МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОЛІГРАФА

1. Вступ

1.1. У посібнику викладені основні принципи і порядок проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа у вигляді приписів, що регламентують діяльність поліграфолога для вирішення поставлених перед ним завдань. У посібнику міститься теоретичне і експериментальне обґрунтування науково-практичних рекомендацій у скороченому об’ємі.

1.2. Посібник підготовлений у процесі науково-дослідної роботи, виконаної членами НАЦІОНАЛЬНОЇ АСОЦІАЦІЇ ПОЛІГРАФОЛОГІВ УКРАЇНИ (далі “НАПУ”). У розробці посібника і експертній оцінці результатів дослідження брали участь досвідчені фахівці, які застосовують  поліграф в оперативно-розшуковій діяльності й регулюванні трудових  відносин. До робочої групи Експертної Ради НАПУ увійшли співробітники (чинні або такі, що знаходяться в запасі) МВС, СБУ, МО України, а також викладачі спеціалізованих освітніх установ країни.

1.3. Посібник призначений для використання у діяльності поліграфологів державних і комерційних організацій України у випадках службових і приватних розслідувань, оперативно-розшуковій  діяльності, розслідуванні правопорушень, а також для вирішення завдань відбору та розстановки кадрів.

1.4. Склад робочої групи:

• Дубровський Олексій Євгенович, Президент НАПУ, розробник поліграфа Rubicon;
• Ведмідь Володимир Анатолійович, Голова НАПУ, викладач навчального центру НАПУ у м. Київ;
• Дроздова Людмила Володимирівна, керівник відділення НАПУ у Харківській області;
• Іщук Ігор Якович, директор Правління НАПУ;
• Попов Дмитро Дмитрович, кандидат психологічних наук, заступник Голови НАПУ.

2. Основні поняття і термінологія

2.1. Психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа — процедура застосування спеціальних знань, пов’язана з використанням технічних засобів, що не завдають шкоди  життю і здоров’ю людини, яка забезпечує здійснення аналізу динаміки психофізіологічних реакцій людини у відповідь на стимули, що  пред’являються, з метою перевірки достовірності інформації, повідомленої респондентом.

2.2. Поліграф — технічний пристрій, який дозволяє відстежувати динаміку фізіологічних реакцій респондента у відповідь на стимули, що пред’являються, за рахунок перетворення  фізіологічних показників респіраторної, електрошкірної, серцево-судинної активності і т. д. в електричні сигнали, що відображаються у вигляді графіків.

2.3. Процедура дослідження — основний етап дослідження, пов’язаний з використанням поліграфа, який передбачає пред’явлення респонденту стимулів, об’єднаних у блоки питань і тести в особливому, методично обумовленому порядку.

2.4. Респондент — фізична дієздатна особа, яка добровільно ухвалює рішення про проходження процедури дослідження, і яка у письмовій формі підтвердила свою згоду на участь у дослідженні.

2.5. Поліграфолог — особа, яка пройшла спеціалізовану підготовку у галузі проведення досліджень з використанням поліграфа і має документ, що засвідчує її право на ведення професійної діяльності у цій сфері.

2.6. Замовник — юридична або фізична особа, за чиєю ініціативою проводиться дослідження.

2.7. Висновок за результатами дослідження — висновок з питань, поставлених перед поліграфологом, який видається замовнику у письмовому вигляді.

2.8. Матеріали дослідження — висновок поліграфолога, перелік питань, поставлених респонденту у процесі тестування на поліграфі, поліграми, аудіо- і/або відеозаписи, зроблені у процесі дослідження.

3. Принципи організації і проведення дослідження

3.1. Проведення дослідження ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, а також незалежності поліграфолога, який проводить дослідження; об’єктивності і всебічності.

3.2. Дослідження повинне проводитися тільки за наявності відповідного замовлення і тільки в межах кола  питань, визначеного замовником. Ініціатива дослідження також може належати і самому респонденту, відносно якого, на його думку, було висунуто безпідставні звинувачення або підозри.

3.3. Дослідження здійснюється з дотриманням принципів прозорості та добровільності, які виражаються у завчасному повідомленні респондента про можливість, терміни, цілі й порядок проведення дослідження, і передбачає отримання від респондента письмової заяви про його згоду (відмову) на участь в дослідженні. Водночас поліграфолог зобов’язаний перевірити, що згода респондента дійсно добровільна (не є наслідком примусу або тиску з боку сторонніх або зацікавлених осіб).

3.4. Забороняється здійснення дій, що принижують честь та гідність респондента, які створюють небезпеку для його життя і здоров’я, та змушують до надання згоди на участь у дослідженні (задекларовані статтями 8-10 Конвенцій про захист прав людини і основоположних свобод).

3.5. Респондент має право відмовитися від дослідження на будь-якому його етапі і не давати пояснень стосовно причин виникнення у нього тих або інших реакцій.

3.6. Відмова від участі в дослідженні не може служити підставою для вживання яких-небудь заходів, що порушують  права респондента, передбачені чинним законодавством. Відмова від участі у дослідженні не є свідченням приховування респондентом запитуваної  інформації.

3.7. Інформація, отримана у процесі проведення дослідження, а також та, що міститься у матеріалах дослідження, не може бути розголошена без згоди респондента, за винятком випадків, передбачених чинними нормативними актами.

3.8. Умови зберігання і використання матеріалів дослідження повинні унеможливлювати їх втрату, спотворення або несанкціонований доступ до них.

4. Умови організації та проведення дослідження

4.1. Організаційне забезпечення дослідження на усіх етапах його проведення здійснює замовник. 

4.2. Замовник у порядку, передбаченому чинним законодавством, надає поліграфологу інформацію і матеріали, необхідні для проведення дослідження, характер і об’єм яких визначає поліграфолог. 

4.3. Дата і час проведення дослідження визначається поліграфологом спільно із замовником з урахуванням часу, необхідного для підготовки і проведення дослідження.

4.4. З метою забезпечення якості результатів, незалежно від об’єму  завдань, поставлених до вирішення, поліграфологу не рекомендується проводити дослідження із застосуванням поліграфа із понад 3 людьми у день.

4.5. На замовника покладається відповідальність із забезпечення прибуття особи, відносно якої планується проведення дослідження, у встановлені час і місце, а також висуваються вимоги щодо забезпечення  безпеки і комфортабельності приміщення, в якому буде проводитися дослідження.

4.6. У разі присутності під час проведення дослідження, замовник повинен суворо виконувати інструкції, отримані від поліграфолога, не втручатися в його дії, не робити яких-небудь зауважень або заяв без узгодження з поліграфологом.

4.7. З метою підвищення результативності дослідження його слід проводити в умовах, що виключають спілкування респондента з особами, безпосередньо не задіяними в організації і проведенні дослідження. Рішення про присутність у приміщенні, де проводиться дослідження, інших осіб окрім поліграфолога і респондента, ухвалюється поліграфологом спільно із замовником відповідно до вимог чинного законодавства.

4.8. Оптимальна тривалість процедури дослідження складає від 2 до 3 годин. У разі великого об’єму завдань, поставлених перед  поліграфологом, дослідження слід проводити поетапно, бажано у різні дні. Процедуру дослідження із застосуванням поліграфа доцільно проводити у першій половині дня (після хорошого сну і сніданку респондента). Небажано проводити дослідження після 18 години і категорично забороняється проводити у нічний час доби (з 22 до 6 години).

4.9. Протипоказання до проведення дослідження:

• повне або часткове порушення слуху;
• нездатність говорити;
• респонденти, молодші 12 років (дослідження респондента старше 12 років, але який не досяг 16 річного віку,  проводиться тільки за наявності письмової згоди його законного представника);
• фізичне або психічне виснаження респондента, стан сонливості, відчуженості або неконтрольованого перезбудження,  нездатність координувати власні рухи тощо;
• психічне або соматичне захворювання в гострій фазі; загострення хронічних захворювань, особливо  пов’язаних з порушенням серцево-судинної або дихальної діяльності;
• гострий больовий синдром;
• епілепсія (об’єктивна ознака — наявність різноспрямованих рубців на лобі як наслідки епілептичних нападів у минулому);
• менше доби після вживання сильнодіючих психоактивних речовин (наркотичних засобів або  сильнодіючих лікарських препаратів), седативних препаратів (снодійні), альфа-блокаторів (препаратів, що знижують артеріальний тиск) або за наявності відповідних  ознак вживання названих речовин;
• стан алкогольного, наркотичного сп’яніння або явні ознаки абстиненції (похмільного синдрому);
• вагітність (на ранніх термінах вагітності потрібне підтвердження довідкою від лікаря, з метою прогнозування можливих дій або намірів респондента, не підкріплених конкретними даними);
• у разі, коли поліграфолог знаходиться у службовій залежності від респондента, або за інших обставин, які дають підстави вважати, що поліграфолог особисто, прямо або опосередковано зацікавлений у необ’єктивному результаті дослідження.

4.10. За наявності причин, які перешкоджають проведенню дослідження, воно призупиняється. Питання про його відновлення вирішується поліграфологом спільно із замовником у залежності від можливості усунення причин,  які перешкоджають проведенню дослідження.

4.11. При проведенні дослідження в обов’язковому порядку повинен здійснюватися аудіовідеозапис у встановленому чинним законодавством порядку (на усіх етапах дослідження, від початку і до кінця кожного етапу).

5. Завдання, які вирішуються під час проведення дослідження

5.1. Метою дослідження є перевірка достовірності інформації, що повідомляється респондентом. 

5.2. Досягнення мети дослідження забезпечується шляхом послідовного вирішення низки  завдань із:

• актуалізації образів, що зберігаються у пам’яті респондента, за рахунок пред’явлення стимулів, підібраних і систематизованих у відповідному порядку;
• аналізу динаміки фізіологічних реакцій респондента у відповідь на стимули, що пред’являються; 
• виділення сукупності стимулів, ситуаційно значимих для респондента;
• визначення міри інформованості респондента про подію і її деталі, що послужило приводом для проведення дослідження.

5.3. Залежно від завдань, що поставлені до розв’язання, дослідження може проводитися:

• під час здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до вимог законодавства України, що регламентує цей вид діяльності;
• під час здійснення судочинства відповідно до вимог процесуального законодавства України;
• під час вступу на державну службу та її проходження відповідно до вимог законодавства України;
• під час регулювання трудових та інших, безпосередньо пов’язаних з ними, відносин, відповідно до вимог трудового законодавства і нормативних актів, що регламентують окремі сфери життєдіяльності суспільства;
• за запитом фізичних або юридичних осіб стосовно членів їх сімей або співробітників;
• за запитом респондентів, які бажають підтвердити свою непричетність.

5.4. Оскільки дослідження є одним з елементів комплексної перевірки достовірності інформації, що повідомляється респондентом, отримані під час його проведення відомості мають бути оцінені уповноваженими на те особами відповідно до загальних правил, встановлених чинним законодавством, які не дозволяють надавати відомостям, отриманим з якого б то не було джерела, пріоритетне значення.

6. Обов’язки поліграфолога

6.1. Робота поліграфолога здійснюється з дотриманням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про принципи запобігання і протидії корупції», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про захист персональних даних», «Про інформацію» і інших нормативно-правових актів.

6.2. Поліграфолог зобов’язаний:

• проводити дослідження тільки після того, як респондент власноруч заповнив заяву про  згоду на участь у дослідження, з попередньою перевіркою добровільності згоди, відсутності примусу або тиску з боку сторонніх або зацікавлених осіб;
• ознайомити респондента питаннями, які будуть йому поставлені під час дослідження;
• припинити проведення дослідження у разі погіршення самопочуття респондента, відмови респондента від проведення дослідження або недотримання інструкцій поліграфолога, обумовлених методичними вимогами до проведення дослідження;
• дати роз’яснення  щодо організації проведення та технології дослідження;
• надати замовникові матеріали дослідження і висновок за його результатами;
• зберігати у таємниці інформацію, яка стала йому відома у зв’язку із проведенням дослідження, за винятком випадків, коли передавання такої інформації здійснюється відповідно до законодавства України.

6.3. Поліграфолог повинен:

• знати основи психофізіології та  володіти основними методами проведення дослідження;
• вміти поводитися з поліграфом, на якому проводиться дослідження;
• вільно володіти мовою, на якій проводиться дослідження (особливо у процесі роботи без перекладача), за необхідності використовувати елементи спеціальної термінології, сленгу, жаргону, діалекту, які вживає респонденту;
• ясно і чітко висловлювати свої думки у спілкуванні з респондентом (пояснюючи що-небудь, говорити по суті, уникаючи використання малозрозумілих для респондента спеціалізованих термінів);
• проявляти наполегливість і не уступати ініціативу під час проведення дослідження;
• присікати багатослівність респондента, добиватись від нього лаконічних відповідей на питання;
• бути пильним, виявляти будь-які зміни в поведінці респондента;
• гнучко змінювати  тактику проведення дослідження відповідно до обставин, додаткової інформації або динаміки стану респондента;
• проявляти витримку і такт, доброзичливість і шанобливе ставлення до респондента; створювати ділову і, водночас, довірливу атмосферу упродовж усього дослідження;
• бути охайно одягненим (без яскравих і/або дорогих аксесуарів, без різких парфумерних запахів);
• своїми діями і виглядом демонструвати високий рівень професіоналізму;
• приступати до дослідження у належному фізичному і психічному стані.

7. Вимоги до поліграфів для проведення дослідження

7.1. Обладнання

7.2. Усі реєстраційні канали поліграфа мають бути незалежними (окремі датчики), а також виключати взаємний вплив один на одного (екранування).

7.3. Поліграф повинен мати не більше 7-8 реєстраційних каналів (для можливості одночасного відстежування показників).

7.4. Поліграф обов’язково повинен містити 2 основних реєстраційних канали високого рівня достовірності (які  унеможливлюють свідоме спотворення показників):

• канал електрошкірної активності, що показує динаміку провідності шкіри (шкірно-гальванічні реакції) і опору шкіри (шкірного опору) экзосоматичним методом. Тип датчика — електроди (позолочені або посріблені);
• канал периферичної серцево-судинної активності, що показує динаміку частоти сердечних скорочень і тонусу судинної стінки артеріол (артерій) екзосоматичним методом. Тип датчика — світлодіодний (фотоплетизмографічний) або мембранний перетворювач (п’єзоплетизмографічний).

7.5. Поліграф обов’язково повинен містити основні реєстраційні канали середнього рівня достовірності (які виключають можливість свідомого спотворення показників) — канал респіраторної активності, що показує динаміку глибини і частоти дихання, у кількості 2 одиниць: «торакальний» (грудний) і «абдомінальний» (черевний). Тип датчика — пневматичний сильфон  або мембранний перетворювач (п’єзокераміка).

7.6. Поліграфи також можуть мати допоміжні реєстраційні канали:

• канал центральної серцево-судинної активності, що показує динаміку частоти сердечних скорочень і тонусу судинної стінки магістральних артерій (вен) екзосоматичним методом. Тип датчика — пневматична манжета для виміру кров’яного тиску (плечова або пальцева) або мембранний перетворювач (п’єзокераміка);
• канал акустичної активності, що дозволяє фіксувати гучність, час, тембр відповідей і малопомітні звуки (артефакти і протидії). Тип датчика — мікрофон, який  фіксує усі типи артефактів, або ларингофон, що виключає «зовнішні» артефакти;
• канал м’язової активності, що дозволяє фіксувати малопомітні рухи м’язів тіла. Тип датчика — пневматична подушка або мембранний перетворювач (п’єзокераміка);
• канал мімічної активності, що дозволяє фіксувати малопомітні рухи м’язів обличчя. Тип датчика — мембранний перетворювач (п’єзокераміка).

7.7. Програмне забезпечення

7.8. Програмне забезпечення поліграфа повинне надавати можливість фіксувати як мінімум такий об’єм інформації:

• ідентифікаційні дані респондента;
• дату і час проведення дослідження;
• початок  і завершення запису фізіологічних реакцій;
• встановлення налаштувань чутливості датчиків;
• маркування  стимулів;
• період пред’явлення стимулу;
• фіксація відповідей респондента (час і категорія);
• період запису фізіологічного реагування після пред’явлення стимулу;
• маркування  поліграм (позначення артефактів і інше);
• зміни у налаштуваннях (центрування, зміна рівня чутливості і масштабу);
• запис «динамічних» фізіологічних показників (поліграм);
• запис «статичних» фізіологічних показників (цифрових значень).

7.9. З метою уникнення фальсифікацій, програмне забезпечення поліграфа повинне унеможливлювати редагування або видалення стимулів і фізіологічних показників у раніше проведених дослідженнях.

7.10. У програмному забезпеченні поліграфа обов’язково має бути демонстраційна версія, що дозволяє проводити виключно перегляд раніше проведених досліджень. Це необхідно для можливості проведення якісної експертизи фахівцем, залученим опонуючою стороною.

7.11. Інтегрування засобів аудіо- і відеозапису в програмне забезпечення поліграфа є обов’язковим за умови можливості  відтворення запису дослідження, починаючи з моменту входу респондента до приміщення і закінчуючи його виходом з приміщення.

8. Загальнонаукові принципи дослідження

8.1. Завдання виявлення у людини приховуваної інформації вирішується 2 способами: психологічним і психофізіологічним. 

8.2. Психофізіологічний спосіб виявлення у людини приховуваної інформації полягає в тому, що аналіз «внутрішніх», недоступних апаратурній фіксації,  процесів припускає виявлення їх взаємозв’язку з одночасно протікаючими і доступними для апаратурної фіксації «зовнішніми» процесами, в яких механізм «внутрішніх» процесів знаходить своє відображення. Це дозволяє досліджувати їх опосередкованим чином, вивчаючи «зовнішні» кореляти.

8.3. Як відомо з психофізіології, сукупність образів, пов’язаних із досліджуваною подією, утворює в пам’яті людини єдиний комплекс. Активація одного з елементів комплексу, незалежно від волі людини, автоматично реконструює сукупність усіх його елементів, що проявляється у зміні фізіологічних процесів.

8.4. У цій  методиці технічним засобом, що дозволяє реалізувати психофізіологічний спосіб виявлення у людини приховуваної інформації,  є комп’ютерний поліграф — багатоцільове обладнання, призначене для одночасної реєстрації декількох фізіологічних процесів.

8.5. Загальнонауковою  базою дослідження служить психофізіологічний феномен – що зовнішній інформаційний стимул про подію, збережену в  пам’яті людини, значиму в ситуації дослідження, стійко викликає фізіологічну реакцію, яка перевищує реакції на аналогічні стимули, що пред’являються в тих же умовах, але не пов’язані з досліджуваною подією. Психофізіологічний феномен є невід’ємним явищем людської психіки і чітко відстежується (не тільки у ситуації дослідження) як в процесі свідомої операторської діяльності, так і при неусвідомлюваному  сприйнятті людиною суб’єктивно значимих для неї стимулів. 

8.6. Фізіологічні реакції, реєстровані у процесі дослідження, можуть бути обумовлені не лише психічними процесами,  пов’язаними з приховуванням інформації, але й іншими психічними проявами респондента. До цього часу не виявлені чіткі фізіологічні ознаки, що однозначно вказують на правдивість або неправдивість відповідей респондента, або на інші психічні процеси (наприклад,  переляк,  здивування і т. п.), що призводять до появи цих реакцій.

8.7. Фізіологічні процеси за приховування інформації схожі на ті, що відбуваються при когнітивному дисонансі — активація процесів напруги унаслідок  невідповідності минулого досвіду стосовно справжньої ситуації (приховання інформації). На противагу цьому, фізіологічні процеси при підтвердженні інформації схожі на ті, що відбуваються при когнітивному консонансі — активації процесів розслаблення внаслідок  відповідності минулого досвіду стосовно справжньої ситуації (підтвердження інформації).

8.8. У процесі дослідження неспецифічне збільшення фізіологічних реакцій на той або інший стимул є лише свідченням суб’єктивної значимості стимулу (міри активації процесів напруги). Науково обґрунтованих і загальновизнаних методів диференціації фізіологічних процесів залежно від причин виникнення на сьогодні не існує. Тому розмежування фізіологічних реакцій, обумовлених приховуванням/підтвердженням інформації та реакцій іншої природи, пов’язане з деякими труднощами.

8.9. Аналіз взаємозв’язків, ролі та місця психологічних  процесів пам’яті, уваги, емоцій, установок й інших у механізмах психофізіологічного феномену засвідчує, що процедура дослідження є процесом цілеспрямованого тестування пам’яті. При з’ясуванні питання про інформованість респондента щодо досліджуваної події  цільовими стимулами можуть виступати різні ознаки цієї події. У разі дослідження із застосуванням поліграфа образи реальних подій можуть бути актуалізовані в пам’яті респондента, а потім виявлені за допомоги відібраних стимулів, що пред’являються під дією цілеспрямованої установки, яка задається поліграфологом, з подальшою реєстрацією ним фізіологічних реакцій,  які виникають у відповідь на ці стимули.

8.10. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології пам’яті.

8.11. Формування сукупності образів пам’яті відносно досліджуваної події відбувається у прямому хронологічному порядку:

• формування сукупності образів у пам’яті розпочинається з періоду часу, який передує події (фрагмент «До»);
• початковий етап формування сукупності образів  продовжується  у періоді часу здійснення події (фрагмент «У процесі»);
• формування сукупності образів у пам’яті закінчується періодом часу після події, що сталася (фрагмент «Після»).

8.12. Отже, реконструкцію сукупності образів пам’яті відносно досліджуваної події оптимально робити у тій же хронологічній послідовності, у якій вона формувалася у реальності.

8.13. Одна із класифікацій пам’яті  виокремлює декларативну і процедурну пам’ять. Слід враховувати, що у респондентів, не причетних до досліджуваної події, можлива наявність тільки декларативної пам’яті (припущення того, як усе могло відбуватися насправді). У респондентів, причетних до досліджуваної події, можлива наявність як декларативної, так і процедурної пам’яті (знання того, як усе відбувалося насправді).

8.14. Отже, при реконструкції спогадів відносно досліджуваної події необхідно цілеспрямовано досліджувати у респондентів наявність інформації саме в процедурній пам’яті (виявляти факти, дії, знання). 

8.15. За часом збереження інформації пам’ять розрізняють короткотривалу  і довготривалу. Образи пам’яті стосовно досліджуваної події зберігаються у довготривалій пам’яті,  а  питання відповідного дослідження, з якими був ознайомлений респондент, зберігаються у короткочасній пам’яті, до  того ж,  не більше 15-20 хвилин й  у кількості 7+/-2 питання.  Тому ознайомлення респондентів з кожним цільовим стимулом (перевірочним питанням) дослідження оптимально здійснювати у процесі процедури дослідження, безпосередньо перед його формулюванням.

8.16. Як відомо, знаходження людини у зміненому стані свідомості, внаслідок прийому деяких речовин (алкоголь, наркотики), високого рівня психоемоційної напруги (стан афекту), гіпнотичного навіювання (блокування сукупності образів пам’яті) може порушувати процес запам’ятовування інформації (фрагментарно або повністю).

8.17. До того ж, у процесі дослідження достовірні фізіологічні реакції у відповідь на перевірочні питання стосовно досліджуваної події можуть бути частково або повністю відсутніми. Отже, необхідно диференціювати фізіологічну амнезію (забування) від патологічної, оскільки тільки патологічна амнезія (стан патологічного афекту) розглядається як пом’якшувальна обставина.

8.18. Одним із предметів дослідження клінічної психології є так звані «неправдиві спогади», які формуються завдяки припущенням і здогадам (у декларативній пам’яті).  Навіть психічно здорова людина може бути щиро переконана, що все, що уявлялося,  відбувалося насправді. Отже, у процесі дослідження необхідно диференціювати свідоме (умисне) неправдиве свідчення  від несвідомого (щирого) обману.

8.19. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології сприймання.

8.20. Сприйняття інформації людиною за часом умовно розділяється на 2 етапи — неусвідомлюваний та усвідомлюваний. Усвідомлення інформації відбувається у діапазоні від 0,2 до 0,4 секунди. Ухвалення рішення, вибір оптимальної категорії, відповіді також займає від 0,2 до 0,4 секунди.

8.21. Під час дослідження потрібно враховувати, що після пред’явлення стимулу (формулювання питання) у фізіологічній реакції першою завжди є несвідома компонента, а другою — усвідомлювана. 

8.22. Якщо в пам’яті наявна ситуаційно значима інформація, то фізіологічне реагування проявлятиметься  у більшій мірі, ніж за її відсутності. 

8.23. Після переходу сприйняття стимулу на рівень усвідомлення у респондента, який приховує наявність інформації, виникає стан неузгодження (дисонансу), що є додатковою причиною для того, щоб фізіологічна реакція проявилася ще більшою мірою.

8.24. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології уваги.

8.25. Мимовільним (несвідомим) компонентом уваги є орієнтовний рефлекс (ОР). ОР розпочинається з фонового стану, фізіологічний прояв якого істотно перевищує ситуаційну значимість стимулу. Активація ОР відбувається на будь-який різновид новизни інформації.

8.26. Отже, стосовно дослідження, активація ОР у фізіологічному реагуванні респондента є «погрішністю», оскільки не має відношення до ситуаційної значимості цільового стимулу.

8.27. ОР відбувається на будь-яку зміну смислу питання і/або його змісту, тому  для нейтралізації активації ОР усі перевірочні (контрольні) питання необхідно попереджувати нейтральними питаннями, які як за смислом, так і за змістом мають бути максимально схожими з наступними питаннями.

8.28. Увага людини мимоволі сфокусована на одній тематиці, яка є для неї найбільш важливою (домінуючою за ситуативною значимістю). Водночас, усі інші тематики перебувають під впливом феномену «надпригнічення» (домінуючої значимості).

8.29. Стосовно дослідження потрібно враховувати, що якщо у респондента у період дослідження є стороння тематика, що конкурує або пріоритетна за мірою ситуативної значимості порівняно з темою дослідження, то можливий прояв фрагментарного або тотального зниження рівня фізіологічної реактивності на цільові стимули (перевірочні питання).

8.30. Якщо контрольні питання відносяться до сторонніх тематик (так зване «позатематичне» питання), то вони також перебувають під впливом надпригнічення — отже, результати порівняння їх фізіологічного реагування  з перевірочними питаннями істотно спотворюються.

8.31. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості фізіології психологічних установок. Як відомо, психологічні установки формуються у результаті ухвалення людиною певних рішень. Ухвалення рішення людиною може формуватися як самостійно, так і під впливом чужої думки,  іншого погляду.  Якщо чужа думка для людини неприйнятна, вона несвідомо відкидає як саму ідею, так і автора.

8.32. При застосуванні дослідження потрібно враховувати, що мета дослідження полягає у визначенні тільки особистої думки респондента.

8.33. Для виявлення «цільових» (особистісних) психологічних установок поліграфологу необхідно з’ясувати, які установки у респондента були сформовані за допомогою чужої думки (за необхідності, виявити, ким це було зроблено, коли і з якою метою). 

8.34. Для досягнення мети дослідження поліграфологу не можна піддавати спотворенню «особистісні» установки респондента маніпуляціями, навіюванням і т. п.

8.35. З метою формування довірливого контакту з респондентом, поліграфолог повинен «вторити» особистим установкам респондента (підтверджувати те, що турбує людину).

8.36. З метою отримання максимально об’єктивного результату поліграфологу не можна формувати у респондента психологічні установки стосовно теми, що виведена на дослідження (наприклад, неприпустиме підвищення міри значимості сторонніх тематик, призначених для контрольних питань, оскільки вони можуть стати домінуючими або, навпаки, можуть бути знехтувані респондентом).

8.37. Поліграфологу дозволено коригувати у респондента тільки ті психологічні установки, які стосуються прогнозування ним наслідків результату дослідження — формування впевненості у позитивному прогнозі у непричетних респондентів і формування стану безвиході  (негативного прогнозу) у причетних респондентів.

9. Канали

9.1. Основні фізіологічні параметри, що реєструються поліграфом, та їх інформативність.

9.2. Канал дихання. Основні властивості та параметри. Ознаки стресу

9.3. Дихання – сукупність процесів, що забезпечують надходження в організм кисню, використання його у біологічному окисленні органічних речовин і виведенні з організму вуглекислого газу. У результаті чого в клітинах вивільняється енергія, що йде на забезпечення життєдіяльності організму.

9.4. Існують 2 типи дихання: легеневе, або зовнішнє, і так зване тканинне, або внутрішнє. При поліграфних перевірках реєструються показники саме легеневого (або зовнішнього) дихання, в основі механізму якого лежить зміна об’єму легень на вдиху та видиху.

9.5. Легені не мають мускулатури, і тому переміщуються вслід за зміною об’єму грудної клітини, що і фіксується давачами дихання.

9.6. Оскільки вдих може здійснюватися за рахунок скорочення зовнішніх міжреберних м’язів (так зване грудне дихання), а також за рахунок зміни положення діафрагми (так зване діафрагмальне або черевне дихання), то використовуються 2 види давачів – для фіксації грудного (верхнього) і діафрагмального (нижнього) дихання.

9.7. Важливим моментом є те, що позитивні і негативні емоції викликають збільшення енерговитрат організму, і, як наслідок, зміну дихання, що і фіксується поліграфом. Водночас, у разі негативних емоцій, ці процеси виражені сильніше. І чим вище емоційне напруження – тим більше підключаються відповідні механізми, які і фіксуються поліграфом.

9.8. Варто особливо підкреслити, що не може бути значного підвищення рівня стресу без зміни параметрів дихання. Таким чином дихання – дуже чутливий показник емоційного напруги.

9.9. Реєстрація дихання здійснюється при предʼявленні питань (стимулів) тільки на початку вдиху.  

9.10. Фази дихання

9.11. Співвідношення часу між вдихом і видихом – величина досить постійна: видих на 10-20% довший від вдиху. Це співвідношення особливо важливе, оскільки при протидії зі сторони це співвідношення змінюється у бік вирівнювання тривалості вдиху і видиху, іноді навіть переважання вдиху над видихом (що у нормі не спостерігається). Таким чином, наявність такого явища каже про те, що респондент протидіє дослідженню, «грає» диханням, тобто  питання (стимул) для нього є важливим і небезпечним.

9.12. Співвідношення часу між вдихом і видихом – величина досить постійна: видих на 10-20% довший від вдиху. Це співвідношення особливо важливе, оскільки при протидії зі сторони це співвідношення змінюється у бік вирівнювання тривалості вдиху і видиху, іноді навіть переважання вдиху над видихом (що у нормі не спостерігається). Таким чином, наявність такого явища каже про те, що респондент протидіє дослідженню, «грає» диханням, тобто  питання (стимул) для нього є важливим і небезпечним.

9.13. Типи змін параметрів дихання

9.14. Як правило, зміни дихання не існують у чистому вигляді, а комбінуються один з одним.

9.15. Розрізняють наступні типи зміни параметрів дихання

• гіпервентиляція;
• гіповентиляція;
• затримка дихання на вдиху (верхній блок);
• затримка дихання на видиху (нижній блок);
• зміна тривалості вдиху-видиху та їх співвідношення; 
• зміщення базальної лінії в будь-яку сторону;
• пришвидшення дихання;
• сповільнення дихання;
• зменшення амплітуди  (об’єму) дихання;
• збільшення амплітуди (об’єму)  дихання;
• зубчастий сигнал на видиху.

9.16. Гіпервентиляція

9.17. Гіповентиляція

9.18. Затримка дихання на вдиху (верхній блок). Особливо інформативна ознака стресу)

9.19. Затримка дихання на видиху (нижній блок)

9.20. Зміна тривалості вдиху-видиху та їх співвідношення

9.21. Зміщення базальної лінії у будь-яку сторону

9.22. Пришвидшення дихання

9.23. Сповільнення дихання

9.24. Зменшення амплітуди (об’єму) дихання. Хоч амплітуда і зменшується, та це свідчить про вираженість реакції

9.25. Збільшення амплітуди (об’єму) дихання

9.26. Зубчастий сигнал на вдиху

9.27. Глибокий вдих. Варто памʼятати: якщо людина зробила глибокий вдих, то всі параметри вважаються спотвореними, тому реакції на питання не враховуються і все повторюється знов. Ось чому важливо просити респондента часу від часу, зазвичай через кожні 10-15 хвилин, робити кілька глибоких вдихів і видихів.

9.28. Контрольоване дихання

9.29. Крива контрольованого дихання має заокруглені вершини (переходи між фазами вдиху і видиху) при достатньо статичній амплітуді.

9.30. Однак для поліграфолога це не завжди погано, оскільки швидко призводить до появи змін на інших кривих, підвищуючи їх інформативність.

9.31. Канал ФПГ. Основні властивості та параметри. Ознаки стресу

9.32. Фотоплетизмографія – метод реєстрації оптичної щільності тканини. Назва цієї методики походить від грецьких слів phos – світло і plethysmos – збільшення.

9.33. Плетизмограф – це прилад, який складається з випромінювача світла, що просвічує біологічну тканину, і приймальника, що реєструє щільність світлового потоку, котрий пройшов через неї.

9.34. У класичному розумінні ФПГ – це метод реєстрації зміни обсягів окремих частин тіла.

9.35. В умовах стресу змінюються кілька показників життєдіяльності організму, які визначаються ФПГ, який є надійним індикатором сили емоційного напруги. ФПГ – це інтегральний показник, що відображає стан організму в цілому, включно із відображенням зміни АТ і пульсу.

9.36. ФПГ може реєструвати параметри життєдіяльності організму досить довго, тоді як стандартний метод реєстрації АТ – короткий час (у разі класичного методу з тонометром, манжетою і грушею для нагнітання повітря).

9.37. При поліграфних перевірках давач ФПГ фіксує коливання об’єму пальця у місці накладання, пов’язане з реакцією респондента на стимули, що йому предʼявляються. Фактично об’єм пальця змінюється у зв’язку зі зміною кількості крові, яка проходить по його судинах.

9.38. Слід пам’ятати, що у зв’язку з високою чутливістю давача ФПГ, при різкій зміні рівня освітленості приміщення можливі викривлення кривої ФПГ. Тому слід уникати коливань освітлення, не розташовувати респондента під потужними джерелом світла та/або таким, що змінюється за яскравістю.

9.39. Типи змін параметрів ФПГ

9.40. Розрізняють наступні типи змін параметрів ФПГ:

• провал вниз і звуження;
• зміна загального вигляду кривої;
• зміна базальної лінії;
• звуження розмаху кривої;
• зменшення ЧСС (сповільнення пульсу);
• збільшення ЧСС (пришвидшення пульсу);
• реакція полегшення;
• наявність хвиль 2-ї і 3-ї черги;
• зміна положення дикротичного вузла.

9.41. Провал вниз і звуження

9.42. Якщо величина амплітуди зменшується при зниженні (провалі) кривої – це говорить про сильний стрес.

9.43. Зміна загального вигляду кривої

9.44. Зміна базальної лінії

9.45. Звуження розмаху кривої. Чи більше виражене звуження – тим більше виражена реакція. Якщо звуження відбувається на зниженій ділянці ФПГ – це говорить про виражену емоційну напругу. Розрізняють 2 види звуження.

9.46. Верхнє звуження розмаху кривої (систолічне)

9.47. Нижнє звуження розмаху кривої (діастолічне)

9.48. Зменшення ЧСС (сповільнення пульсу)

9.49. Збільшення ЧСС (пришвидшення пульсу)

9.50. Реакція полегшення

9.51. Наявність хвиль 2-ї  та 3-ї  черги

• хвиля 1-го порядку (В) – це і є власне ФПГ;
• хвиля 2-го порядку (Б) – повʼязана із дихальними циклами;
• хвиля 3-го порядку (А) – перевищує дихальний цикл.

9.52. У нормі хвилі 2-го і 3-го порядку не виникають – їх поява пов’язана зі стресом. Ступінь  їх вираженості може бути критерієм оцінки рівня стресу.

9.53. Зміна положення дикротичного вузла на нисхідній частині кривої ФПГ. Дикротичний вузол

9.54. Зміна положення дикротичного вузла

9.55. Варто памʼятати, що дикротичний вузол знижується відносно до верхньої частини кривої ФПГ у разі зниження швидкості руху крові по судинах, що часто спостерігається при вживанні наркотиків.

9.56. Канал ШГР. Основні властивості та параметри. Ознаки стресу

9.57. Шкірно-гальванічна реакція – це зміна різниці потенціалів і зниження електричного опору між 2 ділянками поверхні шкіри.

9.58. ШГР – це один з провідних показників стану центральної нервової системи людини в оцінці емоційної напруги; свого роду безвідмовний індикатор реакції організму на новизну (в основному), а також на силу подразника. Фактично, це найчистіший параметр поліграми, на який людина не може вплинути вольовими зусиллям.

9.59. Як каже академік Варламов В.А.: «Нема ШГР – не можна працювати».

9.60. Шкірна реакція відносно її відповіді на емоційну напругу вперше стала вивчатися у кінці 19 століття французькими вченими Ферре і російським вченим Тархановим. За час, що відтоді минув, механізм шкірно-гальванічного рефлексу так  і не був до кінця зʼясований. Однак, незважаючи на ряд взаємосуперечливих і навіть виключаючих одна одну теорій про появу шкірної реакції у відповідь на стрес, питання про участь центрального нервового апарату у цьому процесі ні у кого не викликає сумнівів.

9.61. Виділяють 2 складові ШГР

9.62. Фазична складова ШГР (від слова «фаза» – тобто змінна величина) – це швидкоплинний процес, в основі якої лежить відповідь ЦНС на короткий ситуаційний подразник. Її ще називають реакцією на новизну інформації.

9.63. Тонічна складова ШГР – це повільна зміна шкірного опору, яка характеризує загальний нервово-емоційний стан людини. Якщо людину помістити у стресову ситуацію, то тонічний показник ШГР перебудовується у середньому протягом 2-3 хвилин. Таким чином тонічна складова ШГР є відображенням глибинних процесів перебудови у ЦНС.

9.64. Отже, ШГР – один із основних показників стресу у людини і є безвідмовним індикатором організму на новизну подразника. Вона виникає у результаті дисонансу інформації, що надійшла, та очікуваної. Водночас вона не є результатом лише подразнення у звичайному розумінні цього слова. ШГР може бути використана не тільки як індикатор емоційного стану людини, але часто дозволяє визначити і його величину.

9.65. Зазвичай, більшому за соціальною значимістю подразнику буде відповідати більш виражений прояв шкірної реакції. 

9.66. У цілому, чим більша реакція ШГР – тим більш значимим питання є для респондента, а чим менше реакція ШГР – тим менше для респондента значить питання. Тобто виявляється пряма залежність зміни величини ШГР від величини емоційної напруги людини. 

9.67. При оцінці величини реакцій ШГР слід враховувати наявність у респондента адаптації до обслідування та втоми, наявність лікарського впливу на реакцію ШГР, а також новизну та значимість стимуляції. Характер відповіді ШГР багато у чому визначається функціональним рівнем системи регулювання: наприклад, втомлена людина чи знаходиться у бадьорому стані. Це свідчить про необхідність бути особливо уважними до функціонального стану людини при поліграфній перевірці, прагнути оптимізувати його; у протилежному випадку дані поліграфної перевірки можуть бути неправильно інтерпретовані.

9.68. Слід пам’ятати, що на характер ШГР істотно впливають вікові та індивідуально-статеві відмінності. Мінімальні цифри ШГР спостерігаються у новонароджених; починаючи з другого року життя, шкірний опір неухильно зростає, знижуючись у похилому віці. Зазначено, що у худорлявих і рухливих людей форма ШГР частіше гостра, у повних флегматиків – більш згладжена.

9.69. Крива ШГР

• Т1 – час, за який реакція досягла максимуму;
• T2 – час, за який реакція прийшла до вихідного стану завдяки гальмуванню, що увімкнулось;
• Н1 – амплітуда кривої;
• S1 – площа під кривою – інтегральний оціночний показник.

9.70. Висхідна крива частина характеризує потужність активації процесів збудження. Чим гостріше кут підйому висхідної частини кривої ШГР – тим важливіше для людини питання, тим більша його реакція на нього.

9.71. Нисхідна частина кривої – характеризує увімкнення процесів гальмування.

9.72. У нормі співвідношення збудження і гальмування 1,1:1,2, тобто гальмівні процеси трошки переважають над процесами збудження (приблизно на 5-10%).

9.73. Показники  ШГР, що використовуються для аналізу поліграм

9.74. У нормі реакція ШГР на стимул з’являється у перші 1,5-3 секунди від моменту його пред’явлення, тобто від моменту усвідомлення респондентом пред’явленої йому інформації (якщо запис результату починається після поставленого питання). Ось чому «ключове» слово (зазвичай це дієслово) у питанні повинно стояти як можна ближче до кінця (наприклад, «дорогий годинник з сейфа саме Ви украли?»).

9.75. Якщо відповідь ШГР буде спостерігатися через 4-5 секунд, то вона, швидше за все, викликана не стимулом, що пред’являється, а асоціативними згадками про події, пов’язані з минулим респондента, включно із кримінальними. Однак за наявності у респондента реакцій із сильним запізненням у зв’язку з вихідною індивідуальною загальмованістю сприймання інформації – таку реакцію можна вважати своєчасною.

9.76. Якщо реакція ШГР буде спостерігатися більше, ніж через 5 секунд, то вона точно викликана не пред’явленим стимулом, а асоціативними згадками про події, пов’язані з минулим респондента, включно із кримінальними.

9.77.Варіанти реакцій ШГР

9.78. На поліграмі можна зустріти 4 варіанти часу виникнення ШГР відносно до заданого стимулу

• А – початок озвучування питання;
• Б – кінець озвучування питання;
• В – відповідь респондента;
• Відрізок в-г – 5-секундний інтервал.

9.79. 1 варіант. Реакція ШГР на стимул з’являється до початку предʼявлення питання. Така реакція вважається несвоєчасною і не має враховуватись при аналізі поліграми.

9.80. 2 варіант. Реакція ШГР на стимул з’являється під час предʼявлення питання. Така реакція вважається несвоєчасною і не має враховуватися при аналізі поліграми.

9.81. 3 варіант. Реакція ШГР на стимул з’являється у перші 1,5-3 секунди після відповіді респондента (максимум 5 секунд – при загальмованості сприймання інформації респондентом). Саме ця реакція вважається своєчасною і повинна враховуватися при аналізі поліграми.

9.82. 4 варіант. Реакція ШГР на стимул з’являється через понад 5 секунд після відповіді респондента. Така реакція вважається несвоєчасною і не має враховуватися при аналізі поліграми.

9.83. Негативна фаза хвилі ШГР (за її наявності)

9.84. Зазвичай, чим більше виражена негативна фаза ШГР – тим більша у респондента здатність контролювати свій стан в екстремальних умовах. Однак слід зауважити, що можливі виключення, пов’язані з індивідуальними особливостями респондента або застосованою технікою протидії дослідженню.

9.85. Додаткові хвилі (за їх наявності) до і після пред’явлення стимулу

9.86. Додаткові хвилі до пред’явлення стимулу пояснюються стресом від очікування питання за відсутності дефіциту інформації. Стрес очікування може проявлятись і у повторній появі «вершин». Таке явище безпосередньо не пов’язане із предʼявленим стимулом.

9.87. Додаткові хвилі після пред’явлення стимулу пояснюються асоціаціями людини з його минулим, його спогадами.

9.88. Інформаційні ознаки стресу

9.89. Збільшення амплітуди – це найважливіший і найчастіше реєстрований показник. Інформативною вважається тільки «+» величина ШГР від моменту (точки) перед’явлення стимулу до максимальної точки у межах 10-секундного інтервалу. В цілому, чим більша амплітуда ШГР – тим більший стрес.

9.90. Двугорбість

9.91. Перший горб великий, другий слідує за першим і менш виражений. Часто наявність другого горба пов’язана із асоціаціями людини, пов’язаними з пред’явленим стимулом, що має високу значимість для респондента.

9.92. Симетрична двугорбість. Є ознакою великої вираженості реакції.

9.93. Якщо реєструється 3 горби, то така реакція не вважається достатньо інформативною.

9.94. Збільшення тривалості кривої

9.95. Падіння величини тонічної складової (число внизу)

9.96. Зазвичай у нормі величина тонічної складової ШГР збільшується у межах 1 тесту, від питання до питання, за рахунок заспокоєння респондента.

9.97. Якщо у процесі тестування величина тонічної складової ШГР зменшується від питання до питання – це означає, що респондент напружений. При стресі значення числа зменшується (частіше всього на 1-2 одиниці, рідше – більше).

9.98. Якщо з’являється негативна величина тонічної складової ШГР – не варто лякатися: це опір зменшився нижче заводського градуйованого рівня.

9.99. Приклади:

• 137 135 135 135 – це означає, що емоційний удар для людини був великим і респондент ніяк не може відновитися (оговтатися) після нього;
• 137 135 140 141 142 143 – це стрес від очікування питання і реєструється реакція полегшення від того, що небезпечне питання вже минуло (прозвучало).

9.100. Канали АД, пульс, тремор. Основні властивості та параметри. Ознаки стресу

9.101. Артеріальний тиск – це тиск, що розвивається кров’ю в артеріальних судинах організму.

9.102. Найбільш оптимальною слід вважати систему, яка реєструє об’ємний кровообіг, тобто зміну кількості крові, що протікає через перетин руки (датчики поліграфу «RUBICON»).

9.103. Пульс – періодичні коливання об’єму судин, пов’язані з динамікою їх кровонаповнення та тиском у них протягом 1 серцевого циклу.

9.104. За стресу частота пульсу частіше збільшується, рідше зменшується. Таким чином, для поліграфолога важлива будь-яка зміна пульсу у відповідь на стимул, що предʼявляється.

9.105. Тремор – мимовільні, ритмічно стереотипні коливальні рухи різних частин тіла у результаті послідовного скорочення м’язів-антагоністів.

9.106. Канал тремору, крім м’язових скорочень, реєструє дихання і роботу серця, що іноді заважає правильному трактуванню показників тесту. У стані спокою сигнал тремору однородний, окремі «викиди» спостерігаються рідко.

9.107. Слід особливо підкреслити, що тремор все ще не знайшов широкого застосування при оцінці стану емоційної напруги, оскільки досі існують технічні складності при зніманні його показників.

9.108. Ознаки стресу за каналом тремору

9.109. Збільшення амплітуди

9.110. Виникає швидше, ніж зміна показників кровообігу і дихання. Крім того, є показником довільного скорочення м’язів, спрямованих на створення перешкод дослідженню, тобто є ознакою протидії зі сторони респондента. Такі зміни поліграми за каналом тремору є важливим джерелом інформації про навмисні механічні протидії поліграфним перевіркам.

9.111. Збільшення площі під кривою

9.112. Шкали оцінки емоційного стану людини поліграфу «RUBICON». Основні властивості та параметри. Ознаки стресу

9.113. На сьогодні не існує скільки-небудь науково обґрунтованих методик експрес-оцінки цих станів. Цю прогалини вирішено у приліграфі «RUBICON». У ньому вимірювання та індикація психофізіологічних показників проводиться автоматично двічі: після фіксації фонового стану та після проведення тесту. Після завершення дослідження результати, отримані до і після тестування, виводяться на екран. Вимірювання ведуться паралельно із реєстрацією основних сигналів.

9.114. Зазвичай спеціаліст-поліграфолог може за характером реакцій, зареєстрованих цими шкалами, продемонструвати досліджуваному свою обізнаність із його внутрішнім станом, словами: «Я бачу, що Ви боїтесь процедури тестування. Чому?», – або: «Ви увімкнули всі наявні у Вас механізми самоконтролю. Це не призведе ні до чого хорошого», і  т. д. Однак це слід робити в тому випадку, якщо показники шкали емоційної напруги, внутрішньої агресії або самоконтролю знаходяться у секторі «Високий». Якщо ж рівень самоконтролю респондента знижений або знаходиться у межах норми, робити цього не варто.

9.115. Як показав досвід застосування цих шкал, така виявлена ними інформація викликає більшу розгубленість у респондента, особливо у того, хто скоїв правопорушення або причетний до нього.

9.116. Багаторічний досвід роботи з цими шкалами дозволяє зробити висновок, що врахування їх показників у практиці багатократно збільшує можливості поліграфа.

9.117. Система індикації включає в себе 3 шкали, кожна з яких складається з 3 секторів.

9.118. А. Шкала «Збудження» в усіх типах приборів

9.119. Шкала характеризує рівень емоційного напруги людини. 

9.120. Сектор «Низьке» – функціональний стан респондента понижено. Він не готовий до проведення поліграфної перевірки. Такий стан може бути викликаний перевтомою або бути результатом прийому заспокійливих препаратів.

9.121. Сектор «Норма» – рівень напруги респондента відповідає вимогам, що пред’являються до його функціонального стану при проведенні поліграфних перевірок. Регуляція фізіологічних показників знаходиться на «лінійній ділянці» і дозволяє очікувати адекватних реакцій на стимули, що предʼявляються.

9.122. Сектор «Високе» – підвищене збудження респондента призводить до неадекватної реакції на стимул. Наприклад, до відсутності позитивної реакції на «значиме» питання або її спотворенню (на «значиме» питання реакція може бути нижче, ніж на «нейтральне»).

9.123. Б. Шкала «Самоконтроль» на приліграфі «RUBICON»

9.124. Шкала характеризує рівень оцінки респондентом процедури тестування та тієї небезпеки, яку вона для нього представляє.

9.125. Сектор «Ослаблений» – респондент знаходиться у стані розгубленості. Оцінка ним події – нестабільна. У цей період від нього найлегше отримати зізнавальні показання.

9.126. Сектор «Норма» – респондент контролює навколишні події, які, за його оцінкою, для нього не становлять великої небезпеки.

9.127. Сектор «Високий» – досліджуваний максимально зібраний, очікує на питання, на які він би не хотів відповідати. Процедура тестування оцінюється ним як реальна небезпека.

9.128. В. Шкала «Внутрішня агресія» на приліграфі «RUBICON»

9.129. Шкала оцінює ті зусилля, які респондент прикладає для забезпечення контролю над подіями. Ця шкала також дозволяє оцінити здатність досліджуваного чинити опір процедурі тестування. Безумовно, якщо респондент причетний до розслідуваного злочину, то зусилля для забезпечення контролю над подіями повинні бути максимальними. Зробити це не завжди вдається. Проведені безсонні ночі, стан передхвороби або перенесені раніше хвороби можуть сильно послабити біологічні системи, які забезпечують підтримку високого рівня концентрації уваги.

9.130. Сектор «Ослаблена» – психофізіологічне забезпечення самоконтролю дуже слабке. Спеціалісту легко скорегувати його у процесі бесіди. Поєднання показника цього сектору і сектору «ослаблена» другої шкали – хороша передумова для відвертої бесіди, а у випадку винуватості респондента  – отримання від нього зізнавальних показань.

9.131. Сектор «Норма» – процес тестування респондента не тривожить, він знаходиться у відносно спокійному стані, який може бути викликаним великою самовпевненістю у безпеці процедури перевірки, оскільки володіння методами саморегуляції повністю гарантує йому відсутність будь-яких неприємностей. Це можливо в тому випадку, якщо фахівець поліграфа у процесі предтестової бесіди не переконав респондента у тому, що будь-яка саморегуляція чітко фіксується на поліграфі і помітити її не складе зусиль.

9.132. Сектор «Висока» – психофізіологічні зусилля самоконтролю високі, близькі до функціональної межі досліджуваного. У цьому випадку можлива агресія до процедури тестування, зриву електродів і т. п. Такий стан зазвичай викликається високою пересторогою респондента щодо проходження поліграфної перевірки або побоювання «видати» небажану інформацію.

9.133. У визначенні стану респондента найбільш ефективною є комплексна оцінка інформації за всіма 3 шкалами.

9.134. Наприклад, якщо рівень «ослаблений» (шкала Б) і функціональні резерви, що забезпечують його, нижчі норми (шкала В), то поведінка респондента легко піддається контролю ззовні. При такому поєднанні показників шкал часто вдається отримати зізнавальні показання про скоєне. 

9.135. Якщо рівень самоконтролю «високий», а показники третьої шкали у межах «норма» або «висока», то «розговорити» респондента й отримати від нього достовірну інформацію малоймовірно.

9.136. Резюме. Спеціаліст-поліграфолог навіть з незначним досвідом роботи за допомогою цієї шкали отримує можливість «відчути» внутрішній світ підозрюваного, визначити його функціональний стан, прогнозувати і, тим паче, виявляти можливу протидію процедурі тестування. А у випадку виникнення сприятливих умов – негайно використовувати їх для отримання інформації про визнання провини.

9.137. Методика контролю правильності накладання датчиків і чутливості каналів. Поняття артефакту

9.138. Особливості реєстрації при деяких артефактах і ситуаціях. Деякі особливості реєстрації окремих фізіологічних параметрів. 

9.139. Перевірка правильності накладання датчиків і чутливості каналів

9.140. ШГР

• доторкнутися рукою до мочки вуха;
• швидкий та різкий вдих та видих;
• повинен бути сильний сплеск ШГР.

9.141. ФПГ

• Набрати повітря і на вдиху затримати дихання на 20 секунд, після чого різко видихнути;
• Повинна бути виражена реакція ФПГ аж до провалу вниз і звуження.

9.142. Деякі особливості реєстрації фізіологічних параметрів при артефактах

9.143. Артефакт – явище, яке спостерігається при дослідженні об’єкта, невластиве цьому об’єкту, яке спотворює результати дослідження і не пов’язане із передбачуваним стимулом. За суттю – це хибний сигнал, викликаний внутрішніми або зовнішніми факторами (шумом, збоєм дихання, кашлем, різким больовим відчуттям, протидією перевірці і т. д.).

9.144. Стосовно до поліграфної перевірки – це свого роду «хибний сигнал», викликаний випадковою поміхою або цілеспрямованою протидією тестуванню.

9.145. Вид поліграми (артефакт) при глибокому вдиху. Варто пам’ятати, що якщо людина зробила глибокий вдих, то всі параметри вважаються зіпсованими, тому реакції на питання не враховуються і все повторюється знову. Ось чому важливо просити респондента часу від часу, зазвичай через кожні 10-15 хвилин, робити кілька глибоких вдихів та видихів.

9.146. Вид поліграми (артефакт) при мікро-русі – рух пальця руки з датчиком ФПГ

9.147. Вид поліграми (артефакт) при мікро-русі – рух пальців руками з датчиками ШГР

9.148. Вид поліграми (артефакт) при макро-русі – скорочення мʼязів живота

9.149. Деякі особливості реєстрації окремих фізіологічних параметрів

9.150. Канал дихання. Ознаки неправильного накладання датчиків

9.151. Занадто туго накладені датчики (перетискання) – обрізані вдихи

9.152. Занадто вільно накладені датчики (недотискання) – обрізані видихи

9.153. Канал ШГР. Ознаки неправильного накладання датчиків

9.154. Реєстрація пульсу при перетисканні контактів

9.155. Реєстрація ШГР при завеликому посиленні

10. Основні методичні положення дослідження

10.1. Для контролю динаміки розвитку психофізіологічного феномену, а також з метою визначення причинно-наслідкової залежності між змістом питань, що пред’являються респонденту, і вираженістю реакцій, що при цьому виникають, у дослідження використовують тести — набори спеціальним чином підібраних, сформульованих і згрупованих питань  у кількості 15-20 одиниць.

10.2. Усі питання, які використовуються у процесі дослідження, поділяються на перевірочні питання і допоміжні питання, які, у свою  чергу,  підрозділяються на нейтральні й контрольні питання.

10.3. Перевірочні питання (relevant question) призначені безпосередньо для вирішення завдань дослідження — виявлення у респондента приховуваної ним інформації про ту або іншу подію, що представляє спеціальний інтерес.

10.4. Контрольні питання (control question)  призначені для забезпечення контролю методичної коректності процедури дослідження.

10.5. Нейтральні питання (neutral або irrelevant question) призначені для визначення фонового рівня фізіологічної активності організму респондента у процесі дослідження; для переключення уваги, підвищення рівня сприймання, диференціації сприйняття  респондента відповідно  того або іншого нюансу досліджуваної події.

10.6. Різниця між фізіологічними реакціями на перевірочні й  допоміжні питання є основою для визначення ситуаційної значимості кожного з цих питань і винесення висновку про причетність або непричетність респондента до тієї або іншої події.  Зокрема, припускається, що респонденти, не причетні до події, будуть більш стурбовані змістом контрольних питань, ніж перевірочних, і, отже,  даватимуть на них більш виражені фізіологічні реакції; у респондентів, причетних до події, більш  вираженими будуть реакції на перевірочні питання.

10.7. За допомогою дослідження вивчається та або інша версія, тобто обґрунтоване припущення про наявність/відсутність у житті респондента досліджуваної події, що має спеціальний інтерес для замовника. У процесі дослідження оцінюються, як мінімум, 2 версії – звинувачення й виправдання. Наприклад, «пов’язаний або не пов’язаний» респондент з певними особами або організаціями, «здійснював або не здійснював» зазначені  дії, «інформований або неінформований» про відповідні  запиту події, факти і т. п.

10.8. Досліджувана подія, причетність респондента до якої належить підтвердити або спростувати у результаті  дослідження, може бути такою, що однозначно відбулася (наприклад, достовірно відомо, що сталося розкрадання або «просочування» інформації), або такою,  що лише передбачувана  з різною мірою ймовірності (наприклад, можливий контакт з ким-небудь або можлива участь у чому-небудь).

10.9. Досліджувана подія характеризується низкою  ознак

10.10. Приватні ознаки – коли достовірно визначений сам факт події і низка його елементів (місце, час, обставини та  інше).

10.11. Наприклад,  здійснюється розшук викрадача грошей.  Відомо, що гроші були: упаковані у 6 пачок, у купюрах по 500 гривень, загорнуті в газету, складені у пакет білого кольору. У якості підозрюваного в розкраданні грошей визначається певний «Х» і висувається версія, що «гроші викрав «Х». Для визначення причетності «Х» до цього розкрадання проводиться дослідження, у процесі якого досліджуються 2 версії: звинувачення – «Х» викрав гроші» й виправдання  –  «Х» не викрадав гроші». Водночас розслідувана  подія «викрадені гроші взяв «Х» характеризується низкою  приватних ознак, перелічених вище.

10.12. Приватні ознаки, у свою чергу, підрозділяються на «відомі» і «невідомі» непричетним респондентам. Наприклад,  відносно вищезгаданого розшуку викрадача грошей непричетним респондентам не відомі всі перераховані приватні ознаки.

10.13. Загальні ознаки – коли існування події тільки передбачається (найбільш типові, відомі з аналізу споріднених подій певного класу).

10.14. Можливість  отримання у результаті дослідження інформації від респондента про досліджувану подію визначається тим, що ймовірність виділення за фізіологічними реакціями цієї особи значимих для неї ознак події (у разі її причетності до такої або інформованості про таку) достовірно перевищує вірогідність виділення ознак в результаті випадкового вгадування.

11. Питання, які використовуються у дослідженні

11.1. Кваліфіковане формулювання питань є виключно важливим етапом підготовки до процедури дослідження. Незалежно від тих або інших методичних цілей усі питання мають бути зрозумілі респонденту і відповідати певним вимогам.

11.2. Вимоги до питань, які використовуються у процесі дослідження

11.3. Питання мають бути складені на тій мові, яка є рідною  для респондента. Припустиме складання питань і на іншій мові, якщо респондент нею володіє досконало. У разі, коли поліграфолог не володіє рідною мовою респондента, то допустиме залучення тільки такого перекладача, який знає специфіку формулювання питань під час  досліджень  із застосуванням поліграфа, а також досконало володіє цими навичками.

11.4. Питання повинні передбачати тільки односкладові відповіді – «так», «ні» або «не знаю». Неприпустимі питання, що вимагають розгорнутих відповідей.

11.5. Примітка. При традиційному підході передбачені тільки варіанти відповідей «так»  або «ні». Введення додаткового варіанту відповіді «не знаю» не суперечить правилу «односкладовості» і істотно розширює методичні можливості поліграфолога при складанні блоків питань і тестів. Окрім цього, варіант відповіді «не знаю» допомагає респонденту фокусувати свою увагу на суті питань, чим нейтралізує феномен «зміщення мети» зі змісту  питання на пошук «безпечного» для нього варіанту відповіді.

11.6. Питання повинні формулюватися максимально просто (особливо перевірочні питання).

11.7. Примітка. Оперативній пам’яті людини властиве запам’ятовування 7+/-2 інформаційних  одиниць, отже, в питаннях оптимальне застосування речень, що складаються з 5-9 слів.

11.8. У структурі кожного питання мають бути 3 частини, перша з яких – «ввідна», далі  –  «контекстна»,  й на завершення – «стимульна» частина.

11.9. «Ввідна» частина питання призначена для:

• переключення уваги респондента з метою оптимального сприйняття змісту  питання. Найбільш універсальною формою «ввідної» частини  запитання є слово «скажіть»;
• формування у респондента операторської установки (наприклад, «скажіть неправду», «збрешіть мені», «згадайте»  і т. п.);
• розуміння респондентом, що мається на увазі, з’ясування його думки (наприклад, «як по-Вашому», «Як Ви думаєте», «Як Ви вважаєте»  і т. п.).

11.10. «Контекстна» частина питання призначена для використання приватних ознак, які конкретизують розуміння респондента того, про що саме йде мова (наприклад, «Ви знаєте, що минулого тижня, у четвер, з сейфа директора?..»).

11.11. У структурі питання стимульну частину необхідно ставити, за можливості, у кінці речення (наприклад, «Ви знаєте, що минулого тижня, у четвер, з сейфа директора  були викрадені гроші?») з метою отримання фізіологічної реакції в кінці або після вимовляння стимулу. Критерієм правильної структури питання є те, що до виголошення «стимульної» частини, зміст усього питання не має бути зрозумілий респонденту.

11.12. Питання мають бути зручними для вимови, тому поліграфологу бажано заздалегідь вголос перевірити формулювання усіх питань. Слід уникати слів, у яких не відомий (або викликає сумнів) склад, на якому потрібно робити наголос (наприклад, прізвища, технічні терміни). 

11.13. Примітка. Зміна наголосу на інший склад у слові мимоволі активує специфічні нейрони «грамотності», внаслідок чого у процесі фізіологічного реагування провокується прояв орієнтовного рефлексу.

11.14. В усіх питаннях необхідно заздалегідь визначити акценти смислового значення (підвищення гучності вимови), а також паузи між словами або словосполученнями тривалістю від 0,5 до 1 секунди, що у сукупності оптимізує сприйняття  респондентом  змісту  питань.

11.15. Питання мають бути коректними за змістом. Наприклад, питання «Минулого року Ви відпочивали за кордоном?», пред’явлене вантажникові, ймовірно,  буде некоректним, оскільки висока вірогідність того, що матеріальне становище респондента не відповідає ситуації питання.

11.16. Зміст питання повинен виключати двозначність, тобто містити тільки 1 факт або 1 дію. Наприклад, у питанні «Ви відкрили сейф і винесли гроші з кабінету?» об’єднані 2 різні дії, на одну з яких може бути дана правдива відповідь «так», а на другу – правдива «ні».

11.17. Зміст питання повинен мати єдине значення. Щоб виключити неоднозначність розуміння, повинні використовуватися конкретні ознаки предмета (дії). У протилежному випадку предмет (дія) втрачає свою унікальність і може бути неправильно зрозумілим  респонденту.

11.18.  Питання слід формулювати максимально коротко (особливо перевірочні питання): довгі питання можуть виявитися громіздкими і малозрозумілими для респондента, що у результаті знижує або спотворює стимулюючу дію питання у процесі дослідження.

11.19. З метою досягнення стислості пред’явлення перевірочного питання (без спотворення змісту) його можна упередити одним або декількома нейтральними питаннями, в яких мають бути вказані його  характерні ознаки. Наприклад, якщо повне питання «У четвер минулого тижня гроші з сейфа директора викрали Ви?», то упереджуючі нейтральні питання мають бути такими: «Ви знаєте, що у четвер минулого тижня сталося розкрадання грошей?», далі – «Ви знаєте, що минулого тижня гроші були викрадені з сейфа директора?», після чого можна зробити пред’явлення перевірочного питання у скороченому вигляді:  «Гроші з сейфа викрали Ви?».

11.20. У питаннях слід вживати слова з «м’яким», нейтральним ефектом, уникаючи слів,  що являються більшою мірою соціальним кліше, ніж словами, які чітко характеризують сам факт або дію («вбивство», «зґвалтування»). Наприклад, замість словосполучення «вчинити вбивство»  доцільніше використати словосполучення «позбавити життя» або дієслова, що характеризують конкретну дію, «вистрілити» або «ударити» (ножем, і т. п.). Аналогічно, замість «зґвалтувати» доцільно застосовувати «змусити до сексуальних стосунків», або замість слова «красти» прийнятніше використати слово «узяти».  Фактично, у більшості ситуацій, описове представлення події ефективніше, ніж застосування слів, які визначаються власне  злочином.

11.21. При формулюванні питань потрібно враховувати інтелектуально-освітній рівень, особливості лексики, сленг, діалект, жаргон досліджуваного. Якщо у респондента низький культурний рівень, він знає і застосовує лише слова і вирази, що містять жаргонні  або грубі еквіваленти загальноприйнятих понять, то такі слова, за необхідності, можуть бути використані у питаннях  дослідження.

11.22. Питання мають бути орієнтовані на фактичну інформацію і не повинні базуватися на чиємусь  суб’єктивному розумінні. Питання, засновані на суб’єктивному розумінні, не повинні розглядатися під час оцінки правдивості або  неправдивості респондента. Наприклад, неправильно ставити респонденту питання «10 березня Ви пили?», оскільки у цьому випадку потрібна його особиста інтерпретація факту, який був насправді, а вона може істотно відрізнятися від того, що цікавило поліграфолога, який використав  слово «пити».  

11.23. Коли у питанні містяться події,  які значно віддалені у минуле від моменту проведення дослідження, для оптимального сприйняття респондентом необхідно заздалегідь йому нагадати їх, застосувавши приватні ознаки. Наприклад, при розслідуванні розкрадання грошей  некоректно ставити перевірочне питання «про те, що Петров викрав гроші, Ви дізналися 23 грудня?», оскільки респонденту може бути важко згадати, коли точно він дізнався про подію. З метою досягнення коректності сприйняття, респонденту потрібно заздалегідь поставити 1 або декілька нейтральних питань, які повинні допомогти йому чітко згадати дату події. Наприклад, спочатку: «Ви пам’ятаєте, що у кінці минулого року Петров викрав гроші?», далі може йти  ще 1 уточнююче питання: «Ви пам’ятаєте, що Ваш начальник розповів  усім про розкрадання грошей наприкінці грудня?».

11.24. Не можна перевантажувати питання деталями події, якщо з’ясовується сам факт події. Наприклад, при розслідуванні вбивства некоректно формулювати питання «7 березня між 19:00 і 22:00 Іванова вбили Ви?», оскільки це питання вже наче констатує, що респондент убив Іванова, і єдине, що слід встановити, це деталі самої дії.

11.25. Оптимально, щоб питання (особливо перевірочні)  були самостійними і, передаючи свій зміст, не залежали від інших питань. Наприклад, якщо респонденту поставлено питання «3 мільйони гривень Ви давали Смирнову?», то ставити після цього питання «ця сума була менше 3 мільйонів гривень?» некоректно. Виключенням з цього правила є нейтральні питання, функціональне призначення яких полягає у нагадуванні усіх деталей і нюансів, що конкретизують розуміння респондента того,  про що йде мова.

11.26. Не слід використати питання, що стосуються національності респондента, його віросповідання і політичних поглядів.

11.27. Питання не повинні спонукати респондента до суб’єктивної оцінки або тлумачення  змісту (наприклад, «Ви добре граєте у футбол?»).

11.28. Формулювання питання не повинне виражати недовіру фахівця до респондента (наприклад, «погодьтеся,  безглуздо приховувати, що саме Ви викрали гроші?»).

11.29. Не слід формулювати питання в майбутньому часі, тому що наміри людини мають тенденцію змінюватися залежно від обставин (наприклад, «на усі питання стосовно випадку, що розслідується, Ви плануєте відповідати чесно?»).

11.30. У формулюваннях питань слід уникати частки заперечення «не», щоб уникнути виникнення у респондента когнітивного дисонансу, не пов’язаного зі смислом питання, яке на фізіологічному рівні проявляється мимовільною активацією процесів напруги.

11.31. Примітка. Загальновідомо, що частка «не» несвідомо не сприймається, а свідомо – сприймається, і це автоматично призводить до дисонансу. Наприклад, смислове значення питання «скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви не причетні?» свідомо розуміється так, як написано, проте несвідомо питання сприймається так: «Скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви причетні?».

11.32. Нейтральні питання

11.33. Нейтральні питання призначені для визначення фонового рівня реактивності респондента і, за необхідності, його корекції – підвищення або зниження; для відновлення фізіологічної реактивності після пред’явлення ситуаційно значимих питань.

11.34. Призначення нейтральних питань визначається тим, що з їх допомогою можна:

• порівняти і оцінити реакції респондента на перевірочні і контрольні питання;
• зменшити раптові реакції, викликані сторонніми чинниками (шумом);
• розмежувати  реакції на перевірочні і контрольні питання;
• виявити реакцію «полегшення» після перевірочних питань;
• спровокувати респондента, який протидіє з метою обману поліграфолога, на виявлення приховуваної ним інформації;
• мінімізувати прояви орієнтовних реакцій респондента перед пред’явленням перевірочних і контрольних питань.

11.35. Загальні правила, що пред’являються до нейтральних питань

11.36. Питання мають бути максимально простими, зрозумілими і звичними (схожими з буденним мовленням). Питання не повинні мати безпосереднього відношення до мети дослідження. Відповідь респондента має бути чіткою (без необхідності оцінювання різних варіацій). Відповідь респондента має бути однозначно правдивою (ствердною або заперечною).

11.37. Нейтральні питання поділяються на групи

11.38. «Загальні» питання

11.39. Питання цього типу призначені для психологічної адаптації до процедури дослідження (формування операторської установки). Для питань цього типу оптимально використовувати біографічні і/або паспортні дані респондента (прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце проживання і т. п.).

11.40. «Жертовні» питання

11.41. Кожен тест повинен розпочинатися з 1 або 2 «жертовних» питань. У більшості програмних забезпечень поліграфів «жертовні» питання маркуються «0», тому їх часто називають «нульовими». Фізіологічне реагування на ці питання, як правило, досить виражене: на початку дослідження (перші 2-3 тести) це зумовлюється адаптаційними процесами (звиканням до процедури дослідження), а надалі – активацією операторської установки (дотриманням правил поведінки у процесі тестування). Саме тому «жертовні» питання не враховуються під час опрацювання результатів дослідження. Зміст цієї групи питань має бути максимально простим (без провокації емоційних реакцій, необхідності їх інтерпретації або уточнення). Відповіді респондентів на ці питання мають бути правдивими.

11.42. «Умовно-нейтральні» питання

11.43. У деяких методичних прийомах роль «нейтральних» виконують питання, які  не є такими.

11.44. Наприклад, у блоці питань на «знання винного» під час з’ясування того, чи знає респондент, у який час доби було здійснено розкрадання, йому пред’являється низка питань, що характеризують час доби (вечір, ніч, ранок).  Усі ці питання, за суттю, не є «нейтральними», але  стосовно часу доби «день», коли насправді сталося розкрадання, вони умовно приймаються як «нейтральні».

11.45. «Провокуючі» питання

11.46. Призначені для зміни фонового рівня реактивності респондента. Група «провокуючих» питань,  у свою чергу, складається з таких підгруп:

11.47. А. Нейтральні питання «релаксатори» – застосовуються з метою зниження рівня психоемоційної напруги, активації адаптаційних процесів, розслаблення, заспокоєння.

11.48. Наприклад, «згадайте,  минулу ніч Ви спали спокійно?». Незалежно від того, яка відповідь буде отримана, респондент рефлекторно заспокоюватиметься (відповідно до  принципу «до чого звертаємось – те і отримуємо»  за рахунок активації «дзеркальних» нейронів). Активації процесів розслаблення сприяє емпатія – співпереживання емоційним станам.

11.49. Б. Нейтральні питання «активатори» застосовуються з метою підвищення рівня психоемоційної напруги, активації когнітивних процесів, концентрації уваги, напруги. До цієї підгрупи відносяться:

11.50. «Психосоматичні» питання, адресовані до відчуттів людини (наприклад, «Ви пам’ятаєте свої відчуття, коли робили ковток гарячої, міцної кави?» або «Ви пам’ятаєте свої відчуття, коли дізналися про розкрадання?»).

11.51. «Парадоксальні» питання, що призводять до розриву логічного шаблону сприйняття (наприклад, «Ви згодні із загальноприйнятою думкою, що морозиво – це алкогольний напій?»).

11.52. «Парадоксально-психосоматичні» питання, що адресовані до відчуттів людини і одночасно призводять до розриву логічного шаблону сприйняття (наприклад, «згадайте, хоча б раз  у літню спеку Ви стрибали в крижану ополонку?»).

11.53. «Симптоматичні» питання

11.54. Завданням питань цього типу є виявлення яких-небудь сторонніх переживань у респондента. Низький рівень реагування на сторонні теми дозволяє припустити, що домінуючою за мірою ситуативної значимості для респондента є тема дослідження (наприклад, «сьогодні  у Вас є які-небудь проблеми, які турбують  більше, ніж тема дослідження?»).

11.55. «Підготовчі» питання

11.56. Питання цього типу призначені для підготовки пред’явлення перевірочних або контрольних питань (нейтралізації генералізованого етапу орієнтовних реакцій), для формування внутрішньотематичних асоціативних зв’язків.

1.57. Підготовка до пред’явлення перевірочних або контрольних питань складається з 2 етапів:

• ознайомлення із суттю досліджуваного нюансу (контекстною частиною питання);
• звикання до суті досліджуваного нюансу (деталізація контекстної частини питання).

11.58. Водночас контекстна частина «підготовчих» питань має бути максимально ідентичною контексту перевірочного або контрольного питання.

11.59. Наприклад, перевірочне питання «правда, що про розкрадання грошей Ви дізналися 12 грудня?» упереджується першим підготовчим питанням, що «вводить» до теми дослідження: «Ви стверджуєте, що про розкрадання грошей дізналися від директора?». Далі слідує друге, «деталізуюче» питання: «Ви пам’ятаєте, що про розкрадання грошей директор розповів усім співробітникам 12 грудня?».

11.60. Формування асоціативних зв’язків також складається з 2 етапів:

• згадка про перший компонент, який достовірно відомий або апріорі повинен був відбуватися у минулому;
• «перенесення» першого компонента «з минулого у теперішнє».

11.61. Наприклад, перевірочне питання «скажіть чесно: про розкрадання грошей Ви дізналися 12 грудня?» (другий асоціативний компонент) спочатку упереджується питанням, що містить перший асоціативний компонент: «Згадайте, у дитинстві Вас виховували бути чесною людиною?», далі слідує друге питання: «У силу Вашого виховання, зараз Ви готові бути максимально чесним?».

11.62.  Контрольні питання

11.63. Контрольні питання призначені для порівняння  рівня реагування на них з рівнем реакції  на перевірочні питання (тому їх називають питаннями «порівняння»).

11.64. Контрольні питання мають передбачати неправдиві або правдиві відповіді респондента, або ж провокувати складнощі та сумніви  щодо вибору правдивої або неправдивої відповіді. 

11.65. Отже, контрольні питання від початку  повинні мати високий ступінь суб’єктивної значимості для респондента у ситуації дослідження, або ж фізіологічне реагування на них повинно бути активовано (посилено) за допомогою спеціальних методичних прийомів, які використовуються  поліграфологом.

11.66. Бажано, щоб методичні прийоми, застосовані поліграфологом, з метою активації реагування на контрольні питання, базувалися на психофізіологічних закономірностях – прояві орієнтовного реагування, викликаного несподіванкою, порушенням граматичної структури, гучністю акценту смислового значення, активацією когнітивного дисонансу, фоносемантичною жорсткістю і т. п. 

11.67. Такий методичний підхід дозволяє застосовувати контрольні питання, на які респондент відповідатиме правдиво. Наприклад, «минулого року на роботі ВИ що-небудь КРАЛИ?» (за умови, що минулого року дійсно ніяких крадіжок не було). 

11.68. З метою активації рівня фізіологічного реагування може  застосовувати наступне:

• при озвучуванні питання на словах, написаних великими буквами, необхідно зробити акцент смислового значення (збільшити гучність вимови);
• пари букв, виділені підкресленим шрифтом, є фоносемантично «жорсткими» (сприяють мимовільній активації реагування);
• для активації орієнтовного реагування питання має бути пред’явлене без попередження (без використання попереднього нейтрального питання з функцією ознайомлення).

11.69. Неприпустиме застосування поліграфологом методичних прийомів, які мають на меті маніпуляцію свідомим сприйняттям респондента (нейролінгвістичне програмування, навіювання, гіпноз, психологічний тиск і т. п.).

11.70. Оптимально, щоб контрольне питання було орієнтовано  на ту ж тему, яка є метою проведення дослідження (за винятком виявлення причетності респондента). Важливо, щоб існував тематичний (логічний) взаємозв’язок між контрольними і перевірочними питаннями.

11.71. Застосування контрольних питань на теми, які не відповідають темі дослідження, у всіх категорій респондентів поєднано з проявом феномену «надпригнічення» (зниження рівня сприйняття всього, що не є домінуючим за мірою ситуативної значимості).

11.72. Примітка. Як відомо, всі події обов’язково повинні мати свої специфічні ознаки, навіть ті, які  мають багато спільного (предмет, об’єкт, час і т. д.). Отже, для того, щоб реконструювалася тільки та енграма пам’яті, яка відповідає меті дослідження, необхідно саме на ній фокусувати увагу респондента. Водночас у процесі дослідження потрібно уникати навіть згадки про події, схожі з тими, які є метою дослідження, щоб виключити погрішності, викликані активацією у пам’яті респондента схожих енграм.

11.73. Смисловий зміст контрольних питань має бути максимально широким. З цією метою, під час формулювання контрольних питань слід  використати ці слова:

• «коли-небудь» (розширення за часом);
• «що-небудь» (розширення за об’єктами);
• «хто-небудь» (розширення за суб’єктами).

11.74. Контрольні питання поділяються на «виключаючі» і «невиключаючі»

11.75. «Виключаючі» контрольні питання (запропоновані Бакстером), у свою чергу, підрозділяються на 2 групи.

11.76. А. Контрольні питання, відтерміновані за часом від досліджуваної події. У них розглядається той же вид дій, який відповідає меті дослідження. Наприклад, «згадайте, минулого року що-небудь на роботі Ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія цього року).

11.77. Примітка. При традиційному підході віддаленість теми контрольного питання має бути не менше 2-3 років. При цьому не наводяться ніякі наукові аргументи обґрунтованості саме цього строку. Аналіз наукової літератури також не дав такого підтвердження.

11.78. Б. Контрольні питання, відтерміновані за обставинами від досліджуваної події (не торкаються об’єктів досліджуваної події). У них розглядається той же вид дій, який відповідає меті дослідження. Наприклад, «минулого тижня які-небудь товари на роботі Ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія минулого тижня).

11.79. «Невиключаючі» контрольні питання (запропоновані Рейдом), що близькі за змістом до досліджуваної події (не відтерміновані від неї). Наприклад, «минулого тижня що-небудь на роботі Ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія минулого тижня).

11.80. Перевірочні питання

11.81.  Перевірочні  питання  адресовані до події, що сталася, і яка є метою проведення дослідження.  Перевірочні питання дозволяють з’ясувати чи має респондент відношення до досліджуваної події, чи був на місці події на актуальний момент часу, чи володіє якою-небудь інформацією стосовно причетних до події людей, чи володіє  будь-якою інформацією про обставини досліджуваної події.

11.82. Цільове призначення перевірочних питань визначається їх  функціональними можливостями:

• можливістю оцінити рівень інформаційного рангу ситуаційної значимості для респондента різних ознак (обставин) досліджуваної події;
• можливістю ухвалити ймовірнісне рішення щодо наявності або відсутності у респондента приховуваної інформації стосовно досліджуваної події.

11.83. У будь-якому із блоків питань перевірочні питання одночасно мають бути націлені на вивчення лише 1 події, яка є метою дослідження. Перевірка на поліграфі неефективна при одночасному дослідженні 2 і більше подій, пов’язаних або не пов’язаних між собою. Це зумовлюється тим, що в одиницю часу увага респондента свідомо може бути сфокусована тільки на 1 думці (міркуванні). 

11.84. У випадках екстреної необхідності, у межах одного дослідження можливе проведення політематичного дослідження, але тільки за умови суворого дотримання послідовності/черговості: спочатку перша тема, потім друга і т. д.

11.85. Перевірочні питання можуть пред’являтися:

• у формі прямого питання, яке містить звинувачувальну складову («гроші викрали Ви?»);
• у вигляді розгорнутого питання («Ви знаєте, хто викрав гроші?»);
• у вигляді блоку питань або тесту, що має схожі ознаки 1 аспекту події, серед яких справжня ознака має бути відома тільки причетному респонденту. 

11.86. Наприклад, у схожих питаннях «викрадені гроші були в купюрах по … гривень?» можуть бути варіації «50», «100», «200», «500»…  за умови, що викрадені купюри були номіналом  у 200 гривень.

11.87. Не можна ставити 2 перевірочні питання поспіль, оскільки при реагуванні на друге питання є висока вірогідність невідновлення фізіологічного (енергетичного) потенціалу людини і ймовірна мимовільна  активація орієнтовного реагування.

11.88. Для нейтралізації цих недоліків між перевірочними питаннями потрібно використовувати  нейтральні питання.

11.89. Правила при застосуванні перевірочних питань

11.90. Перш ніж складати питання, поліграфолог повинен розуміти, для чого воно призначене і як  він інтерпретуватиме різні варіації отриманих реакцій.

11.91. Заборонено формулювати питання в майбутньому часі, оскільки метою дослідження є виявлення наявності інформації в енграмах  дії, збереженої в довготривалій пам’яті.

11.92. Питання має бути коротким. З цією метою потрібно використовувати попередні нейтральні питання, які повинні містити декілька конкретизуючих ознак.

11.93. Питання повинне торкатися тільки одного аспекту (факту, обставини) досліджуваної події (неприпустимо застосування «і», «або»).

11.94. Не можна формулювати питання безапеляційно, у звинувачувальній формі (наприклад, «Ви викрали гроші тому, що…?»).

11.95. Потрібно виключати питання, на які респондент відповідатиме правдиво (коли у нього немає наміру брехати), тому що немає специфічних ознак, що дозволяють відрізнити «правдиві реакції» від «неправдивих» (наприклад, «дійсно, що Вас підозрюють у розкраданні грошей?»).

11.96. Не можна ставити питання, які можуть розкрити окремі ознаки досліджуваної події, що не відомі непричетним респондентам (наприклад, «Ви знаєте, що серед викрадених грошей були купюри по 200 гривень?»).

11.97. Потрібно виключати питання, що містять такі ознаки досліджуваної події, про які непричетні респонденти можуть здогадатися (наприклад, «Ви знаєте, що основна частина викрадених грошей була у гривні?»).

11.98. Респондент, причетний до досліджуваної події, як правило, у змозі запам’ятати не більше 5-9 ознак. До того ж, найчастіше  запам’ятовуються тільки ті ознаки, які перешкоджали виконанню задуманого (наприклад, «коробка, в якій лежали гроші»).

11.99. Правила складання перевірочних питань 

11.100. У структурі питання необхідно застосовувати ввідну частину (слово або фразу) для того, щоб переключити  увагу респондента і посприяти максимально якісному сприйняттю змісту  питання (наприклад, «скажіть, викрадені гроші з сейфа взяли Ви?»).

11.101. У контекстній частині, яка повинна розташовуватися у середині питання, бажано використовувати тільки іменники і дієслова, що характеризують сам факт (дія, обставина). Забороняється застосування в питаннях прислівників і прикметників, що містять оціночні характеристики. Наприклад, з питання «у розкраданні грошей особисто Ви брали участь?» необхідно виключити слово «особисто» (при цьому зміст питання не зміниться).

11.102. У контекстній частині питань забороняється використовувати узагальнюючі ознаки (наприклад, «ці гроші викрали Ви?»), оскільки вони жодним чином не конкретизують, про що саме йде мова.

11.103. Досліджуваній події бажано присвоїти індивідуальну оціночну характеристику (за допомогою 3-5 нейтральних питань у перших 2-3 тестах дослідження). Це дозволить респонденту вже у процесі формулювання контекстної частини перевірочних питань зрозуміти, про яку саме подію йде мова (наприклад, замість звичного словосполучення «вкрадені гроші» потрібно використати специфічне словосполучення «зниклі гроші»).

11.104. Забороняється змінювати оціночну характеристику досліджуваної події (наприклад, якщо грошам присвоєна характеристика «викрадені», то вони не можуть бути «зниклі» або «вкрадені»), тому що таке чергування синонімів викликає у респондента  подив та здивування, що провокує орієнтовну реакцію.

11.105. Питання має бути складене так, щоб його стимульна частина знаходилася у кінці питання. Для того, щоб поліграфолог завжди  міг вчасно зафіксувати початок фізіологічних реакцій респондента, старт запису потрібно робити до виголошення стимульної частини питання.

11.106. Замість дієслів, що містять стереотипну негативну оцінку (кліше),  потрібно використовувати універсальні дієслова, що характеризують конкретну дію (наприклад, замість слова «вкрали» оптимально застосувати «узяли»).

11.107. Формулювати питання потрібно без заминок. Будь-яка помилка поліграфолога при формулюванні питання провокує у респондента орієнтовне реагування.

11.108. Перевірочні питання потрібно складати з урахуванням індивідуальної специфіки сприймання

11.109. З питань бажано виключати специфічні юридичні і криміналістичні терміни, які слід заміняти на загальновідомі поняття (наприклад, питання «Ви були  співучасником крадіжки грошей з сейфа?» оптимально сформулювати так: «Скажіть, в розкраданні грошей з сейфа Ви брали участь?»).

11.110. Питання мають бути сформульовані з використанням тільки тих слів або фраз, які сам респондент використовує в усному або письмовому мовленні. Особливо потрібно звертати увагу на специфіку дієслів, які використовує респондент, описуючи аспекти, що винесені на дослідження (наприклад, замість дієслова «зламати» застосовувати індивідуальний синонім «відкрити»).

11.111. Потрібно домогтися того, щоб респондент чітко розумів зміст питання. Для цього заздалегідь потрібно поставити 1 або декілька нейтральних питань, які у загальних рисах допоможуть інформувати респондента про суть майбутнього перевірочного питання. Важливо, що контекстна частина нейтральних питань має бути максимально ідентичною контексту перевірочного питання (потрібно використовувати однакові слова або фрази). Наприклад, нейтральне питання «Ви згодні, що минулого тижня дійсно викрали гроші?», далі слідує перевірочне питання «скажіть, минулого тижня гроші викрали Ви?» (жирним шрифтом виділені слова і фрази, що повторюються).

11.112. Усі перевірочні питання, які планується поставити респонденту у процесі дослідження,  потрібно заздалегідь розподілити:

11.113. А. У прямому хронологічному порядку щодо досліджуваного події:

• спочатку фрагмент «до» (наміри, плани, підготовка);
• далі фрагмент «у процесі» досліджуваної події (факти, дії, обізнаність);
• кінцевий фрагмент – «після» досліджуваної події (результат, побоювання, прогноз).

11.114. Водночас, у кожному з фрагментів порядок пред’явлення перевірочних питань також має бути у прямому хронологічному порядку. Така впорядкованість питань відповідатиме послідовності фіксації у пам’яті причетного респондента його представлень і дій, які відбувалися насправді. Позитивний ефект полягає в тому, що кожне пред’явлене питання автоматично сприяє активації енграм пам’яті відносно наступного питання (відповідно до послідовності причинно-наслідкових  зв’язків).

11.115. Б. З урахуванням обізнаності респондентів з ознаками досліджуваного події:

• для ознак, відомих респонденту, повинен застосовуватися метод «виявлення знань»;
• для ознак, не відомих респондентові, повинен застосовуватися метод «перевірки істинності».

11.116. Для чіткого визначення того, що ознака дійсно не відома респонденту, необхідно дізнатися про його припущення. У разі, коли припущення співпадає з дійсністю, то цю ознаку необхідно віднести до  групи  відомих ознак.

11.117. Наприклад, «Ви знаєте, яка сума грошей була викрадена?» – відповідь «ні». Після чого обов’язково має бути поставлене питання «Ви здогадуєтеся, яка сума грошей була викрадена?», і якщо слідує відповідь «так», потрібно поставити уточнююче питання «як по-Вашому, яка сума грошей була викрадена?». Якщо припущення респондента співпадає з фактичною сумою, тоді перше питання цього прикладу має бути розміщене в групі ознак, які відомі респонденту.

12. Методи проведення дослідження

12.1. Термінологія

12.2. Блок питань – сукупність перевірочних, контрольних і нейтральних питань, об’єднаних за певним логічним принципом. Введення поняття «Блок питань» дозволяє істотно розширити методичні можливості дослідження.

12.3. Тест – сукупність блоків питань, об’єднаних за певним логічним принципом.

2.4. Методика – сукупність дій з пред’явлення блоків питань і/або тестів. Традиційно методики реалізується у вигляді тестів. З метою оптимізації процесу дослідження методики представляються також  у вигляді блоків питань.

12.5. Метод – група методик, об’єднаних за єдиним логічним принципом.

12.6. Загальні положення

12.7. У цьому посібнику представлені не лише формати тестів, які вживаються у традиційних методиках, але й модифіковані формати тестів.

12.8. В основу модифікацій покладена психофізіологічна доцільність – науковий підхід,  який за час багаторічної практики довів свою обґрунтованість.

12.9. Окрім варіантів модифікації традиційних форматів тестів у цьому посібнику представлені приклади методики комбінування методичних прийомів (МКМП).

12.10. Класифікація методів дослідження

12.11. Традиційно застосовуються методи проведення дослідження, розроблені у США:

• метод виявлення приховуваної інформації (далі МВПІ);
• метод перевірочних і нейтральних питань (далі МНПП);
• метод контрольних питань (далі МКП).

12.12. Останніми роками також знаходить своє ефективне застосування метод комбінування методичних прийомів (далі МКМП).

13. Метод виявлення приховуваної інформації (з відомим рішенням)

13.1. Тест «Пік напруги з відомим значенням» (KSPOT)

13.2. Приватні ознаки досліджуваної події повинні відповідати наступним вимогам:

• причетний респондент повинен був помітити і запам’ятати їх;
• респондент не міг дізнатись про ці ознаки від слідчих, свідків, жертв, засобів масової інформації;
• ознаки не мають бути настільки очевидними, щоб респондент міг про них здогадатися.

13.3. Структура тесту

13.4. Справжня ознака ставиться в середині тесту або ближче до середини.

13.5. Перед справжньою ознакою або після неї ставиться 3-4 неправдивих ознаки.

13.6. Неправдиві ознаки мають бути максимально спорідненими зі справжньою ознакою, принципово можливими, але відсутніми у досліджуваній події.

13.7. Порядок пред’явлення тесту

13.8. Пред’явлення тесту розпочинається з підготовчої фрази, далі йде ввідна частина, потім перераховуються усі ознаки (з 25-секундною паузою). Наприклад:

• «Стосовно зброї, за допомогою якої був поранений «Х»… » (підготовча фраза);
• «Вам відомо, що це була… » (ввідна частина);
• «… металева труба»;
• «… бейсбольна біта»;
• «… багнет»;
• «… молоток» (справжня ознака);
• «… пістолет»;
• «… сокира»;
• «… ключка для гольфу».

13.9. На всі питання респондент повинен відповідати «ні».

3.10. Тест пред’являється 3 рази, з яких 2 пред’явлення з однаковим порядком питань, а в третьому пред’явленні порядок питань зворотній. 

13.11. Аналіз результату і принцип ухвалення рішення

3.12. Реакції респондента, причетного до досліджуваної події, повинні збільшуватися відповідно до наближення до питання зі справжньою ознакою, і досягнути максимальної вираженості («піку») при його пред’явленні. Далі реакції респондента  знижуються до кінця тесту.

13.13. Поліграфологом визначається, яка ознака є найбільш значимою для респондента (виявляється загальна тенденція, а не реакції на окремі питання).

13.14. Рішення про приховування інформації ухвалюється, якщо респондент демонструє «пік» на справжню ознаку за 2 із 3 реєстраційними каналами у 2 із 3 пред’явленнях  тесту.

13.15. Тест «Знання винного» (GKT)

13.16. Тест був розроблений американським психологом Девідом Ліккеном у 1959 році. Останніми роками цей метод дістав назву «Тест на приховувану інформацію» (CIT).

13.17. Тест заснований на механізмах активації  різнорівневих реакцій респондентів на справжню й несправжню ознаки. Так,  у причетних респондентів справжня ознака повинна викликати більшу реакцію, ніж аналогічні, але неправдиві ознаки, тоді як респонденти, не причетні до досліджуваної події, проявлятимуть випадкові реакції на всі ознаки. 

13.18. Вимоги до структури  тесту

13.19. Використовуються тільки правдиві та неправдиві  ознаки. Рекомендується використовувати не менше 5 неправдивих ознак. 

13.20. На перше місце завжди ставиться неправдива ознака (на місце орієнтовної реакції,  яка не оцінюється). 

13.21. Розташування інших ознак, включно зі справжньою ознакою, може бути будь-яким.

13.22. У ході передтестової бесіди усі ознаки називаються респонденту, але не у тому порядку, в якому вони стоять у тесті (з метою впевнитися, що респондент розуміє ознаки, але справжньої не знає).

13.23. Порядок пред’явлення тесту

13.24. Тест за кожною справжньою ознакою пред’являється тільки 1 раз (всього повинно бути досліджено не менше 4 справжніх ознак). 

13.25. В якості відповіді респондент повинен повторити ознаку, озвучену поліграфологом. 

13.26. Тест розпочинається з твердження (наприклад, «якщо ви той, хто вчинив …, ви повинні знати, яка зброя використовувалася»). Після цього дається інструкція (наприклад, «повторюйте за мною назву кожного виду зброї»).

13.27. Потім перераховуються усі ознаки  з 25-секундною паузою.

13.28. Аналіз тесту і правила ухвалення рішення

13.29. Враховується тільки реакція ШГР, також записуються дані плетизмограми і дихання,  але  для впевненості, що реакція ШГР не викликана диханням.

13.30. Реакція ШГР на першу ознаку не враховується.

13.31. Якщо найбільш виражена реакція ШГР проявляється на справжню ознаку, тесту присвоюється 2 бали. 

13.32. Якщо друга за величиною реакція проявляється на справжню ознаку, тесту присвоюється 1 бал. В  усіх інших випадках тесту  привласнюється 0 балів. 

13.33. Всі бали за кожен тест підсумовуються.

13.34. Якщо сумарний бал за всіма тестами більший, ніж кількість проведених тестів, вважається, що респондент приховує відому йому інформацію. 

13.35. Якщо сумарний бал за всіма тестами менший за кількість проведених тестів, вважається, що респондент не приховує відому йому інформацію.

13.36. За тестом не виноситься висновок про причетність, а робиться тільки висновок, що респондент знає приватні ознаки досліджуваної події.

13.37. Недолік тесту полягає у тому, що респондент, причетний до досліджуваної події, не завжди запам’ятовує ті справжні ознаки, які були вибрані поліграфологом.

13.38. Поріг допустимої погрішності (припускаються помилки) у суді 1%, у процесі слідства – 10%.

13.39. Таблиця вірогідності по тесту

13.40. Наприклад, якщо проведені 5 тестів і сумарний бал – 8, то вірогідність того, що респондент не знає справжніх ознак, дорівнює 1,0%.

13.41. Блок питань «Пік напруги з відомим значенням»

13.42. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським в 2010 році.

13.43. Загальні положення

13.44. У блоці питань має бути тільки 1 справжня ознака досліджуваної події (виключення зазначено у п. 13.79.), яка не має бути відома респондентам, не причетним до теми дослідження.

13.45. Всі питання, що містять правдиві і неправдиві ознаки, мають бути сформульовані не у звинувачувальній формі, а у тій, що уточнює думку респондента (з метою зниження рівня психоемоційної напруги у респондентів, не причетних до теми дослідження).

13.46. Всі питання у блоці мають бути присвячені одному аспекту дослідження. Респондент не повинен знати зміст питань, що дозволяє значно зменшити число відмов під час проведення дослідження. Це особливо часто проявляється у разі, якщо респондент не впевнений у своїх можливостях приховати яку-небудь інформацію.

13.47. Розташування перевірочного питання не має бути відоме респонденту. Це дозволить істотно знизити ефективність психологічної протидії з боку респондента.

13.48. Усі неправдиві ознаки мають бути максимально спорідненими зі справжньою ознакою:

• якщо це число, то в усіх ознаках має бути однакова кількість знаків, де відмінність ознак має бути тільки за 1 знаком (наприклад, «158», «128», «148», «168»). Числа потрібно пред’являти у випадковому порядку (щоб уникнути протидії);
• якщо це знаряддя злочину, то всі ознаки мають бути однорідні за видом ушкодження (наприклад, «викрутка», «спис», «заточка», «спиця» – якими можна нанести колючі поранення);
• якщо це предмет, то має зберігатися його функціональна однорідність із   варіантами неправдивих однак (наприклад, «файл», «тека», «конверт» – призначені для документації);
• якщо це ознака предмета – то тільки одна (наприклад, «конверт синього кольору», «конверт коричневого кольору», «конверт чорного кольору» – тобто усі кольори темних відтінків);
• якщо цей час, то всі ознаки мають бути орієнтуючими, що включають приблизно однакову кількість часу (наприклад, «світанок», «ранок», «день», «вечір», «захід», «ніч»).

13.49. У якості перевірочного питання застосовується тільки та справжня ознака, яка, за твердженням респондента, йому не відома. Для цього у передтестовій бесіді респондент повинен підтвердити  те, що він не знає цю ознаку, а поліграфолог має переконатися в тому, що  припущення респондента не співпадає з дійсністю. Наприклад, «Ви знаєте, яка сума грошей була викрадена?» – відповідь «ні», далі «Ви припускаєте, яка сума грошей була викрадена? Якщо «так», то скільки?». У випадку наявності у респондента припущення, можуть бути 2 варіанти подальших дій:

• якщо припущення співпадає з дійсністю, то приватна ознака не може застосовуватися у блоці питань цього формату;
• якщо припущення не співпадає з дійсністю, то приватна ознака повинна застосовуватися у блоці питань «фальшивий пік напруги» (детально описано нижче), в якій «фальшивою» ознакою має бути помилкове припущення респондента.

13.50. Формат блоку питань

13.51. Н1 –  (Н2) – УН1 – УН2 – П1 (УН3) – УН3 (П1) – УН4, де

13.52. Н1 – нейтральне питання, призначене для нагадування теми дослідження (констатація припущення респондента у процесі передтестової бесіди);

13.53. Н2 – нейтральне питання, призначене для деталізації теми дослідження (підтвердження припущення респондента у момент дослідження). Це питання, як правило, необхідно додавати:

• у блок питань подібного роду, який пред’являється першим під час дослідження; 
• коли зміст теми дослідження складний для розуміння;
• коли рівень інтелектуального розвитку респондента низький; 
• коли між передтестовою бесідою і початком дослідження у респондента була можливість отримання додаткової інформації стосовно досліджуваної події; 
• коли справжня ознака є ключовою у процесі дослідження.

13.54. УН1 – умовно-нейтральне питання, в якому завжди має бути неправдива ознака (місце орієнтовної реакції, яка не оцінюється).

13.55. УН2 – умовно-нейтральне питання, в якому також завжди має бути неправдива ознака (місце «установчої» реакції, яка не оцінюється).

13.56. Примітка. Під «установчою» реакцією у цьому випадку розуміється мимовільна зміна рівня сприйняття (РС), тобто зниження РС на контекстну частину питання, яка повторюється, і підвищення РС на стимульну частину питання, яка оновлюється.

13.57. П1 – перевірочне питання, що містить справжню ознаку. Питання може знаходитися як на цій позиції, так і переміщатися на наступну позицію. Для запобігання звиканню респондента ротацію позицій питань П1 і УН3 необхідно робити у кожному подальшому блоці питань аналогічного формату.

13.58. УН4 – на останній позиції у блоці повинне знаходитися питання, що містить неправдиву ознаку (з метою верифікації піку напруги). Проте у випадках застосування комбінованих методичних прийомів, на цю позицію, замість умовно-нейтрального питання, може ставитися контрольне питання (детальніше викладено у розділі «Метод комбінування методичних прийомів»).

13.59. Порядок пред’явлення:

• за кожною справжньою ознакою блок питань пред’являється тільки 1 раз;
• період запису реакцій на всі питання складає 15 секунд;
• на всі питання респонденту рекомендується відповідати «так», «ні», або «не знаю» (у разі сумніву).

13.60. Примітка. Відповідь «не знаю» дозволяє істотно розширити діапазон застосування блоків питань такого формату, а також сприяє зниженню рівня психоемоційної напруги у респондентів, які не приховують відому їм інформацію.

13.61. На всі нейтральні питання очікується отримання відповіді «ні». Якщо респондент відповість «так», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді. У разі, коли респондент підтверджує знання справжньої ознаки, блок питань в такому форматі не пред’являється.

13.62. На всі неправдиві ознаки (УН1-УН3) і справжню ознаку (П1) очікується відповідь «не знаю».  Якщо респондент відповість «так» або «ні», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді.

13.63. Обов’язкове пред’явлення нейтральних питань (Н1 і Н2), що сприяє фокусуванню уваги респондента саме на тій приватній ознаці, яка винесена на дослідження.

13.64. В усіх УН та П питаннях  обов’язково повинна формулюватися ввідна частина, розташована на початку, з метою перемикання  уваги респондента з попереднього на наступне питання, внаслідок чого якість сприйняття контекстної і стимульної частин питання покращується.

13.65. В усіх  УН та П питаннях обов’язково повинна формулюватися контекстна частина розташована у середині (з метою адаптації), в результаті чого знижується рівень фізіологічної «активності» у сприйнятті контексту.

13.66. В усіх  УН та П питаннях  ввідна і контекстна частини мають бути ідентичними як за змістом, так і за манерою вимови (з метою звикання респондента), внаслідок чого, аналогічно зазначеному вище, повинен знижуватися рівень фізіологічної реакції, і контекст сприймається як  компонент тотожності.

13.67. Стимульна частина в усіх  УН та П питаннях  обов’язково повинна розташовуватися у кінці для  того, щоб реагування у відповідь починалося після закінчення формулювання питання.

13.68. Між виголошенням контексту і стимульної частини питання обов’язкова 0,5-1-секундна пауза – з метою підвищення рівня сприйняття на стимул, як на компонент новизни.

13.69. При пред’явленні УН і П питань запис реагування у відповідь потрібно починати до вимови стимульної частини питань – з метою запису всієї фізіологічної реакції (у респондентів гіперреактивного типу).

13.70. Приклад блоку питань

Н1. До тестування у Вас не  було припущення, скільки грошей було викрадено з сейфа?

Н2. Зараз у Вас також немає припущення, скільки грошей було викрадено з сейфа?

УН1. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 56 тисяч гривень?

УН2. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 36 тисяч гривень?

П1. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 46 тисяч гривень?

УН3. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 26 тисяч гривень?

13.71. Аналіз результату й  ухвалення рішення

13.72. Враховуються реакції 3 реєстраційних каналів (електро-шкірна, серцево-судинна і респіраторна активність).

13.73. За кожним з 3 реєстраційних каналів враховуються їх «динамічні» показники (ШГР, плетизмограми і дихання за 2 реєстраційними каналами) і, як мінімум, 1 «статичний»  показник (наприклад, шкірний опір).

13.74. Реакція на першу неправдиву ознаку (УН1), як правило, має бути вища, ніж на другу неправдиву ознаку (УН2).

13.75. Реакція в усіх респондентів на другу неправдиву ознаку (УН2) має бути співставна  з реакцією на третю неправдиву ознаку (УН3).

13.76. Реакція респондента, причетного до досліджуваної події, на справжню ознаку (П1) має бути істотно вищою (пік), ніж реакція на другу  і третю неправдиву ознаки (УН2 і УН3).

13.77. Реакція респондента, не причетного до досліджуваної події, на справжню ознаку (П1)  має бути співставна з реакціями на другу  і третю неправдиву ознаки (УН2 і УН3).

13.78. Рішення про приховування інформації ухвалюється, якщо респондент демонструє «пік» на справжню ознаку мінімум за 2 з 3 «динамічних» показників і за 1  із  3  «статичних» показників.

13.79. Застосування блоку питань «Пік напруги з відомим рішенням» можливо як з однією справжньою ознакою (представлено вище), так і з  кількома справжніми ознаками, шляхом використання додаткових перевірочних питань (оптимально  – 2-3 справжні ознаки). У таких випадках застосовуються всі правила, викладені вище, за виключенням  представленого в пунктах 13.49. і 13.50.

13.80. Тест «Фальшивий пік напруги» (FPOT)

13.81. Тест запропоновано Р. Артером у 1970 році. Необхідність тесту визначалася тим, що респондент, не причетний до теми дослідження, може випадково дізнатись справжню ознаку і приховувати це (наприклад, прочитавши матеріали справи, підслуховуючи чужі свідчення і так далі). Справжня ознака може бути суб’єктивно значимою для непричетного респондента, зважаючи на особисті причини, не пов’язані з темою дослідження. Респонденту, не причетному до теми дослідження, справжня ознака також може здаватися очевидною (припущення, підозри, висновки).

13.82. Загальні положення

13.83. Фальшива ознака повинна здаватися більше ймовірною для непричетного респондента.

13.84. У передтестовій бесіді має бути зроблений натяк на фальшиву ознаку (тривалість обговорення, жестикуляція, акцент інтонацією і так далі).

13.85. У тесті FPOT має бути використано 7 ознак, де справжня ознака повинна ставитися на 4-е місце, як в тесті KSPOT (див. п. 13.1.), а фальшива ознака  – на  7-е місце в узагальненій формі (наприклад, «у місці, яке я не назвав?» чи «предмет, який я не назвав?»).

13.86. Аналіз результату й  ухвалення рішення

13.87. Відзначається загальна напруга від початку тесту до ключової ознаки з подальшим  зниження напруги.

13.88. Визначається, яка ознака має найбільше значення для респондента (враховується загальна тенденція, а не реакції на окремі ознаки).

13.89. Рішення ухвалюється, якщо респондент демонструє «пік» за 2 з 3 фізіологічних каналів у  2 з 3-4 тестів.

13.90. Блок питань «Фальшивий пік напруги» (природний)

13.91. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2014 році. Термін «природний» підкреслює, що фальшива ознака природна для респондента, який у результаті власної омани  помилково сприймає її  як справжню.

13.92. Блок питань «Фальшивий пік напруги» (природний) є модифікацією  тесту «Фальшивий пік напруги (FPOT)»  і блоку питань «Пік напруги з відомим значенням» для ситуацій, вказаних у пунктах 13.49. і 13.79.

13.93.  Формат блоку питань

13.94. Н1 – (Н2) – УН1 – УН2 – П1(УН3) – УН3(П1) – П2(УН4) – УН4 (П2) – УН5,  де

• Н1 – нейтральне питання, призначене для нагадування теми дослідження (констатація припущення респондента у ході передтестової бесіди);
• Н2 – нейтральне питання, призначене для деталізації теми дослідження (підтвердження припущення респондента у момент дослідження);
• УН1 – умовно-нейтральне питання, в якому завжди має бути неправдива ознака (місце орієнтовної реакції, яка не оцінюється);
• УН2 – умовно-нейтральне питання, в якому також завжди має бути неправдива ознака (місце «установочної» реакції, яка не оцінюється);
• П1 – перевірочне питання, що містить справжню ознаку. Питання може знаходитися як на цій позиції, так і переміщатися на наступну. Ротацію позицій питань П1 і УН3 необхідно робити у кожному подальшому блоці питань аналогічного формату для запобігання звикання респондента;
• УН3-УН4 – умовно-нейтральні питання, в яких має бути неправдива ознака (місце «відновлення» енергетичного потенціалу респондента, причетного до теми дослідження);
• П2 – перевірочне питання, що містить фальшиву ознаку. Питання може знаходитися як на цій позиції, так і переміщатися на наступну позицію. Ротація позицій питань П2 і УН4 аналогічна, як для П1. Фальшива ознака завжди ставиться після справжньої для того, щоб мінімізувати погрішності реагування у непричетних респондентів;
• УН5 – на останній позиції у блоці повинне знаходитися питання, що містить неправдиву ознаку (з метою верифікації піку напруги). Проте у випадках застосування комбінованих методичних прийомів, на цю позицію замість умовно-нейтрального питання ставиться контрольне (детальніше викладено у розділі «Метод комбінування методичних прийомів»).

13.95. Порядок пред’явлення питань аналогічний тому, який описано у п. 13.59., за винятком наступного:

• на всі питання респонденту рекомендується відповідати тільки «так» або «ні»;
• на всі нейтральні питання очікується отримання відповіді «так». Якщо респондент відповість «ні»,  слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді;
• на усі неправдиві ознаки (УН1-УН5) і  справжню ознаку (П1) очікується відповідь «ні». Якщо респондент відповість «так», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді;
• на фальшиву ознаку (П2) очікується відповідь «так». Якщо респондент відповість «ні», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді.

13.96. Приклад блоку питань

Н1. До тестування у Вас було припущення, скільки грошей викрадено з сейфа?

Н2. Зараз у Вас також є припущення, скільки грошей викрадено з сейфа?

УН1. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 56 тисяч гривень?

УН2. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 36 тисяч гривень?

П1. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 46 тисяч гривень? (справжній)

УН3. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 38 тисяч гривень?

УН4. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 39 тисяч гривень?

П2. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 35 тисяч гривень? (фальшивий)

УН5. Як по-Вашому, з сейфа директора було викрадено близько 37 тисяч гривень?

13.97. Аналіз результату і правила ухвалення рішення аналогічні тим, які описані у п. 13.70.,  за винятком наступного:

• реакція в усіх респондентів на другу неправдиву ознаку (УН2) має бути співставною  з реакцією на третю-п’яту неправдиві ознаки (УН3, УН4, УН5);
• реакція причетного респондента на справжню ознаку (П1) і на фальшиву ознаку (П2) має бути істотно вищою, ніж реакція на другу-п’яту неправдиві ознаки (УН2-УН5);
• реакція непричетного респондента на справжню ознаку (П1) і на фальшиву ознаку (П2) має бути співставною з реакціями на другу-п’яту неправдиві ознаки (УН2-УН5).

13.98. Примітка. У непричетних респондентів тривожного типу реагування на фальшиву ознаку (П2) може бути істотно вище, ніж реакція на другу-п’яту неправдиві ознаки (УН2-УН5).

13.99. Блок питань «Фальшивий пік напруги» (штучний)

13.100. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2014 році. Термін «штучний» підкреслює, що фальшива ознака «ззовні» (замовником або поліграфологом) визначена респонденту як справжня.

13.101. Блок питань «Фальшивий пік напруги» (штучний) ідентичний  тесту «Фальшивий пік напруги» (природній)  за винятком способу презентації фальшивої ознаки. До проведення передтестової бесіди оптимально, щоб сам замовник або його помічник повідомив усіх респондентів, що в результаті ретельного аналізу були з’ясовані нові обставини. Бажано, щоб фальшива ознака була «комплексною». Наприклад, окрім 46 тисяч гривень (гроші фірми), також були вкрадені долари (заощадження директора) і золоті прикраси (дружини директора). Такий підхід дозволяє поліграфологу додати декілька блоків питань за кожною фальшивою ознакою окремо (наприклад, «сума доларів», «вид прикраси», «ціна прикрас», «загальна сума крадіжки» і т. д.).

13.102. Тест «Стимулюючий з відомим значенням» (KSS)

13.103. Тест KSS проводиться першим або другим у дослідженні.

13.104. Зміст та вимоги до передтестової  інструкції

13.105. Респонденту пояснюється, що тест проводиться для того, щоб переконатися у правильності індивідуального налаштування поліграфа. Далі респонденту пропонується вибрати число між 3 і 7 та написати це число на аркуші паперу. Для переконання в тому, що респондент добре запам’ятав це число, дається інструкція написати число не домінуючою рукою (наприклад, правша повинен написати лівою рукою). Аркуш з написаним числом закріплюється на стіну перед респондентом на рівні його очей. Потім респонденту дається інструкція заперечувати, що він вибрав це число.

13.106. Порядок пред’явлення

13.107. Вибране респондентом число ставиться на 3-е місце у послідовності (наприклад, якщо респондент вибрав число 5, то послідовність може бути такою: 7, 6, 5, 4, 3). Якщо респондент демонструє підвищену нервозність, рекомендується використати 7 цифр замість 5.

13.108. Спочатку озвучується підготовча фраза «відносно записаного Вами числа…». Далі йде серія питань у такому формулюванні: «Ви записали число …?»

13.109. Тест проводиться 1 раз, міжстимульний інтервал  – 25 секунд.

13.110. Аналіз тесту

3.111. Аналіз робиться відповідно до правил для тестів «піку напруги» (враховується тенденція напруги і полегшення). Якщо результат очевидний – він демонструється респонденту.

13.112. Тест «Стимулюючий з відомим значенням» (модифікований)

13.113. Тест був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2014 році.

13.114. Загальні положення

13.115. Тест призначений для виявлення індивідуальної специфіки фізіологічного реагування респондента на питання, пов’язані з приховуванням інформації. Застосовуються 2 категорії перевірочних питань, перша з яких має бути відома респонденту, а друга – ні. До категорії перевірочних питань, які озвучуються респонденту у передтестовій бесіді, відноситься ім’я респондента (з метою виявлення специфіки реагування на приховування інформації, яке було дозволено поліграфологом. Наприклад, «Ваше ім’я …?»).

13.116. Примітка. Як показав багаторічний досвід, практично у будь-якій ситуації дослідження найбільш природними є питання на ім’я респондента.

13.117. Перевірочні питання, на які респонденту «було дозволено брехати»,  повинні пред’являтися в тесті 2-3 рази, водночас, у кожному пред’явленні зміст контексту питань повинен відрізнятися, але без зміни його смислу (з метою виявлення індивідуальної специфіки динаміки адаптаційних процесів у респондента).

13.118. До категорії перевірочних питань, які не озвучуються, відносяться питання, що мають відношення до теми дослідження (з метою виявлення специфіки реагування на приховування інформації, яке не було дозволено поліграфологом. Наприклад, «зараз Ви проходите тестування на детекторі брехні?»).

13.119. Перевірочні питання, на які респонденту «не було дозволено брехати»,  повинні пред’являтися у кінці тесту (з метою перемикання уваги респондента на тему дослідження).

13.120. Примітка. Реакції, зафіксовані в тесті, дозволяють визначити лише специфіку індивідуальних ознак фізіологічного реагування. Слід зазначити, що реакції на питання так званої «дозволеної брехні» за своєю інтенсивністю мають бути значно меншими реакцій на питання, що безпосередньо відносяться до теми дослідження, зважаючи на відсутність негативного прогнозу (немає загрози викриття) і, відповідно, відсутність когнітивного дисонансу внаслідок «приховування» інформації.

13.121. Порядок пред’явлення

13.122. У передтестовій інструкції респонденту повідомляється: «Першим у дослідженні буде так званий тест «явної неправди», на всі питання якого Вам потрібно відповідати «ні». У тесті буде представлений перелік імен, серед яких буде і Ваше ім’я. Наприклад, коли на питання «Ваше ім’я … (повідомляється ім’я респондента)?» Ви дасте відповідь «ні» – тим самим Ви явно збрешете. У результаті, отриманий комплекс реакцій буде Вашим індивідуальним еквівалентом реакції брехні. Надалі Ваші реакції на питання, що відносяться до теми дослідження, порівнюватимуться саме з цим еквівалентом».

13.123. Пред’явлення тесту розпочинається з нагадування респонденту про те, що «на всі питання цього тесту слід відповідати «ні».

13.124. У тесті має бути 15-20 питань, згрупованих у 3-4 блоки. Перші 2-3 блоки питань мають бути побудовані відповідно до правил для блоку питань «Пік напруги з відомим значенням» (п. 13.3.).

13.125. Тест розпочинається з «жертовного» питання, яке призначене для практичного виявлення якості засвоєння респондентом операторської установки (наприклад, «Ви пам’ятаєте, як слід відповідати на всі питання цього тесту?»). При відповіді «ні» пред’являється наступне питання. При відповіді «так» запис реакцій на питання припиняється, після чого поліграфолог повинен ще раз нагадати респонденту, як йому слід відповідати на питання цього тесту, а потім озвучити питання повторно.

13.126. Наступне питання (Н1) призначене для нагадування респонденту мети проведення тесту.

13.127. Оптимально, щоб перевірочне питання у першому блоці стояло на четвертій-п’ятій позиції (з метою адаптації респондента до процедури дослідження).

13.128. У другому і третьому блоці кожного разу повинна відбуватися ротація місця положення перевірочного питання.

13.129. Нейтральні питання (Н2-Н4) призначені для перемикання уваги респондента до нового змісту (місце прояву орієнтовної реакції).

13.130. Останній (третій або четвертий) блок питань призначений для перемикання уваги  респондента на тему дослідження (зі згадкою мети дослідження і мотивації респондента).

13.131. Приклад тесту

Ж1. Ви пам’ятаєте, як слід відповідати на всі питання цього тесту?

Н1. Ви пам’ятаєте, що почувши своє ім’я, Вам потрібно збрехати?

УН1. Ваше ім’я …?

УН2. Ваше ім’я …?

УН3. Ваше ім’я …?

УН4. Ваше ім’я …?

П1. Ваше ім’я …? (ім’я респондента)

Н2. Згадайте, у Вашому паспорті вказано Ваше ім’я?

УН5. У Вашому паспорті вказано Ваше ім’я …?

УН6. У Вашому паспорті вказано Ваше ім’я …?

УН7. У Вашому паспорті вказано Ваше ім’я …?

П2. У Вашому паспорті вказано Ваше ім’я …? (ім’я респондента)

Н3. Скажіть: зараз Ви сидите на стільці?

П3. Скажіть: зараз Ви проходите тестування на детекторі брехні?

П4. Скажіть: тестування на детекторі брехні Ви проходите …? (мета дослідження)

П5. Скажіть: Ви погодилися на це тестування, щоб …? (мотивація респондента)

13.132. Аналіз результату й ухвалення рішення

13.133. Перші 2 блоки питань аналізуються відповідно до правил для блоку питань «Пік напруги з відомим значенням» (п. 13.3.).

13.134. Перевірочні питання у третьому блоці аналізуються з метою виявлення додаткових ознак, характерних для реагування при приховуванні інформації за темою дослідження.

13.135. У випадках, коли реакції на більшість перевірочних питань тесту слабко виражені або пов’язані з артефактами, можливе повторне пред’явлення тесту з тією ж черговістю питань, але з інструкцією респонденту на всі питання відповідати «не знаю».

14. Метод виявлення приховуваної інформації (з невідомим значенням)

14.1. Тест «Пошук піку напруги» (SPOT)

14.2. Структура тесту і порядок пред’явлення

14.3. Тест повинен складатися з 9 питань. Вимоги до «буферних» питань такі ж, як у тесті KSPOT.

14.4. Оскільки поліграфолог не знає, яка ознака є справжньою, він повинен переконатися, що «буферні» питання містять  неправдиві ознаки. У тесті «буферні» питання ставляться на перші 2 і останні 2 позиції. Починаючи з третього питання, ставляться можливі справжні ознаки.

14.5. Після усіх можливих справжніх ознак ставиться питання, яке охоплює всі інші можливості (наприклад, «… в місці, яке я не назвав?»).

14.6. Приклад тесту

14.7. У прикладі наведений тест рішення задачі зі встановлення місцезнаходження Степана Петренко, який, імовірно, може знаходитися у будь-якій з областей південно-західного регіону України. У перелік справжніх ознак входять Кіровоградська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, а Вінницька, Київська, Дніпропетровська і Житомирська області будуть неправдивими ознаками.

Підготовча фраза «стосовно місцезнаходження Степана Петренко…».

Ввідна частина «Ви знаєте, що він знаходиться…?»

Неправдива ознака «… у Вінницькій області?»

Неправдива ознака «… у Київській області?»

Справжня ознака «… у Кіровоградській області?»

Справжня ознака «… у Херсонській області?»

Справжня ознака «… у Миколаївській області?»

Справжня ознака «… у Одеській області?»

Неправдива ознака «… у Дніпропетровській області?»

Неправдива ознака «… у Житомирській області?»

14.8. Правила пред’явлення

14.9. У перших 2 пред’явленнях тесту порядок питань однаковий, у третьому пред’явленні – порядок зворотній, у четвертому пред’явленні (якщо по першим 3 немає результату) – змішаний порядок.

14.10. Якщо респондент реагує на одну зі справжніх ознак, то складається новий тест (наприклад, на виявлення району області). 

14.11. Блок питань «Пошук піку напруги»

14.12. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2011 році.

14.13. Блок питань побудований відповідно до правил, що застосовуються для блоку питань «Пік напруги з відомим значенням» (п.13.3.), за винятком того, що всі передбачувані справжні ознаки досліджуваної події необхідно розподілити на 2 групи – максимально імовірнісні й мінімально імовірнісні на думку замовника дослідження і/або поліграфолога. Ця особливість обумовлена сумнівом респондента, тобто наявністю декількох варіантів припущень (наприклад, підозра в тому, що скоїти злочин у рівній мірі могли декілька людей), фактичною наявністю декількох варіантів (наприклад, викрадені гроші злочинець міг заховати частинами в різних місцях).

14.14. Порядок пред’явлення

14.15. Блок повинен розпочинатися з 1-2 нейтральних питань, що вводять у тему дослідження (з метою нагадування респонденту теми дослідження, представленої у передтестовій бесіді).

14.16. Після 2 умовно-нейтральних питань, що містять неправдиві ознаки, на четвертій або пʼятій позицій повинна знаходитися перша справжня ознака максимальної імовірності.

14.17. Після кожної справжньої ознаки з максимальною вірогідністю обов’язково повинна йти мінімально імовірнісна ознака (з метою відновлення фізіологічних можливостей респондента і підготовки його до адекватного реагування на подальше перевірочне питання).

14.18. Останнім питанням у блоці завжди має бути перевірочне питання, призначене для виявлення інших варіантів (не названих вище у переліку ознак). 

14.19. Приклад блоку питань

Н1. Пам’ятаєте, раніше Ви погодилися з тим, що в розкраданні грошей з сейфа повинні були брати участь декілька людей?

Н2. Зараз у Вас є припущення щодо того, хто брав участь у розкраданні грошей з сейфа?

УН1. Як по-Вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Іванов? (був у відрядженні)

УН2. Як по-Вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Проскурін? (був у відпустці)

П1. Як по-Вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Сидихін? (максимум вірогідності)

УН3. Як по-Вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Стецько? (мінімум вірогідності)

П2. Як по-Вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Фіонов? (максимум вірогідності)

УН4. Як по-вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Мірза? (мінімум вірогідності)

П3. Як по-вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Георгієв? (максимум вірогідності)

УН5. Як по-вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь Кіслов? (мінімум вірогідності)

П4. Як по-вашому, в розкраданні грошей з сейфа брав участь хтось інший? (інші варіанти)

14.20. Методичні особливості

14.21. Пред’явлення передбачуваних ознак за одним аспектом досліджуваної події необхідно робити 2-3-кратно. Водночас, кожне пред’явлення повинне містити оновлений контекст (опис) без зміни змісту. Наприклад, у ситуації виявлення дати  події: «в яку частину  місяця», «в який день тижня», «якого числа», «число парне-непарне» і т. д.

14.22. Деталізацію передбачуваних ознак за одним аспектом досліджуваної події необхідно робити послідовно, відповідно до принципу «від загального до окремого». Наприклад, «в якому районі міста», «на якій вулиці», «який номер будинку», «який під’їзд», «який поверх», «яка квартира».

14.23. Блок питань також може бути застосований для скринінгу. Оптимально за кожною темою скринінгу пред’являти 3 блоки «Пошуку піку напруги» з невідомим значенням, а також 1 тест (3-4 блоки питань) за методом контрольних питань (см п. 16). Перший блок «Пошук піку напруги» з невідомим значенням призначений для виявлення «розуміння соціальних норм» (приклад ввідної частини – «чи прийнятно… »), другий блок – для виявлення «ставлення до порушення соціальних норм третіми особами» (приклад ввідної частини – «Ви схвалюєте, коли… »), третій блок – для виявлення «дотримання соціальних норм самим респондентом» (приклад ввідної частини: «Особисто Ви… »).

14.24. Методика виявлення прихованої інформації (МВПІ) (модифікована)

14.25. Методика виявлення прихованої інформації, яка застосовується в Україні з 1998 року, є адаптованим варіантом декількох тестів для поліграфологічних досліджень, які винайшли в США. Один із відомих засновників поліграфологічної школи США Леонард Кілер в 30-их роках ХХ сторіччя використовував «Тест піку напруги відомого рішення» та «Тест піку напруги досліджуваного типу» (невідомого рішення). Поліграфолог Девід Ліккен (США) в 1959 році запропонував «Тест на знання причетного». 

14.26. Модифікували ці тести в СРСР і пізніше в рф. Зробили це представники Краснодарської школи поліграфології Варламов В.О. та Ніколаєва І.М. Їм вдалося успішно адаптувати методику для роботи щодо розкриття кримінальних злочинів та розслідувань в рамках оперативних заходів органів внутрішніх справ. В Україні цю методику після навчання в рф почала використовувати Морозова Т.Р. (учениця Ніколаєвої І.М. та Варламова В.О.).

14.27. Морозова Т.Р. з 1998 року вперше успішно застосовувала цю методику задля розкриття злочинів в оперативній роботі української міліції, а пізніше і поліції. Великий обсяг проведених досліджень і об’єктивні практичні результати з виходом на речові та інші докази скоєних злочинів дозволили адаптувати методику до українських реалій. 

14.28. Були запропоновані і практично обґрунтовані нові варіації тестів: «Тест на знання відомого рішення», «Тест на знання невідомого рішення», «Тест перевірки версій» (всі тести – адаптація Морозової Т.Р.) і «Тест АТВ» (АТВ – абсолютно точно відомо, розробник українська поліграфологиня Тетяна Кузміч). «Тест АТВ» зараз проходить перевірку практичним застосуванням, тому він не викладений в даному посібнику. 

14.29. Основною характеристикою якісного застосування МВПІ є вихід на доказову базу щодо респондента і обставин справи. Це може бути: матеріальні докази (зброя, одяг, прикраси, предмети тощо), які мають відношення до теми дослідження, та їх місце знаходження; причетні та непричетні особи; час скоєння правопорушення або проступку; як зловмисники неправомірно розпорядилися отриманим майном чи коштами; що саме відбувалося і в якої послідовності під час події, яка розслідується, тощо.   

14.30. Запорука якісного використання тестів з МВПІ є ретельна робота поліграфолога з обставинами (фабулою) справи, яку треба розслідувати. Під час проведення поліграфної перевірки спеціаліст-поліграфолог має:

• ретельно вивчити локацію вчинення правопорушення або події (це можна зробити як безпосередньо на місці, так і опосередковано через відео, фото та/або пояснення свідків тощо);
• з’ясувати всі матеріали розслідування і зробити аналіз інформації, яка є в наявності щодо обставин правопорушення або події;
• ознайомитися з висновками експертів (якщо вони є);
• з’ясувати основні версії замовника або осіб, які проводять розслідування;
• з’ясувати інформацію (версію) респондента щодо теми поліграфного дослідження. 

14.31. Є певні відмінності від побудови опитувальників розслідування злочинів, службових розслідувань, кадрових скринінгів. 

14.32. Для всіх тестів методики МВПІ існують загальні правила побудови питань:

• доцільність кожного питання (будь-яке питання має нести актуальне до обставин дослідження смислове навантаження); 
• формулювання і семантика питань мають бути максимально зрозумілими для респондента у відповідності до соціальних і індивідуальних ознак особистості;
• в питаннях має бути іменник і дієслово;
• питання одного тесту мають бути гомогенними щодо теми тесту;
• значима частина питання, яка має викликати фізіологічну реакцію, має розташовуватися наприкінці питання;
• в питаннях не має бути прямого звинувачення респондента і образливих висловів щодо його соціокультурних особливостей.

14.33. Тести МВПІ будуються з «нульових», «нейтральних» та «значимих» питань. Всі питання мають бути суто тематичними.

14.34. «Нульове» питання – це перше питання тесту. Інтерпретування реакцій респондента на «нульові» питання не робиться, вони не приймають участі в загальних обрахунках. Але за цими реакціями можна зробити висновок щодо рівня адаптованості респондента до тестування та специфіки його проведення.

14.35. «Нейтральні» питання мають декілька призначень:

• розділення значимих питань між собою;
• дати можливість респонденту відновити психоенергетичний потенціал для реакцій на значимі питання;
• база порівняння реагування респондента для порівняння з реагуванням на значимі питання.

14.36. «Нейтральні» питання не повинні викликати у респондента неправдиві відповіді. Вони також не мають викликати складних розумових процесів, таким чином рішення на відповідь приймається просто і швидко.

14.37. «Значимі» питання – основний носій інформації про ситуації/дії/обставини, які є об’єктом дослідження. 

14.38. «Значимі» питання в тестах на знання невідомого рішення – всі питання, окрім нульового і перших 1-2 нейтральних. «Значимі» питання у тестах на знання відомого рішення відображають конкретну та реальну ознаку, про яку відомо замовнику або особам, які проводили слідчі дії. Звичайно, про цю ознаку має знати причетна особа. У тестах перевірки версій «значимі» питання відображають версію замовника/осіб, причетних до слідчих дій та версію респондента.

14.39. Відповіді респондента: «так», «ні», «не знаю».

14.40. Аналіз результатів

14.41. А. Тести на знання невідомого рішення

14.42. Треба порівняти показники величин емоційної напруги у відповідях на стимули, які були пред’явлені у конкретному тесті. Значимим визнається стимул, у відповідь на який одержано максимальна фізіологічна реакція.

14.43. Б. Тести на знання відомого рішення

14.44. Треба порівняти показники емоційної напруги, одержані на «значимі» питання, з показниками емоційної напруги «нейтральних» питань. Якщо показники «значимих» питань є вищими за показники «нейтральних» – робиться припущення істинності (для подальшого підтвердження) або висновок істинності «значимих» питань.    

14.45. В. Тести перевірки версій

14.46. Треба порівняти показники величин емоційної напруги на «значимі» питання, які відображають версії замовника (слідства), з величиною емоційної напруги на «значимі» питання, що є версією респондента. Якщо рівень напруги на будь-яку відповідь вищий за іншу – цей стимул визначається неправдивим, хибним.

14.47. Результати треба аналізувати в комплексі: всі тести у блоці або у всьому дослідженні. Робити висновки за окремими тестами можна, але це може привести до трагічних помилок. Тому краще перевіряти результати одних тестів за допомогою результатів інших тестів зі схожими особливостями справи, яка розслідується.

14.48. Тест на знання невідомого рішення (ТЗНР)

14.49. ТЗНР застосовується у випадках наявності ситуації, факту, дії, обставини яких треба з’ясувати, але фахівець-поліграфолог достовірно не знає, які варіанти питань у тесті будуть значимими для респондента. Такими тестами поліграфолог реально «шукає» те, що визначив замовник.

14.50. За допомогою ТЗНР можна знайти місця переховування речових доказів, встановити коло співучасників події з уточненням їхніх соціокультурних особливостей, з’ясувати що саме сталося з набутим майном/грошима тощо.

14.51. Не доцільно робити опитувальник тільки із ТЗНР. Треба поєднувати їх з іншими тестами МВПІ. Найкраще використовувати ТЗНР у вигляді батареї тестів (від 2 і більше), які будуть поєднані між собою темою та логікою дослідження. 

14.52. ТЗНР будується з «нульового» питання, «нейтрального» питання і решти «значимих» питань. 

14.53. Формули тестів:

14.54. Мінімальний формат: «нульове», «нейтральне» і 3 «значимих» питання

• 0 – Н – З – З – З

14.55. Максимальний формат: «нульове», «нейтральне» і до 13 «значимих» питань

• О – Н – З – З – З – З – З – З – З – З – З – З – З – З – З

14.56. Треба зазначити, що інколи допускається більше «значимих» питань. При цьому поліграфолог має враховувати ризик виснаження респондента, що може викликати зниження амплітуди фазичної складової ШГР.

14.57. Після «нейтрального» всі питання призначаються «значимими», тому що дослідник не знає на яке з них буде максимальна реакція у конкретного респондента. Таким може бути будь-яке питання, втім як і не бути жодне. 

14.58. Приклади ТЗНР

14.59. Тест «Яку суму грошей було передано інформатору?»

0. Ви знаєте, що зникли гроші?

Н. Ви знаєте, що була людина, яка проінформувала крадіїв, де знаходяться гроші?

З. За цю інформацію ця людина отримала до 1000 гривень?

З. За цю інформацію ця людина отримала до 2000 гривень?

З. За цю інформацію ця людина отримала до 3000 гривень?

З. За цю інформацію ця людина отримала до 4000 гривень?

З. За цю інформацію ця людина отримала більше 4000 гривень?

14.60. Можливо чергувати ознаки: великі числа малими або навпаки. Наприклад, у замовника є підозра, що крадіжка вчинена групою осіб. 

14.61. Тест «Скільки людей брали участь у крадіжці?»

0. У крадіжці брали участь 8 осіб?

Н. У крадіжці брали участь 7 осіб?

З. У крадіжці брала участь 1 особа?

З. У крадіжці брали участь 5 осіб?

З. У крадіжці брали участь 2 особи?

З. У крадіжці брали участь 4 осіб

З. У крадіжці брали участь 3 осіб?

З. У крадіжці брали участь 9 осіб?

14.62. Якщо з’ясовується місяць, день, час події, доцільно складати тест за принципом: місяці називати по черзі, дні – по порядку, час – за стрілкою годинника. При цьому на перші позиції ставити найменш вірогідний час.

14.63. Приклад: Петро з роботи повернувся додому, де був вбитий близько 23 години. Робочий день Петра зазвичай був з 9 до 18 години.

14.64. Тест «О котрій годині Петро повернувся додому?»

0. Петро повернувся близько 16 години?

Н. Петро повернувся близько 17 години?

З. Петро повернувся близько 18 години?

З. Петро повернувся близько 19 години?

З. Петро повернувся близько 20 години?

З. Петро повернувся близько 21 години?

З. Петро повернувся близько 22 години?

З. Петро повернувся близько 23 години?

14.65. ТЗНР може бути застосованим під час встановлення мотивів певних дій. Мотив треба встановлювати декількома тестами. Наприклад, тест з’ясування мотивів дій під час розслідування витоку конфіденційної інформації підприємства може виглядати таким чином: 

14.66. Тест «Злочинець зробив копію фінансового звіту компанії задля»

0. Перевірки помилок.

Н. Порівняння з минулим звітом.

З. Шантажування бухгалтера.

З. Передачі конкурентам компанії.

З. Оприлюднення в Інтернеті.

З. Продажу стороннім особам.

З. Передачі до правоохоронних органів.

14.67. ТЗНР часто використовується як джерело подальших тестів. Коли поліграфолог встановить значиме реагування на будь-яку ознаку – це може бути даними для створення наступних тестів за принципом «від загального до часткового».

14.68. Тест на знання відомого рішення (ТЗВР)

14.69. ТЗВР застосовується у випадках встановлення рівня володіння респондентом інформації щодо обставин ситуації/події, які відомі замовнику/слідству і мають бути відомі причетній особі. Під час побудови ТЗВР поліграфолог має знати на які стимули з високою вірогідністю будуть отримані максимальні фізіологічні реакції у випадку, коли респондент володіє інформацією причетної особи. Такі стимули призначаються як «значимі».

14.70. Формули тестів

14.71. При 1 значимому питанні тест може мати варіанти:

• 0 – Н – З – Н – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – Н – 3 – Н. 

14.72. Якщо використовуються стимули у вигляді речей, фото тощо, то нейтральних стимулів може бути більше на 1-2.

14.73. При 2 значимих питаннях тест може мати варіанти:

• 0 – Н – 3 – Н – З – Н;
• 0 – Н – 3 – Н – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – Н – 3 – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – 3 – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – Н – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – Н – 3 – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – Н – З -Н – Н – Н – 3;
• 0 – Н – Н – Н – З – Н – Н – Н – З – Н.

14.74. При 3 значимих питаннях тест може мати такі варіанти:

• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – Н -З;
• 0 – Н – З – Н – Н – 3 – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – Н – 3 – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н – Н – З – Н – Н – З.

14.75. При 4 значимих питаннях вибір формату здійснюється з таких варіантів: 

• 0 – Н – З –  Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – З – Н – З.

14.76. Правила, яких треба дотримуватися при складанні ТЗВР

14.77. Стимули мають бути гомогенні: не можна в одному тесті запитувати щодо кольору, моделі та розміру одягу.

14.78. Можна давати в тесті схожі за ознакою питання кілька разів іншими словами: горнятко, кружка, чашка.

14.79. У тесті числа треба розмежувати: великі – маленькими і навпаки.

14.80. Якщо ознака має комбіновану складову, то і інші питання в тесті мають бути з комбінованою ознакою – наприклад, червоний в клітинку, червоний в квіточку, червоний однотонний, червоний в лінійку.

14.81. Якщо відбувається тест-пред’явлення, наприклад, викруток, то вони мають бути приблизно одного розміру і призначення. 

14.82. ТЗВР дуже ефективні, якщо використовуються разом з ТЗНР та тестом «Перевірок версій» та у вигляді батарей на схожі стимули.

14.83. Приклади тестів «На знання відомого рішення»

14.84. Фабула: постраждалий був поранений пістолетною кулею з револьвера в груди біля житлового будинку. Про це знали тільки експерти, слідчі і причетна особа.

14.85. Тест «В постраждалого стріляли з…»

0. Обрізу.

Н. Мисливської рушниці.

Н. Пістолета-кулемета.

З. Револьвера.

Н. Автомата.

14.86. Тест «Постраждалому куля влучила у…»

0. Голову.

Н. Ногу.

З. Груди.

Н. Руку.

Н. Плече.

14.87. Тест «Постріли в постраждалого були зроблені біля…»

0. Зупинки транспорту.

Н. Тютюнового кіоску.

Н. Поштового відділення.

Н. Магазину.

З. Житлового будинку.

14.88 Тест перевірки версій (ТПВ)

14.89. ТПВ використовується для порівняння версій замовника/слідства та респондента. Звичайно, правдива версія має такий рівень емоційної напруги під час відповіді, який відрізняється від хибних версій.

14.90. Наповненість тесту: тести перевірки версій складаються із «нульового» питання, щонайменше одного «нейтрального» питання та від 2 до 10 «значимих» питань. Мінімальна кількість питань в тесті – 6, максимальна – 13. 

14.91. Формули тесту

14.92. При 2 значимих питаннях тест може мати такі варіанти:

• 0 – Н – З – Н – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – Н – З – Н;
• 0 – Н – Н – З – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З.

14.93. При 3 значимих питаннях тест може мати такі варіанти:

• 0 – Н – З – Н – З – Н – 3;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – Н – З – Н – З – Н – Н – 3.

14.94. При 4 значимих питаннях тест може мати такі варіанти:

• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – З (якщо 2 останні питання взаємовиключаючі);
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – Н – З;
• 0 – Н – З – Н – З – Н – З – Н – З – Н;
• 0 – 1 – З – З – З – З (де перші 3 значимі питання відмінні версії слідства/поліграфолога, останнє питання – версія обстежуваного).

14.95. При 5-10 значимих питаннях тест може мати такі варіанти:

• 0 – Н – З – З – З – З – Н – З;
• 0 – Н – 3 – 3 – 3 – 3 – З – Н – З;
• 0 – Н – З – З – З – З – З – З – Н – З;
• 0 – Н – З – З – З – З – З – З – З – Н – З;
• 0 – Н – З – З – З – З – З – З – З – З – Н – З;
• 0 – Н – З – З – З – З – З – З – З – З – З – Н – З.

14.96. Можна використовувати ті ж формати без передостаннього нейтрального питання, тоді значимі передостаннє і останнє питання мають бути взаємовиключними.

14.97. Найчастіше ТПВ застосовується коли:

• щодо предмету розслідування існують декілька різних версій;
• респондент має певну версію, яка відрізняється від версії замовника/слідства, або він тільки частково визнає свою участь в події, яка розслідується;
• респонденту відома велика кількість обставин та деталей події.

14.98. Найчастіше використовують наступні тести перевірки версій: на перевірку підготовки до протидії поліграфному дослідженню; на встановлення причини появи якоїсь ознаки, заволодіння речовим доказом; на з’ясування правдивості алібі; на перевірку зізнання/визнання; на встановлення часу, джерела та обставин одержання тієї чи іншої інформації тощо. 

14.99. Версію респондента доцільно пред’являти наприкінці тесту.

14.100. Розробником Тесту перевірки версій вважається українська поліграфологіня Морозова Т.Р. (засновниця школи поліграфології МВПІ в Україні). Ось що вона говорить про особливості тесту перевірки версій: «Варто прагнути зведення формулювань версій слідства/поліграфолога до 4-5, триваліші тести інколи є менш ефективними внаслідок виснаження обстежуваного. Виходячи із цього ж положення, не варто виснажувати зайве обстежуваного і переповнювати тест нейтральними питаннями.

14.101. Оформлюючи версію обстежуваного у вигляді питання тесту необхідно враховувати наступне:

• версії 2 сторін слід формулювати максимально точно. Наприклад, при розслідуванні можливої причетності обстежуваного до викрадення ввіреного йому майна, у тесті «Чому Ви спочатку не вказували у пояснювальній зупинку в полі?», варіантом слідства може бути «не вказали в пояснювальних зупинку в полі, тому, що хотіли її приховати?», а варіантом обстежуваного – «не вказали в пояснювальних зупинку в полі, тому що забули про неї?»;
• при неправильному формулюванні варіанту питання, що відображає версію обстежуваного, є ризик отримати хибну реакцію. Зокрема, її ймовірність підвищується при тестуванні демонстративних особистостей, людей із істеричним радикалом, для яких їх версія настільки бажана, що вони самі починають у неї вірити за принципом інфантильного «це не я!», всупереч очевидним фактам про зворотне, наявності реакцій на знання часткових ознак тощо; 

14.102. Саме задля попередження хибного висновку не варто пред’являти варіант відповіді, що відображає версію обстежуваного, із підкресленим емоційним запереченням на кшталт «Ви насправді не знаєте, як це вийшло?», «Ви до цього не маєте ніякого відношення?», «Ви ніколи не…?». Це умовно приємне оформлення версії, що вже відпрацьоване у таких людей на рівні внутрішнього переконання, а тому воно може викликати у них неістинну максимальну реакцію. 

14.103. При формулюванні версії обстежуваного із часткою «не», окрім того,  втрачається гомогенність, що «вибиває» питання із загальної канви, і це також може призвести до посилення реакції. Зокрема, якщо в тесті «Звідки взявся цей ніж?» порівнюються версія слідства «цей ніж Ви принесли з кухні?» з версією обстежуваного «Ви не знаєте, звідки взявся цей ніж?», експерт може отримати хибну максимальна реакцію на версію виправдання, адже частка «не», а також втрата гомогенності пред’явленого питання, провокує і підсилює реакцію на психологічно вигідний для обстежуваного варіант. 

14.104. При методично правильній постановці питань версії чіткі, однозначні гомогенні за формою пред’явлення та без частки «не»: «цей ніж Ви принесли з кухні?» порівнюється із «цей ніж принесла М?»; «про крадіжку грошей в офісі дізнались від людей, які здійснили цю крадіжку?» і «про крадіжку грошей в офісі знаєте, тому що самі здійснили цю крадіжку?» порівнюється з «про крадіжку грошей в офісі дізнався від керівника?».

14.105. Приклад тесту перевірки версій на встановлення обставин придбання/заволодіння годинником потерпілого. Респондент був затриманий з речовим доказом (годинником побитого чоловіка). Версія респондента – він придбав годинник у знайомого, версія слідства – респондент скоїв розбійний напад.

14.106. Тест «Звідки у Вас годинник?»

14.107. Приклад тесту перевірки версій на встановлення правдивості алібі особи, яка підозрюється у скоєнні правопорушення. За версією слідства респондент був біля 20:00 на вулиці Виговського. Респондент заявив, що біля 20:00 був на вулиці Дорошенка (відстань біля 10 км від вулиці Виговського).

14.108. Тест «На який вулиці Ви знаходилися біля 20:00»

• 0. На вулиці Скоропадського.
• Н. На вулиці Мазепи.
• З. На вулиці Виговського.
• Н. На вулиці Сагайдачного.
• З. На вулиці Дорошенка (версія респондента).

14.109. Використання МВПІ краще робити блоками відповідно до типу та теми розслідування.

15. Метод нейтрально-перевірочних питань (МНПП)

15.1. Тест загальних питань (GQT)

15.2. Загальні положення

15.3. GQT є модифікацією методу Кілера, застосовний при перевірці підозрюваних за декількома аспектами злочину, а також при протидії респондента у процесі застосування методу контрольних питань.

15.4. У процесі передтестової бесіди з’ясовуються критерії чесності, порядності, батьківських якостей респондента (з метою відбору тем для контрольних питань).

15.5. Порядок обговорення питань: 1-й контрольний, усі перевірочні, усі нейтральні, 2-й перевірочний.

15.6. За необхідності, у будь-якому місці тесту можна вставляти нейтральні питання, проте останнє контрольне питання (К2) має бути завжди останнім або передостаннім.

15.7. У тесті має бути не більше 13 питань і не повинно слідувати більше 3-х перевірочних питань поспіль. У тесті має бути 3-5 перевірочних питань.

15.8. Всього робиться 3 пред’явлення, в яких можна міняти місцями перевірочні питання, але контрольні питання повинні залишатися на тих самих позиціях.

15.9. Приклад тесту

Н1. Сьогодні понеділок?

Н2. Зараз лютий?

К1. Ви маєте намір брехати на яке-небудь з питань цього тесту?

П1. Ви планували з ким-небудь вкрасти хоч частину цих грошей?

П2. Вам відомо достовірно, хто вкрав хоч частину цих грошей?

Н3. Ваше ім’я …?

П3. Ви вкрали хоч частину цих грошей?

П4. Вам відомо, де зараз знаходиться хоч частина вкрадених грошей?

К2. Ви збрехали мені хоч у чомусь під час нашої сьогоднішньої бесіди?

Н5. Ваше прізвище …?

15.10. Аналіз результату і ухвалення рішення

15.11. Найбільш виражена реакція кожного з контрольних питань порівнюється з усіма перевірочними питаннями, окремо для кожного показника за 7-бальною системою.

15.12. Якщо загальний бал після третього пред’явлення для кожного перевірочного питання «-3» і менше, ухвалюється рішення про причетність, від «+3» і більше – про непричетність, у діапазоні від «-3» до «+3» ухвалюється рішення  про невизначений результат.

15.13. Модифікований тест нейтрально-перевірочних питань (MRI)

15.14. Тест MRI розробив Поль К. Майнор у 1980 році.  Модифікація методики Кілера полягала у додаванні «ситуаційних» контрольних питань (СК), які, за своєю суттю, є «ввідними»  стосовно  перевірочних питань. Ці питання, за визначенням Майнора,  дають можливість непричетним респондентам продемонструвати реакції, пов’язані з емоціями, що викликані досліджуваною подією (провина, гнів, відчай і т. д.), але не пов’язані з причетністю до здійснення  злочину.

15.15. У передтестовій бесіді з респондентом обговорюються тільки нейтральні питання. Перевірочні питання тільки ставляться, але не обговорюються. Питання тесту послідовно:

• визначають досліджувану подію;
• встановлюють відношення респондента до досліджуваної події;
• досліджують підозру респондента;
• перевіряють знання респондента, що стосуються досліджуваної події;
• виявляють можливість непрямої участі респондента у досліджуваній події;
• вивчають можливість прямої участі респондента у досліджуваній події.

15.16. Приклад тесту

Н1. Ваше ім’я …?

Н2. Ви працюєте у “Сігма Банку” міста Києва?

ЖП1. Ви маєте намір брехати, щоб ввести мене в оману у процесі цього тесту?

СК1. Ви знаходилися на роботі у “Сігма Банку” 12 лютого 2014 року?

Н1. Зараз Ви знаходитеся в Києві?

СК2. Ви повідомляли про зникнення 50 тисяч гривень з Вашого банку 3 лютого 2014 року?

СК3. Ви підозрюєте кого-небудь конкретно у крадіжці цих грошей?

Н2. Ви проживаєте у Печерському районі міста Києва?

П1. Вам відомо достовірно, що сталося зі зниклими грошима? 

П2. Ви вкрали хоч частину з цих грошей?

Н3. Зараз Ви знаходитеся в Україні?

П3. Вам відомо, де зараз знаходяться ці гроші?

СК4. Ви яким-небудь чином готувалися до цього тестування?

15.17. Аналіз результату й ухвалення рішення

15.18. Для ухвалення рішення використовується «клінічний» підхід: враховуються факти справи, поведінка респондента і аналіз реактограм.

15.19. Використовується 7-бальна система обрахунку, кожне перевірочне питання порівнюється з контрольним питанням тесту, на який була найбільша реакція. Порівняння робиться окремо за кожним каналом (ШГР, дихання, кардіо).

15.20. Після другого пред’явлення при загальному балі від «-3» і менше ухвалюється рішення про причетність, від «+3» і більше – про непричетність, у діапазоні від «-3» до «+3» ухвалюється рішення  про невизначений результат.

15.21. Блок питань «Тріада Майнора»

15.22. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2014 році. В його основу покладений принцип застосування «ситуаційних» контрольних питань Майнора.

15.23. Загальні положення

15.24. Блок питань призначено для  роботи із  приватними ознаками (як правило, передбачуваними).

15.25. Блок складається з нейтрального, контрольного і перевірочного питання. Контекстна частина усіх питань має бути максимально схожою за формулюванням. Стимульна частина контрольного і перевірочного питань повинна розташовуватися у кінці речення.

15.26. Першим у блоці має бути нейтральне питання, що характеризує досліджуваний аспект у загальних рисах (у форматі «як правило»). Очікувані варіанти відповідей «не знаю» або «так».

15.27. Другим у блоці має бути «ситуаційне» контрольне питання, що характеризує аспект у контексті досліджуваної події стосовно злочинця (у форматі «від третьої особи»). Очікувані варіанти відповідей «не знаю» або «так».

15.28. Третім у блоці має бути перевірочне питання, що характеризує аспект у контексті досліджуваної події стосовно респондента (у форматі «від першої особи»). Очікуваний варіант відповіді «ні».

15.29. Приклад блоку питань

Н1. Ви згодні, що викрадач, як правило, заздалегідь готується до здійснення розкрадання?

К1. Як Ви думаєте, до розкрадання грошей з сейфа викрадач заздалегідь готувався?

П1. До розкрадання грошей з сейфа Ви заздалегідь готувалися?

15.30. Аналіз результату й ухвалення рішення

15.31. Для ухвалення рішення використовується рахунковий підхід за 3-бальною системою.

15.32. Порівнюються між собою вираженість реакцій на контрольне і перевірочне питання. Якщо реакції більш виражені на контрольне питання або вираженість реакцій приблизно рівна – це свідчить про непричетність респондента. Якщо реакції більш виражені на перевірочне питання – це свідчить про причетність.

16. Метод контрольних питань (МКП)

16.1. Загальні положення

16.2. Метод контрольних питань (МКП) був розроблений  у 50-60-ті роки минулого століття і відтоді є основним методом досліджень із застосуванням поліграфа як для розслідувань, так і у скринінгових цілях.

16.3. У МКП використовують загальні або приватні ознаки досліджуваної події, які відомі усім респондентам.

16.4. Практичне застосування МКП базується на спільному застосуванні нейтральних, контрольних, перевірочних питань. МКП реалізується у вигляді блоків питань або тестів, зміст яких відрізняється кількістю і порядком чергування перевірочних, контрольних і нейтральних питань, а також змістом інструкції, яку поліграфолог дає респонденту перед їх пред’явленням.

16.5. Основний принцип МКП полягає у тому, що респонденти, непричетні до досліджуваної події, у процесі дослідження будуть більш стурбовані контрольними питаннями, ніж перевірочними, і, отже, дадуть на них більш виражені фізіологічні реакції; і навпаки (п. 11.63.). Відмінність між фізіологічними реакціями на контрольні й перевірочні питання є основою для винесення висновку  про причетність або непричетність респондента до досліджуваної події.

16.6. Якщо МКП застосовується для дослідження другорядних, малозначимих аспектів досліджуваної події, контрольні питання можуть виявитися свідомо більш значимими, ніж «слабкі» перевірочні, що може помилково привести до вибору  версії про непричетність.

16.7. Основна перевага  МКП полягає в тому, що за належного дотримання вимог, ця методика може застосовуватися  для вивчення різних розслідуваних подій будь-якого цільового призначення.

16.8. Основний недолік МКП в тому, що метод страждає «обвинувальним ухилом»: респондент, непричетний до встановлюваної події, помилково може бути визнаний причетним.

16.9. Методика питань порівняння Рейду (CQT)

16.10. Загальні положення

16.11. Джон Рейд у 1947 році опублікував дослідження про новий тип питання, яке він назвав «питанням порівняльної реакції». Сьогодні цей тип питань називається «невиключаюче контрольне питання» або питання Рейда.

16.12. Рейд описав це питання, як «охоплююче широку сферу, як таке, що схоже на питання із розслідування і  відноситься до того ж типу злочину, з приводу причетності до якого тестується респондент».

16.13. Невиключаюче контрольне питання стосується того, що будь-яка людина з великою ймовірністю  здійснювала у житті, проте у ситуації дослідження, у залежності від того,  як поліграфолог поставить це питання, респондент заперечуватиме, що він це робив (передбачається, що респондент брехатиме або не буде упевнений у правдивості своєї відповіді).

16.14. Передтестова бесіда 

16.15. З респондентом проводиться передтестова бесіда. Перед початком кожного тесту всі питання обговорюються з респондентом (у іншому порядку, ніж вони представлені у тесті).

16.16. Структура тесту і порядок пред’явлення

16.17. Тест містить 4 перевірочні питання, що відносяться до різних аспектів досліджуваної події. 

16.18. Спочатку пред’являється основний тест з прямим порядком питань, потім стимулюючий тест, далі друге пред’явлення основного тесту з прямим порядком питань, після чого третє пред’явлення основного тесту зі змішаним порядком питань (послідовність питань змінюється відповідно до певних правил).

16.19. Приклад основного тесту

Н1. Ваше ім’я …?

Н2. Сьогодні вівторок?

П1. Ви забрали з сейфа зниклі гроші?

Н3. Ви народилися у вересні?

П2. Ви взяли зниклі гроші?

К1. У своєму житті Ви хоч би раз вкрали що-небудь?

Н4. Ви народилися в Києві?

П3. Ваші відбитки пальців виявлені на сейфі?

П4. Вам відомо достовірно, хто взяв зниклі гроші? 

– Історично склалося так, що десяте питання не використовується.

К2. У своєму житті Ви хоч би раз здійснювали щось, за що Вас могли звільнити з роботи?

16.20. Аналіз результатів і критерії ухвалення рішення

16.21. Залежно від отриманих результатів, далі може слідувати тест «мовчазних відповідей» (порядок питань в тесті – як у першому пред’явленні, але  респондент повинен відповідати не вголос, а про себе). Тест пред’являється у тому випадку, якщо у перших 3 пред’явленнях тесту у реакціях були відмічені артефакти. Якщо була помічена умисна протидія – пред’являється «Так-тест» (порядок питань у тесті – як у першому пред’явленні, за винятком обох контрольних питань). На всі питання тесту респондент повинен відповідати «так».

16.22. У разі, коли респондент демонструє підвищену тривожність, першим пред’являється тест на комплекс провини (порядок питань тесту – як у першому пред’явленні основного тесту, де замість перевірочних питань пред’являються питання про вигадану подію). У другому пред’явленні тест повинен містити як перевірочні питання, так і питання комплексу провини. Якщо реакції на перевірочні питання і питання про вигадану подію однакові, робиться 3-е пред’явлення (таке ж, як перше, проте перед початком тесту респонденту повідомляється, що друга подія вигадана). Якщо і після цього реакції на перевірочні питання і питання комплексу провини однакові, робиться висновок про неможливість ухвалення рішення.

16.23. Реакція на кожне питання кожного тесту аналізується окремо за кожним показником, оцінка робиться за 3-бальною шкалою, результати обрахунку  не підсумовуються – тільки робиться висновок про вираженість реакцій.

16.24. Після процедури тестування бесіда з респондентом не проводиться.

16.25. Методика Рейда включає 5 різних тестів:

• основний тест (CQT або GQT);
• стимулюючий тест (фальшивий стимулюючий тест з невідомим значенням – FUSS);
• тест «мовчазних відповідей»;
• при підозрі у протидії – «Так-тест»;
• тест Рейда на комплекс провини.

16.26. На основі методики Рейда розроблена методика Артера та модифікований тест загальних питань (MGQT).

16.27. Методика порівняння зон Бакстера

16.28. Методика «порівняння зон» була представлена Клівом Бакстером у 1960 році. Ухвалення рішення за тестами цього типу ґрунтується на кількісному підході, винайденому К. Бакстером у 1959 році.

16.29. Термін «спот» – це, по суті, перевірочне питання тесту.

16.30. Термін «зона» Бакстером визначається як «частина реактограми, яка займає від 20 до 35 секунд, ініційована питанням, що має унікальне психологічне фокусування і звернене до певної групи обстежуваних». У кожній зоні застосовані нейтральні, перевірочні і контрольні питання.

16.31. Термін «трек» (введений Матте) – це пара питань, логічно пов’язаних між собою і призначених для  кількісної оцінки.

16.32. Бакстер ввів 3 нові типи питань: «симптоматичне», «жертовно-перевірочне» (підготовче),  «виключаюче» контрольне (2 різновиди – що не відноситься і відноситься до актуального періоду часу).

16.33. Бакстер підтвердив припущення: якщо контрольне питання порівняння ставити безпосередньо перед перевірочним питанням, то число помилково звинувачених респондентів скорочується.

16.34. Кількісна оцінка перевірочного питання відбувається шляхом його порівняння з контрольним питанням, розташованим не далі 1 позиції від перевірочного питання.

16.35. Бакстером були введені 21 правило, які дозволяють проводити поглиблений аналіз проведених досліджень.

16.36. Тест «Фаза – Ви» (You Phase)

16.37. Загальні положення

16.38. Одноаспектний тест з 2 перевірочними питаннями

16.39. Усі питання тесту дослівно обговорюються з респондентом у передтестовій бесіді. Послідовність обговорення: жертовно-перевірочне, перевірочні, контрольні, симптоматичні, нейтральні питання. 

16.40. Важливо, щоб у процесі обговорення на усі  контрольні і симптоматичні питання була отримана відповідь «ні».

16.41. Кількісно аналізуються тільки перевірочні питання. Для винесення рішення потрібно мінімум 2 пред’явлення тесту.

16.42. Починаючи з другого пред’явлення, перевірочні питання міняються місцями, контрольні питання залишаються на своїх місцях.

16.43. Приклад тесту 

Н1. Ваше ім’я …?

С1. Ви вірите мені, коли я обіцяю Вам не ставити у процесі цього тесту питання, які я не обговорив з Вами дослівно?

ЖП1. Що стосується того, здійснювали Ви … або ні, чи маєте намір Ви говорити мені правду про це?

К1. У віці між 25 і 32 роками, Ви пам’ятаєте, як Ви вкрали що-небудь?

П1. Це Ви взяли зниклі гроші?

К2. У період  перших 25 років Вашого життя, Ви пам’ятаєте, як Ви вкрали що-небудь?

П2. Що стосується зниклих грошей – це Ви їх узяли?

К3. У період  перших 32 років Вашого життя, Ви пам’ятаєте, як Ви вкрали що-небудь?

С2. Незважаючи на мою обіцянку, Ви боїтеся, що в цьому тесті я поставлю Вам питання, яке не обговорили з Вами дослівно?

16.44. Ухвалення рішення

16.45. Перевірочне питання порівнюється з тим контрольним питанням (попереднім або подальшим), реакція на який була слабша. В усіх інших тестах «порівняння зон» перевірочне питання  порівнюється з тим контрольним питанням, реакція на який була сильніша.

16.46. Н1 – С1 – ЖП1 – К1 – П1 – К2 – П2 – К3 – С2

16.47. Поліграми  аналізуються після закінчення кожного пред’явлення.

16.48. Після аналізу усіх пред’явлень можливе винесення рішення «брехня виявлена», «брехня не виявлена», «невизначений результат».

16.49. Для винесення рішення за всім дослідженням потрібні мінімум 2 пред’явлення тесту. Бали підсумків за всіма пред’явленнями складаються у загальний бал, на підставі якого виноситься загальне рішення.

16.50. Тест «Підозра – Знаєте – Ви» (SKY)

16.51. Загальні положення

16.52. Тест SKY був винайдений К. Бакстером у 1961 році. Зазвичай тест SKY проводиться після одного з пред’явлень тесту «Фаза – Ви».

16.53. Це багатоаспектний тест з тріадою питань «Ви підозрюєте, хто вчинив …?» (підозра), «Ви знаєте, хто вчинив …?» (знання злочинця), «Ви вчинили …?» (пряма причетність) і перевірочним питанням на непряму причетність.

16.54. За методикою Бакстера тест SKY проводиться окремо, проте у «модифікованому тесті зон порівняння» (ZCT) тріада перевірочних питань SKY знаходиться у кінці тесту.

16.55. Існує різновид тесту, запропонований Д. Матте, в якому послідовність перевірочних питань знаходиться у зворотньому порядку (Y – K – S).

16.56. Приклад тесту 

Н1. Ваше ім’я …?

С1. Ви вірите мені, коли я обіцяю Вам не ставити у процесі цього тесту питань, які не обговорив з Вами дослівно?

ЖП1. Що стосується того, здійснювали Ви … або ні, чи маєте намір Ви говорити мені правду про це?

К1. Що стосується …, Ви підозрюєте кого-небудь конкретно в …?

П1. Що стосується …, Ви знаєте достовірно, хто  …?

К2. До віку …, Ви пам’ятаєте, як Ви …?

П2. Що стосується …, це Ви знаєте …?

К3. До віку …, Ви пам’ятаєте, як Ви …?

П3. Що стосується …, Ви яким-небудь чином причетні до …?

С2. Незважаючи на мою обіцянку, Ви боїтеся, що у цьому тесті я поставлю Вам питання, яке не обговорив з Вами дослівно?

16.57. Порядок пред’явлення й ухвалення рішення

16.58. Тест пред’являється 2-4 рази, порядок питань від пред’явлення до пред’явлення не змінюється.

16.59. Для ухвалення рішення проводиться аналіз реакцій на перевірочні питання за 7-бальною шкалою, кожен показник (ШГР, дихання, кардіо) окремо. Результати з кожного перевірочного питання між собою не підсумовуються.

16.60. У тому випадку, коли хоч би на 1 з перевірочних питань отримані негативні значення, рекомендується ухвалення рішення про причетність.

16.61. Відсутність реакцій на всі перевірочні питання і наявність реакцій на контрольні питання свідчить про непричетність.

16.62. Виражені стійкі реакції на питання про підозру (К1) свідчать про непричетність.

16.63. Тест «З позитивним контролем» (PST)

16.64. Тест розроблений американським поліграфологом Сильвестром Ріллі у 70-ті роки минулого століття. Тест відноситься до групи тестів «порівняння зон», у якому в якості контрольного до перевірочного питання використовується це ж саме перевірочне питання, але за умови, що на нього дається позитивна відповідь.

16.65.  Особливістю тесту PST є двократне пред’явлення кожного перевірочного питання: перший раз – з інструкцією відповісти на нього «брехливо», другий раз – «правдиво».

16.66. Приклад тесту PST

Н1. Ваше ім’я …?

Н2. Ви проживаєте …?

К1. Не торкаючись цієї пропажі, Ви коли-небудь привласнювали собі гроші фірми?

П1. Дайте відповідь брехливо: Ви тримали в руках хоча б частину зниклих грошей?

Дайте відповідь правдиво: Ви тримали в руках хоча б частину зниклих грошей?

Н3. Ви навчалися в …?

К2. Минулого року Ви привласнювали собі гроші фірми?

П2. Дайте відповідь брехливо: Ви виносили з офісу зниклі гроші?

Дайте відповідь правдиво: Ви виносили з офісу зниклі гроші?

Н4. Ви за освітою …?

К3. При відповідях на питання цього тесту, Ви збрехали хоча б на один з них?

16.67. Аналіз тесту й ухвалення рішення

16.68. Порівнюється між собою вираженість реакцій на 2 формулювання кожного перевірочного питання.

16.69. Якщо реакції більше виражені на варіант питання «дайте відповідь брехливо», це свідчить про непричетність, і навпаки – причетному респонденту властиві більш виражені реакції на варіант питання «дайте відповідь чесно».

16.70. При аналізі вираженість реакцій на контрольні питання не враховується.

16.71. Блок питань «З позитивним контролем»

16.72. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським у 2012 році. У основу блоку питань покладений принцип тесту «З позитивним контролем».

16.73. Загальні положення

16.74. Як показує практика, ввідна частина питань, що використовується включно з метою формування  операторської установки відповідати тим або іншим чином, набагато краще  засвоюється респондентом, по-перше, коли вона дублюється і, по-друге, коли повторення відбувається різними фразами (наприклад, «дайте відповідь брехливо, збрешіть мені» і «дайте відповідь чесно, скажіть мені правду»).

16.75. У процесі передтестової співбесіди специфіка блоку питань пояснюється респонденту. Для якіснішого засвоєння інструкції бажано навести простий приклад: «Наприклад, я запитаю Вас: «Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: зараз на дворі день?», – на що Ви повинні відповісти «ні», тобто явно збрехати. Потім я запитаю Вас: «Дайте відповідь чесно, скажіть мені правду: зараз на дворі день?», – на що Ви повинні відповісти «так», тобто дійсно сказати правду. Результатом порівняння реакцій на ці пари питань буде чітке уявлення про еквівалент Вашої реакції «брехні» практично на усіх етапах тестування».

16.76. Порядок пред’явлення

16.77. Питання з «брехливими» форматами відповідей функціонально є контрольними, а з «правдивими» форматами відповідей – перевірочними.

16.78. У адаптаційному періоді процедури дослідження (перші 2-4 тести) бажано перевірити якість засвоєння респондентом інструкції, озвученої у передтестовій бесіді. У випадку виникнення у респондента плутанини з категоріями відповідей, необхідно повторно усе роз’яснити і перевірити ще раз.

16.79. Окрім «прямого» порядку пред’явлення питань («брехливо» – «чесно»), вживаного у тесті «З позитивним контролем», можливий і «зворотній» порядок («чесно» – «брехливо»).

16.80. При «зворотньому» порядку пред’явлення питань ввідну частину «дайте відповідь чесно, скажіть мені правду» можна не вимовляти, оскільки мається на увазі, що респондент на усі питання відповідатиме чесно. Такий підхід дає можливість комбінувати блоки питань різних форматів.

16.81. При «зворотньому» порядку пред’явлення, коли після контрольного питання «дайте відповідь брехливо, збрешіть мені» продовжуються питання  тесту,  наступне  з них повинне супроводжуватись  ввідною частиною «дайте відповідь чесно» (з метою відновлення установки респондента відповідати чесно на подальші питання).

16.82. З метою отримання більш якісного сприйняття, контрольне і перевірочне питання необхідно упереджати 1 або 2 нейтральними питаннями, що вводять у тему дослідження (НВ). Водночас, кількість нейтральних питань перед контрольним і перевірочним має бути однаковою.

16.83. Перед початком кожного тесту, в якому знаходитимуться такі пари питань, респондента необхідно про це попереджати.

16.84. Приклади варіацій блоку питань

16.85. «Прямий порядок»

К1. Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: гроші з сейфа взяли Ви?

П1. Дайте відповідь чесно, скажіть мені правду: гроші з сейфа взяли Ви?

16.86. «Зворотній порядок»

К1. Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: гроші з сейфа взяли Ви?

П1. Дайте відповідь чесно, скажіть мені правду: гроші з сейфа взяли Ви?

Н1. Дайте відповідь чесно: … ? (у разі продовження тесту)

16.87. «Прямий порядок» (з підготовкою)

НВ1. Скажіть: Вас дратує, коли Вам нахабно брешуть?

П1. Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: гроші з сейфа взяли Ви?

НВ2. Дайте відповідь чесно: коли Ви говорите правду, Вам на душі стає легко?

К1. Дайте відповідь чесно, скажіть мені правду: гроші з сейфа взяли Ви?

16.88. Аналіз результату й ухвалення рішення

16.89. Якщо реакція більше виражена на контрольне питання або вираженість реакцій на контрольне питання приблизно дорівнює реакції на перевірочне питання, це свідчить про непричетність респондента.

16.90. Якщо реакція більше виражена на перевірочне питання, це свідчить про причетність респондента.

16.91. При аналізі вираженість реакцій на контрольні питання не враховується.

16.92. Методика Матте

16.93. Джеймс А. Матте у 1977 році створив власну методику, в основу якої був покладений метод зон порівняння і кількісний підхід К. Бакстера. Удосконалення Матте ґрунтувалися на тому, що причетні респонденти можуть сподіватися уникнути викриття, а непричетні респонденти можуть побоюватися неправдивого звинувачення. Виходячи з цієї ідеї, Матте додав нову зону порівняння – «внутрішню проблему», в якій:

• перевірочне питання – «надія на помилку»;
• контрольне питання – «побоювання помилки».

16.94. В оригінальному трактуванні Матте, ці 2 питання повинні відрізнятися тільки одним словом  – «боїтеся»/«сподіваєтеся». Таке рішення дає можливість порівняти реакції на контрольне і перевірочне питання, виключивши можливий вплив емоційного відгуку, викликаного словами, що описують злочин.  

16.95. Приклад зони порівняння «внутрішньої проблеми» («внутрішнього треку» в авторському формулюванні)

К. Ви боїтеся, що я зроблю помилку у цьому тесті стосовно …?

П. Ви сподіваєтеся, що я зроблю помилку у цьому тесті стосовно …?

16.96. Аналіз результату й ухвалення рішення

16.97. Якщо реакція більше виражена на перевірочне питання, це побічно свідчить про причетність респондента.

16.98. Якщо реакція більше виражена на контрольне питання, це побічно свідчить про непричетність респондента.

16.99. Якщо вираженість реакцій на обидва питання приблизно однакова, це побічно свідчить про «невизначений результат».

16.100. Блок питань «Діада Матте»

16.101. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським в 2013 році. В його основу покладений принцип зони порівняння «внутрішньої проблеми» за  методикою Матте.

16.102. Загальні положення

16.103. У разі відсутності «внутрішньої проблеми» непричетний респондент двічі повинен відповідати «чесно», підтверджуючи «твердження» і заперечуючи «підозру». Водночас причетний респондент на обидва питання повинен двічі відповідати «брехливо», оскільки йому доводиться давати відповіді, маскуючись під людину, не причетну до досліджуваної події.

16.104. Принцип подвійного підтвердження інформації непричетним респондентом і подвійного приховування інформації причетним респондентом увійшов  у основу цих блоків питань.

16.105. Перевірочним питанням є те, яке винесене на дослідження, а контрольним те, що відповідає твердженню респондента.

16.106. Перед контрольним  і перевірочним питаннями повинні бути 1 або 2 нейтральні питання, що вводять у тему дослідження (жертовні питання).

16.107. Можливий варіант, коли на початку блоку розташовано тільки 1 нейтральне питання. Важливо, що контекстна частина усіх 3 питань має бути максимально ідентичною, а стимульна частина контрольного і перевірочного питань розташована у кінці речення.

16.108. Приклади блоків питань

16.109. З 1 нейтральним питанням

Н1. Тепер Ви знаєте про те, що з сейфа було викрадено 56 тисяч гривень? (факт)

К1. Про те, що з сейфа було викрадено 56 тисяч гривень, Ви дізналися після розкрадання? (твердження)

П1. Про те, що з сейфа було викрадено 56 тисяч гривень, Ви дізнались у день розкрадання? (підозра)

16.110. З 2 нейтральними питаннями

Н1. Ви пам’ятаєте, що усіх співробітників повідомили про розкрадання грошей з сейфа наступного дня після розкрадання?

К1. Про розкрадання грошей з сейфа Ви дізналися наступного дня після розкрадання? (твердження)

Н2. Ви згодні, що викрадач повинен був  знати про розкрадання грошей з сейфа у день розкрадання?

П1. Про розкрадання грошей з сейфа Ви дізналися у день розкрадання? (підозра)

16.111. З 4 нейтральними питаннями

Н1. Ви пам’ятаєте, що усіх співробітників повідомили про розкрадання грошей з сейфа наступного дня після розкрадання?

Н2. Ви пам’ятаєте, що усім співробітникам про розкрадання грошей з сейфа повідомили 13 грудня?

К1. Про розкрадання грошей з сейфа Ви дізналися 13 лютого? (твердження)

Н3. Ви згодні, що викрадач повинен був знати про розкрадання грошей з сейфа в день розкрадання?

Н4. Ви пам’ятаєте, що розкрадання грошей з сейфа сталося 12 лютого?

П1. Про розкрадання грошей з сейфа Ви дізналися 12 лютого? (підозра)

16.112. Аналіз результату й ухвалення рішення

16.113. Якщо вираженість реакцій на перевірочне і контрольне питання висока і супроводжується  зниженням цифрових значень шкірного опору – це свідчить про приховування респондентом інформації (побічно про причетність).

16.114. Якщо вираженість реакцій на перевірочне і контрольне питання низького рівня й супроводжується підвищенням цифрових значень шкірного опору – це свідчить про підтвердження респондентом інформації (побічно про непричетність).

16.115. Якщо вираженість реакцій на перевірочне і контрольне питання середнього рівня без зміни цифрових значень шкірного опору – це свідчить про «невизначений результат».

16.116. Методика штату Юта

16.117. Методика розроблена Девідом Раскіним і його колегами в університеті штату Юта в 70-ті роки минулого століття. Відноситься до групи методик змішаного типу. Серед тестів, розроблених командою Раскіна, є одноаспектні, багатоаспектні (у розслідуваннях) та багатозадачні (для скринінгу), що робить методику універсальною  практично для всіх завдань, що стоять перед поліграфологом. Тести університету штату Юта різноманітні як за структурою, так і за кількістю перевірочних питань. У методиці, незалежно від виду тесту, є низка чітких правил.

16.118. Спочатку проводиться детальна передтестова бесіда, яка триває більше години. Поліграфолог повинен демонструвати неупереджене ставлення до респондента. Отримана інформація використовується для коригування формулювань питань.

16.119. У структурі тестів використовується 5 видів питань: жертовно-перевірочні, перевірочні, контрольні, нейтральні (з відповіддю «так»), ввідні.

16.120. Якщо при обговоренні контрольного питання респондент дає зізнання, потрібно на початку його формулювання додати «окрім того, про що Ви мені розповіли…». Кінцева мета полягає у тому, щоб запобігти зізнанням на контрольні питання, переконатися у тому, що респондент сприймає їх як неоднозначні.

16.121. В якості ввідних питань застосовуються симптоматичні питання Бакстера, які ставляться на першу позицію (місце орієнтовної реакції, при обрахунку не враховується).

16.122. З метою повернення сигналу до базової лінії (ізолінії) рекомендується додавання нейтральних питань або подовження міжстимульного інтервалу.

16.123. Дослідження розпочинається з демонстраційного тесту (як правило, ознайомлювальний тест з відомим числом).

16.124. Між пред’явленнями кожного тесту обов’язково повинне проводитися обговорення контрольних і перевірочних питань. Якщо у процесі цих обговорень отримуються зізнання у проступку, у формулювання питань необхідно внести уточнення.

16.125. Тест порівняння зон Юти (UZCT)

16.126. Одноаспектний тест

16.127. Містить 3 перевірочні питання, що стосуються 1 дії, але в 3 різних формулюваннях (у зміненому або розширеному вигляді).

16.128. Приклад одноаспектного тесту (з виключаючими контрольними питаннями, що  не стосуються реального моменту)

НВ. Ви розумієте, що я ставитиму тільки ті питання, які ми обговорили?

ЖП1. Відносно Вашої можливої причетності до пограбування сейфа, Ви маєте намір правдиво відповідати на всі питання про це?

Н1. У цій кімнаті зараз ввімкнено світло?

К1. До того, як Вам виповнилося … років, Вам коли-небудь доводилося обманювати або робити що-небудь незаконне?

П1. Це Ви пограбували сейф, розташований у кабінеті директора фірми?

Н2. Ви зараз знаходитеся у Києві?

К2. У віці між … і … роками, Ви коли-небудь брали те, що Вам не належало?

П2. Це Ви  минулої середи пограбували сейф, розташований у кабінеті директора?

Н3. Ви іноді слухаєте музику?

К3. Ви коли-небудь брали що-небудь з місця своєї роботи до … року?

П3. Це Ви пограбували сейф директора минулої середи?

16.129. Багатоаспектний тест

16.130. Багатоаспектні тести в методиці Юти ділять на 2 типи, однакові за структурою, але різні за тематикою перевірочних питань.

16.131. Перший тип  — «багатогранний».  Містить 3 перевірочні питання, з яких 2 стосуються прямої причетності (зі зміною формулювання), третій  стосується непрямої причетності (доказів, знання злочинця).

16.132. Другий тип  — «змішаних аспектів». Містить 3 різні перевірочні питання, які  відносяться до різних аспектів 1 досліджуваної події.

16.133. Приклад багатоаспектного тесту (з невиключаючими контрольними питаннями)

НВ. Ви розумієте, що я ставитиму тільки ті питання, які ми обговорили?

ЖП1. Відносно Вашої можливої причетності до пограбування сейфа, Ви маєте намір правдиво відповідати на всі питання про це?

Н1. У цій кімнаті зараз ввімкнено світло?

К1. Ви коли-небудь вкрали що-небудь у того, хто довіряв Вам?

П1. Це Ви пограбували сейф, розташований в кабінеті директора фірми?

Н2. Ви зараз знаходитеся в Києві?

К2. Ви коли-небудь вкрали що-небудь у друга або члена Вашої сім’ї?

П2. Ви планували або готували з ким-небудь пограбування сейфа, розташованого в кабінеті директора фірми?

Н3. Ви іноді слухаєте музику?

К3. Ви коли-небудь вкрали що-небудь з місця своєї роботи?

П3. Ви яким-небудь чином брали участь у пограбуванні цього сейфа?

16.134. Порядок зміни питань в одноаспектному і багатоаспектному тесті підпорядковується одним і тим же правилам:

•  у кожному пред’явленні контрольні питання повинні по черзі мінятися,  також рекомендується зміна перевірочних питань;
• нейтральні питання можуть додаватися у будь-якому пред’явленні, у будь-якому місці тесту;
• міжстимульний інтервал складає 25-35 секунд і більше (до відновлення ізолінії).

16.135. Аналіз тестів за методикою штату Юта й ухвалення рішення

16.136. Обрахунок  робиться за 3-х або 7-бальною системою.

16.137. У тесті з 3 перевірочними питаннями, кожне перевірочне питання порівнюється з майбутнім контрольним питанням. Якщо попереднє контрольне питання не підлягає обрахунку (артефакт або протидія), тоді порівняння відбувається стосовно наступного контрольного питання (пунктирна лінія на схемі).

16.138. Обрахунок робиться після закінчення 3-го пред’явлення. Якщо у результаті 3 пред’явлень отримано «невизначений результат», проводяться додаткові пред’явлення, результат обрахунку яких підсумовується з раніше отриманим результатом.

16.139. Для одноаспектного тесту використовується загальний підсумок (сума балів з усіх питань за всіма пред’явленнями). Якщо загальний підсумок «-6» і менше, ухвалюється рішення «брехня виявлена». Якщо загальний підсумок «+6» і більше, ухвалюється рішення «брехня не виявлена». Усі інші варіанти (від «-5» до «+5») – ухвалюється рішення «невизначений результат».

16.140. Для багатоаспектного тесту загальний підсумок може застосовуватися тільки у тих випадках, коли бали, отримані в результаті аналізу кожного перевірочного питання, в сумі мають однаковий знак (крім 0). Діапазон ухвалення рішення той же, що і для одноаспектного тесту.

16.141. Якщо у результаті аналізу кожного перевірочного питання отримані в сумі бали мають різний знак, то рішення ухвалюється окремо з кожного перевірочного питання.

16.142. Якщо загальна кількість балів  за  перевірочним питанням «-3» і менше, ухвалюється рішення «брехня виявлена». Якщо загальна кількість балів  за  перевірочним питанням «+3» і більше, ухвалюється рішення «брехня не виявлена». В усіх  інших варіантах ухвалюється рішення «невизначений результат».

16.143. Коли у результаті обрахунку кожного перевірочного питання багатоаспектного тесту  отримані бали  мають різний знак, тоді точність оцінки істотно знижується.

17. Метод комбінування методичних прийомів (МКМП)

17.1. Комбінування блоків питань повинне відбуватися за умови неухильного дотримання вимог, що пред’являються до кожного блоку питань, який входить до їх складу. Застосування блоків питань і тестів, що відносяться до різних методів і/або методик, дозволяє:

• розширити асортимент вживання методичних прийомів;
• збільшити достовірність отримуваних результатів внаслідок «ефекту взаємного посилення» – переваг кожного з блоків питань, вживаних разом;
• проводити дослідження з «ефектом несподіванки», таким чином попереджаючи звикання респондентів і мінімізуючи ефективність спроб протидії.

17.2. « МВПІ + МКП»

17.3. Загальні положення

17.4. Як приклад представлено варіант комбінування 2 блоків питань – «Пік напруги з відомим значенням» (МВПІ)  і «З позитивним контролем» (МКП). 

17.5. Перші 4 питання (Н1-П1) відповідають блоку «Пік напруги з відомим значенням».

17.6. Останні 2 питання (П1-К1) відповідають блоку «З позитивним контролем» (у перевірочному питанні відсутня ввідна частина «дайте відповідь чесно, скажіть мені правду»).

17.7. Перед контрольним питанням можливе додавання нейтрального питання, наприклад, з метою активації процесів напруги у респондента («Вам подобається, коли  вам нахабно брешуть?»). У разі, якщо після контрольного питання тест триває, необхідно додати нейтральне питання з упереджаючим формулюванням «дайте відповідь чесно».

17.8. Приклад комбінованого блоку питань

Н1. Зараз у Вас є припущення, скільки грошей було викрадено з сейфа?

УН1. З сейфа директора було викрадено 56 тисяч гривень?

УН2. З сейфа директора було викрадено 36 тисяч гривень?

П1. З сейфа директора було викрадено 46 тисяч гривень?

К1. Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: з сейфа директора було викрадено 46 тисяч гривень?

17.9. Аналіз результату й ухвалення рішення

17.10. Аналіз результатів за кожним блоком питань робиться окремо (відповідно до правил, що пред’являються до кожного з них).

17.11. За підсумком отримується 2 результати для одного і того ж перевірочного питання, що гіпотетично може розглядатися як 2 пред’явлення із застосуванням різних методів.

17.12. Рішення про приховування респондентом інформації  ухвалюється у випадках, коли обидва результати свідчать про причетність респондента (і навпаки).

17.13. У випадках, коли 1 результат свідчить про причетність респондента, а другий – про непричетність, ухвалюється рішення про «невизначений результат».

17.14. У випадках, коли за 1 із результатів ухвалюється рішення «невизначений результат», то цей висновок поширюється і на загальний підсумок в ухваленні рішення.

17.15. « МНПП + МКП»

17.16. Загальні положення

17.17. Як приклад представлено варіант комбінування 2 блоків питань – «Тріада Майнора» (МНПП)  і «З позитивним контролем» (МКП):

• перші 3 питання (Н1-П1) відповідають блоку питань «Тріада Майнора»;
• останні 3 питання (П1-К2) відповідають блоку питань «З позитивним контролем»;
• у разі, якщо після останнього контрольного питання (К2) тест триває, необхідно додати нейтральне питання з упереджаючим формулюванням «дайте відповідь чесно».

17.18. Приклад комбінованого блоку питань

Н1. Ви згодні, що викрадач, як правило, заздалегідь готується до здійснення розкрадання?

К1. Як Ви думаєте, до розкрадання грошей з сейфа викрадач заздалегідь готувався?

П1. До розкрадання грошей з сейфа Ви заздалегідь готувалися?

Н2. Ви умієте брехати і не червоніти?

К2. Скажіть неправду, збрешіть мені: до розкрадання грошей з сейфа Ви заздалегідь готувалися?

17.19. Аналіз результату й ухвалення рішення здійснюється аналогічно тому, як описано вище (п. 17.9).

17.20. « МКП + МКП»

17.21. Загальні положення

7.22. Як приклад представлено варіант комбінування 2 блоків питань – «З позитивним контролем» (МКП) і «Діада Матте» (МКП):

• перші 3 питання (Н1-П1) відповідають блоку питань «З позитивним контролем»;
• останні 3 питання (Н2-П2) відповідають блоку питань «Діада Матте».

17.23. Приклад комбінованого блоку питань

Н1. Ви згодні, що викрадач грошей у момент розкрадання повинен був знаходитися в кабінеті директора?

К1. Дайте відповідь брехливо, збрешіть мені: у момент розкрадання Ви знаходилися в кабінеті директора?

П1. Дайте відповідь чесно, скажіть мені правду: у момент розкрадання Ви знаходилися в кабінеті директора?

Н2. Ви стверджуєте, що у момент розкрадання грошей Ви знаходилися вдома?

К2. Ваше твердження, що у момент розкрадання грошей Ви знаходилися вдома – це брехня?

П2. Ваше твердження, що у момент розкрадання грошей Ви знаходилися вдома – це правда?

17.24. Аналіз результату й ухвалення рішення здійснюється аналогічно тому, як описано вище (п. 17.9.).

18. Блоки питань (актуальність, специфіка)

18.1. Введення в методику проведення досліджень із застосуванням поліграфа структурної одиниці «блок питань» дозволяє удосконалити тактику і стратегію дослідження (послідовно всі етапи і саму процедуру дослідження); впорядкувати пред’явлення перевірочних питань в прямому хронологічному порядку (відповідно до послідовності причинно-наслідкових зв’язків); оптимізувати кратність пред’явлень перевірочних питань (за рахунок поліпшення якості їх сприйняття і/або комбінування блоків питань); застосовувати в одному тесті блоки питань, сконструйовані за різними методичними принципами; при аналізі реагування ухвалювати рішення з кожного перевірочного питання окремо (виключити взаємний вплив реакцій на перевірочні питання, розташовані в одному форматі тесту); уніфікувати критерії ухвалення рішення (незалежно від правил, властивих різноманітним методикам).

18.2. Правила конструювання блоків питань

18.3. Всі питання повинні відповідати загальним вимогам, вказаним у п. 11.1.

18.4. Всі нейтральні, контрольні і перевірочні питання повинні відповідати вимогам, вказаним у п. п. 11.32-11.80. У прикладах тестів, представлених вище (п. п. 13-16), питання сформульовані відповідно до авторських джерел.

18.5. Перед кожним перевірочним і контрольним питанням оптимальне застосування 1 або 2 нейтральних питань, що вводять у тему дослідження («жертовні»), з метою переключення уваги респондента і прояву його орієнтовного реагування. 

18.6. Примітка. Орієнтовне реагування проявляється не лише на початку тесту (при формулюванні першого питання), а при будь-якій зміні змісту і/або контексту питання відбувається мимовільна активація нейронів новизни (загальновідомий науковий факт).

18.7. Застосування другого нейтрального питання обумовлене підвищенням рівня сприйняття  стимульної частини питання і одночасно зниженням рівня сприйняття  його контексту (дивіться приклад у п. 13.96.).

18.8. У МКП з блоків питань бажано виключити всі контрольні питання «явної брехні» (причини вказані у п. 11.71.). 

18.9. Припустимо, щоб контрольне питання не упереджувалося нейтральним питанням. Це обумовлено тим, що при реагуванні на контрольне питання повинна проявитися реакція орієнтовного реагування.

18.10. Неприпустимо, щоб перевірочне питання пред’являлося без попереднього нейтрального питання, що вводить у тему дослідження, тому що реагування на перевірочне питання міститиме  реакцію  орієнтовного реагування.

18.11. Не бажано, щоб після перевірочного питання одразу ж пред’являлося контрольне питання,  оскільки непричетний респондент буде «змучений» після реагування на перевірочне питання і фізично не зможе відреагувати на контрольне питання адекватно його ситуаційній значущості.

18.12. Блок питань має бути сконструйований з урахуванням усіх вимог, що пред’являються до методу або методики.

18.13. Комбінування блоків питань в єдиний методичний прийом не повинне порушувати жодну з вимог, що пред’являються до кожного з методів, які були використані.

19. Етапи дослідження

19.1. Традиційно прийнято усі 3 етапи дослідження проводити в 1 день. Проте, як показує практика, проведення дослідження в такі стислі терміни істотно знижує якість роботи поліграфолога з причини мимовільного здійснення великої кількості помилок (навіть у досвідчених фахівців) або вимушеного порушення методичних правил (внаслідок дефіциту часу). Тому наполегливо рекомендується, щоб кожен етап дослідження займав по 1 робочому дню.

19.2. Перший  етап (перший день)

19.3. Попередні заходи (отримання інформації від замовника, отримання інформації від респондента, узгодження організаційних питань із замовником, вибір приміщення для проведення дослідження, підготовка матеріалів для дослідження).

19.4. Другий етап (другий день)

19.5. Психофізіологічне дослідження (консультування респондента, процедура дослідження).

19.6. Третій етап (третій день)

19.7. Завершальні заходи (аналіз результатів дослідження, складання висновків   дослідження, бесіда з респондентом).

20. Попередні заходи (перший етап)

20.1. Отримання інформації від замовника

20.2. Спершу потрібно з’ясувати у замовника фабулу події і його звинувачувальну версію у загальних рисах (деталізацію необхідно робити після ретельного ознайомлення).

20.3. У процесі ознайомлення з інформацією про респондента і подію потрібно уточнювати те, що замовник припускає, а що він точно знає (інформація про респондента потрібна для складання нейтральних і контрольних питань).

20.4. Поліграфологу необхідно отримати інформацію про досліджувану подію (факти, деталі, нюанси). Збір інформації необхідно систематизувати причинно-наслідково: починаючи з причин і закінчуючи наслідками. Під час збору інформації за кожним фактом досліджуваної події потрібно з’ясовувати деталі (коли і за яких обставин, кому і що відомо, хто про що може здогадуватися і т. д.).

20.5. Відбираючи приватні ознаки, необхідно враховувати, що у процесі дослідження аналізу піддаються тільки ті ознаки події, які однозначно повинні зберегтися в пам’яті респондента (якщо він був учасником цієї події) і є для нього високо значимими у ситуації дослідження.

20.6. За необхідності потрібно погоджувати із замовником зміст «фальшивих» ознак, ознайомлення з якими, бажано, щоб робив сам замовник до початку співбесіди поліграфолога з респондентами.

20.7. Поліграфологу потрібно (за можливості) самому оглянути місце події з метою знаходження приватних ознак, які мають бути відомі тільки причетним особам (марно сподіватися на думку інших фахівців, тому що у сферу їх професійних інтересів може не входити те, що потрібно з’ясувати поліграфологу). Також потрібно з’ясувати у замовника інформацію для підбору неправдивих ознак.

20.8. Необхідно визначити коло підозрюваних осіб. Про кожного респондента, який увійшов до кола підозрюваних, потрібно отримати загальну інформацію (факти біографії, службової діяльності, стосунків з іншими людьми), а також детальну інформацію стосовно досліджуваної події (обізнаність, твердження, припущення і т. д.).

20.9. Оптимально, щоб дослідження проводилося тільки стосовно 1 випадку. У рамках 1 процедури припустимо дослідження декількох випадків, якщо вони взаємозв’язані.

20.10. Не бажано досліджувати одночасно декілька незалежних випадків, оскільки висока вірогідність зниження рівня сприйняття другорядних тем за рівнем їх ситуаційної значущості для респондента. За таких обставин потрібно проводити декілька досліджень, починаючи з максимально значимої теми.

20.11. З урахуванням вищезазначеного необхідно деталізувати цілі/завдання дослідження. Додавання нових завдань для дослідження і/або деталізація попередніх завдань у день проведення дослідження забороняється, оскільки доопрацювання і коригування вимагають великої кількості часу і сил.

20.12. Усі загальні і приватні ознаки досліджуваної події поліграфологу потрібно систематизувати у відповідні категорій обізнаності респондентів – «відомі» і «невідомі» (з метою визначення груп методів для проведення дослідження).

20.13. Отримання інформації від респондента

20.14. Традиційно інформацію від респондентів прийнято отримувати під час передтестової бесіди. Як показує практика, продуктивною альтернативою отримання інформації може бути оформлення респондентами «пояснювальної» у письмовій формі.

20.15. Ефективність отримання інформації у формі пояснювальної підвищується, коли вона пишеться респондентом власноруч: тоді обізнаність з приватними ознаками не лише підтверджується або заперечується, але і супроводжується описом припущень (здогадок, умовиводів). До того ж, кожна відповідь респондента завіряється його особистим підписом. Власне, письмове заповнення респондентом пояснювальної замінює обговорення питань безпосередньо перед початком дослідження.

20.16. Після заповнення пояснювальних респондентам необхідно роздати для ознайомлення пам’ятки, в яких має бути вказаний перелік бажаних і неприпустимих дій, показань і протипоказань (у першу чергу необхідно з’ясувати у респондентів наявність або відсутність протипоказань). Текст пам’ятки респонденти повинні забрати з собою після того, як власноруч підпишуться у пояснювальній під фактом її отримання і ознайомлення зі змістом. У разі недотримання ним вимог, викладених у пам’ятці, такий порядок дій дає поліграфологу підстави у процесі проведення процедури дослідження викрити респондента в умисній протидії.

20.17. Далі респондентам потрібно роздати бланки з текстом добровільної згоди на проходження дослідження, з якими їм пропонується ознайомитися й, у разі підтвердження, завірити власноруч (написати повністю прізвище, ім’я, по батькові, дату і поставити підпис).

20.18. Примітка. Добровільна згода повинна містити підтвердження використання персональних даних респондента, а також згоду на проведення аудіо- відеозапису.

20.19. Добровільна згода неповнолітнього має бути письмово підтверджена його опікуном.

20.20. Необхідно переконатися, що свою згоду на проходження дослідження респондент дійсно дає добровільно.

20.21. У разі одночасного заповнення документів в одному приміщенні у респондентів не повинно бути можливостей для обміну думками.

20.22. На завершення, слід у загальних рисах розповісти респондентам принцип роботи поліграфа (з метою розвіювання побоювань непричетних стосовно можливості припущення помилки та з метою занурення причетних у стан безвиході, зважаючи на марність їх спроб у приховуванні інформації). У результаті всі респонденти до часу проведення дослідження зможуть чіткіше сформувати власну думку і зробити певне рішення стосовно прогнозу результату майбутнього дослідження.

20.23. Узгодження організаційних питань із замовником

20.24. Зміст усіх пояснювальних, а також усі події, що сталися у процесі заповнення респондентами документів, обговорюються із замовником. Узгоджується черговість дослідження, яка визначається незалежно від підозр замовника, проте за сукупністю таких критеріїв: вік, вид діяльності, графік роботи, стан здоров’я респондента.

20.25. Узгоджується період часу дослідження для кожного респондента (з розрахунку не менше 2-3 годин). Дослідження повинні відбуватися в період з 9 до 18 години. Пізніший час для проведення дослідження неприпустимий внаслідок посилення процесів розслаблення (стомлення) в усіх категорій респондентів.

20.26. Вибір приміщення для проведення дослідження

20.27. Приміщення, призначене для проведення дослідження, повинне відповідати ряду вимог, включно із безпекою. Площа приміщення має бути не менше 10 м2, висота стелі не менше 2,5 м; температура – в межах 18°-21°С, вологість 50-80%. Приміщення має бути обладнане електричними розетками. Для виконання дослідження і перебування там тривалий час, приміщення повинне забезпечувати комфортні умови щодо освітлення, температури, вентиляції і шумозахищеності.

20.28. Підготовка приміщення до  дослідження включає: визначення місця розташування кожного з учасників дослідження в процесі його проведення, розташування меблів у приміщенні відповідно до вимог для проведення дослідження, встановлення і налаштування комплексу апаратури, яка використовується у дослідженні. Під час підготовки приміщення до дослідження забороняється проводити безповоротні зміни його інтер’єру.

20.29. Інтер’єр приміщення має бути з мінімальною кількістю меблів і сторонніх предметів: стіл для оформлення документів і розміщення поліграфа, 2 або 3 стільці. Стілець, на якому сидить респондент, повинен стояти так, щоб респондент під час тестування не бачив поліграфолога і прилад. У полі зору респондента не повинно бути предметів, які можуть відволікати його увагу (дзеркала, календарі, схеми і т. д.). У випадках, коли шпалери на стіні, на яку повинен дивитися респондент у процесі дослідження, містять відволікаючі компоненти, слід на цю стіну на рівні очей респондента прикріпити аркуш формату А3 пастельного кольору. При виборі приміщення слід передбачити доступність вбиральні.

20.30. Поблизу приміщення для дослідження мають бути відсутніми електротехнічні пристрої, що створюють перешкоди різного  роду (трансформаторні будки, ліфти, зварювальні апарати  і т. п.). Слід, за можливості, виключити появу раптових  акустичних перешкод (телефонні дзвінки,  прибирання приміщень, ремонтні роботи та ін.).

20.31. Ступінь придатності приміщення для проведення дослідження визначається поліграфологом.

20.32. Оптимальний план приміщення для проведення дослідження

20.33. Підготовка матеріалів для дослідження

20.34. Первинно складається схема дослідження, в якій для кожного перевірочного питання визначається метод дослідження і кратність його пред’явлень.

20.35. Повторно складається план дослідження, в якому місце розташування усіх перевірочних питань розподіляються відповідно до черговості причинно-наслідкових зв’язків.

20.36. Орієнтовний план процедури дослідження (на прикладі розслідування)

20.37. Позначення

20.38. Процедура дослідження передбачає дослідження динаміки змін фізіологічних параметрів організму респондента. З цією метою бесіда із респондентом використовується як теоретичний компонент підготовчого етапу процедури дослідження, у процесі якого поліграфолог встановлює раппорт (довірливе  відношення) з респондентом, і таким чином досягає зниження рівня психоемоційної напруги,  активації процесів адаптації респондента (15-20 хвилин). Далі  обов’язково слідує другий, практичний, компонент підготовчого етапу, що триває під час проведення перших 3-4 тестів дослідження (15-20 хвилин).

20.39. У процесі проведення процедури дослідження відстежування динаміки адаптації респондента здійснюється за допомогою електрошкірної активності (ШГР і ШО), що є найпоказовішим і найдостовірнішим об’єктивним критерієм серед усіх реєстраційних каналів поліграфа.

20.40. Як бачимо, першою чвертю дослідження (етапом «Адаптація») потрібно пожертвувати для того, щоб досягнути адекватності психоемоційного стану респондента і, як наслідок, отримати адекватні фізіологічні реакції на всі перевірочні питання.

20.41. Матеріали для проведення дослідження необхідно структурувати в єдиний комплекс, що передбачає 4 послідовні етапи.

20.42. Етап «Адаптація» призначений для фізичної і психологічної адаптації, а також для формування операторських установок. Тактичне завдання етапу «Адаптація» полягає у фокусуванні уваги респондента на майбутній темі дослідження, а саме:

• смисловий зміст усіх питань  не повинен «безпосередньо» зачіпати причетність респондента до досліджуваної події (тільки у загальних рисах);
• нейтральними питаннями слід детально актуалізувати загальновідомі факти досліджуваної події;
• присвоїти фактам досліджуваної події оптимальну термінологію, тобто «пом’якшену» за соціальною оцінкою і фоносемантичним звучанням (наприклад, замість слова «вбивство» оптимально використовувати словосполучення «позбавлення життя»).

20.43. Етап «Напруга» призначений для локального підвищення рівня психоемоційної напруги респондента, пов’язаного тільки з темою дослідження. У часовому фрагменті «До» розглядаються цілі, причини, передумови, планування, підготовка, обізнаність, змова і т .д.

20.44. Етап «Пік напруги» призначений для досягнення максимального рівня психоемоційної напруги респондента, пов’язаного з темою дослідження. У часовому фрагменті «У процесі» розглядаються усі аспекти, знання, дії, які відбувалися у процесі здійснення досліджуваної події.

20.45. Етап «Стомлення» призначений для попередження прогресуючого послаблення фізіологічного реагування, викликаного втомою респондента. У часовому фрагменті «Після» розглядаються усі обставини, що сталися після досліджуваної події: досягнення мети, отримання вигоди, місця знаходження і т. д.

20.46. Завершальні положення

20.47. При складанні плану дослідження слід враховувати, що тривалість 1 тесту, який містить 15-20 питань, у середньому складає 5-7 хвилин, включно із міжтестовим проміжком.

20.48. Загальна кількість часу проведення дослідження має бути у діапазоні 60-120 хвилин (фізіологічна норма адекватного сприйняття ситуаційно значимої інформації). Отже, загальна кількість тестів у дослідженні має бути від 12 до 24 одиниць, серед яких основних тестів не менше 12-16, а додаткових не більше 4-12.

20.49. Додаткові тести складаються заздалегідь з метою активації процесів розслаблення або напруги, деталізації аспектів дослідження, збільшення кратності пред’явлень перевірочних питань. Доцільність і місце застосування додаткових тестів визначається поліграфологом у процесі проведення процедури дослідження.

20.50. Після складання матеріалів для дослідження бажано вголос перечитати усі питання, щоб виявити нюанси їх вимови. Слід пам’ятати, що у разі помилки поліграфолога при вимові питання, увага респондента, акцентована на змісті питання, буде мимоволі зміщена на недоліки вимови. У цьому випадку фізіологічне реагування респондента необхідно розцінювати як артефактне.

20.51. У процесі перечитування вголос усіх питань поліграфологу потрібно свідомо розставити акценти смислового значення і паузи між словами або фразами.

21. Психофізіологічне дослідження (другий етап)

21.1. Підготовчі заходи

21.2. Підготовка приміщення і обладнання до роботи

21.3. Провітрити приміщення, встановити комфортну температуру, розташувати меблі належним чином, відрегулювати освітлення, підготувати місце на стіні, куди має бути спрямований погляд респондента. Встановити обладнання, розкласти усі датчики, розмістити і підключити відеокамери, увімкнути ноутбук та обладнання, відкрити програмне забезпечення, перевірити працездатність устаткування. 

21.4. Аудіовідеозапис необхідно починати з моменту входу респондента для об’єктивного підтвердження правомірності дій поліграфолога (відсутності спроб психологічного тиску на респондента, маніпуляцій, навіювання, введення у трансовий стан і т. д.); для отримання додаткової інформації (мікроміміка, жестикуляція, фоносемантика) з метою її подальшого аналізу.

21.5. До початку консультування респондента необхідно перевірити посвідчення особи респондента (щоб уникнути обману), отримати підтвердження готовності респондента до проходження дослідження, довідатися  про самопочуття респондента і відповідність вимогам, зазначеним у пам’ятці.

21.6. Консультування респондента

21.7. Консультування повинне проводитися відповідно до принципу «на користь невинної людини»,  оскільки переважна більшість усіх респондентів дійсно є непричетними.

21.8. Цілі і завдання консультування:

• встановити довірливі стосунки з респондентом (увійти в раппорт);
• роз’яснити респонденту принцип роботи поліграфа (у респондента повинен змінитися прогноз результату дослідження);
• викласти правила проведення процедури дослідження і вимоги, яких повинен дотримуватися респондент під час дослідження;
• ознайомити (або нагадати) респондента із переліком аспектів, що винесені на дослідження, а також обговорити питання, які будуть поставлені у процесі проведення процедури дослідження.

21.9. Ефективність встановлення раппорту з респондентом залежить від особистісних якостей самого поліграфолога. По-перше, від його упевненості в продуктивності дослідження, що базується на особистому досвіді, по-друге, від достовірності інформації, яка має викладатись переконливо і неупереджено. Цьому також сприяє несвідоме «підлаштовування» поліграфолога до респондента за допомогою своїх ритму і глибини дихання, гучності і тембру голосу, зміни вимови з урахуванням особливостей діалекту, особистого тезауруса (словникового запасу) респондента.

21.10. Якісне закріплення раппорту відбувається, якщо поліграфолог доповнює «підлаштування» на свідомому рівні, вторячи типовим побоюванням чесних респондентів (наприклад, «я розумію, що гірше не буває, коли людину звинувачують у тому, чого вона не робила» і т. д).

21.11. Роз’яснення респонденту принципу роботи поліграфа передбачає ознайомлення із  принципом психофізіологічної реакції людини на стимул («уся подія зберігається в пам’яті людини, а процес спогадів відбувається автоматично (поза її бажанням). Якщо людина причетна до події (знає, робила, бачила), що сталося, то приховати це зусиллям волі неможливо. Чим сильніше будуть ці спроби – тим активніше проявлятимуться фізіологічні реакції. На противагу цьому, якщо людина не причетна, то її організм не може відреагувати на те, чого вона не знає»). Закріплення викладеної інформації, наведення прикладів стосовно досліджуваного випадку («насправді, Ви ж не знаєте…»  У результаті, у непричетних респондентів, як правило, посилюється впевненість у позитивному результаті дослідження, а у причетних – посилюються сумніви, що досить  часто  призводить до негативного прогнозу (невідворотності викриття).

21.12. Виклад правил проведення дослідження

21.13. Виклад правил проведення дослідження здійснюється з метою  першого пред’явлення тих формулювань, які надалі повинні перетворитися в операторські установки (наприклад, «розслабтеся, заспокойтеся, підготуйтеся до початку тесту», «сидіть рівно, дивіться перед собою», «тест закінчений, можете відпочити, зробити декілька глибоких вдихів і видихів» і т. д.).

21.14. Усі фрази, які повинні перетворитися в установки, необхідно озвучувати у тому ж манері, який застосовуватиметься у процедурі дослідження.

21.15. Ознайомлення з переліком аспектів, обговорення питань дослідження

21.16. Аспекти події необхідно оголошувати у прямому хронологічному порядку (аналогічно тій черговості, яка буде у процесі дослідження).

21.17. Обговорення контрольних і перевірочних питань оптимально проводити «тематично» (без деталізацій  контексту і стимульної частини).

21.18. У процесі проведення бесіди необхідно постійно відстежувати ознаки фізичного і психологічного стану респондента. Сюди відносяться:

• розпізнавання мікроміміки, рухів-автоматизмів респондента;
• виявлення зовнішніх ознак стресу (рівня емоційної напруги, тривожності, загальмованості, мимовільної рухової активності, незавершених рухів-знаків);
• спостереження за адекватністю поведінки (свідомістю погляду, ністагмом, розсудливістю відповідей, швидкістю реагування, м’язовим тонусом, тремором);
• відстежування рівня артеріального тиску (за насиченістю колірного забарвлення і вологості шкірних покровів, за пульсаціями артерій, об’ємом вен на видимих ділянках тіла);
• аналіз психологічної протидії (демонстративності, агресивності поведінки, обіцянок помсти, сумнівів у кваліфікації поліграфолога, розмови щодо протизаконності процедури дослідження або недостовірності методики, посилань на виняткові особисті обставини).

21.19. Після закінчення консультування респонденту слід запропонувати відвідати вбиральню (з метою запобігання таким проханням у процесі процедури дослідження) та помити руки теплою водою з милом (з метою зігрівання та очищення долонь від забруднень).

21.20. Завершальні положення

21.21. Тривалість передтестової бесіди має бути не менше 15-20 хвилин. За цей час система терморегуляції організму респондента адаптується до температури приміщення, в якому проводитиметься процедура дослідження.

21.22. У разі, коли респондент повідомляє, що раніше проходив дослідження, консультування  проводиться у скороченому варіанті (у формі нагадування).

21.23. На процедуру дослідження поліграфологу слід приходити в одязі пастельних тонів, без яскравих і/або дорогих аксесуарів; не використовувати парфуми із різкими запахами.

21.24. Потрібно пам’ятати, що отримання зізнання  не входить в обов’язки поліграфолога. Іноді у процесі або після закінчення консультування респонденти готові до надання таких свідчень. Такі спроби респондентів слід присікати оскільки:

• відсутні об’єктивні дані, які мають бути отримані у результаті проведення дослідження із застосуванням поліграфа;
• є вірогідність того, що респондент, через обставини, що склалися, може умисне вчинити самообмову;
• є вірогідність того, що респондент згодом може заявити, що зізнання були  отримані  у результаті психологічного або фізичного тиску на нього.

21.25. Умови проведення дослідження із застосуванням поліграфа містять 8 гіпногенних чинників, які сприяють зміні стану свідомості респондента:

• знерухомленість респондента і фіксація у цьому положенні протягом тривалого часу;
• сильний емоційний підйом респондента;
• страх респондента;
• монотонний, однорідний, ритмічний подразник (голос поліграфолога);
• максимально зручна поза респондента;
• багатократність процедур (кількість тестів, кількість і кратність повторень питань);
• сенсорний голод (умови проведення процедури дослідження);
• комфортна температура в приміщенні (18-21 °C).

21.26. Зміна стану свідомості респондента, як правило,  відбувається протягом 15-25 хвилин після початку процедури дослідження. Об’єктивним критерієм того, що респондент сконцентрований тільки на голосі поліграфолога, є ослаблена і відстрочена ретроспективна (свідома) активність на реактограмі  ШГР.

22. Підготовка до проведення процедури дослідження

22.1. Після проведення передтестової бесіди необхідно послідовно виконати такі дії:

• зафіксувати датчики на тілі респондента;
• перевірити правильність фіксації датчиків;
• під’єднати датчики до сенсорного блоку поліграфа;
• під’єднати сенсорний блок поліграфа до комп’ютера;
• у комп’ютері запустити програмне забезпечення поліграфа;
• відкрити файл, призначений для дослідження респондента;
• провести налаштування відображення реактограм (спочатку в автоматичному режимі, за необхідності – в ручному).

22.2. У процесі проведення усіх названих дій поліграфолог повинен підтримувати і/або закріплювати стан раппорту.

22.3. Фіксація датчиків

22.4. Під час фіксації датчиків респондентам потрібно пояснювати їх функціональне призначення: жінкам – переважно в образній формі, чоловікам – з технічними нюансами.

• Черговість фіксації датчиків:
• датчики респіраторної активності (ВДХ і НДХ);
• датчик електрошкірної активності (ШГР);
• датчик периферичної серцево-судинної активності (ФПГ і/або ППГ);
• датчик центральної  серцево-судинної активності (АД);
• датчик акустичної активності (МКФ);
• датчик рухової активності (ТРМ).

22.5. Специфіка фіксації датчиків

22.6. Датчик ВДХ фіксується на рівні 2-3 міжреберного простору (на рівні пахвових западин).

22.7. Датчик НДХ фіксується на рівні 6-8 міжреберного простору (на рівні сонячного сплетіння).

22.8. Пластини датчика ШГР фіксуються на вказівний і безіменний палець або на середній палець і мізинець. Правшам потрібно фіксувати датчики на правій руці, а лівшам – на лівій руці (відповідно до репрезентації руки в півкулі мозку, відповідальній за когнітивні процеси).

22.9. Датчики ФПГ (ППГ) фіксуються на середній або безіменний палець (між пластинами датчика ШГР). Правшам потрібно фіксувати датчики на правій руці, а лівшам – на лівій руці.

22.10. Примітка. Кисть руки, на якій зафіксовані датчики ШГР та ФПГ (ППГ), повинна знаходитися у фізіологічно природному положенні (долонею вниз) і може розташовуватися на стегні респондента (з метою зігрівання і підтримки температури протягом всього часу дослідження). За такого положення кисті ознаки статичного тиску відстежуються за свідченнями датчика  АД, а динамічного тиску – за свідченнями датчика ТРМ.

22.11. Датчик АД потрібно фіксувати на передпліччі лівої руки у правші та правої руки – у лівші (на руці, вільній від датчиків ШГР, ФПГ або ППГ).

22.12. Датчик МКФ фіксується на рівні датчика ВДХ (на одязі респондента або за кріплення датчика ВДХ).

22.13. Датчик ТРМ кладеться на сидінні стільця/крісла (або, за необхідності, під передніми ніжками стільця/крісла).

22.14. Перевірка правильності фіксації датчиків

22.15. У разі, якщо поза респондента напружена, йому пропонується: «Сядьте так, щоб Вам було зручно сидіти тривалий час».

22.16. Перевіряється, щоб дроти датчиків не торкалися відкритих ділянок шкіри респондента і не були у натягнутому положенні.

22.17. Перевіряється наявність дискомфортних відчуттів тиску від датчиків ВДХ і/або НДХ. За необхідності зменшується сила натягу, після чого обов’язково врівноважується сила натягу обох датчиків.

22.18. Перевіряється наявність відчуття пульсації під датчиками ШГР і ФПГ (ППГ). У разі потреби зменшується сила натягу.

22.19. Перевіряється наявність дискомфортного відчуття тиску від п’єзодатчика АД. У разі потреби зменшується сила натягу або змінюється місце його розташування.

22.20. Завершальні положення

22.21. Після підключення сенсорного блоку до комп’ютера бажано не торкатися до респондента (щоб уникнути розряду статичної електрики, що може призвести до псування обладнання).

22.22. Перед проведенням налаштувань, респондента потрібно про це інформувати, щоб попередити його подив, викликаний мовчазною паузою, що несподівано настала.

22.23. Бажано, щоб час налаштувань відображення реактограм на моніторі тривав не більше 2-3 хвилин.

23. Проведення процедури дослідження

23.1. Перевірка адекватності психоемоційного стану респондента.

23.2. Перед початком першого тесту необхідно звернути  увагу на показники шкірного опору з метою визначення рівня психоемоційного стану респондента.

23.3. У випадках, коли рівень психоемоційного стану знаходиться у допустимих межах (50-250к), потрібно визначити тактику проведення дослідження (розслаблення для напружених респондентів або напруги для спокійних).

23.4. У випадках, коли рівень шкірного опору нижче 50к (з тенденцією до пониження), поліграфологу слід взяти  це до  уваги,  оскільки таке побічно може свідчити про надмірно високий рівень психоемоційної напруги,  що може супроводжуватись:

• появою «парадоксальних» реакцій (на нейтральні питання – реакції високої амплітуди, а на перевірочні питання – низької амплітуди);
• виникненням ефекту «позанормового гальмування», для якого характерні реакції низької амплітуди на усі питання.
• У випадках, коли рівень шкірного опору перевищує 250к (з тенденцією до підвищення), поліграфологу слід взяти  це до  уваги,  оскільки таке побічно може свідчити про наступні чинники:
• загрубілі шкірні покрови внаслідок дії фізичних чинників (обмороження, змозолілості, травматичні рубці);
• блокування пор потових залоз внаслідок причин «побутового» характеру (жирні продукти харчування, олії, креми, пудри, дезодоранти, медичний спирт);
• сухість шкірних покривів внаслідок дії патологічних чинників (агресивні хімічні речовини, луги, кислоти);
• сухість шкірних покривів внаслідок хронічних захворювань (гіперкератоз, токсикодермія, цукровий діабет, гіперактивність щитовидної залози);
• сухість шкірних покривів внаслідок прийому фармакологічних препаратів (снодійні, транквілізатори, адреноблокатори).

23.5. У випадках, коли рівень психоемоційного стану респондента залишається поза допустимими межами (менше 50к або більше 250к) незважаючи на усі проведені додаткові заходи з оптимізації стану респондента, процедуру дослідження потрібно припинити і перенести її на пізніший час (на декілька годин або наступного дня).

23.6. Порядок дій у процесі проведення процедури дослідження:

• початок тесту;
• запис фонового психофізіологічного стану респондента;
• пред’явлення питань тесту;
• закінчення тесту;
• перерва між тестами.

23.7. Початок тесту

23.8. Необхідно інформувати респондента про початок тесту. Для цього рекомендується застосовувати одні й ті ж фрази з метою формування і підтримки  у респондента операторської установки (наприклад, «розслабтеся, заспокойтеся, підготуйтеся до початку тесту»).

23.9. Рекомендується повідомляти респонденту порядковий номер тесту і періодично (через кожні 2-3 тести) повідомляти кількість тестів, що залишилася. Це допомагає респонденту автоматично розподілити свої сили на всю процедуру дослідження.

23.10. Слід нагадати респонденту про тематику і/або специфіку майбутнього тесту.

23.11. За необхідності потрібно оптимізувати відображення реактограм (посилення по вертикалі, зміщення по горизонталі).

23.12. Запис фонового психофізіологічного стану респондента вважається початком тесту, отже, для отримання об’єктивних показників необхідно, щоб поведінка респондента була такою ж, як під час пред’явлення питань тесту.

23.13. Порядок дій у процесі пред’явлення питань:

• формулювання питання поліграфологом;
• початок запису фізіологічного реагування респондента;
• відповідь респондента;
• період запису фізіологічного реагування респондента.
• Правила формулювання питань

23.14. Починати формулювати питання поліграфолог повинен після того, як стабілізуються показники  усіх реєстраційних каналів. Найбільш зручними є свідчення електрошкірної активності (КГР і ШО), незмінність яких має бути протягом, як мінімум, 2-3 секунд.

23.15. Під час формулювання питань поліграфолог повинен сидіти з рівною спиною: у такому положенні тіла підключаються діафрагмальні відділи легенів, що  додає середньо частотного діапазону до тембру голосу (означене має гіпногенну властивість, мимоволі привертаючи увагу).

23.16. Формулювати питання поліграфолог повинен розмірено (без поспіху чи довгих пауз), чітко і граматично правильно вимовляючи усі слова у реченні (без заминок, «ковтання» закінчень слів і зміни наголосів в словах). У разі порушеннях цих вказівок у досліджуваного активується орієнтовне реагування.

23.17. Формулювати питання необхідно із використанням 0,5-1-секундних пауз між словами. Після ввідної частини питань і перед стимульною частиною питань  необхідно використовувати паузу, що дозволить респондентам ретельніше вникнути у суть питання і зрозуміти його зміст (наприклад, «скажіть… пауза …гроші з сейфа… пауза …викрали Ви?»).

23.18. При формулюванні питання слід робити ледве помітні інтонаційні акценти. У стимулі, поданому у формі, яка є звичайною для свідомого сприйняття (пропозиція), завуальовано наказ для несвідомого реагування (акценти).

23.19. На останньому слові питання обов’язково потрібно підвищувати інтонацію (питальне речення). Якщо відбувається пониження інтонації (ствердна або клична пропозиція), то це може розцінюватися як психологічний тиск на респондента (наприклад, «гроші викрали Ви?» чи «гроші викрали Ви!»).

23.20. Запис  фізіологічної реакції  респондента

23.21. Початок запису, як правило, робиться перед формулюванням стимульної частини питання (наприклад, «гроші з сейфа… початок запису …викрали Ви?»).

23.22. У випадках, коли респонденти гіпереактивні, початок запису реагування потрібно робити перед формулюванням контекстної частини питання.

23.23. Відповідь респондента

23.24. Має бути зафіксований початок відповіді і категорія відповіді респондента.

23.25. Оптимально, щоб фіксація початку відповіді респондента робилася автоматично (за наявності такої опції у програмному забезпеченні поліграфа). Фіксація початку відповіді «вручну» пов’язана з великими погрішностями – за таких умов враховувати час відповіді респондента в якості оціночного критерію є не можливим.

23.26. Категорія відповіді, як правило, фіксується поліграфологом.

23.27. Питання, на які були отримані «мовчазні» відповіді, що не супроводжуються об’єктивним підтвердженням (наприклад, морганням, кивком голови), не підлягають аналізу.

23.28. Період запису фізіологічного реагування респондента

23.29. Оптимальний час запису реагування  складає 15 секунд. Необхідно, щоб час запису був єдиний для усіх тестів дослідження з метою уніфікації статичних показників реєстраційних каналів (наприклад, шкірного опору).

23.30. Під час запису фізіологічного реагування поліграфологу потрібно неухильно дотримуватися правила «солідарної відповідальності»,  тобто самому дотримуватися вимог, пред’явлених до респондента,  не породжувати акустичні або механічні артефакти.

23.31. Поліграфологу потрібно фіксувати всі акустичні і рухові артефакти, які він помітить (для забезпечення технічної можливості фіксації акустичної і рухової активності потрібно, щоб були підключені датчики МКФ і ТРМ).

23.32. У разі присутності явних артефактів (глибокий або різкий вдих, чхання, гикавка, позіхання і т. д.), запис реагування необхідно припинити. Після цього потрібно нагадати респонденту про неприпустимість подібного у подальшому.

23.33. Перш ніж звинувачувати респондента в умисній протидії, спочатку потрібно переконатися, що заборонена дія не є несвідомим автоматизмом (мимовільним проявом нервозності). Як правило, 3-4-кратне нагадування дозволяє будь-якій людині взяти під свідомий контроль і припинити прояви того, що заборонено.

23.34. У процесі запису реакцій необхідно відстежувати фізіологічні ознаки, що свідчать про зміну самопочуття респондента. Наприклад:

• про статичну напругу, больові напади свідчать збільшення амплітуди  реактограми периферичної серцево-судинної активності (ФПГ або ППГ);
• про абстинентний синдром (нейротоксикації) свідчать характерні зміни ізолінії в реактограмі периферичної серцево-судинної активності (ФПГ або ППГ);
• про дію фармакологічних препаратів (транквілізаторів) свідчать специфічні зміни ізолінії і/або положення дикротичного зубця в реактограмі периферичної серцево-судинної активності (ФПГ або ППГ);
• про розвиток синдрому задухи свідчить гіперреактивність амплітуди реактограми електрошкірної активності (ШГР);
• про підвищену когнітивну активність, внутрішньочерепний (внутрішньоочний) тиск свідчать загострені зубці і зниження амплітуди реактограми електрошкірної активності (ШГР);
• про входження в трансовий стан свідчать специфічні зміни в реактограмі респіраторної активності (ВДХ і НДХ) з подальшим зменшенням амплітуди  реактограми ШГР, ФПГ (ППГ) і збільшенням цифрових значень ШО.

23.35. Закінчення тесту

23.36. Як правило, закінчення запису фізіологічного реагування на пред’явлене питання відбувається автоматично (опція програмного забезпечення поліграфа).

23.27. Необхідно повідомити респондента про закінчення тесту, а також повідомити його про перерву (наприклад, «тест закінчений. Можете відпочити, зробити декілька глибоких вдихів, сісти у зручне положення»).

23.38. Після закінчення кожного тесту зміст повідомлення має бути однаковим (з метою формування і підтримки операторської установки у респондента).

23.39. Перерва між тестами

23.40. Як правило, тривалість короткочасних перерв між тестами повинна складати 1-2 хвилини.

23.41. Під час короткочасних перерв датчики поліграфа не знімаються, допускається зміна їх місця розташування (у разі застосування манжети сфігмоманометра – тиск у ній потрібно зменшити до нуля).

23.42. За необхідності, під час короткочасних перерв поліграфолог може коригувати свою подальшу тактику проведення дослідження (змінити формулювання питань у подальших тестах або порядок пред’явлення тестів).

23.43. Під час короткочасних перерв рекомендується спілкуватися з респондентом для підтримки стану раппорту (спілкування бажано здійснювати під контролем зміни показників реактограм).

23.44. Тривалі перерви (15-20 хвилин) під час процедури дослідження робляться також після закінчення тесту (необхідно зняти усі датчики). Після закінчення перерви дії проводяться  у тому ж порядку, що і перед початком процедури дослідження.

23.45. Продовження дослідження після тривалої перерви рекомендується починати з повтору того ж тесту, після якого була зроблена перерва. Повторний тест виконує адаптаційну функцію, отже, його свідчення не повинні враховуватися у аналізі результатів дослідження.

23.46. Завершення процедури дослідження

23.47. Після закінчення  останнього тесту дослідження респондента потрібно повідомити про завершення процедури дослідження, а також про необхідність продовжувати залишатись  на місці до зняття усіх датчиків.

23.48. Поліграфологу необхідно закрити у комп’ютері програму, від’єднати від комп’ютера сенсорний блок поліграфа і зняти з респондента усі датчики (у порядку, зворотньому тому, як вони були зафіксовані).

23.49. Рекомендується не повідомляти респонденту попередній підсумок дослідження, аргументуючи тим, що потрібний час для аналізу результатів (з цієї ж причини проведення співбесіди з респондентом одразу ж після закінчення процедури тестування є недоцільним).

23.50. Після закінчення процедури дослідження рекомендується запропонувати респонденту засвідчити у письмовій формі (оптимально – на бланку добровільної згоди) те, що у процесі дослідження до нього не застосовувався  психологічний і/або фізичний тиск,  а також що смисл усіх поставлених питань був йому зрозумілий.

23.51. На завершення потрібно відключити аудіовідеозапис процедури дослідження.

24. Протидія  процедурі дослідження

24.1. В якості протидії процедурі дослідження слід розглядати усвідомлені, цілеспрямовані дії, які здійснюються респондентом для того, щоб змінити природну динаміку своїх фізіологічних реакцій. Протидією не можна вважати спонтанну неадекватну поведінку респондента. Деякі прийоми протидії застосовуються респондентами спонтанно, інші – ретельно плануються і навіть відпрацьовуються за допомогою фахівців, сучасних  методів і засобів. Розрізняють  види протидії: психологічні, психічні, фізичні, фізіологічні, фармакологічні.

24.2. Психологічні способи протидії:

• апелювання до недостовірності, неефективності методу дослідження;
• звинувачення  поліграфолога у низькому рівні його кваліфікації;
• акцентування на індивідуальній специфіці респондента (неадекватність поведінки у стресовому стані, труднощі у розумінні смислу того, що відбувається, помилки в ухваленні рішення і т. д.);
• перепитування питань, надання відповідей до закінчення формулювання питань, повідомлення про помилковість цих відповідей, зміна своєї думки під час дослідження, концентрація на звинувачуванні у причетності іншого підозрюваного і т. д.

24.3. Психічні способи протидії відбуваються з метою пригнічення фізіологічних реакцій (мисленнєва відчуженість, розосередження уваги, байдужість,  спотворення смислу); посилення фізіологічних реакцій (концентрація на яскравих образах чи на ритмі, рахування, читання напам’ять).

24.4. Фізичні способи протидії включають статичні або тонічні скорочення м’язів (напруга стоп, стегон, сідниць, пресу, пальців і т.д.); завдання собі болю (канцелярська кнопка у взутті, зубочистка в яснах, заноза під шкірою і т. д.); різкий вдих (з імітацією гикавки, позіхання) або видих (з імітацією кашлю, чхання); контрольоване дихання (із затримкою дихання як на вдиху, так і на видиху). Затримка дихання тільки на вдиху або тільки на видиху вважається природним способом регулювання самоконтролю. 

24.5. Фізіологічні способи протидії включають надмірне фізичне навантаження, недосипання, недоїдання, переохолодження, прийом великої кількості рідини, натирання шкірних покривів антиперспірантом, медичним спиртом, жирними речовинами.

24.6. Фармакологічні способи протидії включають прийом фармакологічних препаратів гальмівної або стимулюючої дії.

24.7. Слід розрізняти умисний  і вимушений прийом фармакологічних препаратів (за призначенням лікаря). У разі підтвердження прийому препаратів за призначенням лікаря,  дослідження потрібно проводити максимально віддалено від часу останнього прийому препарату.

24.8. Застосування тактики «викриття» у разі виявлення ознак протидії –  повідомлення респондента про те, що помітив поліграфолог, нагадування про те, що така дія неприпустима, оскільки  спотворює реєстровані показники. У разі подальших 2-3 повторів такого ж способу протидії необхідно  нагадувати респонденту про неприпустимість такої дії.

24.9. У разі продовження такого ж способу протидії, необхідно повідомити респондента про те, що будь-яка людина після 3-4 нагадувань у змозі взяти під контроль заборонені дії. Далі потрібно повідомити, що ця дія вже може розцінюватися тільки як умисна протидія. Потім назвати декілька аналогічних способів протидії, які респонденту також не варто застосовувати.

24.10. На завершення потрібно повідомити, що якщо така дія буде зафіксована знову, процедура дослідження буде перервана, а у висновку буде написано «внаслідок умисної протидії». За умови відсутності  таких повторень в подальшому,  у висновку  не буде  згадано  про спроби протидії.

25. Принципи аналізу і ухвалення рішення за результатами дослідження (третій етап)

25.1. Аналіз результатів дослідження проводиться у формах:

• попередньої оцінки реакцій респондента безпосередньо у процесі проведення процедури дослідження або після її завершення;
• якісно-кількісної обробки результатів.

25.2. Попередня оцінка здійснюється без кількісної обробки даних, а тільки візуально за ступенем відносної вираженості фізіологічних реакцій. Така експрес-оцінка є орієнтиром для вибору тактики подальшого проведення дослідження та/або заключної бесіди з респондентом. Попередня оцінка не може використовуватися для винесення остаточного судження поліграфологом за результатами дослідження.

25.3. Якісно-кількісна обробка результатів дослідження зазвичай займає кілька годин і проводиться у кілька етапів:

• загальний огляд та оцінка якості поліграм;
• виокремлення та вимірювання фізіологічних реакцій;
• ранжування реакцій, математична обробка даних.

25.4. Загальний огляд поліграм проводиться з метою оцінки їх придатності до аналізу, визначення якості запису та наявності артефактів, а також для загальної оцінки психофізіологічного стану респондента під час проведення процедури дослідження. Першочерговими є показники реєстраційних каналів високого рівня достовірності.

25.5. Показання електро-шкірної активності

25.6. «Динамічний» показник (реактограма ШГР)

25.7. Низька ШГР-реактивність може вказувати на:

• високий рівень психоемоційного напруження респондента, який межує з позанормовим гальмуванням (при «шкірному опорі» менше 50к);
• низький рівень психоемоційної напруги респондента, що межує з втомою (при «шкірному опорі» понад 250к).

25.8. Когнітивна активність респондента вважається високою у випадку, коли:

• кількість «асоціативних» ШГР-реакцій за більшістю стимулів тесту становить більше 3 одиниць;
• амплітуда «асоціативних» реакцій за більшістю стимулів тесту рівняється до або перевищує ШГР-реакцію.

25.9. ШГР-реактивність, яка корелює з показниками респіраторної активності (ШГР у такт з диханням), свідчить про підвищений рівень психоемоційної напруги, що супроводжується підвищеним тонусом мускулатури дихальних шляхів або про концентрацію уваги респондента (мимовільному або навмисному) на ритмі свого дихання.

25.10. ШГР-реактивність, яка корелює з показниками серцево-судинної активності (ШГР у такт з серцебиттям), свідчить про надмірний рівень натягу кріплення датчика ШГР або про набряклість рук респондента. 

25.11. Позитивна частина хвилі ШГР (вище ізолінії) з гострокутними переходами, свідчить про підвищений внутрішньочерепний (внутрішньоочний) тиск у респондента.

25.12. Вираженість негативної частини хвилі ШГР (нижче ізолінії) свідчить про функціональний потенціал організму респондента (запас сил для проведення дослідження). 

25.13. Гіперреактивність (початок ШГР-реакції до закінчення формулювання стимульної частини питання) свідчить про високий ступінь значимості питання для респондента (активацію випереджаючого прогнозування).

25.14. «Статичний» показник (шкірний опір)

25.15. Надмірно активне підвищення рівня ШО (більше 7-8к від питання до питання) може бути викликано:

• умисною психологічною протидією респондента (абстрагування);
• мимовільною психологічною протидією респондента (байдужістю);
• наслідком прийому респондентом седативних препаратів (транквілізаторів, снодійних);
• наслідком абстинентного синдрому після алкогольного, наркотичного сп’яніння.

25.16. Надмірно активне зниження рівня ШО (до 20-30к від питання до питання) може бути викликано:

• умисною психологічною протидією респондента (фокусуванням, концентрацією);
• мимовільною психологічною протидією респондента (тривожністю, недовірою);
• наслідком прийому респондентом психоактивних препаратів (стимулятори, допінги, енергетики).

25.17. Незмінний рівень ШО (без зміни показань від питання до питання) може бути викликаний високим рівнем ситуативної значущості теми/питання дослідження для респондента.

25.18. Показання периферичної серцево-судинної активності

25.19. Хвилі 2-го порядку (кореляція ізолінії плетизмограми в такт з диханням) можуть бути викликані підвищеним рівнем психоемоційної напруги респондента (занепокоєнням, сумнівами, хвилюванням).

25.20. Звуження амплітуди плетизмограми від питання до питання також може бути викликане підвищеним рівнем психоемоційної напруги респондента.

25.21. Розширення амплітуди плетизмограми від питання до питання може  бути викликане зниженням рівня психоемоційної напруги респондента.

25.22. Різке і короткочасне (1-3 циклу) збільшення амплітуди плетизмограми може бути викликане:

• прихованим (невідчутним) приступом болю у респондента (наприклад, при гастриті, коліті);
• умисною протидією або неусвідомлюваним артефактом (рухом пальця).

25.23. Різке і тривале (3 і більше циклів) значне збільшення амплітуди плетизмограми може бути викликане явним приступом болю у респондента.

25.24. Положення дикротичного зубця в нижній третині дикроти або наявність 2 дикротичних зубців може бути викликано нейротоксичним впливом на організм респондента внаслідок абстинентного синдрому або прийому фармакологічних препаратів.

25.25. Показання респіраторної активності

25.26. Неоднорідність амплітуди дихальних циклів без пред’явлення стимулів може бути викликана підвищеним рівнем психоемоційної напруги респондента (тривожність, недовірливість).

25.27. Затримки дихання на вдиху чи на видиху викликані, як правило, несвідомим самоконтролем респондента. 

25.28. Затримки дихання на вдиху і на видиху (так зване «контрольоване» дихання), як правило, викликані умисною протидією респондента.

25.29. Низької інтенсивності вдих перед відповіддю може бути викликаний природною потребою респондента наповнити легені повітрям, щоб відповісти на виході.

25.30. Різкий вдих безпосередньо перед відповіддю або різкий видих під час відповіді може бути умисною протидією респондента.

25.31. Тривалі (більше 2-3 секунд) затримки дихання можуть бути викликані природним бажанням респондента нормалізувати свій психоемоційний стан.

25.32. Періодичні різкі вдихи і видихи під час запису реакцій можуть бути викликані природним бажанням респондента компенсувати дефіцит кисню, що виник в організмі.

25.33. Диференціація, вимірювання психофізіологічних реакцій може здійснюватися як експертно (вручну), так і з використанням комп’ютерних програм (автоматично). Основу обробки становить кількісна оцінка реакцій, що є гарним захистом від можливого впливу на кінцевий результат непередбачуваних упереджень  і суб’єктивізму поліграфолога, оскільки зменшує вплив сторонніх чинників на процес ухвалення рішення.

25.34. Диференціація та вимірювання реакцій проводиться за кожним реєстрованим фізіологічним показником окремо і незалежно від наявності реакцій за іншими показниками. До оцінки реакцій на конкретні питання можна приступати тільки після того, як поліграфолог переконається у відсутності ознак протидії з боку респондента і відсутності артефактів.

25.35. Критерії оцінки зареєстрованих фізіологічних реакцій

25.36. За початок реакції приймаються зміни у фізіологічних показниках, які настають у період від початку озвучування поліграфологом стимульної частини питання і до 3 секунд після відповіді респондента. Зміни фізіологічних показників за межами цієї області, так звані зони початку реагування, відповідними реакціями на пред’явлений стимул не вважаються. 

25.37. Критерії реакції електро-шкірної активності

25.38. «Динамічний» показник (шкірно-гальванічна реакція):

25.39. ШГР-реакція по вертикалі вимірюється у міліметрах від вихідного рівня (ізолінії) безпосередньо перед пред’явленням питання  до найбільшої величини сигналу;

25.40. ШГР-реакція по горизонталі вимірюється у міліметрах від вихідного рівня безпосередньо перед пред’явленням питання до ізолінії після закінчення реагування;

25.41. Реакція може бути множинною (поліфазною), тобто мати кілька піків, як на вершині, так і на висхідній і/або низхідній частині кривої. Тут слід розрізняти поліфазні реакції від «нашарування» асоціативних реакцій, які не враховуються у аналізі реакцій.

25.42. «Статичний» показник (шкірний опір):

• збільшення показника ШО у порівнянні зі значенням ШО в попередньому питанні свідчить про низький рівень значущості стимулу;
• зменшення показника ШО у порівнянні зі значенням ШО в попередньому питанні свідчить про високий рівень значущості стимулу;
• незмінність показника ШО у порівнянні зі значенням ШО в попередньому питанні  свідчить про середній рівень значущості стимулу.

25.43. Взаємозв’язок реактивності ШГР і ШО:

• реакціям ШГР і ШО властива оберненопропорційна залежність (чим вище амплітуда ШГР – тим менше значення ШО);
• випадки, коли низька амплітуда ШГР супроводжується зниженням значень ШО, слід розцінювати як артефакт;
• випадки, коли висока амплітуда ШГР супроводжується підвищенням значень ШО, слід розцінювати як низький рівень значущості стимулу.

25.44. Критерії реакції респіраторної активності

25.45. Зменшення амплітуди дихальної кривої вимірюється в міліметрах як різниця між амплітудою першого повного вдиху після відповіді респондента і амплітудою останнього повного вдиху при початку формулювання стимульної частини питання.

25.46. Збільшення періоду дихання – різниця у міліметрах (по горизонталі) між тривалістю першого повного дихального циклу після відповіді респондента і останнього повного дихального циклу при початку формулювання стимульної частини питання.

25.47. Зменшення глибини вдиху – різниця у міліметрах між мінімальним значенням сигналу в 15-ти секундному інтервалі після відповіді респондента і тим же параметром на початку формулювання стимульної частини питання.

25.48. Критерії реакції периферичної серцево-судинної активності (плетизмограма)

25.49. Зменшення амплітуди плетізмограми – різниця у міліметрах між амплітудою сигналу в момент пред’явлення стимульної частини питання та її мінімальним значенням в інтервалі 3-8 секунд після питання.

25.50. Збільшення рівня ізолінії діастоли (дікроти) – різниця у міліметрах між максимальним значенням діастолічного (дікротичного) рівня в інтервалі 3-8 секунд після початку запису реакції та його значенням на початку пред’явлення стимульної частини питання.

25.51. Зменшення частоти пульсу – різниця в міліметрах між максимальним і мінімальним значенням частоти пульсу в 15-ти секундному інтервалі запису реакції.

25.52. В якості рухової, акустичної активності розглядається поява збурень у зазвичай стабільному сигналі, що реєструється датчиками тремору і мікрофона відповідно.

25.53. Вимірювання реакцій за допомогою комп’ютерних програм здійснюється за вказаними вище критеріями, але у відносних одиницях – залежно від використовуваного поліграфа.

25.54. Застосування програм ручної обробки, як правило, обмежує можливості використання поліграфологом алгоритмів статистичного порівняння. Комп’ютер може через дуже малі проміжки часу проводити цілий ряд різних імовірнісних аналізів, які в якості вихідних даних використовують  більш точні показники, ніж поліграфолог може зробити вручну. Таким чином, поліграфологу належить обирати між показниками, наданими комп’ютером, і результатами, отриманими після ручної обробки поліграми. При якісному зніманні фізіологічних параметрів точність комп’ютерного прогнозу буде, як правило, набагато перевершувати дані, отримані оператором вручну. Тому в комп’ютерних поліграфних системах стали широко використовуватися автоматизовані способи обробки психофізіологічної інформації. Однак вказувати у висновку результати автоматизованого обрахунку допустимо тільки у тих випадках, коли виробник програмного забезпечення  офіційно використовує загальновідомі математичні алгоритми (неприпустиме використання  непатентованих алгоритмів), за якими проводиться обробка результатів дослідження.

25.55. Ранжування реакцій за величиною відносно одна одної здійснюється у відповідності до вимог та специфікою методик, що використовуються у процесі дослідження із застосуванням поліграфа. Ця процедура так само, як і вимірювання реакцій, здійснюється послідовно за кожним фізіологічним показником і кожним пред’явленням окремо.

25.56. У разі використання МКП ранжування проводиться на основі зіставлення реакцій на сусідні пари питань однієї зони (контрольне/перевірочне). У залежності від вираженості реакцій може використовуватися 3-х, 5-ти, 7-бальна система ранжування. Обране для конкретної пари питань значення рангу відображає диференціальну реактивність респондента, оскільки характеризується не тільки величиною, але й спрямованістю.

25.57. При використанні 5-бальної системи ранжування застосовуються наступні критерії встановлення рангу реакції (пара контрольне/перевірочне питання):

• -2 – реакція на перевірочне питання значно більше реакції на контрольне;
• -1 – реакція на перевірочне питання не набагато більше реакції на контрольне;
• 0 – реакції на перевірочне і контрольне питання приблизно однакові;
• +1 – реакція на перевірочне питання дещо менше реакції на контрольне;
• +2 – реакція на перевірочне питання значно менше реакції на контрольне.

25.58. Величина реакції визначається як абсолютною величиною вимірюваних параметрів, так і їх кількістю, залученою у процес реагування.

25.59. При використанні 7-бальної системи ранжування градація величини реакції є більш детальною: «значно більше» («+3», «-3»), «більше» («+2», «-2»), «трохи більше» («+1», «-1»), «немає відмінностей» («0»).

25.60. Примітка. В останні роки все більше поліграфологів у своїй роботі використовують 3-бальну систему, вважаючи її більш раціональною. Такий практичний підхід обґрунтовується тим, що застосування таких оціночних критеріїв як «значно» та/або «трохи» неприпустимо, оскільки є наслідком суб’єктивного трактування спеціаліста.

25.61. У разі використання МНПП застосовується така ж система ранжування, як і для МКП, за винятком того, що за основу порівняння у парі беруться реакції на перевірочне питання, яке викликало мінімальну реакцію серед перевірочних питань в усьому тесті. Порівняння реакцій потім проводиться для будь-якого перевірочного питання.

25.62. У разі використання МВПІ ранжування реакцій здійснюється у межах низки варіантів на кожне питання. Критерій присвоєння рангів наступний: найбільш вираженій реакції у рядку присвоюється «ранг 1», другій за величиною – «ранг 2», наступній (за спаданням) – «3» і т. д. Таким чином, мінімальній реакції присвоюється найбільший ранг.

25.63. При використанні комп’ютерних програм ця процедура здійснюється автоматично на основі об’єктивних кількісних критеріїв відмінності реакцій. Отримані у результаті експертної оцінки значення рангів можуть бути введені до комп’ютера (у певній послідовності, передбаченій відповідною програмою математичної обробки даних) для подальшого аналізу. 

25.64. Аналіз результатів і ухвалення рішення оптимально проводити з урахуванням динаміки зміни статичного показника (наприклад, шкірного опору).

25.65. У якості базових критеріїв оптимально брати 3 динамічних показника: електро-шкірну активність (ШГР), периферичну серцево-судинну активність (ФПГ та/або ППГ), дихальну активність (ВДХ і НДХ) і, як мінімум, один статичний показник – електро-шкірну активність (шкірний опір).

25.66. Шкірний опір як статичний показник фізіологічного реагування повинен пред’являтися в абсолютних цифрових значеннях.

25.67. Додавання шкірного опору (ШО) у перелік базових критеріїв дозволяє проводити як «самостійний», так і порівняльний аналіз фізіологічного реагування.

25.68. Під «самостійним» розуміється аналіз зміни рівня шкірного опору у порівнянні з рівнем реагування на попереднє питання.

25.69. Збільшення цифрових значень шкірного опору свідчить про низький ступінь значущості стимулу (амплітуда реактограм повинна бути низького рівня), що може інтерпретуватися як підтвердження інформації.

25.70. Примітка. За відсутності ситуаційно значимих стимулів рівень шкірного опору повинен збільшуватися (відбувається поступове випаровування поту зі шкіри).

25.71. Зменшення цифрових значень шкірного опору свідчить про високу міру значущості стимулу (амплітуда реактограм має бути високого рівня), що може інтерпретуватися як приховування інформації. У разі, коли пред’являється питання, на яке респонденту немає сенсу відповідати неправду, зменшення цифрових значень шкірного опору  інтерпретується як «емоційна правда».

25.72. Відсутність зміни цифрових значень шкірного опору свідчить про середню міру значущості стимулу (амплітуда реактограм має бути середнього рівня), що може інтерпретуватися як «під питанням».

25.73. За таким принципом аналізуються як перевірочні, так і контрольні питання, а отже, цей принцип інтерпретації підходить для роботи з усіма методами дослідження.

25.74. У разі відсутності у тесті (блоці питань) контрольних питань (МВПІ, МНПП), ухвалення рішення за мірою значущості перевірочного питання є не суб’єктивним, а об’єктивно аргументованим.

25.75. У разі наявності в тесті (блоці питань) контрольних питань (МКП), аналіз результатів і ухвалення рішення здійснюється в 3 етапи  (на відміну від традиційного підходу, при якому існує тільки 1 етап порівняльного аналізу реагування на перевірочні і контрольні питання). По-перше, робиться самостійний аналіз реагування на перевірочне питання. По-друге, робиться самостійний аналіз реагування на контрольне питання. І тільки після цього, по-третє, робиться порівняльний аналіз реагування на перевірочне і контрольне питання.

25.76. У разі, коли результат 1 з етапів аналізу не співпадає з 2 іншими – ухвалюється рішення  про «невизначений результат» (умовно «під  питанням»).

25.77. Підсумковий результат за всім дослідженням також ухвалюється на основі динаміки зміни рівня шкірного опору. Для цього результати аналізу усіх перевірочних питань дослідження розподіляються на 3 групи: «Приховання» (зі зниженням ШО), «Підтвердження» (зі збільшенням ШО), «Під питанням» (без зміни ШО). Група «Під  питанням» підсумовується з тією групою, у котрій кількість результатів більша. Наприклад, «Приховання» – 27, «Підтвердження» – 9, «Під питанням» – 4. Підсумовується результат груп «Приховання» і «Під питанням» (27+4=31). Далі вираховується відсоток достовірності результату дослідження: (31х100):40=77,5%.

25.78. У випадках, коли підсумковий відсоток достовірності нижче 75%, бажано провести додаткове дослідження (на підставі аналізу вже проведеного дослідження). Додаткове дослідження бажано проводити наступного дня (у першій половині дня).

25.79. Рішення, ухвалене поліграфологом за результатами дослідження, насамперед, повинно ґрунтуватися на даних об’єктивної якісно-кількісної обробки фізіологічних реакцій респондента.

25.80. Після отримання відповідних даних, поліграфолог повинен:

• оцінити стійкість реакцій на питання у різних пред’явленнях одного і того ж блоку питань, тесту, групи тестів, складених за однією темою;
• проаналізувати реакції на предмет виключення ознак протидії процедурі дослідження з боку респондента;
• оцінити відповідність висновків іншій наявній у  розпорядженні поліграфолога інформації, яка стосується особистості респондента і ситуації, що стала приводом для проведення дослідження;
• проаналізувати ймовірність прояву реакцій на питання замовника з інших причин, не пов’язаних з умисним приховуванням інформації респондентом.

25.81. Крім того, поліграфологові необхідно мати на увазі наступне:

• помилковонегативний висновок може бути зроблений внаслідок кваліфікованої протидії з боку респондента;
• хибнопозитивні помилки, як показує багаторічний досвід застосування поліграфа, корелюють із низкою соціально-психологічних рис респондента: хорошою освітою, походженням із середніх соціальних верств, занепокоєнням за свою репутацію, хворобливою реакцією на висунуті обвинувачення тощо.

26. Складання висновку дослідження

26.1. Висновок  поліграфолога можливий у 2 форматах: розгорнутому і скороченому. Розгорнутий формат висновку  повинен складатися з наступних обов’язкових пунктів та  у послідовності, викладеній нижче:

• дата (початку і закінчення);
• відомості про поліграфолога (ПІБ, базова освіта, номер і дата видачі сертифікату про спеціалізацію, досвід практичної роботи поліграфологом);
• підстава для проведення дослідження (замовлення фізичної або юридичної особи, постанова слідчого із  вказанням ПІБ);
• відомості про респондента (ПІБ повністю, дата народження);
• розділ 1. «Питання, поставлені для вирішення дослідження» (мета дослідження);
• розділ 2. «Загальні питання організації і проведення дослідження» (вказати, що респондент заявив про своє бажання пройти дослідження, що він особисто підтвердив, підписавши свою заяву про добровільну згоду);
• розділ 3. «Дослідження: об’єкт і предмет. Наукові основи. Використане  обладнання і методики»;
• пункт 3.1. Вказати, що є об’єктом, предметом і метою дослідження;
• пункт 3.2. Вказати наукове обґрунтування дослідження;
• пункт 3.3. Вказати місце, час, умови, за яких респондент давав свої письмові пояснення за фабулою події, а також перелік питань, на які він давав відповіді;
• пункт 3.4. Вказати місце проведення дослідження із деталізацією до номера кабінету, час проведення дослідження із точністю до хвилини, умови проведення дослідження, кількість часу, витраченого на аналіз результату дослідження, час надання результату дослідження;
• пункт 3.5. Вказати про мету і зміст попередньої бесіди з респондентом;
• пункт 3.6. Вказати модель поліграфа, його серійний номер, програмне забезпечення, усі види комп’ютерної/друкарської/відео- аудіотехніки, яка застосовувалася під час дослідження;
• пункт 3.7. Вказати перелік датчиків поліграфа і ПФ показників респондента, які реєструвалися у процесі проведення дослідження;
• пункт 3.8. Вказати перелік категорій питань, які пред’являлися респонденту у процесі дослідження, а також розписати їх функціональне призначення;
• пункт 3.9. Вказати специфіку методу контрольних питань і принципи порівняльного аналізу;
• пункт 3.10. Вказати специфіку методу нейтрально-перевірочних питань і принципи порівняльного аналізу;
• пункт 3.11. Вказати специфіку методу виявлення приховуваної інформації та принципи порівняльного аналізу;
• пункт 3.12. Вказати специфіку методу комбінування методичних прийомів і принципи порівняльного аналізу;
• пункт 3.13. Вказати варіанти допустимих відповідей респондента, кратність пред’явлення перевірочних питань у процесі дослідження;
• пункт 3.14. Розписати індивідуальну специфіку реагування респондента на контрольні й перевірочні питання дослідження.

26.2. Розділ 4. «Хід і результати дослідження»

26.3. Вказати, за допомогою якого поліграфа і якого ПО була зафіксована поліграма дослідження.

26.4. Вказати перелік поставлених питань і отриманих відповідей, із вказанням приховування або підтвердження інформації, на яку були зафіксовані достовірні реакції.

26.5. Розписати в додатку пояснюючу інформацію про категорії питань, виділених різними шрифтами.

26.6. Розділ 5. «Висновки»

26.7. Вказати, що висновки за результатами проведеного дослідження сформовані на підставі отриманих фізіологічних реакцій і носять імовірнісний характер.

26.8. Охарактеризувати поведінкові особливості респондента під час проведення дослідження, а також спроби протидії процедурі дослідження (у разі їх наявності).

26.9. Охарактеризувати динаміку стану респондента під час проведення дослідження.

26.10. Зробити висновок з кожного питання, поставленого у завданні дослідження (див. розділ 1.).

26.11. Обґрунтувати висновок за кожним із питань, поставлених у завданні дослідження. Обґрунтуванням є інтерпретація реакцій і відповідей, отриманих на відповідні питання дослідження (див. розділ 4).

26.12. Додаток 1. «Перелік усіх тестів і усіх питань дослідження» (вказати усі питання дослідження у порядку і позначеннях категорій, що відповідають ПО поліграфа).

26.13. Додаток 2. «Аудіовідеозапис процедури дослідження».

27. Зберігання і використання результатів дослідження із застосуванням поліграфа

27.1. Інформація, викладена у завданні на проведення дослідження, у заяві про добровільну згоду на участь в проведенні дослідження, у висновках, а також та, що міститься на носіях аудіовідеозапису, належить до категорії конфіденційної.

27.2. Порядок обліку, зберігання, використання і знищення висновків, складених за результатами дослідження із застосуванням поліграфа, інших документів і носіїв інформації, які  містять конфіденційну інформацію, здійснюється відповідно до чинного законодавства. 

27.3. Висновки про результати дослідження, заяви про добровільну згоду, а також носії аудіовідеозапису зберігаються у поліграфолога не менше 3 років і знищуються у порядку, встановленому законодавством. Респондент має доступ до усіх перерахованих матеріалів впродовж усього терміну їх зберігання.

27.4. Будь-які інші можливі матеріали, які використовувалися для проведення дослідження (графіки, діаграми, чернетки) не накопичуються на будь-яких видах носіїв, а одразу знищуються.

28. Висновок

28.1. Порядок проведення дослідження, що міститься у представленому посібнику, в цілому, охоплює усі етапи організації дослідження з урахуванням необхідності вирішення питань, які найчастіше виникають на практиці.

28.2. Далеко не всі деталі і професійні нюанси роботи поліграфолога знайшли своє відображення у посібнику, оскільки під час його підготовки ставилися завдання як до узагальнення матеріалу для осіб, які освоюють новий вид професійної діяльності, так і завдання із уніфікації методичних рекомендацій з проведення дослідження незалежно від того, ким і на якій підставі воно було ініційоване, ким і відносно кого проводиться.

28.3. Авторський колектив сподівається, що представлений посібник, узагальнюючий багаторічний досвід використання поліграфа в Україні, буде затребуваний спеціалістами-поліграфологами державних  і комерційних структур, а також усіма, хто зацікавлений у розвитку вітчизняної поліграфології.