Слухайте сюди, я маю вам дещо розповісти.
Гортаю днями офіційний сайт нашої “поважної” Всеукраїнської Асоціації Поліграфологів (ВАП) і натрапляю на свіжу статтю про використання поліграфа в охороні.
Тема правильна, болюча — ризики, інсайди, людський фактор… Але коли я дійшов до розділу про «науковість», у мене виникло одне суто одеське питання.
Матеріал розміщений на головному профільному ресурсі країни, але підписаний не конкретним спеціалістом, а цілим «Експертно-правовим центром».
Знаєте, в Одесі кажуть: «Якщо на вивісці написано великими літерами, то хтось дуже не хоче, щоб шукали того, хто це насправді придумав».
Зазвичай такі серйозні методичні речі підписує конкретний автор своїм власним прізвищем. А тут — скромно так, колективно. Ну, ми ж з вами розумні люди і за назвою центру чудово розуміємо, чий саме це «почерк».
Але головне навіть не це. У тексті як єдиний порятунок людства згадується абревіатура МВПІ (Методика виявлення прихованої інформації). І тут стає зовсім весело, бо на авторство цієї методики в нас, як відомо, є ціла залізобетонна монополія на самому верху Асоціації.
Схоже, автори статті вирішили зробити красивий комплімент керівництву ВАП і вставили «модний бренд» скрізь, куди дотягнулися руки.
Але як кажуть на Привозі: «Ви або зніміть хрестик, або вдягніть труси» — якщо стаття виходить на офіційному ресурсі як еталон професіоналізму, то давайте не займатися методичним підлабузництвом, а тримати наукову марку.
Бо коли заради маркетингу та реверансів у бік «авторів методики» змішують грішне з праведним, виходить не експертний матеріал, а реклама для дуже довірливих громадян.
Давайте розберемо чотири головні «штанги» цього матеріалу, які суперечать і науці, і українському законодавству.
Міф 1: «Ми працюємо за МВПІ і за методиками Мін’юсту»
Звучить «богато», але це методичний абсурд.
Нам заявляють, що працюють за МВПІ, яка шукає реакції на специфічні деталі (колір сумки, час). І тут же, в наступному реченні, пишуть про методики, затверджені Мін’юстом для судових експертиз.
У чому фокус? В Україні, згідно з Реєстром Мін’юсту, базовими для експертиз є зовсім інші тести — зазвичай це тести порівняльних запитань. Класична МВПІ в судовій практиці використовується вкрай рідко через хронічний дефіцит «чистих», не розголошених деталей. Не можна схрестити чиюсь ексклюзивну теорію з українськими реаліями судово-експертної діяльності в одному абзаці.
Міф 2: Скринінг за допомогою МВПІ
«Авторський колектив» пропонує проводити планові щорічні перевірки охорони за допомогою тієї ж МВПІ.
Вмикаємо логіку: МВПІ працює виключно тоді, коли подія вже відбулася і є конкретні деталі розслідування. Як можна проводити плановий кадровий скринінг за МВПІ? Який «колір сумки» ми будемо шукати в тесті, якщо в компанії ще нічого не вкрали?
На скринінгах працюють зовсім інші методичні підходи. Заявляти про МВПІ на кадровому скринінгу — це розписатися у власному нерозумінні матчастини, навіть якщо ви дуже хочете зробити приємно творцям цієї абревіатури.
Міф 3: «Поліграф фіксує когнітивні відгуки мозку»
Нейробіологічний пафос зараз у моді, але давайте спустимося з неба на Дерибасівську.
Реальність: Жоден класичний поліграф не фіксує «відгуки мозку». Він знімає вторинний сигнал — периферичні реакції вегетативної нервової системи (дихання, тиск, шкірно-гальванічну реакцію). Це наслідки процесів у мозку, але не сам мозок.
Хочете фіксувати «відгуки мозку» (наприклад, хвилю P300) — купуйте шапочку для ЕЕГ або везіть респондента на фМРТ. Не треба робити людям нерви і видавати бажане за дійсне.
Міф 4: Поліграф як інструмент прогнозування
У тексті обіцяють виявити контакти «ще на етапі планування».
Запам’ятайте: Поліграф — це не кришталева куля і не карти Таро. Він працює тільки з тим, що вже записано в пам’яті як досконалий факт або чітко сформований, реальний намір. Він не видає прогнозів на майбутнє.
Висновок:
Захищати бізнес за допомогою психофізіології — потрібно і правильно. Але коли клієнту під маркою офіційного ресурсу Асоціації (ВАП) продають маркетингові казки та викривлену методологію заради просування окремих брендів, це дискредитує всю нашу спільноту.
Тому, шановні колеги, давайте бути професіоналами не на вивісках і не в реверансах, а в методології.
Бо Одеса — місто маленьке, та й поліграфологічне коло вузьке, тут усі все бачать і чудово розуміють, хто під кого підлаштовується.
Що думаєте про такі маркетингово-політичні перекоси на офіційних ресурсах професійних об’єднань? Пишіть у коментарях, тільки спокійно, без шторму.
P.S.
Реальність №1. Вразливість МВПІ до протидії
Одним із слабких місць МВПІ є її прогнозованість для підготовленого респондента. Якщо людина розуміє логіку тесту й знає, що її власна версія буде пред’явлена наприкінці та порівнюватиметься з іншими версіями, вона може свідомо впливати на результат.
Зокрема, респондент здатен штучно посилити реакцію саме на свою версію — через самонавіювання, емоційне напруження, внутрішню концентрацію або інші форми протидії. У такому випадку сильна реакція не обов’язково свідчить про правдивість версії, а може бути лише наслідком навмисного впливу.
Небезпека посилюється тим, що МВПІ не має достатньо чіткого формалізованого алгоритму оцінки реакцій. Якщо висновок робиться переважно візуально, штучно створене реагування може бути помилково сприйняте як діагностично значуще.
Тому у випадках із підготовленими або обізнаними респондентами МВПІ стає вразливою: людина розуміє, де саме потрібно «показати» реакцію, і може використати це проти самої методики.
Реальність №2. Головна проблема МВПІ — суб’єктивність оцінки
Найслабшим місцем МВПІ є відсутність чіткого та загальноприйнятого алгоритму обрахунку поліграм.
На практиці поліграфолог часто сам визначає, яка реакція є значущою, а яка — ні. Тобто висновок залежить не стільки від формалізованої системи оцінювання, скільки від особистого сприйняття спеціаліста.
Фактично аналіз може зводитися до оцінки “на око”. Через це одну й ту саму поліграму різні поліграфологи можуть трактувати по-різному: для одного це буде значима реакція, для іншого — звичайне фонове коливання.
Саме тому об’єктивність МВПІ в таких умовах викликає серйозні питання.
МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННЯ ПРИХОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: походження, позитивні та негативні сторони
Поліграфолог
Віталій СИВОКОНЬ
