Навчальний посібник

Київ 2026

Автори:

Володимир ВЕДМІДЬ, Ігор ІЩУК, Дмитро ПОПОВ, Євген ПУЧКОВ, Ольга ПОВАЛЯЄВА

Рецензенти:

Вадим БАРКО – доктор психологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Сергій ЛИСЕНКО – доктор юридичних наук, доктор наук з державного управління, професор та дійсний член (академік) Української академії наук

Навчальний посібник «Методика проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа» містить систематизований виклад основних положень дисципліни та повністю відповідає навчальній програмі. Видання вирізняється науковою обґрунтованістю, логічною послідовністю викладу матеріалу, чіткістю формулювань і доступністю для сприйняття. Визначення, поняття, правила та ключові ідеї сформульовані чітко й зрозуміло. Посібник вдало доповнений графіками, схемами та світлинами, що сприяють кращому засвоєнню матеріалу.

Українська поліграфологічна спільнота отримала ґрунтовне навчальне видання, яке базується на досягненнях вітчизняної поліграфології, а також на значному практичному, науковому та педагогічному досвіді авторів. Навчальний посібник стане цінним джерелом знань для підготовки майбутніх поліграфологів і водночас буде корисним для досвідчених фахівців, які прагнуть удосконалювати свої професійні компетентності та підвищувати кваліфікацію.

ПЕРЕДМОВА

Національна асоціація поліграфологів України, здійснюючи послідовну діяльність у сфері розвитку поліграфології в Україні та за кордоном, підвищення професійного рівня фахівців та утвердження високих стандартів професійної діяльності, розглядає якісну підготовку поліграфологів як одну з ключових передумов становлення і зміцнення професії «поліграфолог».

У сучасних умовах діяльність поліграфолога вимагає не лише володіння спеціальними методиками проведення поліграфних досліджень і практичними навичками роботи з поліграфом, а й глибокого розуміння психофізіологічних механізмів поведінки людини, належної правової підготовки, дотримання етичних принципів, здатності до об’єктивного аналізу отриманої інформації та формування виважених, професійно обґрунтованих висновків. Саме тому підготовка та підвищення кваліфікації поліграфологів мають базуватися на системному поєднанні ґрунтовної теоретичної бази, сучасних методичних підходів і практичної спрямованості навчального процесу.

Цей навчальний посібник підготовлено з метою формування у слухачів і практикуючих фахівців цілісного комплексу знань, умінь і професійних компетентностей, необхідних для належного здійснення діяльності у сфері поліграфології. У ньому систематизовано основні поняття і категорії, викладено принципи організації та проведення досліджень із застосуванням поліграфа, а також висвітлено питання професійної етики, правових основ діяльності поліграфолога, оцінки психофізіологічних реакцій, оформлення результатів дослідження та забезпечення належних умов його проведення.

Національна асоціація поліграфологів України надає  особливого значення формуванню єдиної професійної термінології, уніфікації підходів до практичної діяльності, підвищенню якості підготовки фахівців та утвердженню культури професійної відповідальності. Саме ці засади є основою довіри до поліграфолога, авторитету професії та належного використання спеціальних знань у практичній діяльності.

Переконані, що цей навчальний посібник стане не лише джерелом ґрунтовних знань, а й важливим професійним орієнтиром для тих, хто розпочинає свій шлях у поліграфології, а також надійним джерелом систематизації знань і вдосконалення практичних компетентностей для досвідчених фахівців. Його використання сприятиме підготовці висококваліфікованих поліграфологів, здатних діяти професійно, неупереджено, відповідально та в інтересах утвердження належних стандартів поліграфологічної діяльності в Україні.

Національна асоціація поліграфологів України висловлює впевненість у тому, що розвиток професії поліграфолога має ґрунтуватися на знаннях, професіоналізмі, етичності та постійному вдосконаленні, а цей навчальний посібник стане вагомим внеском у реалізацію саме таких засад.

З повагою
Національна асоціація поліграфологів України

Розділ 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

Навчальна мета розділу:  опанування, систематизація та аналіз базових понять і ключових термінів, що використовуються у професійній діяльності поліграфолога, а також формування у слухачів єдиної термінологічної бази.

Артефакт — це зміна одного або кількох фізіологічних показників, що не пов’язана безпосередньо з реакцією на пред’явлений стимул, а зумовлена випадковим зовнішнім впливом, технічними чинниками або нестабільним функціональним станом респондента. Такі зміни можуть проявлятися у вигляді мимовільних коливань вегетативних функцій організму та підлягають виключенню з експертної оцінки.

Висновок за результатами дослідження із застосуванням поліграфа — це письмовий  документ, що складається поліграфологом за результатами проведеного дослідження та містить відповіді на питання, поставлені йому замовником.

Дослідження із застосуванням поліграфа (поліграфне дослідження) — це процедура застосування спеціальних знань із використанням поліграфа, що передбачає отримання інформації від респондента шляхом його усних відповідей і реєстрації фізіологічних реакцій у відповідь на пред’явлені стимули (запитання, зображення, предмети тощо), їх фіксацію, оцінку та подальший аналіз отриманих даних з метою формування висновку за результатами дослідження.

Замовник — це юридична або фізична особа, за ініціативою якої організовується та проводиться дослідження із застосуванням поліграфа.

Значущість стимулу — це ступінь його інформаційної, емоційної або особистісної важливості для респондента, що зумовлює ймовірність виникнення у нього вираженої фізіологічної реакції у відповідь на пред’явлення такого стимулу. Чим вищою є значущість стимулу для респондента, тим більш імовірним є виникнення реакції, що має діагностичне значення під час поліграфного дослідження.

Матеріали дослідження із застосуванням поліграфа — це сукупність документів та інформаційних носіїв, сформованих під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа, до яких належать висновок поліграфолога, перелік питань, винесених на дослідження, поліграми, а також аудіо- та/або відеозаписи, здійснені в ході такого дослідження.

Поліграма — це графічне відображення зареєстрованих поліграфом фізіологічних реакцій респондента на пред’явлені стимули, яке формується програмним забезпеченням у вигляді сукупності синхронно зафіксованих кривих (графіків), що відображають динаміку відповідних фізіологічних показників під час дослідження.

Поліграф — це технічний пристрій, призначений для реєстрації, перетворення та відображення у цифровій графічній формі фізіологічних реакцій респондента, що виникають у відповідь на пред’явлені стимули. Поліграф забезпечує фіксацію показників респіраторної, електрошкірної, серцево-судинної та інших видів фізіологічної активності з подальшим відображенням їх у програмному забезпеченні у вигляді поліграм (графіків).

Поліграфолог — це фахівець, який пройшов спеціальну підготовку з питань проведення досліджень із застосуванням поліграфа та має документ, що підтверджує його кваліфікацію і право на здійснення професійної діяльності у цій сфері.

Реакція — це зміна активності фізіологічного показника, що виникає у відповідь на цілеспрямоване пред’явлення стимулу (запитання, зображення, предмета тощо) поліграфологом.

Слід враховувати, що не кожна зміна фізіологічного показника є реакцією у значенні, важливому для поліграфного дослідження. Експертній оцінці підлягають лише ті зміни, які мають ознаки безпосередньої реакції на пред’явлений стимул, коли є прямий причинно-наслідковий зв’язок між стимулом і реакцією, тоді як інші фізіологічні коливання виключаються з аналізу.

Довільна реакція — це зміна фізіологічного показника, що виникає внаслідок свідомого, цілеспрямованого впливу респондента на власний психофізіологічний стан або поведінку з метою зміни перебігу дослідження чи впливу на його результати.

Мимовільна реакція — це зміна фізіологічного показника, що виникає без свідомого контролю з боку респондента у відповідь на пред’явлений стимул та відображає природну психофізіологічну відповідь організму.

Орієнтовна реакція (реакція на новизну) — це пристосувальна психофізіологічна реакція організму, що виникає у відповідь на новий, незвичний або неочікуваний стимул. Як правило, перше пред’явлення стимулу, у тому числі стимулу за відповідною тематикою, супроводжується вираженими вегетативними змінами. У практиці поліграфних досліджень такі реакції також називають жертовно-нульовими або жертовно-нейтральними.

Респондент — це фізична дієздатна особа, яка добровільно прийняла рішення пройти дослідження із застосуванням поліграфа та надала письмову згоду на участь у такому дослідженні. У разі, якщо респондент є неповнолітньою особою, письмова згода на проведення дослідження із застосуванням поліграфа повинна надаватися також його законним представником (батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник або інша особа, яка наділена статусом законного представника). Респондентом не може бути малолітня особа, тобто особа, яка не досягла чотирнадцяти років.

Стимул — це зовнішній цілеспрямований вплив поліграфолога на респондента, що викликав відповідну реакцію його вегетативної нервової системи (зміна реєстрованих фізіологічних показників).

За формою пред’явлення у поліграфних дослідженнях стимули поділяються на словесні, зорові та предметні.

До словесних стимулів належать запитання, твердження, окремі слова або словосполучення.

До зорових стимулів належать фотографії, малюнки, схеми, символи, написи та інші зображення.

До предметних стимулів належать речі, документи, об’єкти, зразки та інші матеріальні носії інформації, що пред’являються респондентові під час дослідження.

Інші види стимулів у практиці досліджень із застосуванням поліграфа використовуються вкрай рідко.

Фон — це вихідний перебіг фізіологічних процесів у респондента за відсутності цілеспрямованого зовнішнього впливу. Реєстрація фону дає змогу визначити початковий рівень психоемоційного стану особи, виявити можливі артефакти, пов’язані з функціональними особливостями або порушеннями діяльності окремих фізіологічних систем, а також встановити наявність технічних перешкод, зумовлених несправністю обладнання чи неправильним накладенням давачів.

Розділ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОЛІГРАФА: ПРИНЦИПИ, УМОВИ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ

Навчальна мета розділу: опанування та аналіз основних принципів організації і проведення досліджень із застосуванням поліграфа, вимог до їх законності, добровільності, об’єктивності, конфіденційності та належних умов проведення дослідження, а також засвоєння протипоказань і обставин, за наявності яких проведення поліграфного дослідження є неможливим, недоцільним або підлягає відкладенню.

2.1. Принципи організації та проведення досліджень із застосуванням поліграфа

Дослідження із застосуванням поліграфа є спеціальною професійною процедурою, що передбачає взаємодію поліграфолога, респондента та, у відповідних випадках, замовника дослідження. Зазначена процедура потребує не лише належної технічної та методичної підготовки, а й обов’язкового дотримання правових, етичних та організаційних засад.

Проведення дослідження із застосуванням поліграфа ґрунтується на таких основних принципах:

• законності;
• дотримання прав і свобод людини;
• незалежності поліграфолога;
• об’єктивності та всебічності дослідження;
• добровільної участі респондента;
• конфіденційності проведення дослідження.

Зазначені принципи визначають загальні межі професійної діяльності поліграфолога, забезпечують захист прав респондента, сприяють належній якості дослідження та формують довіру до результатів роботи поліграфолога.

Принцип законності

Принцип законності означає, що організація, проведення та оформлення результатів дослідження із застосуванням поліграфа повинні здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства України, із дотриманням прав і свобод людини, а також професійних та етичних стандартів діяльності поліграфолога.

Дослідження не може проводитися з порушенням прав людини, із застосуванням примусу, психологічного чи фізичного тиску, погроз, обману або інших неправомірних способів впливу на респондента. Поліграф не повинен використовуватися як засіб залякування, приниження, дискримінації чи незаконного отримання інформації.

Законність проведення дослідження передбачає, що поліграфолог діє виключно в межах своєї професійної компетенції та поставлених завдань, не підміняє собою органи досудового розслідування, суд, експертів інших спеціальностей чи посадових осіб, уповноважених приймати юридично значущі рішення.

Результати дослідження із застосуванням поліграфа мають розглядатися як один із елементів комплексної перевірки інформації. Вони не можуть автоматично замінювати інші докази, матеріали, пояснення або документи, що мають значення для встановлення фактичних обставин.

Принцип дотримання прав і свобод людини

Принцип дотримання прав і свобод людини означає, що під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа респондент зберігає всі права і свободи, гарантовані законодавством. Його участь у процедурі не позбавляє його права на повагу до честі, гідності, приватного життя, особистої недоторканності та свободи волевиявлення.

Поліграфолог повинен пам’ятати,  що респондент є не об’єктом впливу, а учасником процедури, права якого мають бути належним чином забезпечені. Незалежно від тематики дослідження, змісту підозр, позиції замовника або поведінки самого респондента, ставлення до нього має бути коректним, стриманим і професійним.

Під час дослідження поліграфологу забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть принижувати честь і гідність респондента, створювати загрозу його життю чи здоров’ю, завдавати моральних страждань або примушувати до участі у процедурі. Недопустимими є образливі висловлювання, психологічне залякування, демонстрація упередженого ставлення, провокування конфлікту або створення умов, за яких особа відчуває себе позбавленою можливості вільно приймати рішення.

Особливого значення цей принцип набуває у випадках, коли дослідження проводиться в умовах службової, трудової, сімейної або іншої залежності респондента від замовника. Поліграфолог повинен уважно оцінювати, чи є згода респондента дійсно добровільною, чи не надана вона під впливом примусу, страху, службової залежності або інших обставин, що можуть обмежувати свободу його волевиявлення.

Принцип незалежності поліграфолога

Принцип незалежності поліграфолога означає, що під час підготовки, проведення дослідження, аналізу результатів і формування висновку поліграфолог повинен керуватися професійними знаннями, науково обґрунтованими методичними підходами, фактично отриманими даними та власною об’єктивною оцінкою.

Жодна особа не має права вимагати від поліграфолога заздалегідь визначеного результату, формулювання висновку на користь певної версії або ігнорування обставин, які були виявлені під час дослідження. Будь-який вплив з боку замовника, роботодавця, представників правоохоронних органів, адвокатів, родичів, керівників або інших заінтересованих осіб є неприпустимим.

Незалежність поліграфолога, зокрема, полягає у праві самостійно визначати методичну структуру дослідження, оцінювати достатність матеріалів, формулювати питання, приймати рішення про можливість або неможливість проведення дослідження, а також зазначати у висновку ті обставини, які мають значення для правильного розуміння результатів.

Порушення принципу незалежності призводить до втрати об’єктивності дослідження, зниження довіри до висновку та може поставити під сумнів професійну доброчесність поліграфолога.

Принцип об’єктивності та всебічності дослідження

Принцип об’єктивності дослідження означає, що поліграфолог не повинен виходити з наперед сформованого висновку щодо правдивості, неправдивості, причетності або непричетності респондента. Його завдання полягає у професійній реєстрації, аналізі та оцінці психофізіологічних реакцій у межах поставлених питань.

Всебічність дослідження означає необхідність урахування всієї сукупності обставин, що можуть мати значення для результату. До таких обставин належать:

• зміст завдань, поставлених перед поліграфологом;
• матеріали, надані замовником;
• інформація, отримана під час передтестової бесіди;
• позиція та пояснення респондента;
• психоемоційний і фізичний стан респондента;
• умови проведення дослідження;
• якість реєстрації фізіологічних показників;
• наявність артефактів або ознак протидії;
• повторюваність і стабільність реакцій;
• відповідність отриманих результатів загальній логіці дослідження.

Висновок поліграфолога не повинен ґрунтуватися на одній окремій реакції, випадковому спостереженні, суб’єктивному враженні від поведінки респондента або очікуваннях замовника. Професійний висновок формується лише після комплексного аналізу всіх отриманих даних.

Об’єктивність дослідження також передбачає обов’язок поліграфолога зазначати у висновку обставини, які обмежують можливість формулювання категоричних висновків. Якщо якість поліграм, функціональний стан респондента, неповнота наданих матеріалів або інші чинники не дозволяють сформулювати однозначний висновок, це повинно бути відображено у висновку.

Принцип добровільної участі респондента

Принцип добровільної участі респондента означає, що дослідження із застосуванням поліграфа може проводитися лише за умови, що особа добровільно та усвідомлено погоджується на участь у ньому і надає відповідну письмову згоду.

До початку дослідження респондент має бути поінформований про:

• мету дослідження;
• загальну тематику питань;
• порядок організації та проведення процедури;
• умови проведення дослідження;
• використання технічних засобів реєстрації фізіологічних показників;
• здійснення аудіо- та відеофіксації;
• право відмовитися від участі у дослідженні;
• право припинити участь у дослідженні на будь-якому етапі.

Поліграфолог зобов’язаний переконатися, що згода респондента є добровільною, усвідомленою та не надана під впливом примусу, психологічного тиску, шантажу, службової залежності, погроз або інших неправомірних чинників.

Респондент має право відмовитися від участі в дослідженні як до його початку, так і під час будь-якого етапу проведення. Таке рішення не потребує обов’язкового пояснення причин. Відмова від участі у дослідженні із застосуванням поліграфа не може автоматично розглядатися як підтвердження вини, приховування інформації або правдивості підозр.

Поліграфолог не повинен створювати у респондента враження, що відмова від участі є неможливою або обов’язково призведе до негативних наслідків. Обов’язком поліграфолога є забезпечення реальної, а не формальної добровільної участі респондента у дослідженні.

Принцип конфіденційності

Принцип конфіденційності означає, що інформація, отримана під час дослідження із застосуванням поліграфа, а також матеріали, сформовані у процесі його підготовки, проведення та оформлення результатів, не підлягають розголошенню без належних правових підстав.

До конфіденційної інформації належать:

• персональні дані респондента;
• відомості про факт проходження дослідження;
• зміст поставлених питань;
• пояснення респондента;
• результати дослідження;
• поліграми;
• аудіо- та відеозаписи;
• службові записи поліграфолога;
• висновок за результатами дослідження;
• інші матеріали, отримані або створені під час дослідження.

Розголошення зазначеної інформації можливе лише у випадках, прямо передбачених законодавством, або за письмовою згодою особи, якої така інформація стосується, або в інших випадках, передбачених законодавством. Поліграфолог повинен вживати заходів для захисту матеріалів дослідження від втрати, пошкодження, спотворення, несанкціонованого копіювання, передачі або доступу сторонніх осіб.

Збирання, зберігання, використання та обробка матеріалів дослідження мають здійснюватися з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних та інформації з обмеженим доступом. Недотримання принципу конфіденційності може призвести до порушення прав респондента, завдати шкоди замовнику, підірвати довіру до поліграфолога та негативно вплинути на авторитет професії загалом.

2.2. Ініціатива та межі проведення дослідження

Дослідження із застосуванням поліграфа проводиться за наявності відповідної ініціативи або замовлення. Ініціатором проведення дослідження може бути юридична особа, фізична особа, уповноважений орган, роботодавець, представник сторони або сам респондент.

У практичній діяльності трапляються випадки, коли саме респондент звертається до поліграфолога з метою перевірки власної версії, спростування підозр, підтвердження непричетності до певної події або усунення сумнівів щодо своєї доброчесності. У такому разі респондент фактично виступає ініціатором дослідження.

Дослідження проводиться виключно в межах питань, визначених замовником та методично опрацьованих поліграфологом. Водночас поліграфолог не зобов’язаний механічно відтворювати будь-які формулювання, запропоновані замовником. Якщо питання є некоректними, двозначними, такими, що принижують гідність особи, виходять за межі предмета дослідження або не можуть бути перевірені за допомогою поліграфа, поліграфолог повинен запропонувати їх уточнення або виключення.

Межі дослідження мають бути зрозумілими як для замовника, так і для респондента. Чітке визначення предмета дослідження дає змогу уникнути необґрунтованого розширення його тематики, зниження якості дослідження та порушення права респондента на належну поінформованість.

2.3. Умови організації та проведення поліграфних досліджень

Організація дослідження із застосуванням поліграфа включає комплекс підготовчих, інформаційних, технічних та процедурних дій, спрямованих на забезпечення належної якості проведення дослідження та достовірності його результатів.

Організаційне та інформаційне забезпечення дослідження здійснюється поліграфологом спільно із замовником. Замовник надає поліграфологу інформацію та матеріали, необхідні для підготовки до дослідження, а поліграфолог визначає їх достатність, релевантність і значення для формування методичного плану дослідження.

Інформаційна підготовка дослідження

До початку дослідження поліграфолог повинен отримати від замовника достатню інформацію про предмет дослідження. Характер, зміст і обсяг такої інформації залежать від завдань дослідження.

До матеріалів, які можуть бути необхідними для підготовки, належать:

• загальний опис події або ситуації;
• версія замовника;
• відомості про респондента;
• документи, що мають значення для дослідження;
• пояснення учасників або свідків події;
• фото-, відео- або аудіоматеріали;
• службові матеріали;
• відомості про попередні перевірки;
• інші дані, необхідні для розуміння предмета дослідження.

Поліграфолог повинен критично оцінювати отриману інформацію. Надані замовником матеріали не можуть автоматично сприйматися як безумовно достовірні. Вони використовуються для підготовки дослідження, але не повинні формувати у поліграфолога упереджене ставлення до респондента.

Визначення дати, часу і місця дослідження

Дата, час і місце проведення дослідження визначаються поліграфологом за погодженням із замовником з урахуванням обсягу поставлених завдань, необхідності підготовки, функціонального стану респондента та можливості забезпечити належні умови для проведення процедури.

Найбільш доцільним є проведення дослідження у першій половині дня, коли респондент, як правило, перебуває у більш стабільному функціональному стані після сну та прийому їжі. У цей період знижується ризик впливу втоми, виснаження, вечірньої сонливості або накопиченого протягом дня психоемоційного напруження.

Небажаним є проведення дослідження після 18:00, оскільки у вечірній час можуть проявлятися ознаки фізичної та психічної втоми, зниження концентрації уваги, дратівливість, сонливість або зниження загальної реактивності організму.

Проведення дослідження у нічний час, тобто з 22:00 до 06:00, не допускається. У цей період природні біологічні ритми організму спрямовані на відпочинок і відновлення, що може істотно впливати на психофізіологічні показники респондента та якість отриманих результатів.

Кількість досліджень протягом робочого дня

Для забезпечення належної якості досліджень поліграфологу не рекомендується проводити більше трьох досліджень із застосуванням поліграфа протягом одного дня.

Таке обмеження пов’язане з високим рівнем професійної концентрації, необхідної для проведення кожного дослідження. Поліграфолог повинен не лише технічно керувати процедурою, а й оцінювати стан респондента, контролювати якість сигналів, фіксувати поведінкові прояви, аналізувати отримані дані, своєчасно реагувати на артефакти та приймати методичні рішення.

Надмірна кількість досліджень протягом одного дня може призвести до професійного виснаження поліграфолога, зниження уважності, формального підходу до передтестової бесіди, помилок у фіксації обставин або недостатньо якісного аналізу поліграм.

Забезпечення прибуття респондента

На замовника покладається обов’язок забезпечити прибуття респондента у визначені час і місце. При цьому замовник повинен завчасно поінформувати респондента про необхідність з’явитися у належному фізичному та психоемоційному стані.

До початку дослідження респондента доцільно поінформувати про те, що перед дослідженням небажано вживати алкоголь, наркотичні чи психоактивні речовини, надмірну кількість стимулюючих напоїв, сильнодіючі лікарські засоби без медичної необхідності, а також приходити на дослідження у стані сильного виснаження, недосипання або гострого стресу.

Якщо респондент прибув у стані, що унеможливлює проведення дослідження, поліграфолог має право відкласти або припинити процедуру.

Вимоги до приміщення

Якщо дослідження проводиться за місцезнаходженням замовника, саме замовник повинен забезпечити належні умови для його проведення. Водночас остаточну оцінку придатності приміщення здійснює поліграфолог.

Приміщення для проведення дослідження повинно бути:

• безпечним;
• ізольованим від сторонніх осіб;
• достатньо тихим;
• комфортним за температурою;
• належно освітленим;
• придатним для встановлення обладнання;
• таким, що забезпечує конфіденційність процедури;
• вільним від факторів, які можуть відволікати респондента або впливати на реєстрацію фізіологічних показників.

Небажаними є приміщення, у яких присутні постійний шум, вібрація, сторонні розмови, різкі звуки, інтенсивне мерехтливе освітлення, надмірна спека або холод, часте відкривання дверей, рух сторонніх осіб чи інші подразники.

Неналежні умови можуть призвести до появи артефактів, підвищення загальної тривожності респондента, порушення концентрації уваги та негативно вплинути на достовірність результатів дослідження.

Обмеження спілкування респондента зі сторонніми особами

З метою забезпечення достовірності результатів дослідження воно має проводитися в умовах, що виключають спілкування респондента з особами, які не беруть безпосередньої участі в організації та проведенні процедури.

Особливо небажаним є спілкування респондента із замовником, керівниками, колегами, родичами, іншими респондентами або заінтересованими особами безпосередньо перед дослідженням, у перервах або між етапами тестування. Таке спілкування може змінити психоемоційний стан респондента, викликати додаткову тривогу, сформувати нові установки або вплинути на його готовність до співпраці.

Рішення щодо присутності у приміщенні інших осіб, окрім поліграфолога та респондента, приймає поліграфолог з урахуванням вимог законодавства, мети дослідження, віку респондента, особливих обставин та доцільності такої присутності.

Загальним правилом є проведення дослідження без присутності сторонніх осіб, оскільки це сприяє зниженню зовнішнього психологічного впливу на респондента та забезпечує стабільність його психофізіологічного реагування.

Тривалість дослідження

Тривалість дослідження із застосуванням поліграфа, як правило, не повинна перевищувати двох годин без перерви. Такий часовий проміжок дозволяє провести необхідні етапи дослідження без надмірного виснаження респондента.

Якщо обсяг поставлених завдань є значним, дослідження доцільно проводити поетапно: з перервами або у різні дні. Це дає можливість зберегти належну концентрацію уваги респондента, уникнути перевтоми та забезпечити кращу якість реєстрації фізіологічних показників.

Надмірно тривале дослідження може призвести до:

• зниження уваги респондента;
• емоційного виснаження;
• фізичного дискомфорту;
• зниження реактивності;
• збільшення кількості артефактів;
• зниження якості поліграм;
• формального сприйняття питань.

Поліграфолог повинен постійно оцінювати стан респондента та за потреби приймати рішення про перерву, скорочення обсягу дослідження, перенесення частини питань або завершення процедури.

Аудіофіксація та відеофіксація дослідження

Під час проведення дослідження доцільно здійснювати безперервну аудіофіксацію та відеофіксацію усіх його етапів у порядку, що відповідає вимогам законодавства та умовам проведення конкретного дослідження.

Аудіофіксація та відеофіксація мають важливе значення, оскільки дозволяють:

• підтвердити добровільність участі респондента;
• зафіксувати роз’яснення, надані поліграфологом;
• відобразити поведінку респондента під час дослідження;
• зафіксувати можливі порушення інструкцій;
• підтвердити коректність поставлених питань;
• встановити наявність зовнішніх перешкод або артефактів;
• забезпечити можливість подальшої перевірки якості проведення дослідження.

Відеозапис доцільно розпочинати з моменту входу респондента до приміщення, у якому проводиться дослідження, і завершувати після виходу респондента з нього. Це забезпечує повноту фіксації процедури та дозволяє уникнути сумнівів щодо подій, які відбувалися до або після безпосереднього тестування.

Аудіозаписи та відеозаписи є складовою матеріалів дослідження і підлягають такому самому захисту, як і інші конфіденційні дані.

2.4. Протипоказання до проведення дослідження із застосуванням поліграфа

Протипоказання до проведення дослідження — це обставини, стани або фактори, за наявності яких проведення поліграфного дослідження є неможливим чи недоцільним або створює ризик негативного впливу на здоров’я респондента, якість проведення процедури чи достовірність її результатів.

Наявність протипоказань не завжди означає остаточну неможливість проведення дослідження. В окремих випадках його проведення може бути відкладене до усунення відповідних обставин, стабілізації стану респондента або створення належних умов.

Залежно від характеру обставин протипоказання до проведення дослідження із застосуванням поліграфа можна поділити на протипоказання, пов’язані з особою респондента, дотриманням встановлного порядку проведення дослідження та особою поліграфолога.

Протипоказання, пов’язані з особою респондента

До цієї категорії належать медичні протипоказання, функціональні обмеження, протипоказання, пов’язані з впливом алкоголю, наркотичних засобів, психоактивних речовин і лікарських препаратів, а також вікові обмеження.

Медичні протипоказання

До медичних протипоказань належать:

• психічні або соматичні захворювання у гострій фазі;
• загострення хронічних захворювань, особливо тих, що супроводжуються вираженою серцево-судинною або дихальною недостатністю;
• гострий больовий синдром;
• стан фізичного або психічного виснаження;
• виражена сонливість, загальмованість або неконтрольоване психоемоційне перезбудження;
• епілепсія та інші захворювання, що супроводжуються ризиком виникнення судомних або інших раптових нападів;
• вагітність, якщо проведення дослідження може негативно вплинути на фізичний або психоемоційний стан респондентки.

Функціональні обмеження

До функціональних обмежень належать:

• повне або часткове порушення слуху чи зору, що унеможливлює належне сприйняття стимулів;
• нездатність респондента до усного мовлення, якщо обрана методика дослідження передбачає словесні відповіді;
• порушення координації рухів або інші стани, що перешкоджають належній участі у дослідженні;
• травми, анатомічні дефекти, обмороження пальців рук, ампутація верхніх кінцівок або інші стани, що унеможливлюють належне використання технічних засобів поліграфа;
• систематичне нелогічне, недоречне або неадекватне реагування на звернене мовлення.

Протипоказання, пов’язані з впливом алкоголю, наркотичних засобів, психоактивних речовин та лікарських препаратів

До цієї категорії належать:

• виражені ознаки алкогольного або наркотичного сп’яніння;
• інтоксикація організму;
• виражені ознаки абстинентного синдрому;
• виражені ознаки вживання психоактивних речовин;
• виражені ознаки дії сильнодіючих лікарських препаратів, седативних засобів, снодійних препаратів, альфа-адреноблокаторів або інших речовин, здатних істотно впливати на функціонування центральної нервової, серцево-судинної чи дихальної систем або психофізіологічний стан респондента.

Вікові та юридичні обмеження

До цієї категорії належать:

• респонденти до 14 років;
• респонденти з повною недієздатністю.

Протипоказання, пов’язані з дотриманням встановленого порядку проведення дослідження

До цієї категорії належать обставини, що унеможливлюють проведення дослідження через недотримання вимог законодавства або встановленого порядку його організації.

До таких обставин належать:

• проведення дослідження щодо особи віком від 14 до 18 років без письмової згоди її законного представника;
• проведення дослідження щодо осіб, які не надали добровільної згоди.

Протипоказання, пов’язані з особою поліграфолога

До цієї категорії належать обставини, що не дають змоги забезпечити незалежність, неупередженість та об’єктивність поліграфолога.

До таких обставин належать:

• службова, матеріальна, особиста або інша залежність поліграфолога від респондента чи замовника;
• близькі особисті або сімейні зв’язки між поліграфологом і респондентом;
• конфлікт інтересів між поліграфологом, респондентом та/або замовником;
• інша пряма чи опосередкована заінтересованість поліграфолога в результатах дослідження;
• інші обставини, що ставлять під сумнів його неупередженість

Порушення сприйняття стимулів

Якщо респондент не здатний належним чином сприймати питання, зображення, звуки або інші стимули, проведення дослідження може стати методично некоректним. Поліграфне дослідження передбачає усвідомлене сприйняття стимулу та надання відповіді на нього, тому істотні порушення слуху, зору або мовлення можуть унеможливити проведення процедури у стандартному форматі.

У кожному конкретному випадку поліграфолог повинен оцінити, чи можливо адаптувати форму пред’явлення стимулів без спотворення методики та змісту дослідження. Якщо така адаптація неможлива, дослідження не проводиться.

Вікові обмеження

Респондентом не може бути малолітня особа, тобто особа, яка не досягла 14 років. Дослідження щодо осіб віком від 14 до 18 років може проводитися лише за наявності письмової згоди їх законного представника.

Проведення дослідження щодо неповнолітніх потребує особливої обережності, оскільки вік, рівень психічного розвитку, емоційна нестабільність, залежність від дорослих та підвищена навіюваність можуть істотно впливати на якість проведення дослідження та достовірність його результатів.

Фізичне або психічне виснаження

Стан фізичного або психічного виснаження є істотною перешкодою для проведення дослідження. У такому стані респондент може втрачати здатність до належної концентрації уваги, належного сприйняття питань, стабільного реагування та виконання інструкцій поліграфолога.

Виснаження може бути наслідком недосипання, тривалої роботи, стресу, хвороби, інтенсивних фізичних навантажень, емоційного потрясіння або інших чинників. Проведення дослідження у такому стані може призвести до нестабільного фону, зниження реактивності, збільшення кількості артефактів і втрати інформативності отриманих даних.

Гострі захворювання, біль та загострення хронічних станів

Психічні або соматичні захворювання у гострій фазі, а також загострення хронічних захворювань можуть істотно впливати на психофізіологічний стан респондента. Особливої уваги потребують стани, пов’язані з порушенням серцево-судинної, дихальної, нервової або ендокринної системи.

Гострий больовий синдром також є підставою для відкладення дослідження. Біль сам по собі є вираженим фізіологічним і психологічним фактором, який може викликати виражені реакції, змінювати дихання, серцево-судинну активність, електрошкірні показники та загальний рівень напруження респондента.

У таких випадках результати дослідження можуть відображати не реакцію на зміст стимулів, а реакцію організму на біль, дискомфорт або хворобливий стан.

Вплив психоактивних речовин, алкоголю та лікарських препаратів

Проведення дослідження є недоцільним, якщо респондент перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, має ознаки абстинентного синдрому або нещодавно вживав речовини, здатні істотно впливати на його психофізіологічний стан.

До таких речовин можуть належати наркотичні засоби, психоактивні речовини, сильнодіючі лікарські препарати, седативні засоби, снодійні препарати, альфа-адреноблокатори та інші речовини, що можуть впливати на функціонування нервової та серцево-судинної систем, дихання, швидкість реакцій, увагу або емоційний стан респондента.

Вплив таких речовин може призводити до пригнічення або посилення фізіологічних реакцій, зміни фонового стану, спотворення показників, зниження критичності мислення або нестабільності поведінки респондента. За таких умов проведення дослідження не забезпечує належної якості результатів.

Вагітність

Вагітність не завжди є безумовною підставою для неможливості проведення дослідження, однак вона потребує особливої обережності. Якщо проведення дослідження може негативно вплинути на фізичний або психоемоційний стан респондентки, таке дослідження не повинно проводитися.

Поліграфолог повинен враховувати загальний стан респондентки, строк вагітності, рівень тривожності, наявність медичних скарг, емоційне напруження та зміст питань, що виносяться на дослідження.

У випадках сумніву пріоритет має надаватися безпеці респондентки та недопущенню погіршення її стану.

Обставини, що ставлять під сумнів неупередженість поліграфолога

Дослідження не повинно проводитися поліграфологом, якщо існують обставини, що ставлять під сумнів його неупередженість. До таких обставин можуть належати службова, матеріальна, особиста або інша залежність поліграфолога від респондента чи замовника, конфлікт інтересів, особиста заінтересованість у результатах дослідження або попередньо сформоване ставлення до особи.

Неупередженість поліграфолога є обов’язковою умовою об’єктивного дослідження. Якщо поліграфолог не може забезпечити незалежну професійну позицію, дослідження має бути передане іншому фахівцю або відкладене до усунення відповідних обставин.

2.5. Дії поліграфолога за наявності обставин, що перешкоджають проведенню дослідження

За наявності обставин, які перешкоджають проведенню дослідження, поліграфолог повинен прийняти одне з таких рішень:

Залежно від характеру виявлених обставин поліграфолог може:

• відкласти проведення дослідження;
• призупинити проведення дослідження;
• припинити дослідження;
• змінити умови його проведення;
• рекомендувати проведення дослідження в інший день;
• відмовитися від проведення дослідження;
• відобразити відповідні обставини у матеріалах дослідження.

Рішення приймається з урахуванням:

• характеру виявлених обставин;
• можливості їх усунення;
• ступеня їх впливу на психофізіологічний стан респондента;
• впливу на достовірність результатів дослідження;
• вимог безпеки, добровільності та об’єктивності проведення дослідження.

Якщо виявлені обставини мають тимчасовий характер (втома респондента, погіршення самопочуття, неналежні умови приміщення, сторонній шум, технічні несправності тощо), поліграфолог, як правило, відкладає або призупиняє дослідження до їх усунення.

Якщо ж виявлені обставини мають постійний характер або виключають можливість проведення дослідження (відсутність добровільної згоди, наявність протипоказань, конфлікт інтересів чи інші обставини, що ставлять під сумнів законність, безпеку або об’єктивність процедури), поліграфолог повинен відмовитися від проведення дослідження.

У разі відкладення або призупинення дослідження поліграфолог визначає можливість його подальшого проведення після усунення відповідних обставин. Остаточне професійне рішення щодо можливості проведення, продовження або припинення дослідження приймає поліграфолог.

Підсумок

Принципи організації і проведення дослідження із застосуванням поліграфа визначають правові, етичні та професійні межі діяльності поліграфолога. Дотримання законності, прав і свобод людини, незалежності поліграфолога, об’єктивності, добровільності та конфіденційності є необхідною умовою проведення якісного та професійного дослідження.

Належні умови проведення дослідження мають не менш важливе значення, ніж методика тестування або технічна справність поліграфа. Приміщення, час проведення, стан респондента, відсутність стороннього впливу, тривалість процедури та можливість повної фіксації перебігу дослідження безпосередньо впливають на якість отриманих результатів.

Протипоказання до проведення дослідження повинні оцінюватися поліграфологом до початку процедури та впродовж усього дослідження. За наявності обставин, що можуть негативно вплинути на здоров’я респондента, добровільність його участі, об’єктивність процедури або достовірність результатів, поліграфолог повинен прийняти рішення про відкладення, призупинення, припинення або відмову від проведення дослідження.

Питання для самоконтролю

1. На яких основних принципах ґрунтується організація та проведення дослідження із застосуванням поліграфа?
2. У чому полягає принцип законності під час організації та проведення поліграфного дослідження?
3. Чому дотримання прав і свобод респондента є обов’язковою умовою проведення дослідження?
4. Що означає принцип незалежності поліграфолога під час проведення дослідження та формування висновку?
5. У чому полягає принцип об’єктивності та всебічності дослідження?
6. Які умови забезпечують добровільну участь респондента у дослідженні?
7. Чому відмова респондента від участі у дослідженні не може автоматично розглядатися як ознака приховування інформації?
8. Яка інформація, отримана під час дослідження, належить до конфіденційної?
9. Які вимоги ставляться до приміщення, у якому проводиться дослідження із застосуванням поліграфа?
10. Чому не рекомендується проводити більше трьох досліджень протягом одного дня?
11. Якою є оптимальна тривалість дослідження із застосуванням поліграфа?
12. Чому небажано проводити дослідження у вечірній час і не допускається його проведення вночі?
13. З якою метою під час дослідження здійснюються аудіофіксація та відеофіксація?
14. Які основні протипоказання існують для проведення дослідження із застосуванням поліграфа?
15. Чим відрізняються тимчасові перешкоди для проведення дослідження від протипоказань, що унеможливлюють його проведення?
16. Як повинен діяти поліграфолог у разі виявлення обставин, що перешкоджають проведенню дослідження?
17. Чому обставини, що ставлять під сумнів неупередженість поліграфолога, є підставою для відмови від проведення дослідження?
18. Який взаємозв’язок існує між принципами проведення дослідження, належними умовами його організації та протипоказаннями до його проведення?

Розділ 3

ЗАВДАННЯ, ЩО ВИРІШУЮТЬСЯ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОЛІГРАФА

Навчальна мета розділу: сформувати у слухачів розуміння основних завдань, що вирішуються під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа, його місця у системі перевірки інформації, а також навчити правильно визначати предмет, межі, можливості та практичне значення поліграфного дослідження.

3.1. Загальна характеристика завдань дослідження

Дослідження із застосуванням поліграфа проводиться з метою отримання та аналізу інформації про психофізіологічні реакції респондента у відповідь на пред’явлені стимули. Такі реакції можуть свідчити про суб’єктивну значущість для респондента певних питань, обставин, подій, дій або відомостей, що становлять предмет дослідження.

Основним завданням дослідження із застосуванням поліграфа є перевірка достовірності інформації або версії, яку повідомляє респондент, шляхом аналізу його психофізіологічного реагування на спеціально підготовлені стимули.

Водночас поліграфне дослідження не слід розглядати як самостійний спосіб встановлення юридичної істини, винуватості чи невинуватості особи. Поліграфолог не встановлює факту вчинення кримінального чи іншого правопорушення у процесуальному значенні, не підміняє діяльність слідчого, прокурора, суду, експерта іншої спеціальності або іншого уповноваженого суб’єкта. Його завдання полягає у професійному дослідженні психофізіологічних реакцій респондента в межах поставлених питань та підготовці висновку за результатами проведеного дослідження.

Інформація, отримана під час дослідження із застосуванням поліграфа, підлягає оцінці лише у сукупності з іншими матеріалами, поясненнями, документами, доказами чи відомостями, що стосуються предмета перевірки. Саме тому поліграфне дослідження доцільно розглядати як один із елементів комплексної перевірки інформації.

3.2. Основні завдання дослідження із застосуванням поліграфа

Під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа поліграфолог вирішує комплекс взаємопов’язаних завдань, кожне з яких спрямоване на досягнення загальної мети дослідження.

До основних завдань належать:

• перевірка достовірності інформації, яку повідомляє респондент;
• перевірка версії респондента щодо певної події, факту або обставини;
• виявлення ознак суб’єктивної значущості окремих стимулів для респондента;
• встановлення рівня поінформованості респондента про подію, факт, дію або обставину;
• актуалізація у пам’яті респондента образів, уявлень і відомостей, пов’язаних із предметом дослідження;
• фіксація та аналіз динаміки фізіологічних реакцій респондента;
• виявлення можливих суперечностей між повідомленою інформацією та психофізіологічними реакціями респондента;
• уточнення окремих обставин, що мають значення для замовника дослідження;
• визначення напрямів подальшої перевірки інформації.

Зазначені завдання не існують ізольовано, а реалізуються у взаємозв’язку та послідовно доповнюють одне одного. Наприклад, перевірка версії респондента неможлива без попереднього з’ясування її змісту, формулювання коректних стимулів (запитань), актуалізації відповідних образів пам’яті та подальшого аналізу психофізіологічних реакцій респондента.

Перевірка достовірності інформації

Одним із основних завдань дослідження із застосуванням поліграфа є перевірка достовірності інформації, повідомленої респондентом. У практичній діяльності така перевірка може здійснюватися під час кадрового добору, службових розслідувань, розгляду приватних звернень, кримінальних проваджень, забезпечення внутрішньої безпеки підприємств, установ чи організацій, а також в інших випадках, коли виникає потреба перевірити інформацію, надану особою.

У межах поліграфного дослідження достовірність інформації оцінюється не шляхом безпосереднього «зчитування правди» або «виявлення брехні», а шляхом аналізу психофізіологічних реакцій респондента на запитання чи інші стимули, пов’язані з предметом дослідження.

Психофізіологічні реакції респондента можуть свідчити про підвищену суб’єктивну значущість для нього певної інформації. У сукупності зі змістом поставлених запитань, поясненнями респондента, матеріалами, наданими замовником, та загальною логікою дослідження це створює підстави для формування поліграфологом професійного висновку.

Водночас сам факт виникнення вираженої психофізіологічної реакції не є автоматичним підтвердженням неправдивості відповіді. Така реакція може бути зумовлена страхом, хвилюванням, почуттям провини, сорому, образи, тривоги, несподіваністю запитання, наявністю пов’язаних спогадів або іншими психоемоційними чинниками. Саме тому завдання поліграфолога полягає не лише у реєстрації психофізіологічних реакцій, а й у їх правильному методичному аналізі та професійній інтерпретації.

Перевірка версії респондента

Під час дослідження респондент часто повідомляє власну версію подій. Така версія може збігатися з позицією замовника, частково відрізнятися від неї або суперечити їй повністю.

Завдання поліграфолога полягає у коректній фіксації версії респондента, з’ясуванні її змісту, меж, внутрішньої логіки та ключових тверджень, які можуть бути винесені на дослідження. Після цього окремі положення такої версії перевіряються за допомогою спеціально підготовлених запитань.

Перевірка версії респондента має важливе практичне значення, оскільки дає змогу:

• оцінити послідовність і внутрішню логічність версії респондента;
• порівняти версію респондента з іншими наявними матеріалами та відомостями;
• виявити обставини, що мають для респондента підвищену суб’єктивну значущість і супроводжуються вираженими психофізіологічними реакціями;
• уточнити, які елементи повідомленої версії потребують подальшої перевірки;
• відмежувати можливе приховування інформації від помилки, неповного сприйняття, забування або неправильного тлумачення події.

Під час перевірки версії респондента поліграфолог повинен уникати нав’язування власних припущень або оцінок. Його завдання полягає не в тому, щоб схилити респондента до певної версії подій, а в тому, щоб професійно перевірити повідомлену ним інформацію в межах методично обґрунтованої процедури дослідження.

Встановлення суб’єктивної значущості стимулів

Одним із ключових завдань дослідження є встановлення того, які із пред’явлених стимулів мають для респондента підвищену суб’єктивну або ситуаційну значущість.

Стимулом у поліграфному дослідженні може бути питання, твердження, зображення, предмет, слово, словосполучення або інший цілеспрямований інформаційний вплив. Якщо стимул пов’язаний із подією, фактом або обставиною, що має значення для респондента, він може викликати виражену фізіологічну реакцію.

Суб’єктивна значущість стимулу може бути пов’язана з тим, що респондент:

• особисто брав участь у певній події;
• володіє інформацією про обставини події;
• приховує окремі відомості;
• емоційно залучений до відповідної ситуації;
• відчуває страх перед можливими наслідками;
• пов’язує стимул із власним досвідом, спогадами або переживаннями;
• сприймає пред’явлений стимул як особисто важливий, небезпечний або значущий.

Водночас встановлення суб’єктивної значущості стимулів саме по собі не є кінцевим висновком за результатами дослідження. Це проміжне, але важливе завдання, яке дає змогу поліграфологу визначити питання або теми, що потребують подальшого аналізу, уточнення чи повторної перевірки.

Встановлення рівня поінформованості респондента

Під час дослідження із застосуванням поліграфа важливим завданням є встановлення рівня поінформованості респондента про подію, факт, дію або обставину, що становлять предмет дослідження.

У багатьох випадках поліграфолога цікавить не лише те, чи вчиняла особа певну дію, а й те, чи володіє вона інформацією, яка могла бути відома лише особі, причетній до відповідної події або обізнаній з її обставинами. Це особливо важливо під час розслідування подій, у яких існують приховані або маловідомі деталі.

Наприклад, респондент може заперечувати участь у певній події, але демонструвати виражені реакції на деталі, які не повідомлялися публічно і не могли бути відомі випадковій особі. У такому випадку завданням поліграфолога є не поспішне формулювання висновку про причетність, а професійне встановлення факту підвищеної значущості саме тих стимулів, що пов’язані з прихованими або спеціальними обставинами події.

Рівень поінформованості може перевірятися щодо:

• місця події;
• часу події;
• способу вчинення дії;
• використаних предметів або засобів;
• кола причетних осіб;
• послідовності дій;
• місця зберігання предметів, документів або інших об’єктів;
• інших відомостей, що мають значення для перевірки.

Таке завдання має особливе значення під час застосування методик, спрямованих на виявлення прихованої інформації, оскільки саме обізнаність респондента щодо окремих деталей події може мати важливе діагностичне значення.

Актуалізація пам’яті респондента

Для отримання якісних результатів поліграфного дослідження одним із важливих завдань є актуалізація у пам’яті респондента образів, уявлень і відомостей, пов’язаних із предметом дослідження

Актуалізація пам’яті означає створення умов, за яких респондент пригадує або внутрішньо відтворює інформацію, що стосується досліджуваної події. Це може відбуватися під час передтестової бесіди, обговорення тематики дослідження, уточнення версії респондента, ознайомлення з питаннями або пред’явлення стимулів.

Пам’ять людини має асоціативний характер. Один елемент події може викликати пригадування інших її складових. Наприклад, згадка про місце події може актуалізувати образи людей, предметів, дій, звуків, часу або емоційного стану, пов’язаних із цією подією.

Поліграфолог повинен враховувати, що реакція респондента може виникати не лише у відповідь на текст питання, а й унаслідок актуалізації образів пам’яті, пов’язаних із його змістом. Саме тому належна підготовка стимулів, логічна послідовність їх пред’явлення та якісне проведення передтестової бесіди мають істотне значення для забезпечення достовірності результатів дослідження.

Реєстрація та аналіз фізіологічних реакцій

Одним із основних завдань поліграфного дослідження є реєстрація фізіологічних реакцій респондента у відповідь на пред’явлені стимули.

Поліграф реєструє динаміку фізіологічних показників, зокрема респіраторної, електрошкірної, серцево-судинної та інших видів активності. Отримані дані відображаються у вигляді поліграм, які надалі підлягають професійному аналізу.

Завдання поліграфолога полягає у тому, щоб:

• забезпечити якісну реєстрацію фізіологічних показників;
• оцінити своєчасність виникнення реакцій;
• відрізняти реакції на стимул від випадкових коливань;
• виявляти артефакти;
• враховувати можливі ознаки протидії;
• аналізувати реакції у сукупності, а не ізольовано;
• зіставляти фізіологічні дані зі змістом питань і загальною логікою дослідження.

Не кожна зміна фізіологічного показника є реакцією, що має значення для дослідження. Такі зміни можуть бути зумовлені рухами респондента, кашлем, зміною характеру дихання, зовнішнім шумом, технічними перешкодами, больовими відчуттями, втомою або іншими чинниками. Тому одним із важливих завдань поліграфолога є відокремлення інформативних реакцій від фізіологічних змін, що не мають значення для дослідження.

Виявлення невідповідностей між повідомленнями респондента та його психофізіологічними реакціями

У процесі дослідження можуть виникати ситуації, коли словесні відповіді респондента не узгоджуються з характером його психофізіологічних реакцій. Наприклад, респондент може заперечувати свою обізнаність щодо певної обставини, але демонструвати виражені психофізіологічні реакції на стимули, пов’язані з цією обставиною.

У такому разі завдання поліграфолога полягає у виявленні та професійному аналізі такої невідповідності. При цьому важливо не робити поспішних або категоричних висновків лише на підставі окремої реакції. Необхідно враховувати повторюваність реакцій, якість отриманих поліграм, зміст пред’явлених стимулів, результати інших тестів, особливості поведінки респондента та можливі альтернативні пояснення виявлених реакцій.

Невідповідність між повідомленою респондентом інформацією та його психофізіологічними реакціями може бути зумовлена:

• приховуванням інформації;
• неповним повідомленням інформації;
• суб’єктивною значущістю відповідної теми;
• страхом перед можливими наслідками;
• наявністю сторонніх асоціацій;
• неправильним розумінням поставленого питання;
• впливом попереднього досвіду;
• випадковими реакціями або артефактами.

Саме тому завдання поліграфолога полягає не лише у виявленні такої невідповідності, а й у її професійному аналізі та правильному тлумаченні.

Уточнення обставин, що мають значення для дослідження

Поліграфне дослідження може бути спрямоване не лише на перевірку загального твердження, а й на уточнення конкретних обставин. Це особливо важливо у випадках, коли замовнику необхідно не тільки отримати відповідь на питання «так» або «ні», а й звузити коло можливих версій або напрямів подальшої перевірки.

Під час дослідження можуть уточнюватися:

• характер дії;
• спосіб її вчинення;
• час і місце події;
• роль респондента у досліджуваній події;
• наявність інших причетних осіб;
• мотиви поведінки;
• джерело отримання інформації;
• місцезнаходження предметів, документів або інших об’єктів;
• зв’язок респондента з певними особами, подіями або обставинами.

Таке завдання має важливе практичне значення, оскільки результати дослідження можуть допомогти замовнику визначити подальші дії: провести додаткову перевірку, опитати інших осіб, перевірити документи, оглянути певне місце або уточнити службові чи фактичні обставини.

Визначення напрямів подальшої перевірки

Результати дослідження із застосуванням поліграфа можуть використовуватися для визначення напрямів подальшої перевірки інформації. Це означає, що поліграфне дослідження не завжди завершує процес встановлення обставин, а може слугувати джерелом важливих орієнтирів для подальшої перевірки та аналізу отриманої інформації.

Наприклад, якщо під час дослідження встановлено підвищені психофізіологічні реакції на певну групу стимулів, це може свідчити про доцільність подальшої перевірки саме цього напряму. Під час кадрової перевірки це може бути додаткова перевірка документів або відомостей про попередню трудову діяльність особи. Під час службового розслідування — перевірка доступу до матеріальних цінностей або інформації. У разі проведення дослідження за приватним зверненням — уточнення конкретних обставин, які стали предметом сумніву.

Таким чином, одним із завдань дослідження є не тільки отримання відповіді на поставлені питання, а й формування професійно обґрунтованих орієнтирів для подальшої перевірки та аналізу обставин, що становлять предмет дослідження.

3.3. Завдання дослідження залежно від сфери застосування

Завдання дослідження із застосуванням поліграфа можуть відрізнятися залежно від сфери, у якій воно проводиться.

У кадровій сфері дослідження може бути спрямоване на перевірку інформації, наданої кандидатом або працівником, зокрема щодо досвіду роботи, причин звільнення, наявності ризиків, прихованих мотивів працевлаштування, фактів учинення крадіжок, шахрайства, витоку інформації, наявності залежностей або інших обставин, що мають значення для роботодавця.

Під час службових розслідувань завданням дослідження може бути перевірка причетності або рівня поінформованості респондента щодо певної події, втрати майна, розголошення інформації, порушення внутрішніх правил, конфлікту інтересів або інших дій, що мають значення для діяльності організації.

У межах кримінального провадження або інших правових ситуацій дослідження може використовуватися для перевірки версій, уточнення окремих обставин, встановлення рівня поінформованості особи щодо деталей події, перевірки заявленого алібі або визначення напрямів подальшої перевірки.

У разі проведення дослідження за приватним зверненням його завдання може полягати у перевірці інформації, що має значення для міжособистісних, сімейних, майнових або інших приватних правовідносин. При цьому поліграфолог повинен особливо уважно стежити за коректністю сформульованих питань, добровільністю участі респондента та недопущенням використання дослідження як засобу психологічного тиску.

3.4. Межі завдань поліграфного дослідження

Важливо чітко визначати межі завдань, які можуть вирішуватися під час дослідження із застосуванням поліграфа.

Поліграфне дослідження не призначене для встановлення юридичної винуватості особи. Воно не є вироком, процесуальним рішенням або самостійним доказом без відповідної правової оцінки. Поліграфолог не має права формулювати висновки у вигляді тверджень про те, що особа «вчинила злочин», «є винною» або «безумовно повідомляє неправдиву інформацію», якщо такі твердження виходять за межі науково-методичних можливостей поліграфного дослідження.

Коректними завданнями поліграфного дослідження є перевірка повідомленої респондентом інформації, встановлення суб’єктивної значущості стимулів, аналіз психофізіологічного реагування та визначення наявності або відсутності психофізіологічних реакцій на стимули, що мають значення для предмета дослідження.

Дотримання меж завдань поліграфного дослідження є необхідною умовою його професійного проведення. Чим точніше визначено предмет дослідження, тим вищими є якість підготовки стимулів, методична коректність процедури та практична цінність отриманих результатів.

Значення правильного визначення завдань дослідження

Правильне визначення завдань дослідження є одним із ключових етапів підготовки до проведення дослідження із застосуванням поліграфа. Нечітке, надмірно широке або методично необґрунтоване формулювання завдань може призвести до неправильного добору стимулів, методичних помилок, надмірного психофізіологічного навантаження на респондента та зниження достовірності отриманих результатів.

До початку дослідження поліграфолог повинен з’ясувати:

• що саме необхідно перевірити;
• які обставини мають значення для замовника;
• яка інформація або версія респондента підлягає перевірці;
• які стимули можуть бути винесені на дослідження;
• які стимули є недопустимими або методично некоректними;
• які матеріали необхідні для підготовки до дослідження;
• які результати можуть бути отримані в межах науково-методичних можливостей поліграфного дослідження.

Чітке визначення завдань забезпечує цілеспрямованість дослідження, логічну послідовність його проведення, методичну обґрунтованість процедури та належну якість отриманих результатів.

 Підсумок

Основними завданнями дослідження із застосуванням поліграфа є перевірка достовірності інформації, перевірка версії респондента, встановлення суб’єктивної значущості стимулів, визначення рівня поінформованості респондента, реєстрація та аналіз його психофізіологічних реакцій, а також уточнення обставин, що мають значення для предмета дослідження.

Дослідження із застосуванням поліграфа є інструментом професійної перевірки інформації, однак не замінює правової оцінки, службового розслідування, судового розгляду чи інших установлених законом способів з’ясування обставин справи. Його результати підлягають оцінці лише у сукупності з іншими матеріалами, документами, поясненнями та відомостями, що стосуються предмета дослідження.

Правильне розуміння завдань дослідження є необхідною передумовою якісної підготовки до його проведення, методично обґрунтованого добору стимулів, об’єктивного аналізу отриманих результатів і формування професійно обґрунтованого висновку поліграфолога.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає головне завдання дослідження із застосуванням поліграфа?
2. Чому дослідження із застосуванням поліграфа не може розглядатися як самостійний спосіб встановлення юридичної винуватості особи?
3. Яке значення має перевірка версії респондента під час дослідження?
4. У чому полягає встановлення суб’єктивної значущості стимулів?
5. З якою метою під час дослідження визначається рівень поінформованості респондента?
6. Чому актуалізація пам’яті респондента має важливе значення для проведення дослідження?
7. Які психофізіологічні показники реєструються та аналізуються під час дослідження із застосуванням поліграфа?
8. Чому не кожна зміна фізіологічних показників може розглядатися як інформативна реакція?
9. Яке практичне значення має визначення напрямів подальшої перевірки інформації?
10. Чому правильне визначення завдань дослідження є необхідною умовою професійної діяльності поліграфолога?
11. Чим відрізняється перевірка достовірності інформації від перевірки версії респондента?
12. Чому результати поліграфного дослідження повинні оцінюватися лише у сукупності з іншими матеріалами?
13. Чому правильне визначення предмета дослідження впливає на якість підготовки стимулів?
14. Які завдання поліграфного дослідження можуть змінюватися залежно від сфери його застосування?
15. Які наслідки може мати неправильне визначення завдань поліграфного дослідження?

Розділ 4

ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОЛІГРАФОЛОГА

Навчальна мета розділу: Засвоєння слухачами прав та обов’язків поліграфолога під час організації, проведення, аналізу та оформлення результатів дослідження із застосуванням поліграфа, а також формування у слухачів розуміння меж професійної самостійності, відповідальності, неупередженості та етичної поведінки поліграфолога у взаємодії із замовником і респондентом. 

4.1. Загальні положення

Права та обов’язки поліграфолога становлять одну з основ його професійної діяльності у сфері проведення досліджень із застосуванням поліграфа. Вони визначають межі допустимої поведінки поліграфолога, порядок його взаємодії із замовником і респондентом,а також забезпечують об’єктивність, незалежність і належну якість проведення дослідження.

Права поліграфолога забезпечують можливість належної організації дослідження, професійного вибору методики, оцінки умов проведення процедури, прийняття рішень щодо її початку, продовження, призупинення або припинення. Без належного обсягу професійних прав поліграфолог не може забезпечити незалежність, об’єктивність і методичну обґрунтованість проведення дослідження.

Обов’язки поліграфолога визначають вимоги до його професійної діяльності, спрямовані на забезпечення законності, добровільності участі респондента, дотримання його прав і свобод, конфіденційності отриманої інформації, належної реєстрації психофізіологічних показників та обґрунтованості висновку.

Дотримання прав та обов’язків поліграфолога має важливе значення не лише для забезпечення належної якості конкретного дослідження, а й для підтримання авторитету професії, зміцнення довіри до результатів поліграфних досліджень і формування належних стандартів професійної діяльності.

4.2. Права поліграфолога

Права поліграфолога — це професійно зумовлені можливості, необхідні для належної організації, проведення та завершення дослідження із застосуванням поліграфа. Вони забезпечують його професійну незалежність, методичну самостійність, об’єктивність аналізу та можливість діяти відповідно до професійних стандартів.

Право на професійну незалежність

Поліграфолог має право на професійну незалежність під час підготовки, організації, проведення дослідження, аналізу отриманих матеріалів і формування висновку за його результатами.

Це означає, що поліграфолог приймає професійні рішення самостійно, керуючись методикою, фактичними даними, власною компетентністю та результатами дослідження. Замовник, респондент, представники сторін, посадові особи або інші заінтересовані особи не мають права вимагати від поліграфолога наперед визначеного результату, певного формулювання висновку або ігнорування обставин, які були встановлені під час дослідження.

Професійна незалежність поліграфолога є необхідною умовою об’єктивності дослідження. Якщо поліграфолог допускає вплив сторонніх осіб на порядок проведення дослідження або зміст висновку, це ставить під сумнів достовірність, доброчесність і професійну цінність його роботи.

Право самостійно визначати методичний порядок проведення дослідження

Поліграфолог має право самостійно визначати методичний порядок проведення дослідження із застосуванням поліграфа. Це право передбачає самостійний вибір методик дослідження та їх поєднання, визначення структури дослідження, послідовності його етапів, кількості тестів, порядку пред’явлення стимулів, необхідності проведення передтестової та міжтестової бесід, доцільності повторного проведення окремих тестів або надання перерв.

Реалізація цього права зумовлена тим, що саме поліграфолог несе професійну відповідальність за належну організацію дослідження, коректність формулювання запитань, належну реєстрацію психофізіологічних показників, правильність їх аналізу та обґрунтованість висновку.

Замовник має право визначати мету дослідження та коло питань, що підлягають перевірці, однак вибір методичного забезпечення дослідження належить до виключної професійної компетенції поліграфолога.

Право отримувати від замовника необхідну інформацію та матеріали

Поліграфолог має право отримувати від замовника інформацію та матеріали, необхідні для належної підготовки та проведення дослідження із застосуванням поліграфа.

До таких матеріалів можуть належати:

• опис події або ситуації, що стала підставою для проведення дослідження;
• документи, пов’язані з предметом перевірки;
• пояснення учасників або свідків події;
• службові матеріали;
• фото-, відео- або аудіоматеріали;
• відомості про респондента, якщо вони мають значення для підготовки дослідження;
• інші дані, необхідні для з’ясування предмета дослідження та формування методично коректних питань.

Це право передбачає можливість поліграфолога самостійно визначати достатність, зміст та обсяг інформації, необхідної для підготовки дослідження. Якщо наданих матеріалів недостатньо або вони не дають змоги сформувати методично коректні питання, поліграфолог має право звернутися до замовника з проханням надати додаткову інформацію або уточнити надані відомості.

Реалізація цього права забезпечує належну підготовку до дослідження, підвищує його методичну обґрунтованість і сприяє отриманню достовірних результатів.

Право уточнювати предмет, межі та завдання дослідження

Поліграфолог має право уточнювати із замовником предмет дослідження, зміст поставлених завдань, межі перевірки та очікуваний формат результатів дослідження.

На практиці запит замовника може бути сформульований надто широко, емоційно, юридично некоректно або методично непридатно для проведення поліграфного дослідження. У такому разі поліграфолог має право запропонувати уточнення, конкретизацію, звуження або переформулювання завдання.

Наприклад, замість загального запиту «перевірити, чи людина нас обманює» поліграфолог повинен запропонувати сформулювати конкретний предмет дослідження, пов’язаний із певною подією, дією, фактом, часовим проміжком, обставинами або повідомленою респондентом версією.

Реалізація цього права забезпечує чітке визначення предмета дослідження, сприяє правильному формулюванню запитань, дотриманню меж дослідження та підвищує якість отриманих результатів.

Право брати участь у формулюванні питань

Поліграфолог має право брати участь у формулюванні питань, що виносяться на дослідження. Остаточне методичне формулювання питань належить до професійної компетенції та відповідальності поліграфолога.

Питання, що використовуються під час дослідження, повинні бути:

• зрозумілими для респондента;
• конкретними;
• логічно пов’язаними з предметом дослідження;
• методично придатними;
• такими, що не містять двозначностей;
• такими, що не принижують честі й гідності респондента;
• такими, що не містять надмірного емоційного або оціночного навантаження.

Поліграфолог має право відмовитися від використання питань, які є методично некоректними, образливими, маніпулятивними, не стосуються предмета дослідження або виходять за межі можливостей поліграфного дослідження.

Право відмовитися від проведення дослідження

Поліграфолог має право відмовитися від проведення дослідження із застосуванням поліграфа, якщо існують обставини, що унеможливлюють його законне, об’єктивне або методично коректне проведення.

Підставами для відмови можуть бути:

• відсутність добровільної згоди респондента;
• наявність ознак тиску або примусу щодо респондента;
• некоректність поставлених перед поліграфологом завдань;
• спроба використати дослідження як засіб психологічного тиску;
• відсутність належних умов для проведення дослідження;
• стан респондента, що унеможливлює проведення дослідження;
• наявність конфлікту інтересів;
• недостатність матеріалів для підготовки дослідження;
• вимога замовника надати наперед визначений результат дослідження;
• інші обставини, що ставлять під сумнів можливість проведення об’єктивного, методично обґрунтованого та етично прийнятного дослідження.

Право на відмову є важливим інструментом професійного захисту поліграфолога та гарантією недопущення неправомірного використання поліграфа.

Право визначати придатність умов для проведення дослідження

Поліграфолог має право оцінювати придатність умов, у яких планується проведення дослідження із застосуванням поліграфа.

Під час оцінювання умов проведення дослідження поліграфолог може враховувати:

• безпечність приміщення;
• рівень шуму;
• освітлення;
• температурний режим;
• наявність сторонніх осіб;
• можливість забезпечення конфіденційності;
• технічні умови для функціонування поліграфа та іншого обладнання;
• наявність факторів, що можуть відволікати респондента або впливати на якість дослідження;
• можливість здійснення аудіо- та відеозапису.

Якщо умови не відповідають вимогам, необхідним для проведення поліграфного дослідження, поліграфолог має право вимагати їх усунення, запропонувати перенесення дослідження до іншого приміщення, зміну часу його проведення або відкласти проведення дослідження до усунення відповідних недоліків.

Право визначати доцільність присутності інших осіб

Поліграфолог має право визначати доцільність присутності інших осіб під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа.

Загальним правилом є проведення дослідження за участю лише поліграфолога та респондента. Присутність сторонніх осіб може створювати додатковий психологічний тиск, впливати на поведінку респондента, змінювати його психоемоційний стан і провокувати реакції, не пов’язані безпосередньо зі змістом поставлених питань.

Проте навіть у таких випадках поліграфолог повинен оцінити, чи не впливатиме така присутність на якість дослідження. У виняткових випадках присутність інших осіб може бути зумовлена віком респондента, процесуальним статусом, вимогами законодавства або особливими умовами проведення дослідження. Проте навіть у таких випадках поліграфолог повинен оцінити, чи не впливатиме така присутність на якість та об’єктивність дослідження.

Право проводити передтестову та міжтестову бесіду

Поліграфолог має право проводити передтестову бесіду з респондентом в обсязі, необхідному для належної підготовки та проведення дослідження. Передтестова бесіда є важливою складовою дослідження, оскільки дає змогу встановити контакт із респондентом, з’ясувати його позицію, пояснити порядок проведення дослідження, перевірити розуміння тематики та оцінити готовність до участі в дослідженні.

У межах передтестової бесіди поліграфолог має право з’ясовувати:

• самопочуття респондента;
• його ставлення до дослідження;
• розуміння мети дослідження;
• позицію щодо обставин, які підлягають перевірці;
• наявність факторів, що можуть перешкоджати тестуванню;
• можливі труднощі у сприйнятті питань;
• інші відомості, необхідні для належної організації процедури.

Поліграфолог також має право проводити міжтестові бесіди, якщо це необхідно для уточнення інформації, відновлення контакту, коригування подальшого ходу дослідження або забезпечення належної якості процедури.

Право ставити уточнювальні запитання

Поліграфолог має право ставити респондентові уточнювальні запитання в межах предмета та тематики дослідження.

Такі запитання можуть бути необхідними для:

• з’ясування позиції респондента;
• уточнення його версії;
• перевірки правильності розуміння поставлених питань;
• усунення двозначності;
• з’ясування причин зміни поведінки або психофізіологічного стану респондента;
• визначення подальшої тактики проведення дослідження.

Уточнювальні запитання не повинні виходити за межі погодженої тематики дослідження, принижувати честь і гідність респондента або перетворювати дослідження на допит чи іншу форму психологічного тиску.

Право надавати респондентові інструкції

Поліграфолог має право надавати респондентові інструкції щодо поведінки під час проведення дослідження.

Зокрема, поліграфолог може роз’яснити респондентові необхідність:

• сидіти спокійно;
• не здійснювати зайвих рухів;
• відповідати чітко та лаконічно;
• не коментувати запитання під час тесту;
• не змінювати самовільно положення тіла;
• уважно слухати питання;
• дотримуватися встановленого порядку надання відповідей;
• повідомляти про погіршення самопочуття.

Такі інструкції необхідні для забезпечення якісної реєстрації фізіологічних показників і мінімізації кількості артефактів.

Право робити перерви, призупиняти або припиняти дослідження

Поліграфолог має право робити перерви під час дослідження, якщо це необхідно для відновлення функціонального стану респондента, усунення технічних перешкод, проведення додаткової бесіди або коригування методичного плану.

Поліграфолог також має право призупинити або припинити дослідження у разі:

• погіршення самопочуття респондента;
• відмови респондента від подальшої участі в дослідженні;
• невиконання респондентом наданих йому інструкцій;
• виявлення ознак протидії проведенню дослідження;
• виникнення технічних перешкод;
• встановлення факту тиску на респондента;
• виникнення обставин, що ставлять під сумнів якість результатів дослідження.

Таке право є необхідним для забезпечення безпеки респондента та належної якості проведення дослідження.

Право відкласти дослідження

Поліграфолог має право відкласти проведення дослідження на інший час, якщо на момент його проведення існують обставини, що можуть негативно вплинути на його результати.

До таких обставин можуть належати:

• фізичне або психічне виснаження респондента;
• ознаки захворювання;
• стан алкогольного або наркотичного сп’яніння;
• вплив психоактивних речовин або сильнодіючих лікарських засобів;
• гострий стрес;
• недосипання;
• больовий синдром;
• нестабільний психоемоційний стан;
• неналежні умови приміщення;
• неможливість забезпечення конфіденційності.

Відкладення дослідження у таких випадках є проявом професійної відповідальності поліграфолога та спрямоване на забезпечення належної якості дослідження.

Право використовувати аудіофіксацію та відеофіксацію

Поліграфолог має право використовувати технічні засоби аудіофіксації та відеофіксації перебігу дослідження, якщо це передбачено порядком проведення дослідження, погоджено з учасниками або необхідно для забезпечення прозорості проведення дослідження та захисту прав його учасників.

Аудіофіксація та відеофіксація дають змогу зафіксувати:

• добровільність участі респондента;
• роз’яснення, надані поліграфологом;
• зміст поставлених питань;
• поведінку респондента;
• дотримання інструкцій;
• можливі артефакти або ознаки протидії;
• обставини, що виникали під час дослідження.

Матеріали аудіофіксації та відеофіксації можуть мати важливе значення для перевірки дотримання порядку проведення дослідження, оцінювання його якості та вирішення спірних питань, що можуть виникнути після завершення дослідження.

Право оцінювати якість поліграм та придатність даних

Поліграфолог має право самостійно оцінювати якість зареєстрованих поліграм, наявність артефактів, технічних перешкод, ознак довільного впливу респондента або інших факторів, що можуть ускладнювати їх аналіз.

У разі необхідності поліграфолог має право:

• повторити окремий тест;
• змінити порядок подальшого проведення дослідження;
• зробити перерву;
• уточнити питання;
• не враховувати окремі фрагменти поліграм, якщо вони є непридатними для аналізу;
• зазначити у висновку обставини, що вплинули на якість результатів дослідження.

Оцінювання якості зареєстрованих матеріалів є невід’ємною складовою професійної діяльності поліграфолога.

Право формувати висновок у межах отриманих даних

Поліграфолог має право формувати висновок виключно в межах отриманих даних, поставлених питань і фактичних результатів проведеного дослідження.

Він не зобов’язаний підтверджувати версію замовника, очікування респондента або позицію будь-якої заінтересованої особи. Висновок має ґрунтуватися на аналізі матеріалів дослідження, змісті поставлених питань, якості поліграм та професійній оцінці зареєстрованих психофізіологічних реакцій.

Поліграфолог має право зазначити, що отримані дані є недостатніми для формування категоричного висновку, якщо така ситуація об’єктивно має місце.

Право не виходити за межі професійної компетентності

Поліграфолог має право не надавати оцінок, які виходять за межі його професійної компетентності.

Зокрема, поліграфолог не встановлює юридичну винуватість особи, не визначає наявність складу кримінального правопорушення, не замінює суд, слідчого, прокурора, адвоката, лікаря, психіатра або експерта іншої спеціальності.

Висновок поліграфолога стосується виключно результатів конкретного дослідження із застосуванням поліграфа в межах поставлених питань.

4.3. Обов’язки поліграфолога

Обов’язки поліграфолога — це професійно необхідні дії та правила поведінки, яких він повинен дотримуватися під час підготовки, проведення, аналізу та оформлення результатів дослідження із застосуванням поліграфа.

Обов’язки поліграфолога спрямовані на забезпечення законності проведення дослідження, захисту прав респондента, об’єктивності дослідження, конфіденційності отриманої інформації та належної якості висновку.

Обов’язок діяти відповідно до законодавства та професійних засад

Поліграфолог зобов’язаний здійснювати свою професійну діяльність із дотриманням Конституції України, міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини, вимог чинного законодавства України, а також професійних та етичних засад проведення досліджень із застосуванням поліграфа.

Усі дії поліграфолога мають бути правомірними, коректними, професійно обґрунтованими та спрямованими на досягнення мети дослідження без порушення прав і свобод респондента.

Обов’язок забезпечити добровільність участі респондента

Поліграфолог зобов’язаний проводити дослідження лише за умови добровільної участі респондента.

Добровільність означає, що респондент розуміє мету, зміст, порядок проведення та можливі наслідки участі в дослідженні, а його згода не є результатом примусу, погроз, психологічного тиску, службової залежності або іншого неправомірного впливу.

Поліграфолог повинен не формально отримати підпис респондента, а переконатися, що особа дійсно усвідомлює характер дослідження та погоджується на участь у ньому добровільно.

Обов’язок отримати письмову згоду респондента

До початку дослідження поліграфолог зобов’язаний отримати від респондента власноручно підписану письмову згоду на участь у дослідженні із застосуванням поліграфа.

Така згода повинна бути отримана до підключення респондента до поліграфа та до початку основного етапу дослідження. Якщо респондент відмовляється надати письмову згоду, дослідження не проводиться.

Письмова згода є важливою гарантією добровільної участі респондента та підтвердженням того, що він був повідомлений про характер дослідження.

Обов’язок роз’яснити право на відмову

Поліграфолог зобов’язаний роз’яснити респондентові його право відмовитися від участі у дослідженні або припинити участь у ньому на будь-якому етапі.

Респондент не повинен сприймати дослідження як примусову процедуру, з якої він не має права вийти. Поліграфолог повинен забезпечити таку атмосферу, за якої респондент усвідомлює реальний, а не формальний характер своєї добровільної участі.

Відмова респондента від участі не повинна супроводжуватися тиском, погрозами або схилянням до участі під приводом неминучості негативних наслідків.

Обов’язок ознайомити респондента з тематикою дослідження

Поліграфолог зобов’язаний завчасно ознайомити респондента з тематикою дослідження.

Респондент має розуміти загальний предмет перевірки, характер питань, які можуть бути поставлені, та межі теми, щодо якої проводиться дослідження. Недопустимим є винесення на дослідження питань, про які респондент не був належним чином поінформований.

Ознайомлення з тематикою дослідження не означає розкриття всієї методичної структури тестів, однак респондент повинен чітко розуміти, у якій сфері та щодо яких обставин проводиться дослідження.

Обов’язок надати роз’яснення щодо дослідження

Поліграфолог зобов’язаний надати респондентові необхідні роз’яснення щодо мети, порядку організації, умов проведення та технології дослідження.

Респондент повинен розуміти:

• що під час дослідження реєструються фізіологічні показники;
• що реакції виникають у відповідь на пред’явлені стимули;
• яким буде порядок надання відповідей;
• які є варіанти відповідей;
• яких правил поведінки необхідно дотримуватися;
• що він має право повідомити про погіршення самопочуття;
• що він може припинити участь у дослідженні.

Такі роз’яснення сприяють зниженню рівня тривожності респондента, його адаптації до умов проведення дослідження та підвищенню якості отриманих результатів.

Обов’язок переконатися у розумінні питань та інструкцій

Поліграфолог зобов’язаний переконатися, що респондент розуміє поставлені питання, зміст інструкцій і порядок надання відповідей.

Якщо респондент не розуміє певного слова, формулювання, терміна або змісту питання, поліграфолог повинен уточнити, пояснити або переформулювати його до початку тестування.

Нерозуміння питання може спричинити реакції, не пов’язані з предметом дослідження, а отже — негативно вплинути на достовірність результатів.

Обов’язок забезпечити коректність питань

Поліграфолог зобов’язаний забезпечити коректність формулювання питань.

Питання мають бути:

• зрозумілими;
• конкретними;
• граматично правильними;
• методично придатними;
• пов’язаними з предметом дослідження;
• такими, що не містять двозначності;
• такими, що не містять образливих або принизливих формулювань.

Поліграфолог не повинен використовувати питання, які можуть необґрунтовано принижувати честь і гідність респондента, провокувати надмірне психоемоційне напруження або виходити за межі погодженої тематики дослідження.

Обов’язок проводити дослідження в межах визначеної тематики

Поліграфолог зобов’язаний проводити дослідження в межах питань, визначених замовником і погоджених відповідно до мети дослідження, з урахуванням методичної коректності та прав респондента.

Поліграфолог не повинен самовільно розширювати предмет дослідження за межі погодженої тематики. Якщо під час проведення дослідження виникає необхідність уточнення окремих обставин, такі дії мають здійснюватися в межах поставленого завдання та не порушувати прав респондента.

Обов’язок оцінити стан респондента

Перед початком дослідження поліграфолог зобов’язаний оцінити стан респондента.

Він повинен звертати увагу на:

• ознаки фізичного або психічного виснаження;
• реакцію респондента на звернене до нього мовлення;
• ознаки алкогольного, наркотичного або іншого сп’яніння (інтоксикації);
• хворобливий стан;
• надмірне хвилювання;
• сонливість;
• загальмованість;
• больовий синдром;
• психоемоційну нестабільність;
• інші обставини, що можуть перешкоджати проведенню дослідження.

Якщо стан респондента не дозволяє провести дослідження належним чином, поліграфолог зобов’язаний відкласти, призупинити або припинити дослідження.

Обов’язок забезпечити належні умови дослідження

Поліграфолог зобов’язаний забезпечити належні умови проведення дослідження.

Приміщення має бути безпечним, ізольованим, достатньо тихим, комфортним і таким, що забезпечує якісну реєстрацію фізіологічних показників. Умови проведення повинні сприяти зосередженості респондента, стабільності фонового стану та мінімізації впливу сторонніх подразників.

Якщо умови не відповідають встановленим вимогам, поліграфолог повинен вжити заходів для їх усунення або відкласти проведення дослідження.

Обов’язок забезпечити правильне технічне використання поліграфа

Поліграфолог зобов’язаний забезпечити правильне використання поліграфа та програмного забезпечення під час дослідження.

До початку та під час дослідження він має контролювати:

• справність обладнання;
• правильність накладення давачів;
• якість відображення поліграми;
• наявність на поліграмі всіх каналів, що підлягають реєстрації;
• коректність маркування стимулів;
• дотримання встановлених часових інтервалів між питаннями;
• фіксацію відповідей респондента;
• повноту запису необхідної інформації.

Неналежне технічне використання обладнання може призвести до отримання даних, непридатних для професійного аналізу.

Обов’язок контролювати поведінку респондента

Поліграфолог зобов’язаний контролювати поведінку респондента під час дослідження.

Він повинен фіксувати:

• зайві рухи;
• контрольоване дихання або порушення дихання;
• зміну положення тіла;
• порушення інструкцій;
• сторонні звуки;
• завдання собі болю;
• ознаки протидії;
• прояви погіршення самопочуття;
• інші обставини, що можуть впливати на якість реєстрації.

Такий контроль необхідний для правильного розмежування інформативних реакцій, артефактів і змін, не пов’язаних із пред’явленими стимулами.

Обов’язок підтримувати коректну професійну атмосферу

Поліграфолог зобов’язаний підтримувати під час дослідження ділову, спокійну та коректну атмосферу.

Його поведінка не повинна провокувати у респондента надмірну тривогу, страх, агресію, почуття приниження або відчуття психологічного тиску. Недопустимими є образи, погрози, зневага, демонстрація упередженості або маніпулятивне спілкування.

Обов’язок дотримуватися нейтральності та неупередженості

Поліграфолог зобов’язаний дотримуватися нейтральності та неупередженості.

Він не повинен демонструвати респондентові наперед сформоване ставлення до його правдивості, причетності, винуватості чи невинуватості. Будь-які висновки можуть формуватися лише після завершення дослідження та аналізу отриманих матеріалів.

Неупередженість означає, що поліграфолог не стає на сторону замовника чи респондента, а проводить дослідження об’єктивно та незалежно.

Обов’язок не допускати стороннього впливу на респондента

Поліграфолог зобов’язаний не допускати стороннього впливу на респондента під час дослідження.

Якщо присутність інших осіб, поведінка замовника, службова залежність, погрози або інші обставини можуть вплинути на добровільність участі респондента чи його психоемоційний стан, поліграфолог повинен вжити заходів для усунення такого впливу або припинити проведення дослідження.

Захист респондента від стороннього впливу є необхідною умовою добровільності його участі та об’єктивності дослідження.

Обов’язок припинити дослідження у разі відмови респондента

Поліграфолог зобов’язаний припинити проведення дослідження у разі відмови респондента від подальшої участі.

Перед припиненням дослідження поліграфолог повинен з’ясувати причину відмови респондента. За необхідності він може надати додаткові роз’яснення щодо порядку проведення дослідження, відповісти на запитання респондента та запропонувати йому письмово викласти причину відмови.

Відмова респондента є достатньою підставою для завершення процедури незалежно від етапу, на якому вона була заявлена. Поліграфолог не повинен схиляти респондента до продовження участі шляхом тиску, погроз або створення враження неминучих негативних наслідків.

Обов’язок припинити дослідження у разі погіршення самопочуття

Поліграфолог зобов’язаний припинити або призупинити проведення дослідження у разі істотного погіршення самопочуття респондента.

Якщо респондент скаржиться на біль, запаморочення, задуху, різке погіршення стану, панічну реакцію або інші прояви, що можуть свідчити про небезпеку для його здоров’я, дослідження має бути негайно припинене.

Безпека респондента має пріоритет над необхідністю завершення процедури.

Обов’язок фіксувати істотні обставини дослідження

Поліграфолог зобов’язаний належним чином фіксувати перебіг дослідження та істотні обставини, що виникають під час його проведення.

До таких обставин можуть належати:

• відмова респондента;
• порушення інструкцій;
• технічні збої;
• артефакти;
• перерви;
• зміна стану респондента;
• поведінкові прояви;
• інші події, які мають значення для аналізу.

Фіксація таких обставин є необхідною умовою правильного аналізу результатів дослідження та обґрунтованості сформованого висновку.

Обов’язок об’єктивно аналізувати результати

Поліграфолог зобов’язаний здійснювати аналіз отриманих результатів об’єктивно, всебічно та в межах наявних матеріалів.

Він не повинен підганяти висновок під очікування замовника, власні припущення або поведінкові враження про респондента. Аналіз має ґрунтуватися на сукупності зареєстрованих даних, змісті поставлених питань, якості поліграм і загальному перебігу дослідження.

Окрема реакція не повинна розглядатися ізольовано від загального контексту дослідження.

Обов’язок зазначати про неможливість надання висновку

Поліграфолог зобов’язаний у разі недостатності або непридатності отриманих даних відобразити це у висновку.

Якщо матеріали дослідження не дозволяють сформувати обґрунтовану відповідь на поставлені питання, поліграфолог не повинен робити категоричних тверджень. У такому випадку він зобов’язаний зазначити причини неможливості надання висновку.

До таких причин можуть належати:

• технічні перешкоди;
• недостатня якість поліграм;
• нестабільний стан респондента;
• протидія;
• неповнота матеріалів;
• переривання дослідження;
• неможливість належного аналізу окремих тестів.

Обов’язок надати висновок у встановленому порядку

За результатами дослідження поліграфолог зобов’язаний надати замовникові висновок у встановленому порядку.

Висновок має бути викладений зрозуміло, логічно, професійно та в межах поставлених питань. Він повинен містити інформацію, необхідну для розуміння результатів проведеного дослідження, без виходу за межі професійної компетентності поліграфолога.

Формулювання висновку має бути виваженим, обґрунтованим і відповідати фактично отриманим результатам.

Обов’язок забезпечувати конфіденційність

Поліграфолог зобов’язаний забезпечувати конфіденційність інформації, отриманої під час дослідження.

Відомості про респондента, обставини дослідження, його результати, зміст відповідей, поведінку респондента та матеріали дослідження не підлягають розголошенню без належних правових підстав або згоди осіб, яких вони стосуються.

Конфіденційність є однією з основ довіри до поліграфолога та процедури дослідження загалом.

Обов’язок не використовувати отриману інформацію у власних інтересах

Поліграфолог зобов’язаний не використовувати інформацію, отриману під час дослідження, у власних інтересах або в інтересах третіх осіб.

Така інформація не може бути предметом особистого обговорення, поширення, використання для тиску, маніпулювання, шантажу або будь-якого іншого неправомірного використання.

Поліграфолог отримує доступ до цієї інформації виключно у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, тому зобов’язаний поводитися з нею відповідально та обережно.

Обов’язок поважати честь, гідність, права і свободи респондента

Поліграфолог зобов’язаний поважати честь, гідність, права і свободи респондента на всіх етапах дослідження.

Професійна діяльність поліграфолога не може здійснюватися шляхом приниження, психологічного примусу, некоректного ставлення, дискримінації, зневаги або створення умов, що завдають шкоди респондентові.

Навіть у складних або конфліктних ситуаціях поліграфолог повинен зберігати професійну стриманість і коректність.

Обов’язок діяти в межах професійної компетентності

Поліграфолог зобов’язаний діяти в межах своєї професійної компетентності.

Він не повинен надавати правову, медичну, психіатричну або іншу спеціальну оцінку, якщо така оцінка не належить до його компетенції.

У разі необхідності вирішення таких питань належить до компетенції фахівців відповідного профілю.

Обов’язок усвідомлювати професійну відповідальність

Поліграфолог зобов’язаний усвідомлювати професійну відповідальність за якість проведення дослідження, коректність процедури, об’єктивність аналізу та зміст наданого висновку.

Кожне дослідження із застосуванням поліграфа може мати значення для репутації, професійної діяльності, особистого життя, правового статусу або подальших рішень щодо респондента. Саме тому поліграфолог повинен діяти уважно, неупереджено, відповідально та професійно.

Підсумок

Права та обов’язки поліграфолога визначають професійні межі його діяльності під час організації, проведення та оформлення результатів дослідження із застосуванням поліграфа.

Права поліграфолога забезпечують його професійну незалежність, методичну самостійність, можливість належної організації дослідження та прийняття рішень, необхідних для забезпечення якості його проведення.

Обов’язки поліграфолога спрямовані на забезпечення законності, добровільності, безпеки, конфіденційності, об’єктивності та професійної коректності дослідження.

Дотримання прав та обов’язків поліграфолога є необхідною умовою довіри до результатів поліграфних досліджень, підтримання професійного авторитету поліграфолога та належного використання поліграфа у практичній діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення мають права та обов’язки поліграфолога для професійної діяльності?
2. У чому полягає право поліграфолога на професійну незалежність?
3. Чому поліграфолог має право самостійно визначати методичний порядок проведення дослідження?
4. Яку інформацію поліграфолог має право отримувати від замовника?
5. У яких випадках поліграфолог має право відмовитися від проведення дослідження?
6. Чому поліграфолог має право брати участь у формулюванні питань?
7. Яке значення має право поліграфолога оцінювати придатність умов проведення дослідження?
8. Чому присутність сторонніх осіб під час дослідження може впливати на його результати?
9. У яких випадках поліграфолог має право призупинити або припинити дослідження?
10. Чому поліграфолог не повинен виходити за межі своєї професійної компетентності?
11. У чому полягає обов’язок поліграфолога забезпечити добровільність участі респондента?
12. Чому письмова згода респондента є обов’язковою умовою проведення дослідження?
13. Які роз’яснення поліграфолог повинен надати респондентові до початку дослідження?
14. Чому поліграфолог повинен оцінити стан респондента перед початком дослідження?
15. Які дії поліграфолога є необхідними для забезпечення належної якості реєстрації фізіологічних показників?
16. У чому полягає обов’язок поліграфолога дотримуватися нейтральності та неупередженості?
17. Чому поліграфолог повинен припинити дослідження у разі відмови респондента від подальшої участі?
18. Які матеріали дослідження підлягають належному збереженню?
19. У чому полягає обов’язок поліграфолога забезпечувати конфіденційність?
20. Чому професійна відповідальність поліграфолога має особливе значення під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа?

Розділ 5

ПОЛІГРАФИ, ДАВАЧІ ТА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Навчальна мета розділу: Формування у слухачів знань про технічні характеристики поліграфів, призначення основних і допоміжних давачів, функціональні можливості програмного забезпечення та їх роль у реєстрації, відображенні, збереженні й аналізі психофізіологічних реакцій респондента під час дослідження із застосуванням поліграфа.

На фото зображені поліграфи Rubicon (Україна), Lafayette (США) та Axciton (США), які є найбільш поширеними серед поліграфологів України.

5.1. Загальне значення технічного забезпечення поліграфного дослідження

Дослідження із застосуванням поліграфа є процедурою, у якій поєднуються спеціальні знання поліграфолога, методично правильно побудована система стимулів, належні умови проведення дослідження та технічні можливості поліграфа. Якість отриманих результатів значною мірою залежить не лише від професійної підготовки поліграфолога, а й від технічного стану обладнання, правильності його використання та функціональних можливостей програмного забезпечення.

Поліграф у професійній діяльності поліграфолога не є самостійним засобом встановлення правдивості чи неправдивості відповідей респондента. Його призначення полягає у реєстрації, перетворенні, збереженні та графічному відображенні фізіологічних показників, які змінюються у відповідь на пред’явлені стимули. Подальший аналіз таких показників здійснює поліграфолог з урахуванням методики, змісту поставлених питань, стану респондента, якості поліграм, наявності артефактів та інших істотних обставин.

Отже, поліграф є технічним інструментом, який забезпечує об’єктивну реєстрацію фізіологічних процесів, але не замінює професійного аналізу, методичного мислення та відповідальності поліграфолога.

5.2. Вимоги до поліграфів

Поліграфи, що використовуються для проведення поліграфних досліджень, повинні бути технічно справними, придатними до експлуатації за своїм функціональним призначенням та забезпечувати надійну реєстрацію, перетворення, збереження й відображення фізіологічних реакцій респондента під час дослідження.

Технічна справність поліграфа означає, що всі його складові частини, давачі, кабелі, блоки реєстрації, програмне забезпечення та інші елементи працюють належним чином і забезпечують стабільну реєстрацію фізіологічних сигналів. Несправний або технічно нестабільний поліграф може призводити до спотворення даних, появи технічних артефактів, втрати частини запису або неможливості проведення професійного аналізу результатів.

Придатність поліграфа до експлуатації передбачає, що його технічні характеристики відповідають завданням дослідження, забезпечують реєстрацію необхідних фізіологічних показників та надійне збереження отриманих матеріалів.

ДСТУ 8692:2016 «Поліграфи. Технічні умови»

ДСТУ 8692:2016 діє в Україні з 2016 року. Жодна країна Європи чи СНД не має подібного ДСТУ.

В Україні технічні вимоги до поліграфів визначаються національним стандартом ДСТУ

8692:2016 «Поліграфи. Технічні умови». Цей стандарт є спеціалізованим нормативним документом, який установлює технічні, функціональні та експлуатаційні вимоги до поліграфів як технічних засобів реєстрації психофізіологічних показників людини.

Значення ДСТУ 8692:2016 полягає у встановленні єдиних технічних вимог до поліграфів, що використовуються у професійній діяльності. Наявність такого стандарту має важливе практичне значення, оскільки дозволяє відмежовувати професійні поліграфні комплекси від технічних засобів, які не забезпечують належної якості реєстрації, збереження та відображення психофізіологічних показників.

ДСТУ 8692:2016 визначає вимоги до поліграфів як технічних пристроїв, що призначені для одночасної реєстрації кількох фізіологічних показників респондента під час проведення дослідження. Стандарт охоплює питання класифікації поліграфів, основних параметрів, технічних характеристик, безпечності, експлуатації, транспортування, зберігання, контролювання та інших аспектів, пов’язаних із використанням поліграфного обладнання.

Для поліграфолога знання вимог ДСТУ має не формальний, а практичний характер. Поліграфолог повинен розуміти, що якість дослідження залежить не лише від методики та професійних навичок, а й від того, чи здатне обладнання забезпечити повноцінну, стабільну та достовірну реєстрацію необхідних психофізіологічних показників.

Використання поліграфа, який відповідає вимогам ДСТУ 8692:2016, сприяє:

• забезпеченню належної технічної якості дослідження;
• стабільній реєстрації основних фізіологічних показників;
• зменшенню ризику виникнення технічних артефактів;
• можливості проведення подальшого професійного аналізу поліграм;
• збереженню матеріалів дослідження у вигляді, придатному для перевірки;
• підвищенню довіри до результатів дослідження;
• уніфікації підходів до технічного забезпечення поліграфної діяльності.

Водночас відповідність поліграфа вимогам технічного стандарту сама по собі не гарантує правильності проведеного дослідження. Поліграф є лише технічним засобом реєстрації психофізіологічних показників. Якість кінцевого результату залежить від сукупності чинників: професійної підготовки поліграфолога, правильної організації процедури, коректності поставлених питань, стану респондента, належних умов проведення дослідження, якості реєстрації фізіологічних показників та об’єктивності подальшого аналізу.

Таким чином, ДСТУ 8692:2016 слід розглядати як технічну основу професійного використання поліграфа в Україні. Його вимоги допомагають забезпечити мінімально необхідний рівень якості обладнання, однак не замінюють професійної компетентності поліграфолога, методичної коректності дослідження та дотримання прав респондента.

Поліграф, який використовується у професійній діяльності, повинен забезпечувати:

• одночасну реєстрацію кількох фізіологічних показників;
• стабільність отримання сигналів протягом усього дослідження;
• можливість маркування стимулів і відповідей респондента;
• відображення динамічних фізіологічних показників у вигляді поліграм;
• збереження матеріалів дослідження;
• можливість подальшого перегляду та аналізу записів;
• захист матеріалів від несанкціонованого редагування або видалення;
• технічну можливість фіксації важливих обставин, які виникають під час дослідження.

Перед початком дослідження поліграфолог повинен переконатися у справності обладнання, правильності його підключення, правильності накладення давачів, стабільності реєстрації фізіологічних сигналів та відсутності очевидних технічних перешкод. Якщо обладнання не забезпечує належної якості реєстрації фізіологічних показників, проведення дослідження є недоцільним до усунення відповідних недоліків.

5.3. Канали поліграфа

Поліграф повинен бути оснащений реєстраційними каналами, які забезпечують фіксацію фізіологічних показників респондента. Саме через ці канали поліграф отримує інформацію про зміни фізіологічного стану організму у відповідь на пред’явлені стимули.

Реєстраційні канали мають різне функціональне призначення та різний рівень інформативності. Одні з них безпосередньо відображають зміни, пов’язані з активністю вегетативної нервової системи, інші використовуються для контролю якості дослідження, виявлення артефактів, реєстрації рухової активності респондента або ознак можливої протидії.

У професійній практиці реєстраційні канали поліграфа доцільно поділяти на:

• канали високого рівня інформативності;
• канали середнього рівня інформативності;
• допоміжні канали.

Такий поділ має важливе практичне значення, оскільки дозволяє поліграфологу правильно оцінювати роль кожного каналу під час аналізу поліграм, відрізняти основні психофізіологічні реакції від допоміжних ознак та здійснювати комплексну оцінку перебігу дослідження.

5.4. Канали високого рівня інформативності

До каналів високого рівня інформативності належать канали, які реєструють фізіологічні показники, що значною мірою пов’язані з діяльністю вегетативної нервової системи та меншою мірою піддаються безпосередньому довільному контролю з боку респондента.

До таких каналів належать:

• канал електрошкірної активності (ШГР – шкірно-гальванічна реакція);
• канал периферичної серцево-судинної активності (ФПГ – фотоплетизмограма);
• канал центральної серцево-судинної активності (АРТ – артеріальний тиск).

Ці канали мають важливе значення для аналізу психофізіологічних реакцій, оскільки відображають зміни, які можуть виникати у відповідь на значущі для респондента стимули.

Канал електрошкірної активності (ШГР)

Канал електрошкірної активності, або шкірно-гальванічної реакції (ШГР), забезпечує реєстрацію динаміки електричної провідності та електричного опору шкіри. Для реєстрації використовуються електроди, які зазвичай розміщуються на пальцях рук або інших ділянках шкіри, придатних для стабільної реєстрації цього показника.

Давач каналу ШГР

Електрошкірна активність пов’язана з функціонуванням потових залоз, діяльність яких регулюється симпатичним відділом вегетативної нервової системи. У відповідь на значущий, емоційно насичений або неочікуваний стимул можуть змінюватися електрична провідність та електричний опір шкіри, що реєструється поліграфом у вигляді відповідної кривої.

Правильне накладення давача ШГР на пальцях

Канал електрошкірної активності є одним із найбільш інформативних у поліграфному дослідженні, оскільки чутливо реагує на психоемоційну активацію респондента. Водночас поліграфолог повинен враховувати, що зміни цього показника можуть бути пов’язані не лише зі змістом питання, а й з орієнтовною реакцією, хвилюванням, загальним рівнем тривожності, температурою приміщення, станом шкіри, втомою, впливом лікарських засобів або іншими чинниками.

Тому аналіз електрошкірної активності повинен здійснюватися не ізольовано, а у взаємозв’язку з даними інших реєстраційних каналів і загальним перебігом дослідження.

Канал периферичної серцево-судинної активності

Канал периферичної серцево-судинної активності, або фотоплетизмограма (ФПГ), забезпечує реєстрацію змін кровонаповнення периферичних судин, зокрема в ділянці пальця, на якому розміщено відповідний давач.

Давач каналу ФПГ

Фотоплетизмографічний давач дає змогу реєструвати динаміку частоти серцевих скорочень, особливості пульсової хвилі та зміни тонусу судинної стінки артеріол і артерій. Для цього можуть застосовуватися світлодіодні фотоплетизмографічні або мембранні п’єзоплетизмографічні давачі.

Правильне накладення давача ФПГ на пальці

Зміни у каналі фотоплетизмограми можуть виникати у відповідь на психоемоційне напруження, активацію вегетативної нервової системи, зміну судинного тонусу або інші фізіологічні процеси, пов’язані з реагуванням респондента на пред’явлений стимул.

Практичне значення цього каналу полягає у можливості оцінювати серцево-судинну складову психофізіологічного реагування. Разом із каналом електрошкірної активності він дозволяє поліграфологу отримувати більш повне уявлення про психофізіологічні реакції респондента.

Водночас канал фотоплетизмограми є чутливим до рухів, зміни положення пальця, надмірного стискання давача, температури кінцівок, освітлення та інших зовнішніх чинників. Тому поліграфолог повинен контролювати якість сигналу та враховувати можливість виникнення артефактів.

Канал центральної серцево-судинної активності

Канал центральної серцево-судинної активності (АРТ) забезпечує реєстрацію динаміки показників, пов’язаних із роботою серцево-судинної системи, зокрема частоти серцевих скорочень, тонусу судинної стінки магістральних судин та змін артеріального тиску.

Давач каналу АРТ у вигляді п’єзоелемента

Давач каналу АРТ у вигляді пневмоманжети

Для реєстрації таких показників можуть використовуватися пневматична манжета для вимірювання артеріального тиску або мембранний перетворювач.

Цей канал має важливе значення, оскільки серцево-судинна система активно реагує на психоемоційне напруження, стрес, очікування значущого питання або внутрішній конфлікт, що можуть виникати у респондента під час дослідження.

Правильне накладення давача АРТ на руці

Зміни у каналі центральної серцево-судинної активності можуть проявлятися у зміні частоти серцевих скорочень, особливостях пульсової хвилі, коливаннях судинного тонусу або інших показниках, які відображають загальний рівень вегетативної активації.

Під час аналізу поліграфолог повинен враховувати, що серцево-судинні показники можуть залежати від фізичного стану респондента, наявності захворювань, вживання лікарських препаратів, рівня втоми, болю, тривоги, температури приміщення та інших факторів.

5.5. Канали середнього рівня інформативності

До каналів середнього рівня інформативності належать канали респіраторної активності. Вони забезпечують реєстрацію динаміки частоти, глибини, ритму та інших особливостей дихання респондента.

Респіраторні канали мають важливе значення для поліграфного дослідження, оскільки дихання є чутливим показником психоемоційного стану людини. Водночас дихання може значною мірою свідомо контролюватися респондентом, тому ці канали також мають важливе значення для виявлення можливих спроб протидії.

Давачі каналів дихання

Канали респіраторної активності повинні бути представлені у кількості не менше двох:

• канал торакального дихання;
• канал абдомінального дихання.

Правильне накладення давачів дихання на тіло

Канал торакального дихання

Канал торакального дихання, або верхнього (грудного) дихання, забезпечує реєстрацію рухів грудної клітки під час вдиху та видиху. У практиці поліграфних досліджень він може позначатися як ВДХ — верхнє дихання.

Цей канал дозволяє реєструвати зміни частоти, глибини, ритму та амплітуди грудного дихання. Психоемоційне напруження, хвилювання, спроби контролювати власні реакції або вплив значущого стимулу можуть проявлятися у зміні дихального патерну.

Канал абдомінального дихання

Канал абдомінального дихання, або нижнього (черевного) дихання, забезпечує реєстрацію рухів черевної стінки, пов’язаних із роботою діафрагми. У практиці поліграфних досліджень він може позначатися як НДХ — нижнє дихання.

Абдомінальне дихання дозволяє оцінити другу складову респіраторної активності респондента. Одночасна реєстрація торакального та абдомінального дихання є важливою, оскільки дає змогу порівнювати їх синхронність, виявляти порушення ритму, затримки дихання, надмірне контролювання дихання або інші ознаки, які можуть мати значення для аналізу.

Використання двох респіраторних каналів є необхідним для більш повної оцінки дихальної активності респондента. У нормі грудне та черевне дихання мають бути узгодженими. Порушення цієї узгодженості може свідчити про напруження, дискомфорт, свідоме регулювання дихання або появу артефактів.

Як давачі респіраторної активності можуть використовуватися пневматичні сильфони або мембранні перетворювачі на основі п’єзокераміки.

Поліграфолог повинен контролювати правильність розміщення респіраторних давачів, оскільки надмірне послаблення або, навпаки, надмірне затягування може спотворювати сигнал, створювати дискомфорт для респондента або впливати на якість реєстрації.

5.6. Допоміжні канали

Крім основних каналів, поліграф може бути оснащений допоміжними каналами. Їх призначення полягає у розширенні можливостей контролю за поведінкою та психофізіологічним станом респондента, підвищенні якості реєстрації, виявленні артефактів і можливих спроб протидії.

Допоміжні канали не є основними джерелами інформації для оцінки значущості стимулів, однак вони мають важливе значення для правильного тлумачення даних, отриманих за основними каналами.

До допоміжних каналів належать:

• канал м’язової активності;
• канал акустичної активності.

Канал м’язової активності

Канал м’язової активності, або тремору, забезпечує фіксацію малопомітних рухів тіла респондента. У практиці може використовуватися позначення ТРМ — тремор.

Давач каналу тремору (подушка з п’єзоелементами)

Для реєстрації м’язової активності можуть застосовуватися пневматична подушка або мембранний перетворювач.

Давач тремору розміщується, як правило, під рукою (пальцями) або під сідницями респондента. За потреби можуть використовуватися декілька таких давачів, які розміщуються в різних місцях для контролю рухової активності різних частин тіла респондента.

Цей канал має важливе значення для виявлення рухових артефактів та можливих спроб протидії. Наприклад, респондент може здійснювати дрібні рухи, напружувати м’язи, змінювати положення тіла, тиснути на опору або виконувати інші дії, які можуть впливати на фізіологічні показники.

Реєстрація таких дій допомагає поліграфологу правильно оцінити походження змін на інших каналах. Якщо виражені зміни у фізіологічних показниках збігаються з руховою активністю, поліграфолог повинен враховувати можливість артефакту.

Канал акустичної активності

Канал акустичної активності (мікрофонний канал) забезпечує фіксацію голосових і звукових проявів під час проведення дослідження. У практичній діяльності також може використовуватися умовне позначення МКФ — мікрофон.

Давач каналу акустичної активності (мікрофон)

Мікрофон забезпечує фіксацію:

• гучності відповіді;
• тембру голосу;
• часових характеристик мовлення;
• моменту надання відповіді респондентом;
• сторонніх звуків;
• кашлю, зітхань, сміху та інших звукових проявів;
• шумів, які можуть впливати на перебіг дослідження

Акустичний канал має допоміжне значення, оскільки дає змогу уточнювати часовий взаємозв’язок між питанням, відповіддю та фізіологічною реакцією. Крім того, він сприяє встановленню того, чи не були певні зміни на поліграмі зумовлені стороннім звуком, голосовою реакцією або іншим акустичним подразником.

5.7. Програмне забезпечення (ПЗ) поліграфа

Програмне забезпечення поліграфа (ПЗ) є невід’ємною складовою технічного комплексу, оскільки саме воно забезпечує приймання, оброблення, відображення, маркування, збереження та подальший аналіз зареєстрованих фізіологічних показників, отриманих із відповідних каналів.

Функціональне призначення програмного забезпечення полягає у відображенні інформації про фізіологічні реакції респондента на стимули, пред’явлені поліграфологом. Зазначена інформація реєструється давачами, встановленими на тілі респондента, передається до блоку оброблення даних поліграфа, після чого комплексно надходить до програмного забезпечення для подальшого відображення та аналізу.

Програмне забезпечення повинно забезпечувати повну, безперервну та належну фіксацію інформації, необхідної для проведення дослідження, аналізу його результатів і подальшого збереження отриманих матеріалів.

Якість програмного забезпечення має важливе значення, оскільки навіть за умови справності давачів і технічного пристрою неналежна робота програми може призвести до втрати даних, некоректного маркування стимулів, спотворення часових інтервалів або неможливості проведення якісного аналізу поліграм.

Основним завданням програмного забезпечення є перетворення аналогових сигналів, отриманих від поліграфа, у цифрові сигнали, їх оброблення та подальше графічне відображення у вигляді показників на моніторі комп’ютера.

Програмне забезпечення поліграфа має забезпечувати поліграфологу можливість реєструвати, відображати, зберігати та аналізувати всі істотні елементи дослідження

Поліграма – відображення зареєстрованих фізіологічних реакцій людини в графічному вигляді на програмному забезпеченні RUBICON

Як мінімум, програмне забезпечення повинно забезпечувати реєстрацію таких даних і параметрів:

• ідентифікаційних даних респондента;
• дати та часу проведення дослідження;
• моменту початку та завершення реєстрації фізіологічних реакцій;
• налаштувань чутливості давачів;
• маркування стимулів;
• часу та періоду пред’явлення стимулу;
• відповідей респондента із зазначенням часу та категорії відповіді;
• періоду реєстрації фізіологічного реагування після пред’явлення стимулу;
• маркування поліграм;
• позначення артефактів та інших суттєвих обставин;
• змін у налаштуваннях під час проведення дослідження;
• центрування каналів;
• зміни рівня чутливості;
• зміни масштабу відображення;
• динамічних фізіологічних показників у вигляді поліграм;
• статичних фізіологічних показників у вигляді цифрових значень.

Кожен із зазначених елементів має практичне значення для забезпечення повноти та достовірності матеріалів дослідження. Наприклад, фіксація часу пред’явлення стимулу дає змогу співвіднести його з моментом виникнення фізіологічної реакції. Маркування відповідей забезпечує можливість встановити час надання відповіді респондентом та її змістову категорію. Позначення артефактів дає змогу відокремити інформативні фізіологічні реакції від змін, зумовлених рухами, шумами, технічними перешкодами або іншими сторонніми чинниками.

З метою запобігання фальсифікації результатів програмне забезпечення поліграфа повинно унеможливлювати внесення змін до або видалення стимулів, поліграм та інших зареєстрованих фізіологічних показників у матеріалах раніше проведених досліджень.

Ця вимога має принципове значення для забезпечення достовірності та об’єктивності результатів дослідження. Матеріали поліграфного дослідження повинні зберігатися у такому вигляді, який унеможливлює зміну після завершення процедури змісту запитань, часу їх пред’явлення, відповідей респондента, зареєстрованих фізіологічних показників або інших істотних даних.

Значення технічної грамотності поліграфолога

Технічна грамотність поліграфолога є необхідною умовою якісного проведення психофізіологічного дослідження. Поліграфолог повинен не лише володіти методиками тестування, а й розуміти призначення кожного каналу, принципи роботи давачів, можливі причини спотворення сигналів, ознаки технічних артефактів і порядок усунення типових проблем.

Недостатнє розуміння технічної складової може призвести до помилкової інтерпретації поліграм. Наприклад, зміна сигналу може бути пов’язана не з реакцією на стимул, а з рухом респондента, неправильним накладанням давача, зміною положення тіла, технічним збоєм, зовнішнім шумом або іншою причиною.

Тому поліграфолог повинен уміти:

• правильно накладати давачі;
• перевіряти якість сигналу;
• відрізняти фізіологічну реакцію від артефакту;
• контролювати технічні умови запису;
• своєчасно реагувати на збої;
• видаляти та встановлювати програмне забезпечення.

Технічна грамотність є складовою професійної компетентності поліграфолога і безпосередньо впливає на якість проведення дослідження.

Підсумок

Поліграф і програмне забезпечення є основними технічними засобами, за допомогою яких здійснюється реєстрація, перетворення, відображення та збереження психофізіологічних реакцій респондента під час проведення дослідження.

Поліграф повинен бути технічно справним, придатним до експлуатації та оснащеним реєстраційними каналами, які забезпечують фіксацію основних фізіологічних показників. До таких каналів належать канали електрошкірної активності, периферичної та центральної серцево-судинної активності, а також канали торакального й абдомінального дихання. Допоміжні канали, зокрема канали м’язової та акустичної активності, підвищують можливості контролю якості дослідження та виявлення артефактів або протидії.

Програмне забезпечення поліграфа повинно забезпечувати повну, безперервну та надійну фіксацію даних, їх збереження, маркування стимулів, реєстрацію відповідей, відображення поліграм і захист матеріалів від редагування або фальсифікації.

Якість технічного забезпечення не замінює професійного аналізу поліграфолога, але створює необхідну основу для об’єктивної реєстрації даних, їх подальшої оцінки та формування обґрунтованого висновку.

В подальших розділах буде детально описано кожен з фізіологічних параметрів – каналів, що реєструється поліграфом, способи їх аналізу та інтерпритації.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення має технічне забезпечення для проведення дослідження із застосуванням поліграфа?
2. Чому поліграф не можна розглядати як самостійний засіб встановлення правдивості або неправдивості відповідей?
3. Яким основним вимогам повинен відповідати поліграф, що використовується у професійній діяльності?
4. Яке значення має технічна справність поліграфа під час дослідження?
5. Які основні групи каналів використовуються у поліграфі?
6. Які канали належать до каналів високого рівня інформативності?
7. Яке призначення має канал електрошкірної активності?
8. Яку інформацію дозволяє отримувати канал периферичної серцево-судинної активності?
9. У чому полягає значення каналу центральної серцево-судинної активності?
10. Чому канали респіраторної активності повинні бути представлені щонайменше двома каналами?
11. Яке значення мають торакальний та абдомінальний канали дихання?
12. Для чого використовуються допоміжні канали поліграфа?
13. Яке практичне значення має канал м’язової активності?
14. Яку інформацію може фіксувати канал акустичної активності?
15. Які мінімальні функціональні можливості повинно мати програмне забезпечення поліграфа?
16. Чому програмне забезпечення повинно забезпечувати маркування стимулів і відповідей респондента?
17. Яке значення має захист матеріалів дослідження від редагування або видалення?
18. Які дії повинен виконати поліграфолог для контролю якості технічної реєстрації?
19. Чому технічна грамотність поліграфолога є необхідною умовою якісного дослідження?
20. Яке значення має ДСТУ 8692:2016 «Поліграфи. Технічні умови» для професійного проведення досліджень із застосуванням поліграфа в Україні?
21. Чому відповідність поліграфа технічному стандарту не замінює професійної компетентності поліграфолога?
22. Які ризики можуть виникати під час використання обладнання, що не забезпечує належної реєстрації, збереження та відображення психофізіологічних показників?

Розділ 6

ПCИХОФІЗІОЛОГІЯ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПОЛІГРАФА

Навчальна мета розділу: вивчення психофізіологічних механізмів, що лежать в основі поліграфних досліджень, та формування у слухачів розуміння взаємозв’язку між психічними процесами, діяльністю нервової системи і фізіологічними реакціями організму людини. У результаті вивчення розділу слухачі повинні розуміти будову та функціонування нервової системи, механізми формування психофізіологічних реакцій, роль центральної та вегетативної нервової системи у виникненні фізіологічних змін, а також значення психологічних процесів для реєстрації та інтерпретації реакцій під час проведення досліджень із застосуванням поліграфа.

Психофізіологія в дослідженнях із застосуванням поліграфа є міждисциплінарною галуззю знань, яка поєднує досягнення психології, фізіології, нейробіології та інструментальних методів дослідження функціонального стану організму людини. Її предметом є вивчення закономірностей взаємозв’язку між психічними процесами та фізіологічними реакціями, що виникають у відповідь на вплив зовнішніх або внутрішніх подразників.

У практиці поліграфних досліджень психофізіологія є науковою основою, яка пояснює механізми виникнення фізіологічних реакцій під час сприйняття, аналізу та оцінки людиною значущої інформації. Будь-який стимул, зокрема тестове запитання, спочатку сприймається органами чуття, після чого обробляється центральною нервовою системою. Якщо інформація має особистісну значущість або викликає емоційне напруження, активуються механізми вегетативної нервової системи, що супроводжується змінами функціонального стану організму.

Саме ці зміни реєструються поліграфом у вигляді змін показників дихання, серцево-судинної діяльності, електрошкірної активності та рухової активності..

У контексті поліграфного дослідження психофізіологія вивчає, яким чином різні психологічні стани — хвилювання, емоційне напруження, стрес, тривожність, страх викриття, когнітивне навантаження або пригадування значущих подій — впливають на діяльність вегетативної нервової системи та спричиняють зміни фізіологічних показників. При цьому інтенсивність і характер реакцій залежать не лише від самого стимулу, а й від індивідуальних особливостей людини, її попереднього життєвого досвіду, емоційного стану, рівня адаптації до ситуації та суб’єктивної значущості отриманої інформації.

Таким чином, психофізіологія забезпечує наукове підґрунтя для проведення поліграфних досліджень, дозволяючи зрозуміти причинно-наслідковий зв’язок між психічними процесами та фізіологічними проявами. Саме знання психофізіологічних закономірностей дає можливість поліграфологу правильно оцінювати зареєстровані реакції, відокремлювати закономірні психофізіологічні відповіді від випадкових фізіологічних змін чи артефактів і здійснювати науково обґрунтовану інтерпретацію результатів поліграфного дослідження.

Для розуміння природи фізіологічних реакцій, що реєструються під час поліграфного дослідження, необхідно розглянути особливості будови та функціонування нервової системи людини. Саме нервова система забезпечує сприйняття інформації, її аналіз, формування психічних процесів і подальшу реалізацію фізіологічних реакцій організму. Знання основ її функціонування є необхідною складовою професійної підготовки поліграфолога, оскільки дозволяє зрозуміти механізми виникнення реакцій, які фіксуються поліграфом.

6.1. Будова нервової системи людини

Основною структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон — спеціалізована нервова клітина, призначена для сприйняття, обробки, зберігання та передачі інформації у вигляді нервових імпульсів.

Нейрони утворюють складну мережу взаємозв’язків, яка забезпечує швидкий обмін інформацією між різними відділами головного і спинного мозку, внутрішніми органами, м’язами та рецепторами. Передача інформації між нейронами здійснюється через спеціалізовані контакти — синапси, у яких нервовий імпульс передається за участю біологічно активних речовин — нейромедіаторів.

Завдяки високій швидкості проведення нервових імпульсів організм людини здатний практично миттєво реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища. Узгоджена діяльність мільярдів нейронів забезпечує формування психічних процесів, емоцій, поведінкових реакцій і фізіологічних змін, які можуть бути зареєстровані під час поліграфного дослідження.

За анатомічною будовою нервову систему поділяють на центральну та периферичну.

Центральна нервова система (ЦНС) представлена головним і спинним мозком та є основним центром керування функціями організму. Головний мозок забезпечує аналіз інформації, мислення, пам’ять, увагу, мовлення, емоційну діяльність, прийняття рішень і формування поведінкових реакцій. Спинний мозок виконує провідникову функцію, забезпечуючи передачу нервових імпульсів між головним мозком і органами, а також бере участь у здійсненні безумовних рефлексів. Центральна нервова система інтегрує інформацію, що надходить від рецепторів, та формує відповідь організму на дію різноманітних подразників.

Периферична нервова система (ПНС) складається з черепних і спинномозкових нервів, нервових сплетень та нервових закінчень, які з’єднують центральну нервову систему з органами, тканинами і м’язами організму. Вона забезпечує двосторонній обмін інформацією: передає до центральної нервової системи сигнали від органів чуття та внутрішніх органів, а також проводить нервові імпульси від головного і спинного мозку до виконавчих органів. Завдяки розгалуженій мережі нервових волокон периферична нервова система забезпечує функціональний зв’язок практично всіх частин людського тіла з центральною нервовою системою.

Функціонально периферичну нервову систему поділяють на соматичну та вегетативну (автономну). Соматична нервова система забезпечує свідомий контроль рухів скелетної мускулатури та сприйняття інформації від органів чуття. Вона відповідає за довільні рухи людини, підтримання рівноваги, координацію та взаємодію із зовнішнім середовищем. На відміну від неї, вегетативна (автономна) нервова система функціонує незалежно від свідомого контролю людини та автоматично регулює діяльність внутрішніх органів, серця, кровоносних судин, органів дихання, травлення, ендокринних і потових залоз, забезпечуючи підтримання сталості внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Вегетативна нервова система, у свою чергу, складається із симпатичного та парасимпатичного відділів, які функціонують узгоджено, але виконують переважно протилежні завдання. Симпатичний відділ активізує діяльність організму в умовах фізичного або психологічного навантаження, мобілізує його ресурси та забезпечує реакцію «бий або тікай». При цьому збільшується частота серцевих скорочень, підвищується артеріальний тиск, посилюється потовиділення, змінюється характер дихання та активізуються інші фізіологічні процеси. Парасимпатичний відділ, навпаки, відповідає за відновлення організму після навантаження, сприяє нормалізації роботи внутрішніх органів, уповільненню серцевого ритму, активізації процесів травлення та накопиченню енергетичних ресурсів. Саме взаємодія цих двох відділів забезпечує адаптацію організму до постійних змін зовнішнього середовища.

Для поліграфолога особливе значення має розуміння роботи вегетативної нервової системи, оскільки саме її діяльність лежить в основі більшості фізіологічних реакцій, що реєструються поліграфом. Під впливом психологічно значущих стимулів активується насамперед симпатичний відділ вегетативної нервової системи, що проявляється змінами дихання, серцево-судинної діяльності, електропровідності шкіри та інших фізіологічних показників. Саме ці зміни є предметом подальшого аналізу під час проведення поліграфного дослідження та слугують основою для інтерпретації фізіологічних реакцій респондента.

Під час сприйняття значущого стимулу центральна нервова система здійснює його первинний аналіз і зіставлення з інформацією, що зберігається у пам’яті респондента. Якщо стимул асоціюється з важливою подією, емоційним досвідом або має високу особистісну значущість, відбувається оцінка його біологічної та психологічної релевантності. У цьому процесі беруть участь коркові структури, гіпокамп і мигдалеподібне тіло, яке відіграє ключову роль у виявленні емоційно значущих стимулів.

Після визначення високої значущості стимулу активується мигдалеподібне тіло, яке через нейронні зв’язки стимулює гіпоталамус — центральний координатор вегетативних реакцій організму. Гіпоталамус передає сигнали до структур стовбура головного мозку та вегетативних центрів спинного мозку, що призводить до активації симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Така відповідь є складовою адаптивної реакції організму на потенційно важливі або загрозливі стимули.

Активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи супроводжується комплексом фізіологічних змін, спрямованих на мобілізацію ресурсів організму. Зокрема, посилюється активність еккринових потових залоз, що проявляється збільшенням потовиділення та підвищенням електрошкірної активності. Одночасно змінюється серцево-судинна діяльність (зростає частота серцевих скорочень, можуть змінюватися показники артеріального тиску та варіабельності серцевого ритму), а також респіраторна активність, яка характеризується змінами частоти, глибини та ритму дихання.

Після припинення дії стимулу або зниження його суб’єктивної значущості поступово активується парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи. Його функція полягає у відновленні гомеостазу та поверненні фізіологічних показників до вихідного рівня. У результаті зменшується інтенсивність потовиділення, нормалізуються показники серцево-судинної діяльності та дихання, а організм переходить від стану мобілізації до стану функціонального спокою, завершуючи цикл вегетативної відповіді на значущий стимул.

Приклад активації симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи на поліграмі:

Активація симпатичної нервової системи

Активація парасимпатичної нервової системи

Приклад активації симпатичного та парасимпатичного відділів автономної нервової системи на поліграмі (зміна електричного опору шкіри з інтервалом в одну секунду):

Активація симпатичної нервової системи

Активація парасимпатичної нервової системи

Отже, фізіологічні реакції, що реєструються поліграфом, не виникають ізольовано, а є результатом складної послідовності психічних і нейрофізіологічних процесів. Первинною ланкою цього процесу є психічна діяльність людини: сприйняття стимулу, його аналіз, порівняння з інформацією, що зберігається у пам’яті, оцінка особистісної значущості та формування емоційної й когнітивної відповіді. Саме ці процеси зумовлюють подальшу активацію структур центральної нервової системи та механізмів вегетативної регуляції, що проявляється змінами фізіологічних показників.

Таким чином, для правильного розуміння природи поліграфних реакцій необхідно розглянути психологічні механізми обробки інформації, насамперед процеси сприйняття, уваги, пам’яті, мислення та емоцій, які визначають формування психофізіологічної відповіді організму на значущі стимули.

Підсумок

Психофізіологія є науковою основою розуміння реакцій, що реєструються під час поліграфного дослідження. Вона пояснює взаємозв’язок між діяльністю нервової системи, психічними процесами та фізіологічними змінами організму.

Розуміння механізмів роботи центральної та вегетативної нервової системи дозволяє поліграфологу правильно оцінювати зареєстровані реакції, враховувати вплив індивідуальних особливостей респондента та здійснювати обґрунтовану інтерпретацію результатів дослідження.

Питання для самоконтролю

1. Який предмет вивчення психофізіології та яке її значення для проведення досліджень із використанням поліграфа?
2. Який взаємозв’язок існує між психічними процесами та фізіологічними реакціями, що реєструються поліграфом?
3. Які фізіологічні показники реєструються поліграфом та які системи організму забезпечують їх формування?
4. На які основні відділи поділяється нервова система людини та які функції виконує кожний із них?
5. Чим відрізняються соматична та вегетативна нервові системи і яке їх значення для поліграфних досліджень?
6. Які функції виконують симпатичний і парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи?
7. Яким є механізм формування психофізіологічної реакції організму від моменту сприйняття значущого стимулу до виникнення змін фізіологічних показників?
8. Яку роль у формуванні психофізіологічної реакції відіграють кора головного мозку, гіпокамп, мигдалеподібне тіло та гіпоталамус?
9. Чому фізіологічні реакції, що реєструються поліграфом, не можуть розглядатися окремо від психічних процесів?
10. Які психологічні процеси найбільшою мірою впливають на формування психофізіологічних реакцій під час поліграфного дослідження?
11. Чому знання психофізіологічних закономірностей є необхідною умовою правильної інтерпретації результатів поліграфного дослідження?

Розділ 7

ПCИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

Навчальна мета розділу: вивчення та аналіз психічних процесів, зокрема когнітивних процесів (пам’яті, уваги), емоційних реакцій (емоцій) та мотиваційних процесів (психологічних установок, адаптації), їх структури, функцій і закономірностей прояву, а також їх зв’язку з виникненням фізіологічних реакцій у процесі дослідження із застосуванням поліграфа, з метою забезпечення правильного розуміння механізмів реагування обстежуваної особи.

Психічні процеси — це динамічні форми психічної діяльності людини, за допомогою яких здійснюються відображення об’єктивної дійсності, пізнання навколишнього світу, регуляція поведінки та діяльності. Вони виникають, розвиваються і реалізуються в процесі активної взаємодії людини з навколишнім середовищем, забезпечуючи сприймання, переробку, збереження, відтворення й використання інформації, а також емоційне переживання та вольову регуляцію діяльності.

Відповідно до діяльнісної концепції С. Рубінштейна психічні процеси не існують ізольовано, а становлять взаємопов’язану систему психічної діяльності особистості, яка формується та проявляється у процесі її взаємодії з об’єктивною дійсністю.

Когнітивні процеси — забезпечують сприймання, оброблення, збереження, відтворення та використання інформації, формуючи основу пізнавальної діяльності людини. До цієї групи належать пам’ять і увага, які визначають ефективність сприймання стимулів, їх аналізу та усвідомлення.

Емоційні процеси — відображають суб’єктивне переживання людиною подій і ситуацій, визначають її емоційне ставлення до стимулів та впливають на інтенсивність фізіологічних реакцій.

Мотиваційні процеси — визначають спрямованість, активність і регуляцію поведінки людини відповідно до її потреб, мотивів, цілей та умов діяльності. До них належать мотивація, психологічні установки й адаптація, які впливають на особливості реагування особистості в різних ситуаціях.

Особливе значення в контексті досліджень із використанням поліграфа мають когнітивні процеси, оскільки вони забезпечують сприймання, оброблення та актуалізацію інформації, що безпосередньо пов’язано з виникненням фізіологічних реакцій під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа.

Провідне місце серед когнітивних процесів посідає пам’ять, адже саме вона забезпечує збереження та відтворення інформації про події, досвід і набутий життєвий матеріал. З огляду на це доцільно детальніше розглянути зміст і класифікацію пам’яті

7.1. Пам’ять

Пам’ять — це психічний процес, що полягає у фіксації, збереженні, відтворенні та забуванні інформації; є базовим механізмом навчання, формування індивідуального досвіду та регуляції поведінки. Пам’ять класифікують за кількома ознаками, серед яких найбільше практичне значення мають тривалість збереження інформації, її зміст, рівень довільності регуляції та спосіб запам’ятовування.

Пам’ять забезпечує кодування, збереження та відтворення інформації, що лежить в основі формування індивідуального досвіду, прийняття рішень і поведінкових реакцій людини.

Пам’ять як об’єкт дослідження під час застосування поліграфа

Одним із ключових об’єктів дослідження із застосуванням поліграфа є пам’ять людини, оскільки саме вона забезпечує збереження, відтворення та впізнавання інформації про події, явища, осіб або предмети, що мають значення для проведення розслідування чи перевірки.

Науковою основою поліграфних досліджень є положення про те, що інформація, яка зберігається в пам’яті людини та має для неї суб’єктивну значущість, здатна викликати комплекс мимовільних фізіологічних реакцій у відповідь на відповідні стимули. Такі реакції проявляються у змінах діяльності серцево-судинної, дихальної та електрошкірної активності, що можуть бути зареєстровані поліграфом.

Особливе значення пам’ять має під час застосування методик, спрямованих на виявлення обізнаності особи щодо конкретних фактів. Якщо запропонований стимул відповідає інформації, що зберігається в довготривалій пам’яті обстежуваної особи та пов’язаний зі значущими для неї подіями, виникає специфічна реакція, яка супроводжується характерними змінами фізіологічних показників. Саме ці зміни є предметом реєстрації та подальшої експертної оцінки.

Отже, пам’ять є одним із центральних об’єктів дослідження із застосуванням поліграфа, оскільки саме наявність або відсутність у пам’яті інформації про певні події, а також її суб’єктивна значущість зумовлюють виникнення фізіологічних реакцій, що реєструються поліграфом.

Основні види пам’яті

У психології пам’ять класифікують за різними критеріями: тривалістю збереження інформації, характером психічної активності, змістом матеріалу, ступенем усвідомленості та довільності запам’ятовування. Для розуміння психофізіологічних процесів, що мають значення під час дослідження із застосуванням поліграфа, насамперед доцільно розглянути види пам’яті за тривалістю збереження інформації, а також окремо охарактеризувати робочу пам’ять як систему її поточного опрацювання.

Сенсорна пам’ять — це початковий етап збереження інформації, на якому протягом дуже короткого часу утримуються сліди подразників, що надходять через органи чуття. Її тривалість залежить від модальності сигналу й зазвичай становить від часток секунди до кількох секунд. Сенсорна пам’ять забезпечує короткочасне збереження цілісного образу стимулу та створює умови для його подальшого відбору увагою й опрацювання.

Короткочасна пам’ять — забезпечує тимчасове утримання обмеженого обсягу інформації, яка безпосередньо сприймається або була щойно актуалізована з довготривалої пам’яті. За відсутності повторення, смислового опрацювання чи інших способів підтримання така інформація зазвичай швидко втрачається. Короткочасна пам’ять характеризується обмеженою тривалістю та обмеженим обсягом збереження матеріалу.

Робоча пам’ять — це функціональна система, яка забезпечує тимчасове утримання та одночасне активне опрацювання інформації, необхідної для виконання поточного завдання. Вона бере участь у розумінні запитань, порівнянні стимулів, прийнятті рішень, логічному міркуванні, контролі поведінки та використанні раніше набутих знань. На відміну від короткочасної пам’яті, поняття робочої пам’яті акцентує увагу не лише на збереженні інформації, а й на її актуалізації, перетворенні, зіставленні та використанні в поточній діяльності.

Довготривала пам’ять — забезпечує відносно тривале збереження інформації — від годин і днів до багатьох років або протягом усього життя. У довготривалій пам’яті зберігаються знання, особистий досвід, навички, значення понять, відомості про людей і предмети, а також спогади про конкретні події. Її обсяг значно перевищує можливості короткочасної пам’яті, а актуалізація інформації відбувається шляхом відтворення або впізнавання.

Урахування закономірностей функціонування пам’яті під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа

Під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа поліграфолог повинен враховувати закономірності функціонування пам’яті людини. Розуміння механізмів запам’ятовування, збереження, актуалізації та відтворення інформації є необхідною умовою правильного формування тестових стимулів, проведення передтестової бесіди та інтерпретації отриманих фізіологічних реакцій. Якісна робота з пам’яттю досліджуваної особи суттєво підвищує достовірність результатів дослідження.

За характером інформації та способом її відтворення довготривалу пам’ять поділяють на декларативну та недекларативну. Декларативна пам’ять охоплює інформацію, яку людина може усвідомлено відтворити або впізнати. Вона включає епізодичну пам’ять — спогади про конкретні події особистого досвіду, та семантичну пам’ять — знання про поняття, факти, значення слів і закономірності навколишнього світу. Недекларативна пам’ять проявляється переважно через виконання дій і зміни поведінки та включає навички, звички, процедурне навчання, праймінг і певні форми умовного навчання.

У контексті досліджень із застосуванням поліграфа особливе значення має довготривала декларативна пам’ять, насамперед її епізодичний компонент, оскільки він пов’язаний зі збереженням та актуалізацією інформації про конкретні події, дії, осіб, предмети, місця й обставини. Водночас робоча пам’ять забезпечує поточне сприймання змісту запитання, утримання стимулу, його співвіднесення з наявним досвідом та формування відповіді.

Важливо враховувати, що зареєстрована поліграфом фізіологічна реакція не є прямим «зчитуванням» пам’яті та сама по собі не доводить наявності конкретного спогаду. Поліграф реєструє зміни фізіологічних показників, які потребують професійної оцінки з урахуванням структури тесту, значущості стимулу, уваги, емоційного стану та інших чинників.

Під час формування тестових опитувальників, проведення передтестової бесіди та пред’явлення стимулів доцільно враховувати механізми функціонування довготривалої пам’яті. Відомо, що пригадування автобіографічних подій, як правило, відбувається відповідно до їх часової та причинно-наслідкової організації. Саме тому доцільно проводити опитування у прямій хронологічній послідовності: від подій, що передували досліджуваній ситуації (етапу підготовки) до безпосереднього перебігу події та подій після її завершення.

Дотримання принципу хронологічності сприяє природній актуалізації спогадів, полегшує формування причинно-наслідкових зв’язків, забезпечує логічну послідовність передтестової бесіди та створює більш сприятливі умови для відтворення інформації. Аналогічного принципу доцільно дотримуватися і під час побудови тестових опитувальників. Крім того, логічна послідовність запитань полегшує адаптацію досліджуваної особи до процедури дослідження та сприяє зниженню ситуативної тривожності у непричетних осіб.

Під час сприйняття тестових стимулів суттєве значення має обмежений обсяг робочої (оперативної) пам’яті. Класичні дослідження Дж. Міллера визначали її обсяг як 7 ± 2 одиниці інформації, однак сучасні дослідження Н. Кована свідчать, що фактичний обсяг робочої пам’яті становить приблизно 4 ± 1 елемент.

З огляду на це тестові питання повинні бути максимально простими, лаконічними та однозначними. Оптимально, щоб цільові питання містили не більше ніж 5–7 слів, що мінімізує когнітивне навантаження, полегшує сприйняття стимулу та забезпечує концентрацію уваги досліджуваної особи на його змісті.

Автоматична актуалізація інформації в пам’яті

Під час сприймання запитання людина мимоволі співвідносить його зміст із наявними знаннями та попереднім досвідом. У когнітивній психології запитання може розглядатися як пошуковий ключ або стимул-підказка (англ. retrieval cue), який активує відповідні сліди пам’яті та пов’язані з ними асоціативні зв’язки. Унаслідок цього можуть актуалізуватися не лише безпосередні відомості про певну подію, а й пов’язані з нею образи, поняття, обставини, емоційні переживання та інші елементи індивідуального досвіду.

Початковий етап такої актуалізації значною мірою відбувається автоматично й може передувати усвідомленому формуванню відповіді. Вольовий контроль дає людині змогу впливати на зміст повідомлення, добирати формулювання, приховувати або спотворювати певні відомості, однак не завжди дозволяє повністю запобігти первинній активації відповідних слідів пам’яті та асоціативних зв’язків.

Для досліджень із застосуванням поліграфа ця закономірність має принципове значення. Актуалізація суб’єктивно значущої інформації, її оцінювання та співвіднесення зі змістом запитання можуть супроводжуватися змінами психофізіологічного стану людини. Такі зміни проявляються в динаміці серцево-судинної, дихальної та електрошкірної активності, яка реєструється поліграфом. Водночас фізіологічна реакція не є прямим відображенням окремого спогаду та повинна оцінюватися з урахуванням структури тесту, змісту стимулу, емоційного стану, уваги та інших чинників.

Під час передтестової бесіди доцільно обговорити з респондентом обставини досліджуваної ситуації, часові межі події, зміст понять і формулювання майбутніх запитань. Це сприяє однаковому розумінню стимулів, зосередженню уваги на предметі дослідження та актуалізації інформації, яка може бути пов’язана з відповідними подіями. Поліграфолог також пояснює порядок проведення дослідження, принципи побудови тесту та необхідність уважно вислуховувати кожне запитання й відповідати на нього однозначно.

У процесі такого обговорення особа, яка володіє інформацією про досліджувану подію, може мимоволі актуалізувати пов’язані з нею деталі: послідовність дій, місце, час, використані предмети, спосіб приховування слідів або інші обставини. Проте наявність фізіологічної реакції не повинна автоматично ототожнюватися з причетністю, оскільки значущість запитання може бути зумовлена різними психологічними причинами. Саме тому висновки формують лише за результатами комплексної оцінки реакцій у межах науково обґрунтованої методики.

Функціонування пам’яті нерозривно пов’язане з процесами уваги, які забезпечують вибіркову спрямованість психічної діяльності, концентрацію на значущих стимулах та їх первинне когнітивне опрацювання. Увага визначає, яка інформація буде сприйнята, виділена серед інших подразників, опрацьована та передана для подальшого збереження в пам’яті, а також впливає на ефективність її наступної актуалізації.

У контексті досліджень із застосуванням поліграфа увага відіграє важливу роль у сприйманні тестових запитань, розумінні їх змісту, оцінюванні значущості та формуванні психофізіологічної відповіді. Тому розгляд психологічних механізмів уваги є логічним продовженням аналізу когнітивних процесів, що становлять теоретичну основу поліграфологічного дослідження.

7.2. Увага

Увага є одним із базових психічних процесів, що забезпечує вибіркову спрямованість психічної діяльності, концентрацію свідомості на значущих об’єктах та підтримання необхідного рівня психічної активності під час виконання діяльності. На відміну від інших психічних процесів, увага не має власного змісту, а виконує регуляторну функцію, забезпечуючи оптимальні умови для сприймання, пам’яті, мислення, прийняття рішень та інших когнітивних процесів.

З позицій сучасної когнітивної психології увага є механізмом селективної обробки інформації. Щосекунди до центральної нервової системи надходить величезна кількість сенсорної інформації, однак лише її незначна частина стає об’єктом свідомої обробки. Саме увага забезпечує відбір найбільш значущих стимулів, пригнічуючи вплив другорядних подразників та оптимізуючи використання обмежених когнітивних ресурсів людини.

Нейрофізіологічною основою уваги є узгоджена діяльність кори великих півкуль, таламуса, ретикулярної формації стовбура головного мозку, а також фронтально-тім’яних нейронних мереж, які забезпечують підтримання стану неспання, вибірковість сприймання, концентрацію психічної діяльності та регуляцію поведінки.

Концентрація уваги супроводжується зміною функціонального стану центральної та вегетативної нервової системи. Це проявляється у зміні частоти серцевих скорочень, параметрів дихання, електропровідності шкіри, м’язового тонусу та інших психофізіологічних показників. Саме ці фізіологічні зміни можуть бути об’єктивно зареєстровані поліграфом.

Основні властивості уваги

У психології виділяють низку властивостей уваги, які визначають ефективність психічної діяльності.

Концентрація — ступінь зосередженості психічної діяльності на певному об’єкті або виді діяльності.

Стійкість — здатність підтримувати необхідний рівень концентрації уваги протягом тривалого часу.

Обсяг — кількість об’єктів або елементів інформації, які можуть одночасно перебувати у фокусі уваги.

Розподіл — здатність одночасно контролювати декілька об’єктів або виконувати кілька взаємопов’язаних дій.

Перемикання — здатність швидко та цілеспрямовано переносити увагу з одного об’єкта на інший відповідно до зміни умов діяльності.

Основні функції уваги

Увага виконує низку взаємопов’язаних функцій.

Селективна функція забезпечує вибіркове сприймання значущої інформації та пригнічення сторонніх подразників.

Контрольна функція координує перебіг інших психічних процесів, забезпечуючи ефективне сприймання, запам’ятовування, мислення та прийняття рішень.

Регуляторна функція підтримує оптимальний рівень психічної активності відповідно до поставленої мети.

Адаптаційна функція забезпечує своєчасне реагування на зміни навколишнього середовища та швидку перебудову поведінки.

Види уваги

Найбільше практичне значення для психофізіологічних досліджень має класифікація уваги за рівнем свідомої регуляції.

Мимовільна увага виникає автоматично під впливом новизни, інтенсивності, особистісної або емоційної значущості стимулу і не потребує свідомих вольових зусиль.

Довільна увага характеризується свідомим і цілеспрямованим зосередженням психічної діяльності відповідно до поставленої мети та підтримується вольовими зусиллями людини.

Післядовільна увага формується в процесі діяльності, коли підтримання концентрації вже не потребує значних вольових зусиль завдяки високій зацікавленості або мотивації.

Під час дослідження із застосуванням поліграфа одночасно функціонують як довільні, так і мимовільні механізми уваги. Довільна увага забезпечує сприймання інструкцій поліграфолога, усвідомлення змісту тестових стимулів та виконання вимог процедури дослідження. Водночас мимовільна увага автоматично активується у відповідь на особистісно значущі або емоційно насичені стимули. Саме автоматичний характер її виникнення має особливе значення для поліграфології, оскільки реакції на такі стимули можуть виникати незалежно від свідомого наміру досліджуваної особи.

Методичне значення уваги під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа

Під час формування тестових опитувальників та організації процедури дослідження поліграфолог повинен створити умови, які забезпечують стабільну концентрацію довільної уваги досліджуваної особи. З цією метою необхідно мінімізувати сторонні сенсорні подразники, усунути надлишкові предмети з поля зору, забезпечити належну звукоізоляцію приміщення та виключити можливість появи несподіваних стимулів, здатних відволікати увагу.

Окремі методики додатково використовують мовні прийоми, спрямовані на активізацію довільної уваги, наприклад вступні конструкції типу «Скажіть,…» або «Чи правильно, що…». Такі мовні маркери полегшують концентрацію уваги на тестовому стимулі та сприяють його більш повному когнітивному опрацюванню.

Водночас поліграфолог повинен враховувати закономірності функціонування мимовільної уваги. Будь-який новий, несподіваний або незвичний стимул здатний автоматично викликати орієнтувальну реакцію, яка супроводжується активацією вегетативної нервової системи та зміною фізіологічних показників. Такі реакції можуть бути пов’язані не зі змістом тестового питання, а виключно з його новизною або способом пред’явлення.

Саме тому сучасні методики поліграфного дослідження передбачають використання спеціальних прийомів, спрямованих на мінімізацію впливу орієнтувальної реакції. Зокрема, у тесті на виявлення прихованої інформації застосовується принцип однорідності стимулів, коли всі варіанти стимулів (питань) належать до однієї категорії та мають однакову структуру. У методиці нейтрально-перевірних питань використовується принцип праймінгу, що забезпечує передбачуваність цільового стимулу та зменшує його новизну. Такі методичні прийоми дозволяють знизити вплив мимовільної уваги на результати дослідження та підвищити специфічність фізіологічних реакцій на особистісно значущу інформацію.

Когнітивні процеси забезпечують сприймання, відбір, аналіз та інтерпретацію інформації, що надходить із зовнішнього середовища. Проте психофізіологічні реакції людини визначаються не лише особливостями когнітивної обробки стимулу, а й його суб’єктивною значущістю для особистості. Оцінка значущості інформації реалізується за участю емоційних процесів, які відображають індивідуальне ставлення людини до подій, об’єктів і явищ та є одним із провідних чинників формування психофізіологічної відповіді. Саме тому після розгляду когнітивних процесів доцільно перейти до аналізу емоційної сфери як невід’ємного компонента психічної діяльності та одного з ключових механізмів психофізіологічного реагування.

7.3. Емоції

Емоції — це психічний процес, який забезпечує суб’єктивну оцінку значущості подій, об’єктів, явищ та інформації відповідно до актуальних потреб, мотивів, цінностей, життєвого досвіду й поточного психічного стану людини. На відміну від когнітивних процесів, що забезпечують сприймання, аналіз і переробку інформації, емоції визначають її особистісний зміст та індивідуальну значущість.

Емоційні процеси виконують оцінювальну, сигнальну, регуляторну та мотиваційну функції. Вони забезпечують швидку оцінку інформації з позиції її значущості для особистості, сприяють мобілізації адаптаційних ресурсів організму та визначають характер психофізіологічного реагування.

Нейрофізіологічною основою емоцій є взаємодія структур лімбічної системи, префронтальної кори, гіпоталамуса та інших відділів центральної нервової системи, які забезпечують оцінку значущості стимулів, формування емоційного переживання та активацію вегетативної нервової системи.

7.4. Суб’єктивна значущість інформації

Одним із ключових понять психофізіології є суб’єктивна значущість інформації.

Суб’єктивна значущість — це індивідуальна оцінка важливості інформації, події або об’єкта для конкретної людини, яка формується під впливом її потреб, мотивів, цінностей, попереднього досвіду, емоційного ставлення та поточної життєвої ситуації. Одна й та сама інформація може мати різний ступінь значущості для різних осіб, що зумовлює індивідуальний характер психофізіологічного реагування.

Саме суб’єктивна значущість визначає глибину когнітивної обробки інформації. Інформація, яка має високу особистісну значущість, привертає більше уваги, ретельніше аналізується, краще запам’ятовується та легше актуалізується під час пригадування. Емоційне переживання є одним із провідних механізмів формування такої значущості.

Помірний рівень емоційного збудження сприяє концентрації уваги, ефективному кодуванню інформації та її подальшому збереженню в довготривалій пам’яті. Водночас надмірне емоційне напруження може звужувати увагу, ускладнювати когнітивну обробку інформації та негативно впливати на точність її відтворення.

У дослідженнях із застосуванням поліграфа поняття суб’єктивної значущості має фундаментальне значення. Пред’явлення стимулів, пов’язаних із інформацією, що має високу особистісну значущість для досліджуваної особи, супроводжується актуалізацією відповідних слідів пам’яті, емоційною оцінкою їх змісту та активацією центральної і вегетативної нервової системи. Наслідком цього можуть бути зміни фізіологічних показників, які реєструються поліграфом.

7.5. Афективні стани

Поряд зі звичайними емоційними реакціями у практиці проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа необхідно враховувати афективні стани, які можуть істотно впливати на характер психофізіологічного реагування досліджуваної особи.

Афективні стани — це інтенсивні емоційні стани, що супроводжуються вираженою активацією центральної та вегетативної нервової системи, змінами когнітивної діяльності та особливостями поведінкових реакцій.

Найбільше практичне значення для поліграфології мають афект, стрес і тривожність.

Афект — короткочасний інтенсивний емоційний стан, що виникає під впливом надзвичайно значущого подразника та характеризується різким зниженням свідомого контролю поведінки, вираженою активацією вегетативної нервової системи та інтенсивними фізіологічними реакціями. Наявність ознак афекту може бути підставою для відкладення або припинення дослідження.

Стрес — психофізіологічний стан, що виникає у відповідь на дію значущих або несприятливих чинників і супроводжується мобілізацією адаптаційних можливостей організму. Він проявляється змінами серцево-судинної діяльності, дихання, електрошкірної активності та інших фізіологічних показників, які реєструються поліграфом.

Тривожність — психічний стан, що характеризується переживанням внутрішнього напруження, занепокоєння та очікуванням потенційної небезпеки. Під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа тривожність може бути зумовлена як самою процедурою тестування, так і суб’єктивною значущістю окремих стимулів. Високий рівень тривожності здатний впливати на стабільність психофізіологічних реакцій, що потребує обов’язкового врахування під час підготовки до дослідження та інтерпретації його результатів.

Таким чином, емоційні процеси забезпечують оцінку суб’єктивної значущості інформації, визначають характер її когнітивної обробки, впливають на процеси пам’яті та формують психофізіологічні реакції організму. Саме тому розуміння закономірностей функціонування емоційної сфери є необхідною умовою правильної організації та науково обґрунтованої інтерпретації результатів дослідження із застосуванням поліграфа.

Емоційна оцінка значущості інформації нерозривно пов’язана з мотиваційною сферою особистості. Саме потреби, мотиви та психологічні установки визначають, які стимули набувають особистісної значущості, а отже — здатні викликати відповідні психофізіологічні реакції. У зв’язку з цим наступним доцільно розглянути мотиваційні процеси як один із ключових механізмів регуляції поведінки людини.

7.6. Адаптація

Адаптація — це процес активного пристосування людини до змінних умов зовнішнього середовища та вимог діяльності, спрямований на підтримання оптимального психічного і функціонального стану організму, збереження працездатності та забезпечення ефективної поведінки. Вона реалізується шляхом перебудови когнітивних, емоційних, мотиваційних та поведінкових механізмів відповідно до особливостей нової ситуації і є одним із провідних механізмів психічної саморегуляції.

З психофізіологічної точки зору адаптація забезпечується узгодженою діяльністю центральної нервової системи, вегетативної нервової системи та нейроендокринних механізмів регуляції. Її основною функцією є підтримання функціонального гомеостазу шляхом оптимізації рівня психофізіологічної активації, регуляції емоційного напруження, когнітивної діяльності та поведінкових реакцій відповідно до вимог середовища.

У процесі адаптації поступово формується звикання до нових умов діяльності, зменшується орієнтувальна реакція на нейтральні стимули, стабілізується рівень психофізіологічної активації та підвищується ефективність когнітивної діяльності. У результаті цього увага, пам’ять, мислення та емоційна регуляція функціонують більш узгоджено, що забезпечує адекватне реагування на інформацію залежно від її суб’єктивної значущості.

За умов успішної адаптації фізіологічні показники поступово набувають стабільного фонового рівня. Зокрема, стабілізуються показники серцево-судинної діяльності, дихання, електрошкірної активності, периферичного кровообігу та м’язового тонусу, а реакції на нейтральні стимули стають менш вираженими. Такий функціональний стан свідчить про завершення первинного пристосування організму до умов дослідження.

Значення адаптації під час дослідження із застосуванням поліграфа

Рівень адаптації обстежуваної особи є одним із чинників, що безпосередньо впливає на якість реєстрації фізіологічних показників. На початкових етапах дослідження новизна обстановки, контакт із поліграфологом, накладання давачів, очікування процедури та невизначеність її результатів можуть викликати підвищення загального рівня психофізіологічної активації. Такі реакції мають адаптаційний характер і не обов’язково пов’язані із суб’єктивною значущістю стимульного матеріалу.

У міру адаптації до умов дослідження рівень неспецифічної активації поступово знижується, а фізіологічні реакції дедалі більшою мірою відображають індивідуальну значущість пред’явлених стимулів. Саме тому створення умов для ефективної адаптації обстежуваного є одним із важливих методичних завдань поліграфолога.

Недостатня адаптація або виражене психоемоційне напруження можуть супроводжуватися стійким підвищенням активності вегетативної нервової системи, збільшенням варіативності фізіологічних показників і уповільненням їх повернення до фонового рівня після пред’явлення стимулів. Такі особливості необхідно враховувати під час аналізу поліграм та інтерпретації отриманих результатів.

Приклад запису фізіологічних реакцій за недостатнього рівня адаптації

Приклад запису фізіологічних реакцій за достатнього рівня адаптації

Функції психічної адаптації

Психічна адаптація виконує низку взаємопов’язаних функцій:

регуляторну — забезпечує перебудову психічної діяльності та поведінки відповідно до змін умов середовища;

захисну — сприяє зниженню негативного впливу стресогенних чинників і підтриманню психічної рівноваги;

організаційну — забезпечує вибір найбільш ефективних способів діяльності, поведінки та прийняття рішень;

енергозберігальну — оптимізує використання психофізіологічних ресурсів організму, зменшуючи надмірні енергетичні витрати під час пристосування до нових умов;

стабілізаційну — забезпечує підтримання відносної сталості психічного стану та функціональних показників організму в процесі діяльності.

Види адаптації в умовах проведення дослідження із застосуванням поліграфа

У практиці досліджень із застосуванням поліграфа доцільно розрізняти фізичну та психологічну адаптацію.

Фізична адаптація полягає у пристосуванні обстежуваної особи до фізичних умов проведення дослідження: мікроклімату приміщення, рівня освітлення, шумового фону, положення тіла, особливостей крісла, а також до встановлених давачів поліграфа. Її завершення супроводжується зменшенням неспецифічних фізіологічних реакцій, пов’язаних із новизною зовнішніх умов.

Психологічна адаптація передбачає пристосування до особливостей взаємодії з поліграфологом, процедури тестування, поліграфного обладнання та самої ситуації дослідження. Вона характеризується зниженням ситуативної тривожності, формуванням адекватного розуміння процедури, виникненням довіри до поліграфолога та готовністю до конструктивної співпраці.

Основними критеріями успішної адаптації є стабілізація емоційного стану, зменшення неспецифічного психоемоційного напруження, мінімізація фізіологічних реакцій на нейтральні стимули, формування стійкого функціонального стану організму та готовність обстежуваної особи до проходження дослідження.

Для забезпечення належного рівня адаптації доцільно проводити попереднє інформування обстежуваного про мету й порядок дослідження, ознайомлювати його з поліграфним обладнанням, пояснювати особливості процедури тестування, а також створювати спокійну психологічну атмосферу, що сприяє зниженню ситуативної тривожності та формуванню конструктивної взаємодії між поліграфологом і обстежуваною особою.

Отже, адаптація є універсальним механізмом психічної та психофізіологічної саморегуляції, який забезпечує стабілізацію функціонального стану організму в нових умовах діяльності. Для практики проведення досліджень із застосуванням поліграфа рівень адаптації має принципове значення, оскільки від нього залежить вираженість неспецифічної фізіологічної активації, стабільність реєстрованих показників та можливість диференціювати реакції, зумовлені новизною ситуації, від реакцій, пов’язаних із суб’єктивною значущістю стимульного матеріалу.

Ефективність адаптації значною мірою визначається індивідуальними психологічними особливостями людини, насамперед сформованими психологічними установками, які впливають на сприймання ситуації, оцінку її значущості та вибір способів реагування. У зв’язку з цим наступним доцільно розглянути психологічні установки як один із провідних мотиваційно-регуляторних механізмів психічної діяльності.

7.7. Психологічні установки

Психологічні установки — це відносно стійкі психічні утворення, що визначають готовність особистості до певного способу сприймання, оцінювання інформації, емоційного реагування та поведінки у типових ситуаціях. Вони формуються в процесі життєвого досвіду, соціалізації, професійної діяльності та навчання і виконують регуляторну функцію, забезпечуючи відносну сталість поведінки людини за схожих умов.

З позицій сучасної психології установка розглядається як стан внутрішньої готовності суб’єкта до певної форми психічної активності, що виникає внаслідок взаємодії актуальних потреб, попереднього досвіду, мотивації та суб’єктивної оцінки ситуації. Психологічна установка визначає не лише особливості сприймання інформації, але й характер її інтерпретації, рівень емоційного залучення, вибір поведінкової стратегії та особливості психофізіологічного реагування.

Психологічні установки формуються поступово під впливом особистого досвіду або опосередковано через засоби масової інформації, соціальне оточення, професійне середовище та міжособистісну взаємодію. Вони характеризуються відносною стійкістю, однак можуть змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду або зміни життєвих обставин.

Структурно психологічна установка включає три взаємопов’язані компоненти:

когнітивний — знання, уявлення, переконання та очікування щодо певного об’єкта чи ситуації;

емоційний — позитивне, нейтральне або негативне ставлення до об’єкта, яке супроводжується відповідними емоційними переживаннями;

поведінковий — готовність діяти певним чином відповідно до сформованого ставлення.

Усі три компоненти функціонують як єдина система та взаємно впливають один на одного. Зміна одного з компонентів поступово призводить до трансформації всієї психологічної установки.

Значення психологічних установок під час дослідження із застосуванням поліграфа

Психологічні установки є одним із провідних чинників, що визначають особливості психоемоційного стану обстежуваної особи на всіх етапах проведення дослідження із застосуванням поліграфа. Вони впливають на процес адаптації до умов дослідження, рівень ситуативної тривожності, характер взаємодії з поліграфологом, особливості когнітивної діяльності та вираженість фізіологічних реакцій.

Для більшості осіб, які вперше проходять поліграфне дослідження, характерною є відсутність особистого досвіду взаємодії з поліграфом. За таких умов психологічна установка формується переважно на основі вторинної інформації, отриманої із засобів масової інформації, художніх фільмів, соціальних мереж, інтернет-ресурсів та розповідей інших осіб. Як правило, така інформація не відображає реальних методичних особливостей проведення дослідження, а має переважно розважальний характер.

У популярній культурі поліграф часто позиціонується як технічний засіб безпосереднього «викриття брехні», тоді як поліграфолог зображується як особа, що має на меті виключно встановлення неправдивості повідомлень. Подібне спрощене трактування призводить до формування у потенційних респондентів негативних психологічних установок ще до початку дослідження.

Найбільш поширеними проявами таких установок є:

• недовіра до процедури дослідження;
• очікування упередженого ставлення поліграфолога;
• страх помилкового звинувачення;
• побоювання технічної помилки поліграфа;
• переконання, що будь-яке хвилювання буде розцінене як ознака неправдивих відповідей;
• очікування негативних наслідків незалежно від результатів дослідження.

Подібні установки зумовлюють підвищення ситуативної тривожності, посилення психоемоційного напруження та активацію симпатичного відділу вегетативної нервової системи. У фізіологічному плані це проявляється нестабільністю фонового рівня серцево-судинної діяльності, дихання, електрошкірної активності та інших показників, що реєструються поліграфом.

Водночас слід підкреслити, що негативна психологічна установка не є показником приховування інформації або неправдивості повідомлень. Вона може формуватися у будь-якої особи незалежно від її причетності до подій, що досліджуються, та відображає насамперед індивідуальне сприймання ситуації як потенційно загрозливої або невизначеної.

Саме тому одним із найважливіших завдань поліграфолога є виявлення психологічних установок респондента та створення умов для їх поступової корекції. Основним інструментом такої роботи є передтестова бесіда, під час якої поліграфолог надає повну інформацію про процедуру дослідження, пояснює принципи роботи поліграфа, відповідає на запитання респондента та формує атмосферу відкритості й професійної взаємодії.

За умови формування конструктивної психологічної установки зменшується рівень невизначеності, поступово знижується психоемоційне напруження, прискорюється процес адаптації та стабілізується функціональний стан організму. Це створює сприятливі умови для отримання стабільного фонового рівня фізіологічних показників і підвищує методичну надійність дослідження.

Психологічні установки виконують низку взаємопов’язаних функцій:

регуляторну — визначають особливості сприймання, оцінювання інформації та вибір поведінкових реакцій;

адаптаційну — сприяють швидкому пристосуванню до типових життєвих і професійних ситуацій;

прогностичну — забезпечують формування очікувань щодо можливого розвитку подій;

захисну — сприяють психологічному захисту особистості шляхом попередньої оцінки потенційних ризиків;

мотиваційну — визначають готовність людини до співпраці, уникнення або активної протидії певній діяльності;

селективну — впливають на вибірковість уваги та інтерпретацію інформації відповідно до вже сформованих переконань.

Види психологічних установок у практиці проведення досліджень із застосуванням поліграфа

Під час проведення психофізіологічних досліджень доцільно виділяти кілька основних видів психологічних установок.

Позитивна установка характеризується довірою до процедури, готовністю до співпраці, адекватним розумінням мети дослідження та відсутністю виражених побоювань. Вона сприяє швидкій психологічній адаптації та стабілізації психофізіологічного стану.

Негативна установка супроводжується недовірою, високим рівнем ситуативної тривожності, страхом помилкового звинувачення, очікуванням несправедливого ставлення або негативних наслідків дослідження. Така установка значно ускладнює процес адаптації та підтримує неспецифічну фізіологічну активацію.

Інструментальна установка полягає у свідомому прагненні приховати інформацію, контролювати власні фізіологічні реакції або застосовувати способи протидії поліграфному дослідженню. За таких умов респондент підтримує високий рівень внутрішнього контролю, що супроводжується тривалим психоемоційним напруженням і може впливати на характер фізіологічного реагування.

Практичне значення оцінювання психологічних установок

Для забезпечення методичної коректності дослідження поліграфолог повинен оцінити психологічні установки респондента ще до початку тестування. Це дозволяє прогнозувати особливості його психоемоційного стану, визначити готовність до співпраці та своєчасно застосувати психологічні прийоми, спрямовані на формування конструктивної взаємодії.

Доцільним є детальне інформування обстежуваної особи про порядок проведення дослідження, пояснення принципів функціонування поліграфа, ознайомлення з обладнанням, відповідь на поставлені запитання та створення доброзичливої, професійної атмосфери. Сукупність цих заходів сприяє поступовому зниженню ситуативної тривожності, послабленню негативних психологічних установок та формуванню довіри до процедури дослідження.

Отже, психологічні установки є одним із провідних механізмів психічної регуляції діяльності людини та істотно впливають на її когнітивні, емоційні, поведінкові й психофізіологічні реакції. У практиці проведення досліджень із застосуванням поліграфа їх оцінювання та врахування є необхідною умовою ефективної психологічної адаптації, стабілізації функціонального стану обстежуваної особи та отримання якісних і методично обґрунтованих результатів дослідження.

7.8. Кореляція психічних і фізіологічних процесів

У психофізіології психічні процеси розглядаються в нерозривному взаємозв’язку з фізіологічними механізмами їх забезпечення. Будь-яке сприймання, емоційне переживання чи когнітивна діяльність супроводжуються змінами функціонального стану організму, що відображаються у фізіологічних показниках. Коли обстежуваний реагує на стимул, активуються коркові та підкіркові структури головного мозку, які забезпечують когнітивне опрацювання інформації, емоційне реагування та регуляцію вегетативних функцій.

Стимул (зоровий, слуховий або вербальний) сприймається відповідними сенсорними системами та передається до кори головного мозку для первинної обробки інформації. За участю таламуса та мигдалеподібного тіла (амігдали) відбувається оцінка біологічної й особистісної значущості стимулу. Якщо стимул набуває суб’єктивної значущості, це може супроводжуватися виникненням емоційних переживань (тривоги, страху, напруження тощо) та активацією вегетативних центрів гіпоталамуса, які координують фізіологічну відповідь організму.

Активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи супроводжується прискоренням серцевого ритму, підвищенням артеріального тиску, змінами характеру дихання, електрошкірної активності та іншими фізіологічними реакціями. Ці зміни реєструються поліграфом і відображаються на поліграмі як фізіологічні прояви психічних процесів.

Зміни фізіологічних показників дають змогу оцінювати особливості емоційного та когнітивного реагування обстежуваного на пред’явлені стимули. Вираженість цих реакцій значною мірою залежить від суб’єктивної значущості стимульної інформації для конкретної особи.

Під час інтерпретації результатів дослідження із застосуванням поліграфа необхідно враховувати індивідуальні особливості психофізіологічного реагування, рівень адаптації, особливості уваги, емоційний стан та інші чинники, що можуть впливати на характер зареєстрованих реакцій.

Психофізіологічний механізм становить теоретичну основу застосування поліграфа. Психічні процеси супроводжуються змінами фізіологічних показників, які реєструються поліграфом і використовуються поліграфологом для аналізу психофізіологічних реакцій обстежуваного на пред’явлений стимульний матеріал.

Інтеграція психічних процесів (значимість, сенс)

Інформація + Емоція = Суб’єктивна значущість

Чим сильніша суб’єктивна емоційна компонента пов’язана з сприйнятою інформацією тим вищий рівень суб’єктивної значущості даної інформації. Чи вище рівень суб’єктивної значущості тим виразніше прояв вегетативних зрушень на рівні фізіології.

Приклад зміни фонової активності фізіологічних показників респондента у відповідь на зовнішній стимул що містить ім’я респондента в порівнянні іншими зовнішніми стимулами, які містять сторонні імена:

R1 – ім’я респондента

N4, N5, N6 – сторонні імена

Респонденту послідовно, з часовими інтервалами в 15с, надавались стимули, що містять в собі різні імена. За умовами тесту респондент мав давати відповідь «Ні» на всі імена  включно зі своїм.

Психічні стимули, що містили в собі сторонні імена мали низький рівень суб’єктивної значущості, що відображалось в відсутності виражених змін фонової активності фізіологічних показників.

Стимул, що містив ім’я респондента викликав виражені вегетативні зрушення (виражені зміни фонової активності фізіологічних показників), що в свою чергу дає можливість сформувати висновок про те, що стимул, який містив ім’я респондента мав високий рівень ситуативної значущості на ряду з стимулами, які містили сторонні імена.

N4, N5, N6 – психологічні стимули, що мають низький рівень суб’єктивної значущості

R1 – психологічний стимул, що має високий рівень суб’єктивної значущості

Приклад порівняння значень електричного опору шкіри в форматі відображення змін по кожній секунді на проміжку в 15 секунд після пред’явлення стимулів що містять сторонні імена та ім’я респондента:

N5 – відсутність ознак падіння показника електричного опору шкіри

N6 – відсутність ознак падіння показника електричного опору шкіри

R1 – вражена ознака падіння електричного супротиву шкіри

7.9. Психофізіологічний феномен

Психофізіологічний феномен – стимули (питання, предмети, зображення), що несуть у собі інформацію про подію, що відбулася в пам’яті обстежуваної особи, які представляють для неї високу ситуаційну значущість, за умови залучення до них уваги, стійко викликають фізіологічні реакції, що перевищують за своєю виразністю реакції на аналогічні, не пов’язані з цією подією стимули.

Приклад – стійкі фізіологічні реакції, які перевищують за своєю виразністю реакції на аналогічні стимули, що не пов’язані з досліджуваною подією.

Зміст тесту:

01. Скажіть, Ви готові уважно слухати питання тесту?

Н1. Скажіть, Ви пам’ятаєте як необхідно відповідати на питання тесту?

Н2. Скажіть, Ви пам’ятаєте, що почувши своє ім’я Вам необхідно сказати неправду?

Н3. Скажіть, Ваше ім’я … (стороннє ім’я)?

Н4. Скажіть, Ваше ім’я … (стороннє ім’я)?

З1. Скажіть, Ваше ім’я … (ім’я респондента)?

Н5. Скажіть, Ваше ім’я … (стороннє ім’я)?

Н6. Скажіть, Ваше ім’я … (стороннє ім’я)?

З2. Скажіть, Ваше ім’я … (ім’я респондента)?

Н7. Скажіть, Ваше ім’я … (стороннє ім’я)?

З1, З2 – ім’я респондента

N3 – прояв орієнтовного рефлексу, як реакцію на новизну стимули (перше пред’явлення в тесті стороннього імені)

7.10. Орієнтовний рефлекс як вид безумовного рефлексу

Орієнтовна реакція (орієнтовний рефлекс) – мимовільне переключення уваги на новизну стимулу, порушення однорідності, когнітивний дисонанс, що провокує виражені вегетативні зрушення.

Функції орієнтовного рефлексу:

Пізнавальна – допомагає виділити нову інформацію з потоку стимулів.

Адаптаційна – готує організм до можливо важливих подій.

Регуляторна – забезпечує перерозподіл ресурсів уваги.

На поліграмах орієнтовний рефлекс супроводжується підвищенням активності шкірно-гальванічної реакції, а також вираженими змінами серцево-судинної активності.

Приклад зміни фонової активності фізіологічних показників респондента у відповідь на зовнішній стимул що містить ситуативно значущий колір для респондента в порівняні з стимулами, що містять сторонні кольори базової палітри та оди специфічний колір:

Зміст тесту:

01. Ви пам’ятаєте мету дослідження?

Н1 Ви пам’ятаєте, що нам необхідно визначити який колір Вашої фігури?

Н2 Скажіть, колір Вашої фігури жовтий?

Н3 Скажіть, колір Вашої фігури зелений?

З1 Скажіть, колір Вашої фігури червоний?

З2 Скажіть, колір Вашої фігури синій?

З3 Скажіть, колір Вашої фігури чорний?

Н4 Скажіть, колір Вашої фігури індиго?

Респонденту було запропоновано накреслити базову геометричну фігуру одним з  трьох кольорів на вибір (червоний, синій, чорний).

В процесі проведення дослідження респонденту почергово пред’являлись кольори відповідно до тесту.

Психічні стимули, що містили в собі сторонні кольори, мали низький рівень суб’єктивної значущості, що відображалось у відсутності виражених змін фонової активності фізіологічних показників, стимул R2 викликав порівняно зі стимулами R1 і R3 більш виражені вегетативні зрушення (виражені зміни фонової активності фізіологічних показників), що своєю чергою дає змогу сформувати висновок про те, що стимул R2 має високий рівень ситуативної значущості порівняно зі стимулами, які містили сторонні кольори.

Виражені вегетативні зрушення, зафіксовані у відповідь на пред’явлення респонденту стимулу N4, можна пояснити проявом орієнтовної реакції у відповідь на порушення однорідності тесту. Поряд із базовою палітрою кольорів (жовтий, зелений, червоний, синій, чорний) в стимулі N4 був пред’явлений колір індиго, що в даному контексті тесту виступає як специфічний колір. Пред’явлення специфічного кольору поряд із базовими кольорами порушує однорідність тесту та сприймається як стимул, що містить елемент новизни для респондента.

Новий стимул (нове, неочікуване для респондента питання) мимоволі викликає орієнтовну реакцію, яка може посилювати психофізіологічне реагування та збільшувати амплітуду окремих фізіологічних реакцій. За окремими експериментальними спостереженнями, таке посилення може становити близько 30–40 %, що необхідно враховувати під час аналізу поліграм.

Приклад зміни фонової активності фізіологічних показників респондента у відповідь на зовнішній стимул, що містить ситуативно значущий для респондента колір порівняно зі стимулом, який порушує однорідність тесту (містить назву специфічного кольору):

R2 – пред’явлення респонденту ситуативного значущого стимулу

У відповідь на пред’явлення ситуативного значущого стимулу відбулось падіння тонічної складової шкірно-гальванічної реакції на 6 кОм в проміжку 15 секунд після пред’явлення стимулу.

N4 – пред’явлення респонденту стимулу, що порушує однорідність тесту (містить назву специфічного кольору) та провокує орієнтовне реагування.

У відповідь на пред’явлення ситуативного значущого стимулу відбулось падіння тонічної складової шкірно-гальванічної реакції на 14 кОм в проміжку 15 секунд після пред’явлення стимулу.

Порівняння фізіологічного реагування фазичної та тонічної складових шкірно-гальванічної реакції у відповідь на пред’явлення респонденту стимулів R2 та N4 дає можливість визначити, що орієнтовний рефлекс, як мимовільне переключення уваги на новизну стимулу, провокує більш виражені вегетативні зрушення ніж суб’єктивно значущий стимул.

Ось більш професійно відредагований перелік питань у стилі підручника для закладів вищої освіти. Я прибрав повтори, уніфікував формулювання та зробив логічну послідовність.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення психічних процесів. Поясніть їх значення під час проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа.
2. За якими основними категоріями класифікуються психічні процеси? Охарактеризуйте когнітивні, емоційні та мотиваційні процеси.
3. Дайте визначення пам’яті. Поясніть її роль у формуванні індивідуального досвіду та психофізіологічного реагування людини.
4. Охарактеризуйте основні види пам’яті за тривалістю збереження інформації. Яке значення для поліграфології мають сенсорна, короткочасна, робоча та довготривала пам’ять?
5. Поясніть відмінності між декларативною та недекларативною пам’яттю. Чому для поліграфології найбільше значення має епізодична пам’ять?
6. Поясніть взаємозв’язок пам’яті та уваги. Яким чином увага впливає на процеси кодування, збереження та відтворення інформації?
7. Дайте визначення уваги. Охарактеризуйте її основні функції та властивості.
8. Охарактеризуйте види уваги за рівнем свідомої регуляції. У чому полягають особливості довільної, мимовільної та післядовільної уваги?
9. Яке практичне значення мають закономірності функціонування уваги під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа?
10. Дайте визначення емоцій. Які основні функції виконують емоції в психічній діяльності людини?
11. Поясніть, як емоції та суб’єктивна значущість інформації впливають на процеси пам’яті та формування психофізіологічних реакцій.
12. Охарактеризуйте афект, стрес і тривожність. Як ці стани можуть впливати на результати поліграфного дослідження?
13. Дайте визначення мотиваційних процесів. Які психічні явища належать до цієї групи та яке їх значення для поліграфології?
14. Дайте визначення адаптації. Які функції виконує психічна адаптація?
15. Які види адаптації враховуються під час проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа? Охарактеризуйте фізичну та психологічну адаптацію.
16. Дайте визначення психологічної установки. Які структурні компоненти входять до її складу?
17. Охарактеризуйте позитивну, негативну та інструментальну психологічні установки. Який їх вплив на перебіг дослідження із застосуванням поліграфа?
18. Яке практичне значення мають психологічні установки під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа?
19. Поясніть механізм взаємозв’язку психічних і фізіологічних процесів. Які структури центральної нервової системи беруть участь у формуванні психофізіологічної реакції?
20. Опишіть послідовність формування психофізіологічної реакції — від моменту пред’явлення стимулу до її реєстрації поліграфом.
21. Які фізіологічні показники реєструє поліграф? Поясніть їх взаємозв’язок із психічними процесами.
22. Дайте визначення психофізіологічного феномену. Яке його значення для теорії та практики застосування поліграфа?
23. Дайте визначення орієнтовної реакції (орієнтовного рефлексу). Які її функції та яке значення вона має під час інтерпретації поліграм?
24. Чому під час інтерпретації результатів дослідження із застосуванням поліграфа необхідно враховувати індивідуальні особливості пам’яті, уваги, емоційного стану, адаптації та психологічних установок обстежуваного?
25. Під час проведення дослідження із застосуванням поліграфа обстежуваний демонструє підвищену ситуативну тривожність і труднощі з адаптацією до процедури. Як це може вплинути на характер зареєстрованих психофізіологічних реакцій?
26. Під час тестування обстежуваний демонструє негативну психологічну установку щодо процедури дослідження. Які особливості його психофізіологічного реагування повинен враховувати поліграфолог під час аналізу результатів?

Розділ 8

 ОСНОВНІ ФІЗІОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ (КАНАЛИ), ЩО РЕЄСТРУЮТЬСЯ ПОЛІГРАФОМ, ТА ЇХ ІНФОРМАТИВНІСТЬ

Навчальна мата розділу: опанування основних фізіологічних параметрів (каналів), що реєструються поліграфом, розуміння їх психофізіологічної природи, інформативності, особливостей графічного відображення на поліграмі, а також засвоєння принципів оцінювання психофізіологічних реакцій, виявлення артефактів і можливих ознак протидії під час проведення дослідження.

Після вивчення цього розділу слухач повинен знати, які фізіологічні системи організму беруть участь у формуванні психофізіологічних реакцій на значущі стимули, розуміти, як ці реакції відображаються на окремих каналах поліграфа, уміти оцінювати їх інформативність, відрізняти фізіологічні реакції від артефактів, а також виявляти можливі ознаки протидії, що можуть впливати на результати дослідження.

8.1. Значення фізіологічних параметрів – каналів у поліграфному дослідженні

Раніше, під час вивчення будови поліграфа та його давачів, уже зазначалося, що кожен давач має своє функціональне призначення і відповідає за отримання певного фізіологічного показника. Водночас для правильного розуміння роботи поліграфа важливо розрізняти поняття «давач» і «канал». Давач є технічним елементом, який безпосередньо контактує з тілом респондента або фіксує певний прояв його активності. Канал поліграфа — це функціональна система реєстрації, обробки та відображення відповідного фізіологічного сигналу у програмному забезпеченні.

Таким чином, давач і канал поліграфа тісно пов’язані між собою. Давач сприймає первинний фізіологічний сигнал, а канал забезпечує його перетворення, графічне відображення та подальшу можливість аналізу у вигляді поліграми. Наприклад, електроди, закріплені на пальцях респондента, є давачами, що реєструють електрошкірну активність, а відповідний канал поліграфа відображає її у вигляді кривої електрошкірної активності (ШГР). Аналогічно давачі дихання реєструють рухи грудної клітки та черевної стінки, а респіраторні канали динаміку верхнього і нижнього дихання.

Для поліграфолога розуміння цього зв’язку має важливе практичне значення. Неправильно встановлений, зміщений або технічно несправний давач неминуче впливає на якість сигналу відповідного каналу. У свою чергу, неякісний сигнал на каналі ускладнює або унеможливлює професійний аналіз поліграми. Тому перед початком дослідження поліграфолог повинен перевірити не лише наявність необхідних давачів, а й якість роботи кожного каналу, стабільність сигналу, відсутність технічних перешкод і придатність отриманих даних для подальшого аналізу.

Дослідження із застосуванням поліграфа ґрунтується на реєстрації змін фізіологічних показників респондента у відповідь на пред’явлені стимули. У ролі стимулів можуть виступати питання, твердження, слова, зображення, предмети або інші інформаційні подразники, пов’язані з предметом дослідження.

Фізіологічна реакція виникає тоді, коли стимул має для респондента певну суб’єктивну значущість. Така значущість може бути пов’язана з особистим досвідом, прихованою інформацією, емоційним напруженням, страхом наслідків, почуттям провини, очікуванням небажаного запитання, спогадами про подію або іншими психічними процесами.

Поліграф реєструє не сам факт правди чи неправди, а фізіологічні зміни, які виникають у процесі сприйняття та внутрішньої обробки стимулу. Тому професійне завдання поліграфолога полягає не в механічному пошуку «піків» на поліграмі, а в комплексному аналізі того, коли, за яких умов, на який стимул і в яких каналах виникла реакція.

Фізіологічні показники, що реєструються поліграфом, мають різну природу. Одні з них переважно пов’язані з діяльністю вегетативної нервової системи, інші — з диханням, серцево-судинною активністю, руховою поведінкою або голосовими проявами. Саме тому поліграфне дослідження потребує одночасної реєстрації кількох каналів.

Окрема реакція, навіть виражена, не повинна оцінюватися ізольовано. Її необхідно розглядати у взаємозв’язку з іншими каналами, змістом стимулу, поведінкою респондента, станом його організму, наявністю артефактів, своєчасністю реакції та повторюваністю реагування у межах групи споріднених питань.

8.2. Класифікація реєстраційних каналів поліграфа

Реєстраційні канали поліграфа доцільно класифікувати за рівнем інформативності та функціональним призначенням. Така класифікація допомагає поліграфологу правильно оцінювати значення кожного показника та уникати помилок під час аналізу поліграм.

У практиці поліграфних досліджень реєстраційні канали поділяються на:

• канали високого рівня інформативності;
• канали середнього рівня інформативності;
• допоміжні або сервісні канали.

Блок обробки даних семиканального поліграфа Rubicon з маркуванням каналів

До каналів високого рівня інформативності належать канали, показники яких значною мірою формуються під впливом вегетативної нервової системи та меншою мірою піддаються безпосередньому довільному контролю респондента. До них належать:

• канал електрошкірної активності або шкірно-гальванічної реакції (маркування каналу — ШГР);
• канал периферичної серцево-судинної активності або фотоплетизмограми (маркування каналу — ФПГ);
• канал центральної серцево-судинної активності або артеріального тиску (маркування каналу — АРТ).

До каналів середнього рівня інформативності належать канали респіраторної активності:

• канал торакального дихання або верхнього дихання (маркування каналу — ВДХ);
• канал абдомінального дихання або нижнього дихання (маркування каналу — НДХ).

Дихання є чутливим індикатором емоційного стану, однак водночас людина може частково впливати на нього свідомо: затримувати, пришвидшувати, сповільнювати, робити глибші або поверхневіші вдихи. Саме тому дихальні канали мають подвійне значення: вони відображають психофізіологічне напруження та допомагають виявляти можливу протидію.

Допоміжні або сервісні канали використовуються переважно для контролю якості дослідження, виявлення артефактів, рухів, сторонніх звуків, мовних особливостей та можливих спроб протидії. До них належать:

• канал м’язової активності або тремор (маркування каналу – ТРМ);
• канал акустичної активності або мікрофон (маркування каналу – МКФ).

Допоміжні канали не завжди є основою для самостійної оцінки значущості стимулу, однак вони мають важливе значення для правильного тлумачення змін, зафіксованих на основних каналах.

8.3. Канали респіраторної активності

Дихання — це сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження кисню до організму, його використання у процесах обміну речовин та виведення вуглекислого газу. Для поліграфного дослідження особливе значення має зовнішнє, або легеневе, дихання, яке проявляється у зміні об’єму грудної клітки та черевної стінки під час вдиху і видиху.

Під час вдиху об’єм грудної клітки збільшується, у легенях створюється тиск, нижчий за атмосферний, і повітря надходить усередину. Під час видиху об’єм грудної клітки зменшується, тиск у легенях підвищується, і повітря виходить назовні.

Легені не мають власної мускулатури, тому вони пасивно змінюють свій об’єм відповідно до рухів грудної клітки та діафрагми. Саме ці рухи фіксуються давачами дихання.

Один дихальний цикл складається з одного вдиху та одного видиху. У стані спокою частота дихання дорослої людини в середньому становить приблизно 12–16 циклів за хвилину, хоча цей показник може змінюватися залежно від віку, фізичного стану, емоційного напруження, втоми, температури приміщення та інших чинників.

Давачі дихання і відображення їх показників на поліграмі

У поліграфному дослідженні одночасно реєструються два компоненти дихання:

• торакальне або грудне дихання;
• абдомінальне або діафрагмальне дихання.

Торакальне дихання пов’язане з рухами грудної клітки і роботою міжреберних м’язів. На поліграмі воно позначається як ВДХ — верхнє дихання.

Абдомінальне дихання пов’язане з рухом діафрагми та зміною положення органів черевної порожнини. На поліграмі воно позначається як НДХ — нижнє дихання.

Одночасна реєстрація двох дихальних каналів є необхідною, оскільки дає змогу поліграфологу оцінювати не лише частоту і глибину дихання, а й узгодженість грудного та діафрагмального компонентів. У відносно стабільному стані респондента ці два канали мають бути синхронними або характеризуватися близькою загальною динамікою.

Якщо графічне відображення верхнього і нижнього дихання різко розходиться, втрачає узгодженість або демонструє неприродну асинхронність, це може свідчити про емоційне напруження, фізичний дискомфорт, неправильне розміщення давачів або свідомий контроль дихання.

Чому дихання є інформативним?

Емоційне напруження супроводжується мобілізацією ресурсів організму. Коли респондент сприймає значущий стимул, особливо якщо цей стимул пов’язаний із прихованою інформацією, внутрішнім конфліктом або страхом наслідків, організм переходить у стан підвищеної готовності. Такий стан потребує посилення енергетичного забезпечення, що часто відображається у змінах дихання.

Під час напруження можуть змінюватися:

• частота дихання;
• глибина дихання;
• амплітуда дихальних рухів;
• тривалість вдиху;
• тривалість видиху;
• співвідношення вдиху та видиху;
• ритмічність дихання;
• стабільність базальної лінії;
• синхронність верхнього та нижнього дихання.

Дихання є одним із найбільш чутливих показників емоційної напруги. Водночас воно є одним із найбільш доступних для свідомого контролю. Саме тому поліграфолог повинен аналізувати респіраторні показники з особливою обережністю

Аналіз респіраторних каналів

Для оцінки респіраторної реакції поліграфолог повинен мати достатню кількість дихальних циклів. Як правило, для первинної оцінки потрібно не менше трьох-чотирьох циклів дихання.

Реєстрація дихання здійснюється при пред’явленні питань (стимулів) тільки на початку вдиху

Саме тому у практиці поліграфного дослідження важливе значення має часовий інтервал спостереження після пред’явлення стимулу. Протягом цього інтервалу поліграфолог оцінює, чи виникли зміни частоти, глибини, амплітуди, ритму дихання, базальної лінії, а також інших респіраторних параметрів.

Надто короткий інтервал спостереження може не дати змоги зареєструвати повний розвиток фізіологічної реакції. Водночас надмірно тривалий інтервал підвищує ймовірність того, що на дихальні показники впливатимуть вже не первинна реакція на пред’явлений стимул, а подальші когнітивні процеси, очікування наступного запитання, асоціативні думки, зміни уваги, втома або інші неспецифічні чинники.

Співвідношення вдиху і видиху. Фази дихання

У нормі видих зазвичай триває дещо довше, ніж вдих. Це пов’язано з фізіологією дихального акту: вдих є активним процесом, що забезпечується скороченням дихальних м’язів, тоді як видих у стані спокою відбувається переважно внаслідок їх розслаблення.

Для поліграфолога співвідношення тривалості вдиху і видиху має практичне значення. У разі свідомого контролю дихання ці фази можуть набувати неприродно однакової тривалості або надмірної ритмічності. На поліграмі це нерідко проявляється у вигляді надто правильних, симетричних і геометрично однотипних дихальних хвиль.

Таке дихання може бути ознакою контрольованості. Однак воно не повинно автоматично тлумачитися як протидія без урахування інших ознак: поведінки респондента, повторюваності явища, каналів тремору, акустики, ШГР, ФПГ та загального контексту тестування.

У нормі верхнє і нижнє дихання мають бути відносно узгодженими. Повна ідеальна симетрія не є обов’язковою, оскільки люди мають індивідуальні особливості дихання, але загальний ритм двох каналів має відповідати єдиному дихальному процесу.

Співвідношення тривалості вдиху і видиху

Співвідношення тривалості вдиху (t2) і видиху (t3) є досить сталим: видих зазвичай на 10–20 % довший за вдих. Це співвідношення має особливе практичне значення, оскільки під час протидії дослідженню воно може змінюватися в бік вирівнювання тривалості вдиху і видиху, іноді навіть із переважанням вдиху над видихом, що у нормі не спостерігається. Таким чином, наявність такого явища свідчить про те, що респондент протидіє дослідженню, «граючи» диханням, тобто стимул є для нього важливим і небезпечним.

Синхронне дихання

Асинхронне дихання

Асинхронність може проявлятися в тому, що один канал відображає вдих, тоді як інший — видих, або один канал демонструє суттєві зміни, тоді як інший залишається відносно стабільним. Така картина може виникати внаслідок:

• свідомого контролю дихання;
• спроб протидії;
• емоційного напруження;
• неправильного накладання давачів;
• зміщення давачів під час руху;
• фізичного дискомфорту;
• індивідуальних особливостей дихальної моторики респондента.

Саме для виявлення таких ситуацій у поліграфі використовуються два канали дихання. Використання лише одного дихального каналу не давало б можливості повноцінно оцінити узгодженість грудного і діафрагмального компонентів дихання.

Ознаки контрольованого дихання та можливої протидії

Дихання є одним із фізіологічних показників, на який респондент може відносно легко впливати свідомо. Тому поліграфолог повинен знати ознаки, які можуть свідчити про навмисне регулювання дихання.

До таких ознак належать:

• надмірно правильна, «штучна» форма дихальних хвиль;
• вирівнювання тривалості вдиху і видиху;
• стабільно округлені вершини дихальних кривих;
• асинхронність верхнього і нижнього дихання;
• систематичні глибокі вдихи перед відповіддю;
• систематичне відкашлювання під час тестування;
• затримка дихання на значущих або очікуваних питаннях;
• різкі зміни амплітуди дихання перед відповіддю;
• повторювані однакові дихальні маніпуляції в певних місцях тесту.

Особливої уваги потребує ситуація, коли під час передтестової бесіди респондент дихає природно, а після підключення давачів або початку тестування характер його дихання різко змінюється. Така відмінність може свідчити про свідомий контроль дихання або спробу вплинути на результати дослідження.

Разом із тим поліграфолог не повинен поспішати з висновком про протидію. Наприклад, кашель може бути реальним симптомом або його імітацією; глибокий вдих — наслідком хвилювання або свідомою дією; затримка дихання — мимовільною реакцією на значущий стимул або навмисною дією.

Ознаки протидії оцінюються лише в сукупності: за їх повторюваністю, своєчасністю, зв’язком із конкретними стимулами, відповідністю змінам в інших каналах та поведінковими проявами.

Діагностичні ознаки респіраторної активності

Не всі зміни дихання є ознаками протидії. Значна частина респіраторних змін може відображати природне емоційне напруження у відповідь на значущий стимул.

До діагностичних ознак респіраторної активності належать:

• зменшення або збільшення частоти дихання;
• зниження або збільшення амплітуди дихання;
• гіповентиляція;
• гіпервентиляція;
• затримка дихання на вдиху;
• затримка дихання на видиху;
• апное;
• зміна співвідношення тривалості вдиху і видиху;
• зміщення або втрата базальної лінії;
• поверхневе дихання;
• форсований вдих;
• «видих полегшення» після значущого стимулу;
• збільшення або зменшення часу відповіді.

Зменшення та збільшення частоти дихання

Зміна частоти дихання та співвідношення вдиху-видиху

Зменшення частоти дихання проявляється зменшенням кількості дихальних циклів у межах аналізованого проміжку. Воно може свідчити про емоційне напруження, концентрацію уваги, внутрішню затримку реакції або спробу контролювати власний стан.

Якщо зменшення частоти дихання має природний характер, після нього не обов’язково виникає компенсаторний глибокий вдих. Якщо ж дихання було свідомо сповільнене, організм часто компенсує це подальшим форсованим вдихом або збільшенням амплітуди наступних дихальних циклів.

Зниження та збільшення амплітуди дихання

Зниження за збільшення амплітуди дихання

Зниження амплітуди означає зменшення глибини дихання. Воно може виникати внаслідок емоційного напруження, концентрації уваги, очікування небажаного питання або свідомого пригнічення дихання.

Якщо зниження амплітуди має фізіологічний характер, воно зазвичай розвивається поступово і не супроводжується різким компенсаторним вдихом. Якщо ж респондент навмисно зменшує глибину дихання, у наступних циклах часто спостерігається форсована компенсація.

Збільшення частоти або амплітуди дихання може бути проявом хвилювання, страху, дефіциту повітря, зростання емоційного напруження або свідомої дихальної маніпуляції.

Якщо збільшення дихання є фізіологічно зумовленим, наступні дихальні цикли поступово повертаються до звичного ритму. Якщо ж воно має штучний характер, після такого надмірного вдиху може виникнути тимчасове пригнічення дихання, зниження амплітуди або пауза, оскільки організм не мав реальної потреби в такому обсязі повітря.

Апное та затримка дихання

Апное — це тимчасова зупинка дихання. У поліграфному дослідженні воно може виникати після значущого стимулу внаслідок сильного емоційного напруження або як свідома дія респондента.

Затримка дихання на вдиху

Затримка дихання на видиху

Затримка дихання може відбуватися:

• на вдиху;
• на видиху;
• після відповіді;
• перед відповіддю;
• під час очікування наступного питання.

Затримку дихання необхідно оцінювати з урахуванням її тривалості, часу виникнення, зв’язку зі стимулом, наявності подальшої компенсації та проявів в інших каналах.

Форсований вдих

Форсований вдих може істотно впливати на інші канали, зокрема на ШГР і серцево-судинні показники. Після глибокого різкого вдиху можуть виникати зміни, які зовні нагадують реакцію на стимул.

Якщо форсований вдих передує змінам на каналі ШГР, поліграфолог повинен оцінити, чи не були ці зміни зумовлені саме дихальним рухом. У такому разі реакцію не можна автоматично вважати істинною реакцією на стимул.

Форсований вдих

Варто пам’ятати: якщо респондент зробив глибокий вдих, усі фізіологічні показники вважаються спотвореними, тому реакції на відповідне питання не враховуються, а питання пред’являється повторно.

Саме тому під час дослідження поліграфолог може періодично, як правило через кожні 10–15 хвилин, просити респондента зробити кілька глибоких вдихів і видихів.

Перед початком тестування поліграфолог також може попросити респондента зробити глибокий вдих і звичайний видих, щоб оцінити вплив дихальних рухів на інші канали та перевірити правильність налаштування чутливості каналу ШГР.

Видих полегшення

У практиці може спостерігатися явище, коли після відповіді на значуще питання, вже після виникнення основної реакції, респондент робить виражений вдих або видих. Така реакція може мати характер своєрідного «полегшення» після пред’явлення небезпечного для нього стимулу.

Цю ознаку не слід оцінювати окремо від інших каналів. Вона набуває діагностичного значення лише тоді, коли їй передує своєчасна й виражена реакція на значущий стимул.

Мовлення і час відповіді

Під час відповіді дихальний цикл може змінюватися, оскільки мовлення відбувається переважно на видиху. Тому дихальний цикл, на який припадає відповідь, може бути довшим або мати більшу площу порівняно з фоновими циклами.

Інформативним може бути також проміжок часу від завершення питання до відповіді респондента. Значуще питання може викликати затримку відповіді, оскільки особі потрібен додатковий час на внутрішню обробку інформації, контроль власних реакцій або добір відповіді. Іноді, навпаки, відповідь може бути надто швидкою, різкою або неприродно поспішною.

Такі прояви не є самостійною ознакою значущості стимулу, проте можуть доповнювати загальну картину психофізіологічного реагування.

8.4. Канал електрошкірної активності (ШГР)

Загальна характеристика ШГР

Електрошкірна активність, або шкірно-гальванічна реакція (ШГР), є одним із найбільш інформативних фізіологічних показників, що реєструються поліграфом. Вона відображає зміни електричних властивостей шкіри — її електропровідності або електричного опору — у відповідь на пред’явлення стимулів.

Давач ШГР і відображення його показників на поліграмі

ШГР – це один з провідних показників стану центральної нервової системи людини в оцінці емоційної напруги; свого роду безвідмовний індикатор реакції організму на новизну (в основному), а також на силу подразника. Фактично, це найчистіший параметр поліграми, на який людина не може вплинути вольовими зусиллям.

Як зазначав академік В. А. Варламов: «Немає ШГР — немає тесту». Цей вислів підкреслює важливе значення шкірно-гальванічної реакції у практиці поліграфних досліджень.

Шкірно-гальванічна реакція як показник емоційного напруження почала активно вивчатися наприкінці XIX століття. Перші дослідження у цьому напрямі проводили французький учений Шарль Фере та російський учений Іван Тарханов.

За час, що минув відтоді, механізм виникнення шкірно-гальванічної реакції так і не був повністю з’ясований. Незважаючи на існування низки взаємоконкуруючих, а інколи й взаємовиключних теорій, що пояснюють природу цього явища, участь центральної нервової системи у формуванні шкірно-гальванічної реакції не викликає сумнівів.

Виділяють 2 складові ШГР

Фазична складова ШГР (від слова «фаза» — тобто змінна величина) — це швидкоплинний процес, в основі якого лежить реакція ЦНС на короткочасний ситуаційний подразник. Її також називають реакцією на новизну інформації.

Тонічна складова ШГР — це повільна зміна шкірного опору, яка характеризує загальний нервово-емоційний стан людини. Якщо людину помістити у стресову ситуацію, тонічний показник ШГР перебудовується в середньому протягом 2–3 хвилин. Таким чином, тонічна складова ШГР відображає глибинні процеси функціональної перебудови центральної нервової системи.

Екзосоматичний метод дослідження шкірно-гальванічної реакції (ШГР) стосується способу вимірювання електричної активності шкіри, яка змінюється у відповідь на фізіологічні або психологічні стимули. Термін «екзосоматичний» означає, що вимірювання здійснюється ззовні тіла, тобто за допомогою зовнішніх електродів, розміщених на поверхні шкіри.

ШГР є індикатором діяльності симпатичної нервової системи, яка активується під час емоційного збудження, стресу чи інших змін у стані організму. Екзосоматичний метод використовує спеціальні прилади (гальванометри) для реєстрації змін електричного опору або провідності шкіри.

Як працює метод

Електроди розміщуються на певних ділянках шкіри (зазвичай на пальцях рук або долонях). Через шкіру пропускається слабкий постійний струм, а прилад фіксує зміни провідності шкіри, які залежать від активності потових залоз. Отримані дані використовуються для аналізу емоційних і фізіологічних реакцій.

ШГР активно застосовується у психологічних експериментах, під час вивчення стресових станів, а також у техніках біологічного зворотного зв’язку (біофідбек).

Отже, ШГР — один із основних показників стресу у людини і є безвідмовним індикатором реакції організму на новизну подразника. Вона виникає у результаті дисонансу інформації, що надійшла, та очікуваної. Водночас вона не є результатом лише подразнення у звичайному розумінні цього слова. ШГР може бути використана не тільки як індикатор емоційного стану людини, але часто дозволяє визначити і його величину.

Зазвичай більшому за соціальною значимістю подразнику буде відповідати більш виражений прояв шкірної реакції.

У цілому, чим більша реакція ШГР, тим більш значущим питання є для респондента, а чим менша реакція ШГР, тим менше для респондента значить питання. Тобто виявляється залежність зміни величини ШГР від величини емоційної напруги людини.

При оцінці величини реакцій ШГР слід враховувати наявність у респондента адаптації до дослідження та втоми, можливий вплив лікарських засобів на реакцію ШГР, а також новизну та значущість стимуляції.

Характер відповіді ШГР багато в чому визначається функціональним рівнем системи регулювання: наприклад, втомлена людина чи знаходиться у бадьорому стані. Це свідчить про необхідність бути особливо уважними до функціонального стану людини під час поліграфної перевірки, прагнути оптимізувати його; у протилежному випадку дані поліграфної перевірки можуть бути неправильно інтерпретовані.

Слід пам’ятати, що на характер ШГР істотно впливають вікові та індивідуально-статеві відмінності. Мінімальні значення ШГР спостерігаються у новонароджених; починаючи з другого року життя, шкірний опір неухильно зростає, знижуючись у похилому віці.

Зазначено, що у худорлявих і рухливих людей форма ШГР частіше гостра, у повних флегматиків — більш згладжена.

Крива ШГР

Крива шкірно-гальванічної реакції має висхідну та низхідну частини, кожна з яких відображає окремі етапи психофізіологічного реагування респондента на стимул.

Висхідна частина кривої характеризує процес активації, тобто включення механізмів збудження у відповідь на пред’явлений стимул. Чим швидшим, різкішим і виразнішим є підйом кривої ШГР, тим більш інтенсивною може бути психофізіологічна реакція респондента. У практичному аналізі це може свідчити про більшу суб’єктивну значущість питання або стимулу для респондента, однак така оцінка повинна здійснюватися лише у взаємозв’язку з іншими каналами поліграфа та загальним контекстом дослідження.

Низхідна частина кривої відображає процес відновлення після реакції, тобто поступове зниження рівня активації та включення механізмів гальмування. Саме ця частина кривої показує, наскільки швидко або повільно організм респондента повертається до попереднього функціонального стану після сприйняття стимулу.

У нормі процеси збудження та гальмування мають бути відносно збалансованими. При цьому гальмівні процеси можуть дещо переважати над процесами збудження, що забезпечує повернення організму до фонового стану після реакції. Якщо ж крива тривалий час не повертається до вихідного рівня або має додаткові коливання, це може свідчити про значне емоційне навантаження, тривалу внутрішню обробку стимулу, асоціативні спогади або інші психофізіологічні процеси.

Своєчасність реакції ШГР

Одним із ключових показників, що використовуються під час аналізу поліграми, є своєчасність виникнення реакції ШГР. Для того щоб реакція могла вважатися діагностично значущою, вона повинна виникати у безпосередньому часовому зв’язку з пред’явленням стимулу та усвідомленням респондентом його змісту.

У більшості випадків реакція ШГР на стимул виникає протягом перших 1,5–3 секунд після моменту усвідомлення респондентом значущої інформації. Саме тому під час формулювання питань важливо розташовувати ключове слово або ключовий смисловий елемент ближче до кінця фрази. Це дозволяє точніше співвіднести початок фізіологічної реакції з моментом сприйняття респондентом найбільш значущої частини питання.

Наприклад, більш методично коректним є формулювання: «Дорогий годинник із сейфа викрали Ви?». У такій побудові питання ключовий зміст зосереджений наприкінці фрази, що дає змогу поліграфологу точніше оцінити часовий зв’язок між стимулом і реакцією.

Якщо реакція ШГР виникає через 4–5 секунд після пред’явлення стимулу або відповіді респондента, її слід оцінювати обережно. У частині випадків така реакція може бути пов’язана не безпосередньо з пред’явленим стимулом, а з подальшими асоціаціями, спогадами, внутрішнім аналізом питання або емоційною переробкою інформації. Водночас у респондентів з індивідуально уповільненим сприйняттям або загальмованістю психічних процесів дещо пізніша реакція може залишатися придатною для аналізу, якщо така особливість простежується стабільно протягом усього дослідження.

Реакція, що виникає пізніше ніж через 5 секунд після відповіді респондента, зазвичай не повинна розглядатися як безпосередня реакція на пред’явлений стимул. Найімовірніше, вона пов’язана з асоціативними думками, спогадами, очікуванням наступного питання, сторонніми подразниками або іншими процесами, які не мають прямого зв’язку з конкретним стимулом.

Отже, під час аналізу ШГР поліграфолог повинен оцінювати не лише амплітуду реакції, а й момент її виникнення, зв’язок із ключовим змістом питання, індивідуальні особливості респондента та підтвердження реакції іншими каналами поліграфа.

Варіанти виникнення реакції ШГР відносно пред’явленого стимулу

Під час аналізу поліграми поліграфолог оцінює не лише наявність реакції ШГР, її амплітуду та форму, а й момент її виникнення відносно пред’явленого стимулу. Час появи реакції має важливе значення, оскільки дозволяє визначити, чи пов’язана вона безпосередньо з поставленим питанням, чи виникла внаслідок інших чинників.

На поліграмі умовно можна виділити чотири основні варіанти виникнення реакції ШГР відносно стимулу. Для їх аналізу необхідно враховувати часові межі пред’явлення питання:

• початок жовтого фону — момент початку озвучування питання поліграфологом;
• кінець жовтого фону — момент завершення озвучування питання;
• подальший часовий проміжок після завершення питання та відповіді респондента — період, у межах якого оцінюється своєчасність виникнення реакції.

Саме співвідношення моменту появи реакції ШГР із початком і завершенням озвучування питання дає змогу поліграфологу визначити, чи є реакція своєчасною, передчасною або запізнілою.

Перший варіант. Реакція ШГР виникає до початку озвучування питання, тобто ще до фактичного пред’явлення стимулу респондентові. У такому випадку вона не може розглядатися як відповідь організму саме на це питання, оскільки респондент ще не сприйняв його зміст. Така реакція вважається передчасною і, як правило, не враховується під час аналізу поліграми.

Другий варіант. Реакція ШГР виникає під час озвучування питання, тобто до моменту його повного пред’явлення та до завершення формування стимулу для респондента. У такій ситуації необхідно враховувати, що респондент ще міг не сприйняти або не усвідомити ключовий зміст питання. Тому така реакція, як правило, розглядається як передчасна або несвоєчасна і не повинна враховуватися як безпосередня реакція на пред’явлений стимул.

Третій варіант. Реакція ШГР виникає протягом перших 1,5–3 секунд після завершення озвучування питання або після відповіді респондента, тобто у часовому проміжку, який безпосередньо пов’язаний з усвідомленням пред’явленого стимулу. Саме така реакція, за відсутності ознак артефакту чи стороннього впливу, вважається своєчасною і може враховуватися під час аналізу поліграми.

В окремих випадках, коли у респондента спостерігається індивідуально уповільнене сприймання інформації або загальна загальмованість психічних процесів, реакція може виникати дещо пізніше — орієнтовно до 5 секунд. Проте така реакція може вважатися придатною для аналізу лише за умови, що подібна особливість реагування простежується стабільно впродовж дослідження та підтверджується загальною картиною поліграми.

Четвертий варіант. Реакція ШГР виникає із суттєвим запізненням — пізніше ніж через 5 секунд після відповіді респондента. У такому випадку вона, як правило, не розглядається як безпосередня реакція на пред’явлений стимул, оскільки часовий зв’язок між питанням і фізіологічним реагуванням уже втрачається.

Подібна реакція може бути зумовлена асоціативними спогадами, внутрішнім обмірковуванням відповіді, очікуванням наступного питання, сторонніми подразниками або іншими психофізіологічними процесами, які не мають прямого зв’язку з конкретним стимулом. Тому така реакція вважається запізнілою і, як правило, не враховується під час аналізу поліграми як інформативна реакція на поставлене питання.

Негативна фаза хвилі ШГР (за її наявності)

У деяких випадках після основної хвилі шкірно-гальванічної реакції може спостерігатися так звана негативна фаза, тобто перехід кривої нижче вихідного рівня. Її поява пов’язується з процесами відновлення та гальмування після первинної психофізіологічної активації.

Вираженість негативної фази може свідчити про особливості регуляції нервово-емоційного стану респондента. Зокрема, у практичному аналізі вона може розглядатися як одна з ознак здатності організму до відносно швидкого включення гальмівних механізмів після реакції на стимул. Умовно кажучи, чим більш вираженою є негативна фаза, тим більш виражено можуть проявлятися механізми внутрішнього контролю та відновлення після емоційного збудження.

Водночас ця ознака не повинна тлумачитися однозначно або ізольовано. Наявність, відсутність чи вираженість негативної фази може залежати від індивідуальних особливостей респондента, його функціонального стану, технічних налаштувань поліграфа, якості сигналу, особливостей програмної обробки даних або можливих способів протидії. Тому негативна фаза ШГР має оцінюватися лише у взаємозв’язку з іншими показниками поліграми.

Додаткові хвилі до і після пред’явлення стимулу

Під час аналізу ШГР поліграфолог може спостерігати додаткові хвилі, які виникають до або після основної реакції на стимул. Їх наявність не завжди свідчить про безпосередню реакцію на поставлене питання, тому такі прояви потребують обережної інтерпретації.

Додаткові хвилі, що виникають до пред’явлення стимулу, найчастіше пов’язані зі станом очікування. Респондент може відчувати напруження не через конкретне питання, яке ще не було озвучене, а через сам факт очікування наступного стимулу, невизначеність, прогнозування змісту питання або загальну тривожність щодо процедури. У таких випадках реакція виникає до фактичного пред’явлення інформації і тому не може розглядатися як відповідь саме на цей стимул.

Стрес очікування може проявлятися у вигляді повторних підйомів кривої, появи додаткових «вершин» або нестабільності фону перед наступним питанням. Такі прояви мають значення для оцінки загального стану респондента, однак вони не повинні автоматично зараховуватися як діагностично значуща реакція на конкретний стимул.

Додаткові хвилі після пред’явлення стимулу пояснюються асоціаціями людини з його минулим, його спогадами.

Діагностичні ознаки шкірно-гальванічної реакції

Під час аналізу поліграми шкірно-гальванічна реакція оцінюється не лише за фактом її наявності. Для поліграфолога важливе значення мають її амплітуда, своєчасність, форма, тривалість, характер відновлення, наявність додаткових хвиль, а також співвідношення з реакціями за іншими каналами поліграфа.

Діагностичне значення має не будь-яка зміна кривої ШГР, а лише та реакція, яка виникла у відповідь на пред’явлений стимул, є своєчасною, достатньо вираженою, не має ознак артефакту та узгоджується із загальною картиною психофізіологічного реагування респондента.

Основними діагностичними ознаками ШГР є:

• збільшення амплітуди реакції;
• своєчасність виникнення реакції;
• вираженість висхідної частини кривої;
• тривалість реакції;
• характер повернення до вихідного рівня;
• наявність двогорбої або комплексної форми реакції;
• наявність додаткових хвиль;
• динаміка тонічної складової;
• повторюваність реакцій на тематично пов’язані стимули.

Збільшення амплітуди ШГР

Збільшення амплітуди є однією з найбільш інформативних і найчастіше реєстрованих діагностичних ознак шкірно-гальванічної реакції. Амплітуда відображає вираженість фазичної реакції організму на пред’явлений стимул.

Під амплітудою ШГР розуміють величину підйому кривої від вихідної точки, що відповідає моменту пред’явлення або усвідомлення стимулу, до її максимальної точки у визначеному часовому інтервалі. У практичному аналізі враховується саме позитивна величина реакції, тобто підйом кривої вгору від початкового рівня.

Загалом, чим більшою є амплітуда ШГР, тим більш вираженою може бути психофізіологічна активація респондента у відповідь на стимул. Проте таку залежність не слід розуміти механічно. Велика амплітуда не означає автоматично неправдивість відповіді або приховування інформації. Вона свідчить передусім про те, що стимул мав для респондента підвищену суб’єктивну значущість або викликав виражену психофізіологічну реакцію.

Причинами збільшення амплітуди можуть бути:

• особиста значущість питання;
• емоційне напруження;
• страх наслідків;
• актуалізація спогадів;
• внутрішній конфлікт;
• несподіваність або новизна стимулу;
• асоціативний зв’язок із важливою подією;
• приховування інформації;
• загальний рівень тривожності респондента.

Отже, амплітуда є важливим показником сили реакції, але її значення повинно визначатися лише в контексті всієї поліграми.

Умови, за яких амплітуда може вважатися діагностично значущою

Амплітуда ШГР може мати діагностичне значення лише за наявності кількох умов.

По-перше, реакція повинна бути своєчасною. Вона має виникати у часовому проміжку, який безпосередньо пов’язаний з усвідомленням респондентом пред’явленого стимулу. Реакція, що виникла до питання або із суттєвим запізненням, не може автоматично враховуватися як відповідь саме на цей стимул.

По-друге, реакція повинна бути істинною, тобто не спричиненою сторонніми факторами. Поліграфолог повинен переконатися, що збільшення амплітуди не було викликане форсованим вдихом, рухом, кашлем, сміхом, зміщенням давача, прикусом язика, стороннім звуком або іншим артефактом.

По-третє, реакція повинна оцінюватися у порівнянні з іншими стимулами. Окрема висока амплітуда не має достатнього значення без порівняння з реакціями на інші питання цього самого тесту або групи тематично пов’язаних тестів.

По-четверте, бажано, щоб реакція підтверджувалася іншими каналами поліграфа: диханням, фотоплетизмограмою, серцево-судинною активністю, тремором або поведінковими проявами. Найбільшу аналітичну цінність мають реакції, які проявляються не ізольовано, а комплексно.

Значення часових меж оцінки амплітуди

Під час оцінки амплітуди ШГР важливо враховувати часовий інтервал її появи. Діагностичне значення має реакція, що виникає у безпосередньому зв’язку з пред’явленим стимулом.

У практичному аналізі оцінюється не будь-який підйом кривої, який з’явився після питання, а саме той підйом, що виник у межах допустимого інтервалу реагування. Якщо крива починає зростати своєчасно, її амплітуда може бути врахована як показник реакції на стимул. Якщо ж підйом виникає із запізненням, він може відображати не безпосередню реакцію на питання, а подальші асоціації, спогади, очікування наступного стимулу або інші внутрішні процеси.

Тому поліграфолог повинен оцінювати не лише максимальну висоту кривої, а й момент початку її підйому. Саме початок реакції дозволяє встановити її зв’язок із конкретним стимулом.

Двогорба реакція ШГР

Однією з форм прояву ШГР є двогорба реакція, тобто така форма кривої, за якої після першого підйому виникає другий підйом. У практиці поліграфного аналізу така форма може мати діагностичне значення, якщо вона є своєчасною, вираженою та не має ознак артефакту.

Найчастіше двогорба реакція пояснюється тим, що респондент реагує не лише на первинний зміст стимулу, а й на додаткові асоціативні або емоційні процеси, які виникають після його усвідомлення. Перший підйом кривої може відображати первинну реакцію на питання, а другий — подальше внутрішнє опрацювання інформації, актуалізацію спогадів, емоційне оцінювання наслідків або асоціації, пов’язані з подією.

Наприклад, питання може викликати у респондента не лише реакцію на сам факт події, а й спогади про обставини, учасників, наслідки, власну роль або можливе викриття. У такому випадку реакція може набувати більш складної форми.

Варіанти двогорбої реакції

У типовому випадку перший підйом є більш вираженим, а другий — менш вираженим і виникає після першого. Така форма може свідчити про те, що основна реакція виникла на стимул, а другий підйом може бути пов’язаний із додатковою асоціативною переробкою інформації.

Інший варіант — симетрична двогорба реакція, коли обидва підйоми мають приблизно однакову вираженість. Така форма може свідчити про вираженість реагування та складнішу внутрішню обробку стимулу. У такому випадку поліграфолог повинен особливо уважно оцінити своєчасність реакції, її зв’язок зі стимулом та підтвердження іншими каналами.

Двогорба реакція може бути діагностично значущою лише тоді, коли перший підйом виникає своєчасно, а другий логічно продовжує основну реакцію. Якщо ж додатковий підйом виникає надто пізно, він може бути пов’язаний не зі стимулом, а з очікуванням, сторонніми думками або іншим психофізіологічним процесом.

Багатохвильова реакція

Іноді на кривій ШГР може спостерігатися не два, а три або більше підйомів. Таку реакцію слід оцінювати обережно. Багатохвильова форма не завжди є більш інформативною. Навпаки, велика кількість хвиль може свідчити про нестабільний фон, підвищену тривожність, очікування наступного питання, асоціативне мислення, артефакти або загальний рівень емоційного напруження респондента.

Якщо на кривій реєструються три й більше виражені підйоми, поліграфолог повинен встановити:

• який із підйомів виник своєчасно;
• чи пов’язаний перший підйом саме зі стимулом;
• чи не виникли наступні хвилі через очікування або асоціації;
• чи немає на цій ділянці рухів, дихальних артефактів або сторонніх впливів;
• чи підтверджується реакція іншими каналами.

Багатохвильова реакція може мати допоміжне значення для розуміння стану респондента, але не завжди є достатньо придатною для прямої оцінки значущості стимулу.

Форма висхідної частини кривої

Окрім амплітуди, важливе значення має форма висхідної частини кривої. Різкий, чіткий і швидкий підйом зазвичай свідчить про виражену активацію нервової системи. Повільний, розмитий або нечіткий підйом може бути менш інформативним або свідчити про загальну фонову зміну стану.

Водночас форма кривої залежить не лише від сили реакції, а й від функціонального стану респондента, якості контакту електродів, температури шкіри, налаштувань приладу, рівня фільтрації сигналу та індивідуальних особливостей електрошкірної активності.

Тому форма кривої повинна оцінюватися разом з амплітудою, своєчасністю та даними інших каналів.

Тривалість реакції та повернення до вихідного рівня

Тривалість реакції ШГР також може мати діагностичне значення. Якщо після підйому крива швидко повертається до вихідного рівня, це може свідчити про відносно короткочасну активацію. Якщо ж повернення є повільним, затягнутим або супроводжується додатковими хвилями, це може свідчити про більш тривалу внутрішню переробку стимулу або значне емоційне навантаження.

Особливу увагу слід звертати на ситуації, коли після певного стимулу респондент довго не повертається до фонового стану. Така реакція може свідчити про підвищену значущість питання, однак також може бути наслідком загальної тривожності, втоми, очікування наступного питання або нестабільного психоемоційного стану.

Повторюваність реакцій

Діагностичне значення ШГР значно підвищується, якщо реакція повторюється на тематично пов’язані стимули. Одна реакція, навіть виражена, може бути випадковою або зумовленою стороннім фактором. Натомість систематичне виникнення своєчасних і виражених реакцій на групу змістовно пов’язаних питань має значно більшу аналітичну вагу.

Саме тому поліграфолог повинен оцінювати не ізольовану реакцію, а систему реагування респондента в межах тесту або серії тестів. Якщо високі амплітуди ШГР стабільно з’являються на питання одного змістового блоку, це може свідчити про підвищену значущість відповідної теми для респондента.

Падіння величини тонічної складової

У межах одного тесту тонічна складова ШГР зазвичай має тенденцію до поступової стабілізації. У міру адаптації респондента до процедури, голосу поліграфолога, формату запитань та самої ситуації тестування рівень загального емоційного напруження може знижуватися. У такому випадку цифрові показники тонічної складової ШГР поступово зростають або залишаються відносно стабільними, що свідчить про поступове заспокоєння респондента та нормалізацію його функціонального стану.

Якщо ж у процесі тестування цифрові показники тонічної складової ШГР зменшуються від питання до питання або різко знижуються після окремого стимулу, це може свідчити про зростання емоційного напруження респондента. Така динаміка вказує на те, що організм може не повертатись до попереднього фонового стану, а перебуває у стані підвищеної активації. У практичному аналізі навіть незначне, але послідовне зниження показника може мати значення, особливо якщо воно виникає після конкретного стимулу та узгоджується з реакціями за іншими каналами поліграфа.

138 126 127 129 130 131 … 134 – це означає, що емоційний удар для людини був великим і респондент ніяк не може відновитися (оговтатися) після нього протягом 15 секунд після надання стимулу.

135 135 135 135 … 136 – відсутність падіння показника тонічної складової шкірно-гальванічної реакції вказує на низький рівень ситуативної значущості наданого стимулу для респондента.

Показник тонічної складової ШГР відображає загальний функціональний стан організму респондента, рівень його емоційного напруження, психічної активності, збудженості або пригніченості нервової системи. На відміну від фазичної складової, яка характеризує реакцію на конкретний стимул, тонічна складова дає змогу оцінити фоновий стан респондента під час дослідження та його зміну в динаміці.

У практиці поліграфного дослідження орієнтовним робочим діапазоном тонічної складової ШГР може вважатися інтервал від 50 до 350 кОм за умови використання відповідних, зокрема посріблених, давачів. Водночас ці показники не слід тлумачити механічно, оскільки вони можуть залежати від типу обладнання, якості контакту електродів зі шкірою, температури приміщення, індивідуальних фізіологічних особливостей респондента, стану шкіри, втоми, емоційного напруження, а також можливого впливу лікарських або психоактивних речовин.

Показник нижче 50 кОм може свідчити про надмірно високий рівень збудження нервової системи, виражене емоційне напруження або стан, близький до звуження свідомості. В окремих випадках такі значення можуть бути пов’язані із вживанням стимулюючих препаратів, психоактивних речовин, сильним хвилюванням, страхом, перевтомою або іншими чинниками, що підвищують рівень активації організму.

Показник вище 350 кОм може свідчити про знижений рівень нервово-психічної активації, загальмованість, втому, виснаження або стан, близький до надмірного розслаблення чи пригнічення реактивності. У певних випадках такі значення можуть бути наслідком впливу седативних препаратів, заспокійливих засобів, наркотичних або інших речовин, що знижують реактивність нервової системи.

Для поліграфолога важливим є не лише абсолютне значення тонічної складової ШГР, а насамперед її динаміка. Діагностично значущою ознакою може бути зниження цифрового показника тонічної складової протягом орієнтовно 15 секунд після пред’явлення стимулу. Така зміна може свідчити про зростання емоційного напруження респондента у відповідь на конкретне питання.

Водночас зниження тонічного показника повинно оцінюватися лише у комплексі з іншими даними поліграми. Поліграфолог має враховувати своєчасність зміни, її вираженість, тривалість, повторюваність, зв’язок із конкретним стимулом, реакції за іншими каналами, поведінку респондента та загальний перебіг дослідження. Саме комплексний аналіз дозволяє відрізнити діагностично значущу зміну від фонової нестабільності, втоми, артефакту або впливу сторонніх чинників.

Підсумок

До основних діагностичних ознак ШГР належать своєчасність виникнення реакції та збільшення амплітуди, виражена форма висхідної частини кривої, складна або двогорба структура реакції, тривале повернення до вихідного рівня, динаміка тонічної складової та повторюваність реакцій на споріднені стимули або в межах відповідної серії тестових питань.

Найбільше значення має не сама висота реакції, а її комплексна оцінка. Реакція ШГР може вважатися діагностично значущою лише тоді, коли вона:

• виникла своєчасно;
• має достатню вираженість;
• не спричинена артефактом;
• логічно пов’язана зі змістом стимулу;
• узгоджується з іншими каналами поліграфа;
• повторюється на споріднені стимули або в межах відповідної серії тестових питань.

Таким чином, аналіз ШГР повинен здійснюватися не механічно, а професійно й комплексно. Збільшення амплітуди, двогорбість або інші особливості форми кривої мають значення лише тоді, коли вони правильно співвіднесені з часом пред’явлення стимулу, поведінкою респондента, даними інших каналів і загальною логікою дослідження.

8.5. Канал периферичної серцево-судинної активності – фотоплетизма (ФПГ)

Фотоплетизмографія — це метод реєстрації змін оптичної щільності тканин, пов’язаних із кровонаповненням периферичних судин. У поліграфному дослідженні фотоплетизмографічний давач найчастіше розміщується на пальці руки.

Фотоплетизмограф – це прилад, який складається з випромінювача світла, що просвічує біологічну тканину, і приймальника, що реєструє щільність світлового потоку, котрий пройшов через неї. У класичному розумінні ФПГ – це метод реєстрації зміни обсягів окремих частин тіла.

В умовах емоційного напруження або стресу в організмі респондента змінюється низка фізіологічних показників, пов’язаних із роботою серцево-судинної системи. До них належать частота серцевих скорочень, характер пульсової хвилі, судинний тонус, периферичне кровонаповнення, а також опосередковані зміни артеріального тиску. Одним із каналів, що дозволяє реєструвати такі зміни під час поліграфного дослідження, є фотоплетизмограма.

ФПГ є важливим показником функціонального стану організму, оскільки відображає зміни периферичного кровообігу та реакцію судинної системи у відповідь на пред’явлені стимули. У відповідь на емоційно значущу інформацію, напруження, страх або внутрішню мобілізацію може змінюватися тонус периферичних судин, що впливає на об’єм крові в ділянці, де встановлено давач. Саме ці коливання і реєструються каналом ФПГ.

На відміну від класичного вимірювання артеріального тиску за допомогою тонометра, манжети та нагнітання повітря, ФПГ дає змогу безперервно відстежувати динаміку периферичного кровонаповнення протягом усього тесту. Це особливо важливо для поліграфного дослідження, де значення має не разовий показник, а зміни фізіологічного стану респондента у відповідь на конкретні стимули.

Під час поліграфного дослідження давач ФПГ зазвичай фіксується на пальці респондента. Він реєструє зміни інтенсивності світлового потоку, що проходить через тканини або відбивається від них. Коли кровонаповнення судин у місці встановлення давача змінюється, змінюється і кількість світла, яке сприймає фотоприймач. Таким чином, коливання сигналу ФПГ відображають зміни кровонаповнення периферичних судин.

У практичному розумінні це означає, що при звуженні судин кровонаповнення пальця зменшується, а при розширенні — збільшується. Такі зміни можуть бути пов’язані з реакцією респондента на поставлене питання, загальним рівнем напруження, очікуванням, емоційною мобілізацією або іншими психофізіологічними процесами.

Водночас ФПГ не слід розглядати як ізольований або самодостатній показник стресу. Зміни фотоплетизмограми мають оцінюватися у комплексі з іншими каналами поліграфа: диханням, ШГР, серцево-судинною активністю, тремором, поведінковими проявами та загальним контекстом дослідження. Лише комплексний аналіз дозволяє правильно інтерпретувати характер реакції респондента.

Слід також враховувати високу чутливість давача ФПГ до зовнішніх та технічних чинників. Зокрема, різка зміна освітленості приміщення, потрапляння прямого світла на давач, мерехтіння ламп, зміщення давача на пальці, напруження кисті, рухи руки або порушення контакту можуть викривляти криву ФПГ і створювати артефакти.

Тому під час підготовки до дослідження поліграфолог повинен забезпечити стабільні умови реєстрації: уникати різких змін освітлення, не розміщувати респондента під потужним або мерехтливим джерелом світла, правильно закріпити давач, перевірити якість сигналу та стежити за відсутністю рухів руки під час тестування.

Отже, ФПГ є важливим каналом поліграфа, який дозволяє оцінювати зміни периферичного кровонаповнення, пульсової хвилі та судинного тонусу. Її значення полягає не в разовому вимірюванні окремого показника, а в безперервній реєстрації динаміки серцево-судинної реакції респондента на пред’явлені стимули.

Хвиля ФПГ першої черги

Аналіз хвилі першої черги ФПГ

Під час аналізу фотоплетизмограми поліграфолог насамперед оцінює хвилю першої черги ФПГ, яка відображає пульсові коливання периферичного кровонаповнення. Ця хвиля пов’язана з діяльністю серцево-судинної системи та проходженням пульсової хвилі через периферичні судини в ділянці встановлення давача ФПГ.

До основних показників, які можуть оцінюватися під час аналізу хвилі першої черги, належать:

• частота серцевих скорочень;
• ритмічність пульсових коливань;
• амплітуда пульсових коливань;
• форма хвилі;
• наявність, вираженість і розташування дикротичного зубця;
• наявність додаткових коливань на діастолічній частині хвилі.

Одним із базових показників є частота серцевих скорочень. За допомогою ФПГ поліграфолог може відстежувати, як змінюється пульс респондента у процесі тестування, зокрема до пред’явлення стимулу, під час відповіді та після неї. Зростання або зниження частоти серцевих скорочень може свідчити про зміну рівня емоційного напруження, мобілізацію організму, втому, адаптацію або інші зміни функціонального стану респондента.

Окрему увагу слід звертати на дикротичний зубець — невелике додаткове коливання, яке зазвичай спостерігається на низхідній, діастолічній частині пульсової хвилі. У нормі він може бути присутнім як природний елемент хвилі ФПГ і пов’язаний з особливостями судинної регуляції та проходження пульсової хвилі.

Якщо на діастолічній частині хвилі реєструється кілька дикротичних зубців або додаткових коливань, така ознака потребує обережної оцінки. В окремих випадках множинні дикротичні коливання можуть бути непрямою ознакою зміненого функціонального стану організму, зокрема інтоксикації, впливу фармакологічних або психоактивних речовин, порушення судинного тонусу, втоми, виснаження або нестабільності серцево-судинної регуляції.

Кілька дикротичних зубців на ФПГ

Водночас наявність кількох дикротичних зубців не повинна розглядатися як самостійна або достатня підстава для висновку щодо інтоксикації респондента. Така ознака має оцінюватися лише у комплексі з іншими показниками поліграми, зокрема з тонічною та фазичною складовими ШГР, характером дихання, загальною стабільністю фону, поведінкою респондента та даними передтестової бесіди.

Поліграфолог також повинен виключити можливість технічних або поведінкових причин появи додаткових коливань на ФПГ. До них можуть належати зміщення давача, рухи пальця або кисті, напруження руки, нестабільний контакт давача зі шкірою, вплив стороннього освітлення, тремор, холодні пальці або інші артефакти.

Отже, аналіз хвилі першої черги ФПГ дозволяє оцінити пульсову активність, зміни периферичного кровонаповнення та особливості судинної реакції респондента. Найбільше діагностичне значення мають не окремі ізольовані ознаки, а їхня динаміка, повторюваність, зв’язок із пред’явленими стимулами та узгодженість з іншими каналами поліграфа.

Діагностичні ознаки ФПГ

Під час аналізу фотоплетизмограми поліграфолог оцінює не лише частоту серцевих скорочень, а й загальну форму кривої, її амплітуду, базальну лінію, наявність додаткових хвиль, зміну судинного тонусу та характер відновлення після реакції на стимул. Зміни параметрів ФПГ можуть відображати реакцію серцево-судинної системи респондента на пред’явлений стимул, емоційне напруження, мобілізацію організму, втому, артефакти або вплив зовнішніх чинників.

До основних діагностичних ознак ФПГ належать:

• провал кривої вниз із подальшим зменшенням її розмаху;
• зміна загальної форми кривої;
• зміщення базальної лінії або зміна її рівня;
• звуження розмаху кривої;
• зменшення частоти серцевих скорочень;
• збільшення частоти серцевих скорочень;
• поява хвиль другої і третьої черги;
• зміна положення дикротичного зубця.

Провал кривої вниз і звуження

Одним із важливих типів реакції ФПГ є різке зниження кривої, яке умовно можна описати як «провал вниз». Такий прояв може свідчити про зміни периферичного кровонаповнення, зокрема про судинну реакцію у відповідь на емоційно значущий стимул. Після такого провалу нерідко спостерігається звуження розмаху кривої, тобто про зменшення амплітуди пульсових коливань.

У практичному аналізі такий тип реакції може вказувати на підвищення судинного тонусу, звуження периферичних судин, мобілізацію організму або емоційне напруження. Водночас подібні зміни повинні оцінюватися лише з урахуванням даних інших каналів поліграфа та можливих артефактів.

Зміна загального вигляду кривої

Зміна загальної форми кривої ФПГ може проявлятися у порушенні її звичної форми, нерівномірності пульсових хвиль, зміні висоти окремих піків, появі додаткових коливань або втраті чіткої структури хвилі. Такі зміни можуть бути пов’язані з реакцією респондента на стимул, зміною судинного тонусу, дихальними впливами, тремором, рухами пальця або технічними причинами.

Для поліграфолога важливо визначити, чи є зміна форми кривої фізіологічною реакцією, чи вона виникла внаслідок артефакту. Якщо зміна вигляду ФПГ збігається в часі зі значущим стимулом і підтверджується іншими каналами, вона може мати діагностичне значення.

Зміна базальної лінії

Базальна лінія ФПГ відображає фоновий рівень сигналу, навколо якого формуються пульсові хвилі. Зміщення базальної лінії може свідчити про зміну загального рівня периферичного кровонаповнення або тонусу судин.

Підйом або зниження базальної лінії після певного стимулу може бути пов’язане з тривалішою реакцією серцево-судинної системи, а не лише з короткочасним пульсовим коливанням. Особливе значення має не саме одноразове зміщення, а його зв’язок із конкретним стимулом, тривалість, повторюваність та узгодженість із реакціями за іншими каналами.

Звуження розмаху кривої

Звуження розмаху кривої означає зменшення амплітуди пульсових хвиль ФПГ. У практиці поліграфного аналізу це може бути пов’язане зі звуженням периферичних судин, зменшенням кровонаповнення пальця, підвищенням емоційного напруження або мобілізацією організму у відповідь на стимул.

Верхнє звуження розмаху кривої ФПГ

Нижнє звуження розмаху кривої ФПГ

Водночас зменшення амплітуди ФПГ може виникати і через неемоційні причини: холодні руки, надмірне стискання давача, напруження кисті, рухи пальця, зміщення сенсора, поганий контакт або зміну освітлення. Тому така ознака потребує обов’язкового контролю якості сигналу.

Зменшення частоти серцевих скорочень

Зменшення частоти серцевих скорочень, або сповільнення пульсу, може спостерігатися як реакція організму на певні стимули. У деяких випадках це може бути пов’язано з орієнтовною реакцією, внутрішнім зосередженням, гальмуванням, контролем поведінки або напруженим очікуванням.

Під час аналізу важливо враховувати, чи є сповільнення пульсу короткочасним і пов’язаним із конкретним стимулом, чи воно є частиною загальної динаміки стану респондента. Саме часовий зв’язок із питанням та повторюваність у межах тесту визначають аналітичне значення цієї ознаки.

Збільшення частоти серцевих скорочень

Збільшення частоти серцевих скорочень, або пришвидшення пульсу, може свідчити про підвищення рівня активації організму, емоційне напруження, хвилювання, страх, мобілізацію або реакцію на значущий стимул. Така зміна часто супроводжує загальну стресову реакцію.

Однак пришвидшення пульсу також може бути спричинене втомою, фізичним дискомфортом, хвилюванням перед процедурою, прийомом стимулюючих речовин, больовими відчуттями або загальним станом здоров’я. Тому цей показник не можна тлумачити ізольовано.

Хвилі другої та третьої черги

На кривій ФПГ можуть з’являтися хвилі другої та третьої черги, тобто додаткові повільні коливання, які накладаються на основну пульсову хвилю. Вони можуть відображати більш тривалі зміни судинного тонусу, дихальні впливи, загальну регуляцію кровообігу або фонові зміни функціонального стану респондента.

Такі хвилі можуть мати допоміжне значення для оцінки загального стану респондента, рівня напруження або стабільності серцево-судинної регуляції. Водночас їх поява не завжди пов’язана з конкретним стимулом, тому поліграфолог повинен відрізняти повільні фонові коливання від безпосередньої реакції на питання.

8.5. Канал центральної серцево-судинної активності: артеріальний тиск (АРТ)

Канал центральної серцево-судинної активності є одним із основних реєстраційних каналів поліграфа, який використовується для оцінки змін функціонального стану серцево-судинної системи респондента під час пред’явлення стимулів.

У практиці поліграфного дослідження цей канал забезпечує безперервну реєстрацію змін артеріального тиску, пульсової хвилі та загальної реакції серцево-судинної системи на емоційне напруження.

На відміну від фотоплетизмограми, яка відображає переважно периферичне кровонаповнення в місці встановлення давача, канал центральної серцево-судинної активності дає змогу оцінювати центральні зміни гемодинаміки. Канал дозволяє реєструвати, як серцево-судинна система реагує на значущий стимул: посиленням або зниженням судинного тонусу, зміною пульсової активності, зміною рівня артеріального тиску.

Призначення каналу артеріального тиску

Основне призначення каналу центральної серцево-судинної активності полягає у реєстрації змін центральної серцево-судинної активності респондента під час дослідження. Ці зміни можуть виникати у відповідь на емоційно значущі питання, внутрішнє напруження, очікування, страх наслідків, мобілізацію організму або інші психофізіологічні процеси.

Під час поліграфного дослідження цей канал використовується для:

• оцінки динаміки змін артеріального тиску;
• фіксації змін пульсової хвилі;
• оцінки серцево-судинної реакції на стимули;
• виявлення тривалої активації після окремих питань;
• порівняння реакцій на різні типи стимулів;
• підтвердження або уточнення реакцій, зареєстрованих за іншими каналами.

Важливо розуміти, що поліграф не виконує функцію медичного тонометра і не використовується для клінічного встановлення артеріального тиску. У межах поліграфного дослідження значення має не абсолютне значення артеріального тиску, отримане в окремий момент, а динаміка змін серцево-судинної активності у зв’язку з пред’явленням конкретних стимулів.

Принцип реєстрації

Для реєстрації каналу центральної серцево-судинної активності зазвичай використовується пневматична манжета або п’єзоелемент, який фіксується на плечі респондента. Манжета підтримує контрольований рівень тиску в ділянці плечової артерії та дозволяє реєструвати коливання, пов’язані з проходженням пульсової хвилі та змінами артеріального тиску.

На поліграмі канал артеріального тиску зазвичай представлений у вигляді кривої, що містить пульсові коливання та динаміку базальної лінії. Поліграфолог оцінює як форму окремих хвиль, так і зміну лінії сигналу в часі.

Діагностичні ознаки каналу артеріального тиску

Під час аналізу каналу центральної серцево-судинної активності поліграфолог оцінює не одну окрему ознаку, а сукупність діагностичних ознак. Найбільше значення мають зміни, які виникають своєчасно після пред’явлення стимулу, мають достатню вираженість, повторюються на тематично пов’язаних питаннях і узгоджуються з даними інших каналів поліграфа.

До діагностично значущих ознак належать:

• підвищення або зниження базальної лінії після стимулу;
• зміна амплітуди пульсових хвиль;
• зміна форми кривої;
• тривале відновлення після реакції;
• повторюваність серцево-судинної реакції на питання одного змістового блоку.

Зміна базальної лінії може відображати загальну серцево-судинну активацію або напруження, яке зберігається після сприйняття стимулу. Якщо після окремого питання сигнал довго не повертається до попереднього рівня, це може вказувати на підвищену суб’єктивну значущість теми для респондента.

Своєчасність реакції

Як і в інших каналах поліграфа, важливе значення має своєчасність виникнення реакції. Серцево-судинна реакція повинна оцінюватися у зв’язку з моментом пред’явлення стимулу, його усвідомленням респондентом та відповіддю на питання.

Реакція, що виникає до пред’явлення питання, не може вважатися безпосередньою відповіддю на цей стимул. Вона може бути пов’язана з очікуванням, загальним хвилюванням або попереднім питанням. Реакція, яка виникає із суттєвим запізненням, також потребує обережної оцінки, оскільки може бути зумовлена асоціативними думками, очікуванням наступного питання, фізичним дискомфортом або сторонніми чинниками.

Найбільше аналітичне значення мають ті зміни, які виникають у безпосередньому часовому зв’язку зі стимулом і повторюються на тематично пов’язаних питаннях.

Значення каналу у комплексному аналізі поліграми

Канал центральної серцево-судинної активності має високу практичну цінність, оскільки дозволяє оцінювати реакцію серцево-судинної системи на пред’явлені стимули та порівнювати її з даними інших каналів. Особливо важливим є його співвідношення з ШГР, ФПГ, респіраторними каналами та каналом рухової активності.

Якщо реакція за каналом артеріального тиску виникає у той самий часовий проміжок, що й виражена реакція ШГР, зміни дихання та ФПГ, її аналітична цінність зростає. Якщо ж зміна спостерігається лише на одному каналі та супроводжується ознаками руху або технічного артефакту, вона потребує обережної інтерпретації.

Таким чином, канал артеріального тиску не повинен розглядатися ізольовано. Його показники мають значення лише у системі комплексного аналізу, коли поліграфолог оцінює часовий зв’язок реакції зі стимулом, її форму, силу, тривалість, повторюваність і відповідність загальній логіці тесту.

8.6. Канал контролю динаміки рухової активності респондента – тремор

Канал контролю динаміки рухової активності респондента — тремор (ТРМ) є допоміжним каналом реєстрації поліграфа, основним призначенням якого є реєстрація механічних рухів тіла, м’язових скорочень, зміни положення респондента та інших проявів рухової активності під час проведення дослідження.

На відміну від каналів ШГР, ФПГ або респіраторної активності, цей канал не використовується для прямої оцінки психофізіологічної значущості стимулів. Його основне завдання полягає у контролі якості проведення дослідження, виявленні артефактів та фіксації можливих ознак механічної протидії.

Призначення каналу рухової активності

Під час поліграфного дослідження респондент отримує інструкцію залишатися у стані відносного фізичного спокою, не виконувати зайвих рухів, не напружувати окремі групи м’язів і не змінювати положення тіла без необхідності. Це потрібно для того, щоб зареєстровані фізіологічні реакції були пов’язані саме з пред’явленими стимулами, а не з механічними рухами чи довільним напруженням тіла.

Канал контролю рухової активності дозволяє поліграфологу своєчасно виявляти ситуації, коли респондент порушує цю інструкцію. Йдеться як про помітні рухи тіла, так і про менш очевидні м’язові скорочення, напруження ніг, тазової ділянки, сідничних м’язів, стоп або інших частин тіла.

Такі прояви рухової активності можуть бути випадковими, мимовільними або навмисними. Саме тому завдання поліграфолога полягає не лише у фіксації самого факту рухової активності, а й в оцінці її характеру, часу виникнення, повторюваності та можливого зв’язку з окремими питаннями тесту.

Механічна протидія як об’єкт контролю

Одним із практичних завдань цього каналу є виявлення можливих ознак механічної протидії дослідженню. Під механічною протидією у контексті поліграфного дослідження розуміють довільні дії респондента, спрямовані на зміну фізіологічної картини поліграми шляхом створення штучних рухових або больових подразників, напруження м’язів, зміни положення тіла чи інших механічних впливів.

До таких проявів можуть належати:

• напруження окремих груп м’язів;
• рухи ногами або стопами;
• тиск ступнями на підлогу;
• стискання м’язів тазової ділянки;
• зміна положення корпусу;
• напруження кистей або пальців;
• приховані мікрорухи, які респондент намагається не демонструвати зовні.

У практиці поліграфних досліджень подібні дії розглядаються як потенційні джерела артефактів. Вони можуть спотворювати сигнали інших каналів, зокрема дихання, ФПГ, ШГР або серцево-судинної активності. Саме тому канал рухової активності виконує важливу контрольну функцію під час поліграфного дослідження.

Принцип реєстрації рухової активності

У сучасних поліграфних комплексах давач каналу контролю рухової активності найчастіше розташовується у сидінні крісла, під респондентом, або вбудовується в спеціальну сенсорну платформу. Його основним призначенням є реєстрація зміни тиску, вібрації, м’язових скорочень, переміщення ваги тіла та інших механічних впливів, які передаються на поверхню сидіння.

У стані відносного спокою сигнал цього каналу зазвичай є рівномірним і стабільним. На поліграмі він має вигляд спокійної лінії без виражених коливань або з поодинокими незначними відхиленнями. Такі незначні зміни можуть бути пов’язані з природними мікрорухами, диханням, зміною м’язового тонусу або особливостями посадки респондента.

Якщо ж респондент скорочує окремі групи м’язів, змінює положення тіла, напружує ноги, тазову ділянку або здійснює інші рухи, це змінює механічний вплив на давач. У результаті на відповідному каналі з’являються виражені коливання, викиди або інші зміни кривої, які поліграфолог може зіставити з моментом пред’явлення питання, відповіддю респондента або іншими подіями під час тестування.

У сучасних спеціалізованих кріслах поліграфолога, зокрема кріслах POLYGRAPH-SYSTEM, система контролю рухової активності реалізована не одним, а кількома давачами тремору. Як правило, такі давачі вмонтовані у сидіння та підлокітники крісла, що дає змогу одночасно контролювати рухову активність нижньої частини тіла, тазової ділянки, корпусу, рук і плечового поясу респондента. Наявність трьох давачів забезпечує більш повний контроль за механічними рухами, м’язовими напруженнями, зміною положення тіла та іншими проявами рухової активності, які можуть впливати на якість поліграми або свідчити про можливі ознаки механічної протидії.

Ознаки можливої механічної протидії

Підозру на можливу механічну протидію можуть викликати не окремі рухи самі по собі, а їхня певна структура та повторюваність. Найбільш насторожувальними є ті випадки, коли рухова активність:

• виникає переважно на окремі питання;
• повторюється у схожих місцях тесту;
• збігається з моментом пред’явлення значущих стимулів;
• має виражений, різкий або стереотипний характер;
• супроводжується артефактами на інших каналах;
• не пояснюється природною поведінкою респондента;
• з’являється після попередження або інструкції про необхідність сидіти спокійно.

Навмисні рухи часто мають більш різкий, локалізований і механічний характер. На поліграмі вони можуть проявлятися у вигляді чітких викидів, стрибків амплітуди, різких змін базальної лінії або коротких коливань, що не відповідають типовій динаміці фізіологічних каналів.

Водночас навіть виражений руховий сигнал не повинен автоматично розцінюватися як ознака протидії. Він може бути спричинений болем, незручним положенням, кашлем, зміною пози, мимовільним тремором, нервовим напруженням або іншими об’єктивними причинами.

Вплив рухової активності на інші канали поліграфа

Механічні рухи можуть істотно впливати на якість реєстрації поліграми. Напруження м’язів, рухи ногами, зміна положення тіла або тиск на сидіння можуть викликати артефакти не лише на каналі рухової активності, а й на інших каналах.

Зокрема, рухова активність може призводити до:

• викривлення дихальних кривих;
• зміни амплітуди ФПГ;
• порушення стабільності серцево-судинного сигналу;
• появи сторонніх коливань на ШГР;
• зміщення давачів;
• порушення якості контакту давачів із тілом респондента.

Саме тому канал рухової активності виконує функцію технічного та поведінкового контролю. Він допомагає поліграфологу розмежовувати справжні психофізіологічні реакції від змін, спричинених рухами або напруженням тіла.

Емоційне напруження та мимовільні рухові прояви

Не всі зміни на каналі рухової активності є ознаками протидії. У частини респондентів під час дослідження можуть спостерігатися мимовільні рухові прояви, пов’язані з емоційним напруженням, хвилюванням, страхом, внутрішньою мобілізацією або фізичним дискомфортом.

Такі прояви можуть включати легкий тремор, напруження м’язів, мікрорухи корпусу, зміни пози або короткочасні коливання сигналу. Вони можуть не мати самостійного діагностичного значення, однак несуть додаткову інформацію про стан респондента під час тестування.

Поліграфолог повинен розмежовувати мимовільні рухові прояви від цілеспрямованої механічної протидії. Для цього враховуються характер сигналу, повторюваність, часовий зв’язок із питаннями, поведінка респондента, дані відеозапису та реакції інших каналів.

Практичне значення каналу рухової активності

Канал контролю рухової активності має важливе практичне значення для забезпечення якості та достовірності поліграфного дослідження. Він дозволяє:

• контролювати дотримання респондентом інструкції;
• виявляти механічні артефакти;
• фіксувати можливі ознаки протидії;
• пояснювати зміни на інших каналах;
• оцінювати загальний рівень фізичного напруження;
• підвищувати якість аналізу поліграми;
• своєчасно реагувати на порушення умов тестування.

У разі появи вираженої рухової активності поліграфолог може зробити паузу, повторно надати інструкцію, перевірити посадку респондента, уточнити наявність фізичного дискомфорту або відкоригувати умови проведення дослідження. Якщо рухова активність має повторюваний і підозрілий характер, це повинно бути враховано під час подальшого аналізу матеріалів.

8.7. Канал акустичної активності: мікрофон (МКФ)

Канал акустичної активності є допоміжним каналом поліграфа, який використовується для реєстрації звукових проявів під час проведення дослідження. Основним технічним засобом цього каналу є мікрофон, за допомогою якого фіксується мовлення поліграфолога, відповіді респондента, паузи, зміни гучності голосу, сторонні звуки, кашель, сміх, зітхання, покашлювання та інші акустичні події, що можуть мати значення для аналізу поліграми.

На відміну від каналів ШГР, ФПГ, артеріального тиску або респіраторної активності, канал акустичної активності не реєструє безпосередньо фізіологічні реакції організму. Основне призначення цього каналу полягає у контролі процедури дослідження, синхронізації мовленнєвих подій із фізіологічними реакціями та виявленні чинників, які можуть впливати на якість поліграми.

Призначення каналу акустичної активності

Канал акустичної активності дозволяє поліграфологу точно визначати часові межі пред’явлення стимулу та відповіді респондента. Це має особливе значення, оскільки аналіз фізіологічних реакцій завжди пов’язаний із моментом озвучування питання, усвідомленням його змісту та наданням відповіді.

За допомогою мікрофона поліграфолог може встановити:

• момент початку озвучування питання;
• момент завершення озвучування питання;
• момент відповіді респондента;
• наявність паузи перед відповіддю;
• наявність сторонніх звуків;
• факти кашлю, сміху, покашлювання, зітхання або інших акустичних проявів.

Таким чином, канал акустичної активності допомагає поліграфологу співвіднести фізіологічні зміни з конкретними мовленнєвими подіями та уникнути помилкової інтерпретації реакцій.

Акустичні прояви, які можуть впливати на поліграму

Під час дослідження респондент може створювати різні акустичні прояви, які впливають на фізіологічні канали. До них належать кашель, покашлювання, сміх, ковтання, зітхання, глибокий вдих, різкий видих, розмова поза відповіддю, шепіт або інші звукові прояви.

Такі акустичні прояви можуть спричиняти артефакти на інших каналах поліграфа. Наприклад, кашель або сміх здатні викликати різкі зміни на респіраторних каналах, ФПГ, каналі артеріального тиску та каналі рухової активності. Глибокий вдих або зітхання можуть суттєво змінити криву дихання і вплинути на загальну картину поліграми.

Мікрофон дозволяє зафіксувати ці події та встановити походження відповідних змін на поліграмі. Якщо реакція на одному з каналів збігається з кашлем, сміхом або стороннім звуком, поліграфолог повинен враховувати можливість виникнення артефакту і не тлумачити таку зміну як безпосередню реакцію на стимул.

Підсумок

Канал акустичної активності є допоміжним, але важливим каналом поліграфа. Він забезпечує реєстрацію мовлення поліграфолога, відповідей респондента, пауз, сторонніх звуків та інших акустичних подій, які можуть впливати на інтерпретацію поліграми.

Основне значення цього каналу полягає у точній синхронізації звукових подій із фізіологічними реакціями, контролі дотримання процедури, виявленні артефактів та забезпеченні можливості подальшого аналізу перебігу дослідження.

Канал акустичної активності не є самостійним індикатором неправдивості або приховування інформації. Його дані повинні використовуватися як допоміжний інструмент, що дозволяє поліграфологу більш точно, об’єктивно та всебічно аналізувати матеріали дослідження із застосуванням поліграфа.

Розділ 9

МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННІ ПРИХОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ (МВПІ)

Навчальна мета розділу: формування у слухачів знань щодо передумов виникнення методики виявлення прихованої інформації, її основних принципів та психофізіологічних механізмів, що лежать в її основі, а також розуміння структури, завдань і сфер застосування МВПІ. Основною метою є формування у слухачів професійної компетентності щодо класифікації питань і тестів, вибору відповідних методів дослідження, оцінки достовірності отриманих результатів, а також планування та проведення типових і нетипових досліджень відповідно до методичних та етичних вимог.

9.1. Передумови виникнення МВПІ

Методика виявлення прихованої інформації, яка застосовується в Україні з 1998 року, є адаптованим варіантом кількох поліграфологічних тестів, розроблених у США. Один із засновників американської поліграфологічної школи Леонард Кілер у 30-х роках ХХ століття використовував «Тест піку напруги відомого рішення» та «Тест піку напруги досліджуваного типу».

Тест піку напруги відомого рішення. Цей тест використовувався у випадках, коли були достеменно відомі окремі деталі події або злочину.

Формат тесту: Н – УН – УН – З – УН – УН (де Н — нейтральне питання, УН — умовно нейтральне питання, З — значуще питання).

У цьому тесті допускалося пряме звинувачення респондента, навіть якщо він був непричетний до події. Приклад тесту, коли відомо, що у жертви вкрали тільки годинник:

Н – Ви знаєте, що у жертви були вкрадені певні речі?

УН1 – Ви вкрали у жертви гроші?

УН2 – Ви вкрали у жертви гаманець?

З1 – Ви вкрали у жертви годинник?

УН3 – Ви вкрали у жертви каблучку?

УН4 – Ви вкрали у жертви ланцюжок?

За теорією Кілера значиме питання має знаходитися виключно посередині тесту, інакше, на думку автора, буде неможливо досягти піку напруги, тобто значущого реагування респондента.

Тест заснований на механізмах активації різнорівневих реакцій респондентів на справжню та несправжню ознаки. Так, у причетних респондентів, на думку автора, справжня ознака повинна викликати більш виражену реакцію, ніж аналогічні, але неправдиві ознаки. Тоді як респонденти, непричетні до досліджуваної події, проявлятимуть випадкові реакції на всі ознаки.

Тест піку напруги досліджуваного типу.

Цей тест використовувався, коли були невідомі деталі події або злочину.

Формула тесту: Н – З – З – З – З – З (де Н — нейтральне питання, З — значиме питання).

У цьому тесті також допускалося пряме звинувачення респондента. Приклад тесту, коли невідомо, що у жертви вкрали:

Н – Ви знаєте, що у жертви були вкрадені певні речі ?

З1 – Ви вкрали у жертви гроші?

З2 – Ви вкрали у жертви гаманець?

З3 – Ви вкрали у жертви годинник?

З4 – Ви вкрали у жертви каблучку?

З5 – Ви вкрали у жертви ланцюжок?

Поліграфолог Девід Ліккен (США) у 1959 році запропонував «Тест на знання причетного». Останніми роками цей метод отримав назву «Тест на приховувану інформацію».

Формат тесту: Н – УН – УН – УН – З – УН (де Н — нейтральне питання, УН — умовно нейтральне питання, З — значиме питання).

Головна відмінність від тестів Кілера полягає в розміщенні значимого питання в будь-якому місці тесту, окрім першого й останнього. Таке розміщення не дозволяє респонденту підготуватися саме до значимого питання, яке розташовується лише в середині тесту. Ліккен також допускав обвинувачувальну форму тесту. Приклад тесту, коли відомо, що у жертви вкрали тільки годинник:

Н – Ви знаєте, що у жертви були вкрадені певні речі?

УН1 – Ви вкрали у жертви гроші?

УН2 – Ви вкрали у жертви гаманець?

УН3 – Ви вкрали у жертви каблучку?

З1 – Ви вкрали у жертви годинник?

УН4 – Ви вкрали у жертви ланцюжок?

Модифікацію цих тестів здійснили в СРСР представники Краснодарської школи поліграфології Варламов В.О. та Ніколаєва І.М. Їм вдалося успішно адаптувати методику для використання під час розкриття кримінальних злочинів і проведення розслідувань у межах оперативних заходів органів внутрішніх справ.

Модифікований «Тест піку напруги відомого рішення» отримав назву «Тест на знання обвинувачуваним відомого рішення».

Формат тесту: Н – УН – УН – З – УН – УН (де Н — нейтральне питання, УН — умовно нейтральне питання, З — значиме питання).

Важливою відмінністю модифікації Варламова В.О. є зняття обвинувачення з респондента. Питання ставляться щодо обізнаності про подію або злочин без висунення підозри. Це дозволяє зменшити зайву тривожність у непричетного респондента, не травмувати його психіку та знизити вираженість реакцій на стимули у непричетних осіб. Приклад тесту, коли відомо, що у жертви вкрали тільки годинник:

Н – Ви знаєте, що вкрали у жертви?

УН1 – У жертви вкрали гроші?

УН2 – У жертви вкрали гаманець?

З – У жертви вкрали годинник?

УН3 – У жертви вкрали каблучку?

УН4 – У жертви вкрали ланцюжок?

Модифікований «Тест піку напруги досліджуваного типу» отримав назву: «Тест на знання обвинувачуваним невідомого рішення».

Формат тесту: Н – З – З – З – З – З (де, Н – нейтральне питання, З – значиме питання). Приклад тесту, коли невідомо, що у жертви вкрали:

Н – Ви знаєте, що вкрали у жертви?

З1 – У жертви вкрали гроші?

З2 – У жертви вкрали гаманець?

З3 – У жертви вкрали годинник?

З4 – У жертви вкрали каблучку?

З5 – У жертви вкрали ланцюжок?

Завдяки підходу Варламова В.О. тести на знання відомого і невідомого рішень отримали назву непрямих тестів, тобто тестів без прямого звинувачення респондента. Саме цей підхід був використаний під час адаптації цих тестів до Методики виявлення прихованої інформації в Україні.

9.2. Основи МВПІ

Основною характеристикою якісного застосування МВПІ є вихід на доказову базу щодо респондента та обставин справи. Це можуть бути: матеріальні докази (зброя, одяг, прикраси, предмети тощо), які мають відношення до теми дослідження, та місце їх знаходження; причетні та непричетні особи; час скоєння правопорушення або проступку; спосіб, у який зловмисники неправомірно розпорядилися отриманим майном чи коштами; що саме відбувалося і в якій послідовності під час події, яка розслідується, тощо.

Також це може бути добровільне зізнання респондента у причетності після проведення декількох тестів. У такому випадку респондент починає розуміти, що для нього краще зізнатися у своїй причетності. Це часто відбувається тому, що хід дослідження демонструє респонденту наявність у поліграфолога достовірних доказів його причетності. У такому випадку причетна особа може отримати певну вигоду, якщо співпрацюватиме зі слідством.

Запорукою якісного використання тестів МВПІ є ретельна робота поліграфолога з обставинами (фабулою) справи, яку необхідно розслідувати. Під час проведення поліграфологічної перевірки спеціаліст-поліграфолог має:

• ретельно вивчити локацію вчинення правопорушення або події (це можна зробити як безпосередньо на місці, так і опосередковано за допомогою відео-, фотоматеріалів та/або пояснень свідків тощо);
• з’ясувати всі матеріали розслідування та проаналізувати наявну інформацію щодо обставин правопорушення або події;
• ознайомитися з висновками експертів (за їх наявності);
• з’ясувати основні версії замовника або осіб, які проводять розслідування;
• з’ясувати інформацію (версію) респондента щодо теми дослідження.

Види питань, що використовуються в МВПІ

Тести МВПІ будуються з «нульових», «нейтральних» та «значимих» питань. Усі питання мають бути суто тематичними.

«Нульове» питання – це перше питання тесту. Інтерпретація реакцій респондента на «нульове» питання не проводиться, і вони не беруть участі в загальних обрахунках. Водночас за цими реакціями можна зробити висновок щодо рівня адаптованості респондента до тестування та особливостей його проведення.

«Нейтральні» питання мають декілька призначень:

• розділення значимих питань між собою;
• надання можливості респонденту відновити психоенергетичний потенціал для реакцій на значимі питання;
• слугувати базою для порівняння реагування респондента з реагуванням на значимі питання.

«Нейтральні» питання не повинні викликати у респондента неправдивих відповідей. Вони також не мають викликати складних розумових процесів, тому рішення щодо відповіді приймається просто і швидко.

«Значимі» питання – основний носій інформації про ситуації, дії чи обставини, які є об’єктом дослідження. «Значимі» питання в тестах на знання невідомого рішення – це всі питання, окрім «нульового» та перших одного-двох нейтральних. «Значимі» питання у тестах на знання відомого рішення відображають конкретну реальну ознаку, про яку відомо замовнику або особам, які проводили слідчі дії. Звичайно, про цю ознаку має знати причетна особа. У тестах перевірки версій «значимі» питання відображають версію замовника, осіб, причетних до слідчих дій, та версію респондента.

У МВПІ встановлені такі можливі відповіді респондента на питання:

• якщо він вважає, що інформація в питанні є правдою, – «ТАК»;
• якщо він вважає, що інформація в питанні є неправдою (брехнею), – «НІ»;
• якщо респондент не зрозумів питання або не знає, як на нього відповідати, – «НЕ ЗНАЮ».

Вимоги до питань, що використовуються в МВПІ

Для всіх тестів методики МВПІ існують загальні правила побудови питань:

• доцільність кожного питання (будь-яке питання має нести смислове навантаження, актуальне для обставин дослідження);
• формулювання та семантика питань мають бути максимально зрозумілими для респондента відповідно до його соціальних та індивідуальних особливостей;
• у питанні мають бути іменник і дієслово;
• питання одного тесту мають бути гомогенними за темою тесту;
• значима частина питання, яка має викликати фізіологічну реакцію, повинна розташовуватися наприкінці питання;
• у питаннях не повинно бути прямого звинувачення респондента та образливих висловів щодо його соціокультурних особливостей.

9.3. Види тестів, що використовуються в МВПІ

Тест на знання невідомого рішення (ТЗНР)

ТЗНР застосовується у випадках наявності ситуації, факту, дії або обставини, які необхідно з’ясувати, але фахівець-поліграфолог достовірно не знає, які варіанти питань у тесті будуть значимими для респондента. За допомогою таких тестів поліграфолог фактично «шукає» те, що визначив замовник.

За допомогою ТЗНР можна знайти місця переховування речових доказів, встановити коло співучасників події з уточненням їхніх соціокультурних особливостей, з’ясувати, що саме сталося з набутим майном/грошима тощо.

Недоцільно формувати опитувальник лише з ТЗНР. Необхідно поєднувати їх з іншими тестами МВПІ. Найкраще використовувати ТЗНР у вигляді батареї тестів (від 2 і більше), які будуть поєднані між собою темою та логікою дослідження.

ТЗНР будується з «нульового» питання, «нейтрального» питання та решти «значимих» питань.

Формули тестів:

• мінімальний формат: «нульове», «нейтральне» і три «значимих» питання – О-Н-З-З-З;
• максимальний формат: «нульове», «нейтральне» і до 13 «значимих» питань – О-Н-З-З-З-З-З-З-З-З-З-З-З-З-З.

Треба зазначити, що інколи допускається більша кількість «значимих» питань. При цьому поліграфолог має враховувати ризик виснаження респондента, що може викликати зниження амплітуди фазичної складової ШГР.

Після «нульового» і «нейтрального» питань усі інші питання призначаються «значимими», тому що дослідник не знає, на яке з них буде максимальна реакція у конкретного респондента. Таким може бути будь-яке питання, декілька питань, втім, може не бути жодного.

Приклади ТЗНР:

«Яку суму грошей було передано інформатору?»

0 – Ви знаєте, що зникли гроші?

Н – Ви знаєте, що була людина, яка проінформувала крадіїв, де знаходяться гроші?

З – За цю інформацію ця людина отримала до 1000 грн?

З – За цю інформацію ця людина отримала до 2000 грн?

З – За цю інформацію ця людина отримала до 3000 грн?

З – За цю інформацію ця людина отримала до 4000 грн?

З – За цю інформацію ця людина отримала більше 4000 грн?

Можливо чергувати ознаки: великі числа малими або навпаки. Наприклад, у замовника є підозра, що крадіжка вчинена групою осіб. Тест може виглядати таким чином:

«Скільки людей брали участь у крадіжці?»

0 – У крадіжці брали участь 8 осіб?

Н – У крадіжці брали участь 7 осіб?

З – У крадіжці брала участь 1 особа?

З – У крадіжці брали участь 5 осіб?

З – У крадіжці брали участь 2 особи?

З – У крадіжці брали участь 4 осіб?

З – У крадіжці брали участь 3 осіб?

З – У крадіжці брали участь 9 осіб?

Якщо з’ясовується місяць, день або час події, доцільно складати тест за принципом: місяці називати по черзі, дні – у порядку послідовності, час – за стрілкою годинника. При цьому на перші позиції слід ставити найменш вірогідний час.

Приклад: Петро повернувся додому з роботи, де був убитий, близько 23 години. Робочий день Петра зазвичай тривав із 9 до 18 години.

«В якому часу Петро повернувся додому?»

0 – Петро повернувся близько 16 години?

Н – Петро повернувся близько 17 години?

З – Петро повернувся близько 18 години?

З – Петро повернувся близько 19 години?

З – Петро повернувся близько 20 години?

З – Петро повернувся близько 21 години?

З – Петро повернувся близько 22 години?

З – Петро повернувся близько 23 години?

ТЗНР може застосовуватися під час встановлення мотивів певних дій. Мотив необхідно встановлювати за допомогою декількох тестів. Наприклад, тест для з’ясування мотивів дій під час розслідування витоку конфіденційної інформації підприємства може виглядати таким чином:

Злочинець зробив копію фінансового звіту компанії задля:

0 – перевірки помилок

Н – порівняння з минулим звітом

З – шантажування бухгалтера

З – передачі конкурентам компанії

З – оприлюднення в Інтернеті

З – продажу стороннім особам

З – передачі до правоохоронних органів

ТЗНР часто використовується як джерело для подальших тестів. Коли поліграфолог встановлює значиме реагування на будь-яку ознаку, це може бути підставою для створення наступних тестів з метою уточнення та виходу на доказову базу за принципом: від загального до часткового.

Тест на знання відомого рішення (ТЗВР)

ТЗВР застосовується у випадках встановлення рівня володіння респондентом інформацією щодо обставин ситуації/події, які відомі замовнику/слідству та мають бути відомі причетній особі. Під час побудови ТЗВР поліграфолог має знати, на які стимули з високою вірогідністю будуть отримані максимальні фізіологічні реакції у випадку, коли респондент володіє інформацією причетної особи. Такі стимули призначаються як «значимі».

Формули тестів:

• при одному значимому питанні тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-Н-Н; 0-Н-Н-З-Н; 0-Н-Н-Н-З; 0-Н-Н-Н-З-Н. Якщо використовуються стимули у вигляді речей, фото тощо, кількість нейтральних стимулів може бути більшою на 1–2;

– при двох значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-3-Н-З-Н; 0-Н-3-Н-Н-З; 0-Н-З-Н-Н-3-Н; 0-Н-Н-З-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-Н-3-Н-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-Н-З-Н; 0-Н-Н-Н-З-Н-З; 0-Н-Н-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-Н-Н-3-Н-Н-З; 0-Н-Н-Н-З-Н-Н-З-Н; 0-Н-Н-Н-З-Н-Н-3; 0-Н-Н-Н-З-Н-Н-Н-З-Н;

– при трьох значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-З-Н-Н-3-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-Н-3-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-Н-З-Н-Н-З-Н; 0-Н-Н-З-Н-Н-З-Н-Н-З;

– при чотирьох значимих питаннях вибір формату здійснюється з таких варіантів: 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-Н-З-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-З-Н-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-Н-З-Н; 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З-Н; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З.

Правила, яких треба дотримуватися під час складання ТЗВР:

• стимули мають бути гомогенними. Не можна в одному тесті запитувати щодо кольору, моделі та розміру одягу;
• у тесті можна декілька разів використовувати схожі за ознакою питання, сформульовані іншими словами. Наприклад, чашку в різних питаннях можна називати як: горнятко, кружка тощо;
• у тесті числа треба розмежовувати: великі – маленькими і навпаки;
• якщо ознака має комбіновану складову, то й інші питання в тесті мають містити комбіновану ознаку. Наприклад: червоний у клітинку, червоний у квіточку, червоний однотонний, червоний у лінійку;
• якщо відбувається тест-пред’явлення, наприклад викруток, то вони мають бути приблизно одного розміру та призначення.

ТЗВР дуже ефективні, якщо використовуються разом із ТЗНР та Тестом перевірок версій, а також у вигляді батареї тестів на схожі стимули.

Приклади Тестів на знання відомого рішення:

Фабула: Постраждалий був поранений пістолетною кулею з револьвера в груди біля житлового будинку. Про це знали тільки експерти, слідчі та причетна особа.

0 – обрізу

Н – мисливської рушниці

Н – пістолет-кулемета

З – револьвера

Н – автомата

Тест: «Постраждалому пуля влучила в …»

0 – голову

Н – ногу

З – груди

Н – руку

Н – плече

Тест: «Постріли в постраждалого були зроблені біля …»

0 – зупинки транспорту

Н – тютюнового кіоску

Н – поштового відділення

Н – магазину

З – житлового будинку

Тест перевірки версій (ТПВ)

ТПВ використовується для порівняння версій замовника/слідства та респондента. Звичайно, правдива версія має такий рівень емоційного напруження під час відповіді, який відрізняється від рівня напруження за хибними версіями.

Наповненість тесту: тести перевірки версій складаються із «нульового» питання, щонайменше одного «нейтрального» питання та від двох до десяти «значимих» питань. Мінімальна кількість питань у тесті – шість, максимальна – 13.

Формули тесту:

• при двох значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З;
• при трьох значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-Н-З-Н-З-Н-Н-З;
• при чотирьох значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-З-З (якщо два останні питання взаємовиключні); 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-Н-З; 0-Н-З-Н-З-Н-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З (перші три значимі питання — різні версії слідства/поліграфолога, останнє питання — версія обстежуваного);
• при від п’яти до десяти значимих питаннях тест може мати такі варіанти: 0-Н-З-З-З-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З-З-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З-З-З-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З-З-З-З-З-Н-З; 0-Н-З-З-З-З-З-З-З-З-З-Н-З. Можна використовувати ті самі формати без передостаннього нейтрального питання, тоді значимі передостаннє і останнє питання мають бути взаємовиключними.

Найчастіше ТПВ застосовується, коли:

• щодо предмета розслідування існують декілька різноманітних версій;
• респондент має певну версію, яка відрізняється від версії замовника/слідства, або він лише частково визнає свою участь у події, яка розслідується;
• респонденту відома велика кількість обставин та деталей події.

Найчастіше використовують такі тести перевірки версій: на перевірку підготовки до протидії дослідженню; на встановлення причини появи певної ознаки, заволодіння речовим доказом; на з’ясування правдивості алібі; на перевірку зізнання/визнання; на встановлення часу, джерела та обставин отримання тієї чи іншої інформації тощо.

Версію респондента доцільно пред’являти наприкінці тесту.

Приклад тесту перевірки версій на встановлення обставин придбання/заволодіння годинником потерпілого. Респондент був затриманий із речовим доказом (годинником побитого чоловіка). Версія респондента — він придбав годинник у знайомого, версія слідства — респондент скоїв розбійний напад.

Тест. Звідки у вас годинник?

0 – Це годинник вашого батька

Н – Цей годинник ви знайшли на вулиці

Н – Цей годинник вам віддала добровільно незнайома особа

З – Цей годинник ви особисто відібрали силою у незнайомого чоловіка

Н – Цей годинник ви придбали у магазині

З – Цей годинник ви купили у свого знайомого (версія респондента)

Приклад тесту перевірки версій на встановлення правдивості алібі особи, яка підозрюється у скоєнні правопорушення. За версією слідства, респондент був близько 20.00 на вулиці Виговського. Респондент заявив, що близько 20.00 був на вулиці Дорошенка (відстань близько 10 км від вул. Виговського).

Тест. На який вулиці ви знаходилися біля 20.00

0 – на вулиці Скоропадського

Н – на вулиці Мазепи

З – на вулиці Виговського

Н – на вулиці Сагайдачного

З – на вулиці Дорошенка (версія респондента)

 Тест АТВ («Абсолютно точно відомо»)

Цей тест розробила Тетяна Кузміч (колишня співробітниця Національної поліції України в м. Одеса). Він є доцільним для діагностичного блоку розслідування або під час бліц-тестування.

Усі стимули тесту «АТВ» мають свою пару близьких за змістом питань (до 6 пар). Пари є обов’язковою умовою. У тесті може бути задіяна і версія відповідей респондента, але це не є обов’язковим. Версія респондента може бути (якщо вона є) тільки наприкінці тесту.

Останнім питанням також можна підтвердити значущість пари, яка надала дві реакції, або уточнити пару з однією реакцією. Для цього в тексті тесту залишається вільне місце для останнього значимого питання, а текст питання поліграфолог визначає самостійно під час проведення тесту та проговорює його як останнє значиме питання.

Приклади Тестів «АТВ»:

Що вам АТВ про крадіжку грошей із кабінету керівника?

01 Вам АТВ з якого саме кабінету зникли гроші?

Н1 Вам АТВ хто сидить у кабінеті, з якого зникли гроші?

З1 Вам АТВ хто вкрав ці гроші?

З2 Вам АТВ куди керівник поклала ці гроші?

З3 Вам АТВ, хто здійснив крадіжку цих грошей?

З4 Вам АТВ звідки конкретно у кабінеті злодій вкрав ці гроші?

З5 Вам АТВ яка сума грошей була вкрадена?

З6 Вам АТВ скільки людей причетні до цієї крадіжки?

З7 Вам АТВ скільки грошей вкрав злодій?

З8 Вам АТВ в який валюті були вкрадені гроші?

З9 Вам АТВ як злодій розпорядився вкраденими грошима?

З10 Вам АТВ якими купюрами були вкрадені гроші?

З11 Вам АТВ де зараз вкрадені гроші?

З12 Вам АТВ на скількох людей були поділені вкрадені гроші?

З13 Вам АТВ …версія респондента: «Вам АТВ тільки те, що в офісі відбулася крадіжка?», або перефразоване питання, що за змістом буде близьке до пари, яка на два питання отримала максимальне реагування респондента.

Приклади З13 для уточнення пари З8-З10: Вам АТВ скільки готівки вкрав злодій? Або Вам АТВ яка суму було викрадено?

Інший приклад:

Що вам АТВ про крадіжку грошей у вашого керівника?

01. Вам АТВ у якому бізнесі працює ваш керівник?

Н1 Вам АТВ у які банки шеф їздить найчастіше?

31 Вам АТВ хто вкрав гроші у шефа?

З2 Вам АТВ куди шеф складав гроші, які у нього вкрали?

З3 Вам АТВ хто здійснював крадіжки грошей у шефа?

З4 Вам АТВ які суми грошей пропадали?

З5 Вам АТВ звідки конкретно злодій витягав гроші?

З6 Вам АТВ скільки грошей пропадало?

З7 Вам АТВ тільки те, що шеф заявив, що в нього пропали гроші? (версія респондента)

9.4. Аналіз результатів тестів МВПІ

Науковою основою практичної інтерпретації (аналізу) тестів МВПІ є стресовий механізм, який викликає зміни фізіологічних показників організму людини при активації симпатичного відділу вегетативної нервової системи та відновлення нормативних фізіологічних показників організму при активації парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Стрес виникає за наявності у свідомості людини когнітивного дисонансу. Когнітивний дисонанс — психологічний стан дискомфорту людини, що виникає при зіткненні у свідомості суперечливих знань, переконань або при конфлікті між цінностями та поведінкою. Викликати когнітивний дисонанс у респондента можливо за допомогою поєднання нейтральних і значимих питань у тестах методики.

У МВПІ результати тестів аналізуються на основі різниці фізіологічних реакцій між нейтральними та значимими питаннями або на основі різниці фізіологічних реакцій між окремими значимими питаннями. У цьому випадку ті значимі питання, які не відображають реальних подій і викликають менші фізіологічні реакції, виконують роль нейтральних питань для порівняння «бази» реагування.

Оцінюються, в першу чергу, показники тонічної складової ШГР:

• реакція правдива на стимул (немає когнітивного дисонансу і стресу) — показники в перші 3,5 секунди після закінчення питання підвищуються або залишаються на тому ж рівні;
• реакція можливої нещирої відповіді/«брехні» на стимул (є когнітивний дисонанс і стрес) — показники тонічної складової ШГР у перші 3,5 секунди після закінчення питання знижуються в середньому більше ніж на 3 одиниці.

Цей показник може мати індивідуальні значення у окремого респондента. Практика показує, що в окремих випадках має значення зниження тонічної складової ШГР не менш ніж на 6 або 8 одиниць. Цей показник може бути встановлений для окремого респондента під час стимульних тестів.

Також має бути підвищення або зниження рівня лінії графіка фазичної складової ШГР у порівнянні з графіками фазичної складової ШГР інших нейтральних або значимих питань.

Спільна зміна у перші 3,5 секунди після закінчення питання графіків фазичної ШГР і ФПГ (створення так званого «овалу достовірності») також дозволяє зробити висновок щодо можливої нещирої відповіді респондента.

Графіки інших каналів, як правило, використовують для контролю за діями респондента з метою виявлення протидії та контролю появи артефактів.

Артефакт на поліграмах — це ситуація, коли будь-яка свідома або несвідома дія респондента викликає зміни ліній графіків каналів дихання, тремору, артеріального тиску або мікрофону. Після цього, як правило, відбувається рефлекторна зміна ліній графіків каналів ШГР та ФПГ.

Наприклад: глибокий подих або затримка дихання, рухи тіла або кінцівок, підвищення гучності відповіді тощо.

При появі артефакту в графіках каналів на певне питання/стимул доцільно не проводити аналіз відповіді респондента на це питання та повторити його для перевірки в іншому тесті.

  Тести на знання невідомого рішення:

Необхідно порівняти показники величин емоційної напруги у відповідях на стимули, які були пред’явлені у конкретному тесті. Порівнюються показники за різними «значимими» питаннями. Найбільш важливим та актуальним для респондента визнається стимул, у відповідь на який отримано максимальну фізіологічну реакцію. Але це не означає, що знайдено реальну відповідь на запит дослідження. Необхідно перевірити цю реакцію щонайменше тричі в інших тестах.

Тести на знання відомого рішення:

Необхідно порівняти показники емоційної напруги, отримані на «значимі» питання, з показниками емоційної напруги «нейтральних» питань. Якщо показники «значимих» питань є вищими за показники «нейтральних», робиться припущення істинності (для подальшого підтвердження) або висновок про істинність «значимих» питань.

Тести перевірки версій:

Необхідно порівняти показники величин емоційної напруги на «значимі» питання, які відображають версії замовника (слідства), з величиною емоційної напруги на «значимі» питання, що є версією респондента. Якщо рівень напруги на будь-яку відповідь вищий за іншу, цей стимул визначається неправдивим, хибним. Результати необхідно аналізувати в комплексі за повним дослідженням. Робити висновки за окремими тестами можна, але це може призвести до помилок. Тому краще перевіряти результати одних тестів за допомогою результатів інших тестів зі схожими особливостями справи, яка розслідується.

Тести «АТВ»:

Виявлення реакції на певну пару однієї теми є свідченням особистої значущості для респондента. Реакція тільки на одне питання з пари не може бути свідченням значущості.

Не можна робити висновок про правдивість або хибність відповідей респондента тільки за результатами тесту «АТВ». Необхідно проводити комплексне дослідження за обраним алгоритмом.

9.5. Алгоритми проведення типових досліджень в МВПІ

Перед початком проведення дослідження необхідно підготувати респондента до дослідження та провести з ним розмову щодо технології проведення тестування.

Обов’язкові підготовчі дії:

• перевірити особистість респондента за паспортом/посвідченням зі світлиною;
• надати респонденту для вивчення та підпису бланк добровільної згоди на проведення дослідження з використанням поліграфа;
• надати можливість респонденту відвідати вбиральню, вимити руки та за необхідності прогріти пальці;
• провести передтестову бесіду: визначити мову проведення дослідження (як правило, це мова звичайного спілкування респондента у побуті, якщо немає корпоративних і державних обмежень); роз’яснити правила проведення тестування та обмеження поведінки респондента.

Основними завданнями передтестової бесіди є:

• встановлення рапорту (конструктивного та позитивного контакту) з респондентом;
• адаптування респондента до специфіки взаємодії з поліграфологом;
• зниження загального стану тривоги у респондента;
• попередження дій щодо протидії під час проведення тестування;
• з’ясування адекватності сприйняття респондентом інформації та адекватності його взаємодії з поліграфологом;
• ознайомлення респондента з принципами роботи поліграфа;
• уточнення ставлення респондента до тематики питань, які винесені на тестування.

Під час проведення передтестової бесіди поліграфолог має знайти необхідний індивідуально-психологічний підхід до респондента. Це можливо, якщо поліграфолог враховує стать, вік, рівень освіти, інтелектуальні здібності, професійний та життєвий досвід, наявні психічні стани (настрій, афект, стрес, тривога, втома) респондента.

Суттєво заважати успішному проведенню дослідження можуть розмова з респондентом на підвищених тонах, прояви зневаги та менторство з боку поліграфолога.

У МВПІ важливу роль відіграє співбесіда з респондентом між тестами, що є невід’ємною частиною будь-якого дослідження за методикою.

Завданнями міжтестової бесіди є:

• активізація пам’яті обстежуваного щодо питань наступного тесту для стимулювання більшого реагування під час тестування;
• пошук можливих нових тем для питань у межах тесту;
• підтвердження обраного напрямку проведення дослідження;
• коригування плану проведення дослідження за необхідності;
• надання респонденту часу на відновлення або відпочинок від суттєвого обмеження рухів.

Будь-яке дослідження в МВПІ починається зі стимульного блоку тестів.

Мета цього блоку:

• адаптувати респондента до умов та методики проведення дослідження;
• знизити рівень емоційної напруги респондента;
• отримати базу для порівняння реагування респондента на хибні та істинні стимули.

Як правило, використовують три стимульні тести, але це залежить від індивідуальної практики поліграфолога та специфіки розслідування. Може бути 1–2 тести, а може бути і більше трьох тестів.

Приклади стимульних тестів:

Тест на ім’я (ТЗВР)

01 Ви знаєте для чого проводиться цей тест?

Н1 Ваше ім’я….(не ім’я респондента)?

Н2 Ваше ім’я….(не ім’я респондента)?

З1 Ваше ім’я….(ім’я респондента)?

Н3 Ваше прізвище…(не прізвище респондента)?

Н4 Ваше прізвище…(не прізвище респондента)?

З2 Ваше прізвище…(прізвище респондента)?

Тест правдивого «ТАК» дає можливість отримати показники реагування респондента на питання, коли він правдиво відповідає на питання тесту «ТАК», а також оцінити адекватність сприйняття респондентом інформації, яку надає поліграфолог (ТЗВР).

Приклад: досліджування – перевірка під час працевлаштування респондента.

01 Ви вперше проходите дослідження з використанням поліграфу?

Н1 Ви зараз добровільно проходите це тестування?

Н2 Це дослідження проводиться з метою розслідування крадіжки грошей?

Н3 Це дослідження проводиться з метою розслідування підробки документів?

З1 Це дослідження – кадрова перевірка під час працевлаштування?

Тест на підготовку до протидії (ТЗНР або ТПВ).

01 Ви вважаєте, що поліграф можна обдурити?

Н1 Ви читали будь-які матеріали щодо методів введення в оману поліграфолога?

З1 Ви сьогодні з метою протидії поліграфу вжили більше 500 гр кави?

З2 Ви сьогодні з метою протидії поліграфу вжили енергетики?

З3 Ви сьогодні з метою протидії поліграфу вжили будь-які ліки?

З4 Ви сьогодні з метою протидії поліграфу навмисно не спали вночі?

З5 Ви сьогодні з метою протидії поліграфу готувалися завдати собі болю під час тестування?

З6 Ви будь-коли тренувалися проходити тестування з використанням поліграфу?

З7 Ви консультувалися з поліграфологами щодо методів введення фахівця-поліграфолога в оману під час проведення тестування?

З8 Ви прийшли на це дослідження без підготовки до протидії? (версія респондента)

Далі йде ІІ блок – діагностичний, у якому перевіряються версії слідства та респондента (ТПВ, «АТВ») або проводиться пошук необхідних для перевірки стимулів (ТЗНР).

Якщо цей блок проводиться для виключення непричетних з великої кількості осіб, які перебувають під підозрою у скоєнні проступку/злочину, це можна робити за допомогою ТЗВР (за умови, що поліграфолог має достовірні ознаки події/злочину).

Як правило, у цьому блоці проводиться 3–6 тестів.

ІІІ блок – блок розслідування. Він проводиться з метою визначення знання респондентом особливостей/дрібниць подій, які розслідуються, від моменту «входу в подію» до моменту «виходу з події».

Перевіряється:

• як причетний потрапив на місце події;
• якими інструментами/зброєю/предметами він користувався;
• обізнаність респондента щодо особливостей місця події (обстановка у приміщенні/будівлі, наявність предметів у сейфі/місця зберігання втрачених речей тощо);
• що саме було втрачено/вкрадено;
• яким чином і чим були нанесені травми потерпілому;
• як причетний покинув місце події тощо.

Для цього використовуються ТЗНР, ТЗВР, ТПВ. Наповненість блоку може бути різною: від 3 тестів і більше.

IV блок пред’являється тим особам, щодо яких за результатами блоку ІІІ є висока ймовірність причетності до події. За допомогою ТЗНР та ТПВ з’ясовується: коли і від кого респондент дізнався про обставини події, яка розслідується. Як правило, у цьому блоці проводиться не більше 4 тестів.

V блок також пред’являється тим особам, щодо яких за результатами блоку ІІІ є висока ймовірність причетності до події. У ньому за допомогою ТЗНР та ТПВ з’ясовується:

• коло осіб, які брали участь у події, та їхні ролі;
• як причетні використали вкрадені/зниклі речі (гроші);
• куди причетні поділи знаряддя нанесення травм/вбивства тощо.

У цьому блоці може бути від 2 тестів і більше.

Прикладом алгоритму розслідування буде «Справа вбивства байкера Петренка».

Фабула: Байкера Петренка, який був членом кримінального угруповання, було вбито ножем на вулиці Привокзальній близько 24.00 (декілька ударів у тулуб і живіт). Тіло знайшли двірники біля байка о 5.00 ранку та одразу викликали поліцію і швидку допомогу. Він був одягнений у камуфльовані штани, футболку та червоні кросівки. Вбитий мешкав у передмісті. Було затримано 3 членів цієї банди, з якими Петренко зустрічався ввечері в день вбивства біля вокзалу.

Блок І. Стимульний.

Тест на ім’я, тест перевірки адекватності сприйняття або тест правдивого «Так», тест перевірки підготовки респондента до протидії під час дослідження.

Блок ІІ. Діагностичний.

Тест 1. Які злочини ви вчиняли у своєму житті, за які не понесли кримінальної відповідальності? (ТЗВР)

01 Ухилялися від сплати податків

Н1 Підробляли документи

З1 Незаконно носили холодну зброю

Н2 Здійснювали угон машини

З2 Погрожували вбивством

Н3 Здійснювали пограбування

З3 Наносили комусь травми

Тест 2. Які злочини ви вчиняли у своєму житті, за які не понесли кримінальної відповідальності? (ТЗВР)

01 Займалися виготовленням наркотиків

Н1 Крали мотоцикли

З1 Знаєте, хто вбив Петренка, але не кажете поліції

Н2 Здійснювали розбійні напади

З2 Здійснювали вбивство

Н3 Наносили важкі тілесні ушкодження

Тест 3. Що вам відомо про вбивство Петренка? (ТЗНР)

01 Знаєте, що Петренка вбили

Н1 Знаєте, коли Петренко помер

З1 Знаєте, за що йому наносили ножові поранення

З2 Знаєте, де його знайшли

З3 Знаєте, хто йому наносив ножові поранення

З4 Знаєте, скільки людей причетні до вбивства

З5 Знаєте, куди після вбивства діли ніж

Тест 4. Як ви думаєте, чому вас опитують по факту вбивства Петренка? (ТПВ)

01 Бо більше нікого питати

Н1 Бо слідство зайшло в тупик

З1 Тому, що ви бачили, як Петренка вбивали

Н2 Бо така процедура розслідування

З2 Тому, що ви причетні до вбивства Петренка

Н3 Тому, що ви з Петренком проходили за однією кримінальною справою

З3 Його  варіант______________________________________________

Тест 5. За що вбили Петренка? (ТЗНР)

01 Петренка вбили випадково

Н1 Петренка вбили за борги

З1 Петренка вбили, бо він наривався

З2 Петренка вбили, щоб пограбувати

З3 Петренка вбили, щоб помститися

З4 Петренка вбили з ревності

З5 Петренка вбили, бо він когось підставив

Блок ІІІ. Розслідування злочину.

Тест 6. Коли ви бачили Петренка в останній раз? (ТПВ)

01 Біля 22.00

Н1 Біля 23.00

З1 Біля 24.00

Н2 Біля 1.00

З2 Його варіант___________________________________

Тест 7. В яких штанах був одягнений Петренко, коли ви його останній раз бачили? (ТЗВР)

01 В коричневих

Н1 В сірих

Н2 В чорних

З1 В камуфляжних

Н3 В синіх

Тест 8. Якого кольору була футболка, в яку був вдягнутий Петренко, коли ви його останній раз бачили? (ТЗВР)

01 Червона

Н1 Жовта

З1 Зелена

Н3 Біла

З2 Камуфльована

Тест 9. В якому взутті був Петренко, коли ви його останній раз бачили? (ТЗВР)

01 В коричневих шльопанцях

Н1 В бордових тапках

З1 В червоних кросівках

Н2 В чорних туфлях

Н3 В сірих кедах

Тест 10.  На якій вулиці ви бачили в останній раз Петренка? (ТЗВР)

01 На бульварі Сагайдачного

Н1 На вулиці Петлюри

Н2 На бульварі Вернадського

З1 На вулиці Привокзальній

Н3 На проспекті Шевченка

Тест 11. Куди вбивця наносив удари Петренку? (ТЗВР)

01 В область спини

Н1 В область голови

З1 В область живота

Н2 В область шиї

З2 В область грудної клітки

Н3 В ногу

Тест 12. Яким чином Петренко потрапив на те місце, де його знайшли? (ТЗВР)

01 Його туди притягли

Н1 Він сам туди прийшов

Н2 Його туди привезли

З1 Приїхав туди сам на мотоциклі

Н3 Його туди принесли

Н5 Його туди привели

Блок IV. Коли і від кого респондент дізнався про вбивство Петренка.

Тест 13. Коли ви особисто дізнались про те, що Петренку наносили ножові поранення? (ТЗНР)

01 За декілька днів до нанесення ножових поранень

Н1 За день до нанесення ножових поранень

З1 В день, коли наносили ножові поранення

З2 В той момент, коли наносили ножові поранення

З3 Через декілька годин після нанесення ножових поранень

З4 Тоді, коли про це стало відомо всім

Тест 14. Звідки у вас детальна інформація про обставини вбивства Петренка? (ТПВ)

01 Почули по телевізору

Н1 Прочитали в газеті

З1 Знаєте від людини, яка вчинила це вбивство

Н2 Узнали від двірника

З2 Знаєте, бо самі вчинили це вбивство

Н3 Почули від друзів

З3 Його варіант______________________________________________

Блок V. Скільки осіб брали участь у вбивстві, яка була роль у респондента в цих подіях, де зараз зброя.

Тест 15. Яке ви особисто маєте відношення до вбивства Петренка? (ТПВ)

01 Ви знаєте, що Петренка було вбито

Н1 Ви замовили це вбивство

З1 Ви особисто здійснили це вбивство

Н2 Ви знайшли людей, які здійснили це вбивство

З3 Ви допомагали здійснити це вбивство

З4 Ви є випадковим свідком вбивства

З5 Його варіант_________________________

Тест 16. Куди дівся ніж, яким вбили Петренка? (ТЗНР)

01 Ніж залишили в тілі Петренка

Н1 Ніж закопали

З1 Ніж викинули

З2 Ніж втопили

З3 Ніж сховали

З4 Ніж вбивця забрав з собою

Тест 17. Скільки людей брало участь у вбивстві Петренка? (ТПВ)

01 5 осіб

Н1 4 особи

З1 3 особи

З2 2 особи

З3 1 особа

З4 Його варіант___________

У практиці поліграфологів є багато випадків, коли кількість осіб під час розслідування є великою і немає часу проводити з усіма ними дослідження за повним алгоритмом із 5 блоків. Для цього передбачене Експрес-дослідження (його ще називають Бліц) для виявлення можливих причетних осіб, з якими вже буде проведено повне дослідження.

Експрес-дослідження, як правило, триває до 30 хвилин, тоді як повне дослідження може тривати 2–3 години і більше.

Важливою рисою Експрес-дослідження є необхідність проведення тестування таким чином, щоб непричетні особи після завершення дослідження не зрозуміли, що саме шукає поліграфолог. Відомо, що співробітники спілкуються між собою та можуть поширювати інформацію про цілі дослідження.

Якщо поліграфологу вдається «приховати» мету дослідження, це не дає можливості підготуватися до тестування причетним особам і не викликає зайвих реакцій на значимі питання у наступних непричетних осіб.

В Експрес-дослідженні застосовують два блоки: стимульний і діагностичний.

Приклад проведення Експрес-дослідження.

Фабула: На СТО працюють 10 слюсарів, 2 менеджери та касир. У суботу (усі були на роботі) було викрадено з білого «Фольксваген Гольф» чорну шкіряну барсетку, яку випадково залишив водій автомобіля. У барсетці було 10 000 доларів США та близько 20 000 гривень.

У цей час на СТО було всього 4 автомобілі: білий «Гольф», чорний «Мерседес», синя «Тойота», зелений «Фольксваген Кадді».

Співробітники не знають, що саме шукають (окрім причетних осіб).

Блок І. Стимульний (2-3 тести).

Блок ІІ. Діагностичний (як правило використовують Тести на знання відомого рішення за відомими поліграфологу ознаками).

Тест 1. Чи здійснювали ви те на підприємстві, що я зараз називатиму? (ТЗВР)

01 Підробляли підписи

Н1 Ненавмисно наносили шкоду авто клієнтів

З1 Присвоювали собі чужі гроші

Н1 Обманювали керівництво

З2 Присвоювали собі чужі речі

Н2 Обманювали клієнтів

Тест 3. Чи присвоювали ви собі щось із наступних авто? (ТЗВР)

01 Синьої Тойоти

Н1 Зеленого Фольксвагену

Н2 Чорного Мерседеса

З1 Білого Фольксвагену

Тест 4. На СТО вчинено злочин. Чи знаєте ви який саме? (ТЗВР)

01 Підробка накладних

Н1 Крадіжка інструментів

Н2 Крадіжка палива з авто

Н3 Крадіжка нових запчастин

Н4 Крадіжка грошей із каси СТО

З1 Крадіжка грошей клієнтів

Тест 5. Чи присвоювали ви собі те, що вам не належало на СТО? (ТЗВР)

01 Запасні частини для авто

Н1 Паливо із авто клієнтів

З1 Гроші клієнтів

Н2 Речі співробітників СТО

З3 Речі клієнтів

Н3 Гроші власника СТО

Тест 6. Чи тримали в руках таку суму грошей, яка вам не належала на цьому тижні? (ТЗВР)

01 10 000 євро

Н1 10 000 грн

З1 10 000 дол. США

Н2 20 000 євро

З1 20 000 грн

Н3 20 000 дол. США

Тест 7. Чи тримали в руках на СТО наступні речі, які вам не належали? (ТЗВР)

01 Синю жіночу сумку

Н1 Камуфльований рюкзак

З1 Чорну барсетку

Н2 Білий пакет

Н3 Коричневу валізу-дипломат

Якщо дослідження є кадровим скринінгом (прийомом на роботу), то після стимульного блоку йде ІІ блок перевірки вимог та запитів, які висунув замовник дослідження до майбутнього працівника.

Найчастіше замовники пропонують перевірити:

• приховані мотиви працевлаштування (шпигунство на користь конкурентів, завдання кримінальних угрупувань, планування отримання неправомірного доходу тощо);
• реальні/приховані причини звільнення з попереднього місця роботи;
• відсутність підробок у документах кандидата, коректність даних у резюме/анкеті;
• участь у крадіжках, шахрайстві на попередніх місцях роботи;
• участь у хабарництві, «відкатних» схемах на попередніх місцях роботи;
• участь у крадіжках і передачі стороннім особам конфіденційної/комерційної інформації;
• використання службового становища у корисливих цілях;
• участь у конфліктах у колективах на попередніх місцях роботи;
• вживання наркотичних/психотропних речовин, зловживання алкоголем;
• схильність до азартних ігор на реальні гроші;
• наявність несплачених кредитів/мікрозаймів у фінансових установах, заборгованостей перед приватними особами;
• наявність кримінальних/адміністративних правопорушень;
• наявність у колі спілкування осіб із кримінальним минулим;
• наявність джерел доходу, які можуть мати внутрішній конфлікт із роботою у замовника;
• наявність зв’язку/співробітництва з будь-якими структурами Російської Федерації, Республіки Білорусь.

Найчастіше під час кадрового скринінгу використовують ТЗНР або ТПВ. Під час кадрового скринінгу допускається пряме «обвинувачення» або підозра щодо респондента.

Приклад тесту на перевірку вживання респондентом психоактивних речовин:

01 Ви зараз працевлаштовуєтесь на посаду бухгалтера?

Н1 Ви розумієте, що певні обставини життя працівника можуть нести небезпеку для компанії роботодавця?

Н2 Ви протягом останніх трьох років зверталися за допомогою до лікаря-психіатра?

З1 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які антидепресанти або транквілізатори?

З2 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які медикаменти, що містять наркотичні речовини?

З3 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які наркотичні речовини?

З4 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які психоактивні препарати?

При наявності значимого реагування респондента на будь-який стимул можна його дослідити від загального до часткового за допомогою ТЗНР або ТПВ.

Наприклад, тест на перевірку вживання психоактивних речовин виявив реагування респондента на питання З3: «Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які наркотичні речовини?». З’ясувати деталі можна за допомогою ТПВ:

01 Ви знаєте, що вживання наркотичних речовин може бути адміністративним або кримінальним правопорушенням?

Н1 Ви знаєте, що існує декілька способів вживання наркотичних речовин?

З1 В останні три роки ви курили наркотичні речовини?

З2 В останні три роки ви вживали наркотичні речовини у пігулках/капсулах?

З3 В останні три роки ви вживали наркотичні речовини шляхом вдихання порошку через ніс?

З4 В останні три роки ви робили собі ін’єкції наркотичних речовин?

З5 В останні три роки ви жували наркотичні речовини?

З6 В останні три роки ви вживали наркотичні речовини за допомогою «марок»?

З7 В останні три роки ви вживали наркотичні речовини у вигляді напоїв?

З8 В останні три роки ви вживали наркотичні препарати виключно за призначенням лікаря?
(версія респондента — у нього була операція, під час якої йому робили ін’єкції морфіну).

Приклад проведення кадрового скринінгу:

Блок І. Стимульний (2-3 тести).

Блок ІІ. Діагностичний (як правило, використовують Тести на знання невідомого рішення або Тести перевірки версій за запитом замовника).

Тест 1. Діагностика схильності респондента до вживання психоактивних речовин (ТЗНР).

01 Ви розумієте, що стан співробітника впливає на ефективність його роботи?

Н1 Ви зараз системно вживаєте будь-які медикаменти?

З1 Ви протягом останніх трьох років вживали антидепресанти?

З2 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які наркотичні речовини?

З3 Ви протягом останніх трьох років вживали транквілізатори?

З4 Ви протягом останніх трьох років вживали будь-які психотропні речовини?

З5 Ви протягом останніх трьох років мали випадки отруєння алкоголем?

Тест 2. Діагностика кримінального минулого респондента (ТЗНР)

01 Ви можете відрізнити кримінальну та адміністративну відповідальність?

Н1 Ви протягом останніх трьох років мали будь-які штрафи за адміністративні правопорушення?

З1 Вас протягом останніх трьох років викликали за повісткою до прокуратури/поліції для допиту?

З2 Вас протягом останніх трьох років затримувала поліція з доставленням до поліцейського відділку?

З3 Ви коли-небудь були в залі суду в якості обвинуваченого або особи, яка перебувала під підозрою?

З4 Ви коли-небудь отримували вирок суду на своє ім’я?

З5 Ви коли-небудь перебували в СІЗО як заарештований?

Тест 3. Діагностика щирості респондента на співбесіді та правдивості його документів (ТПВ).

01 Ви власноруч писали резюме, яке подали замовнику цього дослідження?

Н1 Ви заповнювали будь-які анкети разом із представниками замовника цього дослідження?

З1 У вашому резюме (анкетах) є інформація, яка не відповідає дійсності?

Н2 Ви подавали роботодавцю копії або фотографії своїх документів?

З2 Копії або фотографії ваших документів, які ви подали компанії-замовнику цього дослідження, мають ознаки підроблення?

Н3 Ви проходили співбесіди з представниками компанії-замовника цього дослідження?

З3 Під час співбесід із представниками замовника цього дослідження ви надали недостовірну інформацію про себе?

З4 Ви були щирим під час співбесід і не вводили в оману представників роботодавця? (версія респондента)

Тест 4. Діагностування можливої співпраці респондента зі спецслужбами і розвідками інших країн (ТПВ).

01 Ви знаєте, що таке вербування для співробітництва?

Н1 Ви коли-небудь відвідували територію РФ/РБ?

З1 Ви з лютого 2022 року відвідували територію РФ/РБ або тимчасово окуповані території України?

Н2 Ви знаєте, що в Україні є люди, які співпрацюють з іноземними спецслужбами та розвідками?

З1 Вас коли-небудь вербували для співпраці іноземні спецслужби або розвідки?

Н3 Ви розумієте, що співпраця з будь-якими структурами РФ/РБ може бути злочином проти України?

З3 Ви зараз співпрацюєте з будь-якими представниками РФ/РБ з метою збору для них інформації або виконання окремих доручень?

З4 Ви зараз не співпрацюєте з будь-якими структурами РФ/РБ? (версія респондента)

Тест 5. Діагностика порушення респондентом трудової дисципліни на попередніх місцях роботи (ТЗНР).

01 Ви розумієте, що таке трудова дисципліна?

Н1 Ви розумієте, що таке недбале ставлення до виконання функціональних обов’язків?

З1 Ви коли-небудь свідомо порушували трудову дисципліну на попередніх місцях роботи?

З2 Ви коли-небудь на попередніх місцях роботи свідомо недбало ставилися до виконання своїх функціональних обов’язків?

З3 Ви коли-небудь на попередніх місцях роботи були учасником службового розслідування?

З4 Вас коли-небудь звільняли з роботи внаслідок конфліктів із керівниками або колегами?

З5 Ви коли-небудь були звільнені з роботи не «за власним бажанням» і не «за згодою сторін»?

З6 Ви коли-небудь на попередніх місцях роботи були причетні до крадіжок грошей або матеріальних цінностей?

З7 Ви коли-небудь були причетні до крадіжок або витоку конфіденційної інформації щодо підприємств, на яких працювали?

З8 Ви коли-небудь передавали або продавали стороннім особам інформацію щодо підприємства, на якому працювали?

9.6. Особливості проведення досліджень в МВПІ у виняткових умовах

Поліграфолог може потрапити в різні ситуації, які перешкоджають якісному проведенню дослідження та досягненню бажаного результату. На підставі практичного досвіду автора цього розділу можна виокремити типові нестандартні обставини, що трапляються в сучасних умовах України.

Респондент перебуває у стані сп’яніння або виснаження

Дослідження необхідно перенести на інший день.

Рекомендація: попередити респондента про необхідність перебування у нормальному функціональному стані під час наступного дослідження та повідомити про ситуацію замовника.

У респондента наявні симптоми захворювання

Наприклад: нежить, кашель, тремор, головний або зубний біль.

Найкращим рішенням є перенесення дослідження до повного одужання респондента. Проте інколи це неможливо, якщо інший час не підходить респонденту або замовнику.

Рекомендація: провести стимульний блок (до трьох тестів) для оцінки показників реагування. Якщо показники поліграм дозволяють чітко розрізняти реакції на правдиві та неправдиві стимули, дослідження можна продовжити за умови постійного контролю цих показників. Якщо ні — тестування необхідно перенести.

Респондент не виконує інструкції поліграфолога

Це може бути зумовлено різними причинами:

• активною або пасивною протидією;
• недбалим, зневажливим чи агресивним ставленням до дослідження;
• недостатнім рівнем розвитку психічних процесів (уваги, пам’яті, логічного або аналітичного мислення).

Рекомендація: повідомити респондента, що після визначеної кількості зауважень (зазвичай трьох) дослідження буде припинено, а замовник отримає висновок про протидію або невиконання вимог поліграфолога. Також необхідно нагадати, що до висновку буде долучено відеозапис тестування.

Тестування в умовах відсутності опалення

Ця проблема є актуальною для польових умов або відсутності комунальних послуг.

Практика свідчить, що температура повітря нижче 18 °С може істотно погіршувати реєстрацію шкірно-гальванічної реакції.

Рекомендація:

• використовувати альтернативні джерела обігріву приміщення;
• між тестами зігрівати кисть руки, на якій закріплено датчики ШГР та ФПГ;
• за можливості використовувати крісло з підігрівом;
• застосовувати невелику ковдру або плед після встановлення датчиків.

Стан рук не дозволяє закріпити датчики

Причиною можуть бути травми, ампутації або інші особливості, що унеможливлюють якісну реєстрацію ШГР та ФПГ.

Рекомендація: у виняткових випадках, із дотриманням вимог гігієни, допускається розміщення датчиків на пальцях ніг.

Респондент повідомляє про прийом медикаментів

Респондент заявляє, що в день дослідження приймав препарати, які можуть впливати на фізіологічні реакції.

Рекомендація: провести стимульний блок та оцінити якість реєстрації реакцій. Якщо показники є придатними для аналізу, дослідження можна продовжити. Якщо ні — перенести його на інший день.

Шумовий фон заважає проведенню тестування

Наприклад: звуки бойових дій, робота генератора, дриля, кутової шліфувальної машини тощо.

Рекомендація: за можливості усунути джерело шуму, перенести тестування в інше приміщення або провести його в інший час.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність Методики виявлення прихованої інформації (МВПІ) та яка її основна мета під час проведення поліграфного дослідження?
2. Якими були історичні передумови виникнення МВПІ та яку роль у її формуванні відіграли «Тест піку напруги відомого рішення», «Тест піку напруги досліджуваного типу» і «Тест на знання причетного»?
3. У чому полягає принципова відмінність між обвинувачувальними тестами та непрямими тестами, адаптованими в межах МВПІ?
4. Яке значення має робота поліграфолога з фабулою справи перед складанням тестів МВПІ?
5. Які види питань використовуються в тестах МВПІ та які функції виконують нульові, нейтральні й значимі питання?
6. Яким основним вимогам повинні відповідати питання, що використовуються в МВПІ?
7. За яких умов доцільно застосовувати Тест на знання невідомого рішення та які завдання він дозволяє вирішувати?
8. У чому полягає особливість Тесту на знання відомого рішення та за яких умов його застосування є найбільш ефективним?
9. Для чого використовується Тест перевірки версій та чому версію респондента доцільно пред’являти наприкінці тесту?
10. Яке призначення має тест «АТВ» та чому реакція лише на одне питання з пари не може бути достатньою підставою для висновку?
11. Які основні психофізіологічні показники враховуються під час аналізу результатів тестів МВПІ?
12. Чому результати МВПІ необхідно оцінювати комплексно за сукупністю всіх тестів, а не за результатами окремого тесту?

Розділ 10. МЕТОДИКА НЕЙТРАЛЬНО-ПЕРЕВІРНИХ ПИТАНЬ (МНПП)

Навчальна мета розділу: вивчення та аналіз основ Методики нейтрально-перевірних питань (МНПП), зокрема її модифікації Дубровського Є.О., з урахуванням психічних процесів респондента (адаптації, установок, пам’яті, уваги) з метою формування у слухачів знань, умінь і практичних навичок щодо побудови тестів, визначення оптимальної структури блоків питань, контролю етапів адаптації, напруги, піку напруги та виснаження респондента, а також аналізу й інтерпретації психофізіологічних реакцій для підвищення достовірності результатів поліграфного дослідження.

10.1. Основи МНПП, зв’язок з основними психічними процесами

Методика нейтрально-перевірних питань у модифікації Дубровського Є.О. повністю орієнтована на ефективну роботу зі сприйняттям респондента під час проведення поліграфних досліджень.

Методика передбачає врахування основних психічних процесів респондента: адаптації, установок, пам’яті та форми психічної діяльності – уваги.

Методика передбачає умовний поділ основного етапу дослідження на чотири складові: адаптація, напруга, пік напруги та виснаження.

Етап адаптації передбачає проведення дослідницької роботи з метою:

• отримання фонового реагування респондента у відповідь на пред’явлення нейтральних стимулів;
• визначення індивідуальної специфіки реагування респондента на стимули, які мають високий рівень ситуативної значущості;
• забезпечення фізичної, психологічної та комунікативної адаптації респондента до процедури дослідження.

Методика враховує установки респондента. Під час передтестової бесіди, яка передує основному етапу дослідження (пред’явленню стимулів і реєстрації змін фізіологічних показників за допомогою поліграфа), проводиться робота з установками респондента. Її метою є формування позитивних установок у непричетної особи, що сприяє пришвидшенню адаптації. Водночас у причетної особи такий підхід викликає протилежний ефект і супроводжується формуванням установки на невідворотність викриття.

Методика забезпечує ефективну роботу з пам’яттю досліджуваної особи. Завдяки врахуванню основних закономірностей функціонування пам’яті (хронології відтворення подій, мимовільного пригадування, особливостей короткочасної та довготривалої пам’яті) створюються умови для актуалізації саме тих слідів пам’яті, які є предметом дослідження.

Основною метою Методики нейтрально-перевірних питань у модифікації Дубровського Є.О. є робота з увагою респондента. Методика спрямована на мінімізацію ризику виникнення орієнтовних реакцій, тобто мимовільного переключення уваги на новизну стимулу, що підвищує достовірність інтерпретації зареєстрованих психофізіологічних реакцій. Вона побудована з урахуванням закономірностей функціонування довільної уваги та містить правила конструювання питань, які забезпечують ефект передбачуваності перевірного питання. Це, своєю чергою, мінімізує активацію мисленнєвої діяльності респондента, пов’язаної з процесами усвідомлення, пригадування та надання суб’єктивної оцінки інформації.

10.2. Види питань, що використовуються в МНПП

Цільові (перевірні) питання — питання, які пред’являються респонденту з метою вирішення завдань дослідження.

Допоміжні питання — питання, які пред’являються респонденту в методологічних цілях і застосовуються для дотримання вимог методики.

Нульові питання — методично обумовлено, що кожен тест починається з нульового питання.

Нейтральні питання — використовуються з метою дотримання методології:

• для отримання фонового психоемоційного стану респондента;
• для розмежування перевірних питань;
• для упередження або конкретизації наступного цільового (перевірного, релевантного, значущого) питання.

У деяких випадках нейтральні питання застосовуються також з метою зміни психоемоційного фону респондента.

Активатори — внутрішньотематичні питання, наприклад:

• «Як думаєте, я добре бачу, коли Ви кажете неправду?»;
• «Скажіть, Ви уважно слухали питання?»;
• «Скажіть, на питання цього тесту Ви відповідали чесно?»;
• «Чи були під час тесту питання, на які Ви свідомо відповідали неправдиво?»;
• «Як думаєте, у Вас добре виходить обманювати?».

Парадоксальні активатори — питання, спрямовані на формування когнітивного дисонансу.

Когнітивний дисонанс — невідповідність попереднього досвіду новій інформації. Наприклад:

• «Скажіть, лимон на смак солодкий?»;
• «Скажіть, 2 + 3 дорівнює 4?».

Релаксатори (у практичній діяльності майже не використовуються) — питання, що ставляться з метою зниження рівня психоемоційної напруги. Наприклад:

• «Згадайте, минулої ночі Ви спали спокійно?»;
• «Скажіть, чи могли б Ви пригадати свої відчуття, коли перебували на березі моря?».

10.3. Вимоги до питань, що використовуються в МНПП

Питання мають бути сформульовані рідною для респондента мовою.

Допускається складання питань іншою мовою, якщо респондент володіє нею досконало. Якщо поліграфолог не володіє рідною мовою респондента, допускається залучення лише такого перекладача, який добре знає специфіку формулювання питань під час поліграфних досліджень та володіє відповідними практичними навичками.

Питання мають передбачати лише односкладові відповіді: «Так», «Ні» або «Не знаю».

Недопустимо використовувати питання, що потребують розгорнутих відповідей.

Варіант відповіді «Не знаю» допомагає респонденту зосередити увагу на змісті питання, мінімізуючи феномен «зміщення мети», коли увага переключається із суті питання на пошук найбільш безпечної відповіді.

Питання мають бути сформульовані максимально просто, особливо перевірні.

Оперативна пам’ять людини здатна одночасно утримувати приблизно 7 ± 2 інформаційні одиниці, тому оптимально використовувати речення, що складаються з 5–9 слів.

У структурі кожного питання мають бути три частини: ввідна, контекстна та стимулююча.

Ввідна частина призначена для переключення уваги респондента та забезпечення оптимального сприйняття змісту питання. Найбільш універсальною формою ввідної частини є слово «Скажіть».

Залежно від мети дослідження у ввідній частині також можуть використовуватися інші звернення, зокрема:

• для формування в респондента операторської установки — «Згадайте»;
• для з’ясування думки або забезпечення правильного розуміння змісту питання — «Як Ви думаєте», «Як Ви вважаєте», «Як на Вашу думку» тощо.

Контекстна частина призначена для конкретизації змісту питання шляхом використання ознак, які однозначно визначають предмет, подію або дію, про які йдеться. Наприклад: «Ви знаєте, що минулого тижня, у четвер, із сейфа директора…?»

Стимулюючу частину доцільно розміщувати наприкінці речення. Це забезпечує виникнення основної психофізіологічної реакції після пред’явлення стимулу. Наприклад: «Скажіть, гроші з будинку Петренків Ви привласнювали?».

Критерієм правильно побудованого питання є те, що до моменту виголошення стимулюючої частини його повний зміст не повинен бути очевидним для респондента.

Питання мають бути зручними для вимови.

Поліграфологу доцільно заздалегідь перевірити формулювання всіх питань, промовивши їх уголос. Слід уникати використання слів, у яких наголос є маловідомим або може викликати сумніви (наприклад, прізвищ, технічних термінів, іншомовних слів).

Зміна наголосу на інший склад може мимоволі активізувати процеси мовного контролю, що здатне спричинити виникнення орієнтовного рефлексу та вплинути на характер фізіологічного реагування респондента.

Зміст питання має виключати двозначність.

Кожне питання повинно містити лише один факт або одну дію. Наприклад, у питанні: «Ви відкрили сейф і винесли гроші з кабінету?» поєднано дві різні дії. На одну з них респондент може правдиво відповісти «Так», а на іншу — «Ні», що унеможливлює однозначну інтерпретацію отриманої реакції.

Зміст питання має мати єдине смислове значення.

У питаннях необхідно використовувати конкретні ознаки предмета або дії, які виключають неоднозначність їх розуміння. За відсутності такої конкретизації предмет або дія можуть втратити свою унікальність і бути неправильно сприйняті респондентом.

Питання мають бути максимально короткими, особливо перевірочні.

Надто довгі питання можуть бути громіздкими та складними для сприйняття, що здатне знизити або спотворити стимулюючу дію питання під час психофізіологічного дослідження.

У питаннях доцільно використовувати слова з нейтральним емоційним забарвленням.

Бажано уникати слів, які є більше соціальними ярликами або юридичними категоріями, ніж описом конкретної дії (наприклад, «вбивство», «зґвалтування»).

Наприклад, замість словосполучення «вчинити вбивство» доцільніше використовувати «позбавити життя» або дієслова, що описують конкретну дію: «вистрілити», «ударити ножем» тощо.

Аналогічно, замість слова «зґвалтувати» доцільніше використовувати словосполучення «змусити до сексуальних стосунків», а замість слова «красти» — «узяти», «привласнити» або «забрати».

У більшості випадків опис конкретної дії є ефективнішим, ніж використання термінів, які самі по собі містять юридичну або соціальну оцінку події.

Під час формулювання питань необхідно враховувати індивідуальні особливості респондента.

Поліграфолог повинен враховувати інтелектуально-освітній рівень респондента, особливості його мовлення, словниковий запас, використання сленгу, діалекту чи професійного жаргону.

Якщо респондент використовує переважно жаргонні або грубі еквіваленти загальновживаних понять, їх допустимо застосовувати під час формулювання питань, якщо це сприятиме правильному розумінню змісту питання.

Питання мають бути орієнтовані на фактичну інформацію.

Питання не повинні ґрунтуватися на суб’єктивному тлумаченні респондентом певних понять або подій. Наприклад, некоректним є питання: «10 березня Ви пили?»

У цьому випадку респондент самостійно інтерпретує поняття «пили»: для однієї людини це може означати будь-яке вживання алкоголю, для іншої — лише стан сп’яніння. Така неоднозначність унеможливлює правильну оцінку отриманих реакцій.

Не слід перевантажувати питання деталями події.

Якщо досліджується сам факт події, питання не повинно містити зайвих подробиць, які не мають безпосереднього значення для поставленого завдання. Наприклад, під час розслідування вбивства некоректним є питання: «7 березня між 19:00 і 22:00 Іванова позбавили життя Ви?»

Таке формулювання фактично вже містить припущення про причетність респондента до злочину, тоді як завдання поліграфолога полягає у встановленні самого факту причетності.

Не допускається використання питань, що стосуються національності, віросповідання або політичних поглядів респондента.

Такі питання не мають безпосереднього відношення до предмета дослідження та можуть викликати додаткові емоційні реакції, не пов’язані із завданням тестування.

Питання не повинні спонукати респондента до суб’єктивної оцінки.

Формулювання має стосуватися лише конкретних фактів або дій. Наприклад, питання: «Ви добре граєте у футбол?» не є коректним, оскільки відповідь залежить від особистої самооцінки респондента.

Формулювання питання не повинно демонструвати недовіру або упереджене ставлення поліграфолога.

Питання мають бути нейтральними за змістом і формою. Наприклад, некоректним є питання: «Погодьтеся, безглуздо приховувати, що саме Ви викрали гроші?».

Таке формулювання містить приховане обвинувачення та створює психологічний тиск на респондента.

Не рекомендується формулювати питання у майбутньому часі.

Наміри людини можуть змінюватися залежно від життєвих обставин, тому питання мають стосуватися вже здійснених дій або наявних фактів.

У формулюваннях питань бажано уникати використання частки «не».

Використання заперечення може викликати когнітивний дисонанс, який не пов’язаний зі змістом досліджуваної події та здатний вплинути на фізіологічне реагування респондента.

Психологічні дослідження свідчать, що частка «не» часто несвідомо ігнорується, тоді як свідомість її сприймає. Це створює внутрішню суперечність у процесі сприйняття питання.

Наприклад, питання: «Скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви не причетні?» свідомо сприймається саме в такому формулюванні, однак на несвідомому рівні може сприйматися як: «Скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви причетні?».

Саме тому доцільніше використовувати позитивні конструкції без заперечення, які є простішими для сприйняття та інтерпретації.

10.3. Структура питань в МНПП

Перевірка коректності формулювання перевірних питань

Коректність сформульованих перевірних питань оцінюється за такими критеріями:

• сенс перевірного питання не повинен бути зрозумілим респонденту до моменту виголошення його стимулюючої частини, щоб запобігти виникненню психофізіологічного реагування ще до пред’явлення основного стимулу;
• перевірне питання має бути сформульоване у стверджувальній формі, а не у формі припущення;
• перевірне питання повинно відображати об’єктивну сторону досліджуваного аспекту (факт, дію, знання, обставину тощо);
• перевірне питання має містити елемент підозри, який забезпечує формування у причетної особи наміру надати неправдиву відповідь;
• перед остаточним включенням до тесту всі перевірні питання необхідно перечитати вголос, оскільки письмове формулювання не завжди є зручним для вимови. Це дозволяє своєчасно виявити мовні конструкції, які можуть спровокувати орієнтовні реакції або інші артефакти під час тестування.

Основні вимоги до перевірних питань

Під час формулювання перевірних питань необхідно дотримуватися таких вимог:

• усі перевірні питання повинні стосуватися виключно цільової теми дослідження. Це дає змогу уникнути мимовільного переключення уваги респондента на сторонню тематику;
• перед побудовою тесту всі перевірні питання доцільно впорядкувати у прямій хронологічній послідовності відповідно до причинно-наслідкових зв’язків досліджуваної події;
• кожне перевірне питання повинно починатися з ввідної частини, яка забезпечує привернення уваги респондента до подальшого змісту питання;
• контекстна частина кожного перевірного питання має обов’язково містити одну-дві приватні ознаки (наприклад: «що», «де», «коли», «чим», «кому», «звідки» тощо), які конкретизують зміст питання;
• стимулююча частина перевірного питання повинна розташовуватися наприкінці речення та бути максимально короткою. Оптимально, якщо вона складається не більше ніж з одного слова;
• неприпустимо формулювати перевірні питання таким чином, щоб відповідь вимагала від респондента суб’єктивного судження або особистої оцінки. Доцільно використовувати іменники та дієслова, водночас слід уникати прикметників і прислівників, що містять оціночний зміст;
• у перевірних питаннях бажано використовувати один і той самий однокореневий термін, який характеризує досліджувану подію або дію. Наприклад, якщо перевіряється факт передачі інформації, у всіх питаннях доцільно використовувати дієслова «передавали», «передали», «передаєте», а не змінювати їх на синоніми («віддавали», «надавали», «повідомляли» тощо). Це забезпечує однакове сприйняття стимулу респондентом і підвищує чистоту психофізіологічного реагування.

Формулювання нейтральних питань

Після формулювання всіх перевірних питань кожне з них необхідно упередити одним або кількома нейтральними питаннями.

Основні вимоги до нейтральних питань:

• Основною функцією нейтральних питань є введення респондента в тему дослідження.
• Нейтральне питання має допомогти респонденту максимально точно зрозуміти зміст наступного перевірного питання. Залежно від ситуації допускається використання від одного до трьох упереджувальних нейтральних питань.
• Кожне нейтральне питання має починатися з ввідної частини (наприклад: «Згадайте…», «Як на Вашу думку…», «Ви згодні, що…» тощо).
• Контекстна частина нейтрального питання повинна містити ті самі слова або словосполучення, що використовуються у відповідному перевірному питанні.
• Стимулююча частина нейтрального питання повинна містити припущення (наприклад: «міг вкрасти», «мав вкрасти») або судження щодо третьої особи (наприклад: «мав змогу», «бачив привласнене»).
• На відміну від перевірних питань, стимулюючу частину нейтрального питання не обов’язково розташовувати наприкінці речення.
• У нейтральних питаннях допускається використання прикметників і прислівників.
• Для нейтральних питань допустимою є відповідь «Не знаю».
• Нейтральні питання повинні формулюватися таким чином, щоб навіть причетна особа не мала наміру відповідати на них неправдиво.
• Доцільно, щоб кожен тест починався щонайменше з двох нейтральних питань. Це сприяє відновленню функціонального стану респондента після паузи між тестами та забезпечує плавне входження в новий тест.

Основи побудови блоків питань в МНПП як структурної частини тесту

У методиці нейтрально-перевірних питань дослідження розглядається як ієрархічна система взаємопов’язаних елементів:

• дослідження — сукупність тестів;
• тест — сукупність блоків питань;
• блок питань — сукупність внутрішньо тематичних нейтральних питань та одного перевірного питання.

В одному тесті доцільно використовувати від двох до п’яти блоків питань залежно від фабули дослідження, обсягу перевірюваної інформації та поставлених завдань.

Приклад побудови блоку питань:

Нейтральне питання

Ви знаєте, що 12 лютого із сейфа директора хтось таємно взяв гроші?

Нейтральне питання

Ви згодні, що гроші із сейфа директора взяв хтось із працівників?

Перевірне питання

Скажіть, гроші із сейфа директора Ви брали?

Основні принципи побудови блоку питань

Під час побудови блоку питань поліграфолог поступово вводить респондента в тему дослідження. Кожне наступне питання повторює частину змісту попереднього та водночас містить новий інформаційний елемент.

Новими вважаються слова або словосполучення, які вперше з’являються у структурі блоку питань. На психічному рівні вони активізують процеси сприйняття новизни, а на фізіологічному — можуть викликати орієнтовну реакцію та підвищення рівня психоемоційної напруги.

Повторюваними вважаються слова або словосполучення, які вже використовувалися у попередніх питаннях блоку. Їх повторне пред’явлення активізує процеси впізнавання (тотожності), що сприяє поступовому згасанню орієнтовної реакції та створює оптимальні умови для виділення психофізіологічного реагування саме на стимулюючу частину перевірного питання.

Приклад блоку питань (сукупність внутрішньо тематичних нейтральних питань та одного перевірного питання):

Н Як думаєте, в сфері торгівлі бувають випадки, коли співробітники привласнюють гроші з каси?

Н Скажіть, у Вас була можливість привласнювати гроші з каси ТТ Замовника?

П Скажіть, гроші з каси ТТ Замовника Ви привласнювали?

Приклад тесту (сукупність блоків питань):

0 Як думаєте, в сфері торгівлі бувають випадки, коли співробітники привласнюють гроші з каси?

Н1 Скажіть, у Вас була можливість привласнювати гроші з каси ТТ Замовника?

П1 Скажіть, гроші з каси ТТ Замовника Ви привласнювали?

Н2 Ви згодні, що співробітникам заборонено брати собі гроші з каси?

Н3 Як думаєте, Замовнику важливо встановити, хто брав собі гроші з каси?

П2 Скажіть, гроші з каси собі Ви брали?

Н4 Ви згодні, що з погодження керівництва співробітник має право користуватись грошима з каси?

Н5 Ви згодні, що таємно користуватись грошима з каси для співробітника непорядно?

П3 Скажіть, таємно грошима з каси Ви користувались?

Модифіковані формати блоків питань

Формат «Роз’яснення сенсу терміна»

Н Ви знаєте, що співучасть у таємному привласненні грошей є кримінальним діянням?

Н Ви згодні, що той, хто знав про підготовку до таємного привласнення грошей із сейфа директора, є співучасником?

П Скажіть, про підготовку до привласнення грошей із сейфа директора Ви знали?

Формат «Роздуми про третю особу через першу особу»

Н Ви згодні, що причетний до таємного привласнення знає, як відбувалося привласнення?

Н Як вважаєте, той, хто привласнив гроші із сейфа директора, знає, як відбувалося привласнення?

П Скажіть, про те, як відбувалося привласнення, Ви знаєте?

Формат «Подвійне нагадування приватних ознак»

Н Ви пам’ятаєте, що 12 квітня з Вашого офісу зникли гроші?

Н Ви пам’ятаєте, що 12 квітня хтось узяв гроші із сейфа директора?

П Скажіть, 12 квітня гроші із сейфа директора Ви брали?

Формат «Одинарне нагадування приватних ознак»

Н Ви згодні, що в день зникнення грошей причетний мав відкривати сейф директора?

П Скажіть, у день зникнення грошей сейф директора Ви відкривали?

Формат «Знати – бачити – робити»

Н1 Ви згодні, що співучасник має знати, як відбувалося привласнення грошей?

П1 Скажіть, про те, як відбувалося привласнення грошей, Ви знаєте?

Н2 Ви згодні, що співучасник привласнення грошей із сейфа мав бачити, як це відбувалося?

П2 Скажіть, як відбувалося привласнення грошей із сейфа, Ви бачили?

Н3 Ви згодні, що причетний міг самостійно привласнити гроші із сейфа директора?

П3 Скажіть, гроші із сейфа директора Ви привласнювали?

Формат «Порівняння альтернативних версій»

Н1 Ви стверджуєте, що в момент привласнення грошей із сейфа були у своєму кабінеті?

П1 Правда, що в момент привласнення грошей із сейфа Ви були у своєму кабінеті?

Н2 Ви знаєте про підозру, що в момент привласнення грошей Ви були в кабінеті директора?

П2 Скажіть, у момент привласнення грошей Ви були в кабінеті директора?

Формат «Дослідження одного аспекту з двох позицій»

Н1 Ви згодні, що непричетний співробітник не може знати, як відбувалося привласнення грошей?

П1 Скажіть, як відбувалося привласнення грошей, Ви знаєте?

Н2 Ви згодні, що причетний співробітник має знати, як відбувалося привласнення грошей?

П2 Скажіть, як відбувалося привласнення грошей, Ви знаєте?

Модифікований Дубровським Є.О. формат МНПП також може застосовуватися для виявлення приховуваних знань у випадках, коли використання методу пошуку піку напруги є методично обмеженим (наприклад, якщо існує лише два можливі варіанти відповіді: у сейфі директора було лише дві полиці, на одній із яких знаходилися викрадені гроші).

Н1 Ви знаєте, що у сейфі, з якого взяли гроші, є дві полиці: верхня та нижня?

Н2 Ви згодні, що зниклі гроші могли лежати на верхній полиці?

П1 Скажіть, зниклі гроші лежали на верхній полиці?

Н3 Ви згодні, що зниклі гроші могли лежати на нижній полиці?

П2 Скажіть, зниклі гроші лежали на нижній полиці?

У цьому випадку в перевірних питаннях допускається відповідь «Не знаю».

Модифікований формат МНПП також застосовується з метою ситуаційної зміни ступеня значущості досліджуваного аспекту.

Приклад блоку питань для зниження ступеня значущості, навіяної ззовні або самим респондентом, непричетним до розслідуваної події.

Н1 Ви згодні, що коли людина чогось не знає, то й у пам’яті в неї немає відповідної інформації?

Н2 Ви знаєте, що коли в пам’яті немає інформації, то й реакцій на поліграфі не буде?

Н3 Ви згодні, що тільки причетний знає, як саме відбувалося привласнення грошей?

П1 Скажіть, як відбувалося привласнення грошей, Ви знаєте?

Приклад блоку питань для підвищення ступеня значущості, навіяного ззовні або самим респондентом, причетним до розслідуваної події.

Н1 Ви згодні, що про підготовку до привласнення грошей знають усі співучасники події?

Н2 Як вважаєте, про підготовку до привласнення грошей знали всі співучасники?

Н3 Ви знаєте, що той, хто знав про підготовку до привласнення та промовчав, вважається співучасником?

П1 Скажіть, про підготовку до привласнення грошей Ви знали?

Під час проведення скринінгових досліджень оптимальним для МНПП є формат «Розуміння соціальних норм – ставлення до порушення соціальних норм третьою особою – порушення соціальних норм першою особою».

Н1 Ви згодні, що не можна приходити на роботу у стані алкогольного сп’яніння?

Н2 Ви схвалюєте, коли хтось приходить на роботу у стані алкогольного сп’яніння?

П1 Скажіть, у стані алкогольного сп’яніння на роботу Ви приходили?

Можливим є також застосування формату «Локалізація сенсу».

Н1 Ви згодні, що людина у стані алкогольного сп’яніння, як правило, поводиться неадекватно?

Н2 Ви погоджуєтеся, що у стані алкогольного сп’яніння неможливо якісно працювати?

П1 Скажіть, у стані алкогольного сп’яніння Ви працювали?

Альтернативний варіант побудови блоку питань.

Н1 Ви згодні, що людину у стані алкогольного сп’яніння називають п’яною?

Н2 Ви згодні, що п’яний працівник на роботі є потенційно небезпечним?

П1 Скажіть, п’яним на роботу Ви приходили?

10.4. Стратегія проведення дослідження (адаптація, напруження, пік напруження, втома)

Під час формування тестового опитувальника необхідно враховувати закономірності зміни психоемоційного стану респондента протягом дослідження. У методиці нейтрально-перевірних питань основний етап тестування умовно поділяється на чотири послідовні етапи: адаптація, напруження, пік напруження, втома.

Етап адаптації може супроводжуватися підвищеним рівнем психоемоційного напруження респондента, що ускладнює або тимчасово унеможливлює об’єктивне визначення рівня суб’єктивної значущості стимулів, які пред’являються під час тестування.

Приклад фізіологічного реагування специфічного підвищеного психоемоційного стану респондента:

З метою нормалізації психоемоційного стану респондента доцільно передбачити етап адаптації, який займає приблизно першу чверть основного етапу дослідження (3–4 стимулюючі тести). Це забезпечує достатній час для проходження фізіологічної, психологічної та комунікативної адаптації респондента до умов тестування.

На етапі адаптації рекомендується використовувати такі тести:

• тест на ім’я;
• тест на протидію;
• групу тестів, спрямованих на актуалізацію спогадів щодо приватних ознак та інших аспектів досліджуваної події.

Приклад фізіологічного реагування с респондента після проходження етапу адаптації:

Особливості побудови етапу напруження залежать від завдання поліграфного дослідження.

Під час скринінгових досліджень на етапі напруження рекомендується використовувати групи тестів, спрямованих на перевірку свідчень респондента щодо наявності досвіду вчинення дій, які належать до категорії загальних ризиків.

До таких аспектів, зокрема, належать:

• досвід вживання наркотичних засобів;
• досвід участі в азартних іграх;
• наявність боргових зобов’язань;
• досвід притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності;
• перебування на обліку в лікаря-нарколога, психіатра тощо.

Під час розслідувальних досліджень на етапі напруження рекомендується формувати групи тестів, спрямованих на перевірку свідчень респондента щодо наявності досвіду вчинення дій, які можуть свідчити про підготовку до вчинення протиправної дії, відносно якої проводиться дослідження.

До таких дій належать:

• отримання інформації (знання);
• планування;
• підготовка до реалізації протиправного наміру.

Особливості побудови етапу піку напруження залежать від виду поліграфного дослідження.

Під час скринінгових досліджень на етапі піку напруження рекомендується розміщувати групи тестів, спрямованих на виявлення досвіду вчинення дій, що належать до категорії професійних та специфічних ризиків. До таких ризиків належать досвід розкрадання грошей або матеріальних цінностей, досвід організації чи отримання неправомірної матеріальної вигоди, отримання хабарів або «відкатів», співпраця з конкурентами, досвід розголошення, передачі або продажу конфіденційної інформації, а також інші професійні та специфічні ризики.

Під час розслідувальних досліджень на етапі піку напруження рекомендується розміщувати групи тестів, спрямованих на перевірку ступеня поінформованості респондента щодо приватних ознак досліджуваної події, а також на перевірку достовірності його свідчень щодо наявності досвіду вчинення конкретних дій під час досліджуваної події. До таких дій можуть належати заходив, відкривав, розпаковував, діставав, виносив тощо.

Особливості побудови етапу виснаження під час проведення розслідувальних поліграфних досліджень.

Етап виснаження рекомендується формувати із груп тестів, спрямованих на пошук приватних ознак, невідомих слідству, а також на перевірку найбільш імовірних версій щодо дій, які могла вчинити причетна особа після вчинення протиправної дії (пошук речових доказів, способи приховування, переміщення або використання об’єктів дослідження).

Побудова тестів на етапі виснаження ґрунтується на таких принципах.

Проведення тестів на етапі виснаження доцільне лише щодо осіб, стосовно яких на етапах напруження та піку напруження було виявлено системні виражені психофізіологічні реакції, аналіз яких дає підстави припускати приховування поінформованості про приватні ознаки досліджуваної події або приховування досвіду вчинення конкретних дій, пов’язаних із реалізацією протиправної дії, щодо якої проводиться дослідження.

Групи тестів рекомендується будувати за принципом від загальних категорій до приватних, наприклад: «витратив», «сховав», «передав», «розділив», «обміняв» тощо.

Групи тестів також рекомендується будувати за принципом від найменш імовірної версії до найбільш імовірної, наприклад: «повернув», «викинув», «витратив», «сховав», «передав», «розділив», «обміняв».

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність Методики нейтрально-перевірних питань (МНПП) та яка її основна мета?
2. Які психічні процеси респондента враховуються під час застосування МНПП?
3. Які частини передбачає структура основного етапу поліграфного дослідження відповідно до МНПП?
4. Яке призначення має етап адаптації та які завдання він дозволяє вирішити?
5. Які види тестів рекомендується використовувати на етапі адаптації?
6. Які види питань застосовуються в МНПП та яке функціональне призначення має кожен із них?
7. Яким основним вимогам повинні відповідати питання, що використовуються в МНПП?
8. З яких структурних частин складається питання в МНПП та яке призначення має кожна з них?
9. Які вимоги ставляться до формулювання перевірних питань?
10. Які вимоги ставляться до формулювання нейтральних питань?
11. Що таке блок питань у структурі МНПП та за якими принципами він формується?
12. Які модифіковані формати блоків питань використовуються в МНПП та в яких випадках вони застосовуються?
13. Які особливості побудови етапу напруження під час скринінгових і розслідувальних поліграфних досліджень?
14. Які особливості побудови етапу піку напруження під час скринінгових і розслідувальних поліграфних досліджень?
15. За яких умов формується етап виснаження та які основні принципи побудови тестів на цьому етапі?
16. Чому під час побудови тестів у МНПП важливо враховувати закономірності роботи уваги, пам’яті, адаптації та психологічних установок респондента?

Розділ 11. ОСНОВИ ПОЄДНАННЯ МНПП І МВПІ В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІГРАФОЛОГА

 Навчальна мета розділу: вивчення та аналіз принципів поєднання методики нейтрально-перевірних питань (МНПП) та методики виявлення прихованої інформації (МВПІ) у практичній діяльності поліграфолога з метою формування у слухачів здатності до комплексного застосування методик під час планування, побудови та проведення поліграфних досліджень. У результаті вивчення розділу слухачі повинні розуміти особливості інтеграції МНПП і МВПІ, принципи побудови тестів, формування блоків питань, врахування психофізіологічного реагування респондента та вибору методичного підходу залежно від завдань дослідження.

11.1. Бази методик

Для розуміння принципів поєднання МНПП і МВПІ необхідно розглянути та порівняти базові підходи кожної методики окремо, визначити їх особливості, завдання та можливості застосування у практичній діяльності поліграфолога.

Наприклад респондент намалював геометричну фігуру (на вибір було запропоновано три фігури: квадрат, коло, трикутник). Завдання визначити яку фігуру намалював респондент.

МВПІ

01 Скажіть, Ви пам’ятаєте, що нам необхідно визначити фігуру, яку Ви намалювали?

Н1 Скажіть, Ви добре пам’ятаєте, яку фігуру намалювали?

Н2 Скажіть, Ви намалювали трапецію?

Н3 Скажіть, Ви намалювали прямокутник?

З1 Скажіть, Ви намалювали трикутник?

З2 Скажіть, Ви намалювали коло?

З3 Скажіть, Ви намалювали квадрат?

Приклад фізіологічного реагування при умові, що респондент намалював коло:

МНПП (Методика нейтрально-перевірених питань)

Наприклад респондент намалював геометричну фігуру (на вибір було запропоновано три фігури: квадрат, коло, трикутник). Завдання визначити яку фігуру намалював респондент.

01 Скажіть, Ви намалювали одну з трьох запропонованих фігур?

Н1 Скажіть, серед запропонованих фігур був трикутник?

З1 Скажіть, Ви намалювали трикутник?

Н2 Скажіть, Ви точно обрали одну з трьох фігур?

Н3 Скажіть, у Вас була можливість обрати коло?

З2 Скажіть, Ви обрали коло?

Н4 Скажіть, зараз у Вас аркуш з однією з трьох запропонованих фігур?

Н5 Ви  згодні, що ми можемо припусти, що у Вас зараз аркуш з квадратом?

З3 Скажіть, зараз у вас аркуш з квадратом?

Приклад фізіологічного реагування при умові, що респондент намалював коло:

Практичні основи поєднання МНПП та МВПІ у тесті як структурній одиниці опитувальника

Виходячи з аналізу принципів реагування кожної з методик можна зробити висновок, що оптимальним для поєднання з МНПП є тест пошуку піку напруги дослідницького типу.

Формування тесту з поєднанням МНПП та тесту пошуку піку напруги дослідницького типу здійснюється за принципом поєднання двох блоків: перший блок — МНПП, другий блок — тест пошуку піку напруги з деталізацією.

Приклад тесту з поєднанням двох методик:

01 Скажіть, Ви пам’ятаєте свої попередні місця роботи?

Н1 Скажіть, Ви пам’ятаєте причини своїх звільнень з попередніх місць роботи?

Н2 Як думаєте, роботодавцю важливо розуміти, чи звільняли Вас з попередніх місць роботи через порушення?

З1 Скажіть, з попередніх місць роботи Вас звільняли через порушення?

Н3 Скажіть, якби були випадки звільнень через порушення, Ви б це запам’ятали?

Н4 Як думаєте, з попередніх місць роботи можуть звільняти через низьку результативність?

З2 Скажіть, з попередніх місць роботи Вас звільняли через запізнення?

З3 Скажіть, Вас звільняли з попередніх місць роботи через прогули?

З4 Скажіть, Вас звільняли з попередніх місць роботи через крадіжки?

З5 Скажіть, Вас звільняли з попередніх місць роботи через отримання «лівих» доходів?

З6 Скажіть, Вас звільняли з попередніх місць роботи через розголошення конфіденційної інформації?

Н5 Скажіть, з попередніх місць роботи Ви звільнялися за власним бажанням?

Приклад фізіологічного реагування:

Перший блок (0, Н1, Н2, П1) дозволяє мінімізуючи прояв орієнтовного реагування пред’явити респонденту питання прямого звинувачення в загальному контексті «Скажіть, з попередніх місць роботи Вас звільняли через порушення?»

Другий блок (Н3, Н4, П2, П3, П4, П5, П6) дозволяє пред’явити респонденту ряд стимулів, що деталізують причину звільнення, що в цілому дає можливість підтвердити або спростувати досвід звільнень з попередніх місць роботи одразу двома методиками. На нашу думку такий підхід значно підсилює рівень достовірності висновків поліграфолога адже системність реагувань буде виявлено або не виявлено одразу двома методиками в одному тесті.

Приклад поєднання МНПП та МВПІ у межах одного дослідження

Запит замовника на проведення дослідження із застосуванням поліграфа

Чи спеціально (цілеспрямовано) управляючий поставив свого знайомого на закупівлю продуктів?

Чи правда, що це було зроблено виключно з метою економії часу на пошук інших кандидатів?

Чи переслідував управляючий особисті інтереси під час працевлаштування? (наприклад, бажання допомогти цій людині або працевлаштувати її за проханням рідних чи знайомих)

Суть ситуації полягає в тому, що керуючий рестораном працевлаштував свого друга на посаду, пов’язану із закупівлею продуктів, однак не повідомив про факт знайомства. Після встановлення цього факту він пояснив свої дії економією часу на пошук іншого кандидата. Водночас існує підозра щодо можливої попередньої домовленості між ними.

Приклад формування тестів із поєднанням МНПП та МВПІ:

Тест 1

01 Скажіть, Ви пам’ятаєте, як необхідно відповідати на питання тесту?

Н1 Скажіть, Ви пам’ятаєте, що, почувши своє ім’я, Вам необхідно сказати неправду?

Н2 Скажіть, Ваше ім’я_?

Н3 Скажіть, Ваше ім’я _?

Н4 Скажіть, Ваше ім’я _?

З1 Скажіть, Ваше ім’я _?

Н5 Скажіть, Ваше ім’я _?

Тест 2

01 Скажіть, Ви добровільно проходите тест?

Н1 Скажіть, Ви готові відповідати чесно на питання тесту?

Н2 Скажіть, Ви знайомились з правилами проходження поліграфу?

З1 Скажіть, Ви знайомились з інформацією про те, як протидіяти поліграфу?

Н4 Скажіть, Вам відомо, що небажано вживати перед тестом?

Н5 Скажіть, сьогодні Ви пили чай?

З2 Скажіть, сьогодні Ви вживали алкоголь?

З3 Скажіть, сьогодні Ви вживали медикаменти?

З4 Скажіть, сьогодні Ви вживали наркотичні речовини?

З5 Скажіть, сьогодні Ви вживали заспокійливі?

З6 Скажіть, сьогодні Ви маєте намір відповідати чесно?

Тест 3

01 Скажіть, Вам відомо, що стало причиною проведення дослідження?

Н1 Скажіть, Вам відомо, що причиною дослідження стало працевлаштування Вашого знайомого до компанії?

Н2 Скажіть, Вам відомо, коли Ви працевлаштували Вашого знайомого до компанії?

Н3 Скажіть, Вам відомо, на яку посаду Ви працевлаштували свого знайомого до компанії?

Н4 Скажіть, Вам відомо, що керівництво обурив факт працевлаштування Вами знайомого до компанії?

Н5 Скажіть, Вам відомо про підозри щодо того, що Ви влаштували свого знайомого до компанії з корисливих мотивів?

Н6 Скажіть, Вам відомо, хто повідомив керівництву, що співробітник відділу закупівель є Вашим знайомим?

Н7 Скажіть, Вам відомо лише те, про що Ви зазначали під час бесіди?

Тест 4

01 Скажіть, Ви б могли чесно відповісти, чому влаштували у відділ закупівель свого знайомого?

Н1 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як вважаєте його професіоналом?

Н2 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як він відповідає вимогам?

Н3 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як він має необхідний досвід?

З1 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як Вас попросили його працевлаштувати?

Н4 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як він має контакти з постачальниками?

Н5 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як він має необхідний досвід роботи?

З2 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як Вам було необхідно його працевлаштувати?

Н6 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як його кандидатура повністю підходить для цієї посади?

З3 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як Вам була необхідна своя людина у відділі закупівель?

Н7 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як він був найкращим кандидатом із запропонованих?

З4 Скажіть, Ви влаштували у відділ закупівель знайомого, так як була необхідність економії часу на пошук кандидата?

Тест 5

01 Скажіть, Ви б могли чесно відповісти на наступні питання?

Н1 Скажіть, Ви можете відповісти, чому приховали факт працевлаштування Вашого знайомого у відділ закупівель?

Н2 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як повідомляти про це не було необхідності?

Н3 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як не зобов’язані повідомляти про факти працевлаштування знайомих?

Н4 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як працевлаштовувати знайомих дозволено?

З1. Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як бажали відвести підозру у змові?

Н5 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як не вважали за потрібне повідомляти про це?

Н6 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як не думали, що дана інформація є важливою?

З2. Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як працевлаштовували за проханням родичів?

Н7 Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як у компанії є нормою влаштовувати знайомих?

З3. Скажіть, Ви приховали факт працевлаштування знайомого, так як просто забули про це повідомити?

Тест 6

01 Як Ви вважаєте, факт працевлаштування знайомого у відділ закупівель є порушенням?

Н1 Як думаєте, потенційно керуючий може змовитися зі знайомим з метою працевлаштування до відділу закупівель?

Н2 Як вважаєте, керівництву важливо розуміти, чи вступали Ви в змову з метою працевлаштування знайомого до відділу закупівель?

З1 Скажіть,  з метою працевлаштування знайомого до відділу закупівель у змову Ви вступали?

Н3 Як думаєте, щоб цілеспрямовано влаштувати знайомого, для нього потрібно підшукати місце в компанії?

Н4 Як вважаєте, у нас є підстави підозрювати, що Ви шукали місце у відділі закупівель для свого знайомого?

З2 Скажіть, у відділі закупівель для знайомого місце Ви шукали?

Н5 Як вважаєте, щоб цілеспрямовано влаштувати до відділу закупівель знайомого, для нього потрібно підготувати вакансію?

Н6 Як думаєте, керуючий може цілеспрямовано підготувати вакансію у відділі закупівель для знайомого?

З3 Скажіть, вакансію до відділу закупівель для знайомого Ви підготували?

Тест 7

01 Як думаєте, історія з працевлаштуванням знайомого у відділ закупівель схожа на працевлаштування за домовленостями?

Н1 Як думаєте, керуючого часто просять сторонні працевлаштувати своїх знайомих?

Н2 Як думаєте, керівництво може думати, що Вас хтось просив працевлаштувати знайомого у відділ закупівель?

З1. Скажіть, працевлаштувати знайомого у відділ закупівель Вас хтось просив?

Н3 Як думаєте, у компаніях можуть бути випадки працевлаштування співробітників за чиїмось проханням?

Н4 Ви згодні, що неприпустимо працевлаштовувати у відділ закупівель знайомих за чиїмось проханням?

З2. Скажіть знайомого у відділ закупівель Ви працевлаштували за чиїмось проханням? 

Н5 Як вважаєте, у компаніях можуть бути випадки працевлаштування за домовленостями?

Н6 Ви згодні, що працевлаштовувати у відділ закупівель за домовленостями зі сторонніми заборонено?

З3 Скажіть, знайомого у відділ закупки Ви працевлаштували за домовленістю зі сторонніми?

Тест 8

01 Ви згодні, що будь-які махінації у змові починаються з обговорення?

Н1 Як думаєте, потенційно керуючий може обговорювати зі знайомими можливість вчиняти махінації із закупівлями?

З1 Скажіть, можливість вчиняти махінації із закупівлями зі знайомими Ви обговорювали?

Н2 Як думаєте, на закупівлях можливі махінації шляхом завищення витрат?

Н3 Як думаєте, керуючий може пропонувати співробітникам завищувати витрати на закупівлях?

З2 Скажіть, завищувати витрати на закупівлях знайомому Ви пропонували? 

Н4 Ви згодні, що в більшості випадків у компаніях «ліві» доходи отримують у змові?

Н5 Як думаєте, Вас підозрюють у домовленостях про «лівий» дохід з відділом закупівель?

З3 Скажіть, про «лівий» дохід з відділом закупівель Ви домовлялись?

Н6 Як думаєте, відділ закупівель потенційно може отримувати «ліві» гроші?

Н7 Як думаєте, теоретично керуючий може отримувати гроші від співробітників відділу закупівель?

З4 Скажіть, гроші від співробітників відділу закупівель Ви отримували?

Н8 Ви згодні, що на закупівлях можливо мати «ліві» гроші?

Н9 Ви згодні, що мати «ліві» гроші на закупівлях — це грубе порушення?

З5 Скажіть, на закупках «ліві» гроші Ви мали?

Тест 9

01 Вам відомо, що мета дослідження — встановлення причини працевлаштування Вашого знайомого у відділ закупівель?

Н1 Як думаєте, керівництву важливо знати, чи приховуєте Ви істинну причину працевлаштування знайомого у відділ закупівель?

З1 Скажіть, істинну причину працевлаштування знайомого у відділ закупівель Ви приховуєте?

Н2 Як думаєте, керівництво підозрює, що Ви замовчуєте істинну причину працевлаштування знайомого у відділ закупівель?

Н3 Ви згодні, що замовчувати істинну причину працевлаштування знайомого у відділ закупівель непрофесійно?

З2 Скажіть, істинну причину працевлаштування знайомого у відділ закупівель Ви замовчуєте?

Н4 Скажіть, керівництву Ви говорили, через яку причину влаштували у відділ закупівель свого знайомого?

Н5 Як вважаєте, керівництву важливо знати, чи не влаштували Ви знайомого у відділ закупівель з іншої причини?

З3 Скажіть, у відділ закупівель Ви працевлаштували знайомого з іншої причини?

Н6 Ви згодні, що чесній людині немає чого приховувати?

Н7 Скажіть, відносно працевлаштування знайомого Ви розповіли все, як є?

З4 Скажіть, відносно працевлаштування знайомого Вам є що приховувати?

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає принцип поєднання МНПП та МВПІ під час побудови тесту?
2. Чому оптимальним вважається поєднання блоку МНПП із тестом пошуку піку напруги дослідницького типу?
3. Які функції виконують перший і другий блоки тесту з поєднанням МНПП та МВПІ?
4. Яким чином поєднання МНПП та МВПІ підвищує достовірність висновків поліграфолога?
5. Яку роль у формуванні висновків поліграфолога відіграє системність фізіологічного реагування на стимули?
6. У яких випадках доцільно поєднувати МНПП та МВПІ в одному дослідженні?
7. Які переваги має поєднання МНПП та МВПІ порівняно з окремим використанням кожної з методик?
8. Які особливості побудови тесту необхідно враховувати під час поєднання МНПП та МВПІ?
9. Яку роль відіграють нейтральні питання під час переходу від блоку МНПП до блоку МВПІ?
10. Чому під час поєднання МНПП та МВПІ важливо дотримуватися логічної послідовності пред’явлення стимулів?
11. Які помилки можуть знизити ефективність поєднання МНПП та МВПІ?
12. За якими ознаками поліграфолог може оцінити ефективність побудованого тесту з поєднанням МНПП та МВПІ?
13. Які завдання доцільно вирішувати за допомогою блоку МНПП, а які — за допомогою блоку МВПІ?
14. Чому під час побудови комбінованого тесту необхідно враховувати психоемоційний стан респондента?
15. Які практичні переваги дає використання комбінованого тесту під час проведення поліграфного дослідження?

Розділ 13. ЕТАПИ ПОЛІГРАФНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Навчальна мета розділу: вивчення та аналіз етапів проведення поліграфного дослідження з метою формування у слухачів професійної компетентності щодо організації, підготовки, проведення та завершення дослідження із застосуванням поліграфа. Основна мета розділу — сформувати у слухачів знання щодо структури та змісту етапів поліграфного дослідження, а також практичні навички їх послідовної реалізації відповідно до методичних, правових та етичних вимог, забезпечення якісної реєстрації психофізіологічних реакцій, встановлення професійного контакту з респондентом, урахування його функціонального та психоемоційного стану й отримання обґрунтованих і надійних результатів.

13.1. Загальна характеристика та перелік етапів

Поліграфне дослідження є цілісною процедурою, що складається з трьох взаємопов’язаних етапів. Залежно від обсягу поставлених завдань, складності досліджуваної події, кількості тематичних напрямів і функціонального стану респондента ці етапи можуть проводитися протягом одного або кількох робочих днів. Проведення всіх етапів в один день допускається лише за умови, що поліграфолог має достатньо часу для повноцінної підготовки матеріалів, проведення дослідження та неупередженого аналізу отриманих результатів.

У складних, багатоаспектних або експертних дослідженнях доцільно розмежовувати окремі етапи в часі. Такий підхід знижує ризик методичних помилок, запобігає прийняттю поспішних рішень, дає можливість належно опрацювати матеріали дослідження та забезпечує більш об’єктивне формування висновку.

Перший етап — попередні заходи. Він передбачає отримання та систематизацію інформації від замовника, попереднє отримання інформації від респондента, узгодження організаційних питань, оцінку придатності приміщення, визначення завдань дослідження та підготовку необхідних матеріалів.

Другий етап — безпосереднє проведення поліграфного дослідження. Він включає перевірку готовності приміщення й обладнання, проведення передтестової бесіди, оцінку функціонального стану респондента, накладення давачів, налаштування каналів реєстрації, проведення тестів, міжтестові бесіди та завершення інструментальної частини дослідження.

Третій етап — завершальні заходи. Він охоплює перевірку якості отриманих матеріалів, аналіз поліграм, оцінку результатів відповідно до застосованої методики, складання висновку, за потреби проведення післятестової бесіди, а також належне оформлення, передавання та зберігання матеріалів дослідження.

На всіх етапах поліграфного дослідження поліграфолог повинен дотримуватися принципів законності, добровільності, конфіденційності, незалежності, об’єктивності, методичної послідовності та поваги до честі й гідності респондента.

13.2. Перший етап — попередні заходи

Узгодження організаційних питань із замовником

Із замовником узгоджуються дата, час, місце, орієнтовна тривалість і черговість проведення досліджень, порядок прибуття респондентів, наявність необхідних документів, умови аудіо- та відеофіксації, порядок отримання висновку, а також вимоги щодо забезпечення конфіденційності.

Черговість проведення дослідження щодо кількох респондентів визначається поліграфологом з урахуванням їхнього віку, стану здоров’я, режиму праці та відпочинку, функціонального стану й інших обставин, а не лише ступеня підозри, визначеного замовником.

Для кожного респондента необхідно передбачати достатній часовий резерв. Загальна тривалість перебування респондента, включаючи оформлення документів, передтестову бесіду, накладення давачів, тестування, перерви та завершальні дії, як правило, становить від двох до трьох годин. Безперервна інструментальна частина поліграфного дослідження, як правило, не повинна перевищувати двох годин.

Найбільш доцільним є проведення поліграфного дослідження у першій половині дня. Проведення дослідження після 18:00 є небажаним, а в нічний час — з 22:00 до 06:00 — не допускається. З метою забезпечення належної якості роботи поліграфологу не рекомендується проводити більше трьох повноцінних досліджень протягом одного робочого дня.

Замовник повинен забезпечити своєчасне прибуття респондента та, якщо дослідження проводиться на території замовника, надати безпечне, ізольоване й комфортне приміщення, придатне для тривалої роботи поліграфолога та розміщення обладнання.

Вибір приміщення для проведення дослідження

Приміщення повинно забезпечувати безпечність, конфіденційність, ізольованість і комфортні умови для проведення поліграфного дослідження. Бажано, щоб його площа становила не менше 10 м², висота стелі — не менше 2,5 м, температура повітря — орієнтовно 18–21 °C, а відносна вологість — 50–80 %. Конкретні параметри можуть коригуватися з урахуванням пори року, технічних характеристик обладнання та індивідуального стану респондента.

Приміщення повинно бути обладнане справними електричними розетками, належним освітленням, вентиляцією та засобами підтримання комфортної температури. Необхідно мінімізувати вплив зовнішнього шуму, вібрації, різких запахів, перепадів освітлення та інших чинників, здатних спричинити появу артефактів або відволікати увагу респондента.

Підготовка приміщення включає:

• визначення місця розташування респондента та поліграфолога;
• розміщення меблів відповідно до методичних вимог;
• установлення поліграфа, комп’ютера, відеокамер та іншого обладнання;
• перевірку електроживлення, з’єднувальних кабелів і працездатності обладнання;
• створення нейтрального поля зору для респондента;
• забезпечення доступу до вбиральні та можливості проведення перерв.

Інтер’єр приміщення повинен бути стриманим і не перевантаженим сторонніми предметами. Зазвичай достатньо робочого столу та двох-трьох стільців або спеціального крісла. Під час тестування респондент не повинен бачити екран із поліграмами, а також дії поліграфолога, які можуть відволікати його увагу. У полі зору респондента не повинно бути дзеркал, годинників із секундною стрілкою, яскравих плакатів, телевізорів, рухомих зображень та інших відволікаючих об’єктів.

Поблизу приміщення бажано виключити джерела електромагнітних, механічних та акустичних перешкод: потужне електрообладнання, зварювальні апарати, ремонтні роботи, часті телефонні дзвінки, гучні розмови, роботу прибиральної техніки тощо.

Остаточне рішення щодо придатності приміщення приймає поліграфолог. Якщо умови не забезпечують якісної реєстрації психофізіологічних реакцій або належного рівня конфіденційності, проведення дослідження доцільно перенести до іншого приміщення.

Підготовка матеріалів дослідження

Спочатку складається загальна схема дослідження, у якій для кожного завдання визначаються метод або група методів, тематичні блоки, перевірочні стимули, необхідна кратність їх пред’явлення та можливі додаткові тести.

Після цього формуються тести, що складають дослідження. Перевірні запитання розташовуються у логічній та хронологічній послідовності, яка відображає причинно-наслідкові зв’язки досліджуваної події. Формулювання запитань повинні бути конкретними, однозначними, зрозумілими респонденту, не містити подвійного заперечення, складних юридичних конструкцій, оцінних суджень або кількох самостійних фактів в одному запитанні.

Процедура поліграфного дослідження передбачає реєстрацію динаміки психофізіологічних показників респондента. Передтестова бесіда є теоретичним компонентом адаптації, під час якого поліграфолог встановлює професійний контакт, знижує надмірне ситуаційне напруження, роз’яснює порядок проведення дослідження та створює умови для стабілізації функціонального стану респондента. Практичний компонент адаптації продовжується під час перших тестів, коли респондент поступово пристосовується до давачів, голосу поліграфолога, формату відповідей і процедури повторного пред’явлення запитань.

Динаміка адаптації оцінюється за сукупністю всіх реєстраційних каналів, при цьому особлива увага приділяється електрошкірній активності, показникам дихання, серцево-судинним реакціям, руховій активності та якості фонового запису. Жоден окремий фізіологічний показник не може використовуватися як самостійний критерій оцінки функціонального стану респондента.

У межах описаної методики матеріали дослідження можуть бути структуровані за чотирма послідовними етапами.

Кількість запитань у тесті, тривалість запису, міжстимульні інтервали, кількість пред’явлень та загальна кількість тестів визначаються застосованою методикою, технічними можливостями поліграфа й функціональним станом респондента.

У межах описаної структури один тест, що містить орієнтовно 15–20 запитань, разом із міжтестовим інтервалом може тривати приблизно 5–7 хвилин. Загальна тривалість інструментальної частини дослідження, як правило, становить 60–120 хвилин. Наведені показники є орієнтовними та не повинні механічно застосовуватися до всіх методик поліграфного дослідження.

Основні тести повинні забезпечувати достатню кратність пред’явлення кожного перевірного стимулу. Додаткові тести готуються заздалегідь і можуть використовуватися для уточнення окремих аспектів, перевірки альтернативних версій, повторного пред’явлення стимулів або оцінки обставин, які виникли під час проведення дослідження. Їх застосування не повинно призводити до невиправданого перевантаження респондента.

Після підготовки матеріалів усі запитання необхідно перечитати вголос. Це дає змогу виявити складні для вимови конструкції, двозначність, надмірну довжину, невдалі логічні наголоси або неприродні паузи. Помилки поліграфолога під час озвучування запитань можуть викликати орієнтовні реакції та спотворити результати реєстрації.

Поліграфолог повинен заздалегідь визначити темп мовлення, логічні наголоси та паузи, зберігаючи при цьому нейтральну інтонацію й не використовуючи прихованого навіювання, психологічного тиску або спеціальних голосових прийомів, спрямованих на зміну психоемоційного стану респондента.

13.3 Другий етап — безпосереднє проведення поліграфного дослідження

Підготовка приміщення та обладнання до роботи

Перед прибуттям респондента необхідно провітрити приміщення, забезпечити комфортну температуру повітря, перевірити освітлення, розташування меблів та нейтральність поля зору респондента. Поліграф, комп’ютер, давачі, з’єднувальні кабелі, відеокамери та інше обладнання повинні бути встановлені й підключені завчасно.

Поліграфолог повинен:

• увімкнути комп’ютер і сенсорний блок поліграфа;
• запустити програмне забезпечення;
• перевірити працездатність усіх реєстраційних каналів;
• переконатися у достатньому обсязі пам’яті для збереження матеріалів дослідження;
• перевірити правильність синхронізації часу;
• підготувати окремий файл дослідження;
• перевірити якість аудіо- та відеозапису;
• вимкнути автоматичні сповіщення, телефонні дзвінки та інші потенційні джерела перешкод.

За наявності письмової згоди респондента аудіо- та відеофіксацію доцільно розпочинати з моменту його входу до приміщення та завершувати після виходу. Такий запис дає змогу об’єктивно підтвердити порядок проведення процедури, добровільність участі, відсутність неправомірного впливу, зміст інструктажу, а також обставини виникнення можливих артефактів.

До початку передтестової бесіди необхідно:

• перевірити документ, що посвідчує особу респондента;
• уточнити мову проведення дослідження;
• повторно отримати підтвердження добровільності участі;
• з’ясувати актуальне самопочуття респондента;
• перевірити дотримання рекомендацій, зазначених у пам’ятці;
• уточнити інформацію щодо прийому лікарських препаратів, уживання алкоголю або інших психоактивних речовин;
• переконатися у відсутності очевидних протипоказань до проведення дослідження.

Якщо функціональний стан респондента не дає змоги належно сприймати запитання, виконувати інструкції або безпечно брати участь у процедурі, проведення поліграфного дослідження відкладається або припиняється.

Передтестова бесіда та консультування респондента

Передтестова бесіда проводиться неупереджено, з дотриманням принципів професійної нейтральності та поваги до респондента. Поліграфолог не повинен виходити з наперед сформованого припущення про причетність чи непричетність особи до досліджуваної події.

Ефективність професійного контакту залежить від компетентності, упевненості, послідовності та неупередженості поліграфолога. Манера спілкування має бути спокійною, доброзичливою та діловою. Поліграфолог повинен використовувати зрозумілу респонденту лексику, враховувати його освіту, професійний досвід, мовні й культурні особливості, не допускаючи фамільярності, зверхності або психологічного домінування.

Доцільно пояснити, що хвилювання перед дослідженням є природним явищем і саме по собі не свідчить про приховування інформації. Завдання поліграфолога полягає у створенні умов, за яких респондент розуміє процедуру, довіряє її правилам і здатний виконувати всі інструкції.

Не допускається використання навіювання, психологічного тиску, залякування, псевдопсихологічних прийомів «підлаштування», обіцянок гарантованого результату або тверджень про абсолютну точність поліграфа.

Респонденту повідомляють, що поліграф є технічним засобом реєстрації фізіологічних показників, зокрема електрошкірної, серцево-судинної, респіраторної, рухової та акустичної активності. Зміни цих показників оцінюються у зв’язку з пред’явленими стимулами та порівнюються з іншими реакціями відповідно до застосованої методики.

Поліграф не читає думки, не визначає неправду безпосередньо та не надає автоматичної юридичної оцінки діям людини. Висновок формується поліграфологом лише після комплексного аналізу якості запису, повторюваності фізіологічних реакцій, результатів застосованої методики, пояснень респондента та інших обставин, що мають значення для дослідження.

Під час інструктажу респонденту пояснюють необхідність:

• сидіти у зручній, але стабільній позі;
• дивитися у визначену точку перед собою;
• не змінювати положення тіла без дозволу поліграфолога;
• уважно вислуховувати кожне запитання до кінця;
• відповідати лише у погодженій формі, як правило «так» або «ні»;
• не коментувати та не пояснювати відповіді під час запису;
• не здійснювати навмисних рухів, не регулювати дихання та не створювати сторонніх звуків;
• повідомляти поліграфолога про біль, запаморочення, задуху, оніміння, дискомфорт або інше погіршення самопочуття.

Фрази, що використовуються для позначення початку та завершення тесту, бажано формулювати однаково. Це зменшує вплив новизни стимулів і створює для респондента передбачувану структуру проведення дослідження.

Ознайомлення з тематикою та обговорення запитань

Тематичні напрями доцільно розглядати у прямій хронологічній послідовності. Межі їх обговорення визначаються застосованою методикою. Респондент повинен однозначно розуміти предмет дослідження, його тематику та зміст запитань, які будуть пред’являтися під час тестування.

Поліграфолог не повинен пред’являти під час тесту запитання з інших тематичних напрямів, зміст яких не був попередньо роз’яснений респонденту.

Під час бесіди необхідно спостерігати за загальним станом респондента, зокрема за орієнтацією у часі й просторі, здатністю розуміти запитання, логічністю відповідей, темпом мовлення, координацією рухів, ознаками вираженої тривоги, сонливості, виснаження, болю, інтоксикації або неконтрольованого психоемоційного збудження.

Поведінкові прояви не є самостійним доказом причетності, неправдивості або протидії. Вони використовуються виключно для оцінки готовності респондента до проведення дослідження, вибору тактики спілкування та виявлення обставин, які можуть вплинути на якість реєстрації фізіологічних показників.

Тривалість передтестової бесіди визначається складністю поставлених завдань і функціональним станом респондента, але, як правило, не повинна бути меншою за 15–20 хвилин. Цей час необхідний не лише для обговорення запитань, а й для адаптації респондента до приміщення, поліграфолога, обладнання та формалізованої процедури дослідження.

Попередній досвід проходження поліграфних досліджень не є підставою для відмови від повноцінного інструктажу. Окремі положення можуть викладатися стисло, однак добровільність участі, стан здоров’я, правила поведінки та розуміння всіх запитань обов’язково перевіряються повторно.

Зовнішній вигляд поліграфолога повинен бути охайним, професійним і стриманим. Не рекомендується використовувати надмірно яскравий одяг, масивні або шумні аксесуари, а також парфуми з різким запахом.

Тривала нерухомість, монотонність процедури, повторюваність запитань, сенсорне обмеження та втома можуть призводити до зниження уваги й зміни функціонального стану респондента. Поліграфолог повинен своєчасно виявляти ознаки надмірної сонливості, виснаження або втрати концентрації, організовувати необхідні перерви та не застосовувати прийомів, спрямованих на навмисну зміну стану свідомості.

Після завершення передтестової бесіди необхідно послідовно:

• розмістити респондента у робочому положенні;
• накласти давачі;
• перевірити правильність і комфортність їх накладення;
• під’єднати давачі до сенсорного блока;
• під’єднати сенсорний блок до комп’ютера;
• відкрити файл дослідження у програмному забезпеченні;
• перевірити надходження сигналів з усіх реєстраційних каналів;
• налаштувати масштаб, чутливість і відображення кривих;
• провести короткий фоновий запис та усунути технічні перешкоди.

У процесі виконання цих дій поліграфолог підтримує професійний контакт із респондентом, за потреби коротко пояснює свої дії та не допускає тривалих незрозумілих пауз.

Накладення давачів

Перед встановленням кожного давача респонденту стисло та зрозуміло пояснюється його функціональне призначення. Обсяг пояснення визначається потребою респондента в інформації, а не його статтю чи іншими стереотипними характеристиками.

Орієнтовна послідовність встановлення давачів:

• давачі респіраторної активності — ВДХ і НДХ;
• електроди електрошкірної активності — ШГР;
• давач периферичної серцево-судинної активності — ФПГ;
• давач центральної серцево-судинної активності — АРТ;
• давач акустичної активності — МКФ.

Давач рухової активності (ТРМ) безпосередньо на респондента не встановлюється. Залежно від конструкції поліграфа один або декілька таких давачів розміщуються на сидінні або монтуються всередині спеціального крісла для проведення поліграфних досліджень. Як правило, ТРМ розташовується у зоні сідниць респондента та реєструє зміни тиску, пов’язані з його руховою активністю.

Конкретне розміщення всіх давачів здійснюється відповідно до технічної документації виробника поліграфа, конструкції конкретних давачів і вимог застосованої методики.

Давач верхнього дихання зазвичай розміщується на рівні верхньої частини грудної клітки, орієнтовно в зоні другого—третього міжреберного проміжку. Давач нижнього дихання — у ділянці нижньої частини грудної клітки або верхньої частини живота, орієнтовно на рівні сонячного сплетіння. Обидва давачі повинні мати достатній, але не надмірний натяг і забезпечувати чітку реєстрацію дихальних циклів.

Електроди ШГР фіксуються на пальцях руки відповідно до конструкції давача. Ділянки шкіри повинні бути чистими, сухими та без жирних косметичних засобів. Надмірне стискання пальців не допускається.

Давач ФПГ зазвичай фіксується на пальці руки таким чином, щоб не перешкоджати роботі електродів ШГР і не створювати надмірного тиску на тканини. Під час дослідження необхідно також захистити його від різких змін зовнішнього освітлення

Кисть руки з електродами ШГР і давачем ФПГ повинна перебувати у природному, стабільному положенні з опорою на підлокітник, стегно або іншу поверхню, передбачену конструкцією крісла. Положення руки не повинно спричиняти оніміння, надмірного м’язового напруження або перетискання судин.

Давач АРТ встановлюється відповідно до його конструкції — на передпліччі, плечі або іншій ділянці, передбаченій виробником. Якщо використовується пневматична манжета, рівень тиску повинен бути достатнім для якісної реєстрації сигналу, але не викликати болю, вираженого дискомфорту чи тривалого порушення кровообігу.

Мікрофон розміщується таким чином, щоб забезпечувати чітку реєстрацію відповідей респондента та сторонніх акустичних подій, не торкаючись поверхонь, які можуть створювати додаткові шуми.

Давач рухової активності встановлюється на сидінні, у конструкції крісла або під його опорами — залежно від конструкції поліграфа та типу обладнання.

Якщо респондент повідомляє про дискомфорт, положення або натяг відповідного давача коригується. Якість реєстрації не може забезпечуватися за рахунок болю, перетискання тканин або примусового утримання неприродної пози.

Після під’єднання сенсорного блока до комп’ютера слід уникати зайвих дотиків до респондента та обладнання. Перед початком налаштування реєстраційних каналів респондента інформують про коротку технічну паузу. Налаштування бажано виконувати оперативно, як правило протягом 2–3 хвилин.

Після завершення налаштування всіх каналів поліграфолог перевіряє якість фонового запису та, переконавшись у стабільності реєстрації фізіологічних показників, переходить до проведення першого тесту.

Проведення процедури дослідження

Перед першим тестом реєструється фоновий запис та оцінюються стабільність усіх реєстраційних каналів, наявність артефактів, якість контакту давачів, природність дихання, серцево-судинна активність, електрошкірні показники та рухова активність респондента.

Цифрові значення шкірного опору можуть використовуватися як орієнтовний технічний показник, однак вони залежать від моделі поліграфа, типу електродів, стану шкіри, температури, вологості, індивідуальних особливостей респондента та налаштувань обладнання. Тому межі, наприклад 50–300 кОм, не слід розглядати як універсальну норму або як самостійний діагностичний критерій психоемоційного стану.

Надто низькі або високі значення можуть бути пов’язані з надмірним потовиділенням, сухістю шкіри, її забрудненням, використанням косметичних засобів, недостатнім контактом електродів, температурою кінцівок, впливом лікарських препаратів або технічною несправністю обладнання. У такому разі поліграфолог насамперед перевіряє правильність накладення давачів, стан шкіри, налаштування обладнання та умови проведення дослідження.

За наявності сумнівів щодо працездатності окремого давача поліграфолог може перевірити його роботу шляхом накладення на себе або іншу особу, яка бере участь у перевірці обладнання, та оцінити якість реєстрації сигналу. Така перевірка використовується виключно для контролю справності обладнання і не має діагностичного значення.

Якщо після проведення коригувальних заходів не вдається отримати стабільний і придатний для аналізу запис або стан респондента викликає обґрунтовані сумніви щодо безпечності чи методичної коректності проведення процедури, дослідження слід припинити та перенести.

Початок тесту

Респондента чітко інформують про початок тесту. Доцільно використовувати однакове нейтральне формулювання, наприклад: «Сядьте зручно, дивіться перед собою, не рухайтеся. Розпочинаємо тест».

За потреби респондентові повідомляють номер тесту та його тематику. Інформацію про кількість тестів, що залишилася, можна надавати періодично, якщо це допомагає респонденту орієнтуватися у тривалості процедури та не створює додаткового очікування її завершення.

Перед початком запису поліграфолог перевіряє стабільність реєстраційних каналів і, за необхідності, коригує масштаб відображення поліграм. Будь-яка зміна підсилення, центрування або інших параметрів реєстрації повинна бути автоматично зафіксована програмним забезпеченням або відповідним чином позначена поліграфологом.

Послідовність дій та правила пред’явлення запитань

Послідовність дій під час пред’явлення запитань

1. поліграфолог озвучує стимул — запитання
2. у програмному забезпеченні фіксується момент закінчення пред’явлення стимулу
3. респондент надає відповідь
4. фіксується категорія відповіді
5. протягом установленого методикою інтервалу продовжується реєстрація фізіологічних показників

Запитання пред’являється після стабілізації реєстрації за основними каналами. Поліграфолог повинен говорити рівним, спокійним, нейтральним голосом, чітко вимовляти слова, дотримуватися однакового темпу та уникати випадкових інтонаційних акцентів.

Не допускаються:

• поспішне або надмірно повільне читання
• зміна формулювання під час озвучування
• коментарі, оцінки або додаткові пояснення у процесі запису
• підкреслення окремих слів голосом з метою посилення реакції
• стверджувальна, обвинувальна або погрозлива інтонація
• навмисне використання прихованих команд чи сугестивних прийомів

Пауза між змістовими частинами запитання допускається лише тоді, коли вона передбачена методикою і використовується однаково в аналогічних запитаннях. Ключова смислова частина має бути розташована якомога ближче до завершення запитання, якщо це відповідає правилам застосованого тесту.

У разі помилки, обмовки, стороннього звуку або іншої події, що могла спричинити орієнтовну реакцію, відповідний фрагмент позначається як артефактний, а запитання повторюється у встановленому порядку.

Фіксація відповіді респондента

Необхідно фіксувати час відповіді та її категорію (так, ні або не знаю). Час відповіді реєструється автоматично програмним забезпеченням, а категорія відповіді — поліграфологом вручну.

Відповідь повинна бути чіткою та однозначною. Якщо респондент не відповів, відповів нерозбірливо, змінив категорію відповіді або супроводив її рухом чи поясненням, це позначається у матеріалах. «Мовчазна» відповідь без попередньо погодженого способу її об’єктивної фіксації не повинна використовуватися для аналізу.

Період реєстрації фізіологічної реакції

Тривалість запису після пред’явлення стимулу визначається застосованою методикою. Час реєстрації реакцій може становити від 10 до 25 секунд. Бажано дотримуватися однакового часу реєстрації реакцій для однотипних тестів, що забезпечує порівнюваність записів.

Під час запису поліграфолог повинен зберігати нерухомість і тишу, не створювати механічних, акустичних або візуальних перешкод. Усі помічені артефакти позначаються у програмі: рухи, кашель, чхання, позіхання, глибокий вдих, сторонній звук, технічна перешкода, дотик до давача тощо.

За наявності вираженого артефакту відповідний фрагмент не використовується для оцінки. Респонденту спокійно нагадують правила, після чого запитання, як правило, повторюється під час наступного пред’явлення, якщо це допускається застосованою методикою.

Перш ніж розглядати дії як можливу протидію, необхідно виключити дискомфорт, нервові автоматизми, непорозуміння інструкції, кашель, тремор, медичні причини та технічні недоліки. Висновок про навмисний характер дії може ґрунтуватися лише на сукупності повторюваних, цілеспрямованих і методично значущих ознак.

Різкі або нетипові зміни кривих можуть бути пов’язані з втомою, болем, зміною дихання, рухом, лікарським впливом, погіршенням самопочуття або іншими чинниками. Поліграма не використовується для встановлення медичного діагнозу. Якщо спостерігаються ознаки погіршення стану, тест негайно припиняється, давачі послаблюються або знімаються, а респонденту надається можливість відпочити чи звернутися по медичну допомогу.

Завершення тесту

Після завершення встановленого інтервалу реєстрації респонденту повідомляють про закінчення тесту, наприклад: «Тест завершено. Можете розслабитися і змінити положення тіла». Формулювання бажано використовувати однакове після кожного тесту.

До завершення тесту респондент не повинен самостійно рухатися, глибоко дихати або змінювати позу. Після повідомлення про завершення тесту такі дії допускаються у межах інструкції поліграфолога.

Перерви між тестами

Короткі перерви зазвичай тривають 1–2 хвилини. Під час них давачі не знімаються, але за необхідності може коригуватися їх положення. Якщо використовується пневматична манжета, тиск у ній зменшується відповідно до технічних вимог.

У перерві поліграфолог:

оцінює якість щойно отриманого запису;
позначає артефакти;
перевіряє стан респондента;
за необхідності уточнює причини нетипових реакцій або порушення інструкції;
за необхідності коригує тактику проведення наступних тестів без зміни суті погоджених завдань;
підтримує професійний контакт.

Тривала перерва тривалістю орієнтовно 15–20 хвилин проводиться у разі втоми, дискомфорту, значного обсягу дослідження або після завершення окремого тематичного блоку. На час тривалої перерви давачі можуть бути зняті. Після її завершення повторно перевіряються стан респондента, правильність накладення давачів і якість реєстрації всіх каналів.

Після тривалої перерви доцільно розпочати з адаптаційного або повторного тесту. Результати такого тесту оцінюються з урахуванням його відновлювальної функції та можуть не включатися до основного аналізу, якщо це передбачено застосованою методикою

Завершення інструментальної частини

Після останнього тесту респонденту повідомляють про завершення запису та просять залишатися на місці до зняття всіх давачів.

Поліграфолог:

• завершує запис поліграми;
• зберігає файл дослідження;
• від’єднує сенсорний блок у порядку, передбаченому виробником;
• знімає давачі у зворотній послідовності їх накладення;
• оглядає місця їх фіксації та уточнює наявність дискомфорту;
• надає респонденту час для відновлення після тривалого сидіння.

Попередній результат без завершеного аналізу поліграм респонденту та замовнику не повідомляється. Поліграфолог пояснює, що висновок може бути сформований лише після перевірки якості запису, виключення артефактів, зіставлення результатів повторних пред’явлень і застосування критеріїв оцінки, передбачених використаною методикою.

Респонденту може бути запропоновано письмово підтвердити, що зміст запитань був зрозумілим, дослідження проводилося добровільно, а неправомірний фізичний або психологічний тиск не застосовувався. Таке підтвердження не обмежує право респондента викласти свої зауваження чи скарги.

Аудіо- та відеозапис завершується після закінчення всіх процедурних дій і виходу респондента з приміщення

Післятестова бесіда

Післятестова бесіда проводиться за необхідності. Її метою може бути уточнення окремих обставин досліджуваної події, отримання додаткових пояснень респондента, перевірка можливих альтернативних причин окремих фізіологічних реакцій, а також документування інформації, яку респондент повідомляє добровільно після завершення інструментальної частини дослідження.

Післятестова бесіда проводиться з дотриманням принципів професійної нейтральності, добровільності та поваги до гідності респондента. Не допускається застосування психологічного тиску, погроз, обману, навіювання або повідомлення респондентові про нібито вже встановлену неправдивість його відповідей чи доведену причетність до досліджуваної події.

Поліграфолог може повідомити респондентові, що окремі питання потребують додаткового уточнення, однак не повинен подавати власні попередні висновки як встановлені факти.

Пояснення, отримані під час післятестової бесіди, фіксуються у матеріалах дослідження та оцінюються виключно у сукупності з результатами аналізу поліграм, іншими матеріалами дослідження та застосованою методикою. Такі пояснення не можуть замінювати результати інструментального аналізу.

У складних або багатоепізодних дослідженнях післятестову бесіду доцільно проводити після попереднього аналізу поліграм або в окремий день. Такий підхід дає можливість ставити респондентові предметні уточнювальні запитання, уникати поспішних висновків та підвищує обґрунтованість остаточної оцінки отриманих результатів.

13.4. Третій етап – завершальні заходи

Аналіз поліграми

Аналіз поліграм проводиться відповідно до методики, яка застосовувалася під час дослідження. Не допускається поєднання несумісних критеріїв оцінювання або вибіркове використання лише тих показників, які підтверджують попередню версію поліграфолога чи замовника.

Під час аналізу поліграфолог повинен:

• відокремити своєчасні фізіологічні реакції від фонового коливання показників та артефактів;
• оцінити реакції за всіма придатними для аналізу реєстраційними каналами;
• зіставити реакції на однотипні стимули в межах одного тесту;
• оцінити повторюваність реакцій у різних пред’явленнях одного й того самого стимулу;
• урахувати можливий вплив орієнтовних реакцій, новизни стимулів, порушення однорідності тесту та помилок під час пред’явлення запитань;
• оцінити вплив функціонального стану респондента, втоми, адаптації, лікарських препаратів, фізичного дискомфорту та інших чинників;
• урахувати позначені рухові, акустичні та технічні артефакти;
• застосувати систему оцінювання, передбачену використаною методикою;
• перевірити узгодженість результатів, отриманих у різних тестах та тематичних блоках дослідження.

Жодна окрема фізіологічна реакція не може розглядатися як самостійний доказ неправдивої відповіді, приховування інформації або причетності респондента до досліджуваної події. Висновок формується виключно на підставі сукупності стійких, повторюваних та методично значущих реакцій, отриманих у межах застосованої методики.

Якщо результати окремих реєстраційних каналів або різних тестів суперечать один одному, кількість придатних для аналізу реакцій є недостатньою або наявні суттєві артефакти, поліграфолог повинен утриматися від категоричних висновків та зазначити, що отримані результати не дають можливості здійснити однозначну інтерпретацію.

Складання висновку

Висновок за результатами дослідження із застосуванням поліграфа є письмовим документом, у якому поліграфолог викладає результати проведеного дослідження та надає відповіді на питання, поставлені замовником, у межах своєї професійної компетенції, застосованої методики та отриманих результатів дослідження.

У висновку доцільно зазначати:

• підставу та мету проведення дослідження;
• відомості про замовника і респондента в обсязі, необхідному для їх ідентифікації;
• дату, час, місце та тривалість проведення дослідження;
• відомості про добровільну згоду респондента;
• модель поліграфа та використане програмне забезпечення;
• зареєстровані фізіологічні канали;
• застосовані методи і тести;
• тематичні напрями та поставлені завдання;
• відповіді респондента;
• відомості про якість реєстрації, артефакти, перерви та інші обставини, що могли вплинути на результати дослідження;
• результати оцінювання за кожним поставленим завданням;
• загальний висновок та, за необхідності, рекомендації щодо проведення додаткового або повторного дослідження.

Формулювання висновків повинні бути точними, логічно послідовними, професійно обґрунтованими та відповідати можливостям застосованої методики. Поліграфолог не встановлює юридичної винуватості особи, не надає правової кваліфікації її діям і не підміняє суд, орган досудового розслідування чи інший уповноважений орган.

Не допускається використання категоричних формулювань про стовідсоткову достовірність результатів, абсолютне доведення певних обставин або безпомилкове встановлення неправдивості відповідей. Якщо отримані матеріали не дають можливості зробити обґрунтований висновок, поліграфолог зазначає, що встановити відповідну обставину не виявилося можливим або що результати дослідження щодо поставленого питання є неінформативними (невизначеними).

Результати дослідження із застосуванням поліграфа підлягають оцінці лише у сукупності з іншими матеріалами справи (провадження, перевірки) і не мають наперед установленої переваги над іншими джерелами інформації або доказами.

Передавання та зберігання матеріалів

До матеріалів поліграфного дослідження, залежно від його виду та порядку проведення, належать:

• письмова добровільна згода респондента;
• анкети, пояснення та інші документи, заповнені респондентом;
• завдання або перелік питань, наданих замовником;
• перелік фактично використаних тестів і запитань;
• поліграми та електронні файли дослідження;
• журнали подій, службові позначки та відмітки про артефакти;
• аудіо- та відеозаписи (за їх наявності);
• робочі записи поліграфолога;
• письмовий висновок за результатами дослідження.

Передавання матеріалів здійснюється у порядку, визначеному законодавством, умовами договору або внутрішніми нормативними документами установи. Поліграфолог зобов’язаний забезпечити конфіденційність отриманої інформації та не допускати її розголошення особам, які не мають законних підстав для ознайомлення з матеріалами дослідження.

Обсяг матеріалів, що передаються замовнику, визначається правовими підставами проведення дослідження, умовами його виконання та вимогами нормативних документів. За необхідності замовнику може бути передано лише письмовий висновок без робочих матеріалів поліграфного дослідження.

Матеріали дослідження повинні зберігатися у спосіб, що забезпечує їх цілісність, захист від втрати, пошкодження, несанкціонованого доступу чи внесення змін. Електронні матеріали доцільно зберігати із застосуванням резервного копіювання, засобів захисту інформації та обмеження доступу.

Поліграфолог повинен забезпечити можливість ідентифікації кожного дослідження, його відтворення та перевірки у разі виникнення такої необхідності. Строки зберігання матеріалів визначаються вимогами законодавства, умовами договору або внутрішніми нормативними документами установи.

Питання для самоконтролю

1. Які три основні етапи включає дослідження із застосуванням поліграфа та за яких умов доцільно розмежовувати їх у часі?
2. Яку інформацію поліграфолог повинен отримати від замовника перед початком дослідження та чому важливо розмежовувати встановлені факти, версії й припущення?
3. За якими критеріями відбираються приватні ознаки досліджуваної події та як запобігти інформаційному забрудненню пам’яті респондента?
4. Які вимоги ставляться до оформлення добровільної згоди респондента, його попереднього інформування та захисту персональних даних?
5. Яким вимогам повинно відповідати приміщення для проведення поліграфного дослідження та які чинники можуть негативно впливати на якість реєстрації фізіологічних показників?
6. Які основні завдання вирішуються під час передтестової бесіди та чому всі перевірочні запитання повинні бути попередньо обговорені з респондентом?
7. Які правила необхідно дотримуватися під час фіксації давачів поліграфа та перевірки їх працездатності перед початком тестування?
8. Яким є загальний порядок проведення одного тесту та які вимоги ставляться до озвучування запитань під час інструментальної частини дослідження?
9. Як повинен діяти поліграфолог у разі виникнення артефактів, порушення респондентом інструкції або погіршення його функціонального стану?
10. Чому окрема фізіологічна реакція не може автоматично розглядатися як доказ неправдивості відповіді або причетності респондента до досліджуваної події?
11. Які етапи включає аналіз поліграм та які чинники необхідно враховувати під час оцінки отриманих результатів?
12. Які вимоги ставляться до складання висновку за результатами поліграфного дослідження, а також до передавання та зберігання матеріалів дослідження?

Розділ 14. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Навчальна мета розділу: вивчення порядку підготовки, структурування, оформлення, передавання та зберігання висновку за результатами дослідження із застосуванням поліграфа з метою формування у слухачів здатності об’єктивно узагальнювати матеріали проведеного дослідження, коректно описувати умови та перебіг його проведення, оцінювати зареєстровані психофізіологічні реакції відповідно до застосованої методики, надавати обґрунтовані відповіді на поставлені замовником питання та правильно відображати методичні обмеження отриманих результатів. У результаті вивчення розділу слухачі повинні розуміти структуру висновку, вимоги до його змісту та оформлення, принципи формулювання висновків, порядок передавання і зберігання матеріалів дослідження, а також межі професійної компетенції поліграфолога під час підготовки письмового висновку

14.1. Визначення висновку

Висновок за результатами дослідження із застосуванням поліграфа — це письмовий документ, що складається поліграфологом за результатами проведеного дослідження та містить відповіді на питання, поставлені замовником.

Висновок містить систематизований опис організації та перебігу дослідження, застосованих методик і тестів, зареєстрованих даних, результатів їх професійного аналізу, а також відповіді на питання, поставлені замовником у межах компетенції поліграфолога.

Висновок не є механічним переліком відповідей респондента та не повинен зводитися до формального зазначення результатів у вигляді категоричних висновків про «правдивість» або «неправдивість» відповідей. Його зміст має відображати послідовний процес переходу від отриманих під час дослідження даних до професійно обґрунтованої оцінки.

У висновку повинні бути відображені:

• хто, коли, де та на якій підставі проводив дослідження;
• щодо кого і з якою метою воно проводилося;
• які питання були поставлені перед поліграфологом;
• за яких умов відбувалася процедура;
• які методики та обладнання застосовувалися;
• які дані були отримані та яким чином вони оцінювалися;
• які обставини могли вплинути на результати;
• до яких висновків дійшов поліграфолог.

Якість висновку визначається не його обсягом, а повнотою, логічністю, методичною послідовністю, зрозумілістю формулювань та можливістю перевірити, на яких матеріалах і критеріях ґрунтується професійна оцінка поліграфолога.

Водночас висновок не встановлює винуватість особи, не визначає юридичну кваліфікацію її дій, не замінює рішення суду, слідчого, роботодавця або іншої уповноваженої особи. Результати дослідження підлягають оцінюванню у сукупності з іншою інформацією та не повинні автоматично набувати наперед установленого або переважного значення.

14.2. Основні методичні межі формування висновку

Під час складання висновку поліграфолог повинен дотримуватися трьох принципових обмежень. Їх порушення знижує професійну цінність документа, створює ризик необґрунтованої інтерпретації результатів та може завдати шкоди респонденту або замовнику.

Недопустимість суб’єктивізму

Поліграфолог не має права формувати висновки на підставі особистої інтуїції, загального враження від респондента, його зовнішності, манери поведінки, емоційності, симпатії чи антипатії.

Такі поведінкові прояви, як хвилювання, уникнення погляду, зміна тембру голосу, почервоніння обличчя, пітливість, тривалі паузи або невпевнене мовлення, самі по собі не є достатніми підставами для висновку про достовірність чи недостовірність повідомленої інформації.

Професійна оцінка повинна ґрунтуватися на сукупності даних, зокрема:

• поліграмах, придатних для аналізу;
• системності психофізіологічних реакцій;
• результатах оцінювання за всіма інформативними каналами;
• зіставленні реакцій на стимули різних категорій;
• критеріях застосованої методики;
• наявності або відсутності артефактів;
• дотриманні респондентом інструкцій;
• результатах передтестової, міжтестової та післятестової бесід.

Не допускається вибіркове використання лише тих фрагментів поліграм або висловлювань респондента, які підтверджують попередню версію поліграфолога чи очікування замовника

Недопустимість медичних і психіатричних діагнозів

Поліграфолог не встановлює медичних, психіатричних, неврологічних або психологічних діагнозів, якщо не має відповідної професійної кваліфікації та якщо таке діагностування не входить до предмета окремого спеціалізованого дослідження.

У висновку не допускається використання формулювань на зразок:

• «респондент психічно нестабільний»;
• «має розлад особистості»;
• «перебуває у стані депресії»;
• «має патологічну брехливість»;
• «нервова система не відповідає нормі»;
• «реакції свідчать про психічне захворювання».

Поліграфолог може описувати лише ті фактичні обставини, які безпосередньо спостерігалися під час дослідження та мають значення для оцінки якості отриманих матеріалів. Наприклад: виражена сонливість, скарги на біль, тремор, утруднене дихання, нестабільність фізіологічного фону, неможливість тривалий час зберігати нерухомість або труднощі з розумінням інструкцій.

За наявності обставин, які можуть свідчити про медичні протипоказання або становити загрозу здоров’ю респондента, дослідження припиняється або переноситься, а питання щодо стану здоров’я вирішується відповідним медичним фахівцем.

Недопустимість тверджень про абсолютну істину

Поліграф не є «детектором істини» у буквальному розумінні та не реєструє правду або неправду безпосередньо. Він фіксує зміни фізіологічних показників респондента у відповідь на пред’явлені стимули.

Психофізіологічна реакція може відображати суб’єктивну значущість стимулу, актуалізацію пов’язаної з ним інформації, емоційне напруження, орієнтовну реакцію, внутрішній конфлікт або вплив інших чинників. Її професійне значення визначається лише у структурі конкретного тесту з урахуванням повторюваності реакцій, їх співвідношення, якості запису та критеріїв застосованої методики.

Тому у висновку не допускається використання категоричних тверджень:

• «поліграф довів»;
• «встановлено абсолютну правду»;
• «респондент стовідсотково бреше»;
• «отримано беззаперечний доказ»;
• «помилка повністю виключена».

Результати дослідження мають імовірнісний характер, а висновок повинен містити відповідне методичне застереження.

14.3. Формати висновку

Висновок може складатися у розгорнутому або скороченому форматі. Методика передбачає, що розгорнутий висновок містить преамбулу, чотири основні розділи та необхідні додатки.

Розгорнутий висновок

Розгорнутий формат доцільно використовувати:

• у складних і багатоаспектних дослідженнях;
• під час службових або внутрішніх розслідувань;
• у дослідженнях, пов’язаних із юридично значущими обставинами;
• якщо необхідно детально обґрунтувати застосовані методи;
• за наявності кількох тематичних напрямів або великої кількості питань, винесених на дослідження;
• якщо висновок передаватиметься державному органу, судовому експерту або адвокату.

Розгорнутий висновок повинен давати можливість простежити весь процес дослідження — від постановки завдань до формування підсумкової оцінки.

Скорочений висновок

Скорочений формат може застосовуватися за погодженням із замовником у відносно нескладних дослідженнях, якщо обсяг поставлених завдань є обмеженим, а результати дослідження не потребують детального науково-методичного викладу.

Однак скорочення документа не повинно призводити до вилучення відомостей, необхідних для:

• ідентифікації респондента та поліграфолога;
• розуміння мети дослідження;
• підтвердження добровільності участі;
• визначення застосованої методики;
• оцінки якості отриманих матеріалів;
• розуміння підстав сформованих висновків;
• усвідомлення наявних методичних обмежень.

Скорочений висновок не може обмежуватися лише таблицею з відповідями «так», «ні», «правда» або «неправда» без пояснення того, що саме досліджувалося і на яких даних ґрунтується висновок.

14.4. Структура розгорнутого висновку

Преамбула

Преамбула вважається «паспортом» дослідження. На цій сторінці зазначається  все, що дозволяє легітимізувати  процес . А саме:

• назва документу «ВИСНОВОК за результатами дослідження з використанням поліграфа»;
• дані про місце і дату формування документу ;
• ПІБ респондента (професійний стандарт передбачає наявність також фотокартки особи, що унеможливлює підміну суб’єкта дослідження);
• предмет дослідження ( скринінг, службове розслідування);
• замовник дослідження;
• дата дослідження;
• місце дослідження;
• дані про поліграфолога: прізвище, членство у професійних об’єднаннях (наприклад  НАПУ) та реквізити документів про кваліфікацію;
• обладнання: повна назва  (наприклад, «Рубікон»), його серійний номер та підтвердження відповідності ДСТУ
• методика, що використовувалася.

Отож, як бачимо, така деталізація в преамбулі є запорукою прозорості та високої якості дослідження. Якщо хоча б один із цих пунктів відсутній або вказаний некоректно, це може бути підставоюдля сумнівів  у професійній компетентності фахівця та методичній достовірності наданого Висновку.

Розділ 1. Загальні питання організації та проведення дослідження

У цьому розділі Висновку фіксуються основні організаційні та правові умови проведення дослідження, які забезпечують дотримання прав респондента, гуманність процедури та методичну валідність тестування. Належне документування цих відомостей має важливе значення, оскільки їх недотримання або неналежне оформлення може бути підставою для сумнівів у достовірності результатів чи їх подальшого оскарження.

Ключовими аспектами цього розділу є:

1. Принцип добровільності. У Висновку зазначається, що респондент власноруч підписав добровільну згоду на проведення дослідження, на нього не чинився психологічний чи фізичний тиск, а участь у дослідженні була його свідомим і добровільним рішенням.
2. Мова проведення дослідження. Критично важливо, щоб респондент розумів кожне слово в питанні без найменших сумнівів чи труднощів із перекладом. Брак розуміння суті питання може спровокувати хибну фізіологічну реакцію. Проведення дослідження мовою, якою респондент володіє вільно, гарантує чистоту отриманих поліграм. Це виключає так званий «шум» у реакціях, що виникає, коли мозок змушений додатково аналізувати іноземну лексику. Недотримання цієї вимоги також може бути підставою для оскарження результатів дослідження.

Отже, інформація, наведена у цьому розділі, підтверджує, що респондент перебував у стані, який дозволяв усвідомлено брати участь у дослідженні, розумів зміст процедури та поставлених запитань, а також добровільно погодився на проведення дослідження із застосуванням поліграфа.

         Розділ 2. Хід дослідження

У цьому розділі описується послідовність проведення дослідження, що підтверджує дотримання встановленої процедури, методичну цілісність дослідження та належний рівень його організації. Зокрема зазначаються:

1. Проведення передтестової бесіди, під час якої з респондентом детально обговорювався зміст усіх запитань, порядок проведення дослідження та правила поведінки під час тестування.

Це дозволяє мінімізувати вплив фактора раптовості, усунути можливі непорозуміння щодо змісту запитань та зменшити зайву тривожність респондента.

2. Оцінка психофізіологічного стану респондента.

У цьому блоці зазначаються відомості про готовність респондента до проходження дослідження, його самопочуття, наявність або відсутність скарг на стан здоров’я, тривалість сну напередодні, прийом лікарських препаратів, психоактивних речовин або інших чинників, які могли вплинути на результати дослідження.

3. Технічне забезпечення та реєстрація психофізіологічних показників.

Обов’язково зазначаються відомості про використане обладнання, його конфігурацію, зареєстровані фізіологічні канали, порядок накладення давачів та перевірку працездатності системи перед початком тестування.

Уся інформація, наведена в цьому розділі, підтверджує, що дослідження проводилося за належних організаційних і технічних умов, респондент був підготовлений до процедури, обладнання працювало коректно, а застосована методика відповідала встановленим професійним вимогам.

Розділ 3. Висновки

У цьому блоці поліграфолог підсумовує результати, базуючись на отриманих психофізіологічних реакціях. Важливо зазначити, що на початку розділу обов’язково фіксуються параметри, які підтверджують валідність тесту: висока контактність особи, відсутність спроб навмисної протидії та стабільний стан нервової системи в межах норми.

Самі результати тестування формулюються максимально конкретно, застосовуючи термін «достовірність показань». Специфікою якісного висновку є поєднання об’єктивних даних поліграфа з вербальними зізнаннями респондента. Якщо він під час бесіди повідомляє про додаткові факти зі свого минулого (наприклад, поодиноке вживання наркотиків багато років тому чи дрібні крадіжки), фахівець вносить це до тексту як уточнення. Це дає ефект повної відкритості: замовник бачить не лише сухі відповіді «так/ні», а й реальний контекст життя людини, що значно підвищує рівень довіри до всього дослідження.

Таким чином, для замовника такий розділ є зручним інструментом, оскільки він структурований за тематичними блоками ризиків — від професійної чесності та кримінальних зв’язків до побутових звичок на робочому місці. Чіткість формулювань впливає на швидкість прийняття рішення щодо безпеки чи найму, даючи змогу зрозуміти, де людина була повністю щирою, а які зони ризику залишилися чистими.

Розділ 5. Інформація методичного характеру. Наукові основи

П’ятий розділ висновку є науково-методичним обґрунтуванням усієї процедури, що перетворює звіт на офіційний експертний документ. Основна його мета — пояснити замовнику та будь-якій перевіряючій стороні, на яких саме біологічних і психологічних законах базується тестування. Чітко визначається, що об’єктом дослідження є пам’ять респондента, а предметом — його несвідомі реакції на конкретні стимули.

Також тут остаточно фіксується повний перелік зареєстрованих показників (дихання, КГР, ФПГ, тиск, тремор), що підкреслює комплексність аналізу. Важливою рисою розділу є дисклеймер про імовірнісний характер результатів, що відповідає етичним нормам і вказує на необхідність розглядати висновок у сукупності з іншими доказами.

Кінець документа — це його юридичне та професійне засвідчення. У фіналі обов’язково вказуються:

– статус спеціаліста: повна посада або форма діяльності (наприклад, фізична особа-підприємець).

– прізвище та ініціали: власноручний підпис поліграфолога.

– печатка: за наявності (для ФОП або організації), що надає документу офіційного статусу.

Зразок висновку

ЗРАЗОК ВИСНОВКУ НАПУ_український

ЗРАЗОК ВИСНОВКУ НАПУ_русский

ЗРАЗОК ВИСНОВКУ НАПУ_english

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення висновку за результатами дослідження із застосуванням поліграфа.
2. Які основні вимоги ставляться до змісту та структури висновку?
3. Яких методичних обмежень повинен дотримуватися поліграфолог під час формування висновку?
4. Чому поліграфолог не має права робити юридичні, медичні або психіатричні висновки?
5. У чому полягає відмінність між розгорнутим і скороченим форматами висновку?
6. Яку інформацію повинна містити преамбула висновку?
7. Які відомості доцільно відображати у розділах, присвячених організації, проведенню та результатам дослідження?
8. Чому результати дослідження із застосуванням поліграфа повинні оцінюватися лише у сукупності з іншими матеріалами?
9. Які вимоги ставляться до формулювання підсумкових висновків поліграфолога?
10. Які реквізити повинні бути зазначені після завершення основної частини висновку?

Розділ 15. ЕТИЧНИЙ КОДЕС ПОЛІГРАФОЛОГА

15.1. Поняття Етичного кодексу поліграфолога

Етичний кодекс поліграфолога Національної асоціації поліграфологів України (далі — Етичний кодекс поліграфолога) — це система професійних принципів, норм і правил, які регулюють професійну поведінку поліграфолога під час підготовки, проведення, аналізу та документування дослідження із застосуванням поліграфа.

Етичний кодекс поліграфолога визначає порядок професійної взаємодії поліграфолога з респондентом, замовником, колегами, представниками державних органів, судом, засобами масової інформації та професійною спільнотою. Його значення полягає не у формальному проголошенні загальних правил, а у створенні практичної системи професійної поведінки, яка захищає права людини, забезпечує якість дослідження та сприяє підтриманню довіри до професії поліграфолога.

Етичний кодекс охоплює не лише безпосередній процес тестування. Його положення поширюються на всі етапи професійної діяльності, пов’язані з проведенням дослідження, зокрема:

• прийняття замовлення;
• оцінку правомірності та етичності мети дослідження;
• комунікацію із замовником;
• інформування респондента;
• отримання добровільної згоди;
• проведення передтестової бесіди;
• формування тестових питань;
• проведення тестування;
• аналіз поліграм;
• підготовку висновку;
• передачу результатів;
• публічні коментарі та рекламу;
• навчальну, наукову й експертну діяльність.

Етичний кодекс є необхідним тому, що поліграфолог працює з людиною у стані підвищеної психологічної напруги, з інформацією приватного характеру та з результатами, які можуть мати для респондента суттєві особисті, професійні, репутаційні або юридичні наслідки.

Таким чином, дотримання Етичного кодексу є невід’ємною складовою професійної діяльності поліграфолога та однією з умов допустимості, якості й професійної цінності дослідження.

15.2. Етичні принципи поліграфолога

Законність

Поліграфолог проводить дослідження лише за умови, що його мета, порядок та умови не суперечать законодавству, правам людини та професійним стандартам.

Дослідження не може проводитися з метою порушення вимог законодавства, незаконного збирання персональної інформації, примусу до зізнання, психологічного тиску на респондента або отримання відомостей, які не стосуються предмета перевірки.

Поліграфолог повинен відмовитися від проведення дослідження, якщо встановлено, що замовлення має незаконну, дискримінаційну, принизливу або маніпулятивну мету.

Повага до особистості

Кожен респондент має право на повагу до своєї гідності, приватності, честі, репутації та особистих меж. Поліграфолог не має права принижувати респондента, висловлювати зневажливі оцінки, тиснути на нього, висміювати його відповіді або використовувати вразливий стан людини у власних інтересах чи в інтересах замовника.

Повага до особистості означає також коректне ставлення до людини незалежно від її статі, віку, національності, мови, релігійних переконань, політичних поглядів, соціального статусу, професії, сексуальної орієнтації, стану здоров’я або особистої історії.

Респондент не є «об’єктом перевірки». У професійній етиці поліграфолога респондент є учасником дослідження, який має визначені законодавством і професійними стандартами права, зокрема право добровільно брати участь у дослідженні та припинити участь у ньому.

Добровільність

Добровільність є однією з ключових умов допустимості дослідження із застосуванням поліграфа. Участь респондента можлива лише за умови його вільної, усвідомленої та належним чином зафіксованої згоди.

Згода не може вважатися добровільною, якщо вона отримана шляхом:

• погроз;
• психологічного тиску;
• обману;
• службового примусу;
• маніпуляції;
• шантажу;
• створення ситуації безальтернативності;
• впливу третіх зацікавлених осіб.

Поліграфолог повинен переконатися, що респондент розуміє мету дослідження, порядок його проведення, зміст процедури, свої права, можливі наслідки участі та право відмовитися від проходження дослідження або припинити участь у ньому на будь-якому етапі.

Відмова респондента від проходження дослідження або від відповіді на окреме запитання не може автоматично тлумачитися як ознака причетності, неправдивості або приховування інформації.

Інформована згода

Інформована згода означає, що респондент не просто формально дає згоду на проведення дослідження, а усвідомлено погоджується на участь у ньому, розуміючи його мету, порядок проведення, свої права та можливі наслідки.

Перед початком дослідження поліграфолог повинен пояснити респонденту:

• з якою метою проводиться дослідження;
• які теми будуть перевірятися;
• як відбуватиметься процедура;
• чи здійснюватиметься аудіо- або відеозапис;
• кому і в якому обсязі можуть бути передані результати;
• що респондент має право відмовитися від участі або припинити її на будь-якому етапі;
• що респондент має право повідомити про стан здоров’я, втому, біль, прийом лікарських засобів або інші чинники, які можуть вплинути на якість дослідження.

Інформована згода є не технічним додатком до процедури, а її етичним і правовим фундаментом.

Чесність

Поліграфолог зобов’язаний надавати респонденту та замовнику правдиву, точну і зрозумілу інформацію про можливості та обмеження поліграфного дослідження.

Неприпустимими є:

• обіцянки гарантованого результату;
• заяви про абсолютну безпомилковість поліграфа;
• свідоме перебільшення точності методики;
• приховування обмежень дослідження;
• маніпулятивне пояснення результатів;
• перекручування даних поліграми;
• формування висновку відповідно до очікувань замовника, а не до результатів дослідження.

Професійна чесність вимагає визнавати обмеження методу. Поліграфолог не повинен подавати поліграф як «детектор істини» у побутовому розумінні. Поліграф є інструментом реєстрації психофізіологічних реакцій, які потребують професійного аналізу, оцінювання відповідно до застосованої методики та обережної інтерпретації.

Компетентність

Поліграфолог має здійснювати професійну діяльність лише в межах власної підготовки, кваліфікації та практичного досвіду.

Компетентність поліграфолога включає:

• знання психофізіології;
• володіння методиками поліграфного тестування;
• уміння застосовувати та, за необхідності, поєднувати методики поліграфного тестування;
• розуміння принципів роботи поліграфа;
• навички накладення давачів і контролю якості реєстраційних каналів;
• уміння проводити передтестову бесіду;
• здатність формулювати коректні запитання;
• уміння аналізувати поліграми;
• знання типових артефактів і способів протидії;
• розуміння правових та етичних меж проведення дослідження;
• здатність професійно оформлювати висновок.

Поліграфолог зобов’язаний постійно підвищувати свою кваліфікацію, ознайомлюватися із сучасними методиками, стандартами, науковими підходами та практичними рекомендаціями професійної спільноти.

Недостатня кваліфікація поліграфолога становить етичний ризик, оскільки може призвести до помилкової інтерпретації реакцій, некоректних висновків і завдати шкоди респонденту або замовнику

Незалежність

Поліграфолог повинен зберігати професійну автономію на всіх етапах дослідження. Замовник може визначати мету та предмет дослідження, надавати вихідну інформацію і формулювати питання, однак не має права впливати на формулювання висновку, інтерпретацію поліграм або професійне рішення поліграфолога.

Незалежність означає, що поліграфолог:

• не підлаштовує результати дослідження під очікування замовника;
• не змінює висновок за винагороду або під будь-яким іншим впливом;
• не ігнорує реакції, які не відповідають версії замовника;
• не формує запитання з метою отримання наперед бажаного результату;
• не допускає присутності сторонніх осіб, якщо це може негативно вплинути на проведення дослідження;
• не допускає психологічного тиску замовника на респондента під час проведення дослідження.

Якщо поліграфолог перебуває у службовій, матеріальній, родинній, дружній або іншій залежності від респондента чи замовника, він повинен оцінити наявність конфлікту інтересів і, за потреби, відмовитися від проведення дослідження.

Об’єктивність і неупередженість

Поліграфолог не повинен виходити з будь-яких попередніх припущень щодо респондента або обставин, які є предметом дослідження. У межах поліграфного дослідження не існує «правильного» чи «очікуваного» результату до моменту завершення аналізу отриманих даних.

Метою поліграфолога є не підтвердження певної версії подій, не встановлення вини особи, не підтримка позиції замовника та не перевірка достовірності підозр, а об’єктивне дослідження психофізіологічних реакцій респондента на запропоновані стимули та їх професійна інтерпретація.

Висновки повинні формуватися виключно на підставі результатів проведеного дослідження, без упередженості, припущень або попередньо сформованих очікувань щодо його результатів.

Об’єктивність передбачає:

• однакове ставлення до всіх версій події;
• відсутність попереднього упередження щодо респондента;
• використання професійно обґрунтованих методик;
• аналіз усіх придатних для оцінювання поліграм, а не окремих зручних фрагментів або поодиноких тестів;
• урахування артефактів, стану респондента та якості реєстрації фізіологічних реакцій;
• надання висновку про неможливість формування однозначного висновку, якщо отримані дані є недостатніми або непридатними для аналізу.

Неупередженість поліграфолога є необхідною умовою професійної довіри до висновку.

Конфіденційність

Уся інформація, отримана під час підготовки, проведення та аналізу дослідження, є конфіденційною. Це стосується не лише висновку, а й матеріалів передтестової бесіди, аудіо- та відеозаписів, поліграм, анкетних даних, відомостей про стан здоров’я, особистих пояснень респондента, інформації про замовника та матеріалів, наданих замовником.

Особливу обережність слід проявляти під час роботи з інформацією про приватне життя, стан здоров’я, сімейні обставини, сексуальну сферу, релігійні переконання, політичні погляди, особисті конфлікти та інші чутливі відомості.

Відповідальність

Поліграфолог несе професійну відповідальність за свої дії, методичні рішення, якість проведення дослідження, коректність аналізу та зміст висновку.

Відповідальність поліграфолога полягає в тому, що він повинен:

• не проводити дослідження за наявності очевидних протипоказань;
• не братися за виконання завдань, що виходять за межі його компетентності;
• не допускати психологічного чи іншого неправомірного тиску на респондента;
• не викривляти результати дослідження;
• не приховувати методичні обмеження;
• не використовувати поліграф як засіб приниження чи примусу;
• не допускати дій, які можуть завдати респонденту психологічної шкоди.

Професійна відповідальність означає також готовність пояснити логіку проведення дослідження, структуру висновку та методичні підстави власної професійної оцінки.

15.3. Етика поліграфолога під час проведення досліджень із застосуванням поліграфа

Поліграфолог повинен дотримуватися етичних норм на кожному етапі дослідження.

Прийняття замовлення

Перед прийняттям замовлення поліграфолог повинен оцінити:

• хто є замовником;
• з якою метою ініціюється дослідження;
• чи не має замовлення ознак незаконного або маніпулятивного використання поліграфа;
• чи не спрямоване дослідження на приниження або дискримінацію особи;
• чи є поставлені питання допустимими;
• чи має респондент можливість добровільно погодитися на участь у дослідженні або відмовитися від неї;
• чи не перебуває поліграфолог у конфлікті інтересів.

Якщо мета дослідження є сумнівною, поліграфолог повинен поставити замовнику додаткові уточнювальні запитання або відмовитися від проведення дослідження.

Передтестова бесіда

Передтестова бесіда є не лише методичним, а й етичним етапом дослідження. Саме під час неї поліграфолог встановлює контакт із респондентом, пояснює процедуру, перевіряє добровільність участі, уточнює стан здоров’я, погоджує запитання та усуває фактори неоднозначного розуміння.

Етично правильна передтестова бесіда повинна бути:

• спокійною;
• зрозумілою;
• недискримінаційною;
• без погроз;
• без приниження;
• без психологічного тиску;
• без нав’язування потрібної відповіді;
• без демонстрації упередженості.

Поліграфолог повинен створити такі умови, за яких респондент розуміє процедуру, може вільно поставити запитання та відповідати на них без страху перед самим поліграфологом.

Питання та тематика дослідження

Питання повинні бути сформульовані чітко, зрозуміло та однозначно. Поліграфолог повинен переконатися, що респондент розуміє зміст кожного питання, а також усі слова і формулювання, які в ньому використовуються.

Перед тестуванням із респондентом повинна бути обговорена тематика дослідження. Поліграфолог не повинен обговорювати з респондентом усі питання дослідження, якщо цього не вимагає або не забороняє відповідна методика.

Поліграфолог не повинен використовувати питання як інструмент психологічного тиску, провокації або морального приниження.

Проведення тестування

Під час тестування поліграфолог повинен дотримуватися професійної нейтральності. Його тон, поведінка, інтонація, міміка та коментарі не повинні підказувати респондентові, які питання є «головними», «небезпечними» або очікувано проблемними.

Під час дослідження забороняється:

• погрожувати респондентові;
• висміювати його реакції;
• навмисно створювати атмосферу страху;
• використовувати принизливі формулювання;
• змушувати респондента відповідати всупереч його відмові;
• ігнорувати скарги на біль, погане самопочуття або дискомфорт.

Поліграфолог повинен контролювати якість поліграми, правильність фіксації відповідей респондента, його функціональний стан, роботу давачів, відсутність артефактів і дотримання інструкції.

Аналіз поліграм

Етичний аналіз поліграм передбачає, що поліграфолог оцінює всі зареєстровані дані, а не лише ті реакції, які підтверджують певну версію.

Неприпустимими є:

• ігнорування артефактів;
• свідомо неправильне оцінювання зареєстрованих реакцій;
• вибіркове трактування поліграм;
• перебільшення значення або ігнорування окремого реєстраційного каналу;
• формування висновку за відсутності достатньої кількості придатних для аналізу даних;
• підміна професійного аналізу суб’єктивним враженням;
• формулювання категоричних висновків у ситуації методичної невизначеності.

Аналіз поліграм здійснюється з урахуванням сукупності всіх придатних для оцінювання реєстраційних каналів.

Якщо поліграма або її частина є непридатною для аналізу, поліграфолог повинен прямо зазначити це, а не створювати видимість достовірності отриманого результату.

Підготовка висновку

Висновок за результатами дослідження повинен бути письмовим, об’єктивним, структурованим і зрозумілим. Він має відображати етапи проведеного дослідження, перелік питань, що виносилися на перевірку, використані методики, особливості процедури та висновки поліграфолога щодо питань, які виносилися на перевірку.

У висновку неприпустимо:

• робити моральні оцінки респондента;
• використовувати принизливі формулювання;
• виходити за межі поставлених питань;
• подавати припущення як встановлені факти;
• замінювати аналіз поліграм психологічними здогадками;
• зазначати про безапеляційне або стовідсоткове встановлення тих чи інших фактів.

Професійний висновок повинен бути виваженим у формулюваннях, методично обґрунтованим і таким, що не вводить читача в оману щодо можливостей поліграфного дослідження.

15. 4. Етичні обмеження щодо проведення дослідження

Обставини, які унеможливлюють проведення дослідження

Поліграфолог повинен відмовитися від проведення дослідження або перенести його, якщо існують обставини, які можуть істотно вплинути на добровільність участі респондента, безпечність проведення дослідження або достовірність його результатів.

До таких обставин можуть належати:

• відсутність добровільної згоди;
• явний психологічний або фізичний тиск на респондента;
• стан алкогольного чи наркотичного сп’яніння;
• гострий психічний або соматичний стан;
• виражене фізичне виснаження;
• гострий больовий синдром;
• загроза життю чи здоров’ю респондента;
• неможливість встановити психологічний контакт;
• неможливість забезпечити належне розуміння запитань;
• наявність конфлікту інтересів;
• службова, матеріальна або особиста залежність поліграфолога від респондента чи замовника;
• очевидно незаконна мета дослідження.

Поліграфолог не повинен проводити дослідження щодо близьких родичів, близьких друзів, осіб першого кола особистого спілкування, керівників, підлеглих або інших осіб, стосовно яких він не може зберігати професійну неупередженість.

Якщо респондент має особливі фізичні, когнітивні, мовні або психологічні потреби, поліграфолог повинен оцінити, чи можливо провести дослідження без порушення прав людини та без істотного зниження достовірності отриманих результатів.

Робота з респондентами, які потребують особливої уваги

Окремі категорії респондентів потребують підвищеної професійної уваги та обережності. Йдеться про осіб, стан яких може впливати на сприйняття запитань, здатність до комунікації, якість реєстрації психофізіологічних реакцій або добровільність участі у дослідженні.

До таких категорій можуть належати:

• особи з порушеннями слуху, мовлення або зору;
• респонденти, які потребують перекладача;
• особи з хронічними захворюваннями;
• респонденти, які приймають лікарські препарати;
• особи з підвищеною тривожністю;
• респонденти з ознаками фізичного або психічного виснаження;
• особи з невротичними проявами;
• особи з когнітивними або комунікативними труднощами.

У таких випадках поліграфолог повинен особливо ретельно проводити передтестову бесіду, перевіряти належне розуміння запитань, оцінювати функціональний стан респондента, фіксувати особливості проведення дослідження та, за необхідності, приймати рішення про перенесення або відмову від проведення дослідження чи застосування іншого методичного підходу.

Конфлікт інтересів і подвійні професійні ролі

Поліграфолог повинен уникати ситуацій, у яких його професійна об’єктивність або неупередженість можуть бути поставлені під сумнів.

Конфлікт інтересів може виникати, якщо поліграфолог:

• є родичем респондента;
• перебуває з респондентом у дружніх, особистих або конфліктних стосунках;
• має матеріальну чи іншу особисту зацікавленість у результаті дослідження;
• перебуває у службовій або фінансовій залежності від замовника;
• раніше виступав представником однієї зі сторін конфлікту;
• поєднує роль поліграфолога з роллю слідчого, керівника, адвоката, психолога, медіатора або іншої зацікавленої особи.

Подвійна професійна роль є небажаною, оскільки респондент може сприймати поліграфолога не як незалежного фахівця, а як особу, яка має владні повноваження, можливість впливати на результати дослідження або власну зацікавленість у його результатах.

15.5. Оплата послуг і недопущення залежності висновку від результату

Оплата праці поліграфолога не повинна залежати від того, який саме результат буде отриманий за результатами дослідження. Неприпустимими є домовленості, за яких розмір винагороди збільшується або зменшується залежно від змісту висновку чи очікуваного результату дослідження.

Поліграфолог не має права приймати подарунки, винагороди, послуги або будь-які інші вигоди, якщо вони можуть вплинути або створити враження, що вони можуть вплинути, на його незалежність, професійне рішення чи зміст висновку.

Етичним є лише такий порядок оплати, за якого замовник оплачує професійну послугу, витрачений час, кваліфікацію поліграфолога та виконану роботу, а не «потрібний» результат.

15.6. Реклама, публічні заяви та професійна самопрезентація

Публічна комунікація поліграфолога повинна бути чесною, професійною і не вводити в оману.

У рекламі та самопрезентації неприпустимо:

• заявляти про гарантоване встановлення істини;
• обіцяти стовідсотковий результат;
• перебільшувати власну кваліфікацію, досвід або професійні можливості;
• неправдиво зазначати членство у професійних об’єднаннях;
• приписувати собі неіснуючі сертифікати, ліцензії, кваліфікації або професійні статуси;
• дискредитувати колег без належних підстав;
• використовувати страх, шантаж або приниження як засіб реклами;
• розголошувати матеріали проведених досліджень без належної згоди респондента та їх належного знеособлення.

Професійна реклама повинна інформувати, а не маніпулювати. Вона має пояснювати можливості поліграфного дослідження, його методичні обмеження, порядок проведення та професійні стандарти роботи.

15.7. Наукова, навчальна та методична діяльність

Якщо поліграфолог бере участь у навчанні, наукових дослідженнях, підготовці методичних матеріалів або демонстрації поліграм, він повинен дотримуватися тих самих етичних принципів і правил, що й у практичній діяльності.

Навчальне використання матеріалів дослідження можливе лише за умови:

• знеособлення персональних даних;
• відсутності ризику ідентифікації респондента;
• дотримання конфіденційності;
• наявності згоди респондента, якщо матеріали дозволяють встановити його особу;
• коректного пояснення контексту дослідження;
• недопущення висміювання або приниження респондента.

Під час навчання поліграфолог не повинен використовувати матеріали дослідження таким чином, щоб це могло завдати шкоди респондентові, замовникові або професійній репутації колег.

15.8. Дисциплінарна відповідальність

Порушення Етичного кодексу поліграфолога та/або Методики може бути підставою для застосування заходів професійного реагування з боку Національної асоціації поліграфологів України.

До таких заходів можуть належати: попередження, професійний осуд, рекомендація щодо проходження навчання або підвищення кваліфікації, тимчасове призупинення членства в НАПУ, виключення з членів НАПУ.

Підсумок

Етичний кодекс поліграфолога є системою професійних принципів і правил, які визначають межі допустимого використання поліграфа та відповідальність фахівця перед респондентом, замовником і професійною спільнотою.

Дотримання принципів законності, добровільності, поваги до особистості, конфіденційності, незалежності, об’єктивності та професійної відповідальності забезпечує якість і довіру до результатів дослідження.

Таким чином, етика є невід’ємною складовою професійної діяльності поліграфолога, оскільки гарантує проведення дослідження з дотриманням прав людини, наукових підходів і професійних стандартів.

Питання для самоконтролю 

1. Що таке Етичний кодекс поліграфолога та яке його значення у професійній діяльності?
2. Які основні етичні принципи повинен дотримуватися поліграфолог під час проведення дослідження?
3. У чому полягає принцип добровільності участі респондента та інформованої згоди?
4. Чому поліграфолог повинен зберігати незалежність, об’єктивність і неупередженість під час дослідження?
5. Які ситуації можуть свідчити про наявність конфлікту інтересів у діяльності поліграфолога?
6. Які вимоги висуваються до поведінки поліграфолога під час передтестової бесіди, тестування та аналізу поліграм?
7. Яку інформацію поліграфолог зобов’язаний захищати відповідно до принципу конфіденційності?
8. Які обставини можуть бути підставою для відмови від проведення або перенесення дослідження?
9. Яких правил повинен дотримуватися поліграфолог під час публічної комунікації, реклами та використання матеріалів досліджень?
10. Чому дотримання етичних принципів є необхідною умовою якості та професійної довіри до поліграфного дослідження?