fbpx

МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ З ВИКОРИСТАННЯМ ПОЛІГРАФУ

поліграма поліграф

США

Американські методики підрозділяються на категорії в залежності від розв’язуваних завдань (одноаспектные або багатоаспектні, однозадачные або багатозадачні), за способом оцінки результатів (чисельний або клінічний підхід), за способом проведення тесту (стандартний, “мовчазних відповідей”, “Так-тест”), по структурі тесту (“зони порівняння” і “метод Рейду”), за типом питань (в класифікації, представленої нижче).

Класифікація методик США за типом питань:

  1. Тести “виявлення знання” (тести “Піку напруги”);
  2. Тести “Перевірки істинності” (метод нейтрально-перевірочних питань);
  3. Змішані та комплексні методики;
  4. Скринінгові методики;
  5. Метод контрольних питань:
  • метод контрольних питань Рейду;
  • метод зон порівняння Бакстера;
  • методики на основі методу Рейду;
  • методики на основі методу зон порівняння Бакстера.

В даний час до найбільш часто використовуваних у США методиками поліграфних досліджень відносяться:

  • методика контрольних питань можливої брехні штату Юта (UZCT);
  • методика комплексного порівняння зон Н. Гордона (IZCT);
  • Федеральний тест порівняння зон (FZCT);
  • модифікований тест загальних питань ВПС США (AFMGQT).

При прийомі співробітників на роботу в США найбільш популярні:

  • скринінгова методика з питаннями спрямованої брехні (DLST);
  • скринінгова методика правоохоронних органів (LEPET).

Згідно результатів мета-аналізу, опублікованого в 2012 році, достовірними були визнані наступні методики:

  1. Модифікований тест загальних питань ВПС США (AFMGQT);
  2. “Фаза-ви” методу порівняння зон Бакстера (BUPT);
  3. Тест “Виявлення винного знання” (CIT);
  4. Тест “На шпигунів/саботаж (DLST);
  5. Скринінговий тест спрямованої брехні” (TES);
  6. Федеральний метод “Фаза-ви” (FUPT);
  7. Федеральний метод зон порівняння (FZCT);
  8. Методика комплексного порівняння зон – одноаспектная (IZST);
  9. Четырехтрековый тест порівняння зон Матте (MQTZCT);
  10. Тест порівняння зон Юти – трьох вопросный (UZCT).

При цьому, спеціальний комітет з обґрунтованим технікам, проводив мета-аналітичне дослідження, підкреслює, що його результати не є обов’язковими до виконання чи політикою стандарту.

ЯПОНІЯ

Широке застосування поліграфа в Японії почалося в 50-ті роки минулого століття. В 70-і роки введений в дію загальнонаціональний стандарт проведення перевірок на поліграф, в якій за основу були взяті американські методики.

При цьому, принципальним відмінністю застосування поліграфа в Японії є те, що “тест з використанням поліграфії розглядається як психологічний тест (процедура) в противагу його використанню в США як один з методів допису”. В зв’язку з специфікою менталітету, в Японії поліграф застосовується тільки під час кримінальних розслідувань.

При проведенні розслідувань не застосовується американська методика контрольних питань (МКВ), а застосовується лише методика виявлення приховуваної інформації (МВПІ), що пов’язано з пріоритетом виключення помилок “помилкової тривоги” (безпідставного звинувачення), що притаманні МКВ. Тести МВПІ пред’являються мінімум 3 рази. В Японії МКВ є тільки допоміжним в якості засобу захисту від помилок “пропуска цілі”, властивих МВПІ.

ПОЛЬЩА

Прикладне застосування поліграфа почалося в 60-ті роки професором П. Хорошовським, який спочатку працював по американській методиці.

В середині 70-х років польські поліграфологи дійшли висновку, що американські теорії детекції брехні не дають належного пояснення фізіологічними явищами, які спостерігалися в ході проведення досліджень на поліграф.

Далі були 25 років дослідження, в результаті яких сформувалася концепція “слідів пам’яті”, яка стала загальноприйнятою серед польських поліграфологів.

В 2003 році були узаконені правові основи використання поліграфів про допустимість застосування “технічних засобів, спрямованих на контроль несвідомих реакцій людини”. В даний час в Польщі дослідження на поліграфі застосовуються під час кримінальних розслідувань, а також перевірок найманого та робочого персоналу, як у державних структурах, так і в приватному секторі.

РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ

Першою методикою, яка була офіційно зареєстрована в Росії в 2006 році, є “видовая експертна методика виробництва психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа“, авторами якої є Іванов Л. Н., Комісарова Я. В., Пеленицын А. Б., Федоренко В. Н.

У 2009 році Інститут криміналістики ФСБ Росії розробив “Методику виробництва судових психофізіологічних експертиз із застосуванням поліграфа”. Однак ця методика виявилася суто відомчим нормативним актом і не могла бути опублікована в загальнодоступній науково-методичній літературі.

Другий методикою, зареєстрованої в Росії в 2014 році, стала “Типова методика виробництва судової психофізіологічної експертизи з використанням поліграфа”, розроблена Орловим Ю. До і Холодним Ю. І.

В “типової” методикою було приділено увагу:

  • допустимості редакції формулювань питань, що виносяться на вирішення експертизи;
  • порядком отримання згоди подэкспертного на проведення експертизи;
  • вибору тестів і визначення їх оптимальної кількості для коректного рішення задач;
  • встановлення тривалості процедури дослідження;
  • організації проведення експертизи та порядку взаємодії експерта зі слідчим;
  • порядком відеореєстрації процедури дослідження.

Специфікою “типової” методики є:

  • вступ “комплексного” фальшивого ознаки;
  • виявлення індивідуального симптомокомплексу “наскрізним” способом;
  • застосування методики “зміни установок”.

Саме з використанням “типової” методики в даний час проводяться експертизи в СК РФ і ФСБ РФ.

Крім цього:

  • в МВС Росії розроблено навчальний посібник “Єдині вимоги до порядку проведення психофізіологічних досліджень з використанням поліграфа” (2008 рік);
  • Опублікована методика Поповичева С. В., що базується на “емоційної моделі інструментальної детекції брехні” зі специфічним нововведенням контрольних питань “сумніви” (2011 рік);
  • Запатентований Метод Взаємних Виключень” Лосєва-Міллера (2014 рік).

УКРАЇНА

В 2015 році творчим колективом, який складається з засновників і членів Всеукраїнської асоціації поліграфологів (ВАП), була розроблена “Методика проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа“.

Нюанси і нововведення, що містяться в “Методиці ВАП”:

  • В основу практично корисної моделі по верифікації підтвердження / приховування інформації покладена “градація значущості особистісних смислів” із застосуванням концепції когнітивного дисонансу / консонансу (по Л. Фестингеру);
  • Коротко викладена фізіологічна специфіка “корисних” і “шкідливих” факторів стосовно до ПФИП по таких психічних процесів, як сприйняття, пам’ять, увага, емоції, установка;
  • Викладений принцип “прайминг ефекту” (зміни здатності впізнання або вилучення з пам’яті об’єкта в результаті особливої попередньої зустрічі з ним), а також специфіка методики його застосування в ході проведення ПФИП;
  • Дана класифікація реєстраційних каналів поліграфів і фізіологічних показників, зареєстрованих ними, – за часовими критеріями (статичні і динамічні), а також за критеріями достовірності (в обернено пропорційній залежності від можливості їх свідомого викривлення);
  • Науково обґрунтовано доцільність застосування “вступної” частини для всіх категорій питань;
  • Оновлені переліки методичних вимог, що висуваються до кожної з категорій питань;
  • Введена нова структурна одиниця ПФИП “блок питань” (містить, як правило, один перевірочний питання), а також дано наукове обгрунтування ефективності його практичного застосування;
  • Наведені приклади тестів у відповідності з традиційними поглядами американських авторів, а також для порівняння дані варіанти їх модифікацій у вигляді “блоків питань” з переліком переваг;
  • Викладено принципи стратегії і тактики проведення ПФИП при моно – та полі – тематичних дослідженнях;
  • Крім традиційних варіантів порівняльного аналізу значущість стимулів (на основі динамічних показників), дані принципи аналізу фізіологічних реакцій на основі статичних показників.

Примітка: Методика ВАП являє собою навчальний посібник, в якому представлений загальний перелік положень, практичне застосування яких достатньо для одержання достовірних результатів  результаті досліджень з використанням поліграфа.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВАП

  1. Вступ

У посібнику викладені основні принципи і порядок проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа у вигляді приписів, що регламентують діяльність поліграфолога для вирішення поставлених перед ним завдань. У посібнику міститься теоретичне і експериментальне обґрунтування науково-практичних рекомендацій в скороченому об’ємі.

Посібник підготовлений в ході науково-дослідної роботи, виконаної членами Всеукраїнської асоціації поліграфологів (ВАП). У розробці посібника і експертній оцінці результатів дослідження брали участь досвідчені фахівці, які застосовують  поліграф в оперативно-розшуковій діяльності й регулюванні трудових  відносин. До робочої групи Експертної Ради ВАП увійшли співробітники (діючі або такі, що знаходяться в запасі) МВС, СБУ, МО України, а також викладачі спеціалізованих освітніх установ країни.

Посібник призначений для використання в діяльності поліграфологів державних і комерційних організацій України у випадках службових і приватних розслідувань, оперативно-розшуковій  діяльності, розслідуванні правопорушень, а також для вирішення завдань відбору    та розстановки кадрів.


  1. Основні поняття і термінологія

2.1. Психофізіологічне дослідження із застосуванням поліграфа (далі ПФДП) – процедура застосування спеціальних знань, пов’язана з використанням технічних засобів, що не завдають шкоди  життю і здоров’ю людини, яка забезпечує здійснення аналізу динаміки психофізіологічних реакцій людини у відповідь на стимули, що  пред’являються, з метою перевірки достовірності інформації, повідомленої респондентом.

2.2. Поліграф – технічний пристрій, який дозволяє відстежувати динаміку фізіологічних реакцій респондента у відповідь на стимули, що пред’являються, за рахунок перетворення  фізіологічних показників респіраторної, електрошкірної, серцево-судинної активності і т.п. в електричні сигнали, що відображаються у вигляді графіків.

2.3. Процедура дослідження – основний етап ПФДП, який передбачає пред’явлення респонденту стимулів, об’єднаних у блоки питань і тести, в особливому, методично обумовленому порядку, пов’язаний з використанням поліграфа.

2.4. Респондент – фізична дієздатна особа, яка добровільно приймає рішення про проходження процедури ПФДП, і яка підтвердила у письмовій формі свою згоду на участь в ПФДП.

2.5. Поліграфолог – особа, яка пройшла спеціальну підготовку в області проведення досліджень з використанням поліграфа і має документ, що засвідчує її право на ведення професійної діяльності в цій сфері.

2.6. Замовник – юридична або фізична особа, за чиєю ініціативою проводиться ПФД.

2.7. Висновок за результатами ПФДП – висновок з питань, поставленим перед поліграфологом, яке видається замовнику в письмовому вигляді.

2.8. Матеріали ПФДП – висновок поліграфолога; перелік питань, заданих респонденту в процесі тестування на поліграфі; реактограми; аудіо- і /або відеозаписи, зроблені в ході ПФДП.


  1. Принципи організації і проведення ПФДП

3.1. Проведення ПФДП грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини й громадянина, а також незалежності поліграфолога, який проводить ПФДП, об’єктивності, всебічності і повноти досліджень, що проводяться із застосуванням сучасних досягнень науки і техніки.

3.2. ПФДП повинне проводитися тільки за наявності відповідного замовлення і тільки в межах кола  питань, визначеного замовником. Ініціатива ПФДП також може належати і самому респонденту, відносно якого, на його думку, були висунені безпідставні звинувачення або підозри.

3.3. ПФДП здійснюється з дотриманням принципів гласності та добровільності, які виражаються у завчасному повідомленні респондента про можливість, терміни, цілі й порядок проведення ПФДП, що передбачає отримання від респондента письмової заяви про його згоду (відмову) на участь в ПФДП. При цьому поліграфолог зобов’язаний перевірити, що згода респондента дійсно добровільна (не є наслідком примусу або тиску з боку сторонніх або зацікавлених осіб).

3.4. Забороняється здійснення дій, що принижують честь респондента, його людську гідність, які створюють небезпеку для його життя і здоров’я, а також примус до дачі згоди на участь в ПФДП (задекларовані статтями 8-10 Конвенцій про захист прав людини і основних свобод).

3.5 Респондент має право відмовитися від ПФДП на будь-якому його етапі і не давати пояснень відносно причин виникнення у нього тих або інших реакцій.

3.6. Відмова від участі в ПФДП не може служити підставою для вжиття яких-небудь заходів, що порушують  права респондента, передбачені чинним законодавством, і вона не є свідченням приховування респондентом запитуваної  інформації.

3.7. Інформація, отримана в процесі проведення ПФДП, а також та, що міститься в матеріалах ПФДП, не підлягає розголошуванню без згоди респондента, за винятком випадків, передбачених чинними нормативними актами.

3.8. Умови зберігання і використання матеріалів ПФДП повинні унеможливлювати їх втрату, спотворення або несанкціонований доступ до них.


  1. Умови організації та проведення ПФДП

4.1. Організаційне забезпечення ПФДП на усіх етапах його проведення здійснює замовник.

4.2. Замовник в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає поліграфологу інформацію і матеріали, необхідні для проведення ПФДП, характер і об’єм яких визначає поліграфолог.

4.3. Дата і час проведення ПФДП визначається поліграфологом спільно із замовником з урахуванням часу, необхідного для підготовки і проведення ПФДП.

4.4. З метою забезпечення якості діяльності, незалежно від об’єму  завдань, що підлягають вирішенню, поліграфологу не рекомендується проводити дослідження із застосуванням поліграфа більше трьох людей в день.

4.5. На замовника покладається обов’язок із забезпечення прибуття особи, відносно якої планується проведення ПФДП, у встановлений час і місце, а також висуваються вимоги щодо забезпечення  безпеки і комфортності приміщення, в якому буде проводиться ПФДП.

4.6. У разі присутності при проведенні ПФДП замовник повинен строго виконувати інструкції, отримані від поліграфолога, не втручатися в його дії, не робити яких-небудь зауважень або заяв без узгодження з поліграфологом.

4.7. З метою підвищення результативності ПФДП його слід проводити в умовах, що виключають спілкування респондента з особами, безпосередньо не задіяними в організації і проведенні дослідження. Рішення про присутність в приміщенні, де проводиться ПФДП, інших осіб окрім поліграфолога і респондента, приймається поліграфологом спільно із замовником відповідно до вимог чинного законодавства.

4.8. Оптимальна тривалість процедури дослідження складає від 2 до 3 годин. При великому об’ємі завдань, поставлених перед  поліграфологом, ПФДП слід проводити поетапно, бажано в різні дні. Процедуру дослідження із застосуванням поліграфа доцільно проводити в першій половині дня (після хорошого сну і легкого сніданку респондента). Небажано проводити дослідження після 18 години і категорично забороняється проводити дослідження в нічний час доби (з 22 до 6 години).

4.9. Протипоказання проведення ПФДП:

  • Повне або часткове порушення слуху;
  • Нездатність говорити;
  • Респонденти, молодші 12 років (дослідження респондента старше 12 років,але який не досяг 16 річного віку, проводиться тільки за наявності письмової згоди його законного представника);
  • Фізичне або психічне виснаження респондента, а також, коли респондент знаходиться в стані сонливості, відчуженості або неконтрольованого перезбудження, не може координувати свої рухи і тому подібне;
  • Психічне або соматичне захворювання в гострій фазі, а також у разі загострення хронічних захворювань, особливо пов’язаних з порушенням серцево-судинної або дихальної діяльності;
  • Гострий больовий синдром;
  • Епілепсія (об’єктивна ознака – наявність різноспрямованих рубців на лобі як наслідки епілептичних припадків у минулому);
  • Менше доби після вживання сильнодіючих психоактивних речовин (наркотичних засобів або сильнодіючих лікарських препаратів), седативних препаратів (снодійні), альфа-блокаторів (препаратів, що знижують артеріальний тиск) або при наявності відповідних  ознак вживання названих речовин;
  • Стан алкогольного, наркотичного сп’яніння або явні ознаки абстиненції (похмільного синдрому);
  • Вагітність (у ранніх термінах вагітності потрібне підтвердження довідкою лікаря);
  • З метою прогнозування можливих дій або намірів респондента, не підкріплених конкретними даними;
  • У разі, коли поліграфолог знаходиться в службовій або іншій залежності від респондента, а також за наявності інших обставин, які дають основу вважати, що поліграфолог особисто, прямо або опосередковано, зацікавлений в необ’єктивному результаті ПФДП.
  • За наявності причин, які перешкоджають проведенню ПФДП, дослідження призупиняється. Питання про його відновлення вирішується поліграфологом спільно із замовником залежно від можливості усунення причин, перешкоджаючих  проведенню ПФДП.

4.10. При проведенні ПФДП в обов’язковому порядку повинен здійснюватися аудіовідеозапис у встановленому чинним законодавством порядку (на усіх етапах ПФДП, від початку і до кінця кожного етапу ПФДП).


  1. Завдання, які вирішуються при проведенні ПФДП

5.1. Метою ПФДП є перевірка достовірності інформації, що повідомляється респондентом.

5.2. Досягнення мети ПФДП забезпечується шляхом послідовного вирішення низки  завдань із:

  • Актуалізації образів, що зберігаються в пам’яті респондента, за рахунок пред’явлення стимулів, підібраних і систематизованих у відповідному порядку;
  • Аналізу динаміки фізіологічних реакцій респондента у відповідь на стимули, що пред’являються;
  • Виділення сукупності стимулів, ситуаційно значимих для респондента;
  • Визначення міри інформованості респондента про подію і його деталі, що послужила приводом для проведення ПФДП.

5.3. Залежно від завдань, що підлягають розв’язанню, ПФДП може проводитися:

–    При здійсненні оперативно-розшукової діяльності відповідно до вимог законодавства України, що регламентують цей вид діяльності;-    При здійсненні судочинства відповідно до вимог процесуального законодавства України;-    При вступі на державну службу та її проходженні відповідно до вимог законодавства України;-    При регулюванні трудових та інших, безпосередньо пов’язаних з ними, відносин відповідно до вимог трудового законодавства і нормативних актів, що регламентують окремі сфери життєдіяльності суспільства;-    За запитом фізичних або юридичних осіб відносно членів їх сімей або співробітників;-    За запитом респондентів, бажаючих підтвердити свою непричетність.

5.4. Оскільки ПФДП є одним з елементів комплексної перевірки достовірності інформації, що повідомляється респондентом, отримані при його проведенні відомості підлягають оцінці уповноваженими на те особами відповідно до загальних правил, встановлених чинним законодавством, які не дозволяють надавати відомості, отриманим з якого б то не було джерела, пріоритетне значення.


  1. Обов’язки поліграфолога

6.1. Робота поліграфолога здійснюється з дотриманням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу», «Про принципи запобігання і протидії корупції», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про захист персональних даних», «Про інформацію» і інших нормативно-правових актів.

6.2. Поліграфолог зобов’язаний:

  • Проводити ПФДП тільки після власноручного заповнення заяви про згоду респондента, з попередньою перевіркою добровільності згоди, відсутності примусу або тиску з боку сторонніх або зацікавлених осіб;
  • Ознайомити респондента з тематиками питань, які будуть йому задані в ході процедури ПФДП;
  • Припинити проведення ПФДП у разі погіршення самопочуття респондента; відмови респондента від проведення ПФДП; недотримання респондентом інструкцій поліграфолога, обумовлених методичними вимогами до проведення ПФДП;
  • Дати роз’яснення щодо  технології та організації проведення ПФДП;
  • Представити замовникові висновок за результатами ПФДП і матеріали ПФДП;
  • Зберігати в таємниці інформацію, яка стала йому відома у зв’язку з проведенням ПФДП, за винятком випадків, коли передача такої інформації здійснюється відповідно до законодавства України.

6.3. Поліграфолог повинен:

  • Знати основи психофізіології та професійно володіти основними методами проведення ПФДП;
  • Уміти професійно поводитися з поліграфом, на якому проводиться дослідження;
  • Вільно володіти мовою, на якій проводиться ПФДП при роботі без перекладача (при необхідності – елементами спеціальної термінології, сленгу, жаргону, діалекту, який властивий респонденту);
  • Ясно і чітко виражати свої думки при спілкуванні з респондентом (пояснюючи що-небудь, говорити по суті, уникаючи використання малозрозумілих для респондента спеціалізованих термінів);
  • Проявляти наполегливість і не упускати зі своїх рук ініціативу під час проведення ПФДП;
  • Присікати багатослівність респондента, домагатися від нього коротких, але змістовних відповідей на питання, що ставляться;
  • Бути пильним, виявляти будь-які зміни в поведінці респондента;
  • Творчо змінювати тактику проведення ПФДП відповідно до обставин, додаткової інформації або динаміки стану респондента;
  • Проявляти витримку і такт, доброзичливість і шанобливе ставлення до респондента; створювати ділову і, в той же час, спокійну й довірливу атмосферу упродовж усього дослідження;
  • Бути охайно одягненим (без яскравих і/або дорогих аксесуарів, без різких парфумерних запахів);
  • Своїми діями і видом демонструвати високий рівень професіоналізму;
  • Приступати до дослідження в належному фізичному і психічному стані.

  1. Вимоги до поліграфів для проведення ПФД

7.1. Обладнання

7.1.1. Усі реєстраційні канали поліграфа мають бути незалежними (окремі датчики), а також виключати взаємний вплив один на одного (екранування).

7.1.2. Поліграф повинен мати не більше 7-8 реєстраційних каналів (для можливості одночасного відстежування показників).

7.1.3. Поліграф обов’язково повинен містити 2 основних реєстраційних канали високого рівня достовірності (які  унеможливлюють свідоме спотворення показників) :

  • Канал електрошкірної активності, що показує динаміку провідності шкіри (шкірно-гальванічні реакції) і опору шкіри (шкірного опору) экзосоматичним методом. Тип датчика – електроди (позолочені або посріблені);
  • Канал периферичної серцево-судинної активності, що показує динаміку частоти сердечних скорочень і тонусу судинної стінки артеріол (артерій) екзосоматичним методом. Тип датчика – світлодіодний (фотоплетизмографічний) або мембранний перетворювач (п’єзоплетизмографічний).

7.1.4. Поліграф обов’язково повинен містити основні реєстраційні канали середнього рівня достовірності (не виключаючих можливості свідомого спотворення показників) – канал респіраторної активності, що показує динаміку глибини і частоти дихання, у кількості 2 штук: «торакальний» (грудний) і «абдомінальний» (черевний). Тип датчика – пневматичний сільфон  або мембранний перетворювач (п’єзокераміка).

7.1.5. Поліграфи також можуть утримувати допоміжні реєстраційні канали:

  • Канал центральної серцево-судинної активності, що показує динаміку частоти сердечних скорочень і тонусу судинної стінки магістральних артерій (вен) екзосоматичним методом; тип датчика – пневматична манжета для виміру кров’яного тиску (плечова або пальцева) або мембранний перетворювач (п’єзокераміка);
  • Канал акустичної активності, що дозволяє фіксувати гучність, час, тембр відповідей і малопомітні звуки (артефакти і протидії); тип датчика – мікрофон, фіксуючий усі типи артефактів або ларингофон, що виключає «зовнішні» артефакти;
  • Канал м’язової активності, що дозволяє фіксувати малопомітні рухи м’язів тіла; тип датчика – пневматична подушка або мембранний перетворювач (п’єзокераміка);
  • Канал мімічної активності, що дозволяє фіксувати малопомітні рухи м’язів обличчя; тип датчика – мембранний перетворювач (п’єзокераміка).

7.2. Програмне забезпечення

7.2.1. Програмне забезпечення поліграфа повинне надавати можливість фіксувати як мінімум такий об’єм інформації:

  • Ідентифікаційні дані респондента;
  • Дату і час проведення дослідження;
  • Початок і завершення запису фізіологічних реакцій;
  • Встановлені налаштування чутливості датчиків;
  • Маркування стимулів;
  • Період пред’явлення стимулу;
  • Фіксація відповідей респондента (час і категорія);
  • Період запису фізіологічного реагування після пред’явлення стимулу;
  • Маркування поліграм (позначення артефактів і інше);
  • Зміни в налаштуваннях (центрування, зміна рівня чутливості і масштабу);
  • Запис «динамічних» фізіологічних показників (реактограм);
  • Запис «статичних» фізіологічних показників (цифрових значень).

7.2.2. Програмне забезпечення поліграфа повинне унеможливлювати редагування або видалення стимулів і фізіологічних показників в раніше проведених дослідженнях (з метою уникнення фальсифікацій).

7.2.3. У програмному забезпеченні поліграфа обов’язково має бути демонстраційна версія, що дозволяє проводити тільки перегляд раніше проведених досліджень (необхідно для можливості проведення якісної експертизи фахівцем, залученим опонуючою стороною).

7.2.4. Інтегрування засобів аудіо і відеозапису в програмне забезпечення поліграфа є обов’язковим за умови можливості  відтворення запису ПФДП, починаючи з моменту входу респондента в приміщення і закінчуючи його виходом з приміщення.


  1. Загальнонаукові принципи ПФДП

8.1. Прикладне завдання виявлення у людини приховуваної інформації вирішується двома способами: психологічним і психофізіологічним.

8.2. Психофізіологічний спосіб виявлення у людини приховуваної інформації полягає в тому, що аналіз «внутрішніх», не доступних апаратурній фіксації,  процесів припускає виявлення їх взаємозв’язку з одночасно протікаючими і доступними для апаратурної фіксації «зовнішніми» процесами, в яких механізм «внутрішніх» процесів знаходить своє відображення. Це дозволяє досліджувати їх опосередкованим чином, вивчаючи «зовнішні» кореляти.

8.3. Як відомо з психофізіології, сукупність образів, пов’язаних з досліджуваною подією, утворює в пам’яті людини єдиний комплекс. Активація одного з елементів комплексу, окрім волі людини, автоматично реконструює сукупність усіх його елементів, що проявляється в зміні фізіологічних процесів.

8.4. У даній  методиці технічним засобом, що дозволяє реалізувати психофізіологічний спосіб виявлення у людини приховуваної інформації,  є комп’ютерний поліграф – багатоцільове обладнання, призначене для одночасної реєстрації декількох фізіологічних процесів.

8.5. Загальнонауковою  базою ПФДП служить психофізіологічний феномен, який полягає в тому, що зовнішній інформаційний стимул про подію, збережену в  пам’яті людини і є значимою в ситуації відповідного дослідження, стійко викликає фізіологічну реакцію, яка перевищує реакції на аналогічні стимули, що пред’являються в тих же умовах, але не пов’язані з досліджуваною подією. Психофізіологічний феномен, будучи невід’ємним явищем людської психіки, чітко відстежується (окрім ситуації ПФДП) як в процесі свідомої операторської діяльності, так і при неусвідомлюваному  сприйнятті людиною суб’єктивно значимих для неї стимулів.

8.6. Фізіологічні реакції, реєстровані в ході ПФДП, можуть бути обумовлені не лише психічними процесами,  пов’язаними з приховуванням інформації, але й іншими психічними проявами респондента. До теперішнього часу не виявлені чіткі фізіологічні ознаки, що однозначно вказують на правдивість або брехливість відповідей респондента, або на інші психічні процеси (наприклад,  переляк,  здивування і т.п.), що призводять до появи цих реакцій.

8.7. Фізіологічні процеси за приховування інформації схожі на ті, що відбуваються при когнітивному дисонансі – активація процесів напруги унаслідок  невідповідності минулого досвіду відносно справжньої ситуації (приховання інформації). На противагу цьому, фізіологічні процеси при підтвердженні інформації схожі на ті, що відбуваються при когнітивному консонансі – активації процесів розслаблення внаслідок  відповідності минулого досвіду відносно справжньої ситуації (підтвердження інформації).

8.8. В ході ПФДП неспецифічне збільшення фізіологічних реакцій на той або інший стимул є лише свідченням суб’єктивної значущості стимулу  (міри активації процесів напруги). Науково обґрунтованих і загальновизнаних методів диференціації фізіологічних процесів залежно від причин виникнення на сьогодні не існує. Тому розмежування фізіологічних реакцій, обумовлених приховуванням/підтвердженням інформації та реакцій іншої природи пов’язане зі значними труднощами.

8.9. Аналіз взаємозв’язків, ролі та місця психологічних  процесів пам’яті, уваги, емоцій, установок й інших в механізмах психофізіологічного феномену засвідчує, що процедура ПФДП є процесом цілеспрямованого тестування пам’яті. При з’ясуванні питання про інформованість респондента щодо досліджуваної події  цільовими стимулами можуть виступати різні ознаки цієї події. У разі дослідження із застосуванням поліграфа образи реальних подій можуть бути актуалізовані в пам’яті респондента, а потім виявлені за допомоги відібраних стимулів, що пред’являються під дією цілеспрямованої установки, яка задається поліграфологом, з подальшою реєстрацією ним фізіологічних реакцій,  виникаючих у відповідь на ці стимули.

8.10. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології пам’яті:

8.10.1. Формування сукупності образів пам’яті відносно досліджуваної події відбувається в прямому хронологічному порядку:

  • Формування сукупності образів в пам’яті розпочинається з періоду часу, який передує події (фрагмент «До»);
  • Початковий етап формування сукупності образів продовжується  у періоді часу здійснення події (фрагмент «В ході»);
  • Формування сукупності образів в пам’яті закінчується періодом часу після події, що сталася (фрагмент «Після»).

Отже, реконструкцію сукупності образів пам’яті відносно досліджуваної події оптимально робити в тій же хронологічній послідовності, як вона формувалася насправді.

8.10.2. Одна із класифікацій пам’яті  виокремлює декларативну і процедурну пам’ять. Слід враховувати, що:

  • У респондентів, не причетних до досліджуваної події, можлива наявність тільки декларативної пам’яті (припущення того, як усе могло відбуватися насправді);
  • У респондентів, причетних до досліджуваної події, можлива наявність як декларативної пам’яті, так і процедурної пам’яті (знання того, як усе відбувалося насправді).

Отже, при реконструкції сукупності образів пам’яті відносно досліджуваної події необхідно цілеспрямовано досліджувати у респондентів наявність інформації саме в процедурній пам’яті (виявляти факти, дії, знання).

8.10.3. За часом збереження інформації пам’ять розрізняють короткотривалу  і довготривалу. Сукупність образів пам’яті відносно досліджуваної події зберігається в довготривалій пам’яті,  а  питання відповідного ПФДП, з якими був ознайомлений респондент, зберігаються в короткочасній пам’яті, до  того ж –  не більше ніж  15-20 хвилин й  у кількості 7+/-2 питання.  Тому ознайомлення респондентів з кожним цільовим стимулом (перевірочним питанням) дослідження оптимально здійснювати в ході процедури ПФДП, безпосередньо перед його формулюванням.

8.10.4. Як відомо, знаходження людини в зміненому стані свідомості, внаслідок:

  • прийому деяких речовин (алкоголь, наркотики);
  • високого рівня психоемоційної напруги (стан афекту);
  • гіпнотичного навіювання (блокування сукупності образів пам’яті)

може порушувати процес запам’ятовування інформації (фрагментарно або повністю).

При цьому в ході ПФДП достовірні фізіологічні реакції у відповідь на перевірочні питання відносно досліджуваної події можуть бути частково або повністю відсутніми. Отже, необхідно диференціювати фізіологічну амнезію (забування) від патологічної, оскільки тільки патологічна амнезія (стан патологічного афекту) розглядається як пом’якшувальна обставина.

8.10.5. Одним із предметів дослідження клінічної психології є так звані «неправдиві спогади», які формуються завдяки припущенням і здогадам (у декларативній пам’яті).  Навіть психічно здорова людина може бути щиро переконана, що все, що  ілюзорно уявлялося,  відбувалося насправді. Отже, в ході ПФДП необхідно диференціювати свідоме (умисне) неправдиве свідчення  від несвідомого (щирого) обману.

8.11. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології сприймання.

8.11.1. За часом сприйняття інформації людиною умовно розділяється на два етапи – неусвідомлюваний та усвідомлюваний. Усвідомлення інформації відбувається в діапазоні від 0,2 до 0,4 секунди. Ухвалення рішення вибору оптимальної категорії відповіді також займає за часом від 0,2 до 0,4 секунди.

У застосуванні до ПФДП потрібно враховувати, що:

  • після пред’явлення стимулу (формулювання питання) у фізіологічній реакції першою завжди є несвідома компонента, а другою – усвідомлювана;
  • якщо в образі пам’яті наявна ситуаційно значима інформація, то фізіологічне реагування проявлятиметься в більшій мірі, ніж за її відсутності;
  • після переходу сприйняття стимулу на рівень усвідомлення у респондента, який приховує наявність інформації, виникає стан неузгодження (дисонансу), що є додатковою причиною для того, щоб фізіологічна реакція проявилася ще більшою мірою.

8.12. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості психофізіології уваги.

8.12.1. Мимовільним (несвідомим) компонентом уваги є орієнтовний рефлекс (ОР). ОР розпочинається з генералізованого етапу, фізіологічний прояв якого істотно перевищує ситуаційну значущість стимулу. Активація ОР відбувається на будь-який різновид новизни інформації.

Отже, стосовно ПФДП:

  • Активація ОР у фізіологічному реагуванні респондента є «погрішністю», оскільки не має відношення до ситуаційної значущості цільового стимулу;
  • ОР відбувається на будь-яку зміну смислу питання і/або його змісту, тому для нейтралізації активації ОР усі перевірочні (контрольні) питання необхідно попереджувати нейтральними питаннями, які як за смислом, так і за змістом мають бути максимально схожими з наступними питаннями.

8.12.2. Увага людини мимоволі сфокусована на одній тематиці, яка є для неї найбільш важливою (домінуючою за ситуативною значимістю). При цьому, усі інші тематики перебувають під впливом феномену «надпригнічення» (домінуючій значущості).

У застосуванні до  ПФДП потрібно враховувати:

  • Якщо у респондента в період дослідження є стороння тематика, що конкурує або пріоритетна за мірою ситуативної значущості порівняно з темою дослідження, то можливий прояв фрагментарного або тотального зниження рівня фізіологічної реактивності на цільові стимули (перевірочні питання);
  • Якщо контрольні питання відносяться до сторонніх тематик (так зване “внетематичне” питання), то вони також перебувають під впливом феномену «надпригнічення», отже, результати порівняння їх фізіологічного реагування з перевірочними питаннями істотно спотворюються.

8.13. Для досягнення максимальної ефективності цілеспрямованого тестування пам’яті необхідно враховувати особливості фізіології психологічних установок. Як відомо, психологічні установки формуються в результаті прийняття людиною певних рішень. Ухвалення рішення людиною може формуватися як самостійно, так і під впливом чужої думки,  іншого погляду.  Якщо чужа думка для людини не прийнятна, то вона несвідомо відкидає як саму ідею, так і автора.

При застосуванні ПФДП потрібно враховувати, що:

  • Мета дослідження полягає у визначенні тільки особистої думки респондента;
  • Для виявлення «цільових» (особистісних) психологічних установок поліграфологу необхідно з’ясувати, які установки у респондента були сформовані за допомогою чужої думки (при необхідності, виявити, ким це було зроблено, коли і з якою метою);
  • Для досягнення мети дослідження поліграфологу не можна піддавати спотворенню «особистісні» установки респондента шляхом маніпуляцій, навіювання і т.п.;
  • З метою формування довірливого відношення з респондентом, поліграфолог повинен «вторити» особистим установкам респондента (підтверджувати те, що турбує людину);
  • З метою отримання максимально об’єктивного результату поліграфологу не можна формувати у респондента психологічні установки відносно теми, що підлягає дослідженню (наприклад, неприпустиме підвищення міри значущості сторонніх тематик, призначених для контрольних питань, оскільки вони можуть стати домінуючими або, навпаки, можуть бути знехтувані респондентом);
  • Поліграфологу допустимо коригувати у респондента тільки ті психологічні установки, які відносяться до прогнозування ним наслідків результату дослідження, – формування упевненості в позитивному прогнозі у непричетних респондентів і формування стану безвиході (негативного прогнозу) у причетних респондентів.

  1. Основні методичні положення ПФДП

9.1. Для контролю динаміки розвитку психофізіологічного феномену, а також з метою визначення причинно-наслідкової залежності між змістом питань, що пред’являються респонденту, і вираженістю реакцій, що виникають при цьому, в ПФДП використовують опитувальники – набори спеціальним чином підібраних, сформульованих і згрупованих питань  у кількості до 15-20 шт.

9.2. Усі питання, використовувані в ході ПФДП, розподіляються на перевірочні питання і допоміжні питання, які,  в свою  чергу,  підрозділяються на нейтральні й контрольні питання.

9.3. Перевірочні питання (relevant question) призначені безпосередньо для вирішення завдань ПФДП – виявлення у респондента приховуваної ним інформації про ту або іншу подію, що представляє спеціальний інтерес;

9.4. Контрольні питання (control question),  призначені для забезпечення контролю методичної коректності процедури ПФДП.

9.5. Нейтральні питання (neutral або irrelevant question) призначені:

  • Для визначення фонового рівня фізіологічної активності організму респондента в ході виконання ПФДП;
  • Для переключення уваги, підвищення рівня сприймання, диференціації сприйняття респондента відповідно  того або іншого нюансу досліджуваної події.

9.6. Відмінність між фізіологічними реакціями на перевірочні й  допоміжні питання являється основою для визначення ситуаційної значущості кожного з цих питань і винесення висновку про причетність або непричетність респондента до тієї або іншої події.  Зокрема, припускається, що респонденти, не причетні до події, будуть більш стурбовані змістом контрольних питань, чим перевірочних, і, отже,  даватимуть на них більш виражені фізіологічні реакції; у респондентів, причетних до події, більш  вираженими будуть реакції на перевірочні питання.

9.7. За допомогою ПФДП вивчається та або інша версія, тобто обґрунтоване припущення про наявність / відсутність в житті респондента досліджуваної події, що має спеціальний інтерес для замовника. В ході ПФДП оцінюються, як мінімум, дві версії – звинувачення й виправдання. Наприклад, «пов’язаний або не пов’язаний» респондент з певними особами або організаціями, «здійснював або не здійснював» зазначені  дії, «інформований або не інформований» про відповідні  запиту події, факти і т.п.

9.8. Досліджувана подія, причетність респондента до якої належить підтвердити або спростувати в результаті  ПФДП, може бути такою, що однозначно відбулася (наприклад, достовірно відомо, що сталося розкрадання або «просочування» інформації), або такою,  що лише передбачувана,  з різною мірою ймовірності (наприклад, можливий контакт з ким-небудь або можлива участь в чому-небудь).

9.9. Досліджувана подія характеризується низкою  ознак:

  • Приватні ознаки – коли достовірно визначений сам факт події і низка його елементів (місце, час, обставини та інше);

Наприклад,  здійснюється розшук викрадача грошей.  При цьому відомо, що гроші були: упаковані в 6 пачок; у купюрах по 500 гривен; загорнуті в газету; складені в пакет білого кольору. В якості підозрюваного в розкраданні грошей визначається певний «Х» і висувається версія, що «гроші викрав «Х»«. Для визначення причетності «Х» до цього розкрадання проводиться ПФДП, в ході якого досліджуються дві версії; звинувачення – «« Х» викрав гроші» й виправдання  –  «« Х» не викрадав гроші». При цьому розслідувана  подія «викрадені гроші узяв «Х»« характеризується низкою  приватних ознак, перелічених вище.

Приватні ознаки, у свою чергу, підрозділяються на «відомі» і «невідомі» непричетним респондентам.

Наприклад,  відносно вищезгаданого розшуку викрадача грошей непричетним респондентам не відомі усі перераховані приватні ознаки.

  • Загальні ознаки – коли існування події тільки передбачається (найбільш типові, відомі з аналізу споріднених подій певного класу).

9.10. Можливість  отримання в результаті ПФДП інформації від респондента про досліджувану подію визначається тим, що ймовірність виділення за фізіологічними реакціями даної особи значимих для неї ознак події (у разі її причетності до такої або інформованості про таку) достовірно перевищує вірогідність виділення ознак в результаті випадкового вгадування.


  1. Питання, використовувані в ПФДП

Кваліфіковане формулювання питань є виключно важливим етапом підготовки до процедури дослідження. Незалежно від тих або інших методичних цілей усі питання мають бути зрозумілі респонденту і відповідати певним вимогам.

10.1. Вимоги до питань,  які використовуються в ході ПФДП

10.1.1. Питання мають бути складені на тій мові, яка є рідною  для респондента. Допустиме складання питань і на іншій мові, якщо респондент нею володіє досконало. У разі, коли поліграфолог не володіє рідною мовою респондента, то допустиме залучення тільки такого перекладача, який знає специфіку формулювання питань під час  досліджень  із застосуванням поліграфа, а також досконалості володіє цими навичками.

10.1.2. Питання повинні передбачати тільки односкладові відповіді – «Так», «Ні» або «Не знаю». Недопустимі питання, що вимагають розгорнутих відповідей.

Примітка

При традиційному підході передбачені тільки варіанти відповідей «Так»  або «ні». Введення додаткового варіанту відповіді «Не знаю» не суперечить правилу «односкладовості», проте істотно розширює методичні можливості поліграфолога при складанні блоків питань і тестів. Окрім цього, варіант відповіді «Не знаю» допомагає респонденту фокусувати свою увагу на суті питань,  тим самим нейтралізуючи феномен «зміщення мети» зі змісту  питання на пошук «безпечного» для нього варіанту відповіді..

10.1.3. Питання повинні формулюватися максимально просто (особливо перевірочні питання).

Примітка

Оперативній пам’яті людини властиве запам’ятовування 7+/-2 інформаційних  одиниці, отже, в питаннях оптимальне застосування речень, що складаються з 5 – 9 слів.

10.1.4. У структурі кожного питання мають бути три частини, перша з яких – «ввідна» частина, далі  –  «контекстна» частина  й на завершення – «стимульна» частина.

10.1.5. «Ввідна» частина питання призначена:

  • Для переключення уваги респондента з метою оптимального сприйняття змісту питання, найбільш універсальною формою «ввідної» частини  запитання є слово «Скажіть»;
  • Для формування у респондента операторської установки (наприклад, «Скажіть неправду, збрешіть мені»; «Згадайте» і т.п.);
  • Для розуміння респондентом, що мається на увазі, з’ясування його думки (наприклад, «Як по-вашому»; «Як Ви думаєте»; «Як Ви вважаєте» і т.п.).

10.1.6. «Контекстна» частина питання призначена для використання приватних ознак, які конкретизують розуміння респондента того, про що саме йде мова (наприклад, «Ви знаєте, щоминулого тижня, в четвер, із сейфа директора… ?»).

10.1.7. У структурі питання стимульну частину необхідно ставити, по можливості, в кінці речення (наприклад, «Ви знаєте, що минулого тижня, в четвер, із сейфа директори були викрадені гроші?») з метою отримання фізіологічної реакції в кінці або після вимовляння стимулу. Критерієм правильної структури питання є те, що до виголошення «стимульної» частини, зміст усього питання не має бути зрозумілий респонденту.

10.1.8. Питання мають бути зручними для вимови, тому поліграфологу бажано заздалегідь перевірити формулювання усіх питань вголос. Слід уникати слів, у яких не відомий (або викликає сумнів) склад, на якому потрібно робити наголос (наприклад, прізвища, технічні терміни).

Примітка

Зміна наголосу на інший склад в слові мимоволі активує специфічні нейрони «грамотності», внаслідок чого в ході фізіологічного реагування провокується прояв орієнтовного рефлексу.

10.1.9. У усіх питаннях необхідно заздалегідь визначити акценти смислового значення (підвищення гучності вимови), а також паузи між словами або словосполученнями тривалістю від 0,5 до 1 секунди, що в сукупності оптимізує сприйняття  респондентом  змісту  питань.

10.1.10. Питання мають бути коректними за змістом. Наприклад, питання «Минулого року Ви відпочивали за кордоном? «пред’явлене вантажникові, ймовірно,  буде не коректним, оскільки висока вірогідність того, що його матеріальне становище не відповідає ситуації питання.

10.1.11. Зміст питання повинен виключати двозначність, тобто містити тільки один факт або одну дію. Наприклад, в питанні «Ви відкрили сейф і винесли гроші з кабінету?» об’єднані дві різні дії, на одну з яких може бути дана правдива відповідь «Так», а на другу – правдива  – «Ні».

10.1.12. Зміст питання повинен мати єдине смислове значення. Повинні використовуватися конкретні ознаки предмета (дії) з тим, щоб виключити неоднозначність розуміння, у протилежному випадку предмет (дія) втрачає свою унікальність і може бути неправильно зрозумілим  респондентом.

10.1.13.  Питання слід формулювати максимально коротко (особливо перевірочні питання), оскільки довгі питання можуть виявитися громіздкими і малозрозумілими для респондента, що в результаті знижує або спотворює стимулюючу дію питання в ході ПФД.

10.1.14. З метою досягнення стислості пред’явлення перевірочного питання (без спотворення змісту) його можна упередити одним або декількома нейтральними питаннями, в яких мають бути вказані його  характерні ознаки. Наприклад, якщо повне питання «В четвер минулого тижня гроші з сейфа директора викрали Ви?», то упереджуючі нейтральні питання мають бути такими: «Ви знаєте, що в четвер минулого тижня сталося розкрадання грошей? «, далі – «Ви знаєте, що минулого тижня гроші були викрадені з сейфа директора? «. Після чого можна зробити пред’явлення перевірочного питання в скороченому вигляді:  «Гроші з сейфа викрали Ви?».

10.1.15. У питаннях слід вживати слова з «м’яким», нейтральним ефектом, уникаючи слів,  що являються більшою мірою соціальним кліше, ніж словами, які чітко характеризують сам факт або дію («вбивство», «зґвалтування»). Наприклад, замість словосполучення «вчинити вбивство» доцільніше використати словосполучення «позбавити життя» або дієслова, що характеризують конкретну дію, «вистрілити» або «ударити» (ножем, і т.п.). Аналогічно, замість «зґвалтувати»доцільно застосовувати «змусити до сексуальних стосунків» або замість слова «красти»прийнятніше використати слово «узяти».  Фактично, у більшості ситуацій, описове представлення події ефективніше, ніж застосування слів, які визначаються власне  злочином.

10.1.16. При формулюванні питань потрібно враховувати інтелектуально-освітній рівень, особливості лексики, сленг, діалект, жаргон досліджуваного. Якщо у респондента низький культурний рівень, він знає і застосовує лише слова і вирази, що містять жаргонні  або грубі еквіваленти загальноприйнятих понять, то такі слова, при необхідності, можуть бути використані у питаннях  ПФДП.

10.1.17. Питання мають бути орієнтовані на фактичну інформацію і не повинні базуватися на чиємось  суб’єктивному розумінні. Питання, засновані на суб’єктивному розумінні, не повинні розглядатися при оцінці правдивості або  неправдивості респондента. Наприклад, неправильно ставити респонденту питання «10 березня Ви пили?», оскільки в цьому випадку потрібна його особиста інтерпретація факту, який був насправді, проте вона може істотно відрізнятися від того, що цікавило поліграфолога, який використав  слово «пити».

10.1.18. Коли у питанні містяться події,  які значно віддалені у минуле від моменту проведення ПФДП, для оптимального сприйняття респондентом необхідно заздалегідь йому нагадати про це, застосувавши приватні ознаки. Наприклад, при розслідуванні розкрадання грошей  не коректно ставити перевірочне питання «Про те, що Петров викрав гроші, Ви дізналися 23 грудня?»оскільки респонденту може бути важко згадати, коли точно він дізнався про це. З метою досягнення коректності сприйняття, респонденту потрібно заздалегідь задати один або декілька нейтральних питань, які повинні допомогти йому чітко згадати дату події (наприклад, спочатку: «Випам’ятаєте, що в кінці минулого року Петров викрав гроші?», далі може йти  ще одне уточнююче питання: «Ви пам’ятаєте, що Ваш начальник розповів  усім про розкрадання грошей  наприкінці грудня?»).

10.1.19. Не можна перевантажувати питання деталями події, якщо з’ясовується сам факт події. Наприклад, при розслідуванні вбивства не коректно формулювати питання «7 березня між 19.00 і 22.00 Іванова вбили Ви?», оскільки це питання вже як би констатує, що респондент убив Іванова, і єдине, що слід встановити, це деталі самої дії.

10.1.20. Оптимально, щоб питання (особливо, перевірочні)  були самостійними і, передаючи свій зміст, не залежали від інших питань. Наприклад, якщо респонденту поставлено питання: «3 мільйони гривень Ви давали Смирнову?», то ставити після цього питання: «Ця сума була менше 3 мільйонів гривень?» не коректно. Виключенням з цього правила є нейтральні питання, функціональне призначення яких полягає в нагадуванні усіх деталей і нюансів, що конкретизують розуміння респондента в тому,  про що йде мова.

10.1.21. Не слід використати питання, що стосуються національності респондента, його віросповідання і політичні погляди.

10.1.22. Питання не повинні спонукати респондента до суб’єктивної оцінки або тлумачення  його змісту (наприклад, «Ви добре граєте у футбол?»).

10.1.23. Формулювання питання не повинне виражати недовіру фахівця до респондента (наприклад, «Погодьтеся,  безглуздо приховувати, що саме Ви викрали гроші?»).

10.1.24. Не слід формулювати питання в майбутньому часі тому, що наміри людини мають тенденцію змінюватися залежно від обставин (наприклад, «На усі питання відносно випадку, що розслідується, Ви плануєте відповідати чесно?»).

10.1.25. У формулюваннях питань слід уникати частки заперечення «не» щоб уникнути виникнення у респондента когнітивного дисонансу, не пов’язаного з сенсом питання, яке на фізіологічному рівні проявляється мимовільною активацією процесів напруги.

Примітка

Загальновідомо, що частка «не» несвідомо не сприймається, а свідомо – сприймається, що автоматично призводить до дисонансу. Наприклад, свідомо смисл питання «Скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви не причетні?» розуміється так, як написано, проте несвідомо питання сприймається так «Скажіть, до розкрадання грошей із сейфа Ви причетні?».


10.2. Нейтральні питання

Нейтральні питання призначені:

  • Для визначення фонового рівня реактивності респондента і, при необхідності, його корекції – підвищення або зниження;
  • Для відновлення фізіологічної реактивності після пред’явлення ситуаційно значимих питань.

Призначення нейтральних питань визначається тим, що з їх допомогою можна:

  • Порівняти і оцінити реакції респондента на перевірочні і контрольні питання;
  • Зменшити раптові реакції, викликані сторонніми чинниками (шумом);
  • Розмежувати реакції на перевірочні і контрольні питання;
  • Виявити реакцію «полегшення» після перевірочних питань;
  • Спровокувати респондента, який протидіє виявленню приховуваної ним інформації, на відтворення реакцій з метою обману поліграфолога;
  • Мінімізувати прояви орієнтовних реакцій респондента перед пред’явленням перевірочних і контрольних питань.

Загальні правила, що пред’являються до нейтральних питань:

  • Питання мають бути максимально простими, зрозумілими і звичними (схожими з буденним мовленням);
  • Питання не повинні мати безпосереднього відношення до мети дослідження;
  • Відповідь респондента має бути чіткою (без необхідності оцінювання різних варіацій);
  • Відповідь респондента має бути однозначно правдивою (ствердною або негативною).

Нейтральні питання поділяються  на  групи:

10.2.1. « Загальні» питання.

Питання цього типу призначені для психологічної адаптації до процедури дослідження (формування операторської установки). Для питань цього типу оптимально використовувати біографічні і/або паспортні дані респондента (прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце проживання і т.п.).

10.2.2. « Жертовні» питання.

Кожен тест повинен розпочинатися з одного або двох «жертовних» питань. У більшості програмних забезпечень поліграфів «жертовні» питання маркуються «0», тому їх часто називають «нульовими». Фізіологічне реагування на ці питання, як правило, досить виражене, що на початку дослідження (перші 2-3 тести) викликано адаптаційними процесами (звиканням) до процедури ПФД; а надалі – активацією операторської установки (дотриманням правил поведінки в процесі тестування). Саме тому «жертовні» питання не враховуються при обрахунку результатів дослідження. Зміст цієї групи питань має бути максимально простим (без провокації емоційних реакцій, необхідності їх інтерпретації або уточнення). Відповіді респондентів на ці питання мають бути правдивими.

10.2.3. « Умовно-нейтральні» питання.

У деяких методичних прийомах роль «нейтральних» виконують питання, які  не є такими.

Наприклад, у блоці питань на «знання винного» при з’ясуванні, чи знає респондент, в який час доби було здійснено розкрадання, йому пред’являється низка питань, що характеризують час доби (вечір, ніч, ранок).  Усі ці питання, по суті, не є «нейтральними», але  відносно часу доби «день», коли насправді сталося розкрадання, вони умовно приймаються як «нейтральні».

10.2.4. « Провокуючі» питання.

Призначені для зміни фонового рівня реактивності респондента. Група «провокуючих» питань,  у свою чергу, складається з таких підгруп:

а) нейтральні питання «релаксатори»  – застосовуються з метою зниження рівня психоемоційної напруги, активації адаптаційних процесів, розслаблення, заспокоєння.

Наприклад, «Згадайте,  минулу ніч Ви спали спокійно?». При цьому незалежно від того, яка відповідь буде отримана, респондент рефлекторно заспокоюватиметься (відповідно до  принципу «до чого звертаємось, те і отримуємо»,  за рахунок активації «дзеркальних» нейронів). Активації процесів розслаблення сприяє емпатія – співпереживання емоційним станам.

б) нейтральні питання «активатори» застосовуються з метою підвищення рівня психоемоційної напруги, активації когнітивних процесів, концентрації уваги, напруги. До цієї підгрупи відносяться:

  • «Психосоматичні» питання, адресовані до відчуттів людини (наприклад, «Ви пам’ятаєте свої відчуття, коли робили ковток гарячої, міцної кави?» або «Ви пам’ятаєте свої відчуття, коли дізналися про розкрадання?»).
  • «Парадоксальні» питання, що призводять до розриву логічного шаблону сприйняття (наприклад, «Ви згодні із загальноприйнятою думкою, що морозиво – це алкогольний напій?»).
  • «Парадоксально-психосоматичні» питання, що адресовані до відчуттів людини і одночасно призводять до розриву логічного шаблону сприйняття (наприклад, «Згадайте, хоча б раз в літню жару Ви стрибали в крижану ополонку?»).

10.2.5. « Симптоматичні» питання.

Завданням питань цього типу є виявлення яких-небудь сторонніх проблем у респондента. Низький рівень реагування на сторонні теми дозволяє припустити, що домінуючою за мірою ситуативної значущості для респондента є тема дослідження (наприклад, «Сьогодні  у Вас є які-небудь проблеми, які турбують  більше, ніж тема дослідження?»).

10.2.6. « Підготовчі» питання.

Питання цього типу призначені:

  • Для підготовки пред’явлення перевірочних або контрольних питань (нейтралізації генералізованого етапу орієнтовних реакцій);
  • Для формування внутрішньо тематичних асоціативних зв’язків.

Підготовка до пред’явлення перевірочних або контрольних питань складається з двох етапів:

  • Ознайомлення із сутністю даного нюансу (контекстною частиною питання);
  • Звикання до сутності даного нюансу (деталізація контекстної частини питання).

При цьому контекстна частина «підготовчих» питань має бути максимально ідентичною контексту перевірочного або контрольного питання.

Наприклад, перевірочне питання «Правда, що про розкрадання грошей Ви дізналися 12 грудня?»упереджується першим підготовчим питанням, що «вводить» до теми дослідження: «Ви стверджуєте, що про розкрадання грошей Ви дізналися від директора?». Далі слідує друге, «деталізуюче», питання: «Ви пам’ятаєте, що про розкрадання грошей директор розповів усім співробітникам 12 грудня?».

Формування асоціативних зв’язків також складається з двох етапів:

  1. Згадка про перший компонент, який достовірно відомий або апріорі повинен був відбуватися у минулому;
  2. «Перенесення» першого компонента «із минулого у теперішнє».

Наприклад, перевірочне питання «Скажіть чесно: про розкрадання грошей Ви дізналися 12 грудня?» (другий асоціативний компонент) спочатку упереджується питанням, що містить перший асоціативний компонент: «Згадайте, в дитинстві Вас виховували бути чесною людиною?», далі слідує друге питання «В силу Вашого виховання зараз Ви готові бути максимально  чесним?».

10.3.  Контрольні питання

10.3.1. Контрольні питання призначені для порівняння  рівня реагування на них з мірою реакції  на перевірочні питання (тому їх називають питаннями «порівняння»).

10.3.2. Контрольні питання мають передбачати неправдиві або правдиві відповіді респондента, або ж провокувати складнощі та сумніви,  щодо вибору правдивої або неправдивої відповіді. Отже, контрольні питання від початку  повинні мати високу міру суб’єктивної значущості для респондента в ситуації ПФД, або ж фізіологічне реагування на них повинно бути активовано (посилено) за допомогою спеціальних методичних прийомів, які використовуються  поліграфологом.

10.3.3. Бажано, щоб методичні прийоми, застосовані поліграфологом, з метою активації реагування на контрольні питання, базувалися на психофізіологічних закономірностях – прояві орієнтовного реагування, викликаного несподіванкою, порушенням граматичної структури, гучністю акценту смислового значення; активацією когнітивного дисонансу; фоносемантичною жорсткістю і т.п. Такий методичний підхід дозволяє застосовувати контрольні питання, на які респондент відповідатиме правдиво. Наприклад, «Минулого року на роботі ВИ що-небудь КРАЛИ?» (за умови, що минулого року дійсно ніяких крадіжок не було).

З метою активації рівня фізіологічного реагування може  застосовувати наступне:

  • При озвучуванні питання на словах, написаних заголовними буквами, необхідно зробити акцент смислового значення (збільшити гучність вимови).
  • Пари букв, виділені підкресленим шрифтом, являються фоносемантично «жорсткими» (сприяють мимовільній активації реагування).
  • Для активації орієнтовного реагування питання має бути пред’явлене без попередження (без використання попередньо нейтрального питання з функцією ознайомлення).

10.3.4. Не бажане застосування поліграфологом методичних прийомів, які мають на меті маніпуляцію свідомим сприйняттям респондента (нейролінгвістичне програмування, навіювання, гіпноз, психологічний тиск і т.п.).

10.3.5. Оптимально, щоб контрольне питання було орієнтовано  на ту ж тему, яка є метою проведення ПФД (за винятком виявлення причетності респондента). Важливо, щоб існував тематичний (логічний) взаємозв’язок між контрольними і перевірочними питаннями.

10.3.6. Застосування контрольних питань на теми, які не відповідають темі дослідження, у всіх категорій респондентів неконтролююче поєднано з проявом феномену «надпригнічення» (зниження рівня сприйняття до усього, що не є домінуючим за мірою ситуативної значущості).

Примітка

Як відомо, всі події обов’язково повинні мати свої специфічні ознаки, навіть ті, які  мають багато спільного (предмет, об’єкт, час і т.д.). Отже, для того, щоб реконструювалася тільки та енграма пам’яті, яка відповідає меті дослідження, необхідно саме на ній фокусувати увагу респондента. При цьому в ході дослідження потрібно уникати навіть згадки про події, схожі з тими, які є метою дослідження, щоб виключити всілякі погрішності, викликані активацією в пам’яті респондента схожих енграм.

10.3.7. Смисловий зміст контрольних питань має бути максимально широким. З цією метою, при формулюванні контрольних питань слід  використати слова:

  • « Коли-небудь» (розширення за часом);
  • « Що-небудь» (розширення за об’єктами);
  • « Хто-небудь» (розширення за суб’єктами).

10.3.8. Контрольні питання поділяються на  «виключаючі» і «невиключаючі».

«Виключаючі» контрольні питання (запропоновані Бакстером), у свою чергу, підрозділяються на дві групи:

  • Контрольні питання, відтерміновані за часом від досліджуваної події. У них розглядається той же вид дій, який відповідає меті дослідження. Наприклад, «згадайте, минулого року що-небудь на роботі ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія цього року).

 Примітка

При традиційному підході віддаленість теми контрольного питання має бути не менше 2-3 років. При цьому не наводяться ніякі наукові аргументи обгрунтованості саме цього періоду часу. Аналіз наукової літератури також не дав такого підтвердження.

  • Контрольні питання, відтерміновані за обставинами від досліджуваної події (не торкається об’єктів досліджуваної події). У них розглядається той же вид дій, який відповідає меті дослідження. Наприклад, «минулого тижня які-небудь товари на роботі ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія минулого тижня).

«Невиключаючі» контрольні питання (запропоновані Рейдом), що близькі за змістом до досліджуваної події (не відтерміновані від неї). Наприклад, «Минулого тижня що-небудь на роботі Ви крали?» (за умови, що метою дослідження є розкрадання грошей, подія минулого тижня).

10.4. Перевірочні питання

10.4.1.  Перевірочні  питання  адресовані до події, що сталася, і яка є метою проведення ПФДП.  Перевірочні питання дозволяють з’ясувати:

  • Чи має респондент відношення до досліджуваної події;
  • Чи був респондент на місці події на актуальний момент часу;
  • Чи володіє респондент якою-небудь інформацією відносно причетних до події людей;
  • Чи володіє респондент будь-якою інформацією про обставини досліджуваної події.

10.4.2. Цільове призначення перевірочних питань визначається їх  функціональними можливостями:

  • Можливістю оцінити рівень інформаційного рангу ситуаційної значущості для респондента різних ознак (обставин) досліджуваної події;
  • Можливістю прийняти імовірнісне рішення щодо наявності або відсутності у респондента приховуваної інформації відносно досліджуваної події.

10.4.3. У будь-якому із опитувальників перевірочні питання єдиночасно мають бути націлені на вивчення лише однієї події, що є метою дослідження. Перевірка на поліграфі неефективна при одночасному дослідженні двох і більше подій, пов’язаних або непов’язаних між собою. Це зумовлюється тим, що в одиницю часу увага респондента свідомо може бути сфокусована тільки на одній думці (міркуванні). У випадках екстреної необхідності, в межах одного ПФДП імовірне проведення політематичного дослідження, але тільки при суворому дотриманні умов послідовності / черговості – спочатку перша тема, потім друга і т.д.

10.4.4. Перевірочні питання можуть пред’являтися:

  • У формі прямого питання, яке містить звинувачувальну складову («Гроші викрали Ви?»);
  • У вигляді розгорнутого питання («Ви знаєте, хто викрав гроші?»);
  • У вигляді блоку питань або тесту, що має схожі ознаки одного аспекту події, серед яких справжня ознака має бути відома тільки причетному респонденту.

Наприклад, в схожих питаннях «Викрадені гроші були в купюрах по….  гривень?» можуть бути варіації: «50», «100», «200», «500»…  за умови, що викрадені купюри були номіналом  у 200 грн.

10.4.5. Не можна ставити два перевірочні питання підряд, оскільки при реагуванні на друге питання є висока вірогідність не відновлення фізіологічного (енергетичного) потенціалу людини, ймовірна мимовільна  активація орієнтовного реагування.

Для нейтралізації цих недоліків між перевірочними питаннями потрібно використовувати  нейтральні питання.

10.4.6. Застосування перевірочних питань передбачає дотримання таких правил :

  • Перш, ніж складати питання, поліграфолог повинен розуміти, для чого воно призначене і як він інтерпретуватиме різні варіації отриманих реакцій;
  • Заборонено формулювати питання в майбутньому часі, оскільки метою дослідження є виявлення наявності інформації в енграмах дії, збереженої в довготривалій пам’яті;
  • Питання має бути коротким. З цією метою потрібно використовувати попередні нейтральні питання, які повинні містити декілька конкретизуючих ознак;
  • Питання повинне торкатися тільки одного аспекту (факту, обставини) досліджуваної події (неприпустимо застосування «і», «або»);
  • Не можна формулювати питання безапеляційно, у звинувачувальній формі (наприклад, «ви викрали гроші тому, що…?»);
  • Потрібно виключати питання, на які респондент відповідатиме правдиво (коли у нього немає наміру брехати) тому, що немає специфічних ознак, що дозволяють відрізнити «правдиві реакції» від «брехливих» реакцій (наприклад, «дійсно, що вас підозрюють в розкраданні грошей?»);
  • Не можна ставити питання, які можуть розкрити окремі ознаки досліджуваної події, що не відомі чесним респондентам (наприклад, «ви знаєте, що серед викрадених грошей були купюри по 200 гривен?»);
  • Потрібно виключати питання, що містять такі ознаки досліджуваної події, про які чесні респонденти можуть здогадатися (наприклад, «ви знаєте, що основна частина викрадених грошей були в гривні?»);
  • Респондент, причетний до досліджуваної події, як правило, в змозі запам’ятати не більше 5-9 ознак. Причому, найчастіше запам’ятовуються тільки ті ознаки, які перешкоджають виконанню задуманого (наприклад, «коробка, в якій лежали гроші»).

10.4.6. Перевірочні питання потрібно складати з дотриманням таких граматичних правил:

  • У структурі питання необхідно застосовувати ввідну частину (слово або фразу) для того, щоб переключити увагу респондента і посприяти максимально якісному сприйняттю змісту  питання (наприклад, «Скажіть, викрадені гроші з сейфа взяли Ви?»).
  • У контекстній частині, яка повинна розташовуватися в середині питання, бажано використовувати тільки іменники і дієслова, що характеризують сам факт (дія, обставина). Забороняється застосування в питаннях прислівників і прикметників, що містять оцінні характеристики. Наприклад, з питання «В розкраданні грошей особисто Ви брали участь?». Необхідно виключити слово «особисто» (при цьому зміст питання не зміниться).
  • У контекстній частині питань забороняється використати узагальнюючі ознаки (наприклад, «Цігроші викрали Ви?»), оскільки вони жодним чином не конкретизують, про що саме йде мова.
  • Досліджуваній події бажано присвоїти індивідуальну оціночну характеристику (за допомогою 3-5 нейтральних питань в перших 2-3 тестах дослідження). Це дозволить респонденту вже в ході формулювання контекстної частини перевірочних питань зрозуміти, про яку саме подію йде мова (наприклад, замість звичного словосполучення «вкрадені гроші» потрібно використати специфічне словосполучення «зниклі гроші»).
  • Забороняється змінювати оціночну характеристику досліджуваної події (наприклад, якщо грошам присвоєна характеристика «викрадені», то вони не можуть бути «зниклі» або «вкрадені») тому, що таке чергування синонімів викликає у респондента подив, здивування,  внаслідок чого провокується орієнтовна реакція.
  • Питання має бути складене так, щоб його стимульна частина знаходилася у кінці питання. Для того, щоб поліграфолог завжди міг вчасно зафіксувати початок фізіологічних реакцій респондента, старт запису потрібно робити до виголошення стимульної частини питання.
  • Замість дієслів, що містять стереотипну негативну оцінку (соціальне кліше), потрібно використовувати «універсальні» дієслова, що характеризують конкретну дію (наприклад, замість слова «вкрали» оптимально застосувати «узяли»).
  • Формулювати питання потрібно без заминок. Будь-яка помилка поліграфолога при формулюванні питання провокує у респондента орієнтовне реагування.

10.4.7. Перевірочні питання потрібно складати з урахуванням індивідуальної специфіки сприймання:

  • З питань бажано виключати специфічні юридичні і криміналістичні терміни, які слід замінювати на загальновідомі поняття (наприклад, питання «Ви були співучасником крадіжки грошей з сейфа?» оптимально сформулювати так «Скажіть, в розкраданні грошей з сейфа Ви брали участь?»).
  • Питання мають бути сформульовані з використанням тільки тих слів або фраз, які використовує сам респондент в усній мові або у письмовій формі. Особливо потрібно звертати увагу на специфіку дієслів, які використовує респондент, описуючи аспекти, що підлягають дослідженню (наприклад, замість дієслова «зламати» застосовувати індивідуальний синонім «відкрити»).
  • Потрібно домагатися того, щоб респондент чітко розумів зміст питання. Для цього заздалегідь потрібно поставити один або декілька нейтральних питань, які у загальних рисах допоможуть інформувати респондента про суть майбутнього перевірочного питання. При цьому контекстна частина нейтральних питань має бути максимально ідентичною контексту перевірочного питання (потрібно використовувати однакові слова або фрази). Наприклад, нейтральне питання «Ви згодні, що минулого тижня дійсно викрали гроші?», далі слідує перевірочне питання«Скажіть, минулого тижня гроші викрали Ви?» (підкресленим шрифтом виділені слова і фрази, що повторюються).

10.4.8. Усі перевірочні питання, які планується задати респонденту в ході ПФДП,  потрібно заздалегідь розподілити:

а. У прямому хронологічному порядку щодо досліджуваного події:

  • Спочатку фрагмент «До» (наміри, плани, підготовка);
  • Далі фрагмент «В ході» досліджуваної події (факти, дії, обізнаність);
  • Закінчуючи фрагментом «Після» досліджуваної події (результат, побоювання, прогноз).

Причому, в кожному з фрагментів порядок пред’явлення перевірочних питань також має бути в прямому хронологічному порядку. Така впорядкованість питань відповідатиме послідовності фіксації в пам’яті причетного респондента його представлень і дій, які відбувалися насправді. Позитивний ефект полягає в тому, що кожне пред’явлене питання автоматично сприяє активації енграм пам’яті відносно наступного питання (відповідно до послідовності причинно-наслідкових  зв’язків).

б. З урахуванням обізнаності респондентів з ознаками досліджуваного події:

  • Для ознак, відомих респонденту, повинен застосовуватися метод «виявлення знань»;
  • Для ознак, не відомих респондентові, повинен застосовуватися метод «перевірки істинності».

Для ознак, відомих респонденту, повинен застосовуватися метод «виявлення знань». Для ознак, не відомих респонденту, повинен застосовуватися метод «перевірки істинності».

Для чіткого визначення того, що ознака дійсно не відома респонденту, необхідно дізнатися про його припущення. У разі, коли припущення співпадає з дійсністю, то цю ознаку необхідно віднести до  групи  відомих ознак.

Наприклад, «Ви знаєте, яка сума грошей була викрадена?» – відповідь «Ні». Після чого обов’язково має бути поставлене питання «Ви здогадуєтеся, яка сума грошей була викрадена?», якщо слідує відповідь «Так», потрібно поставити уточнююче питання «Як по-вашому, яка сума грошей була викрадена?». Якщо припущення респондента співпадає з фактичною сумою, тоді перше питання цього прикладу має бути розміщене в групі ознак, які відомі респонденту.

  1. Методи проведення ПФДП

11.1. Термінологія

11.1.1. Блок питань – сукупність перевірочних, контрольних і нейтральних питань, об’єднаних за певним логічним принципом. Введення поняття «Блок питань» дозволяє істотно розширити методичні можливості ПФДП;

11.1.2. Тест – сукупність блоків питань, об’єднаних за певним логічним принципом.

11.1.3. Методика – сукупність дій з пред’явлення блоків питань і/або тестів. Традиційно методики реалізується у вигляді тестів. З метою оптимізації процесу дослідження методики представляються також  у вигляді блоків питань.

11.1.4. Метод – група методик, об’єднаних за єдиним логічним принципом.


11.2. Загальні положення

11.2.1. У цьому посібнику представлені не лише формати тестів, вживані в традиційних методиках, але й також модифіковані формати тестів.

11.2.2. В основу модифікацій покладена психофізіологічна доцільність  – науковий підхід,  який в ході багаторічної практики довів свою обґрунтованість.

11.2.3. Окрім варіантів модифікації традиційних форматів тестів в цьому посібнику представлені приклади методики комбінування методичних прийомів (МКМП).

11.3. Класифікація методів дослідження

11.3.1. Традиційно застосовуються методи проведення ПФД, розроблені в США :

  • Метод виявлення приховуваної інформації (далі МВПІ);
  • Метод перевірочних і нейтральних питань (далі МНПП);
  • Метод контрольних питань (далі МКП).

11.3.2. Останніми роками також знаходить своє ефективне практичне застосування метод комбінування методичних прийомів (далі МКМП).


  1. Метод виявлення приховуваної інформації (з відомим рішенням)

12.1. Тест «Пік напруги з відомим значенням»  (KSPOT)

12.1.1. Приватні  ознаки досліджуваної події повинні відповідати наступним вимогам:

  • Причетний респондент повинен був помітити і запам’ятати їх;
  • Респондент не міг дізнатись про ці ознаки від слідчих, свідків, жертв, засобів масової інформації;
  • Ознаки не мають бути на стільки очевидними, щоб респондент міг про них здогадатися.

12.1.2. Структура тесту :

  • Справжня ознака ставиться в середині тесту або ближче до середини;
  • Перед справжньою ознакою або після неї ставиться 3-4 неправдивих ознаки;
  • Неправдиві ознаки мають бути максимально спорідненими зі справжньою ознакою, принципово можливими, але відсутніми у досліджуваній події.

12.1.3. Порядок пред’явлення тесту :

Пред’явлення тесту розпочинається з підготовчої фрази, далі йде ввідна частина, потім перераховуються усі ознаки (з 25-секундною паузою).

Наприклад:

« Відносно зброї, за допомогою якої був поранений «Х»…» (підготовча фраза);

« Вам відомо, що це була…» (ввідна частина);

  • « Металева труба»;
  • « Бейсбольна біта»;
  • « Багнет»;
  • « Молоток» (справжня ознака);
  • « Пістолет»;
  • « Сокира»;
  • « Ключка для гольфу».

На всі питання респондент повинен відповідати «Ні».

Тест пред’являється 3 рази, з яких 2 пред’явлення з однаковим порядком питань, а в третьому пред’явленні порядок питань зворотний.

12.1.4. Аналіз результату і принцип ухвалення рішення:

  • Реакції респондента, причетного до досліджуваної події, повинні збільшуватися по мірі наближення до питання зі справжньою ознакою,  досягнувши максимальної вираженості («піку») при його пред’явленні.  Далі реакції респондента  знижуються до кінця тесту.
  • Поліграфологом визначається, яка ознака є найбільш значимою для респондента (виявляється загальна тенденція, а не реакції на окремі питання).
  • Рішення про приховання інформації приймається, якщо респондент демонструє «пік» на справжню ознаку за двома із трьох реєстраційними каналами, в двох із трьох пред’явленнях тесту.

12.2. Тест «Знання винного» (GKT)

12.2.1. Тест був розроблений американським психологом Девідом Ліккеном в 1959 році. Останніми роками цей метод дістав назву «Тест на приховувану інформацію» (CIT).

12.2.2. Тест заснований на механізмах активації  різнорівневих реакцій респондентів на справжню й несправжню ознаку. Так,  у причетних респондентів справжня ознака повинна викликати більшу реакцію, ніж аналогічні, але неправдиві ознаки, тоді як респонденти, не причетні до досліджуваної події, проявлятимуть випадкові реакції на всі ознаки.

12.2.3. Вимоги до структури  тесту:

  • Використовуються тільки правдиві та неправдиві ознаки;
  • Рекомендується використовувати не менше 5 неправдивих ознак;
  • На перше місце завжди ставиться неправдива ознака (на місце орієнтовної реакції, яка не оцінюється);
  • Розташування інших ознак, включаючи справжню ознаку, може бути будь-яким;
  • Під час передтестової бесіди усі ознаки називаються респонденту, але не в тому порядку, в якому вони стоять у тесті (з метою впевнитися, що респондент їх розуміє, але справжньої ознаки не знає).

12.2.4. Порядок пред’явлення тесту :

  • Тест за кожною справжньою ознакою пред’являється тільки 1 раз (всього повинно бути досліджено не менше 4 справжніх ознак);
  • В якості відповіді респондент повинен повторити ознаку, озвучену поліграфологом;
  • Тест розпочинається з твердження (наприклад, «якщо ви той, хто вчинив…., ви повинні знати, яка зброя використовувалася»);
  • Після цього дається інструкція (наприклад, «повторюйте за мною назву кожного виду зброї»);
  • Потім перераховуються усі ознаки з 25-секундною паузою.

12.2.5. Аналіз тесту і правила ухвалення рішення :

  • Враховується тільки реакція ШГР, також записуються дані плетизмограми і дихання, але  для упевненості, що реакція ШГР не викликана диханням;
  • Реакція ШГР на першу ознаку не враховується;
  • Якщо найбільш виражена реакція ШГР проявляється на справжню ознаку, тесту привласнюється 2 бали;
  • Якщо друга за величиною реакція проявляється на справжню ознаку, тесту привласнюється 1 бал. В усіх інших випадках тесту  привласнюється 0 балів;
  • Всі бали за кожен тест підсумовуються;
  • Якщо сумарний бал за всіма тестами більший, ніж кількість проведених тестів, вважається, що респондент приховує відому йому інформацію;
  • Якщо сумарний бал за всіма тестами менший числа проведених тестів, вважається, що респондент не приховує відому йому інформацію;
  • За тестом не виноситься ухвала про причетність, а тільки робиться висновок, що респондент знає приватні ознаки досліджуваної події;
  • Недолік тесту полягає в тому, що респондент, причетний до досліджуваної події, не завжди запам’ятовує ті справжні ознаки, які були вибрані поліграфологом;
  • Поріг допустимої погрішності (припускаються помилки) в суді 1%, в ході слідства – 10%.

Таблиця вірогідності по тесту

Сумарний бал
345678910111213141516
212,04,0
328,012,83,20,8
443,824,610,13,70,80,2
557,737,519,79,23,21,00,20,0
668,949,930,916,97,73,11,00,30,00,0
777,660,942,326,314,26,82,71,00,30,10,00,0
884,170,253,136,422,212,25,82,50,90,30,10,00,00,0

Наприклад, якщо проведені 5 тестів і сумарний бал – 8, то вірогідність, що респондент не знає справжніх ознак, рівна 1,0%.

12.3. Блок питань «Пік напруги з відомим значенням»

12.3.1. Блок питань був розроблений українським лікарем Олексієм Дубровським в 2010 році.

12.3.2. Загальні положення:

  • У блоці питань має бути тільки одна справжня ознака досліджуваної події (виключення зазначено в п.12.3.7.), яка не має бути відома респондентам, не причетним до теми дослідження.
  • Всі питання, що містять правдиві і неправдиві ознаки, мають бути сформульовані не у звинувачувальній, а у формі, що уточнює думку респондента (з метою зниження рівня психоемоційної напруги у респондентів, не причетних до теми дослідження).
  • Всі питання у блоці мають бути присвячені одному аспекту дослідження.
  • Респондент не повинен знати зміст питань, що дозволяє значно зменшити число відмов під час проведення дослідження. Це особливо часто проявляється у разі, якщо респондент не впевнений у своїх можливостях приховати яку-небудь інформацію.
  • Розташування перевірочного питання не має бути відоме респонденту. Це дозволить істотно знизити ефективність психологічної протидії з боку респондента.
  • Усі неправдиві ознаки мають бути максимально спорідненими зі справжньою ознакою:
  • Якщо це число, то в усіх ознаках має бути однакова кількість знаків, при цьому відмінність ознак має бути тільки за одним знаком (наприклад, «158», «128», «148», «168»). Числа потрібно пред’являти у випадковому порядку (щоб уникнути протидії);
  • Якщо це знаряддя злочину, то всі ознаки мають бути однорідні за видом ушкодження (наприклад, «викрутка», «спис», «заточка», «спиця», якими можна нанести колючі поранення);
  • Якщо це предмет, то має зберігатися його функціональна однорідність із варіантами неправдивих однак (наприклад, «файл», «тека», «конверт», призначені для документації);
  • Якщо це ознака предмета, то тільки одна (наприклад, «конверт синього кольору», «конверт коричневого кольору», «конверт чорного кольору», тобто усі кольори темних відтінків);
  • Якщо цей час, то всі ознаки мають бути орієнтуючими, що включають приблизно однакову кількість часу (наприклад, «світанок», «ранок», «день», «вечір», «захід», «ніч»).

12.3.3. В якості перевірочного питання застосовується тільки та справжня ознака, яка, за твердженням респондента, йому не відома. Для цього в передтестовому  заході (співбесіді або пояснювальній) респондент повинен підтвердити  те, що він не знає цю ознаку, а поліграфолог має переконатися в тому, що  припущення респондента не співпадає з дійсністю. Наприклад, «Ви знаєте, яка сума грошей була викрадена?» – відповідь «Ні»; далі «Ви припускаєте, яка сума грошей була викрадена? Якщо «так», то скільки?». За наявності у респондента припущення можуть бути два варіанти подальших дій :

  • Якщо припущення співпадає з дійсністю, то приватна ознака не може застосовуватися у блоці питань цього формату;
  • Якщо припущення не співпадає з дійсністю, то приватна ознака повинна застосовуватися у блоці питань «фальшивий пік напруги» (детально описано нижче), в якій «фальшивою» ознакою має бути помилкове припущення респондента.

12.3.4. Формат блоку питань :

Н1 – (Н2) – УН1 – УН2 – П1 (УН3) – УН3 (П1) – УН4, де:

Н1 – нейтральне питання, призначене для нагадування теми дослідження (констатація припущення респондента в ході передтестового заходу);

Н2 – нейтральне питання, призначене для деталізації теми дослідження (підтвердження припущення респондента у момент дослідження). Це питання, як правило, необхідно додавати:

  • У блок питань подібного роду, який пред’являється першим в ході дослідження;
  • Коли зміст теми дослідження складний для розуміння;
  • Коли рівень інтелектуального розвитку респондента низький;
  • Коли між передтестовим заходом і початком дослідження у респондента була можливість отримання додаткової інформації відносно досліджуваної події;
  • Коли справжня ознака є ключовою в ході дослідження.

УН1 – умовно-нейтральне питання, в якому завжди має бути неправдива ознака (місце орієнтовної реакції, яка не оцінюється);

УН2 – умовно-нейтральне питання, в якому також завжди має бути неправдива ознака (місце «установчої» реакції, яка не оцінюється);

Примітка

Під «установчою» реакцією в даному випадку розуміється мимовільна зміна рівня сприйняття (РС) –  тобто зниження РС на контекстну частину питання, яка повторюється, і підвищення РС на стимульну частину питання, яка оновлюється.

П1 – перевірочне питання, що містить справжню ознаку. Питання може знаходитися як на цій позиції, так і переміщатися на наступну позицію. Ротацію позицій питань П1 і УН3 необхідно робити в кожному подальшому блоці питань аналогічного формату для запобігання звиканню респондента.

УН4 – на останній позиції у блоці повинне знаходитися питання, що містить неправдиву ознаку (з метою верифікації піку напруги). Проте, у випадках застосування комбінованих методичних прийомів, на цю позицію, замість умовно – нейтрального питання може ставитися контрольне питання (детальніше викладено в розділі «Метод комбінування методичних прийомів»).

12.3.5. Порядок пред’явлення :

  • За кожною справжньою ознакою блок питань пред’являється тільки один раз;
  • Період запису реакцій на всі питання складає 15 секунд;
  • На всі питання респонденту рекомендується відповідати «так», «ні», або «не знаю» (у разі сумніву).

Примітка

Відповідь «Не знаю» дозволяє істотно розширити діапазон застосування блоків питань такого формату, а також сприяє зниженню рівня психоемоційної напруги у респондентів, які не приховують відому їм інформацію.

  • На всі нейтральні питання очікується отримання відповіді «Ні». Якщо респондент відповість «Так», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді. У разі, коли респондент підтверджує знання справжньої ознаки, блок питань в такому форматі не пред’являється;
  • На всі неправдиві ознаки (УН1-УН3) і справжню ознаку (П1) очікується відповідь «Не знаю». Якщо респондент відповість «Так» або «Ні», слід зробити паузу для з’ясування причини такої відповіді;
  • Обов’язкове пред’явлення нейтральних питань (Н1 і Н2), що сприяє фокусуванню уваги респондента саме на тій приватній ознаці, яка підлягає дослідженню;
  • В усіх УН та П питаннях обов’язково повинна формулюватися ввідна частина, розташована на початку з метою перемикання  уваги респондента з попереднього на наступне питання, внаслідок чого якість сприйняття контекстної і стимульної частин питання покращується;
  • В усіх УН та П питаннях  обов’язково повинна формулюватися контекстна частина, розташована в середині з метою адаптації, в результаті чого знижується рівень фізіологічної «активності» у сприйнятті контексту;
  • В усіх УН та П питаннях  ввідна і контекстна частини мають бути ідентичними як за змістом, так і за манерою вимови  з метою звикання респонденту, внаслідок чого  – аналогічно вище зазначеному – повинен знижуватися рівень фізіологічної реакції, і контекст сприймається як  компонент тотожності;
  • Стимульна частина в усіх УН та П питаннях  обов’язково повинна розташовуватися у кінці для  того, щоб реагування у відповідь починалося після закінчення формулювання питання;
  • Між виголошенням контексту і стимульної частини питання обов’язкова 0,5-1 – секундна пауза – з метою підвищення рівня сприйняття на стимул, як на компонент новизни;
  • При пред’явленні УН і П питань запис реагування у відповідь потрібно починати до вимови стимульної частини питань – з метою запису всієї фізіологічної реакції у респондентів гіперреактивного типу).

12.3.6. Приклад блоку питань :

Н1До тестування у Вас не було припущення, скільки грошей було викрадено з сейфа?
Н2Зараз у Вас також немає припущення, скільки грошей було викрадено з сейфа?
УН1Як по-вашому, з сейфа директора було викрадено близько 56 тисяч гривень?
УН2Як по-вашому, з сейфа директора було викрадено близько 36 тисяч гривень?
П1Як по-вашому, з сейфа директора було викрадено близько 46 тисяч гривень?
УН3Як по-вашому, з сейфа директора було викрадено близько 26 тисяч гривень?