження. Мабуть, саме тому поліграфологи, які працюють за МКП, при виникненні спірних питань здебільшого не надають відео передтестових заходів.

У добровільній згоді респондент підтверджує, що йому не будуть задані інші питання про його життя, крім тих тем, які відносяться до мети дослідження. Відповідно, він має право опротестувати або взагалі не відповідати на всі контрольні або нейтральні питання, які не належать до мети дослідження.

Самі американці стверджують, що мета-аналіз 2012 свідчить про неприпустимо низьку достовірність всіх методів, що застосовуються АРА, серед яких більшість – це різновиди МКП.


“У 2012 році Журнал прикладної психології опублікував мета-аналіз, в якому були розглянуті показники точності перевірки вибірки із 104 досліджень. Аналіз підсумував, що показники точності були лише трохи кращі, ніж ймовірність 50/50.

Наприклад, найкращі показники точності для прогнозування плинності кадрів становили 53 відсотка, продуктивність праці та ефективність навчання 55 відсотків, ефективність навчання і контрпродуктивна поведінка на роботі (зловживання психоактивними речовинами, крадіжка, звільнення і т. д.) 60 відсотків”.[7]


На сайті Американської асоціації поліграфологів США (АРА, polygraph.org) розміщені

СТАНДАРТИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ З ВИКОРИСТАННЯМ ПОЛІГРАФУ [5]

станом на вересень 2018 року

Американська асоціація поліграфологів

Ось головне:

1.1.4 Investigative Examination: A polygraph examination which is intended to supplement and/or assist an investigation and for which the examiner has not been informed and does not reasonably believe that the results of the examination will be tendered for admission as evidence in a court proceeding. Investigative examinations may be conducted for screening purposes or to investigate known allegations or known incidents

1.1.4 Дослідження з метою розслідування: дослідження з використанням поліграфу, яке направлене на доповнення та/або сприяння розслідуванню, щодо якого поліграфолог не був проінформований і не має обґрунтованих переконань про те, що результати дослідження з використанням поліграфу будуть пред’явлені до суду як доказ у судовому процесі. Дослідження з метою розслідування можуть бути проведені виключно для цілей скринінгу чи для розслідувань справ, в яких вже всі деталі достеменно встановлені.

Хіба не цинічно і не смішно 😉 Тобто, розслідування поліграфологи APA проводять, але вони не повинні бути обізнані (або повинні робити вигляд, що не обізнані) про те, що їх висновки будуть використані в суді як докази. Та, якщо і проводять розслідування, то тільки в тих справах, де все встановлено і вже все відомо, такі собі «обрізані» дослідження.

Чому?

Та тому що, як зазначалось вище, Верховний суд США заборонив використовувати висновки за результатами досліджень з використанням поліграфу як доказ у суді.

Таким чином, якщо поліграфологи в Україні працюють по стандартам ASTM і APA, то вони також не повинні проводити розслідування у кримінальних чи судових провадженнях, де їх висновки можуть бути подані до суду. Але в одному випадку вони є ярими прихильниками ASTM і APA, а в інших випадках, коли потрібно відмовлятись від розслідувань та втрачати заробітки, дуже швидко знаходять компроміс із совістю та принципами.

Парадокс в тому, що висновки поліграфолога будь-яка із сторін може в будь-який час подати слідчому або суду, ніхто їм заборонити цього не може. Отже, поліграфолог, який працює за стандартами APA та ASTM, усвідомлює та передбачає можливість подання його висновків до суду, а тому не має права взагалі брати участь у розслідуваннях, знаходити причетних, виявляти речові докази.


Насамкінець, рекомендуємо Вам переглянути відео із сайту polygraph.com, який хоч по своїй суті і спрямований на навчання протидії, але висвітлює ті АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ КОНТРОЛЬНИХ ПИТАНЬ, які деяким “колегам”-поліграфологам незручно визнавати через зрозумілі причини:

 


Ми рекомендуємо поліграфологам поряд з Методикою Контрольних Питань використовувати і інші методики під час тесту, при яких досліджуваний не може передбачити, коли саме буде пред’явлене перевірочне питання.

Працююча та ефективна методика не повинна залежати від обізнаності досліджуваного з її особливостями та інструментами.

В психології та психіатрії вже давно стало аксіомою, що метод дослідження повинен бути індиферентним до фактору проінформованості обстежуваного з його специфікою. Сподіваємось, що в поліграфології найближчим часом ця аксіома також стане загальноприйнятою.


Алексеев Л. Г.

АЛЬТЕРНАТИВНЫЙ ВЗГЛЯД НА МЕТОДИКУ КОНТРОЛЬНЫХ ВОПРОСОВ

Удивительно, но американский опыт, до сих пор не дает покоя отечественным психофизиологам! Этот опыт используют практически все полиграфологи мира, пытаясь совершенствовать то, что себя исчерпало. Нет истины в последней инстанции, но давайте попытаемся прислушаться хотя бы к тому, что дает современный уровень знаний и развития техники проверка на детекторе лжи.

Дело в том, что со времен и окончания запрета на одно лишь упоминание о детекторе лжи в нашем отечестве прошло около 25 лет. Между тем, этому предшествовало целое столетие загубленной науки, идей и жизней отечественных ученых. Благодаря этому в настоящее время законодателем мод на поприще детекции лжи является американская фирма «Lafayette» с достаточно ограниченным пониманием сущности и возможностей метода психофизиологии в приложении к проблеме человекознания – той самой, насущной проблеме, с которой вынужден сталкиваться современный мир и которую способен разрешить метод психофизиологии проверка на полиграфе.

Одно лишь упоминание о Бакстере (имя, возводимое на уровень столпа психофизиологии), приводит к мысли о том, что прикладная психофизиология зиждется только на его постулатах, ориентированных на трактовку результатов психофизиологического исследования полиграф. Следует упомянуть, что его выводы справедливы не только в приложении к человеку, но и к растению как живому существу, способному «мыслить и осуществлять детекцию лжи», что может быть подтверждено с помощью биодатчиков, устанавливаемых на листерастения. По крайней мере, ранние работы этого исследователя дают почву для подобных рассуждений. Казалось бы, интересуется человек живой природой, дай бог ему успехов, может быть, что-то и выйдет.

Однако этот столб (прошу прощения за орфографическую ошибку в конце слова), не дает покоя сегодняшней интеллигенции от психофизиологии. Попытка абсолютизировать его идеи является не столько ущербной, сколько вредной для метода прикладной психофизиологии. Благодаря изощренности рассуждений, абсолютизирующих наблюдаемые им на практике явления, объяснение сути явлений, их естественной психофизиологической природы, становится просто невозможным.

Его идеи становятся не столбом (как бы, шел не заметил, ударился – обошел), но тормозом в развитии теории, методов и приемов детекции лжи.

Что же заставляет с таким скепсисом относиться к этому «ученому»?

Прежде всего, следует заметить, что контрольный вопрос – это изобретение не самого Бакстера, а Джона Рейда.

Вопрос контрольного характера это – «вопрос, на который испытуемый даст заведомо выраженную эмоциональную реакцию тест на полиграфе. Иными словами, это вопрос, на который он вынужден дать либо ложный ответ, либо вопрос вызовет у него сомнение в истинности или точности ответа».

Удивительно то, что именно эта формулировка контрольного вопроса не создает у большинства практикующих полиграфологов сомнения в том, что на контрольный вопрос испытуемый даст заведомо выраженную реакцию.

Как ни странно, Рэйд отказался от использования вопросов контрольного характера в формате используемого им теста (RI-тест). И мы надеемся, что в рамках этой статьи сможем доказать порядочность этого достойного человека, отказавшегося от своего изобретения.

Почувствовав свою слабость в том, что не смог найти вопросы контрольного характера, на которые все испытуемые реагировали одинаково выраженно, он отказался от них. Но что интересно, в формате своего вопросника Рейд использует так называемые иррелевантные вопросы, до сегодняшнего дня понимаемые как группа нейтральных вопросов. Не тут-то было! Он понял, что вопросы, в классическом понимании рассматриваемые как контрольные, должны быть ориентированы на существо расследуемого события, а значит, близки по степени психологического воздействия к релевантным вопросам и ориентированы на расследуемое событие. (Требования к составлению вопросников). Их можно отнести по времени, месту, обстоятельствам, сематической значимости от релевантных вопросов. Но остается непреложным факт, который состоит в том, что испытуемые по-разному реагируют на эти вопросы.

Одни воспринимают контрольный вопрос как практически релевантный, реагируют максимально выраженно, не оставляя времени и возможности эндокринной системе организма восстановиться до исходного уровня. Отсюда менее выраженная реакция на релевантный вопрос, следующий за контрольным.

Другие, обладая тормозным типом нервной системы, требуют эмоциональной раскачки следующим релевантным вопросом, дают реакцию на релевантный вопрос. Не угадаешь! Отсюда у Бакстера появляется набор правил, учитывающих место и силу контрольного вопроса детектор лжи. Отсюда появляется разнообразие видов контрольных вопросов (обычный, сильный и слабый контрольный вопрос, специфический, симптоматический, комплекса вины, внетематический контрольный, жертвуемый релевантный и т.д.).

Практикующие полиграфологи, не желая брать грех на душу, изобретают самые изощренные способы контроля психоэмоционального состояния испытуемого, дабы не совершить ошибки ложного обвинения (ошибка второго рода). Не менее важной проблемой для них остается и ошибка пропуска цели (ошибка первого рода) На этой почве произрастает иллюзорное представление о том, что, не обращая внимания на понимание сущности явлений, можно найти такую формулировку вопроса, которая явилась бы универсальной формой контроля эмоционального реагирования испытуемого в любой фазе тестирования. Необходимо найти такое место расположения вопроса, которое высветит реакцию испытуемого на релевантный вопрос. Того же результата можно достичь, поменяв жесткую устоявшуюся структуру вопросника, якобы улучшив качество вопросника, его валидность. Очевидный бред, или ортодоксальный американский опыт в смокинге Клива Бакстера.

Формулируя контрольный вопрос, мы априори ожидаем, что испытуемый будет эмоционально реактивен на него. Более того, уже давно резработаны формулировки контрольных вопросов на все случаи жизни, включающие самые разнообразные формы асоциального поведения и действий.

Казалось бы, не зная сути, а самое главное, не осознавая всей глубины проблемы, ставь вопросы контрольного характера, используя наработанные приемы, форматы вопросников, методики, и будь счастлив!

Однако практикующих психофизиологов продолжает волновать проблема валидности их выводов. И это делает им честь, заставляя думать о том, что в жизни не все потеряно, есть порядочные люди – честные, достойные своей профессии специалисты.

Будем надеяться, что среди них, нет людей, которые, ставят целью только извлечение материальной выгоды от выполнения профессиональной деятельности.

Именно этим специалистам хочется адресовать сакраментальную фразу: «Нет контрольных вопросов!».

Контрольным вопрос становится не благодаря надуманной предвосхищением полиграфолога формулировке, а только в соответствии с личностными особенностями тестируемого, его мировосприятием, психологическими детерминантами его жизнедеятельности.

Удивительно, но до сих пор существуют понятия типа и силы контрольного вопроса, обсуждаются проблемы местонахождения контрольного вопроса в формате вопросника. Имеют место рассуждения о значимости релевантного вопроса в зависимости от того, стоял ли он до или после контрольного. На этом, кстати, строится вся система противодействия полиграфу. Зная, когда должен быть задан соответствующий вопрос, испытуемый эмулирует требуемую реакцию. На этот счет самый хороший формат вопросника – это его отсутствие!

Попытаемся понять, что же из себя представляет контрольный вопрос и в чем его отличие от проверочного или релевантного?

Заверяю Вас, между ними нет разницы. Оба эти вопроса одинаковой значимости. Оба вопроса – вопросы социальной оценки личности. Только оба они, адресованные невиновному испытуемому, вызывают у него желание показать себя как социально ориентированную – воспитанную личность, соответствующую требованиям и нормам социальной среды окружения, личность, которая не видит за собой вины. А потому реагирует на значимость вопроса его социальной оценки, т.е. на контрольный вопрос.

Второй, чувствуя вину, реагирует на проверочный вопрос, который вызывает у него чувство самосохранения в виде избежания угрозы наказания за совершенное им действие асоциальной направленности.

Казалось бы, все ясно и очевидно. Многие говорят: « А что тут нового?» Да, ничего!

Важно только понять, что один вопрос контрольного характера – вопрос общесоциальной оценки качеств личности. Другой неизбежно привязывает виновного к ситуации расследования и как результат – попытку скрыге истину. Отсюда – ложь, эмоциональная реакция, вызванная чувством самосохранения во имя себя единственного и дорогого, попытка достичь своей цели: скрыть истину, быть признанным социальной средой, сохранить возможность продолжения своей социально-ролевой функции, часто не в интересах самой социальной среды.

Итак, мы установили, что два вопроса: контрольный и релевантный – это вопросы одного характера, – вопросы социальной оценки личности. Разница их лишь в том, что один – вопрос общесоциальной оценки, другой – той же самой направленности, однако привязанный к конкретной ситуации.

Выводы:

  1. Контрольные и релевантные вопросы, это – вопросы социальной оценки личности.

  2. Контрольные вопросы – вопросы общесоциального плана, проверочные – привязаны к ситуации расследования.

  3. В случае невиновного испытуемого, производной его желания показать себя с лучшей стороны являются его реакции на вопросы общесоциальной оценки.

  4. В случае виновного испытуемого превалирует желание скрыть истину в целях самосохранения, что продуцирует его реакции на проверочные вопросы.

Что же из этого следует? Казалось бы, все банально! Все в рамках традиционных представлений о роли контрольных вопросов в соответствии с ортодоксальным опытом американской школы.

Закроем глаза на тот факт, что контрольный вопрос, согласно этому опыту, должен формулироваться на тему расследуемого события; на то, что зачастую именно это требование приводит к эффекту трансформации контрольного вопроса в релевантный и множеству условностей в обработке результатов тестирования.

Попытки построить валидный и надежный формат вопросника ведет к спекуляциям на тему о месте контрольного вопроса, силе его психологического воздействия, целевом назначении (комплекс вины, внетематический, жертвуемый и т.д.). При этом мы за деревьями леса не видим, забывая самое главное: что все вопросы, адресуемые испытуемому, априорно имеют одинаковую значимость для испытуемого, все они в ситуации детекции лжи нацелены на выяснение его социальной надежности. А вот как он прореагирует на них, зависит только от него.

Не бывает вопросов, одинаково значимых для всей популяции людей, что обусловлено множеством причин: различием ценностных ориентаций разных социальных групп, религиозными и этническими особенностями, профессиональной принадлежностью, возрастными различиями и т.д. Но, самое главное, индивидуальными различиями: типом нервной системы, психической организацией, индивидуальным опытом, уровнем интеллекта и многим другим.

Можно ли в этих условиях предвосхитить реакцию испытуемого на вопрос? Можно ли заранее предсказать значимость вопроса для испытуемого и, соответственно, получить достоверный результат тестирования, основанный на сравнении выраженности реакций на контрольный и проверочный вопросы?

Каким образом, учитывая сказанное, разрешить возникшее противоречие: необходимость сравнения силы реакции на проверочный вопрос с чем-то аморфным, неопределенным, согласно ортодоксальному опыту, определяемым как контрольный вопрос?

Нужно искать что-то общее, филогенетически обусловленное, свойственное всем людям, независимо от их социального положения, опыта, особенностей психофизиологической организации. Оказывается, это нечто есть! Это действующее постоянно, в том числе и на подсознательном уровне, чувство самосохранения, работающее у человека постоянно в состоянии активного бодрствования и даже в определенные периоды сна (фаза быстрого сна).

Нам свойственно, с завидным постоянством сканировать окружающую среду с позиций возможных последствий влияния таковой на наше внутреннее состояние, наше здоровье, наш внутренний мир, наши цели, которые мы ставим, на возможность их достижения и т.д., в конечном счете, на личность каждого из нас.

Просыпаясь и выходя на улицу, в связи с необходимостью добраться до места работы, мы стараемся обойти ситуации, угрожающие нам неопределенностью. Избегаем конфликтов на улице. Предпринимаем усилия, чтобы выбраться из толпы, которая нам представляется стихийным и непредсказуемым фактором, способным ввергнуть нас в обстоятельства, не контролируемые нами. Встречая сослуживцев, мы воспринимаем сообщаемую ими информацию, которую нам непременно надо проверить, чтобы иметь возможность корректировать свои действия в реальной обстановке нашей профессиональной деятельности, и т.д.

Все это говорит о том, что чувство самосохранения или постоянство деятельности функции внимания, обеспечивающее наши адекватные действия в урловиях окружающей нас среды, ни на секунду не оставляет нас. Мы вынуждены адаптироваться к постоянно меняющейся обстановке, это функция, свойственная живому организму, обеспечивающая ему существование в этом непредсказуемом современном мире.

Попробуем задать вопрос: на чем фокусировано внимание человека, оказавшегося в ситуации тестирования?

Особо не теоретизируя, можно уверенно утверждать, что процесс адаптации неизбежно заставит его сосредоточить внимание на содержании вопросов, задаваемых полиграфологом. Не вызывает сомнения и тот факт, что сознанием можно манипулировать, а, следовательно, фокус внимания испытуемого может быть смещен на содержание того или иного вопроса. Это может быть достигнуто предтестовой установкой, формулировкой вопроса, в равной мере изменением интонации при задании вопроса, включением эмоционально окрашенного слова, изменением места логического ударения, вплоть до умышленных ошибок при произнесении вопроса. Однако такие приемы ближе к методическим изыскам профессии полиграфолога.

Значит ли это, что внимание, являющееся необходимым атрибутом тестирования, у испытуемого отключено и его необходимо активировать?

Здоровый мозг и его функция внимания в состоянии активной фазы бодрствования – два абсолютно очевидных и необходимых фактора, обеспечивающих смысл и содержание деятельности полиграфолога. При тестировании ему нет необходимости их активизировать, поскольку адаптационный процесс требует непременного наличия того и другого независимо от желания полиграфолога, если только тот не ставит задачу манипуляции сознанием испытуемого. В большинстве случаев такая задача не ставится, хотя в оперативной практике может быть поставлена в целях достижения результата.

Иными словами, постоянно функционирующий механизм адаптации личности, находящейся в состоянии здорового активного бодрствования, предполагает в ситуации тестирования наличие у испытуемого доминирующего мотива самосохранения. Ситуация тестирования не требует от испытуемого каких-либо сложных физических действий и связанных с их выполнением мыслительных процессов. Речь идет о действии вербального стимула и процессе адаптации тестируемого в ходе психофизиологического тестирования на психологическом уровне, требующего включения высших звеньев нейропсихической регуляции, когнитивных, ассоциативных процессов, реминисценций памяти и многих других функций мозга.

Процедура объективной регистрации эмоций, в отличие от обыденной жизни, когда человек в общении может своим поведением не только скрыть эмоции, но и ввести оппонента в заблуждение, несет в себе элемент неотвратимости и реальную опасность, поскольку уровень квалификации эксперта испытуемому неизвестен и возможность ошибок не исключена. За этим кроется потенциальная угроза изменения социального статуса испытуемого, его социальной роли в ближнем окружении, возможно, успешности деятельности в плане достижения ближних и дальних целей.

На этапе психофизиологического тестирования, объективной регистрации и оценки эмоционального состояния, субъекту преимущественно свойственен мотив самосохранения, мотив избежания социальных последствий, вызываемых результатами тестирования. Однако для невиновного испытуемого он представлен в виде мотива избежания последствий, связанных с оценкой его социальных ориентаций; для виновного – связанных с выясняемым обстоятельством, причастностью к совершению им деяния криминальной направленности. По содержанию это один и тот же мотив, но имеющий разную ситуационную направленность. С известными допущениями первый можно для краткости назвать мотивом избежания негативной социальной оценки, второй избежания угрозы наказания. Мотиву избежания социальной оценки в психофизиологическом исследовании соответствуют так называемые контрольные вопросы, мотиву избежания наказания – проверочные.

Конечная цель п/ф тестирования состоит в сравнении по выраженности, т.е. выяснении доминирующей роли одного из двух мотивов; избежания негативной социальной оценки либо угрозы наказания. Преобладание первого говорит о невиновности испытуемого, преобладание второго — о его вине.

Казалось бы, признавая актуальность обсуждения проблемы контрольного вопроса, их необходимости и неизбежного присутствия в формате вопросника, мы возвращаемся к проверенному ортодоксальному опыту. Ради чего ломать копья? Дело в том, что мы, во-первых, по-иному воспринимаем смысл и содержание контрольного вопроса, во-вторых, мы отказываемся от идеи заведомой значимости контрольного вопроса. В-третьих, мы ставим целью уйти от представления о том, что контрольный вопрос, включаемый в вопросник, должен быть непременно ориентирован на тему расследуемого события.

Нет оснований для вывода о том, что в ситуации расследования факта хищения в качестве контроля можно использовать вопросы на тему о сексе. Вполне очевидная истина, известная самому неискушенному специалисту, такова: разные по силе психологического воздействия стимулы недопустимо включать в один и тот же вопросник – неизбежен ошибочный вывод. Мы говорим, разумеется, о взвешенных по силе психологического воздействия вопросах. Если учесть известный факт: «язык – страшнее пистолета», можно представить себе стимулы в виде вопроса или утверждения, которые вызовут у испытуемого не только заведомо выраженную реакцию, но и гнев, стремление к отказу от процедуры тестирования. Мы, безусловно, не обсуждаем стимулы подобного содержания.

Но тогда о чем идет речь, если это не классический контрольный вопрос? В том-то и дело, что классический вопрос, это – всего лишь весьма ограниченный пласт возможных контрольных вопросов, которые могут быть включены в формат вопросников методики контрольных вопросов.

К такому выводу приводит многолетний (не менее 10 лет) опыт использования в качестве контрольных вопросы оценки личности из психологического теста акцентуаций (тест Леонгарда).

Оказывается, такой подход позволяет легко отличить социально ориентированную личность от человека, которому свойственны отклонения от социальных норм поведения. Достаточно убедиться, что выраженность реакций на вопросы оценки личности превышает таковую на вопросы, связанные с различными видами асоциальных проявлений. Введение вопросов оценки личности в структуру скринингового вопросника существенно сокращает время тестирования социально ориентированной личности, количество предъявлений вопросника, благодаря такому приему, может быть сокращено до одного. Иное дело, когда на фоне вопросов оценки личности возникают реакции на вопросы асоциальных проявлений. Тогда неизбежно возникает необходимость набора статистики реакций, вопросник предъявляется несколько раз, вопросы формулируются под разными углами зрения.


[1] «John E. Reid, A Revised Questioning Technique in Lie-Detection Tests, 37 J. Crim. L. & Criminology 542 (1946-1947)»

[2] https://fas.org/sgp/othergov/polygraph/scheffer.html

[3] https://www.nap.edu/read/10420/chapter/2

[4] https://oig.justice.gov/reports/plus/e0608/results1.htm#56

[5] https://www.polygraph.org/assets/docs/Misc.Docs/9-01-18%20APA%20STANDARDS%20OF%20PRACTICE%20.pdf

[6] АЛЬТЕРНАТИВНЫЙ ВЗГЛЯД НА МЕТОДИКУ КОНТРОЛЬНЫХ ВОПРОСОВ (ДЕТЕКТОР ЛЖИ – ПОЛИГРАФ), Алексеев Л. Г., Москва

[7] https://converus.com/…/converus-new-integrity-test…/

Comments are closed.