fbpx

ВАЛІДНІСТЬ МЕТОДИК ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІГРАФА

валидность полиграфа методик #вапдіє валідність поліграф методик

Останнім часом ми все частіше чуємо від представників певного кола поліграфологів України про існування якоїсь неймовірної валідної  методики, яка, начебто, визнана у всьому Світі і,  яку, лише і можна використовувати. При цьому частина із них хоча і не можуть пояснити, що ж таке валідність, і взагалі плутають поняття тесту і методики,  але точно знають, що валідною методикою є та, в якій є питання порівняння (контрольні питання). Детально про контрольні питання за посиланням.


Що ж таке валідність?

ВАЛІДНІСТЬ – властивість будь якого дослідницького інструменту (тесту, приладу, процедури вимірювання) виміряти те, що він призначений/заявлений виміряти.

У психології під валідністю тестів розуміється наступне – чи виміряє тест те, що заявлено його розробниками, і наскільки точними є результати цього вимірювання. Вимірювачем ступеня вираження, розвиненості тієї чи іншої психологічної особливості, когнітивних здібностей є конкретні питання психологічних тестів. Наприклад однією групою питань тесту виміряється рівень тривожності, іншою – рівень агресивності респондента тощо.

Валідизовані психологічні тести є чітко стандартизовані. Жодне питання у валідних тестах не задається у довільній формі. До прикладу – тести ММРІ, Кеттела, Айзенка тощо всіма психологами використовуються у незмінному вигляді, із наступним стандартизованим підрахунком одержаних результатів за кожною зі шкал. Якщо хтось запропонує психологам змінити формулювання питання в тесті, вони, щонайменше, здивуються.

Питання у валідизованому психологічному тесті є константою, бо вони є вимірювачами, а вимірювач не може бути перемінним.

Точно так як константою є міра ваги – грам, кілограм, тонна; довжини – сантиметр,  метр, кілометр.


Прямий переклад питань  в психологічних тестах з однієї мови на іншу визнаний як неприпустимий адже має наслідком втрату валідності. Після перекладу має здійснюватися адаптація тесту до актуальних соціокультурних особливостей населення конкретної країни з урахуванням менталітету, віросповідання, традицій, пануючої ідеології, рівня забезпеченості базових потреб населення тощо. Адаптація тестів не проводиться один раз, лише після первинного перекладу, її слід здійснювати періодично, щонайменше при зміні поколінь, в іншому разі тест стає не валідним.

Валідизація тестів здійснюється для того, аби була можливість порівнювати показники в контрольній і основній групі обстежуваних до психокорекції/психотерапії і після; у кандидата на посаду, з метою встановлення відповідності його результатів психограмі тощо. Валідність психологічних тестів має вирішальне значення, а тому необхідність їх валідизації не викликає жодного сумніву.

Під час поліграфних досліджень такого завдання не ставиться і не може ставитися.

Питання поліграфних тестів нічого не виміряють і вони не є константою за змістом.

Це легко перевірити експериментально, надавши завдання групі поліграфологів самостійно написати тести для дослідження в одному провадженні, використовуючи одну і ту ж методику. По завершенню виконання завдання з’ясується, що навіть в межах однієї методики по одній і тій же фабулі всі напишуть тести по різному, використовуючи різні слова в питаннях.


У поліграфології питання взагалі є лише одним із видів психологічного стимулу, що спрямований на викликання фізіологічної реакції організму, сила якої залежить від індивідуальної значимості, особистого досвіду, джерела походження інформації, володіння якою встановлюється, ступеня бажання приховати правду. Психологічними стимулами, окрім питань, можуть бути і речові доказі, світлини тощо. Підбір стимулів для проведення конкретної дослідження передбачає обов’язкове вивчення поліграфологом матеріалів провадження, обставин події. Тести готує сам поліграфолог, при чому тести, написані для одного розслідування не можуть незмінно використовуватися для проведення іншого. Однакових особистісних цінностей, життєвого досвіду, проступків – не буває, тому питання в тестах завжди інші.

Вимірювання в дослідженнях із використанням поліграфа здійснюється не питаннями, а поліграфом.
Поліграф Рубікон рубикон Axciton Lafayette Риф

На фото зображені поліграфи різних виробників, які використовуються поліграфологами


Тобто, якщо в класичних психологічних тестах константою є питання тестів, то при проведенні поліграфних досліджень константою є прилад. Зазначене особливо важливе для розуміння того, чому поліграф повинен бути валідним, тобто чітко відповідати стандартизованим вимогам. Тести мають бути варіабельними, в залежності від змісту події, яка вивчається, а сам поліграф, як вимірювач реакцій – має бути стандартизованим.

Якщо ж прихильники мантри про «валідність» мають на увазі під валідністю формат тесту, то це тим більше є підміною понять. Формат тесту є не більш ніж послідовність типів питань, якої, звісно, слід дотримуватися. Однак саме по собі дотримання формату не є запорукою досягнення достовірного результату. Стверджувати подібне – все одно, що говорити, що якість товару залежить виключно від упаковки, в яку він складений: в тому числі так, але не виключно так.

З огляду на викладене вище, безкінечні згадування, наголошення про нібито необхідність валідизації тестів для проведення досліджень із використанням поліграфа, мають ознаки навмисної маніпуляції, так як є очевидно науково необґрунтованими і такими, які неможливо реалізувати на практиці.

Звідки ж виникли ці розмови про валідність?

І як сталося так, що методика виявлення прихованої інформації, тестами якої встановлюється, чи володіє респондент інформацією щодо обставин вчинення проступку – наприклад, яким предметом і куди наносилися смертельні удари жертві, де і в якій позиції було залишено тіло вбитої людини, що було викрадено з місця вчинення злочину та де ці речі знаходяться зараз, і, більше того, після використання якої ці речові докази знаходять у місці, вказаному поліграфологом,  раптом стала менш «валідною» від методики питань порівняння, де висновок робиться на підставі порівняння сили реакції на перевірочне і контрольне питання? Адже здоровий глузд підказує, що якщо спеціаліст одержує у респондента реакції на питання, що поетапно відтворюють картину злочину і вони корелюють із результатами експертиз, свідчень – то це і є вища форма валідності. Втім, як є вищою формою валідності результат непричетного, коли його фізіологічні реакції свідчать про те, що він не володіє інформацією щодо обставин вчинення проступку.

Аби краще зрозуміти джерело походження питання валідності тестів поліграфних досліджень, варто проаналізувати досвід використання поліграфа в деяких країнах. Звертаю вашу увагу, що я не вживаю словосполучення «світовий досвід» чи «міжнародний досвід».  Адже в даному випадку науково коректним і виправданим є саме  використання словосполучення «досвід використанні поліграфа у різних країнах світу».


«Міжнародний», «світовий» досвід – загальні фрази, які створюють ілюзію того, що є якийсь досвід, який однозначно прийнятий як аксіома ледь не всіма країнами світу і лишень в Україні намагаються проявити якусь недоречну оригінальність.

Насправді це не більше ніж маніпуляція: не існує міжнародних майданчиків, на яких би узгоджувалися, а потім проваджувалися єдині нормативні, методологічні підходи у використанні поліграфа навіть у розкритті та розслідуванні злочинів, не кажучи вже про проведення дослідження у контррозвідувальному напрямку і  судових експертизах. Якщо у когось є інші дані – прошу, наведіть, із переліком країн. У вас є можливість перевершити учасників круглого столу в Національній академії внутрішніх справ України від 15.02.2018 р., які аргументували доцільність імплементації стандартів ASTM у судову експертизу з використанням поліграфа в Україні шляхом прямого перекладу, апелюючи при цьому  до «міжнародного досвіду», однак у відповідь на пряме питання так і не змогли назвати країни, з яких формується цей пул країн-носіїв «міжнародного досвіду».


В переважній більшості європейських країн поліграф використовується вкрай обмежено.

Нам не вдалося знайти у відкритих джерелах жодної інформації про факти проведення судових експертиз з використанням поліграфа у Німеччині, Великобританії, Франції, Швеції, Швейцарії, Іспанії, Італії та й багатьох інших країнах. Поліграфні дослідження так і не стали загальноприйнятою технологією в НАТО.

Основними причинами такого стану речей найчастіше називають:

1) занепокоєння тим, що прямі звинувачувальні перевірочні питання у тестах методики питань порівняння можуть викликати реакції, насправді спровоковані емоцією страху, але які дослідник може помилково розцінити не на користь підекспертного, як такі, що зумовлені наданням неправдивої відповіді;

2) критична залежність достовірності результатів дослідження від коректності підбору поліграфологом питань порівняння, його здатності прорахувати, що є особистісно ціннісним для обстежуваного поза питань, що винесені на перевірку;

3) допустимість можливості респондента протидіяти процедурі поліграфної перевірки;

4) можливість респондента навіть ненавмисно «обійти» поліграф, якщо поліграфлог не сформулює перевірочне питання  у відповідності з його індивідуальним досвідом, рівнем інтелекту та шкалою моральних цінностей.

Варто додати, що все це, в більшій мірі, стосується методики питань порівняння (яку, нагадаю, нам подають як валідну) та випадків роботи на поліграфі, в якому не передбачено використання давача тремору, плетизмографа та фіксації тонічних показників шкіряної реакції, як це є в українському приладі «Рубікон» та американському «Lafayette». Як показує українська практика, почасти все це поєднано і в нас, на жаль, до сих існує ціла когорта поліграфологів, котрі до сих пір не розуміють призначення показників тонічної складової шкіряної реакції у поліграфному дослідженні.


Стосовно країн-лідерів використання поліграфа – США, Японії та РФ, то досвід цих держав не є гомогенним, а підходи, які там використовують, не лише не є тотожними, а де в чому взагалі абсолютно протилежні.

До прикладу:

1) якщо у Японії поліграфне дослідження розцінюють і проводять як психологічну процедуру, то в США воно розглядається як одна із методик допиту. Як наслідок, представники деяких американських шкіл поліграфа після проведеного дослідження можуть і 4, і 6 годин допитувати та схиляти респондента до зізнання, про що відкрито зазначали на останній конференції організованій та проведеній донорами на базі Національної академії внутрішніх справ України;

Відомо, що у США десятками років практикують техніку покрокового схилення респондента до зізнання за підсумками проведеного дослідження і таке дослідження згодом може розглядатися в якості судової експертизи. Водночас у Польщі «Стандартами проведення поліграфних обстежень по кримінальним справам»  від червня 2004 р. експертам заборонено за результатами проведеної експертизи повідомляти обстежуваному у звинувачувальній формі те, які питання викликали у нього появу фізіологічних змін, показувати йому поліграму з цією метою, схиляти до зізнання;

2) в Японії результати використання тестів із питаннями порівняння не можуть враховуватися в судовій експертизі, експертними вважаються тести методики виявлення прихованої інформації, а саме – тести на знання відомого і невідомого рішення.

У США при проведенні судових експертиз превалюють тести із питаннями порівняння.

У РФ при проведенні судових експертиз використовують різні методики, в тому числі авторські,  навіть суперечлива методика Лосєва-Міллєра, а не лише дві згадані вище.

В Ізраїлі вважається доречним використовувати будь-яку методику, на розсуд поліграфолога, або вона на виході давала практичний результат: поганим в Ізраїлі є не той спеціаліст, який не використовує певний набір методик, а той, який є системно безплідним, дає невірні результати. Прикритися підрахованими  балами не виходить;

3) у США результати оцінюються за допомогою балів, тоді як в Японії бальної системи оцінки результатів поліграфної перевірки – немає. Висновок японські поліграфологи роблять на підставі наявності/відсутності значимих реакцій на питання, які мають безпосереднє відношення до мети і завдань дослідження. Очевидно, що якщо амплітуда за шкіряною реакцію відсутня, то рахувати, зазвичай, нічого. Поруч із тим, у більшості випадків, ця амплітуда не є єдиним інформативним показником – інші, або частина з них, підтверджують, що поліграфлог на вірному шляху до досягнення істини;

4) із травня 1971 р. Бюро кримінальних розслідувань Національного поліцейського агентства Японії ввело в дію стандарт перевірок на поліграфі, який є обов’язком для всіх поліграфологів країни. В США проведення судових експертиз почали стандартизувати не так давно, на нашій пам’яті. В РФ взагалі немає стандарту;

5) якщо у Японії підготовка до проведення дослідження обов’язково включає вивчення матеріалів справи, спілкування із свідками,  жертвою, то у США такої вимоги немає. РФ взагалі має свою, відмінну практику;

6) в Японії від початку існування стандарту, з 1971 р., чітко визначені вимоги калібровки поліграфів перед випуском з виробництва і обов’язковість їх періодичної перевірки на предмет відповідності заявленим виробником показникам. У США до розуміння необхідності цього дійшли через близько 30 років. Тобто всі ці роки їхні практики у цьому напрямку були відмінні. При цьому і в Японії, і в США поліграфологи працюють виключно на приладах вітчизняного виробництва. В Україні ж окремі «знавці» до сих пір вважають, що контроль приладів, які часто є невідомого походження, не пройшли процедуру розмитнення, не мають належного технічного супроводження з боку дилерів –  є недоречним. Як наслідок маємо ганьбу на всю державу – публічне тестування із «щербатим» приладом, в якому відсутня третина передбачених виробником давачів.

Обов’язковість використання давача виявлення механічних рухів при проведенні судових експертиз прописане в американському ASTM лише в 2012 р., тоді як українські поліграфологи використовували його в оперативному, слідчому напрямку з середини 90-хх років і для того, щоб розуміти його важливість, їм не треба було чекати появи відповідного розділу в ASTM.

7) японських поліграфологів із 1953 року готують виключно в одному навчальному центрі – на базі Національного дослідницького інституту поліцейських наук, а всі  слухачі курсів поліграфологів обов’язково є бакалаврами з технічною або психологічною освітою. Тим часом в США у 80-хх роках були сотні шкіл, а навчання осіб без вищої освіти допускалося. Наприклад, британські поліграфологи батько і син  Берджесси, що прославилися скандальним тестуванням-виправданням Андрія Лугового, який підозрюється британським правосуддям у отруєнні полонієм Литвиненка, як виявилося, закінчили в США школу поліграфологів Бакстера, не маючи вищої освіти. Це не завадило Берджессу-старшому деякий час навіть очолювати Британську асоціацію поліграфологів;

8) у Японії результати поліграфної перевірки визнаються доказом  у сукупності з іншими доказами відповідно рішення Верховного Суду від 1968 р., якщо вони проведені із дотриманням наступних вимог: використання стандартного приладу; використання належної методики дослідження; проведення дослідження кваліфікованим поліграфологом; відповідність психічного та фізичного стану обстежуваного визначеним вимогам.

У США відповідно до постанови Верховного суду визначення допустимості представлення результатів тестування у суді покладено на вирішення штатів.


У 2000-хх роках Комісія Сенату Конгресу США з юридичних питань, після двох років вивчення діяльності криміналістичних лабораторій і виявлення значної кількості випадків несправедливого засудження непричетних людей через судові докази, дала доручення Національній академії наук вивчити існуючий стан в галузі криміналістичних досліджень.

Як наслідок, Національна академія наук підготувала і опублікувала доклад «Зміцнення криміналістики у США: шлях вперед», яким з 2009 р. поліграфні дослідження були фактично виключені з переліку криміналістичних.

Саме у відповідь на цей крок Американська асоціація поліграфологів  шляхом мета-аналізу провела вивчення прикладної ефективності тестів, якими користуються поліграфологи у США, і наприкінці 2011 р. опублікувала «Мета-аналіз критеріїв точності обґрунтованих поліграфологічних тестів», яким намагалася довести ефективність поліграфних методик, що використовуються у цій країні.

Однак мета-аналіз є не найкращим способом доведення ефективності, достовірності та, нехай, як вже так хочеться, валідності методики.

Він суттєво залежить від якості включених у нього вихідних досліджень і статей,  від того, хто і з яких міркувань, за якими критеріями включає/виключає ту чи іншу статтю з масиву, який буде аналізуватися.

До того ж мета-аналіз у інших галузях науки показав, що дослідники, зазвичай, публікують позитивні результати досліджень, ігноруючи ті, в яких результати не були отримані, або були отримані такі результати, що не виправдали їх очікувань.

Загалом сталося очікуване – у мета-аналіз включені дані про використання методик, якими, зазвичай, починаючи із 70-хх років масово користувалися американські фахівці і які і привели їх до плачевних наслідків, а саме – практичного виключення поліграфних досліджень із переліку криміналістичних.

Взагалі, погодьтеся, було б дивно, якби американські дослідники почали включати в мета-аналіз методики, якими не користуються або майже не користуються.


Які будуть наслідки такого способу вирішення цієї проблеми – покаже час.

Очевидним є те, що Україні не варто сліпо проходити цей експеримент.

Особливо з огляду на те, що є і інші, більш успішні, приклади розвитку поліграфології. Зокрема, хоч японські поліграфологи і працюють виключно в напрямку розкриття та розслідування злочинів, тобто там, де хибні висновки рано чи пізно стають очевидними, на відміну від американської поліграфології, японська не має шлейфу гучних скандалів, пов’язаних із випадками засудження непричетних через невірні висновки поліграфологів, яким просто вдалося в суді переконати присяжних у вірності свого експертного висновку.

До того ж нам не відомі наукові дослідження і вагомі практичні результати, які б свідчили, що використання модифікованого тесту основних запитань Військово-повітряних сил США (AFMGQT) є релевантним у дослідженні, проведеному у відношенні, наприклад,  мешканців села на Поліссі. То чого б по відношенню до мешканців того села не використати японський підхід?

Підводячи підсумок, хочу зазначити, що єдиного, загальноприйнятого в світі, підходу у проведенні поліграфних досліджень немає і не може бути, як немає єдиної, загальноприйнятої у світі правової системи. Критерієм істини є практика. Працюйте, розкривайте злочини, доводьте до професійної спільноти свої перемоги і фахівці самі зроблять вибір на користь тих методик, якими ви досягли успіху!


Радимо також ознайомитись із статтею про питання порівняння за посиланням:

ОБЕРЕЖНО З КОНТРОЛЬНИМИ ПИТАННЯМИ


#вапдіє

#вапнавчає