Методика виявлення прихованої інформації часто подається як самостійний, науково обґрунтований і валідизований підхід у поліграфологічній практиці.
Однак при більш уважному аналізі стає очевидно, що за своєю суттю вона не є оригінальною методикою, створеною в Україні або окремими сучасними авторами. Її логіка є похідною від більш ранньої методики пошуку піку напруги, яка бере початок від класичних підходів Леонарда Кілера, а в пострадянській традиції — від напрацювань Варламова та так званої Краснодарської школи поліграфології рф.
Олексій Варламов, російський вчений, розробник Методики пошуку піку напруги та її похідної – виявлення прихованої інформації
Саме тому твердження про МВПІ як про окремий, повноцінно самостійний і науково завершений метод потребують критичного переосмислення. Насправді йдеться радше про адаптацію старої логіки “пошуку найбільшого реагування” серед низки стимулів, а не про створення принципово нового діагностичного інструменту.
Походження МВПІ: не винахід, а похідна від тестів піку напруги
У наданому тексті зазначається, що Леонард Кілер ще у 30-х роках ХХ століття використовував «Тест піку напруги відомого рішення» та «Тест піку напруги досліджуваного типу», а Девід Ліккен у 1959 році запропонував «Тест на знання причетного». Саме ці підходи і є змістовною основою того, що пізніше почали називати Методикою виявлення прихованої інформації.
Леонадр Кілер, ідейний автор принципу пошуку піку напруги при виявленні прихованої інформації
Тобто МВПІ не виникла як нова завершена наукова система. Вона фактично продовжує стару логіку: респонденту пред’являється низка стимулів, серед яких один або кілька можуть мати для нього особливу значущість, а поліграфолог намагається визначити, на що виникає найбільша фізіологічна реакція.
Це і є класичний пошук піку напруги.
Роль Морозової: не створення методики, а спроба її перейменування та варіативного розширення
У тексті зазначено, що Морозовою Т.Р. були запропоновані нові варіації тестів: «Тест на знання невідомого рішення», «Тест на знання відомого рішення», «Тест перевірки версій» і «Тест АТВ». Однак навіть із цього формулювання видно, що йдеться не про створення нової методики, а лише про варіації вже відомої логіки.
Тетяна Морозова, на базі Краснодарської школи рф, де вона проходила навчання, модифікує методику пошуку піку напруги і просуває її в Україін
Фактично Морозова не створила окрему методологічну систему з власним математичним апаратом, алгоритмом оцінки, стандартизованою процедурою обрахунку та перевіреною системою інтерпретації. Вона лише запропонувала певні назви і варіанти тестів, які залишаються залежними від базового принципу піку напруги.
У цьому полягає ключова методична проблема: стара ідея, запозичена з тестів піку напруги, подається як сучасна методика, хоча за змістом вона залишається переважно процедурою суб’єктивного візуального порівняння реакцій.
Тетяна Морозова – це поліграфолог, який навчався в російський федерації в Краснодарі і все творче життя адаптує краснодарську школу та імплементує її в українську поліграфологію.
Основна проблема МВПІ: оцінка “на око”
Найслабше місце МВПІ — відсутність чіткого, формалізованого і загальновизнаного алгоритму обрахунку поліграм.
У практичному застосуванні поліграфолог фактично дивиться на реакції та самостійно вирішує, яка з них є сильнішою, яка слабшою, а яка не має діагностичного значення. Тобто результат значною мірою залежить не від прозорої системи підрахунку, а від суб’єктивного враження конкретного спеціаліста.
Інакше кажучи, аналіз часто відбувається “на око”.
Саме це створює головний ризик: два різні поліграфологи можуть по-різному оцінити одну й ту саму поліграму. Один побачить “значиму реакцію”, інший — фонове коливання або реакцію, не придатну для висновку. За таких умов говорити про високий рівень об’єктивності методики надзвичайно складно.
Суперечність у самій подачі методики
Особливо проблемно виглядає твердження про те, що використання “формалізованих показників” нібито забезпечує підвищення об’єктивності інтерпретації результатів. Якщо методика не має чіткого алгоритму кількісного обрахунку реакцій, не містить прозорої шкали оцінювання та не визначає однозначних критеріїв, коли реакція вважається діагностично значущою, то посилання на “формалізовані показники” виглядає радше декларативним, ніж реальним.
Це створює враження методичної підміни: суб’єктивне візуальне оцінювання подається як формалізований аналіз.
Саме в цьому контексті роль Морозової виглядає особливо негативно: замість чіткого наукового оформлення методики з алгоритмом оцінки, вона фактично легалізує практику, де вирішальним є особисте бачення поліграфолога.
Неефективність МВПІ під час дослідження особистих питань
Ще одним суттєвим недоліком МВПІ є її обмежена ефективність під час дослідження особистих, інтимних, морально-етичних або емоційно насичених тем.
Методика може мати певну прикладну цінність тоді, коли йдеться про конкретну подію: місце приховування предмета, спосіб дії, наявність співучасників, обставини злочину, матеріальні докази. У таких випадках можна побудувати однорідний ряд стимулів і шукати реакцію на конкретну деталь.
Однак у сфері особистих питань така логіка працює значно гірше.
Наприклад, питання про зраду, особисті стосунки, сексуальну поведінку, симпатії, приховані почуття, моральні конфлікти або внутрішні мотиви не завжди можна коректно перевіряти через логіку “піку напруги”. Людина може реагувати не тому, що приховує факт, а тому що тема для неї емоційно болюча, сором’язлива, конфліктна або травматична.
У таких випадках МВПІ може легко дати хибну інтерпретацію: поліграфолог побачить сильну реакцію і помилково прив’яже її до прихованої інформації, хоча насправді вона може бути викликана соромом, страхом, образою, тривогою або самим фактом обговорення делікатної теми.
Тому використання МВПІ для особистих питань є методично слабким і ризикованим.
Позитивні сторони МВПІ
Для об’єктивності слід визнати, що МВПІ може бути корисною в окремих практичних ситуаціях.
До її позитивних сторін можна віднести:
- Можливість використання в оперативно-розшуковій роботі, коли потрібно перевірити конкретні обставини події.
- Пошукову цінність, якщо методика допомагає вийти на речові докази, місце приховування предметів або нові версії.
- Гнучкість у побудові тестів, оскільки поліграфолог може адаптувати блоки питань під конкретну фабулу.
- Застосування для перевірки обізнаності, коли певна інформація могла бути відома лише причетній особі.
Але ці переваги не скасовують головного: методика залишається залежною від якості підготовки тестів і суб’єктивної оцінки реакцій.
Негативні сторони МВПІ
До ключових негативних сторін методики належать:
- Похідний характер — вона не є оригінальною авторською методикою, а базується на старій логіці тестів піку напруги.
- Відсутність чіткого алгоритму обрахунку поліграм — немає прозорої системи кількісної оцінки реакцій.
- Суб’єктивність інтерпретації — результат часто залежить від того, як саме поліграфолог “бачить” поліграму.
- Ризик оцінки “на око” — сильна або слабка реакція визначається візуально, без належного математичного підтвердження.
- Низька ефективність у дослідженні особистих питань — емоційна значущість теми може помилково сприйматися як ознака прихованої інформації.
- Висока залежність від кваліфікації поліграфолога — помилка у формулюванні питань або підборі стимулів може повністю спотворити результат.
- Можливість надмірної інтерпретації — фізіологічна реакція не завжди означає причетність або обізнаність.
Чому роль Морозової виглядає методично проблемною
На тлі цих недоліків роль Морозової Т.Р. виглядає не як роль автора науково вивіреної методики, а як роль популяризатора і модифікатора похідної системи, яка не отримала належного рівня формалізації.
Тетяна Морозова, поліграфолог, курси поліграфологів – викладач
Найбільш критично виглядають такі моменти:
- Морозова фактично пов’язується з варіаціями вже відомих тестів, а не зі створенням принципово нової методики.
- Запропоновані тестові конструкції залишаються залежними від суб’єктивного аналізу реакцій.
- У методиці відсутній чіткий алгоритм обрахунку поліграм.
- Методика може створювати ілюзію науковості там, де на практиці рішення ухвалюється візуально.
- Попри це, МВПІ подається як науково обґрунтований і валідизований підхід.
У результаті виникає небезпечна ситуація: методика, яка значною мірою тримається на суб’єктивному баченні поліграфолога, подається як об’єктивний інструмент встановлення прихованої інформації.
Вразливість МВПІ до протидії з боку обізнаних респондентів
Окремою суттєвою проблемою Методики виявлення прихованої інформації є її висока вразливість до протидії з боку респондентів, які хоча б базово розуміють логіку побудови тестів.
Особливо це стосується тесту перевірки версій, у якому, відповідно до опису методики, версія респондента пред’являється в кінці тесту. Саме ця конструкція створює очевидну прогалину: якщо респондент знає, що його власна версія буде поставлена останньою, а потім реакція на неї буде порівнюватися з реакціями на інші версії, він отримує можливість свідомо впливати на результат.
За логікою МВПІ, якщо реакція на версію респондента виявиться сильнішою, ніж реакції на версії слідства або замовника, така версія може бути інтерпретована як більш значуща або така, що заслуговує на довіру. Проте саме тут виникає методична небезпека: сильніша реакція не обов’язково означає правдивість версії. Вона може бути штучно спровокована самим респондентом.
Обізнана особа може навмисно посилити фізіологічне реагування саме на власну версію — через емоційне самонавіювання, внутрішнє фокусування на значущих або травматичних подіях, зміну поведінкового стану, напруження, контрольоване емоційне збудження чи інші форми навмисної протидії. У такому випадку поліграфолог може побачити виражену реакцію на версію респондента і помилково сприйняти її як підтвердження достовірності цієї версії.
Фактично все, що залишається обізнаному респонденту, — це зімітувати або штучно посилити реакцію на власну версію відповіді. Якщо така реакція буде більш вираженою, ніж реакції на альтернативні версії, методика може дати хибний результат.
Це особливо небезпечно через те, що МВПІ не має чіткого формалізованого алгоритму обрахунку поліграм і отриманих реакцій. Якщо оцінювання здійснюється переважно візуально, “на око”, то штучно посилена реакція може бути сприйнята як природна, діагностично значуща реакція.
Таким чином, уразливість МВПІ до протидії має системний характер. Вона виникає не лише через поведінку респондента, а через саму логіку побудови тесту: респондент знає, де саме буде його версія, розуміє, що саме вона порівнюється з іншими версіями, і може навмисно створити на ній більш виражене реагування.
Це ставить під сумнів надійність МВПІ у випадках, коли респондент є підготовленим, обізнаним, раніше проходив поліграфологічні дослідження або отримав консультацію щодо принципів побудови тестів. У таких умовах методика стає не просто суб’єктивною, а ще й прогнозованою для респондента.
Висновок
Методика виявлення прихованої інформації не є самостійним українським методичним відкриттям. Вона є похідною від методики пошуку піку напруги, витоки якої пов’язані з Леонардом Кілером, а в пострадянській традиції — з Варламовим і Краснодарською школою поліграфології рф.
Морозова Т.Р. у цьому контексті виглядає не як автор повноцінної наукової методики, а як особа, яка запропонувала варіації вже відомих тестів, не вирішивши головної проблеми — відсутності чіткого алгоритму обрахунку поліграм і стандартизованої оцінки реакцій.
Найбільша слабкість МВПІ полягає в тому, що її результати часто оцінюються “на око”, за суб’єктивним враженням поліграфолога. Це робить методику вразливою до помилок, упередженості, різночитань і надмірної інтерпретації.
Особливо небезпечним є застосування МВПІ у сфері особистих питань, де фізіологічні реакції можуть бути спричинені не прихованою інформацією, а емоційною значущістю теми.
Саме тому спроба подавати МВПІ як один із “найбільш валідизованих” підходів у поліграфологічній практиці виглядає перебільшеною, методично сумнівною і професійно небезпечною. Це не стільки доказова методика, скільки похідна від старих тестів піку напруги процедура, результат якої надто часто залежить від суб’єктивної оцінки конкретного поліграфолога.
Якщо автор або популяризатор методики пропонує конструкцію, за якою версія респондента стабільно розміщується наприкінці тесту, це створює передбачувану схему, якою може скористатися підготовлена особа.
Методика, яка претендує на науковість і практичну надійність, не повинна містити настільки очевидного сценарію для маніпуляції результатом. Якщо респондент заздалегідь розуміє, де саме буде його версія, що саме вона буде порівнюватися з іншими версіями, і що сильніше реагування може бути інтерпретоване на його користь, то така методична побудова фактично відкриває шлях до керованої протидії.
МВПІ у викладенні Морозової виглядає не як повноцінна стандартизована наукова методика, а як похідна від тестів піку напруги процедура з низкою серйозних недоліків — суб’єктивністю оцінки, відсутністю чіткого алгоритму обрахунку поліграм, слабкою придатністю для особистих питань і високою вразливістю до протидії з боку обізнаних респондентів.
Окремо про плагіат Тетяни Морозової:
Поліграми наочний посібник (атлас) Т.Морозової, початок плагіативної діяльності