У червні 2023 року вийшла друком монографія з поліграфології відомої поліграфологині, доктора психологічних наук Тетяни Морозової «Методика виявлення прихованої інформації у поліграфних дослідженнях».
Монографія є присвятою 25-річчю успішного запровадження та розвитку української поліграфологічної школи взагалі та 20-річчю професійної діяльності її авторки, зокрема.
Зміст монографії дозволяє осягнути високий рівень наукових, методичних і практичних досягнень вітчизняної поліграфології. Як влучно висловився після першого читання тексту її науковий редактор – доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, почесний академік Національної академії педагогічних наук України Олександр Михайлович Морозов, вона «остаточно ставить хрест на принизливій меншовартості, орієнтації на бездумне копіювання чужих, науково-необґрунтованих підходів у поліграфології».
Монографія складається із 4 розділів.
У першому з них – «Аналіз сучасного стану української поліграфології, існуючих тенденцій та впливів» авторка коротко наводить основні віхи становлення вітчизняної школи. Доводить, чому використання словосполучення «міжнародний досвід» несе в собі значну маніпулятивну складову. Обґрунтовує, що з урахуванням широкого використання поліграфних технологій у закритих напрямах (розвідці, контррозвідці, розкритті та розслідуванні злочинів) більш коректним є словосполучення «доступний для аналізу досвід використання поліграфа у різних країнах світу». Показує, на чому базуються ключові відмінності у поглядах різних професійних груп щодо спрямованості подальшого розвитку поліграфології в Україні.
Монографія розкриває проблему валідності та пояснює, що в поліграфних дослідженнях має бути валідним, а що, апріорі, виходячи із суті методики, таким бути не може. Пояснює, що становлять собою тести із контрольними питаннями, якими, відповідно до методики питань порівняння, бувають ці питання та на чому ґрунтується їхня основна методична недосконалість і помилковість.
Висновки авторки щодо тестів із контрольними питаннями збігаються із тими, що опубліковані у звіті робочої групи Британського психологічного товариства «Перевірка на поліграфі: неправда, правда і наука» («The Polygraph Test: Lies, Truth and Science»), звіті британських вчених щодо використання поліграфа у кримінальному розслідуванні та перевірці персоналу (Report of the Working Group on the use of the polygraph in criminal investigation and personnel screening), звіті американської Національної дослідної ради «Поліграф і виявлення неправди» (The Polygraph and Lie Detection), доповіді Національної академії наук США «Зміцнення криміналістики у США: шлях вперед».
Окремо авторка аналізує чинну нормативну базу використання поліграфа в Україні, показує переваги та недоліки, в тому числі критичні, які існують в деяких інструкціях.
Роз’яснює, в чому полягає відмінність між поліграфологами та спеціалістами поліграфа та підсумовує, що право на життя мають обидва визначення, в залежності від рівня професіоналізму спеціалістів, того, на що вони орієнтуються у своїй роботі – на використання поліграфа задля виходу на доказову базу чи розглядають себе як персонал, що обслуговує поліграф, по суті перекладаючи на прилад відповідальність за свої висновки.
Другий розділ монографії повністю присвячений розкриттю методики виявлення прихованої інформації (МВПІ), яка довела свою ефективність і результативність протягом 25 років практичного використання в Україні, лягла в основу першого навчально-методичного посібника з розкриття та розслідування злочинів (Альфа-Щит, 2001 р.), першої докторської дисертації (Морозова Т.Р., 2010 р.), першого вітчизняного підручника з поліграфології (Морозова Т.Р., 2019 р.), пройшла апробацію на наймасовішому в світовій історії відборі з використанням поліграфа 943 кандидатів у новостворене ДБР, що здійснювалося під наглядом Консультативної місії Євросоюзу (2018 р.).
У розділі здійснено соціокультурний і історичний екскурс МВПІ, показано, що ідеї, закладені у її тести, використовувалися ще відомим лікарем давнини Авіценною.
Щонайменше два із трьох тестів методики понад 120 років тому були описані у працях знаного психіатра, криміналіста Чезаре Ломброзо, активно розвивалися спочатку психологами-дослідниками європейських університеті у рамках асоціативних методик, а згодом – відомими американськими поліграфологами ХХ сторіччя Леонардом Кілером і Девідом Ліккеном. Саме ці тести є єдино визнаними та допустимим для використання у Японії.
Останній за хронологією появи тест МВПІ – тест перевірки версій, якому вже майже 30 років, на відміну від тестів з контрольними питаннями відповідає принципам справедливості та презумпції невинуватості, є науково-обґрунтованим, логічним і зрозумілим для криміналістів. У цьому тесті сила фізіологічної реакції, отримана на питання, яке відображає версію сторони слідства, порівнюється із силою реакції, що отримана на питання, яке відображає версію респондента. Тоді як у методиці питань порівняння базою для порівняння є контрольне питання, яке підібрав, не виключено, що помилково, спеціаліст поліграфа.
Окрема увага у другому розділі приділена методичним вимогам до написання тестів МВПІ, в тому числі діагностичному тесту відомої української поліграфологині Тетяни Кузьмич «Що вам абсолютно відомо про …?».
Описано підхід, автором якого є відомий український поліграфолог Дмитро Шишкарьов, що дозволяє з’ясувати істинне внутрішнє ставлення учасника події до того, що відбувалося. Свого часу пан Дмитро використав його при розслідуванні резонансного кримінального провадження у справі по катуванню та груповому зґвалтуванню жінки, яке під час несення служби здійснили працівники одного із правоохоронних органів. На етапі розслідування вони цинічно заявляли, що всі нелюдські страждання, які пережила в той день їхня жертва, були частиною наперед узгоджених із нею сексуальних рольових ігор, участь в яких приносило їй винятково задоволення. Поліграми за тестами, розробленими паном Дмитром для жертви їхнього злочину, переконливо довели безпідставність їхньої версії перебігу події.
У цьому ж розділі наведено алгоритми складання тестових опитувальників, що використовуються за кожним із існуючих напрямів поліграфології – при розкритті та розслідуванні злочинів (у класичному чи бліц-варіанті), при проведенні службових розслідувань, у експертних дослідженнях і кадрових скринінгах.
На десяти поліграмах, отриманих у різних респондентів при використанні одного і того ж тесту, показані реальні комбінації відповідей «так», «ні», «не знаю» і фізіологічних реакції, що виникали на їх фоні при пред’явленні індивідуально значущих чи незначущих питань.
У третьому розділі представлені сім досліджень, проведених із використанням МВПІ. У кожному з описаних випадків наведено фабулу та підготовлений за нею опитувальник, представлено поліграми та висновки за ними. Авторка також надає пояснення, чому обрала ту чи іншу тактику, чим керувалася, ставлячи питання так, а не інакше.
Дослідження навмисно обрані різнопланові, аби читачам було цікаво та пізнавально, поліграфологи-початківці мали наочний приклад, а поліграфологи з досвідом роботи могли, за потреби, запозичити щось для власної практики. Зокрема, у цьому розділі розібрані наступні випадки: крадіжка грошей у родині; крадіжка грошей на роботі; розслідування шахрайства (фішингу) при закупівлі вартісної сільськогосподарської техніки за кордоном; розслідування вогнепального поранення, що мало наслідком смерть потерпілого; перевірка свідчень заявника за фактами воєнних злочинів, вчинених російським військовослужбовцем проти мирного населення в умовах окупації; перевірка пояснень, наданих при проведенні службового розслідування; службове розслідування, проведене у бліц-варіанті.
У четвертому розділі автор наголошує на неприпустимості формального підходу у поліграфології.
Негативні вчинки слід виявляти, зберігаючи однаково справедливий підхід до всіх із урахуванням низки важливих факторів ще на етапі створення опитувальника. Навмисне чи ненавмисне ігнорування особливостей біографії та соціального статусу респондента може призвести до неправильного підбору значущих питань і, як наслідок, до не виявлення у нього реально існуючого негативного досвіду, або навпаки – гіперболізації масштабу вчиненого. У результаті чиновник, котрий безпосередньо сам нічого не крав, але давав вказівки щодо виведення державного майна ешелонами виявляється доброчесним, тоді як дівчина-кандидат на роботу у речову службу, котра працюючи у сільському магазині, місяцями не отримувала зарплату і позичила з каси вкрай потрібну готівку, яку згодом повернула – злодійкою.
Часто фіксація вчинку без з’ясування мотиву, обсягу завданих збитків, періоду його здійснення просто не має сенсу. Наприклад, при обмеженні спеціаліста формальним підходом бухгалтер, яка взяла ручку з роботи, досить легко перетворюється в працівницю, котра «використовує ресурси підприємства з метою особистого збагачення». Що робити, аби так не сталося, як забезпечити фактичну неупередженість, як складати тести, щоб досягнути високого рівня доказовості – роз’яснено на прикладі 15 описаних реальних частин поліграфних перевірок із тестами та поліграми до них.
У цьому ж розділі наведено тест наративів авторки монографії та поліграми до нього різних респондентів-кандидатів на зайняття посад у держслужбі. Зазначений тест використовується багатьма українськими поліграфологами вже понад рік і влучно названий її учнями «Чий Крим?».
Окрім оригінального, цікавого та корисного змісту монографія радує читача і своїм вишуканим оформленням. Тверда обкладинка, 472 сторінки, віддруковані на папері високої якості, велика кількість тестів і кольорових поліграм із описом до них – все це тішить око найвибагливіших книголюбів-естетів, поліграфологів-практиків і науковців.
Тетяна Романівна розповідає про монографію:
#вапдіє